Зміст
Добірка наукової літератури з теми "Народні депутати"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Народні депутати".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Народні депутати"
1
КЛИМЕНКО, ОКСАНА, та ЮРІЙ ДАНИЛЮК. "Сучасні тенденції розвитку законодавства про статус народного депутата України". Право України, № 2020/12 (2020): 184. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-184.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є визначення сучасних тенденцій розвитку інституту правового статусу народного депутата України на основі дослідження законодавчих ініціатив, поданих на розгляд Верховної Ради України. Стаття присвячена дослідженню актуальних питань розвитку інституту правового статусу народного депутата України. З огляду на важливість обов’язків народного депутата України можна констатувати його визначальну роль у державному механізмі. Встановлено, що нині найдискусійнішими залишаються, зокрема, питання депутатської недоторканності, імперативного мандата, особистого голосування народних обранців, розміру заробітної плати, дотримання норм депутатської етики. Ці питання вже неодноразово були предметом законодавчих ініціатив, що подавалися на розгляд Парламенту багатьох скликань. Доведено, що пропоновані законодавчі механізми за порушення порядку особистого голосування народними депутатами передбачали: встановити відповідальність (переважно кримінальну); запровадити особисте голосування за допомогою електронної системи із застосуванням сенсорної клавіші з фіксацією результатів голосування тощо. Аналіз законо проєктів стосовно заробітної плати парламентарів показав, що вони мали на меті встановити, зокрема, таке: граничний розмір заробітної плати; заборону збільшення розміру заробітної плати та інших матеріальних винагород протягом чинності повноважень народних депутатів тощо. Що стосується дотримання парламентарями норм депутатської етики, то законопроєкти запроваджували такі новації: створення Служби парламентського пристава; встановлення адміністративної відповідальності народних депутатів, посадових осіб, громадян за порушення дисципліни та норм етики на пленарному засіданні Парламенту та ін. Важливі вектори розвитку законодавства про статус народного депутата України об’єктивно відображені у відповідних програмних і директивних документах. У контексті вирішення питань про особисте голосування парламентарів та дотримання норм депутатської етики науковці пропонують: за порушення народними депутатами обов’язку особисто голосувати на засіданнях Верховної Ради України встановити політичну відповідальність, яка має наставати у формі формалізованих (правових) санкцій, що застосовуються до суб’єктів прийняття політичних рішень; запровадити в Україні інститут заступника депутата парламенту, що сприятиме вирішенню проблеми “кнопкодавства”; ухвалити кодекс поведінки депутатів як дієвий інструмент підтримки депутатської етики, чинник ствердження суспільної довіри та партнерських відносин між владою і громадянами.
2
Павшук, К., та Я. Дзюба. "Виборча реформа 2020 в Україні". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 1 (27 травня 2020): 145–52. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.1.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз основних змін, які стосуються організації, підготовки і проведення парламентських, президентських і місцевих виборів. Окреслено основні зміни виборчого законодавства, зокрема скасування змішаної виборчої системи для парламентських виборів, запровадження системи «єдиного неперехідного голосу», позбавлення кандидатів у народні депутати України права на самовисування, зміна грошової застави. Також обґрунтовано важливість впровадження ґендерної квоти задля дотримання конституційних принципів рівності виборів та рівності прав чоловіка й жінки. Визначено, що Виборчий Кодекс України містить низку прогресивних норм, які з одного боку здатні удосконалити порядок підготовки, організації і проведення виборів в Україні, а з іншого – породжують нові виклики для теорії та практики. Зроблено висновок, що наявність єдиного нормативно-правового акту, який регулюватиме порядок підготовки, організації і проведення виборів забезпечить стабільність та єдність виборчого законодавства, усуне юридичну і практичну невизначеність. У процесі подальшого удосконалення законодавства про вибори пропонується скасовувати застарілі та неефективні норми, не включати до Кодексу загальні норми, які не є його предметом, аналізувати досвід і взірцеву практику зарубіжних країн та апелювати до неї.
3
Єгорова, В. С. "Зміни у виборчому праві". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (2 вересня 2020): 10–13. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).555.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовані зміни, які стосуються виборчого права України та набрали чинності 1 січня 2020 р. Аналіз суті правових інститутів і їх розуміння в різних правових системах є стартовою платформою для проведення заходів із вдосконалення вітчизняного законодавства, що постійно зазнає змін через нестабільність суспільних відносин.
Важливу роль у суспільстві відіграє виборче законодавство, адже саме вибори як одна з форм безпосередньої демократії шляхом формування вищих органів державної влади реалізує право народу на управління державою.
Виокремлюються проблеми та порушення рівності виборчого права під час реалізації активного та пасивного виборчого права. Наприклад, до них належать обмеження обсягу права голосу окремої категорії виборців на підставі їхнього місця проживання (перебування); запровадження суто пропорційної виборчої системи; «джеррімендеринг» (штучна зміна меж округів «виборчої геометрії» на користь окремого кандидата); заборона «подвійного балотування» на різних видах виборів, які відбуваються одночасно. Зауважується, що введення чистої пропорційної системи призведе до повної залежності кандидатів у народні депутати України від політичних партій, котрі витіснять втілення інтересів виборців. Тому вирішення питання порушення принципу рівності виборців під час голосування в закордонному виборчому окрузі вбачається у розробленні й унормуванні механізму попередньої реєстрації таких виборців із фіксацією місця їхнього постійного проживання та надання можливості проголосувати за кандидатів свого виборчого округу. Формулюється зміст виборчо-процесуальної рівності кандидатів, тобто рівності можливостей діяльності зареєстрованих кандидатів у виборчому процесі, що може стосуватися й рівних можливостей для агітації, реєстрації, недопущення застосування адміністративного ресурсу, чесного підрахунку голосів тощо.
4
Ясінська, Аліна. "РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА ЛЬВІВЩИНИ: ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ (1990–2019 РР.)". Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 257–90. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-257-290.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості становлення регіональної політичної еліти Львівщини у період з 1990 р. до 2019 р. Основну увагу зосереджено на трьох завданнях: кого варто відносити до категорії «політичної еліти» Львівщини; які основні шляхи її формування, починаючи з періоду становлення України як держави і до сучасного етапу; якою є кількісна оцінка політичної еліти Львівщини.
Зокрема, було визначено, кого варто вважати політичною елітою регіону. За допомогою, використаного у дослідженні, методу позиційного аналізу, було класифіковано регіональну політичну еліту на формальну та неформальну. Визначено, що формальна політична еліта займає певні посади у владній вертикалі, що формалізує її причетність до прийняття політичних рішень. Натомість неформальна еліта представлена особами, які не займаючи керівних посад, формують певний тип відносин з масами, посідають вагоме місце у процесі прийняття важливих рішень та впливають на здійснення політичної влади в регіоні завдяки ресурсам, якими вони володіють (фінансовий капітал, авторитет, доступ до формування суспільної думки та маніпулювання нею тощо).
Проаналізовано процес оновлення львівської формальної політичної еліти починаючи з 1990 р. та виявлено, що саме в цей період у регіоні спостерігаються зародки демократичних процесів та перехід до багатопартійності. Помічено, що досить часто регіональна політична еліта Львівщини використовувала представницькі органи області як стартовий майданчик для подальшого кар’єрного росту, що призводило до постійного руху та припливу нових обличь.
Досліджено, що серед неформальної політичної еліти найбільш потужною групою можна вважати бізнес-еліту, яка окрім фінансових важелів впливу часто використовує також маніпулювання громадською думкою через доступ до медіа-ресурсів. Відзначено, що оновлення в цій групі еліти відбувається значно повільніше, ніж серед формальної політичної еліти.
Окремо йдеться про кількісну оцінку регіональної політичної еліти Львівщини. Оскільки про конкретні кількісні підрахунки говорити важко, зазначено, що до цієї категорії можна віднести як відносно невелику когорту осіб (від кількох сотень), які контролюють більшість ресурсів та нав’язали міцні зв’язки на регіональному та загальнодержавному рівнях, так і значно розширити її кількістю осіб (до тисячі двохсот), серед яких найвпливовіші політики (народні депутати України), очільники та депутати місцевих рад, керівництво ОДА та її департаментів, голови регіональних організацій політичних партій та основні неформальні лідери в регіоні.
5
Сорокін, Андрій. "УЧАСТЬ ГАЗЕТИ «ЗА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ КАДРИ» У ВИСВІТЛЕННІ ПІДГОТОВКИ, ПЕРЕБІГУ ТА РЕЗУЛЬТАТІВ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ І МІСЦЕВИХ ВИБОРІВ 1990 Р. В М. КИЄВІ". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 62–68. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню відображення на сторінках газети Української сільськогосподарської академії «За сільськогосподарські кадри» особливостей парламентських та місцевих виборів 1990 р. в м. Києві. Виявлено, що означена газета досі не досліджувалася як джерело історії виборів 1990 р. до Верховної та місцевих рад народних депутатів Української РСР. З’ясовано, що вперше відомості про названі вибори з’явилися в номерах досліджуваного видання у вересні 1989 р. і були пов’язані з обговоренням законопроєктів про республіканські та місцеві вибори 1990 р., що тривало у багатотиражній газеті до жовтня 1989 р. Із листопада 1989 р. по лютий 1990 р. редакція досліджуваної газети вміщувала інформацію про участь компартійних, комсомольських та профспілкових осередків УСГА у підготовці до виборів, формування місцевих виборчих комісій, їхній склад та особливості діяльності, процес висування та реєстрації кандидатів у депутати, особливості передвиборчої агітації в межах Московського району м. Києва з акцентом на специфіку УСГА. Особливістю ролі газети «За сільськогосподарські кадри» була майже повна відсутність відомостей про результати голосувань 4 та 18 березня 1990 р. на виборах до Верховної та місцевих рад народних депутатів Української РСР, зокрема кількісних показників. Активізація уваги досліджуваного видання до висвітлення республіканських і місцевих виборів 1990 р. була властива його номерам за квітень 1990 р., в яких було опубліковано звернення обраного депутатом Київміськради I (XXI) скликання кандидата від УСГА В. Кизими та передвиборчі програми двох кандидатів у депутати Московської райради м. Києва названого скликання на повторних виборах. Попри нерівномірність висвітлення в номерах газети «За сільськогосподарські кадри» передумов, перебігу та наслідків виборів 1990 р. в м. Києві з акцентом на обговоренні законопроєктів про вибори, участі у підготовці до виборів компартійних осередків УСГА, особливостях діяльності місцевих виборчих комісій і процесі висування та реєстрації кандидатів у депутати, досліджуване видання відзначається регулярністю висвітлення проблематики названих виборів і розкриває їхні локальні особливості в межах Московського району м. Києв а.
6
Надточиєва, А. П. "Проблеми кваліфікації незаконних дій народних депутатів за ст. 364 Кримінального кодексу України". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (14 серпня 2020): 147–57. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1861.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання визначення суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень має вирішальне значення для встановлення в певному діянні ознак складу злочину та належності цього злочину до ко-рупційних. Спеціальні суб'єкти корупційних правопорушень у публічному секторі управління, котрі є службовими особами й наділені публічними (державними) функціями, в яких реалізується державна чи муніципальна влада, викликають особливе зацікавлення для науковців та юристів-практиків, оскільки вчинені ними злочини становлять підвищену, порівняно з іншими службовими злочинами, суспільну небезпеку.
Незважаючи на прискіпливу увагу науковців, питання, пов'язані з визначенням змісту поняття «службова особа», залишаються дискусійними та викликають труднощі під час кримінально-правової кваліфікації злочинів, пов'язаних зі зловживанням службовим становищем або владою.
Метою статті є аналіз кола повноважень народних депутатів України як представників народу в парламенті - Верховній раді України, з огляду на наявність установлених законом підстав для віднесення їх до службових осіб, визначення яких надане в п.п. 1 і 2 прим. до ст. 364 КК, та притягнення їх до кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем.
Системний аналіз чинного законодавства вказує на те, що окремий народний депутат України не має владних повноважень ані у Верховній Раді Україні, ані у відносинах з іншими суб'єктами, оскільки не наділений правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати будь-які рішення, обов'язкові для виконання юридичними чи фізичними особами.
Унаслідок дослідження автор дійшов висновку про неможливість визнання народного депутата службовою особою в розумінні прим. до ст. 364 КК, оскільки він не належить до суб'єктів владних повноважень, не наділений владними управлінськими функціями, а характер його взаємодії у процесі виконання повноважень представника народу України в парламенті та у відносинах з іншими суб'єктами не передбачає можливості впливу на інших осіб з огляду на відсутність відносин, які б характеризувались службовою залежністю від нього інших суб'єктів.
7
Словська, І. Є. "ВИПРАВДОВУВАТИ ДОВІРУ ВИБОРЦІВ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 23 (11 листопада 2019): 141–47. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v23i0.602.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджуються проблеми діяльності народних депутатів України як членів представницького органу народу. Об'єктом аналізу стають такі негативні чинники, як пропуски пленарних засідань і засідань комітетів, низька якість законодавчої діяльності. Простежується зв'язок між активністю виборців під час виборів і якістю їхнього життя, бажанням обрати на державні посади «нові обличчя». Підкреслено, що без постійного якісного виконання народними депутатами їх обов'язків неможлива побудова політичної стабільності, демократії та національної безпеки.
8
Упоров, И. В. "Выборы и статус депутата местного Совета в советском государстве (до Конституции СССР 1977 г.): правовой аспект". ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ НАУКИ И ОБРАЗОВАНИЯ 72, № 6 (квітень 2021): 147–51. http://dx.doi.org/10.18411/lj-04-2021-255.
Повний текст джерелаАнотація:
Раскрываются основные тенденции развития статуса депутата в советском государстве в период до принятия Конституции СССР 1977 г., при этом акцент делается на статусе местных Советов. Отмечается, что с формально точки зрения депутаты являлись представителями народа во властных структурах и имели соответствующие полномочия, довольно подробно отрегулированные в законах, особенно в начале 1970-х гг. Однако фактически депутаты избирались на безальтернативной основе и соответственно их потенциал в условиях командноадминистративной системы управления обществом использовался далеко не в полном объеме. Автор использовал свои более ранние публикации по этой теме.
9
Klymenko , O. M., та Yu V. Danyliuk . "Конституційно-правовий статус народного депутата України: проблемні питання та підходи до їх вирішення". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 50–59. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз законодавства щодо регулювання правового статусу народного депутата України в контексті актуальних питань законодавчих пропозицій.
Наукова новизна полягає у висвітленні особливостей законодавчого регулювання конституційно-правового статусу народного депутата України на основі ретроспективного аналізу розвитку законодавства з цього питання, позицій науковців, відповідних програмних та перспективних документів, зокрема у контексті Рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України, а також відповідних проектів законів, внесених на розгляд парламенту.
Висновки. Законодавчий процес із врегулювання правового статусу народного депутата України розпочався практично одночасно з проголошенням незалежності нашої держави та триває донині. Цей процес умовно поділяють на три періоди. Перші два відносять до 90-х років минулого століття та пов’язують із прийняттям Конституції України і базового законодавства. Третій період законодавчого врегулювання статусу народного депутата України, що триває понині, характеризується удосконаленням нормативно-правової бази з цього питання та приведенням її у відповідність до європейських стандартів. Надається аргументація про можливість виділити четвертий період, початок якого пов’язують із реформуванням інституту недоторканності народних депутатів України.
Досліджуються актуальні питання вдосконалення національного законодавства про статус народного депутата України, теоретичні підходи до вирішення ряду проблем, найбільш дискусійними серед яких нині є, зокрема: гарантії дотримання вимоги особистого голосування; розширення підстав для дострокового припинення повноважень парламентарів; вдосконалення правового регулювання депутатських запитів та звернень як механізмів парламентського контролю.
10
Танривердієв, Хазарі Муса-огли. "Особливості повідомлення про підозру народним депутатам України". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 233–40. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1946.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено доктри-нальні підходи до змісту повідомлення про підозру народному депутату України. Підтримано наукову позицію, що порядок здійснення повідомлення про підозру складається з двох взаємопов'язаних етапів: по-перше, це складання самого тексту повідомлення, вимоги до якого визначено ст. 277 КПК України; по-друге, це безпосереднє вручення повідомлення та роз'яснення по суті, порядок чого передбачено ст. 278 КПК України. З'ясовано, що повноваження повідомляти будь-якій особі про підозру, зокрема й народному депутату України, пов'язуються з наявністю права процесуального керівництва досудовим розслідуванням, що є визначальним, а отже, первинним, оскільки випливає з необхідності нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування. Генеральний прокурор (виконувач обов'язків Генерального прокурора) або заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, який не здійснює прокурорського нагляду в конкретному кримінальному провадженні, не може нести процесуальної відповідальності за наслідки своїх дій, адже така особа не допущена до матеріалів провадження, а тому не в змозі дати оцінку наявності достатніх доказів та їх обґрунтованості для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Наголошено, що Генеральний прокурор або його заступник не можуть виконувати функції процесуального керівництва у кримінальному провадженні на певних його етапах фрагментарно, якщо вони не визначені процесуальними керівниками від початку провадження. Процедура визначення процесуального керівника прописана у КПК України достатньо імперативно, чітко регламентована. Визначено, що повідомлення про підозру має бути вручене особисто або (у разі неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень) відправлене для вручення виключно в день його складення. Зроблено висновок, що кримінальне провадження стосовно народного депутата України може здійснюватися лише за умови процесуального керівництва в ньому Генерального прокурора (виконувача обов'язків Генерального прокурора) або заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Дисертації з теми "Народні депутати"
1
Пехуля, Є. І. "Правове регулювання діяльності політичних партій України". Thesis, НТУ "ХПІ", 2014. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/8009.
Повний текст джерела
2
Філоненко, С. С., Ольга Сергіївна Бондаренко, Ольга Сергеевна Бондаренко та Olha Serhiivna Bondarenko. "Соціальна обумовленість криміналізації здійснення народним депутатом України на пленарному засіданні верховної ради України голосування замість іншого народного депутата України". Thesis, Сумський державний університет, 2020. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/78445.
Повний текст джерелаАнотація:
За останні роки для українців стало нормою спостерігати за новинами про неособисте голосування народних депутатів Верховної Ради України (далі – ВРУ). Здавалося б, високопоставлені та поважні законотворці, які мають створювати нормативно-правову базу, що спроможна регулювати всі спектри суспільних відносин та результативно боротися з правопорушеннями в країні, діють всупереч закону. Саме від цих людей в більшій мірі залежить подальший розвиток держави як суверенної, демократичної, соціальної та правової. Що тоді можна говорити про інших осіб, якщо самі члени вищого законодавчого органу України відкрито та безперешкодно порушують закон?! Проблема настільки увійшла в буденність, що годі було й сподіватися на подолання такого негативного явища як «кнопкодавство».Однак, з приходом нової влади до управління державою, з’явилася надія докорінно змінити усталений роками звичай неособистого голосування в парламенті. Яскраво продемонструвати рівень недовіри населення до ВРУ дозволяють відомості Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова. Згідно з його даними, у березні 2019 р. 82% опитаних не мали довіри до парламенту, що на 3% більше, ніж до російських ЗМІ [1]. Ситуація дещо змінилася стосовно нового складу ВРУ, адже соціологічне дослідження «Рейтинг» від 6-10 вересня 2019 р. показало, що 39% опитаних задоволені роботою новообраних депутатів [2].
3
Верещака, Я. В., Михайло Олександрович Думчиков, Михаил Александрович Думчиков та Mykhailo Oleksandrovych Dumchykov. "Кримінальна відповідальність за неособисте голосування народними депутатами України на пленарних засіданнях". Thesis, Сумський державний університет, 2020. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/78607.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасній Україні закони, прийняті в незаконний спосіб, – це, насамперед, загроза для процесу демократизації суспільства, в основі якого стоїть принцип верховенство права, адже процедура легітимізації влади та документу визначається бездоганністю механізму їх формування [1]. При цьому найпоширенішими випадками порушення законотворчої процедури є: а) неперсональне голосування (т. з. «кнопкодавство»); б) порушення ЗУ «Про регламент Верховної Ради України» в частині розгляду законопроекту в комітетах, врахування або відхилення правок, запропонованими суб’єктами законодавчої ініціативи; в) відсутність процесу публічного обговорення; г) голосування за один законопроект три і більше рази підряд [1]. Відповідно до ч. 3 ст. 84 Конституції України, голосування на засіданнях Верховної РадиУкраїни здійснюється народним депутатом України особисто [2]
4
Хуторянець, Ж. В., Олександр Васильович Ільченко, Александр Васильевич Ильченко та Oleksandr Vasylovych Ilchenko. "Особливості притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності". Thesis, Сумський державний університет, 2020. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/78808.
Повний текст джерелаАнотація:
Відношення до питання депутатської недоторканності в українському суспільстві неоднозначне. Відсутність зв’язку з виборцями, лобіювання особистихінтересів, відсутність на засіданнях парламенту та так зване "кнопкодавство", голосування за закони що носять відверто політичний характер та не відповідаютьінтересам більшості народу України – все це сприяє тому, що рівень довіри донародних депутатів серед населення падає до мінімуму. Разом з низьким рівнемдовіри до вищого представницького органу держави багато хто з українців небезпідставно вважає, що депутатська недоторканність є лише засобом для народнихобранців уникнути відповідальності за свої незаконні дії, а тому повинна бути негайно скасована.
5
Шаповалова, В. В. "Врегулювання механізму притягнення народних депутатів України до конституційної відповідальності". Thesis, Сумський державний університет, 2013. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/34039.
Повний текст джерелаАнотація:
Досить важливим питанням в укріпленні конституційно-правового статусу Верховної Ради України є підвищення впливу народу України на діяльність обраних ним народних депутатів України, посилення їх політичної та правової відповідальності, а також вдосконалення правового регулювання статусу народних депутатів України та підвищення ефективності роботи Верховної Ради України через позбавлення повноважень депутатів, які систематично та без поважних причин не виконують покладені на них обов’язки.
При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/34039
6
Майданник, О. О. "Правові основи бюджетно-фінансових повноважень місцевих рад народних депутатів". Дис. канд. юрид. наук, КУ ім,Т.Шевченка, 1993.
Знайти повний текст джерела
7
Куліш, В. С. "Етика та юридична відповідальність народних депутатів за порушення професійного спілкування". Master's thesis, Сумський державний університет, 2020. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/81960.
Повний текст джерелаАнотація:
Дотримання етики професійного спілкування є одним з ключових моментів професійної комунікації взагалі та політичної зокрема. Народний депутат, як обранець народу повинен уособлювати в собі всі ті позитивні якості, які є ключовими у створенні іміджу дієвого, законослухняного громадського діяча, що ставить собі за мету слугуванню українському народу. На сьогодні, з розвитком ЗМІ та інших медійних просторів, такі поняття як імідж, медійна персона, контент, стиль не завжди пов’язані лише з діячами мистецтва.Adherence to the ethics of professional communication is one of the key points of professional communication in general and political in particular. The People's Deputy, as the people's choice, must embody all those positive qualities that are key to creating the image of an effective, law-abiding public figure who aims to serve the Ukrainian people. Today, with the development of the media and other media spaces, concepts such as image, media personality, content, style are not always associated only with artists.
8
Хуторянець, Ж. В., Володимир Васильович Пахомов, Владимир Васильевич Пахомов та Volodymyr Vasylovych Pakhomov. "Перспективи запровадження кримінальної відповідальності за співучасть народних депутатів у неособистому голосуванні". Thesis, Сумський державний університет, 2020. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/78440.
Повний текст джерелаАнотація:
З моменту здобуття Україною незалежності на політичній арені нашої держави розпочався процес змагання за домінування в парламенті для забезпечення максимального представництва в ньому. Мінусом цього процесу є зменшення значущості суспільнонеобхідних проблем у боротьбі за здобуття політичних переваг та лобіювання інтересів різноманітних зацікавлених осіб, яке призводить до вагомого зниження якості законотворчої роботи. Як наслідок, у практиці українського парламентаризму виникло одне з найбільш ганебних явищ, яке є серйозною перепоною на шляху до ефективної реалізації принципу представництва, – явище неособистого голосування народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України.
9
Дудник, Л. В., Евгений Викторович Малявин та А. Д. Литовченко. "Закон о "партийной диктатуре" в Украине: достоинства и недостатки". Thesis, Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/43434.
Повний текст джерела
10
Белявская, О. С. "Деятельность КПСС по расширению контрольных функций местных Советов народных депутатов (1976-1980 гг.) Опыт Компартии Украины". Дис. канд. іст. наук, КГУ им. Т. Г. Шевченко, 1985.
Знайти повний текст джерелаКниги з теми "Народні депутати"
1
Мусієнко, Г. І. Україна для українців. Хто за і проти? Київ: Біла Церква, 2003.
Знайти повний текст джерела
2
Мусієнко, Г. І. Україна для українців. Хто за і проти? Київ: Біла Церква, 2003.
Знайти повний текст джерела
3
Тодыка, Ю. Н. Совершенствование деятельности Советов народных депутатов. Кишинев: Штиница, 1990.
Знайти повний текст джерела
4
Гранкин, И. В. Народный депутат. М., 1988.
Знайти повний текст джерела
5
Бибиков, В. Я. Депутаты народа. Минск, 1986.
Знайти повний текст джерела
6
Народные депутаты СССР. М., 1990.
Знайти повний текст джерела
7
Народные депутаты СССР. М., 1990.
Знайти повний текст джерела
8
Народные депутаты СССР. Саранск, 1991.
Знайти повний текст джерела
9
Депутат-доверенный народа. Чебоксары, 1986.
Знайти повний текст джерела
10
Ленинград: Советы народных депутатов. Л., 1987.
Знайти повний текст джерела