Добірка наукової літератури з теми "Історичні витоки народу"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Історичні витоки народу".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Історичні витоки народу"
1
Калиновський, Ю. Ю. "Цивілізаційно-історичні витоки правосвідомості українського народу". Проблеми законності, Вип. 133 (2016): 233–40.
Знайти повний текст джерела
2
Русин, Г. А. "ВОЛИНЬ В ІСТОРІЇ ПРАВОСЛАВНОГО ПРОСВІТНИЦТВА (1900-1939 рр.): НАУКОВІ РОЗВІДКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 185–92. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-185-192.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано історію православного просвітництва на Волині. Подано, що від початку свого існування Українська церква користувалась широкою автономією. З національно-державницьким рухом зростало й змагання за її незалежність. У XX ст. складовою цього процесу був національно-церковний рух на Волині. Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість.
Зазначено, що православне духовенство зробило значний внесок у розвиток культурної сфери краю. Велику роль священники відводили підвищенню загального освітнього рівня, моральному вихованню своїх вірян, дослідженню історії своєї батьківщини та пам’яткоохоронній діяльності.
З’ясовано, що зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією об’єднувала народ.
Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак.
Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви.
Знання минулого Української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, які перешкоджають формуванню в Україні демократичного громадянського суспільства. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, з’ясовують її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.
3
Талдонова, Лілія. "Виховання духовної особистості в навчальному процессі сучасної школи". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 255–65. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-255-265.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню проблем духовності та моральності в вихованні майбутніх поколінь. Враховується досвід науковців, які працювали та працюють над проблемою духовного виховання учнів; розкривають сутність педагогіки духовності та її історичні витоки, аргументовано доводять закономірність введення педагогіки духовності. В статті визначено, на чому повинна будуватися освіта; як створити простір, в якому виховна система пронизуватиме увесь педагогічний процес. Зазначається, що основою виховного впливу є духовний контакт учителя та учня; саме від нього залежить ефект суспільного виховання. Надано декілька визначень поняття “духовність”. Розкрите поняття культури як розуміння певного соціального механізму, який відтворює ті чи інші еталони і норми поведінки, духовні цінності людей. Розглядається вплив літературної освіти на формування духовного світу дитини; окреслюються головні завдання, що стоять перед вчителями-словесниками на сучасному етапі. Надаються приклади нових підходів до викладання літератури, як одного з найдоступніших для школярів видів мистецтва, який формує систему цінностей підростаючого покоління; заходи позакласної роботи, які сприяють формуванню морально-духовних цінностей сучасної молоді; критерії та рівні сформованості духовності школярів; основні умови і вимоги формування духовності особистості. Підкреслено вплив фактів і явищ навколишнього середовища, кіно, телебачення, інтернету на учнів і надані рекомендації педагогам щодо цього, щоб спрямувати ці впливи на правильний шлях. Відмічається, що є головним у вихованні старшокласників, бо саме юність – завершальний етап формування особистості. Ключові слова: морально-духовні цінності, духовність, духовна атмосфера життєтворчості, духовні чесноти, культурна спадщина народу, меркантильність, цинізм, цілеспрямованість, образне мислення, емоційна сфера учнів, духовно і морально зріла особистість, критерії та показники духовності, рівні сформованості духовності, ефект суспільного виховного впливу.
4
Гордійчук, О. "ЕТНОҐЕНЕЗ ТА ОСНОВНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 2(90) (9 грудня 2021): 52–62. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.52-62.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено засадничі питання етноґенезу українського народу й підтримано автохтонно-автономістичну концепцію, що обґрунтовує "окремішність" та самобутність українського народу, його автохтонність на своїй території. Обґрунтовано, що дослідження витоків та першооснов ментальності нації тісно пов’язане з питанням її етноґенезу. Стверджено, що кожен народ, що проживав на українських етнічних землях, залишив відбиток у генетичному коді української нації, вплинув на формування її духовних структур, особливостей світосприйняття, світовідношення, світоперетворення. Різні ментальні особливості зумовлені відмінностями історичного досвіду переживання певних подій. Їх основне завдання – вирішення / уникнення конкретного життєвого аспекту, складової об’єктивної чи навіть суб’єктивної реальності.
Представлено й проаналізовано основні риси української ментальності як оригінальну парадигму онтологічних екзистенціалів українців, сформовану історично завдяки низці чинників(географічному положенню, природно-кліматичним умовам, досвіду поразок і перемог, особливостям селекції та генетики, мові, релігії, культурним традиціям, звичаям).
Досліджено особливості вияву ментальності на сучасному етапі історичного розвитку. Підсумовано, що саме такий набір ментальних рис українського народу є наслідком засвоєного досвіду переживання певних історичних подій, детермінованих об’єктивною реальністю; зазначені ментальні риси допомогли українцям зберегти власне "обличчя", вижити у скрутні часи й періоди бездержавності, не підкоритися й не асимілюватися з подальшою втратою державності; на сучасному етапі українцям важливо осмислити весь історичний досвід, підсилювати ті ментальні риси, які наразі є конструктивними та сприяють успішному розвитку й поступу України як європейської держави, а також позбуватися деструктивних рис, особливу увагу приділяючи розвитку раціонально-вольового компоненту.
5
Harkava, T. A. "Історичні витоки петриківського декоративного розпису". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 4(144) (11 липня 2017): 53. http://dx.doi.org/10.15421/171761.
Повний текст джерелаАнотація:
Встановлено, що вітчизняна наука про народне мистецтво зародилася та розвивалася передусім як вивчення археологічних старожитностей, і важливим фактором його вивчення стали археологічні з’їзди. З’ясовано, що Петриківський декоративний розпис як складова українського народного декоративно-прикладного мистецтва своїм корінням сягає Трипілля, зародившись у вигляді селянського хатнього малювання - стінопису. Упродовж віків в Україні формувалися різноманітні школи декоративного розпису, однак найбільше і найкраще зберігся і розвинувся петриківський декоративний розпис. Визначено основні віхи розвитку петриківського розпису від часу його офіційного визнання і донині, названі основоположники традиційної школи петриківського декоративного розпису та їх послідовники.Висвітлено внесок самобутнього петриківського декоративного розпису у світову культуру визнанням його ЮНЕСКО як нематеріальної культурної спадщини людства.
6
Абашина, Н. С. "В.Д . Баран - дослідник історичних витоків українського народу". In Sclavenia terra, Вип. 2 (2018): 5–18.
Знайти повний текст джерела
7
Черняхівська, Олена. "У ВИТОКІВ ЕНЦИКЛОПЕДИЧНОГО ПРОЄКТУ «ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР» У 26-ти ТОМАХ". Society. Document. Communication, № 11 (3 травня 2021): 205–25. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-205-225.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про передумови виникнення і реалізації унікального енциклопедичного проєкту «Історія міст і сіл Української УРСР» у 26-ти томах. Наголошено на актуальності цього питання, незважаючи на те, що проєкт реалізовували з 1962 по 1983 рр. Авторка простежує те, як у післявоєнний період ідея створення багатотомного енциклопедичного видання (словника-довідника) з історії населених пунктів України поступово оволодівала масами і завойовувала все більше прихильників. Ними були не лише представники вітчизняного академічного соціогуманітарного співтовариства, але й широкі верстви населення, які під час і в результаті реалізації проєкту стали більш цікавитися питаннями краєзнавства. Авторка стверджує, що саме львівська наукова спільнота (академік І. Крип’якевич з його підлеглими в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові) зробила перші практичні кроки на рівні регіону у напрямку реалізації цієї ідеї ще до виходу відповідної постанови наприкінці травня 1962 р. Вони саме з 1959 р. розпочали роботу з укладання історично-географічного словника Львівської області. Ідею було розвинуто у київській академічній спільноті на рівні керівників відповідних інституцій. Так, з 1960 р. у відділі допоміжних історичних дисциплін Інституту історії АН України проводили спеціальні наради з формування концепції багатотомника, а також розробляли організаційний супровід проєкту. Також заздалегідь Архівне управління при Раді Міністрів УРСР стало проводити роботу з виявлення в центральних та обласних архівах дотичних матеріалів і внесення їх у картотеки, підготовки відповідних методичних матеріалів. Відзначено роль першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста у промоції цієї ідеї.
Отже, у розвідці визначено роль, яку відігравала у формуванні засад і структури багатотомника академічна історична спільнота Києва ‒ Львова, що у взаємодії з компартійною верхівкою республіки призвело до владної легітимізації проєкту в постанові ЦК КП України 16/18-з від 29 травня 1962 р. «Про видання «Iсторії міст і сіл Української РСР»».
8
СВЯТОЦЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР, та ІГОР БОЙКО. "Витоки, етапи становлення та розвиток української державності". Право України, № 2020/01 (2020): 17. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-017.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню витоків, етапів становлення і розвитку української державності. Зазначено, що державність є результатом матеріального і духовного розвитку цілої нації. З’ясовано, що зміст державності є значно ширшим порівняно з поняттям “держава”. Державність має своїм результатом створення держави як підсумок розвитку української нації. Державність є своєрідним фундаментом, корінням держави, а остання, зі свого боку, є однією зі складових – своєрідним вінцем державності. Ознаки державності: 1) реалізація права нації на політичне само визначення, державну незалежність, що є першим кроком на шляху до створення власної держави; 2) наявність органів публічної влади, яка виступає у двох формах: а) державна влада, до якої належать: глава держави; органи законодавчої, виконавчої та судової влади; правоохоронні органи (поліція, органи держбезпеки, прокуратури, збройні сили тощо); б) муніципальна влада, до якої належать представницькі та виконавчі органи влади, органи місцевого самоврядування; 3) державний суверенітет, який передбачає верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах; 4) система правових норм (закони та підзаконні акти), які регулюють відповідні суспільні відносини; 5) міжнародне визнання держави та, як наслідок, її міжнародна правова ідентифікація; 6) державні символи – це закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які символізують суверенітет держави. Для української нації становлення національної державності відбувалося досить складно й упродовж тривалого часу. Творцем української державності була українська нація як конкретно-історична форма соціальності українців, яка об’єднана єдиною мовою, територією, історією, культурою, релігією, правом, глибинними економічними зв’язками, певними рисами культури та характеру. Українська нація упродовж багатьох віків проживає на території сучасної України, понад 1 000 років тому почала створювати свою державність у надзвичайно складних умовах, зокрема тому, що не мала захищених природою кордонів, зате мала агресивних ближчих і дальших сусідів. Історія української державності – це фактично історія національно-визвольної боротьби українського народу за свою державу. Ця боротьба була спрямована на визволення українського народу з-під іноземного панування та здобуття національної державної незалежності.
9
Кугутяк, Микола. "КРИЛОСЬКИЙ МОНАСТИР УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ДИСКУРС, ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 34 (10 грудня 2021): 193–210. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.193-210.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу історіографічних і джерелознавчих аспектів проблематики, пов’язаної з історичним минулим Крилоського монастиря Успіння Пресвятої Богородиці, яке було тісно пов’язане з діяльністю Успенського собору і Галицького єпископсько-митрополичого центру. Впродовж півтора століття вченим вдалось провести масштабні археологічні й історичні дослідження з минулого давнього Галича, однак історія його головної святині – Крилоського Успенського монастиря залишалась на маргінесі наукового пошуку. Переважна більшість наукових публікацій, пов’язаних з історією давнього Галича проблематики Успенського монастиря не торкались, або ж висвітлювали окремі її аспекти, зокрема тему опікунства Успенської обителі XV століття, намісництва в Галичі (А. Шнайдер, І. Шараневич, І. Рудович, І. Крип’якевич), земельних володінь монастиря та його місцезнаходження (Й. Пеленський, Я. Пастернак, Б. Томенчук). Різноманітні аспекти діяльності обителі розглядались рядом вітчизняних і зарубіжних дослідників (О. Купчинський, Б. Лоренс, З. Федунків). Вперше тему Крилоського Успенського монастиря, як самостійного предмету вивчення, поставив у 2008 р. львівський археолог В. Петрик. Якщо місцезнаходження Крилоського Успенського монастиря XVII–XVIII ст. не викликає сумніву, він розташовувався поблизу Успенської церкви в межах оборонного муру, то його локалізація у XII–XVI ст. досі залишається предметом дискусій – Золотий Тік, або територія поруч з Успенським собором.
У ході пошуку документів з історії Успенської обителі виявлено матеріали василіянського Сумарію – збірки документів зібраних ченцями-василіянами з метою обґрунтування діяльності монастиря впродовж століть. Матеріали Сумарію активно використовувались у ході судового процесу між василіянами й дієцезіяльним духовенством XVIII століття. У акціональних і реплікаційних книгах Сумарію василіяни дали своє трактування поняття опікунства, торкнулись проблеми церковно-монастирської термінології, обґрунтовували фундаційні права на земельні володіння. Цінну колекцію документів під назвою “Monumenta Perehinska i Krylosa” виявлено у фонді греко-католицького митрополичого ординаріату. Важливе значення для дослідження Крилоського монастиря має латиномовний інвентар Успенської та іншої обителей, виконаний консультором Є. Оземкевичем 14 жовтня 1749 р. Пошукова діяльність василіян середини XVIII століття, започаткована з метою обґрунтування своїх прав і маєтностей, мала своїм наслідком збір історичної спадщини, усвідомлення тодішньої церковно-монастирської еліти своїх духовних витоків й національно-культурне відродження народу.
Ключові слова: Крилоський монастир Успіння Пресвятої Богородиці, історіографічний дискурс, писемні джерела, василіянський Сумарій, колекція
10
Бишевець, О. "Історичні витоки застосування тактичних прийомів у сфері судочинства (на основі дослідження "Прав, за якими судиться малоросійський народ" 1743 року)". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, вип. 77/78 (2007): 57–59.
Знайти повний текст джерелаДисертації з теми "Історичні витоки народу"
1
Стасюк, Роман Миколайович, Роман Николаевич Стасюк та Roman Mykolaiovych Stasiuk. "Історичні витоки фізичної культури українського народу". Thesis, Сумський державний університет, 2016. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/48733.
Повний текст джерелаАнотація:
Етногенетичний процес формування слов’янського етносу
на основі лінгвіністичних та антропологічних даних можна
прослідкувати від неоліту (III тисячоліття до н.е.). Підгрунття
для такого висновку надають дослідження порівняльного
мовознавства, а також проведення антропологією певної
антропологічної лінії. Лінгвіністи виходять з мовної єдності,
існування індоєвропейської мовної групи, що була
попередницею багатьох мов – іранської, вірменської, грецької,
італійської, германської, ілірійської та балтської. Мова
пращурів українців – це лексика пастушого кочового народу
перед поділом мовної спільності.
2
Андренко, К. В. "Початок формування української мови". Thesis, НТУ "ХПІ", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/22129.
Повний текст джерела
3
Кириченко, Д. Д. "Про походження української мови". Thesis, НТУ "ХПІ", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/22295.
Повний текст джерелаКниги з теми "Історичні витоки народу"
1
Винокур, І. С. Черняхівська культура: витоки і доля. Кам"янець-Подільський: Абетка; Оіюм, 2000.
Знайти повний текст джерелаАнотація:
Вміщено дані про безцінні археологічні скарби України. Наведено загальновизнані погляди вчених на походження, генетичну спорідненість, взаємовплив археологічних культур, що були поширені на території України протягом тисячоліть - від епохи палеоліту до пізнього середньовіччя. На підставі науково-теоретичних досліджень останніх десятиліть простежуються історичні долі племен і народів - носіїв цих культур. Окремий розділ присвячено пам"яткам часів Запорозького козацтва.
2
Матицин, О. Художньо-естетичні особливості українського іконопису 15-16 століття. Київ: LAP LAMBERT Academic Publishing RU, 2018.
Знайти повний текст джерелаАнотація:
Дарунок від автора. Підпис різних народів. В цих умовах важливо зрозуміти витоки світоглядних особливостей та культурних орієнтирів, які складають фундамент української ментальності впродовж багатьох століть та історично сягають доби язичництва і прийняття християнства, релігійно-філософської і мистецької традиції Київської Русі, православної духовної традиції в ренесансній і ранньомодерній культурі України.
Звіти організацій з теми "Історичні витоки народу"
1
Гончаренко, О. М. Народні твори про голодомор: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр. в Україні, зібрані студентами-філологами Криворізького державного педагогічного університету в кінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. Діоніс (ФОП Чернявський Д.О.), 2011. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/3993.
Повний текст джерелаАнотація:
Збірник складають фольклорні твори про голодомор, зібрані студентами-філологами Криворізького державного педагогічного університету під час проходження фольклорної практики в одинадцяти центральних, західних та південних областях України в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. Представлені оповіді-спогади, перекази, співомовки, колискова пісня та дума відображають наслідки трагічної історії геноциду українців упродовж трьох голодоморів: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр., масових реквізицій, пограбування селянських господарств, непомірних хлібозаготівель, розкуркулення, насильницької колективізації, індустріалізації, національно-винищувального терору сталінським режимом. У передмові та коротких статтях до розділів встановлено психологічні та філософсько-історичні витоки походження народної творчості про голодомор, умови розвитку української фольклористики у 20-40 роках ХХ ст., обумовлено історичну долю представлених жанрів, їх специфіку. Окремо подано фольклористичні праці Д. Т. Федоренка, В. М. Скрипки, які безпосередньо займалися збиранням народних творів про голодомор у Придніпровському регіоні, а під час викладацької діяльності у КДПІ, 80-90 р. ХХ ст. залучили до цієї роботи студентів. Видання містить науково-інформативний апарат: іменний, географічний, хронологічний покажчик текстів, картограму процесу їх запису, фотознімки респондентів – очевидців трагічних подій, список використаних джерел та фотоматеріали про навчально-методичне значення зібраних творів, що сприятиме пошуку істини, утвердженню власного бачення національної трагедії. Для фольклористів, істориків, етнографів, викладачів та студентів вузів, усіх, хто цікавиться українською народною творчістю.