Зміст
Добірка наукової літератури з теми "Арбітр"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Арбітр".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Арбітр"
1
Григор"єв, Д. Г. "Поняття: арбітр; арбітраж". Юриспруденція: теорія і практика, № 10 (2005): 56–59.
Знайти повний текст джерела
2
СМОКОВИЧ, МИХАЙЛО. "Держава як незалежний арбітр у сфері земельних правовідносин". Право України, № 2020/10 (2020): 155. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-10-155.
Повний текст джерелаАнотація:
У Верховній Раді України 31 березня 2020 р. зареєстровано проєкт Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо підвідомчості спорів, що виникають у сфері земельних відносин та спорів щодо нерухомого майна” (Законопроєкт № 3296). Предметний аналіз положень цього документа дає підстави вважати, що вони є сумнівними з позицій їхньої відповідності окремим нормам Конституції України. Аналіз досліджень і публікацій показав, що останнім часом різні аспекти земельних правовідносин досить активно вивчаються політиками, науковцями і навіть суб’єктами господарювання і завдяки цьому було предметно висвітлено окремі аспекти теорії та практики цих правовідносин. Проте питання визначення місця і ролі держави у сфері земельних правовідносин крізь призму положень Законопроєкту № 3296 залишилося поза дослідницькою увагою науковців і практиків. Метою статті є здійснення системно-змістовного аналізу цитованих вище положень Законопроєкту № 3296 у поєднанні з нормами чинного законодавства України, з урахуванням вимог міжнародного права та сформованою практикою Європейського суду з прав людини, а також, з огляду на юридичні позиції Конституційного Суду України (КСУ), на предмет їхньої конституційності, тобто відповідності вимогам Конституції України. У процесі дослідження було використано методи аналізу, порівняння, системний метод, прогностичний, а також методи логіки і моделювання. Уперше на основі узагальнення норм Конституції України, юридичних позицій КСУ та інших джерел права сформовано правовий підхід, відповідно до якого встановлено, що положення Законопроєкту № 3296 суперечать низці норм Консти-туції України, оскільки нівелюють публічно-правовий статус України як незалежної, суверенної, демократичної і правової держави, що покладає на неї виконання відповідних конституційних обов’язків, зокрема: забезпечення особливої охорони землі, яка відповідно до ст. 14 Конституції України визнана основним національним багатством, що також вимагає від держави здійснення правового урегулювання земельних відносин, виконання функцій незалежного арбітра у сфері цих правовідносин, збереження основного національного багатства для майбутніх поколінь тощо; повноцінно не забезпечують правовий режим землі, особливість якого полягає у подвійній правовій природі такого об’єкта, в основі якого поєднано публічноправовий і приватноправовий аспекти, а саме: земля є неоціненним об’єктом природи, загальне користування яким Конституцією України (ч. 2 ст. 13) гарантується державою кожному (публічно-правовий аспект правового режиму землі), і водночас земля є об’єктом господарювання, право власності на який може набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону (ч. 2 ст. 14 Конституції України) (приватноправовий аспект правового режиму землі) тощо. У контексті викладу підсумкових узагальнень автором публікації встановлено: 1) положення п. 2 Законопроєкту № 3296, які передбачають розширення юрисдикції господарських судів в аспекті вирішення спорів у сфері земельних відносин, зокрема й тих, які виникають щодо прав на земельну ділянку з суб’єктом владних повноважень, є неконституційними через їхню невідповідність положенням статей 13, 14 і частинам 1, 5 ст. 125 Конституції України; 2) приписи п. 2 Законопроєкту № 3296 порушують конституційний принцип спеціалізації судів, і, по суті, підміняють публічноправові відносини приватноправовими. Такі “законодавчі новели” безпідставно і в неконституційний спосіб звужують предметну компетенцію адміністративних судів в Україні і неправомірно розширюють юрисдикцію господарських судів; 3) публічно-правовий статус держави зобов’язує її бути незалежним арбітром у сфері земельних правовідносин, дбати про збереження землі як основного національного багатства, що має виключно важливу цінність для майбутніх поколінь, натомість практична реалізація приписів п. 2 Законопроєкту № 3296 призведе до незабезпечення виконання державою своїх конституційних обов’язків в аспекті гарантування особливої охорони землі, забезпечення прав людини, що зрештою зумовить підрив авторитету України як самостійної, незалежної і демократичної держави.
3
Смокович, М. "Держава як незалежний арбітр у сфері земельних правовідносин". Право України, № 10 (2020): 155–70.
Знайти повний текст джерела
4
Нагнибіда, В. "Виконуваність рішення міжнародного комерційного арбітражу у світлі теорії та практики правозастосування". Юридичний вісник, № 1 (6 серпня 2020): 246–52. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1618.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються теоретичні та практичні аспекти виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження. Зокрема, автором доводиться, що поста-новлення арбітражного рішення у спорі між учасниками міжнародного комерційного обороту є кінцевою метою арбітражного розгляду, як і при вирішенні спорів у судах. Така мета повинна слугувати гарантією подальшого виконання арбітражного рішення. Саме тому після встановлення компетенції на розгляд і вирішення спору арбітр (арбітри) на основі наданих сторонами доказів, фактичних обставин і положень застосовуваного права мають вирішити спір шляхом постановлення вмотивованого рішення, яке б могло бути приведене до виконання стороною, на користь якої воно винесено, у т. ч. у примусовому порядку. З огляду на це видається актуальним завдання наукового осмислення вимог до арбітражних рішень їх виконуваності з погляду перспектив захисту прав та інтересів учасників міжнародного комерційного обороту.
Дослідження побудоване через призму вивчення вимог до арбітражних рішень, а саме вимог до змісту, форми та порядку постановлен-ня таких рішень. Досліджуються питання вмотивованості рішень та обов'язку складу арбітражу поста-новлення вмотивованого рішення, а також випадки, коли допускається постановлення рішення без наведення обґрунтування. Окремо досліджуються питання формальних вимог до арбітражних рішень: постановлення у письмовій формі, наявності дати, підпису арбітрів і зазначення місця арбітражу. Окремо звертається увагана питання місця арбітражу. Акцентується увага на тому, що це є юридичний критерій, за яким оцінюється чинність арбітражного рішення. В арбітражному середовищі це право відоме також як lex arbitri. Окремо розглядаються вимоги до порядку постановлення рішень, прийняття їх більшістю від складу арбітражу та направлення сторонам спору.
На підставі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що склад арбітражу повинен вживати усіх розумних і необхідних заходів, щоб постановити рішення, яке б відповідало вимогам, встановленим правом місця арбітражу, було вмотивованим і виконуваним. Зазначені вимоги до рішення арбітражу у переважній більшості правопорядків та арбітражних Регламентів закріплені нормативно. У статті наводяться норми міжнародних актів і положення актів національного права, які обґрунтовують висновки автора.
5
Romanuk, Victor, Victoria Petrovich, Vadim Smoluk та Igor Bychuk. "Програма спеціальної фізичної підготовки арбітрів у футболі". Physical education, sports and health culture in modern society, № 2(42) (26 липня 2018): 143–48. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-02-143-148.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Рівень спеціальної фізичної підготовленості арбітра напряму впливає на кількість і якість помилкових рішень. Тому розроблення й упровадження в процес підготовки арбітрів ефективних тренувальних програм є актуальним. Мета роботи – обґрунтувати ефективність експериментальної програми спеціальної фізичної підготовки арбітрів у футболі. Методи дослідження. Реакцію організму на тренувальне навантаження вивчали за допомогою годинника-пульсометра Polar M200. Середній вік обстежуваних – 30 років. Програму апробовано на 10 арбітрах. Перший етап досліджень передбачав планування, на другому здійснено теоретичну розробку експериментальної програми. Завданням третього етапу було апробувати програму на практиці. На четвертому етапі вивчали її ефективність. Результати роботи. Експериментальна програма складається з одного тренувального мезоциклу, який містить утягувальний, базовий та контрольно-підготовчий мікроцикли. Вони складаються з тренувальних занять, які залежно від дії на організм мають сім напрямів: рівномірне тренування; рівномірне тренування +; рівномірне й базове; рівномірне та темпове; базове тривале; темпове+; темпове й максимальне тренування. Висновки. Апробація експериментальної програми підтвердила її ефективність. Виявлено збільшення темпу долання десятикілометрової дистанції при однаковій середній частоті серцевих скорочень, яке супроводжувалося тенденцією до зменшення енергозатрат. Аналіз індексу бігу засвідчив позитивну динаміку змін спеціальної фізичної підготовки в умовах експериментальної програми в групі досліджуваних загалом і в кожного арбітра зокрема. На початку реалізації програми середньогруповий індекс бігу оцінювали як «середній» і покращився за період реалізації програми до рівня «дуже хороший».
6
Торбас, О. "Способи реалізації суддівського розсуду в кримінальному процесі України". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 209–12. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).547.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу способів реалізації розсуду суддями на судових стадіях кримінально-го процесу України. У статті автор зазначає, що всі повноваження суду першої інстанції, в яких може бути застосовано розсуд, можна поділити на чотири кате-горії: 1) суддівський розсуд, що стосується порядку дослідження доказів; 2) суддівський розсуд, що стосу-ється порядку реалізації судового слідства; 3) суддів-ський розсуд, що стосується забезпечення руху кри-мінального провадження; 4) суддівський розсуд, що стосується забезпечення здійснення судового розгляду. При цьому автор зазначає, що здебільшого суддівський розсуд стосується або порядку дослідження доказів, або порядку здійснення судового розгляду. Водночас законодавець послідовно реалізує запропоновану ним тезу «суддя – це арбітр», суттєво обмеживши роль суду в процесі формування обсягу доказів та їх досліджен-ні. Дійсно, саме суд визначає обсяг доказів, що будедосліджуватися, проте предметом оцінки можуть бути лише ті докази, які були надані учасниками кримі-нального провадження. Суд не може на власний розсуд розширити таку сукупність, а її звуження потребує досить ґрунтовної аргументації.Також автор зазначає, що у зв’язку з подібністю процедур суддівський розсуд, що застосовується в суді першої інстанції, подібний до суддівського розсуду при перегляді судових рішень в апеляційному та каса-ційному порядку. За таких умов суддівський розсуд найбільш яскраво проявляється в процесі скасування судових рішень судами апеляційної та касаційної ін-станції у зв’язку з істотним порушенням вимог кримі-нального процесуального закону. Автор зазначає, що для встановлення істотності порушення вимок КПК України суд має: 1) встановити, які саме права мав відповідний учасник кримінального провадження; 2) встановити, чи булі ці права порушені; 3) визначити, чи можна вважати відповідне порушення прав істот-ним порушенням вимог КПК України.
7
Семаніва, Ю. В. "ВНУТРІШНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ МОРСЬКОЇ АРБІТРАЖНОЇ КОМІСІЇ ПРИ ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВІЙ ПАЛАТІ УКРАЇНИ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 12 (6 травня 2019): 339–48. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v12i0.241.
Повний текст джерелаАнотація:
Зазначена стаття досліджує питання внутрішньої організації роботи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. Розглянуто основні засади внутрішньої організації роботи Морської арбітражної комісії як автономної структури, яка діє на підставі положення, що є частиною Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». У статті проаналізовано внутрішню організаційну структуру та розглянуто всі її складові. Зокрема проаналізовано повноваження та правовий статус Голови МАК і його заступників, Президії МАК, Секретаріату МАК та арбітрів. Зроблено висновок про те, що МАК за внутрішньою організацією роботи поєднує у собі специфічні ознаки внутрішньої організації роботи громадських організацій та внутрішньої організації роботи державних органів.
This article investigate a question concerning an internal organization of the Maritime Arbitration Commission at the Chamber of Commerce in Ukraine. The basic principles of internal organization of the Maritime Arbitration Commission as an autonomous structure, which operates under the provisions of that part of the Law of Ukraine «On International Commercial Arbitration*. The article analyzes the internal organizational structure and describe all of its components. The report analyzes the powers and legal status Chairman and his deputies, the Bureau, Secretariat and arbitrators. It is concluded that the internal organization of Maritime Arbitration Commission combining specific features of the internal organization of the NGOs and the internal organization of the government bodies.
8
Прилуцька, Аліна Вікторівна. "АЛЬТЕРНАТИВНІ СПОСОБИ ВИРІШЕННЯ ПРАВОВИХ СПОРІВ У ФЕДЕРАЛЬНИХ СУДАХ США". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 157–63. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті дається загальна характеристика сучасних окремих альтернативних способів вирішення правових спорів у Сполучених Штатах Америки. Суди в США використовують способи альтернативного вирішення спорів, щоб допомогти державним службовцям та приватним громадянам вирішувати скарги та спори в багатьох сферах, включаючи господарську діяльність. Процедури альтернативного вирішення спо- ру відрізняються залежно від штатів, і це робиться із самого початку запровадження таких способів, тому в статті проаналізовані законодавчі акти США, що першими почали регулю- вати різні форми альтернативних способів вирішення правових спорів, зокрема: Закон про реформу цивільного судочинства 1990 р. (CJRA), що вимагав від усіх дев’яносто чотирьох федеральних окружних судів прийняття відповідних процедур, та Закон про альтернативне вирішення спорів 1998 р., який вимагав наявність АВС в усіх районах. Також слід зазначи- ти, що використання альтернативного врегулювання спору швидко розширилося у 1990-х роках у відповідь на низку законів, які досі керують використанням АВС у федеральних судах Сполучених Штатів. У статті відзначено, що до приватних процедур альтернативних способів урегулювання спорів відносяться ті, які застосовуються виключно на основі добровільного волевиявлення сторін, а саме: переговори, посередництво, арбітраж та інші. Дані способи у своєму регулю- ванні є самостійними і незалежними від судової системи, характеризуються високим ступе- нем диспозитивності з мінімальним втручанням із боку держави. У статті проаналізовано такі форми альтернативного вирішення спору, як арбітраж, оцінка справи, спільна практика співпраці, кооперативна практика, раннє нейтральне оцінювання, фасилітація, медіація, міні-судовий процес, переговори, нейтральне встановлення фактів, омбудсмен, судові розгляди Pro Tem, мирова конференція, спрощений суд присяжних. Оха- рактеризовано кожну з форм альтернативного вирішення спору з наведенням прикладів. Також у статті зазначено відмінність одних форм вирішення спорів від інших, зокрема арбі- тражу від медіації, міні-судового процесу і судового розгляду Pro Tem від спрощеного суду присяжних.
9
Нагнибіда, В. І. "Ефективний захист як ціль правозастосування в міжнародному комерційному арбітражі". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 223–26. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).550.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються питання ефективності між-народного комерційного арбітражу та ефективного пра-вового захисту. У світлі практики Європейського суду з прав людини автор досліджує сучасні підходи до розу-міння ефективності в праві. Встановлено, що ефектив-ність засобу юридичного захисту зазвичай пов’язуєть-ся з такими його характеристиками, як доступність, достатність, визначеність. При цьому під час оцінки ефективності враховуються також загальний правовий та політичний контексти, в яких вони функціонують, та конкретні обставини справи заявника, незалежність таких заходів захисту від дій держави тощо. На основі аналізу автором зроблено висновок, що міжнародний арбітраж як раз і є тим ефективним засобом правово-го захисту, до якого звертаються сторони, підписую-чи арбітражну угоду. Його ефективність як способу вирішення комерційних спорів та захисту прав учас-ників міжнародних відносин залежить не лише від «ефективного» арбітражного розгляду, який зазвичай врегульовується Регламентом. У розумінні ефектив-ної арбітражної процедури варто виділяти збалансо-ваність і ефективність використовуваного сторонами Регламенту і те, наскільки передбачені ним процедури та процесуальні дії є розумними з позиції їх доступно-сті сторонам, достатні для потреб захисту порушених прав, визначені та ефективні з точки зору витрат часу і коштів сторін. При цьому автором обґрунтовано, що ефективність арбітражу залежить від поведінки самих сторін спору та їх юридичних радників, складу арбіт-ражу, а також характеру і складності самої справи та положень права, застосовуваного до арбітражного розгляду (lex arbitri). Адже, які б ефективні процеду-ри не були закладені в Регламенти, незнання їх Сто-ронами спору та їх представниками, чи небажання їх використовувати з метою затягування процесу, або ж з метою формування доказів для подальших юрисдик-ційних заперечень у судах місця арбітражу, так само як і оцінка складом арбітражу наданих доказів, юрис-дикційних заперечень тощо, можуть суттєво впливати як на швидкість арбітражного розгляду, так і на ефек-тивність захисту стороною своїх прав.
10
Нагнибіда, В. "Зміст та значення арбітрабільності предмета спору у правозастосовній діяльності арбітражу". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 209–17. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1943.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються питання змісту правової категорії арбітрабільності предмета спору під час розгляду і вирішення спорів у порядку міжнародного комерційного арбітражу. Автор вказує на доктринальне походження терміна арбітрабільності, що із часом поширився й у нормативній площині в межах законодавства окремих юрисдикцій. Наголошується, що об'єктивна арбітрабільність залежно від контексту може відноситись як до характеристики предмета конкретного спору чи категорії спорів, так і визначати допустимий предметний обсяг компетенції арбітражного суду в межах певної правової системи, чому й кореспондує відповідний термін «арбіт-рабільність» в його предметній, об'єктивній складовій.
Вивчається значення арбіт-рабільності спору як передумови арбітражного розгляду загалом та передумови здійснення правозасто-совчої діяльності складом арбітражу зокрема. Так, автор стверджує, що належним чином встановлена неарбітрабільність спору (як арбітражем, так і державним судом) залежно від стадії арбітражного розгляду свідчить або про припинення арбітражного процесу у зв'язку з відсутністю у складі арбітражу компетенції на вирішення спору, або про скасування чи неможливість виконання арбітражного рішення у відповідній державі. Зважаючи на це та з огляду на завдання складу арбітражу постановити виконуване рішення, аналіз об'єкта спору на предмет його арбітрабільності є важливою передумовою арбітражного розгляду, однією із гарантій успішного визнання та приведення до виконання постановленого арбітражного рішення.
Резюмується, що питання арбітрабільності предмета спору як передумови правозастосування в міжнародному комерційному арбітражі є багатоаспектним та потребує дослідження у взаємозв'язку таких складових елементів проблематики: 1) категорій спорів, що за законодавствами окремих держав визначаються як арбітрабіль-ні та неарбітрабільні; 2) аспектів визначення застосовного до арбіт-рабільності права; 3) встановлення суб'єктів, компетентних вирішувати питання арбітрабільності на різних стадіях арбітражного розгляду, при визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення.
Дисертації з теми "Арбітр"
1
Білоус, Олеся Валеріївна, та Андрій Станіславович Калякін. "Актуальні аспекти суддівства в українському бадмінтоні". Thesis, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2018. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/40712.
Повний текст джерела
2
Тилюк, Богдана Віталіївна, та Богдана Виталиевна Тылюк. "Міжнародний комерційний арбітраж як один із органів, які вирішують зовнішньоекономічні спори". Thesis, Кривий Ріг: Донецький юридичний інститут МВС України, 2018. http://dspace.puet.edu.ua/handle/123456789/6969.
Повний текст джерелаАнотація:
Як видно з викладеного у тезах, в цілому арбітраж має певні переваги перед державними судами. У багатьох випадках такі переваги можуть бути вирішальними – наприклад, там, де арбітраж є фактично єдиним реальним способом отримати виконання рішення. Втім, очевидно, що ці переваги є відносними. Для недобросовісної сторони вони – скоріше недоліки. Така сторона буде прагнути перевести вирішення спору з арбітражу в суд, де є більше можливостей для захисту з використанням усіх формальностей судового процесу, в т. ч. щодо затягування часу.
3
Пономарьов, Олександр Семенович, та Ліна Володимирівна Зінченко. "Відповідальність у сфері фізичної культури і спорту". Thesis, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2018. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/43295.
Повний текст джерела
4
Костенко, З. В., Сергій Іванович Денисенко, Сергей Иванович Денисенко та Serhii Ivanovych Denysenko. "Переваги та недоліки впровадження онлайн арбітражу в Україні". Thesis, Сумський державний університет, 2020. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/78938.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні Інтернет та коммунікаційні технології (ІКТ) розвиваються дуже стрімко, а
разом з тим зростає тенденція цифровізації економічної та правової сфери, що можна спостерігати у більшості країн. Це виражається у тому, що значно змінюються способи ведення бізнесу і спостерігається все більше використання електронних засобів замість паперових засобів зв’язку і зберігання даних. Звичайно, такий розвиток не оминув і систему правосуддя. У багатьох країнах ведуться постійні дискусії щодо необхідності та перспектив здійснення міжнародного арбітражу онлайн. Врегулюваннямспорів онлайн можна визнати засіб вирішення спору, який передбачає використання інтерактивних технологій для сприяння вирішенню розбіжностей між сторонами. Найчастіше виділяють три стадії вирішення спорів онлайн: проведення переговорів між сторонами (online-negotiation), медіація (online-mediation) і арбітраж (оnline-arbitration) [1, с. 258]. Як наголошується в Записці Секретаріату ЮНСІТРАЛ з питання про врегулювання суперечок в режимі онлайн від 13 жовтня 2010 р. концепція УСО має особливо важливе значення у врегулюванні суперечок, які пов’язані з численними угодами на незначні суми і які вимагають ефективних і доступних процедур вирішення спорів [2, с. 3].
5
Піддубна, М. "Переваги міжнародного арбітражу у сфері інтелектуальної власності". Thesis, Сумський державний університет, 2016. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/46107.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема міжнародного комерційного арбітражу нині є надзвичайно
актуальною та полягає в тому, що хоча міжнародний комерційний арбітраж є
недержавним органом з вирішення міжнародних спорів, однак не менш дієвим, а в
багатьох випадках – навіть більш компетентним, зручним та прийнятним для сторін.
Вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності міжнародним арбітражем є
важливим кроком до приведення у відповідність судової системи України до
європейських стандартів.
6
Алефіренко, Анна Сергіївна, та Анна Сергеевна Алефиренко. "Медіація і третейський розгляд господарських спорів". Thesis, Кривий Ріг: Донецький юридичний інститут МВС України, 2018. http://dspace.puet.edu.ua/handle/123456789/6970.
Повний текст джерелаАнотація:
Третейський розгляд і медіація, хоча і полягають у залученні незалежної особи, мають різну спрямованість і методи. Медіація, на відміну від арбітражу, має на меті не винесення обов’язкового для сторін рішення, а врегулювання спору шляхом досягнення компромісу, тобто медіатор не оцінює обставини спору з позиції норм права та не досліджує докази, а є посередником між сторонами, які самостійно визначають умови для припинення спору, що на далі оформляється мировою угодою. Саме тому різняться й методи досягнення поставленої мети: змагальний в арбітражі та погоджувальний для медіації.
7
Деревянко, Богдан Володимирович, Bogdan Derevyanko та Богдан Владимирович Деревянко. "І знову про співвідношення та взаємопроникнення інститутів приватного і публічного права". Thesis, Маріуполь: ДонДУВС, 2021. http://dspace.puet.edu.ua/handle/123456789/11498.
Повний текст джерелаАнотація:
У тезах доповіді зазначено, що сьогодні не слід робити акцент на поділі галузей права та права загалом на приватне і публічне. Слід зосередити увагу на взаємоповʼязаному досягненні публічних і приватних інтересів. А тому і слід вести мову про ухвалення та одночасне виконання заходів «Концепції реалізації приватних інтересів», змістом якої можуть бути правові інститути із багатьох галузей права України, що передбачають наявність приватних інтересів у їх суб’єктів, та «Концепції реалізації публічних інтересів», змістом якої можуть бути інші правові інститути у межах тих самих та інших галузей права.В тезисах доклада отмечено, что сегодня не следует делать акцент на разделении отраслей права и права в целом на частное и публичное. Следует сосредоточиться на взаимосвязанном достижении публичных и частных интересов. Поэтому и следует говорить о принятии и одновременном выполнении мероприятий «Концепции реализации частных интересов», содержанием которой могут быть правовые институты из многих отраслей права Украины, предусматривающие наличие частных интересов у их субъектов, и «Концепции реализации публичных интересов», содержанием которой могут быть другие правовые институты в рамках тех же и других отраслей права. The abstracts of the report say that today we should not emphasize the division of branches of law and law in general into private and public. The focus should be on the interrelated achievement of public and private interests. That is why we should talk about the adoption and simultaneous implementation of the "Concept of realization of private interests", the content of which may be legal institutions from many branches of law of Ukraine, providing for the presence of private interests of their subjects, and "Concept of realization of public interests". the content of which may be other legal institutions within the same and other branches of law.
8
Воронов, К. М. "Принцип «компетенції-компетенції» в міжнародному комерційному арбітражі". Thesis, 2018. http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/14334.
Повний текст джерелаАнотація:
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018.
Дисертація є комплексним дослідженням принципу «компетенції-компетенції» в міжнародному комерційному арбітражі.
У роботі проведено історико-правовий аналіз розвитку принципу «компетенції-компетенції» в міжнародному комерційному арбітражі, висвітлено його взаємодію з принципом автономності арбітражної угоди.
Запропоновано методи подолання процесуальних проблем, що можуть виникати під час ініціації паралельних процесів у державному суді і міжнародному комерційному арбітражі залежно від обраної арбітражної юрисдикції: використання принципів res judicata та lis pendens у ситуаціях ініціації судового чи арбітражного провадження, ігноруючи вже існуюче арбітражне чи судове рішення, та у разі звернення до суду чи арбітражу, коли вже йде паралельне провадження; застосування методу поверхового аналізу арбітражної угоди prima facie, що дозволить зберігати ресурси сторін під час паралельних процесів.
Введено в науковий оборот положення про необхідність пріоритетного використання негативного ефекту принципу «компетенції-компетенції» під час арбітражного провадження.
9
Козирєва, Валентина Петрівна. "Переваги міжнародного комерційного арбітражу в контексті міжнародних комерційних відносин". Thesis, 2012. http://er.nau.edu.ua/handle/NAU/17590.
Повний текст джерела
10
Тєлєтов, Олександр Сергійович, Александр Сергеевич Телетов, Oleksandr Serhiiovych Tielietov, Наталія Євгенівна Летуновська, Наталия Евгеньевна Летуновская та Nataliia Yevhenivna Letunovska. "Особливості біржових арбітражних операцій з крипто-валютою". Thesis, 2016. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/45305.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено особливості сучасних цифрових валют. Проаналізовано можливості реалізації стратегій біржового арбітражу в сфері обігу електронних валют.Исследованы особенности современных цифровых валют. Проанализированы возможности реализации стратегий биржевого арбитража в сфере обращения электронных валют.
The features of modern digital currencies are investigated. Possibilities of exchange arbitration strategies in the area of circulation of electronic currencies are analyzed.
Книги з теми "Арбітр"
1
Рибаков, А. Н. Діти Арбату. Київ: Дніпро, 1988.
Знайти повний текст джерела
2
Рыбаков, А. Н. Дети Арбата. Минск: Вышэйшая школа, 1988.
Знайти повний текст джерела
3
Рыбаков, А. Н. Дети Арбата. Таллин: Ээсти раамат, 1988.
Знайти повний текст джерела
4
Рыбаков, А. Н. Дети Арбата. Москва: Книжная палата, 1988.
Знайти повний текст джерела
5
Рибаков, А. Н. Діти Арбату. Київ: Дніпро, 1988.
Знайти повний текст джерела
6
Окуджава, Булат. Чаепитие на Арбате. Москва: Корона-Принт, 1998.
Знайти повний текст джерела
7
Потресов, В. А. Судоверфь на Арбате. Москва: Молодая гвардия, 1986.
Знайти повний текст джерела
8
Цірат, Геннадій Артурович. Міжнародний комерційний арбітраж. Київ: Істина, 2002.
Знайти повний текст джерела
9
Мельниченко, В. Прапор України на Арбаті. Москва: Олма-Пресс, 2004.
Знайти повний текст джерела
10
Мельниченко, В. Михайло Грушевський: "Я оснувався в Москві, Арбат 55". Москва: ОЛМА - ПРЕСС, 2005.
Знайти повний текст джерела