Добірка наукової літератури з теми "Педагогічні знання"

У статті проаналізовано сутність педагогічної майстерності викладача, її зміст та структуру. Представлено постать викладача-майстра, визначено основні його характеристики. Педагогічну майстерність викладача вищої військової школи визначено як досягнення взірця педагогічної діяльності, що характеризується досвідом і досконалістю педагогічних дій, наявністю авторського «почерку»; сформованість професійних знань, умінь, якостей, педагогічної техніки й педагогічної культури на основі стійкої педагогічної спрямованості та постійного самовдосконалення, що забезпечує розв’язання викладачем військово-професійних завдань на рівні «майстра». Представлено підходи науковців щодо визначення основних складових педагогічної майстерності. Обґрунтовано компоненти, що лежать в основі педагогічної майстерності викладача вищої військової школи (професійні знання, педагогічні вміння, професійно важливі якості, педагогічна культура, педагогічна техніка), розвиток та вдосконалення яких забезпечить викладачу можливість досягнення високих результатів у педагогічній діяльності, дасть змогу сформувати індивідуальний стиль і допоможе розвинути авторський почерк. З’ясовано особливості педагогічної майстерності викладача вищої військової школи (ознаки, за якими визначаються дії викладача-майстра), зокрема творчий характер виконання педагогічної діяльності, індивідуальний стиль діяльності, авторський почерк, постійне професійне самовдосконалення, творчий рівень готовності викладача до педагогічної діяльності, еталонний рівень її ефективності, трансформація отриманих знань у процес особистісного розвитку та професійного самовдосконалення слухачів (курсантів, студентів), звички викладача.

У статті розглянуто навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій як чинник реалізації освітніх завдань вищої педагогічної освіти.Акцентується, що в результаті модернізації навчально-методичного забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів на зміну традиційному педагогу має прийти освітянин нової генерації, важливою професійною якістю якого є здатність застосовувати в освітній діяльності інноваційні педагогічні технології. Відповідно сучасний учитель має бути звільнений від стереотипів, тобто вміє забезпечити освітнє середовище для ефективного навчання та розкриття таланту дитини. Інноваційна педагогічна діяльність спрямовується на застосування презентаційних навичок освітянина, забезпечення його ефективності як комунікатора та фасилітатора, здатності використовувати і поєднувати різні методи та техніки викладання матеріалу, упроваджувати ІКТ у навчальний процес. Формування фахової готовності сучасного педагога, здатного впроваджувати ідеї особистісно-орієнтованої освіти, оригінально вирішувати актуальні освітні та соціокультурні проблеми, вимагає особливої організації його навчальної діяльності. Власне, готовність до інноваційної діяльності обумовлюється організацією оптимального інноваційного середовища та спрямованістю педагогічної діяльності на інноваційність в умовах освітнього процесу ЗВО.Важливим напрямом підготовки вчителя початкової школи до використання інноваційних педагогічних технологій у статті визначається формування інноваційного педагогічного мислення майбутніх вчителів початкових класів, що в закладах вищої освіти відбувається під час вивчення навчальних дисциплін психологічного циклу. Опанування майбутніми освітянами знаннями, вміння і навичками з педагогічних дисциплін, у свою чергу, забезпечує знання змісту програм та підручників; ознайомлення з інноваційними підходами; знання сутності, можливостей і доцільності застосування інноваційних педагогічних технологій у навчальному процесі початкової школи.Аргументується, що навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій є важливим структурним елементом їх професійно-педагогічної підготовки в закладах вищої освіти. Реформування сучасної вищої педагогічної освіти з врахуванням європейських стандартів передбачає, насамперед, підготовку фахівця з інноваційним педагогічним мисленням, здатного виконувати професійні обов’язки в оновленому освітньому середовищі початкової школи. Зміст, форми і методи підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій спрямовані на формування в студентів здатності долати інноваційні бар’єри, визначати педагогічні цілі й успішно їх досягати, впроваджуючи інноваційні технології навчання, працювати над особистісним й професійним зростанням.

Актуальність. Недостатній рівень правових знань, умінь та навичок їх застосовувати у професійно-педагогічній діяльності викладачів, майстрів виробничого навчання та керівників закладів професійної освіти зумовлює необхідність теоретичного обґрунтування та проектування педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників у курсовий та міжкурсовий періоди підвищення кваліфікації. Мета. полягає в обґрунтуванні підходів до проєктування моделі педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти. Методи. теоретичні: теоретичний аналіз – з метою вивчення наукової літератури, нормативних документів – для визначення структури моделі педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти; порівняння – з метою вивчення різних наукових підходів щодо розв’язання проблеми; аналіз і синтез – для обґрунтування сучасних підходів до проєктування моделі педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти. Результати. Модель педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівникі закладів прфоесійної освіти структурно складається з методологічно-цільового блоку (мета, завдання, методологічні підходи, принципи), суб’єктного (педагогічні працівники, учні, батьки, ротодавці, інші стейкхолдери), змістово-технологічного (зміст, педагогічні технології, методи, форми) та діагностувально-результативного (критерії, показники, рівні розвитку), реалізація яких уможливлює дієві зрушення у рівнях розвитку правової культури викладачів, майстрів виробничого навчання й керівників у курсовий та міжкурсовий періоди підвищення кваліфікації. Висновки. Запропонована модель відображає результати проектування системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти, упорядковує теоретико-методологічні знання про досліджуване інтегративне утворення особистості та систематизує практико-технологічні дії щодо цілеспрямованого розвитку феномену.

У статті визначено та схарактеризовано провідні соціально-педагогічні закономірності та принципи, представлено різні підходи до їх угрупування, а також запропоновано авторське бачення щодо класифікації закономірностей та принципів соціально-педагогічної науки. Зокрема, вивчення та узагальнення філософських, соціологічних, психологічних та педагогічних джерел і зв’язків соціальної педагогіки з іншими науками про людину дозволило провідні закономірності соціальної педагогіки як науки поділити на такі групи: закономірності, які є загальними для філософії, соціології і соціальної педагогіки; закономірності, що є загальними для психології і соціальної педагогіки; загальнопедагогічні закономірності; власне соціально-педагогічні закономірності. Вивчення провідних закономірностей соціальної педагогіки дозволяє стверджувати, що в сучасній соціально-педагогічній теорії, як і в педагогічній науці взагалі, ще недостатньо розробленим є питання з’ясування закономірностей цієї науки. Наприклад, до їх категорії потрапляють і сформульовані окремими дослідниками принципи даної науки (цілісність, детермінізм, наступність). Вивчення праць науковців свідчить про те, що на сьогоднішній день відсутня єдина класифікація принципів соціально-педагогічної науки, дискусійними також є питання їх визначення. Серед різних угрупувань принципів соціальної педагогіки як галузі наукового знання, особливого значення набуває поширений у сучасному наукознавстві їх розподіл на загальнонаукові та спеціальнонаукові. Підхід до соціальної педагогіки як до галузі педагогічної науки дозволяє спеціальнонаукові принципи, у свою чергу, поділити на загальнопедагогічні та власне соціально-педагогічні. Зроблено висновок про те, що на сучасному етапі розвитку соціальної педагогіки як науки серед дослідників багато уваги приділяється питанням з’ясування основних закономірностей та принципів цієї науки. Вважаємо, що окремі принципи та закономірності є штучними й синтезують уже відомі загальнопедагогічні. На відміну від попередніх дослідників ми розширили уявлення про провідні соціально-педагогічні принципи та закономірності.

Актуальність дослідження визначається приналежністю проблеми підготовки педагогічних кадрів для системи професійної (професійно-технічної) освіти (далі: П(ПТ)О) до пріоритетних завдань Концепції Державної цільової соціальної програми розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на 2022–2027 роки. Мета: здійснити теоретичний аналіз проблеми розвитку професійної культури та уточнити поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Методи: вивчення й аналіз філософської, загальнонаукової, методичної, психолого-педагогічної літератури, нормативно-правової бази, навчально-плануючої документації – для виявлення стану розробленості проблеми; узагальнення одержаної інформації – з метою визначення напрямів дослідження (уточнення гіпотези, поняттєвого апарату); порівняння, зіставлення – для порівняння підходів дослідників до розв’язання проблеми формування й розвитку поняття «професійна культура»; синтез – для обґрунтування поняттєво-категоріального апарату дослідження. Результати: вивчено наукову літературу та інструктивно-методичні й нормативно-правові документи; здійснено теоретичний аналіз проблеми розвитку педагогічного феномена «професійна культура»; проаналізовано підходи дослідників до розв’язання проблеми формування і розвитку професійної культури майстра виробничого навчання; уточнено поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Висновки: у сучасній педагогічній науці проблема підготовки високоосвіченого, професійного і мобільного фахівця є продовженням не лише вітчизняних, а й світових традицій філософської та педагогічної думки; проблема розвитку професійної культури майстрів виробничого навчання закладів П(ПТ)О у вітчизняному науковому доробку представлена не достатньо (дослідження нечисленні, фрагментарні, не відображають системного бачення проблеми); поняття «професійна культура майстра виробничого навчання» визначено як інтегральна якість особистості, що містить сукупність взаємопов’язаних компонентів (професійна педагогічна самосвідомість, педагогічні знання та професійно актуальні ключові навички, педагогічний і професійний досвід, педагогічні цінності й переконання), які сприяють досягненню успіху у професійній педагогічної діяльності, побутовому та професійному спілкуванні, саморозвитку і самовдосконаленні особистості фахівця, його невпинному рухові до педагогічного ідеалу.

Стаття присвячена проблемі професійної підготовки майбутніх викладачів у ЗВО. Зокрема, визначено та теоретично обґрунтовано напрямки стратегічних змін у професійній підготовці магістрів початкової освіти, а саме: формування професійної ідентичності майбутніх викладачів; розвиток педагогічного мислення магістрів початкової освіти, в основі якого є здатність моделювати педагогічні ситуації та формувати в студентів уміння розв’язувати їх; активізація майбутніх викладачів у ЗВО до рефлексивної діяльності. Формування професійної ідентичності магістрів початкової освіти передбачає розуміння ціннісного ставлення до майбутньої професії, усвідомлення своїх власних професійних можливостей, розвиток особистісно-ціннісних аспектів, що визначають шляхи професійного зростання. Розвиток здатності магістрів початкової освіти (майбутніх викладачів педагогіки і методик початкового навчання) моделювати педагогічні ситуації та навчати студентів розв’язувати їх сприяє становленню нового педагогічного мислення, яке дозволяє всебічно оцінювати й створювати проєкт педагогічного впливу і взаємодії, здійснювати творчий пошук, адекватну самооцінку й самоконтроль. Невід’ємною властивістю педагогічного мислення педагога є рефлексивна діяльність, що виявляється в застосуванні теоретичних знань до конкретних ситуацій. Без рефлексивного відпрацювання професійні предметні знання, з яких складаються цілісні смислові концепти, є немовби «розсипаними» в свідомості, що не дозволяє стати їм безпосереднім керівництвом до дії. Тобто, постійне рефлексивне переосмислення набутої теоретичної бази з позицій щоденного вирішення практичних педагогічних завдань дозволяє вчителеві стати компетентним у своїй справі. Педагогічна рефлексія як мета-діяльність є необхідним компонентом професійного становлення фахівця, оскільки безпосередньо впливає на формування його професійних якостей нового педагогічного мислення; забезпечує усвідомлене ставлення до здійснення інноваційної діяльності; підвищує рівень педагогічної майстерності, що проявляється в здатності суб’єкта до професійного самовдосконалення й творчого зростання. Ключові слова: магістр початкової освіти, професійна ідентичність, нове педагогічне мислення, рефлексивна діяльність, мобільність.

Стаття присвячена обґрунтуванню процесу оновлення вимог до викладача закладу вищої освіти та його ролі у професійній підготовці майбутніх правоохоронців у навчальному середовищі університету. Проаналізовано проблему формування полікультурної компетентності майбутнього фахівця, яка пов’язана із формуванням особистості педагога, його загальної культури, педагогічної майстерності. У публікації визначено, що у педагогіці сукупність професійно-зумовлених вимог до педагога визначається готовністю до педагогічної діяльності. Ознаками готовності викладача закладу вищої освіти до педагогічної діяльності, на нашу думку, є: педагогічна самосвідомість; емоційне позитивне ставлення до суб’єкта (курсанта), об’єкта (педагогічного процесу) і засобу діяльності (виховання та навчання); знання про структуру особистості курсанта, його вікові зміни, цілі й засоби педагогічного впливу в процесі її формування та розвитку; педагогічні уміння щодо організації і здійснення навчального та виховного впливів на особистість; прагнення спілкуватися зі слухачами, передаючи їм свої досвід та знання, відповідно до змісту і способів досягнення соціально значущих цілей. Доведено, що інноваційна діяльність викладача закладу вищої освіти передбачає: впровадження інноваційних технологій навчання, спрямованих на удосконалення цілісного навчально-виховного процесу ЗВО; стимулювання інноваційної, пошукової, творчої професійної діяльності; створення інноваційно-творчої атмосфери взаємодії між учасниками процесу навчання; формування інноваційних здібностей, а саме інноваційного мислення, уяви тощо. Виявлено, що сучасні освітні процеси у правоохоронній галузі зумовлюють нагальну потребу створення цілісної педагогічної системи, що передбачає оптимальне поєднання традиційних і новаторських підходів педагогів до проблеми формування професійної компетентності майбутніх працівників правоохоронних органів, використання інноваційного досвіду наукових досліджень такої проблеми. Авторами визначено, що сучасна професійна підготовка майбутніх працівників правоохоронних органів має орієнтуватись на перспективи міжнародної співпраці, забезпечення мобільності як науковців, викладачів, так і курсантів у межах глобального освітнього і наукового просторів.

Учбовий процес будь-якої педагогічної системи повинен мати чіткий психолого-педагогічний напрямок, бути логічно завершеним як в цілому, так і в окремих блоках (темах), сприяє оволодінню студентами такої системи знань, норм, цінностей, яка дозволить йому сформуватись як творчій особистості.Таким чином, якщо викладач, який проводить учбовий процес за цією або іншою системою, чітко додержується обов’язкових умов організації учбової діяльності на основі орієнтирів, які являють собою докладно і конкретно сформульовані учбові цілі, забезпечує виконання студентами перевірочних робіт після вивчення кожної учбової одиниці, оголошує підсумки цієї роботи, проводить підсумковий контроль, або, інакше кажучи, планує роботу студентів у канонічній дидактичній послідовності: визначення мети, подання інформації, контроль та корекція, причому викладач виконує все на високому науково-методичному рівні – то ефективність функціонування будь-якої педагогічної системи буде високою.Відмітимо, що продуктивність, ефективність діяльності викладача у значній мірі визначається не характером структури тієї чи іншої педагогічної системи, а рівнем того інтегрованого показника, який ми звемо педагогічною майстерністю, та який вміщує великий комплекс психолого-педагогічних характеристик.На наш погляд, до принципово іншого бачення шляхів змісту і відповідно структури учбового процесу може привести інверсія базового поняття у системі освіти, поняття, яке може бути означене, як “навчити”. Зміст його складається у повідомленні трансляції деяких знань та навичок. В такому випадку основним елементом системи “викладач – студент” є викладач, який транслює знання на студента, а також здійснює оцінку та корекцію їх засвоєння. Якщо основну роль в системі “викладач – студент” грає комплекс учбових дій студента – “вивчити”, то і структура учбового процесу повинна представляти один блок – блок “вивчення предмета”, структура якою є сполукою “під блоків”, які забезпечують вивчення предмета, контроль та корекцію знань, а також інші психолого-педагогічні функції. Тобто, майбутня педагогіка повинна здійснити інверсію базових понять: від навчання предмета до “вивчення предмета”. В цьому разі викладач повинен в основному виконувати не навчаючі функції, а мотивуючі та контрольно-коригуючі. Саме в цьому випадку учбовий процес повинен мати максимальну диференціацію-індивідуалізацію, оскільки процес вивчення предмета є суворо індивідуальним.Така інверсія, від “навчання” до “вивчення” є високо ефективною в системі підготовки сучасних спеціалістів і саме такий підхід може бути реалізованим у модульно-розвиваючому навчанні у вузі.

У статті охарактеризована сутність і мета практичної підготовки в системі формування майбутнього фахівця. Визначено, що формування готовності майбутніх фахівців з туризму до ефективної професійної діяльності у сфері соціального туризму неможливе без їх залучення до практичної підготовки. Зазначено, що однією з особливостей організації практичної підготовки студентів є застосування методів інноваційних педагогічних технологій. Проаналізовано роль практики у процесі підготовки фахівця, спираючись на наукові дослідження вчених. Означено основний напрям удосконалення професійної майстерності майбутніх фахівців. Виокремлені три найважливіші аспекти підготовки фахівців для будь-якої сфери туризму. Визначено, що практична підготовка сприяє формуванню професійної готовності фахівця. Виокремлені та охарактеризовані основні знання й уміння фахівців у сфері соціального туризму. Виявлено, що майбутнім фахівцям зі сфери соціального туризму потрібно опанувати додаткові знання й уміння. Означено основу, на якій відбувається соціальна адаптація студента до умов професійної діяльності за рахунок неперервної практики. Визначено, що включення студентів у процес практичної підготовки залежить від освітньо-професійної програми, навчального плану і графіка навчального процесу. Виокремлені та охарактеризовані основні методи, які опановує майбутній фахівець у процесі практичної підготовки. Охарактеризовано значення методів інноваційних педагогічних технологій. Розкрито сутність інноваційної освітньої діяльності та виокремлені її основні характеристики. Виокремлені основні інноваційні педагогічні технології для формування завдань практики, а саме проєктні технології навчання, інтерактивні технології, ігрові технології, технології критичного мислення. Визначено, що інноваційні педагогічні технології у практичній підготовці розглядаються як організація нововведень в освітній процес.

В оглядовій статті обґрунтовано педагогічні умови формування готовності міжособистісної взаємодії студентської молоді в умовах полікультурного середовища педагогічного університету як сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів освітнього процесу, від реалізації яких залежить рівень сформованості готовності здобувачів вищої освіти до означеного процесу. Розвиток українського полікультурного соціуму пов’язаний із етнонаціональною політикою України. Полікультурна освіта в сучасних соціокультурних умовах претендує на статус нової освітньої парадигми, яка передбачає реалізацію моделі освітнього процесу в закладі вищої освіти з урахуванням багатокультурності (етнічної, релігійної, мовної, соціальної тощо). Мета статті полягає в обґрунтуванні педагогічних умов формування готовності міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету. Першою умовою автором визначено організацію освітнього процесу з урахуванням досвіду та цінностей студентів. Друга умова, гуманітаризація освітнього процесу, спрямована на формування міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету. Гуманітарні знання є основою виховання гуманістичних переконань, які знайдуть їхню реалізацію у майбутній педагогічній практиці. Третьою умовою формування міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету є гуманістична взаємодія викладачів педагогічного університету. Процес формування міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету слід вибудовувати з використанням міжпредметних зв’язків суміжних курсів. Результати наукового пошуку дали можливість стверджувати значущість і результативність обґрунтованих педагогічних умов. Ключові слова: міжособистісна взаємодія, педагогічні умови, полікультурне середовище, освітній процес, заклад вищої освіти.

Обґрунтовано особливість розвитку творчих здібностей суб'єкта навчання у царині математики стосовно попереднього привласнення особистістю математичної культури відповідно до рівню розвитку науки на сучасному етапі, що потребує наукового забезпечення по урахуванню функціональних, параметричних і процесуальних закономірностей успадкування названої культури.
Peculiarity of creative abilities development of the subject of study in mathematics is justified with regards to person’s previous assignment of mathematical culture in accordance with the level of science at the present stage, which requires a scientific support to integrate functional, parametric and procedural laws of inheritance called culture.

Дисертаційна робота є історико-педагогічним теоретичним дослідженням діяльності громадських товариств в Україні. Робота присвячена дослідженню громадсько-просвітницької діяльності Товариства «Знання» в Україні у другій половині ХХ – на початку XXI століття. У дисертації проаналізовано довідкову та історико-педагогічну літературу для встановлення суті базових понять, суміжних з проблематикою дослідження (товариство, громадське товариство, громадська діяльність, просвітницька діяльність, громадсько-просвітницька діяльність). Уточнено ключову дефініцію дисертації – «громадсько-просвітницька діяльність Товариства «Знання» в Україні», під якою розуміємо діяльність громадської організації, що спрямована на формування світогляду, забезпечення і задоволення інтересів, потреб (освітніх, культурних, творчих, вікових, соціальних тощо) громадськості та поширення знань (наукових, культурних, політичних, економічних, освітніх, релігійних тощо) серед різних верств населення. Проаналізовано підходи вчених (М. Менджул, М. Кравчука, К. Павлюк, М. Цьвок, О. Бабкіної, В. Горбатенка, В. Кравчук, Д. Шелеста, Л. Саламона (Salamon), С. ВойцехСоколовського (Wojciech Sokolowski), Г. Анхеєра) до класифікації громадських товариств. У дисертації за основу взято класифікацію О. Бабкіної та В. Горбатенка, що ґрунтується на соціально-класовому чиннику і поділяє громадські товариства на молодіжні, жіночі, творчі, добровільні просвітницькі (у сфері науки, техніки, культури, освіти, соціальної допомоги тощо), релігійні, кооперативні. Це дало змогу розглядати діяльність Товариства «Знання» в Україні як просвітницької громадської організації. У теоретичному розділі дослідження визначено суспільно-політичні і соціокультурні передумови становлення й розвитку Товариства «Знання» в Україні у період другої половини ХХ – початку ХХI ст. З’ясовано, що появу Товариства «Знання» в Україні обумовили такі чинники: суспільно-політичні – тривала відсутність державності на українських землях, підпорядкування їх владі Австрійської та Російської імперій, прагнення останніх зберегти класово-становий устрій, намагання державних чиновників підпорядкувати науковий, освітній, культурний розвиток населення українських земель політичним інтересам й ідеологічним настановам імперій у кінці ХVІІ – ХVІІІ ст., перехід від феодальної системи відносин до капіталістичної, упровадження низки реформ (адміністративної, земської, аграрної, освітньої тощо) на українських землях у межах Австрійської та Російської імперій у ХІХ ст., комуністична ідеологія з тоталітарною державною системою у 1920–1940 рр.; соціокультурні – відсутність доступу широких прошарків населення до здобуття освіти; потреба в розвитку національної освіти, культури, науки; діяльність перших на українських землях громадських (просвітницьких, наукових, культурних, педагогічних, спортивних, політичних) товариств у період кінця ХVІІ ст. – початку ХХ ст.; прагнення українських діячів науки, культури, освіти до розв’язання національних питань (боротьба з масовою неписьменністю, забороною української мови й українських видань); рух за національно-культурне відродження кінця ХІХ – початку ХХ ст.; репресії, заборона діяльності громадських (просвітницьких, культурних, наукових, педагогічних) товариств радянською владою; започаткування діяльності товариств ідеологічного спрямування в УСРР. Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що: вперше цілісно в широких хронологічних межах досліджено громадськопросвітницьку діяльність Товариства «Знання» в Україні у період другої половини ХХ – початку ХХІ ст. з урахуванням соціально-економічних, ідеологічних та педагогічних чинників; обґрунтовано етапи розвитку громадсько-просвітницької діяльності Товариства «Знання» в Україні: І етап (1947–1962 рр.) – етап започаткування діяльності «Українського товариства з поширення політичних і наукових знань» як суспільного інституту в умовах радянської політичної системи, ІІ етап (1963–1989 рр.) – етап розширення напрямів, започаткування нових форм та поглиблення змісту громадсько-просвітницької діяльності Товариства «Знання» УРСР у контексті реалізації засадничих положень політики розвинутого соціалізму, ІІІ етап (1990–2018 рр.) – етап реорганізації змісту, напрямів, форм громадськопросвітницької діяльності Товариства «Знання» України. Узагальнено досвід громадсько-просвітницької діяльності Товариства «Знання» в Україні у досліджуваний період за такими напрямами: реалізація лекційної діяльності й налагодження роботи закладів і установ пропагандистського спрямування; форми і методи організації педагогічного всеобучу батьків; підготовка й друк науково-популярних і літературно-художніх видань. Накреслено прогностичні тенденції розвитку громадсько-просвітницької діяльності Товариства «Знання» в Україні за такими напрями: науковопросвітницький, соціальний, здоров’язбережувальний, навчально-педагогічний,громадсько-політичний. Уточнено суть базових понять: «товариство», «громадське товариство», «громадська діяльність», «просвітницька діяльність», «громадсько-просвітницька діяльність» та основної дефініції дослідження «громадсько-просвітницька діяльність Товариства «Знання» в Україні». Подальшого розвитку набули уявлення про суспільно-політичні й соціокультурні передумови виникнення громадсько-просвітницького Товариства «Знання» України, професійний потенціал його очільників (професійна компетентність, організаційні вміння, управлінські якості). Практичне значення результатів дослідження полягає в авторській інтерпретації громадсько-просвітницької діяльності Товариства «Знання» в Україні у другій половині ХХ – початку ХХІ століття, що дало підстави виділити прорахунки, накреслити тенденції та шляхи творчого використання позитивного досвіду діяльності досліджуваного Товариства на тлі розбудови громадянського суспільства в Україні й перебігу реформ, що відбуваються в освітньому просторі. Матеріали дослідження склали основу для розроблення навчальної програми дисципліни вільного вибору «Основи андрагогіки» для здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди (див. Додаток Т). Основні наукові результати проведеного дослідження упроваджено в освітній процес Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (довідка № 01/10-429 від 02.07.2020 р.), ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» (довідка № 1/572 від 03.07.2020 р.), Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького (довідка № 01-28/1507 від 23.09.2020 р.). Одержані в процесі дослідження дані та висновки можуть бути використані під час укладання підручників, навчальних посібників, енциклопедичних і довідково-бібліографічних видань, розроблення дисциплін вільного вибору для здобувачів вищої освіти різних рівнів, підготовки магістерських робіт і наукових проєктів, а також викладання таких навчальних дисциплін, як «Історія України», «Теорія та історія соціальних комунікацій (наукова спеціалізація)», «Педагогіка» (модуль «Історія педагогіки»). Матеріалами дослідження можуть послуговуватися чинні громадськопросвітницькі організації України в процесі розроблення статутної документації, планування напрямів, відбору змісту, форм роботи з різними віковими категоріями населення, заклади неформальної освіти в процесі проєктування й реалізації освітніх стратегій. Диссертационная работа является историко-педагогическим теоретическим исследованиям деятельности общественных объединений в Украине. Работа посвящена исследованию общественно-просветительской деятельности Общества «Знание» в Украине во второй половине ХХ - начале XXI века. В диссертации проанализирована справочная и историко-педагогическая литература для установлениея сути базовых понятий, смежных с проблематикой исследования (Общество, общественная деятельность, просветительская деятельность, общественно-просветительская деятельность). Уточнение ключевую дефиницию диссертации – «общественно-просветительская деятельность Общества« Знание» в Украине», под которой понимаем деятельность общественной организации, которая направлена ​​на формирование мировоззрения, обеспечение и удовлетворение интересов, потребностей (образовательных, культурных, творческих, возрастных, социальных и т. д.) общественности и распространение знаний (научных, культурных, политических, экономических, образовательных, религиозных и т. д.) среди различных слоев населения. Проанализированы подходы ученых (М. Менджул, М. Кравчука, К. Павлюк, М. Цьвок, А. Бабкиной, В. Горбатенко, В. Кравчук, Д. Шелеста, Л. Саламона (Salamon), С. Войцех Соколовського (Wojciech Sokolowski), Г. Анхеера) классификации общественных обществ. В диссертации за основу взята классификация А. Бабкиной и В. Горбатенко, которая основывается на социально-классовом факторе и разделяет общественные организации на молодежные, женские, творческие, добровольные просветительские (в области науки, техники, культуры, образования, социальной помощи и т. д.), религиозные, кооперативные. Это позволило рассматривать деятельность Общества «Знание» в Украине как просветительской общественной организации. В теоретическом разделе исследования определены общественно-политические и социокультурные предпосылки становления и развития Общества «Знание» в Украине в период второй половины ХХ - начала ХХI в. Установлено, что появление Общества «Знание» в Украине обусловили такие факторы: общественно-политические – длительное отсутствие государственности на украинских землях, подчинение их власти Австрийской и Российской империй, стремление последних сохранить классово-сословный строй, попытки государственных чиновников подчинить научное, образовательное, культурное развитие населения украинских земель политическим интересам и идеологическим установкам империй в конце XVII - XVIII вв., переход от феодальной системы отношений к капиталистической, внедрение ряда реформ (административной, земской, аграрной, образовательной и т.п.) на украинских землях в пределах Австрийской и Российской империй в XIX в., Коммунистическая идеология с тоталитарной государственной системой в 1920-1940 гг .; социокультурные – отсутствие доступа широких слоев населения к получению образования; потребность в развитии национального образования, культуры, науки; деятельность первых на украинских землях общественных (просветительских, научных, культурных, педагогических, спортивных, политических) обществ в период конца XVII века. - начала ХХ в .; стремление Украинский деятелей науки, культуры, образования к решению национальных вопросов (Борьба с массовой неграмотностью, запретом украинского языка и украинских изданий) движение за национально-культурное возрождение конца XIX - начала ХХ в .; репрессии, запрет деятельности общественных (просветительских, культурных, научных, педагогических) обществ советской властью; начала деятельности обществ идеологического направления в УССР. Научная новизна исследования заключается в том, что: впервые целостно в широких хронологических рамках исследовано общественно-просветительскую деятельность деятельность Общества «Знание» в Украине в период второй половины ХХ - начала ХХI в. с учетом социально-экономических, идеологических и педагогических факторов; обосновано этапы развития общественно-просветительской деятельности Общества «Знание» в Украине: I этап (1947-1962 гг.) - этап начала деятельности «Украинского общества по распространению политических и научных знаний »как общественного института в условиях советской политической системы, II этап (1963-1989 гг.) - этап расширения направлений, начала новых форм и углубление содержания общественно-просветительской деятельности Общества «Знание» УССР в контексте реализации основных положений политики развитого социализма, III этап (1990-2018 гг.) - этап реорганизации содержания, направлений, форм общественно-политической деятельности Общества «Знание» Украины. Обобщен опыт общественно-просветительской деятельности Общества «Знание» в Украине в исследуемый период по следующим направлениям: реализация лекционной деятельности и налаживания работы учреждений и учреждений пропагандистского направления; формы и методы организации педагогического всеобуча родителей; подготовка и печать научно-популярных и литературно-художественных изданий. Намечены прогностические тенденции развития общественно-просветительской деятельности Общества «Знание» в Украине по следующим направления: научно-просветительское, социальное, здоровьесберегающее, учебно-педагогическое, общественно-политическое. Уточнена суть базовых понятий: «общество», «общественная организация», «Общественная деятельность», «просветительская деятельность», «общественно-просветительская деятельность» и основной дефиниции исследования «общественно-просветительская деятельность Общества «Знание» в Украине». Дальнейшее развитие получили представление об общественно-политических и социокультурные предпосылки возникновения общественно-просветительского Общества «Знание» Украины, профессиональный потенциал его руководителей (профессиональная компетентность, организационные умения, управленческие качества). Практическое значение результатов исследования заключается в авторской интерпретации общественно-просветительской деятельности Общества «Знание» в Украине во второй половине ХХ - начале XXI века, что позволило выделить просчеты, начертить тенденции и пути творческого использования положительного опыта деятельности исследуемого Общества на фоне развития гражданского общества в Украине и хода реформ, происходящих в образовательном пространстве. Материалы исследования составили основу для разработки учебной программы дисциплины свободного выбора «Основы андрагогики» для соискателей второго (Магистерской) уровня высшего образования в Харьковском национальном педагогическом университете имени Г. С. Сковороды Основные научные результаты проведенного исследования внедрены в образовательный процесс Харьковского национального педагогического университета имени Г. С. Сковороды (справка № 01 / 10-429 от 02.07.2020 г.), ГУ «Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко» (справка № 1/572 от 03.07.2020 г.), Мелитопольский государственный педагогический университет имени Богдана Хмельницкого (справка № 01-28 / 1507 от 23.09.2020 г.). Полученные в ходе исследования данные и выводы могут быть использованы при заключении учебников, учебных пособий, энциклопедических и справочно-библиографических изданий, разработка дисциплин свободного выбора для соискателей высшего образования различных уровней, подготовки магистерских работ и научных проектов, а также преподавание таких учебных дисциплин, как «История Украины», «Теория и история социальных коммуникаций (научная специализация)», «Педагогика» (Модуль «История педагогики»). Материалами исследования могут пользоваться действующие общественно-политические организации Украины в процессе разработки уставной документации, планирования направлений, отбора содержания, форм работы с различными возрастными категориями населения, учреждения неформального образования в процессе проектирования и реализации образовательных стратегий. Диссертационная работа является историко-педагогическим теоретическим исследованием деятельности общественных объединений в Украине. Работа посвящена исследованию общественно-просветительской деятельности Общества «Знание» в Украине во второй половине ХХ - начале XXI века.The dissertation is a historical and pedagogical theoretical study of the activities of public associations in Ukraine. The work is devoted to the study of public and educational activities of the «Knowledge» Society in Ukraine in the second half of the XX – early XXI century. The dissertation analyzes the reference and historical and pedagogical literature to establish the essence of the basic concepts related to the research issues (society, public society, public activity, educational activity, public educational activity). The key definition of the dissertation is clarified – «public and educational activities of the Society «Knowledge» «in Ukraine», which means the activities of a public organization aimed at forming a worldview, ensuring and satisfying the interests (educational, cultural, creative, age, social, etc.) of the public and dissemination knowledge (scientific, cultural, political, economic, educational, religious, etc.) among different segments of the population. The approaches of scientists (M. Mendzhul, M. Kravchuk, K. Pavlyuk, M. Tsvok, O. Babkina, V. Gorbatenko, V. Kravchuk, D. Shelesta, L. Salamon (Salamon), S. WojciechSokolowski (Wojciech), G. Anheera) to the classification of public societies. The dissertation is based on the classification of O. Babkina and V. Gorbatenko, which is based on social and class factors and divides public associations into youth, women’s, creative, voluntary educational (in science, technology, culture, education, social assistance, etc.), religious, cooperative. This made it possible to consider the activities of the «Knowledge» Society in Ukraine as an educational public organization. The theoretical section of the study identifies the socio-political and socio-cultural prerequisites for the formation and development of the Society «Knowledge» in Ukraine in the second half of XX – early XXI century. It was found out that the appearance of the «Knowledge» Society in Ukraine was caused by the following factors: socio-political – the long absence of statehood in the Ukrainian lands, their subordination to the Austrian and Russian empires, the desire of mentioned empires to preserve the class system, the efforts of government officials, cultural development of the population of the Ukrainian lands to the political interests and ideological guidelines of the empires in the late seventeenth – eighteenth centuries, the transition from a feudal to a capitalist system, the introduction of a number of reforms (administrative, land management, agrarian, educational, etc.) in the Ukrainian lands within the Austrian and Russian empires in the nineteenth century, communist ideology with a totalitarian state system in 1920–1940; socio-cultural – lack of access of broad sections of the population to education; the need for the development of national education, culture, science; activity of the first in Ukrainian lands public (educational, scientific, cultural, pedagogical, sports, political) societies in the late seventeenth century – early twentieth century; the desire of Ukrainian figures of science, culture, education to address national issues (the fight against mass illiteracy, the ban on the Ukrainian language and Ukrainian publications); movement for national and cultural revival of the late XIX – early XX centuries; repression, ban on the activities of public (educational, cultural, scientific, pedagogical) societies by the Soviet authorities; the beginning of the activities of ideological societies in the USSR. The scientific novelty of the obtained results of the research is that: for the first time the public-educational activity of the Society «Knowledge» in Ukraine in the period of the second half of the XX – the beginning of the XXI century is investigated integrally within wide chronological limits. taking into account socio-economic, ideological and pedagogical factors; the stages of development of public educational activity of the «Knowledge» Society in Ukraine are substantiated: Stage I (1947–1962) was the stage of initiating the activities of the «Ukrainian Society for the Dissemination of Political and Scientific Knowledge» as a social institution in the conditions of the Soviet political system, Stage II (1963–1989) – the stage of expanding directions, initiating new forms and deepening the content of public and educational activities of the «Knowledge» Society of the USSR in the context of implementing the basic provisions of the policy of advanced socialism, Stage III (1990–2018) – the stage of reorganization of the content, directions, forms of public education of the «Knowledge» Society of Ukraine. The experience of public-educational activity of the «Knowledge» Society in Ukraine in the researched period in the following directions is generalized: realization of lecture activity and adjustment of work of propagandistic directed establishments; forms and methods of organizing pedagogical comprehensive education of parents; preparation and printing of popular science and literary and artistic publications. The prognostic tendencies of development of public-educational activity of the «Knowledge» Society in Ukraine in the following directions are outlined: scientificeducational, social, health-preserving, educational and pedagogical, socio-political. The essence of the basic concepts is clarified: «society», «public society», «public activity», «educational activity», «public educational activity» and the main definition of the research «public educational activity of the «Knowledge» Society in Ukraine». The idea of socio-political and socio-cultural preconditions for the emergence of the public-educational Society «Knowledge» of Ukraine and professional potential of its leaders (professional competence, organizational skills, managerial qualities) was further developed. The practical significance of the results of the study lies in the author’s interpretation of public and educational activities of the Society «Knowledge» in Ukraine in the second half of XX – early XXI century, which gave grounds to highlight miscalculations, outline trends and ways of creative use of positive experience of activities of studied Society and the course of reforms taking place in the educational space of Ukraine. The research materials formed the basis for the development of the curriculum of the discipline of free choice «Fundamentals of Andragogy» for students of the second (master’s) level of higher education at the Kharkiv National Pedagogical University named after G. S. Skovoroda. The main scientific results of the study were introduced into the educational process of Kharkiv National Pedagogical University named after G. S. Skovoroda (reference № 01/10-429 from 02.07.2020), State Institution «Luhansk National University named after Taras Shevchenko» (reference № 1/572 from 03.07.2020), Melitopol State Pedagogical University named after Bohdan Khmelnytsky (reference № 01-28/1507 from 23.09.2020). The data and conclusions obtained during the research can be used during the compilation of textbooks, manuals, encyclopedic and reference bibliographic publications, development of elective courses for higher education students of different levels, preparation of master’s theses and research projects, as well as teaching such disciplines, as «History of Ukraine», «Theory and history of social communications (scientific specialization)», «Pedagogy» (module «History of pedagogy»). The materials of the research can be used by current public educational organizations of Ukraine in the process of developing statutory documentation, planning directions, selection of content, forms of work with different age groups, non-formal education institutions in the process of designing and implementing educational strategies.

Терешкевич Є. Д. Педагогічні умови формування правової культури молодших школярів : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 013 «Початкова освіта» / наук. керівник М. О. Желтова. Запоріжжя : ЗНУ, 2021. 89 с.
UA : Робота викладена на 89 сторінках друкованого тексту. Перелік посилань включає 80 джерел. Об’єкт дослідження: правове виховання молодших школярів. Предмет дослідження: педагогічні умови формування правової культури молодших школярів в Новій українській школі. Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і експериментально дослідити педагогічні умови формування правової культури молодших школярів в Новій українській школі. В роботі доводено, що роботу з формування правової культури молодших школярів потрібно розуміти, як тісну взаємодію між вчителем, учнями та родинами учнів під час уроків та у позаурочний час з метою розширення й закріплення теоретичних знань та практичних умінь і навичок, які отримують школярі у процесі навчання; доведено, що лише за умови спільної роботи школи та родини формування правової культури молодших школярів може бути ефективним.
EN : The work is presented on 89 pages of printed text. The list of links includes 80 sources. Object of research: legal education of junior schoolchildren. Subject of research: pedagogical conditions of formation of legal culture of junior schoolchildren in the New Ukrainian school. The purpose of the research: to theoretically substantiate and experimentally investigate the pedagogical conditions of formation of the legal culture of junior schoolchildren in the New Ukrainian school. The paper proves that the work on the formation of legal culture of primary school students should be understood as a close interaction between teachers, students and families of students during lessons and in extracurricular activities in order to expand and consolidate theoretical knowledge and practical skills acquired by students in the process teaching; It is proved that only if the school and the family work together, the formation of the legal culture of junior schoolchildren can be effective.

Визначено три групи характеристик в понятті «педагогічна культура вчителя» : а) загальнолюдські якості, що включають в себе: належний рівень розвитку мовлення; добре здоров’я; достатньо високий рівень інтелектуального розвитку фахівця ; б) професійні якості - любов до своєї праці, повага до людей праці, професійна компетентність, методичні уміння (йдеться не тільки про необхідність доброго володіння професійними знаннями, але й про уміння передати ці знання своїм учням), прагнення до самоудосконалення та вміння організовувати власну самоосвіту; в) моральні якості особистості, до яких відносяться: моральна чистота, доброзичливість, духовність, людяність, чесність, організованість, відповідальність.

У методичних рекомендаціях висвітлено мету, завдання, зміст і особливості організації та проведення педагогічної (переддипломної) практики магістрантів. Визначено перелік знань, практичних умінь і навичок магістрантів, розкрито особливості оцінювання різних видів діяльності студентів під час проходження педагогічної практики; подано зміст, форми, методи виховної роботи зі студентами закріпленої студентської групи; наведено орієнтовну тематику виховних заходів з основних напрямів виховання; окреслено основні вимоги до оформлення звітної документації магістрантів. Рекомендовано магістрантам, які здобувають освіту за спеціальністю 011 Освітні, педагогічні науки, та керівникам практики.

У розроблених методичних рекомендаціях визначено загальні положення, вимоги до змісту, структури, обсягу, оформлення курсових і кваліфікаційних робіт, висвітлено порядок контролю за їх виконанням та підготовкою до захисту здобувачів вищої освіти освітнього ступеня «бакалавр» галузі знань 23 Соціальна робота, спеціальності 231 Соціальна робота, освітньо-професійної програми «Соціальна робота», спеціалізації «Соціальна педагогіка» та освітнього ступеня «магістр» галузі знань 01 Освіта/Педагогіка, спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки, освітньо-професійної програми «Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю»

Навчальний посібник із дисципліни «Теорія і практика вищої професійної освіти в Україні» укладений з огляду на освітньо-професійну програму підготовки магістрів зі спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки» галузі знань 01 «Освіта/Педагогіка». Посібник репрезентує один із варіантів теоретичного викладу матеріалу, що відображає сучасний стан вищої (професійної) освіти в Україні, визначає вектори її розвитку та окреслює найбільш проблемні аспекти функціонування вітчизняної системи вищої професійної (педагогічної) освіти.

У посібнику викладено основні теоретичні положення педагогічної психології як навчальної дисципліни: психологічні особливості учбової діяльності, навчання, виховання та педагогічної діяльності. Теоретико-інформаційний блок посібника доповнюють методичні рекомендації, які носять практико-орієнтовний характер: вони містять плани практично-семінарських занять до вивчення тем із педагогічної психології (питання для підготовки та дискусії), психологічні завдання, тести для самоперевірки, що сприяє систематизації знань при підготовці студентів до занять, полегшує пошук матеріалу і визначає структуру семінарських занять при вивченні педагогічної психології. Структура посібника відповідає вимогам до викладання у вищих навчальних закладах у контексті кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

У посібнику представлені завдання з психології, передбачені програмою навчальної психолого-педагогічної практики та виробничої педагогічної практики студентів у школі й вузі для 2-го, 4-го та 5-го курсів за освітньокваліфікаційними рівнями «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». Запропоновані завдання спираються на систему знань, отриману студентами при вивченні базових психологічних курсів, враховують сучасні вимоги до психологічної підготовки вчителя. В посібнику описано критерії оцінки результатів діяльності студентів - практикантів, запропоновано інструктивно-методичні матеріали та зразки звітних документів. Посібник призначений для студентів педагогічних вузів різних спеціальностей, викладачів, вчителів, шкільних психологів.

У посібнику запропоновано методику розвитку критичного мислення (МРКМ) здобувачів освіти в процесі вивчення спеціальної теорії відносності й електродинаміки у закладах вищої освіти та в закладах загальної середньої освіти. Обґрунтовано теоретичну модель МРКМ. Конкретними прикладами продемонстровано дидактичні можливості використання цієї методики під час вивчення основ релятивістської механіки та електродинаміки на засадах вимог програм з фізики для профільних класів закладів загальної середньої освіти. Значну увагу приділено обґрунтуванню та поясненню суперечностей, що мають місце в електродинаміці та методиці її навчання. Окреслено способи спростування суперечностей в електродинаміці та методиці її навчання, основу яких становлять принцип фундаменталізації та критично-конструктивний аналіз електромагнітних явищ на послідовно релятивістських засадах. Моделі розв’язання задач, що пропонуються, будуть корисними як для здобувачів вищої освіти, так і для учнів закладів загальної середньої освіти. Задачі охоплюють, в основному, релятивістську кінематику. А завдання для контролю та самоконтролю знань орієнтовані на розвиток критичного мислення суб’єктів навчальної діяльності. Адресовано студентам фізичних спеціальностей педагогічних університетів, магістрантам, викладачам, слухачам закладів післядипломної педагогічної освіти, аспірантам і докторантам, які досліджують проблеми розвитку критичного мислення особистості.

В результаті дослідно-аналітичної роботи розглянуто актуальну проблему формування готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до застосування засобів фізичної терапії в системі самоосвіти. Враховуючи результати моніторингу Інтернет-ресурсів, аналізу науково-методичної, спеціальної та довідкової літератури встановлено, що питанням розроблення та апробації прикладних програм (методик, педагогічних моделей, тощо) формування готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до застосування технік кінезіологічного тейпування у професійній діяльності (в системі багаторічної підготовки спортсменів) присвячено недостатню кількість науково-методичних праць, що потребує подальших наукових розвідок та підкреслює актуальність і практичну складову обраного напряму дослідження. Під час вирішення поставлених перед нами завдань були використані наступні методи дослідження (на емпіричному та теоретичному рівнях): абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, математично-статистичні (кореляційного аналізу, факторного аналізу, шкалювання) тощо. У динаміці другого етапу дослідження членами науково-дослідної групи визначено сутність та структуру готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до професійної діяльності – особистісне утворення, яке формується шляхом акцентованого педагогічного впливу на формування у тренерів готовності до підтримання престижу українського спорту на міжнародній арені завдяки всебічній та якісній підготовці висококваліфікованих атлетів, до виконання навчально-тренувальних планів на різних етапах багаторічної підготовки спортсменів-одноборців у тому числі й на етапах їхньої фізичної терапії і ерготерапії та забезпечує узгодження ним знань про зміст та структуру професійної діяльності, а також вимог цієї діяльності до рівня всебічної підготовленості, а також психофізіологічного стану одноборців, сформованих компетентностей необхідних для організації збалансованої та конкурентоспроможної системи багаторічної підготовки спортсменів, які спеціалізуються в одноборствах зі сформованими та усвідомленими ними в процесі розвитку можливостями та потребами. Враховуючи результати низки теоретичних та емпіричних досліджень вважаємо, що структура готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до професійної діяльності містить наступні компоненти: мотиваційний, функціональний, прикладний та стресостійкий. В процесі дослідно-аналітичної роботи упродовж третього етапу дослідження нами виділені рівнозначні для тренерів, які спеціалізуються в одноборствах «критерії оцінювання»: мотиваційний, змістовий та аналітико-оцінний. Крім цього, вважаємо, що для будь-якого «критерію» характерним є наявність певних «показників», які відображають найбільш важливі та інформативні властивості «об’єкту», що забезпечує його існування. Відповідно до аналізу спеціальної науково-методичної та довідкової літератури членами науково-дослідної групи встановлено, що найбільш ефективними підходами для досягнення мети обраного напряму дослідження (з метою розроблення майбутньої «Програми формування готовності тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо до застосування засобів фізичної терапії із акцентованим використанням технік кінезіологічного тейпування в системі самоосвіти») є: діяльнісний, особистісно-зорієнтований, комплексний, системний, а також структурний «підходи». Крім цього, відповідно до результатів низки емпіричних досліджень, а також враховуючи власний досвід організації системи багаторічної підготовки одноборців, нами пропонується до використання в системі оцінювання готовності тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо до застосування засобів фізичної терапії із акцентованим використанням технік кінезіологічного тейпування наступних «рівнів»: високого, достатнього та задовільного. Варто також підкреслити, що для досягнення головної мети дослідження членами науково-дослідної групи планувалося використання наступних коригуючих технік кінезіологічного тейпування: лімфатична корекція «тунелювання»; зв’язкова-сухожильна корекція «тиск»; фасціальна корекція «утримання»; механічна корекція; послаблююча корекція «ліфтинг»; функціональна корекція «пружинування». Підсумовуючи результати аналізу науково-методичної та спеціальної літератури (Інтернет-джерел), членами науково-дослідної групи розроблено та апробовано програму формування готовності тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо до застосування засобів фізичної терапії (із акцентованим використанням технік кінезіологічного тейпування) в системі самоосвіти. Розроблена та апробована «Програма» є уніфікованою і може ефективно використовуватися в системі фізичної терапії представників інших повноконтактних одноборств (олімпійських та неолімпійських видів спорту). Результати дослідження впроваджені у систему самоосвіти (підвищення кваліфікації) тренерів, які спеціалізуються в одноборствах. Напрями подальших досліджень передбачають розроблення дихальних комплексів фізичних вправ, які забезпечують підвищення працездатності тренерів з одноборств (на прикладі тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо та дзюдо) на етапі їхнього відновлення після лікування коронавірусної хвороби (COVID-19).

У статті розглянуто історичні та педагогічні аспекти проблеми розвитку військової підготовки учнівської молоді у Другій Речі Посполитій у 20-ті роки ХХ століття на території західноукраїнських земель. Аналізуються погляди сучасних вітчизняних та польських науковців з дослідженої проблематики та виділяються недоліки проблемно-тематичного підходу у працях польських науковців. У статті висвітлено деякі методи та форми військової підготовки учнівської молоді, зокрема табори військової підготовки, створені польськими парамілітарними організаціями, що функціонували на території західноукраїнських земель. Показано роль співпраці та координації діяльності між Міністерством військових справ та Міністерством віросповідань і публічної освіти у процесі військової підготовки учнівської молоді. Схарактеризовано особливості деяких напрямків військової підготовки учнівської молоді в діяльності польських закладів середньої освіти та польських громадських парамілітарних організацій, які розподілено на дві основні групи. Продемонстровано позитивний історико-педагогічний досвід військової підготовки молоді польських парамілітарних організацій та можливості його використання у процесі реформування сучасної військово-патріотичної роботи з учнівською молоддю. У процесі дослідження враховано особливості територіальних меж дослідження – західноукраїнські землі (Східна Галичина та Західна Волинь), що перебували під окупацією Другої Речі Посполитої у міжвоєнний період. Автор дійшла висновку, що у ході військової підготовки польська учнівська молодь здобула глибокі знання у галузі військової справи, спеціальні уміння та навички, що допомогли пристосуватися до складних оточуючих умов життя в ході Другої світової війни.

У статті стверджується, що підготовка майбутнього вчителя біології до професійної діяльності має включати не тільки фундаментальну, психолого-педагогічну, методичну підготовку, а й ґрунтовну філософську, частина якої спрямована на набуття методологічної компетентності, розуміння методологічних орієнтирів педагогічної діяльності, закономірностей історичного шляху розвитку наукового знання, усвідомлення сутності еволюційного та революційного шляхів його отримання, орієнтування в загальних тенденціях приросту наукових знань, врахування його парадигмального, точніше поліпарадигмального характеру.

У сучасній педагогіці відбувається процес термінологічного розширення понятійного апарату за рахунок уведення до освітнього дискурсу понять із суміжних гуманітарних дисциплін. Пожвавлення ґендерної теми у науково-педагогічній періодиці породжує проблему плутанини понять та переконує у думці про все ще слабку термінологічну базу ґендерології (а саме – ґендерної педагогіки). У статті розглядається педагогічне значення поняття “ґендерний конфлікт”. Шляхом аналізу низки робіт із ґендерної проблематики встановлено особливості педагогічного трактування розглядуваного явища та окреслено шляхи його попередження.

Представлено поняття «педагогічна практика». Розкрито значення педагогічної практики у професійній підготовці майбутніх соціальних педагогів. Констатовано, що саме педагогічна практика є одним із активних засобів, що дозволяє особистості успішно розвиватися, самовдосконалюватися і презентувати себе.

Визначено сутність, цілі та значущість загальнотехнічної та загальнотехнологічної підготовки майбутніх учителів, виокремлено їх спільні риси та суттєві відмінності. З’ясовано зміст і характер цих видів підготовки, визначено перелік дисциплін, систематизовано й схарактеризовано основні знання та вміння, які набувають студенти під час такої підготовки.

Педагогічна діяльність як інформаційна технологія завжди вимагала великих обсягів різнобічних знань, засобів їх подання в процесі навчання, збереження та творчої переробки. Сучасний етап розвитку інформаційного суспільства, що визначається переходом до економіки знань, вимагає зміщення уваги методики навчання саме на інструменти обробки інформації – інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). Одне з головних завдань освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства – навчити учнів і студентів використовувати сучасні ІКТ. У зв’язку із цим виникає нагальна потреба в прискоренні підготовки та перепідготовки викладачів та фахівців у сфері ІКТ.

Визначено негативне ставлення студентів до проведення сучасних шкільних уроків фізичної культури. В процесі навчання у них змінюється бачення майбутньої професії, що обумовило пріоритетні практичні, теоретичні та організаційні напрямки в формуванні компетентності і удосконаленні педагогічної майстерності учителя фізичної культури. Застосований нами аналітичний метод опитування з виділенням пріоритетів знань дають поштовх майбутнім вчителям обумовити свої цілі та виділити напрямки для нарощування освітнього потенціалу в обраній професії. Об’єм розуміння студентами основних складових педагогічної діяльності учителя фізичного виховання обумовлює їх рівень професійної зрілості. Визначені студентами значущі для них додаткові знання вимагають певних змін і доповнень в програмних предметах вищого навчального закладу.

В статті розглянуті проблеми проектної діяльності у вищий школі, типи проектів, критерії за якими розрізняють проекти. Вивчено поняття «проект». Розкриваючи сутність поняття «проект», зосереджена увага на тому, що у педагогічній науці немає єдиного його тлумачення. Проектна технологія передбачає наявність проблеми, що вимагає інтегрованих знань і дослідницького пошуку її вирішення. Результати проектної діяльності повинні мати практичну, теоретичну, пізнавальну значимість. Головною складовою методу є самостійність студента.