Добірка наукової літератури з теми "Злочинці"

Актуальність статті полягає в тому, що однією зі складових предмета кримінології є вчення про особу злочинця. Без нього важко дослідити інші кримінологічні проблеми, зокрема, детермінанти злочинів та засоби боротьби з ними. З одного боку, чинники злочинності пов’язані з об’єктивними соціальними явищами, які негативно впливають на формування особи і проявляються в егоїстичних, антисуспільних поглядах і звичках, що лежать в основі кримінальної поведінки, а з іншого – з обставинами, що сприяють реалізації таких поглядів і звичок у конкретному злочині. Зазначені явища і обставини не залежать від людини, є зовнішніми стосовно неї, але свого криміногенного значення вони набувають, формуючи особу злочинця і таким чином трансформуючись у внутрішні детермінанти злочину. Стаття присвячена кримінологічній характеристиці особи, яка вчиняє злочинні дії в сімейно-побутовому осередку. З’ясовано існуючі доктринальні підходи до розуміння категорій «особа-кривдник» та «особа злочинець», на основі чого обґрунтовано, що кривдником є особа, що вчиняє систематичне фізичне, психологічне або економічне насильство відносно подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою особа перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах. Визначено соціально-демографічні властивості особи-кривдника, а саме: а) стать (переважна більшість осіб чоловічої статі); б) рівень освіти; в) вік; г) стан алкогольного сп’яніння; д) трудова зайнятість; є) наявність судимості. Встановлено кримінологічний портрет особи, яка вчиняє домашнє насильство (громадянин України чоловічої статі, 30-50 років, що має базову середню освіту, працездатний, але не працюючий, не судимий, схильний до вживання алкоголю). Резюмується, що особу, яка вчиняє домашнє насильство, слід віднести до насильницького типу особи злочинця, а за глибиною антисуспільної спрямованості до ситуаційно- нестійких злочинців. Наголошено, що структура особи злочинця передбачає наявність трьох груп ознак (властивостей, якостей): 1) соціально- демографічні (стать, вік, соціальне становище, рівень освіти, сімейний стан, рід занять тощо); 2) кримінально-правові (зміст і мотивація, одноосібний чи груповий характер злочинної діяльності, тривалість та інтенсивність злочинної діяльності, наявність чи відсутність судимості тощо); 3) соціально-психологічні властивості та якості осіб, які вчинили злочин (світогляд, інтереси та життєві установки).

Метою статті є розкриття особливостей соціальних уявлень про злочин та злочинця у групах військовослужбовців з різним правовим статусом (законослухняні і правопорушники). Наголошено, що існує протиріччя між нормативними вимогами до поведінки військовослужбовця у воєнний та мирний час. Зазначено, що перебування особи в умовах бойових дій протягом тривалого часу приводить до певних деформацій у сприйнятті людиною таких категорій як злочин, правопорушення, закон тощо. Соціальні уявлення містять інформацію, переконання, думки, образи, установки щодо об’єкта уявлення. Вони орієнтують і «виправдовують» поведінку індивідів, сприяють соціальним комунікаціям. Різні досвід, групова приналежність, види діяльності - все це сприяє формуванню у індивідів неоднакових уявлень. Соціальні уявлення про злочини є складними системами, що складаються з ряду взаємозалежних елементів, структура їх не є однорідною, ступінь небезпеки злочинів розцінюється не однаково. У роботі розкрито особливості соціальних уявлень про злочинців і злочини у військовослужбовців, які є правосвідомими (перша група), і військовослужбовців, які скоїли злочини (друга група). Показано, що у групі військовослужбовців, які скоїли правопорушення, уявлення мають більш складну та суперечливу структуру; а у першій групі - законослухняних військовослужбовців - уявлення мають більш просту форму. В обох групах соціальні уявлення вибудовуються навколо таких категорій, як вид злочину (вбивство, злодійство тощо), негативні якості особистості злочинця та сильні негативні емоційні реакції. Соціальні уявлення про злочин містять ще й таку групу, як покарання. Ядра соціальних уявлень у кожному випадку утворені різними елементами залежно від групи. Досліджувані першої групи у своїх соціальних уявленнях є більш однозначними, суворими та схильними детермінувати злочинність тим, що людина «погана». Більшість схвалюють введення страти. Правопорушники навпаки, є більш гуманними, схильними детермінувати злочинність соціальними складнощами, вірити у можливість виправлення. Їм також характерна наявність такого конструкту, як страх і велика кількість посилань до законодавчих баз і нормативних документів. Крім того військовослужбовці, що скоїли злочини, схильні ставати на абстрактну позицію жертви. Ключові слова: соціальні уявлення, злочин, злочинець, правопорушення, покарання, військовослужбовці, поведінка, категорія, ядро уявлення, страта, жертва.

Стаття є внеском у вирішення актуального наукового завдання, розв’язання практичної проблеми – виділення основних структурних ознак особи потерпілої дитини у злочинах проти статевої свободи та статевої недоторканості, оскільки особа потерпілого виступає джерелом інформації про подію злочину та особу злочинця, дозволяє з’ясувати дані, що стосуються його способу життя, соціально-демографічних та особистісних характеристик, що дозволяють висувати версії щодо мотивів злочину та особи злочинця. Визначається, що структура елементу «особа потерпілого» включатиме у себе: відомості анкетного характеру (стать, вік, сімейний стан); віктимність та риси характеру; особливості поведінки до злочинної події, в момент скоєння злочину, після його скоєння. Підсумовано, що у загальному масиві злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості переважають особи жіночої статі. Проте перевага за статтю залежить і від характеру вчинюваних дій. На підставі проведеного аналізу з’ясовано залежність виду та способу вчинюваних дій від віку потерпілої особи: чим старша дитина за віком, тим більше злочин характеризується наявністю фізичного контакту та проникнення у тіло потерпілої особи. І навпаки, чим дитина менша, злочин вчиняється здебільшого без наявності фізичного контакту між потерпілою особою та проникнення у тіло потерпілої особи, спрямовані в більшості на інтелектуальне розбещення дитини. Встановлено, що здебільшого потерпілими від злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості стають діти зі змістовно та структурно неблагополучних сімей, у третині випадків такі злочини були вчинені найближчими родичами. Визначається, що віктимність дітей завжди підвищена, здебільшого злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей був вчинений особою, з якою потерпілі знайомі.

У статті автор ставить за мету дослідження особливостей кримінологічного аналізу особи, що вчиняє незаконні заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами. Під особою злочинця розуміється сукупність соціальних та соціально значущих властивостей (погляди, здібності, інтереси, потреби, моральні переконання тощо), відносин, що характеризують конкретну особу, яка вчинила злочин, у поєднанні з позаособистісними зовнішніми умовами й обставинами -властивостями, відносинами навколишнього середовища. Зазначеним поняттям охоплюються також соціальні та соціально значущі властивості, відносини всього кола осіб, які вчинили злочини. Тобто під особою злочинця розуміється певний соціальний тип. Особа, яка вчинила незаконні заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, розглядається у статті як джерело індуктивного пошуку причин злочинної поведінки (злочину), його типів (видів злочинності, категорій злочинів), подібно до того, як за конкретним індивідуальним поступом складається стиль тієї чи іншої ходи. Вивчення цих осіб пропонується розглядати на двох рівнях: одиничному (конкретний злодій) і видовому (тип злодія). У статті звернено увагу на такі критерії кримінологічної характеристики осіб, які вчиняють незаконні заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами: соціально-демографічні, кримінально-правові, морально-психологічні ознаки та соціальні зв'язки. У статті ці критерії поділені на дві групи - приватного та загального характеру. Критерії приватного характеру здебільшого формалізовані. Наприклад, у картці на особу, яка вчинила злочин, надано відносно повний перелік критеріїв: вік, стать, громадянство, національність, освіта, соціальне й посадове становище, місце роботи, навчання, кваліфікація злочину тощо. Загальні критерії - тією чи іншою мірою узагальнені характеристики особи, що даються, наприклад, експертами. Підсумовано, що частіше ці злочини вчиняють чоловіки, громадяни України, віком 29-39 років, які мають загальну середню освіту, на момент скоєння злочину не навчаються і не працюють. Крім того, третина цих злочинів були вчинені у групі; а третина злочинців мали не зняту і не погашену судимість на момент скоєння злочину.

У статті здійснено спробу встановити та проаналізувати питання соціально-демографічної характеристики магазинного крадія. Насамперед до уваги бралися визначення понять «особа злочинця» та «особистість злочинця», значення яких по-різному трактується авторами. Незважаючи на відмінності, як вітчизняні, так і зарубіжні кримінологи все ж мають спільну систему ознак особи злочинця. Для дослідження особи злочинця необхідно опиратися на соціальні риси та властивості, які є домінантними у виборі протиправної (антисуспільної) поведінки особи. До уваги бралися такі ознаки як стать, вік, рівень освіти, сімейний стан, рід занять. Наведені у статті цифрові показники були досліджені та проаналізовані на підставі вибіркового узагальнення матеріалів кримінальних проваджень. Було встановлено, що третя частина крадіжок, які вчиняються в мережі роздрібної торгівлі, здійснюється чоловіками. Їх увагу привертають дороговартісні товари (такі як ікра, алкоголь тощо). Тоді як жінками здійснюються крадіжки товарів життєвої необхідності (продукти харчування, засоби гігієни). Абсолютну більшість засуджених за крадіжки з мереж роздрібної торгівлі на момент вчинення злочину склали працездатні не працюючі особи. Окремої уваги потребують неповнолітні злочинці. Як відомо, кримінальна відповідальність настає з 16-річного віку, тому досить часто через недостатню вартість викраденого товару крадіжки неповнолітніх не можна кваліфікувати як адміністративне порушення. Тому більшість злочинів перебувають поза межею статистичного обліку. Щодо освітнього рівня, то майже половина злочинців має базову середню освіту, тобто є працездатною, але в силу тих чи інших обставин вони вимушені вибирати кримінальний шлях. Більшість серед працездатних осіб за родом занять виявилися різноробочими. Здебільшого це особи, які працюють на тимчасовій, непостійній роботі. Деякі професії пов'язані безпосередньо з місцем вчинення крадіжок. Крім того, слід звернути увагу на те, що майже всі крадії були неодружені (незаміжні), тому в них не було обов'язку утримувати сім'ю.

Вчинення одного злочину однією особою – це найпростіша ситуація, яка може виникнути у правозастосовній практиці. Складнішими є ситуації, коли одна особа вчиняє кілька злочинів або один злочин вчиняється кількома особами (у співучасті). Ще більш складними є ситуації, коли кілька злочинів вчиняються кількома особами, а серед таких ситуацій – вчинення злочинів стійкими об’єднаннями, створення яких та участь у яких самі по собі є злочинними. І чи не найбільш спірним є вирішення питання про кваліфікацію злочинів, вчинених бандою і злочинною організацією. Мета статті – встановити, чи є особливості у застосуванні статей Кримінального кодексу України (КК України) про відповідальність за бандитизм і за створення злочинної організації в сучасних умовах, та визначити перспективи збереження відповідних статей у КК України. Підходи до кваліфікації злочинів, вчинених бандою, змінювалися кілька разів. Від самого початку складом бандитизму охоплювалися усі злочинні діяння, вчинені бандою, і такі діяння самостійної кримінально-правової оцінки не отримували. Ця позиція обґрунтовувалася тим, що бандитизм карався дуже суворо. Пізніше був запропонований інший підхід: ті злочини, які каралися більш суворо, ніж бандитизм, підлягали самостійній кримінально-правовій оцінці. А нині всі злочини (незалежно від суворості покарання, передбаченого за них) мають додатково кваліфікуватися за статтями про відповідальність за такі злочинні діяння. Цей же підхід запропонований і для кваліфікації злочинів, вчинених злочинною організацією. Зміна підходів до караності злочинів, вчинених бандою, призвела до того, що бандитизм поступово втратив свою сутність і зараз є лише оболонкою, яка вимагає внутрішнього наповнення. Самостійної сутності не має і такий злочин, як ство-рення злочинної організації (принаймні у формах створення злочинної організації, участі у ній та участі у злочинах, вчинюваних злочинною організацією). Доведено, що підхід, відповідно до якого злочини, вчинені бандою і злочинною організацією, підлягають додатковій кваліфікації за статтями про відповідальність за ці злочини, є вразливим. Ця вразливість виявляється, зокрема, у тому, що: пере більшуються превентивні можливості статей про відповідальність за бандитизм і за створення злочинної організації; порушується системність закону про кримінальну відповідальність; порушується принцип заборони подвійного інкримінування. Проблеми у застосуванні статей КК України про відповідальність за бандитизм і за створення злочинної організації можуть бути вирішені шляхом внесення змін до КК України (законодавчий рівень). До внесення таких змін – шляхом безпосереднього застосування норм Конституції України як норм прямої дії (правозастосовний рівень).

Пошуковий портрет злочинців складається здебільшого під час розслідування серійних насильницьких злочинів - зґвалтувань, сексуальних вбивств, ритуальних вбивств. Криміналістична практика розробки і реалізації пошукових портретів серійних злочинців має багаторічну історію. Проте протягом багатьох років всі розшукові слідчі дії та виявлення й викривання злочинців базувались на практичному досвіді й «оперативному відчутті» тих, хто здійснював розслідування. Залежно від змісту й характеру отриманої інформації пошуковий портрет невідомого злочинця може містити такі дані: загальна характеристика особистості і формуюча мотивація поведінки; звички, схильності, навички та інші індивідуальні ознаки особистості; вікова група; район, де ймовірно проживає злочинець; район місця роботи, служби, навчання; рівень освіти й професійна діяльність; особливості родини та історія особистого життя; сімейний стан і наявність дітей; служба в армії, заняття спортом, робота з людьми; наявність судимості (кримінальна обізнаність); наявність психічної патології; антропологічна і функціональна характеристика. З метою підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів по розслідуванню серійних насильницьких злочинів пропонуємо такі рекомендації: 1) розробити принципово нову методику розслідування серійних насильницьких злочинів шляхом складання пошукових портретів злочинців; 2) створити інформаційну базу даних (інформаційно-пошукову систему) про серійних злочинців з урахуванням базових складників пошукового портрету злочинця (стать, вік, сімейний стан, освіта та інший); 3) запровадити нові експертні системи та системи підтримки прийняття рішень для роботи фахівців по складанню пошукових портретів злочинців (профілерів); 4) запровадити обов'язкову реєстрацію серійних злочинців, які мають певні відхилення психічного розвитку; 5) налагодити обмін інформацією про пошукові портрети злочинців зацікавленим відомствам, як в Україні, так і за її межами; 6) організувати відповідні наукові дослідження в галузі створення пошукових портретів злочинців.

У статті розглянуто особливості проведення допиту підозрюваного, потерпілого та свідків при розслідуванні кишенькових крадіжок. Звернуто увагу на те, що допит є найбільш поширеним способом отримання відомостей, але, у той же час, допит є однією із складних слідчих (розшукових) дій. Аналізуючи дослідження наукових джерел та практичної діяльності слідчих підрозділів визначено тактичні умови проведення допиту, які безпосередньо впливають на результативність допиту. Акцентовано увагу на наслідках допущення слідчих помилок при допиті. Охарактеризовано особливості встановлення контакту з потерпілим, якщо він певним чином своєю поведінкою дав привід або полегшив, зумовив вчинення злочину, а також особливості допиту підозрюваного. Зроблено висновок, що здійснюючи допит потерпілого, слід враховувати, що, переживши хвилювання, пов'язані з крадіжкою, він не завжди запам'ятовує окремі деталі події і часом необ’єктивно оцінює їх. Аналіз слідчої практики та наукових джерел свідчить, що існують випадки, коли окремі потерпілі, переслідуючи корисливу мету, свідомо перебільшували розміри викраденого; допитом свідків встановлюються дані про прикмети підозрюваного, час і спосіб вчинення крадіжки, про сліди або предмети, які залишили злочинці на місці злочину, викрадені предмети та їх індивідуальні особливості, про напрямок, в якому зникли злочинці, транспортні засоби тощо; допитуючи осіб, які затримали злочинця на місці злочину, слід встановити, за яких обставин вони його помітили, що навело їх на думку про вчинення ним крадіжки, які дії вжиті ними для затримання, як поводив себе затриманий (чи виявив опір, чи намагався втекти, позбутися викраденого майна), чи не було у нього співучасників; допит підозрюваного проводиться після затримання, особистого обшуку і освідування, обшуку за місцем проживання. Допитуваному слід запропонувати розповісти про факт крадіжки, пояснити, коли у зв’язку з чим виник намір учинити крадіжку, чи була підготовка до неї, хто сприяв крадіжці або знав про неї, як вчинена крадіжка, чи використовувалися технічні засоби і які саме, що викрадено, де сховано крадене, а якщо продано, то через кого, де, на яку суму, чи витрачені ці гроші, чи були спільники, хто саме, їх місцезнаходження.

У статті розглянуто поняття міжнародних пра-вопорушень, його еволюцію в науці, погляди вчених (українських і зарубіжних), і яке місце в цій системі правопорушень займають злочини проти миру та без-пеки людства. У статті досліджуються такі поняття, як «міжнародний злочин», «злочин міжнародного ха-рактеру», «злочин проти міжнародного права», «зло-чин згідно із міжнародним правом», «злочин за між-народним правом». Автор із посиланням на Резолюції Генеральної Асамблеї ООН стверджує, що основною проблемою щодо злочинів міжнародного характе-ру є відсутність єдиного критерію, який дозволив би виявити основні складові елементи визначення по-няття міжнародного злочину. За своєю юридичною природою більшість із досліджуваних злочинів автор відносить до загальнокримінальних злочинів, усклад-нених «іноземним елементом», оскільки такі діяння мають транснаціональний характер. У статті наголо-шується, що у постнюрнберзький період концепція міжнародного злочину була відображена і розвивала-ся у багатьох міжнародно-правових документах, та-ких як Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (1948) і Конвенція про припинен-ня злочину апартеїду і покарання за нього (1973). На підставі аналізу міжнародних актів, вітчизняної та за-рубіжної літератури до основних особливих ознак між-народних злочинів автор відносить об’єкт (особливий) кримінально-правової охорони, специфіку об’єктивної сторони, високу суспільну небезпеку, застосування міжнародного режиму відповідальності. Також автор робить такі висновки: внаслідок вчинення міжнарод-них злочинів особливі правовідносини виникають між правопорушником і спільнотою держав загалом; із міжнародними злочинами пов’язують принцип універ-сальної юрисдикції; міжнародні злочини та пов’язані з ними кримінально-правові наслідки не залежать від позиції з цього приводу національного законодавства; відповідальність за вчинення міжнародних злочинів не тільки покладається на фізичних осіб, але визнаєть-ся і міжнародно-правова відповідальність держав.

В узагальненнях судової практики з цієї категорії справ зазначається, що застосування судами законодавства про відповідальність за військові злочини свідчить про наявність проблем, що виникають при кваліфікації протиправних дій, а їх неоднакове вирішення спричиняє судові помилки. І саме тому доцільним є розкриття системи військових злочинів із зазначенням особливостей видових об`єктів груп юридичних складів злочинів, що і утворюють цю систему.

В узагальненнях судової практики з цієї категорії справ зазначається, що застосування судами законодавства про відповідальність за військові злочини свідчить про наявність проблем, що виникають при кваліфікації протиправних дій, а їх неоднакове вирішення спричиняє судові помилки. І саме тому доцільним є розкриття системи військових злочинів із зазначенням особливостей видових об`єктів груп юридичних складів злочинів, що і утворюють цю систему.

Вакула І. Ю. Стадії вчинення злочину за кримінальним правом України та Республіки Польща: порівняльно-правове дослідження: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право (081 – Право) / Вакула Ірина Юріївна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, 2019. - 209 с.
Дисертація є комплексним порівняльно-правовим дослідженням інституту стадій вчинення злочину за кримінальним правом України та Республіки Польща. Констатовано, що попри значний інтерес фахівців у галузі права до вивчення інституту стадій вчинення злочину, в сучасній науці кримінального права України немає комплексного порівняльно-правового дослідження стадій вчинення злочину. Відтак залишається чимало невирішених та дискусійних питань, зокрема щодо: – визначення видів злочинів, за готування до яких має бути встановлена кримінальна відповідальність, а також структурного розміщення норм про відповідальність за готування до злочину; – доцільності закріплення у КК України самостійної відповідальності за непридатний замах; – обґрунтованості зменшення розміру найбільш суворого виду покарання за готування до вчинення злочину та замах на злочин; – ефективності кримінально-правових норм про призначення покарання у виді довічного позбавлення волі за незакінчені злочини проти основ національної безпеки та деякі посягання проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (відсутність таких наукових розробок). У роботі проаналізовано основні теоретичні питання стадій вчинення злочину в кримінальному праві України та Республіки Польща. Історико-правове вивчення становлення та розвитку інституту стадій вчинення злочину в кримінальному праві та законодавстві України та Республіки Польща дало змогу окреслити суттєві відмінності цього інституту. Зокрема, на формування інституту стадій вчинення злочину мали вплив джерела кримінального права, які, з огляду на об’єктивні причини та історичні особливості, значно відрізнялися. Розглянуто специфіку реформування законодавства щодо закріплення інституту стадій вчинення злочину впродовж різних етапів розвитку кримінального права України та Республіки Польща. Відтак дослідження окремих пам’яток права засвідчило, що законодавець упродовж різних часових періодів по-всякому визначав стадії злочину, зокрема закріплював усі види стадій вчинення злочину або визначав їх частково, нормативно закріплюючи окремі з них. Питання про призначення покарання за незакінчений злочин також розглядалося неоднаково (через встановлення рівнозначного за суворістю покарання як за закінчений злочин або визначення самостійної відповідальності за вчинення готування та замаху як за окремі злочини). У рамках порівняльного аналізу окреслено відмінності у структурному розміщенні норм про стадії вчинення злочину в законодавстві України та Республіки Польща. Інститут стадій вчинення злочину, відповідно до КК України, передбачений у розділі III «Злочин, його види та стадії», натомість у кримінальному законодавстві Республіки Польща він закріплений у розділі II «Форми вчинення злочину». Таке розміщення свідчить певною мірою про поєднання ознак, що характеризують стадії вчинення злочину, з ознаками співучасті. Зокрема, це стосується стадії готування, яку польські науковці визначають у двох формах (конфігураціях) – «одноособовій» («jednoosobowej») та «багатоособовій» («wieloosobowej»). На основі проаналізованих підходів щодо визначення поняття стадій у кримінальному праві України та Республіки Польща сформульовано дефініцію стадій вчинення злочину. Стадії вчинення злочину – це форми посягання, що охоплюють намір, готування, замах та закінчений злочин і відрізняються між собою ступенем суспільної небезпечності, реалізацією злочинного наміру, моментом припинення та особливостями кримінальної відповідальності. Запропоновано виокремлювати в теорії кримінального права України стадію наміру вчинення злочину, хоча і не кримінально карану, проте таку, яка передує у часі стадії готування та замаху, слугує тим підґрунтям, яке обумовлює протиправність дій особи та реалізується в наступних стадіях Здійснено порівняльно-правове дослідження стадії готування до злочину, ознак та видів готування. На підставі опрацьованого законодавства та теоретичних положень можна стверджувати, що стадія готування до злочину має спільні ознаки та види. Проте польський законодавець визначає додаткові види, зокрема «складання плану» та «збирання інформації». Відповідно до кримінального законодавства Республіки Польща, стадія готування має певні форми вираження, а саме форму «повного» готування, «вибіркового», форму «роз’яснення» («уточнення»), форму «заміни» та приховані види готування («криптоготування»). Більшість зазначених видів готування відомі доктрині кримінального права України. Зокрема, приховані види готування – це усічені склади злочинів, закріплені у КК України. Вияв готування через зазначені форми обумовлений особливостями кримінальної відповідальності в КК Республіки Польща. Кримінальна відповідальність за готування настає лише тоді, коли такий вид готування передбачений в Особливій частині КК Республіки Польща з визначенням самостійної санкції. На основі теоретичних та законодавчих положень кримінального права України та Республіки Польща розкрито ознаки та види стадії замаху на злочин. Основною відмінністю КК Республіки Польща (від КК України) є те, що вчинення замаху на злочин тут допускається і з прямим, і з непрямим умислом. Проаналізовано позиції польських та українських науковців стосовно поділу замаху на закінчений та незакінчений. Встановлено недоцільність такого поділу з урахуванням судової практики у кримінальних провадженнях, що стосуються замаху на злочин. Окремо акцентовано на понятті непридатного замаху на злочин («usilowanie nieudolne»), який закріплений на законодавчому рівні у Республіці Польща. За КК Республіки Польща, розглядаючи цей вид замаху, суд може пом’якшити покарання або взагалі відмовитися від призначення покарання. Проаналізовано законодавчі положення та позиції польських науковців щодо правового поняття та ознак непридатного замаху. Визначено критерії розмежування придатного і непридатного замаху та обґрунтовано недоцільність визначення непридатного замаху у вітчизняному законодавстві. Закріпивши у КК України поняття непридатного замаху у випадках посягання на непридатний предмет (об’єкт) або з використанням непридатних засобів, законодавець оминув увагою низку випадків вчинення посягань за наявності помилки винного в інших ознаках злочинного діяння (зокрема, помилки у способі вчинення злочину, суспільно небезпечних наслідках, розвитку причинового зв’язку, місці, часі тощо). Здійснено порівняльно-правовий аналіз закінченого злочину в кримінальному праві України та Республіки Польща. Польський законодавець не передбачає дефініції закінченого злочину, а лише зазначає два види злочину за ступенем шкідливості – тяжкий злочин (zbrodnia) та менш тяжкий злочин (wystepek). Зроблено висновок, що закріплення чіткого поняття злочину (ч. 1 ст. 11 КК) та його видів (закінченого – ч. 1 ст. 13 та незакінченого – ч. 2 ст. 13) у КК України є більш вдалим підходом, оскільки свідчить про правову визначеність. Позитивним зарубіжним досвідом для вітчизняного законодавця слугує детальне роз’яснення в окремому розділі КК Республіки Польща критеріїв визначення ступеня шкідливості злочину, які охоплюють усі елементи складу злочину (вид та характер порушеного права, розмір заподіяної чи загрози заподіяння шкоди, спосіб та обставини вчинення злочину, небезпечність вчинених діянь та характер їх вчинення, мотиви винного, вид порушених (правил поведінки) засад обережності та ступінь їх порушення (§2 ст. 115 КК Республіки Польща). Розглянуто класифікацію злочинів у кримінальному праві та законодавстві України і Республіки Польща. Висвітлено власну позицію щодо можливості чи неможливості виокремлення стадій вчинення злочину у тих посяганнях, щодо яких є дискусії (злочинах із подвійною формою вини, триваючих, усічених, «одномоментних», «двоетапних», вчинених при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, у стані сильного душевного хвилювання). У рамках порівняльного аналізу виявлено недосконалість чинних норм КК України про відповідальність за готування до вчинення злочину. Визначено критерії, на які належить зважати при встановленні кримінальної відповідальності за готування до вчинення злочину (об’єкт посягання, наближеність у діях до безпосереднього вчинення злочину, характер та ступінь суспільної небезпеки підготовчих дій, наявність можливості відрізнити суспільно небезпечні діяння, що утворюють готування, від звичайних дій у повсякденному житті, визначення злочинів, які за описом диспозиції вже є готуванням до злочину (злочинів) в Особливій частині КК України). Запропоновано встановити відповідальність за готування до тяжких, особливо тяжких злочинів з урахуванням визначеного під час дослідження переліку найбільш небезпечних посягань на життя, свободу людини, зокрема і спеціальних категорій потерпілих, найнебезпечніших злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку та тих, готування до яких найчастіше простежується у правозастосуванні (контрабанда, окремі посягання на власність, заволодіння спеціальними предметами). А відтак змінити редакцію ст. 14 КК України, зваживши на запропоновані зміни. Зроблено висновок, що ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння, чи то закінченого, чи незакінченого, має враховуватися у кожному конкретному випадку. Обов’язкове обмеження максимального розміру найбільш суворого виду основного покарання за готування до злочину та замах на вчинення злочину невиправдано омежує право суду призначити в деяких випадках покарання, зокрема за замах на рівні із закінченим злочином, перешкоджає реалізації принципу справедливості та індивідуалізації покарання. Констатовано, що відповідне зменшення покарання за незакінчений злочин має бути правом, а не обов’язком суду. Тому запропоновано змінити чч. 2 та 3 ст. 68 КК України шляхом вказівки на право суду призначити зменшені розміри найбільш суворого виду покарання за готування та змах. Констатовано, що призначення покарання у виді довічного позбавлення волі за незакінчені злочини проти основ національної безпеки (ст.ст. 109–114-1), а також злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (ст.ст. 437–439, ч. 1 ст. 442 та ст. 443) суперечить загальним засадам призначення покарання (ст.ст. 65–67), призначення покарання у виді довічного позбавлення волі (ст. 64), а відтак є недоцільним. Такий висновок зроблено на основі того, що злочинні наслідки у вигляді загибелі однієї чи кількох осіб, інших тяжких наслідків, за вчинення яких встановлено довічне позбавлення волі, не можуть настати при незакінченому посяганні, а тому такий вид покарання неспіврозмірний до вчиненого готування чи замаху на відповідні об’єкти кримінально-правової охорони. З тих самих міркувань необґрунтовано призначати довічне позбавлення волі за будь-які інші незакінчені посягання. З урахуванням зазначених висновків запропоновано внести зміни до кримінального законодавства. The dissertation is a comprehensive comparative law research of the institute of degrees in the commission of crime against the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland. It was noted that despite the law experts’ substantial interest in studying the institute of degrees in the commission of crime, at present in the science of criminal law of Ukraine, there is no comprehensive comparative legal research of degrees in the commission of crime, and there are many unsolved and argumentative issues, in particular: – there is no common approach to determine types of crimes for the preparation of which liability to prosecution should be established, as well as the structural allocation of liability rules to the preparation for crime; – the viability issue of providing a legislative framework in the Criminal Code of Ukraine for independent liability for an uncompleted attempt is ambiguously resolved; – the validity issue of reducing the size of the most severe form of punishment for the preparation for a crime and attempted crime is not resolved; – no researches were conducted on the effectiveness of criminal law standards on sentencing decision for life imprisonment for inchoate crimes against the foundations of national safety and some encroachments against peace, human security and the international law and order. The main theoretical issues of degree in the commission of crime in the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland are analyzeв in the paper. The historical and legal research of forming and developing the institute of degrees in the commission of crime against the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland permits to determine the significant differences of this institution. Forming the institute of degrees in the commission of crime was influenced by the sources of criminal law, which due to objective causes and historical features were significantly different. The peculiarities of reforming the legislation to consolidate the institute of degrees in the commission of crime during various stages of developing the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland are examined. According to the research results of individual monuments of law, it was concluded that during various periods the legislator differently defined the degrees of crime, in particular fixed all kinds of degrees in the commission of a crime, or defined them quasi, normatively fixing some of them. The issue of sentencing for an inchoate crime was also determined differently: by defining a punishment equivalent in severity, as for a completed crime or determining independent liability for making preparation and attempting separate crimes. The comparative research showed the differences in the structural placing of standards on the degrees of the commission of a crime in the legislation of Ukraine and the Republic of Poland. The institute of degrees in the commission of crime in accordance with the Criminal Code of Ukraine, covered by section III «Crime, its types and degrees» and in the criminal law of the Republic of Poland it is enshrined in section II «Forms of commission of a crime». This placement certifies, to some extent, a combination of signs characterizing the degrees of the commission of a crime with signs of complicity. In particular, this concerns the preparation degree, which the Polish scientists define in two forms «one-man» (jednoosobowej) and «many-men» (wieloosobowej) configurations. Based on the analyzed approaches to defining the concept of degrees in the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland, the definition of degree in the commission of crime is formulated. The degrees of the commission of a crime are forms of offence covering intent, preparation, attempt, and a completed crime, which differ from each other in the level of public danger, execution of criminal intent, termination, and specifics of criminal liability. In the theory of criminal law of Ukraine, it is proposed to distinguish the degree of the intentional commission of a crime not criminally punished but preceding the degree of preparation and attempted act, and is the basis to determine the wrongfulness of a person’s actions and is executed in the following degrees. A comparative law research of the degree of preparation of crime, signs, and types of preparation is made. Under the researched legislation and theorizes, it can be determined that the degree of preparation of crime has common features and types. However, the Polish legislator defines additional types, such as «planning» and «collecting information». In accordance with the criminal law of the Republic of Poland, the degree of preparation has certain expression forms, namely, the forms of «completed» preparation, «selective» preparation, «clarification», «replacement» and hidden types of preparation («crypto preparation»). Most of these preparation types are known to the doctrine of criminal law of Ukraine. In particular, hidden types of preparation are inchoate crimes enshrined in the Criminal Code of Ukraine. Expressing the preparation with above-mentioned forms is subject to the peculiarities of criminal liability in the Criminal Code of the Republic of Poland. Criminal liability for preparation occurs only if this type of preparation is covered by the particular conditions of the Criminal Code of the Republic of Poland, with defining an independent sanction. Based on the theoretical and legislative provisions of the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland, the signs and types of the degree of attempted crime are disclosed. The key difference of the Criminal Code of Ukraine is that the commission of attempted crime in the Criminal Code of the Republic of Poland is allowed both with direct and indirect intent. The positions of Polish and Ukrainian scientists regarding the division of the completed and uncompleted assassination are analyzed. Inadvisability of this division has been established, in consideration of judicial practice in criminal proceedings relating to attempted crime. The particular attention is paid to the concept of unsuitable attempted crime of «usilowanienieudolne» enshrined in law in the Republic of Poland. According to the Criminal Code of the Republic of Poland, when imposing a sentence, in consideration of this type of attempted act, the court may commute the sentence or refuse to impose the sentence at all. The law provisions and the Polish scholars’ positions are analyzed regarding the legal concept and signs of inchoate attempt. The criteria are defined to distinguish a completed and inchoate attempt, and inadvisability of determining an inchoate attempt in domestic law is satisfied. Enshrined in the Criminal Code of Ukraine, the concept of a inchoate attempt on encroaching an unusable object, or using unsuitable means, many cases of committing an offense due to a guilty person’s fault in other signs of a criminal act (particularly, a fault in modus operandi, socially-dangerous acts, the development of causal connection, place, time, etc.) are beyond attention. A comparative law research of a completed crime in the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland is carried out. The Polish legislature does not provide for defining a completed crime, but only mentions two types of crime according to the maleficence degree of a villaining (zbrodnia) and a misdemeanour (wystepek). It is concluded that the consolidation of a clear concept of crime, part 1, Art. 11 of the Criminal Code and its types (completed, paragraph 1, Art. 13 and inchoate, paragraph 2, Art. 13) of the Criminal Code of Ukraine seems to be a more successful approach, since it indicates juridical security. A positive foreign experience for the domestic legislator is a detailed explanation in a separate paragraph in the Criminal Code of the Republic of Poland of the determination criteria of the malfeasance degree of a crime, which cover all the elements of a crime (type and nature of violated right, the size or risk of harm, the method and circumstances of the commission of a crime, the danger of the committed acts, and the nature of their commission, the motives of the guilty person, the type of violation (rules of manners), the standard of care and the degree of their violation (paragraph 2, Art. 115 in the Criminal Code of the Republic of Poland). The classification of crimes in the criminal law and the legislation of Ukraine and the Republic of Poland are investigated. The author’s own position on the possibility or impossibility of distinguishing the degrees of a crime in the encroachments which have the discussions on this issue (crimes with double criminal responsibility, ongoing, inchoate, momentary, «two-stage», committed in case of exceeding limits of justifiable defense or exceeding the measures necessary to the detention of criminal in a state of extreme emotional disturbance). A comparative law research showed the imperfection of the operative rules of the Criminal Code of Ukraine on responsibility for preparing for the commission of a crime. The criteria that should be important to determine criminal responsibility for preparing the commission of a crime (object of the offence, proximity to the direct commission of a crime, nature and level of public danger of preparatory acts, the present ability to distinguish socially-dangerous acts making up preparations from ordinary acts in everyday life, defining crimes, which, according to the description of the disposition, are already preparations for a crime (s) in the separate paragraph of the Criminal Code of Ukraine) are identified. It is proposed to hold responsibility for preparing serious, exceptionally aggravated crime, with consideration defined within courtroom examination to the list of the most dangerous offences on life and human liberties, regardless of special class of victims, dangerous crime against peace, human security and international legality, and those, the preparations for which, are frequently found in law enforcement (smuggling, individual trespass to a person, seizure of special items). It is proposed to change the wording of Art. 14 of the Criminal Code of Ukraine, including the proposed changes. It is concluded that the level of public danger of a criminal act, completed or inchoate, should be taken into account in each case. Mandatory limitation of the maximum amount of the most severe type of primary punishment for preparing for a crime and attempt to commit a crime unjustifiably restricts the right of the court to impose punishment in certain cases, in particular, for attempted murder at the level of a completed crime. It was noted that a pro rata reduction in punishment for an inchoate crime should be a right, and not a duty of the court. In this regard, it was proposed to change paragraphs 2 and 3 of Art. 68 of the Criminal Code of Ukraine, by indicating the right of the court to appoint reduced sizes of the most severe type of punishment for preparation and attempt. It was noted that the assignment of punishment in terms of life imprisonment for inchoate crimes against the foundations of national security, Art. 109–114-1, as well as crimes against peace, human security, and international legality, provided by Art. 437– 439, paragraph 1 of Art. 442 and 443 of the Criminal Code, it seems contrary to the general principles of sentencing (Art. 65–67), the sentence of life imprisonment (Art. 64), therefore, is inappropriate. This conclusion is made on the basis that the criminal effects of the death of one or more persons, other serious consequences for the commission of which a life imprisonment is executed, cannot occur with an inchoate offence, therefore, this type of punishments is disproportionate to the completed preparation or attempt to concerned objects of criminal safeguard. By the same reasons, it is unfounded to execute life imprisonment for other inchoate offences. Based on these findings, it is proposed to amend the criminal law.

Дієвість правових приписів у юриспруденції як один із показових факторів розвитку правової держави та громадянського суспільства, по суті, можна віднести до цілей розбудови функціонуючої системи захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Дієвість правових приписів у юриспруденції як один із показових факторів розвитку правової держави та громадянського суспільства, по суті, можна віднести до цілей розбудови функціонуючої системи захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Насильницькі злочини це невід’ємний наслідок силового вирішення конфліктів між особами. Але наявність конфлікту між особами не є обов’язковою для вчинення такого злочину. В цілях цієї тези термін насильницькі злочини означає злочини проти життя та здоров’я особи, що передбачені розділом ІІ особливої частини Кримінального кодексу України. Кримінологічний портрет насильницького злочинця дає можливість розуміння можливих варіантів поведінки такої особи під час вчинення злочину, що дає додаткові переваги для проведення слідчих-розшукових дій , тим самим якісно покращує ведення досудового розслідування. При цьому слід зазначити , що застосування насильства однією особою над іншою в контексті цієї тези може мати наслідком психологічну деформацію злочинця.

Вiдмiннiсть мiж пoняттями групи зa пoпeрeдньoю змoвoю, oргaнiзoвaнoю групoю тa злoчиннoю oргaнiзaцiєю пoлягaє в учaстi у вчиненні злoчину різної кількості осіб тa стiйкoму oб'єднaннi, a мiж oргaнiзoвaнoю групoю тa злoчиннoю oргaнiзaцiєю - iєрaрхiчнiй пoбудoвi oргaнiзaцiї, дiяльнiсть якoї бeзпoсeрeдньo спрямoвaнa нa вчинeння тяжких чи oсoбливo тяжких злoчинiв.

Дається кримінально-правова та кримінологічна характеристика вбивств за кваліфікаційними ознаками і обтяжуючими обставинами, їх історичні джерела, соціально-політичні, психологічні та економічні основи

Досліджуються ознаки складів злочинів, передбачених розділом ХVІ КК України, висвітлюються питання відмежування комп"ютерних злочинів від суміжниих, пропонуються для обговорення можливі зміни до чинного кримінального законодавства

Досліджено проблему жіноцтва й материнства в українській художній літературі. Розглянуто приклади одухотвореного, антидуховного й суто парадоксального ставлення жінки до материнства в художніх твора. Наголошено на необхідності вивчення материнства в світлі духовності на принципово нових, максимально об’єктивних, позбавлених будь-якої компліментарності та сентиментальності підходах.

В статті автор розглядає питання суспільних настроїв серед населення звільнених українських територій у повоєнні роки; визначено важливий дослідницький матеріал до даного питання; з’ясовуються основні чинники, що спричинили формування критичних суспільних настроїв населення; проаналізовано вплив демографічної ситуації на зміну суспільних настроїв; зроблено висновки про те, що попри злочинно-байдуже ставлення влади до потреб людей, в українському суспільстві вже зароджувалися критичні настрої щодо існуючого політичного режиму.

У статті розглянуто особливості створення психолінгвістичного образу кіноперсонажа у відповідності до психологічного архетипу «Зрадниця» (the Betrayer). Робота є частиною дослідження системи психолінгвістичних кінообразів англомовних фільмів масової культури ХХІ сторіччя. Матеріалом роботи є комп’ютерно-анімаційний фільм Б. Говарда та Р. Мура «Зоотрополіс» (Zootopia). Мовлення персонажів вважаємо універсальним засобом розкриття психотипу персонажа. За класифікацією психологічних архетипів В. Шмідт (2007) відносимо Дуню Вівцянку (Dawn Bellwether), заступницю мера Зоотрополіса до архетипу «Зрадниця», для якого визначальними рисами є такі. «Зрадниця» вдало удає беззахисну жертву, грає роль приємної, сумирної офісної працівниці, в той час як насправді керує групою злочинців і влаштовує переворот. Вона керується власними інтересами, вважає себе недооціненою та майстерно бреше. «Зрадниця» не вміє будувати дружні стосунки, готова порушувати закон для досягнення своєї мети, принижуватися перед тими, хто займає вищу позицію на соціальній драбині та принижувати тих, хто стоїть нижче. Як «Зрадниця», Вівцянка використовує різні стилі спілкування з одними й тими самими персонажами. Удаючи наївну, нерішучу, залякану працівницю, вона говорить невпевнено, використовуючи незавершені еліптичні фрази, формальні апелятиви sir та officer Hopps для підкреслення нерівних соціальних ролей, повтори для емфатизації думки, іронію для висловлення незадоволення ситуацією та ставленням до неї керівника, розмовні лексичні та граматичні елементи для створення враження довірливої, дружньої розмови. Для негативного образу «Зрадниці» характерне використання повних речень, окличних речень для формування прямих директивів з дієсловом у формі наказового способу, неформального апелятива Judy та фамільярно-принизливого Bunny для демонстрації власного вищого соціального статусу, риторичних запитань, повторів та антитез для маніпулювання думкою співрозмовника.