Добірка наукової літератури з теми "Ініціатива промислова"

В статті розглянуто ініціативу розвитку індустріальних парків, зокрема в напрямку трансрегіонального співробітництва між КНР та Сінгапуром (індустріальний парк "м. Сучжоу – Сінгапур", а також КНР та Білорусією (індустріальний парк “GreatStone”). Здійснено моніторинг розвитку індустріальних парків на території Китаю (індустріальний парк "Lianyungang Xinpu", індустріальний парк в Ханчжоу) та України (КП "Індустріальний парк "Рогань", "Індустріальний парк "Свєма", а також індустріальні парки “Industrial Forpost”, "Славута", "Чексіл"). Визначено тенденції функціонування індустріальних парків, а також спільні та відмінні риси їх розвитку в КНР та в Україні. Перспективним напрямком є створення українсько-китайських індустріальних парків, тому проаналізовано особливості їх створення та функціонування, пріоритетні напрямки та ризики. Визначено особливості кластерних ініціатив, які розглянуто на прикладі України та КНР в аспекті галузевого розвитку. Розглянуто моделі формування державної кластерної політики. Проаналізовано особливості функціонування високотехнологічної і низькотехнологічної кластерної політики. В теоретико-методологічному аспекті розглянуто типологію діючих кластерів Здійснено моніторинг функціонування кластерів на території України та КНР. Визначено пріоритетні напрямки їхнього подальшого розвитку та ризики. Розглянуто досвід розробки спеціальних програм функціонування кластерів в КНР та Україні. Окрему увагу приділено питанню кооперації між Торгово-промисловою палатою (ТПП) і кластерами в КНР та в Україні. Визначено інституційно-правові засади функціонування організаційних форм інноваційної діяльності реального сектору економіки України та КНР, зокрема на прикладі індустріальних парків (у тому числі законодавчий пакет №№2554 а-д та 2555 а-д), а також кластерів. Розроблено пропозиції щодо особливостей подальшого їх створення, розвитку.

Аналіз структури торговельних потоків між Україною і Китаєм показав, що найбільш ймовірним сценарієм розвитку торгівлі в рамках ініціативи уряду КНР «Один пояс та один шлях» може стати підсилення сировинної орієнтації експорту і посилення імпортозалежності України від китайських промислових товарів. Ймовірність такого сценарію підсилюється з огляду на несиметричність тарифних режимів України та Китаю, що створює нерівні умови у взаємній торгівлі, більш вигідні для Китаю. Специфіка торговельного режиму Китаю полягає у домінуючій ролі держави при формуванні політики щодо імпорту і зумовлює особливу роль міжурядових домовленостей. На сучасному етапі основними напрямами державної політики розвитку сільськогосподарського експорту України в Китай є просування експорту кукурудзи відповідно до кредитної угоди 2012 р. між Державною продовольчо-зерновою корпорацією України та Експортно-імпортним банком Китаю та експорту соєвих бобів з огляду на можливість заміщення США на імпортному ринку сої, яка відкрилася у зв‘язку із торговельними суперечками між США та Китаєм у 2017-2018 рр. Негативні тенденції у взаємній торгівлі зумовлюють також необхідність активної державної політики просування на ринки Китаю товарів переробної промисловості України, насамперед харчової, та приладобудування, які мають попит на ринках КНР.

Лемко Ю. Р. Кластери як один з інструментів фор­мування політики сусідства ЄС. - Стаття. У цій статті розглянуто один із складників європей­ської політики сусідства, а саме кластерну політику в контексті транскордонного співробітництва. Загаль­новідомо, що ТКС співробітництво в умовах розвитку інтеграційних процесів має властивість прискорювати процеси вирівнювання якості життя населення прикор­донних територій, доводити її до середньоєвропейського рівня та сприяти досягненню вільного переміщення то­варів, капіталів і людей через кордон. Воно забезпечує мобілізацію місцевих ресурсів та підвищення ефектив­ності їх використання, робить можливим об’єднання зусиль для вирішення спільних проблем у транскор­донному регіоні. Транскордонне співробітництво віді­грає важливу роль як «полігон» для випробовування та адаптації європейського законодавства, інструментарію підвищення ролі регіонів, адаптації механізмів фінан­сової підтримки. Методологічною основою розвитку транскордонного співробітництва стала теорія постін- дустріального суспільства, парадигмою якої є пріоритет людини, її творчий та інтелектуальний потенціал, умо­ви її життєдіяльності. На сучасному етапі відбувається трансформація у напряму формування постіндустріаль- ного суспільства, яке базується на взаємодії між людь­ми, а отже - на співпраці та спільній діяльності людей, спрямованій на вирішення окремих завдань. У цій статті розглянуто один із інструментів форму­вання політики співробітництва Європейського Союзу, а саме кластери. В контексті розвитку нашої держави та з огляду на її подальший інтеграційний вектор, вва­жаємо це дослідження актуальним та доцільним. За­значається, що кластерна система становить частину нової промислової політики ЄС, спрямованої на підви­щення конкурентоспроможності європейських компа­ній на світовому рівні. У статті досліджується, як саме кластери служать необхідною інфраструктурою, точ­кою збірки безлічі ініціатив, які потребують залучення груп учасників з боку держави, бізнесу і науково-до­слідницького співтовариства, а також платформою для подальшого посилення міжрегіонального співро­бітництва та тіснішої інтеграції. У статті надано огляд еволюції інститутів кластерної політики, створених на наднаціональному рівні в ЄС, на основі програмних документів Єврокомісії та ініціатив ряду країн-членів. Розглянуто перспективи подальшої реалізації кластер- ної політики ЄС з урахуванням запропонованих ініціа­тив у рамках нового бюджетного циклу.

У статті розглянуто існуючий стан українсько-китайського співробітництва. Виявлено, що на сучасному етапі українсько-китайські відносини зазнають певного випробування. За період незалежності України ці відносини, загалом, розвивалися по висхідній та досягли найвищої точки розвитку у грудні 2013 р., коли був підписаний Договір про дружбу та співробітництво. Наразі політичні зміни, що відбулися в Україні дещо призупинили розвиток двосторонніх відносин. Розкрито основні напрями співпраці КНР з іншими країнами в контексті проекту "Один пояс, один шлях". У цьому контексті виявлено, що Китай є свідомим прихильником української євроінтеграції та завжди визначав Україну як «важливу державу в Європі». Зокрема, керівництво Китаю вітало підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС та розглядає залучення України до розбудови «Нового економічного поясу – Великий шовковий шлях», що є особистою ініціативою голови КНР. У разі успішної реалізації амбітного китайського плану – Україна матиме принципово нове геополітичне місце «першої європейської країни на Шовковому шляху». Проаналізовано можливості та переваги України у разі залучення її до проекту "Один пояс, один шлях". До них належать: активізація торговельно-економічної співпраці шляхом збільшення обсягів торгівлі товарами з високою доданою вартістю та продукцією сфери високих технологій; реалізація великих проектів; розширення взаємних інвестицій; поглиблення співпраці в сферах високих технологій, таких як, авіація, суднобудування, біоінженерія, розробка нових матеріалів тощо. Визначено перспективні напрями українсько-китайського співробітництва. Доведено, що найпотужнішу і довготривалу базу для співробітництва між Україною та КНР становлять наука і технологія. В умовах необхідності швидкої та ефективної модернізації української економіки, налаштування її на рейки сучасного світового ринку інвестиційні, виробничі та науково-технологічні можливості КНР можуть стати для України вагомим ресурсом розвитку та модернізації відповідних галузей економіки, поштовхом до відновлення позицій нашої держави на світових ринках технологій. Також це дає можливість китайському бізнесу зайняти відповідні ніші на українському ринку, що нині інтегрується з ЄС. Серйозні перспективи відкриває взаємодія України і КНР у такій структурно утворювальній сфері як прокладання транспортних коридорів та постачання азійських товарів до країн Європи. Окреслено потенційні загрози від активізації двостороннього співробітництва у промисловій сфер, що полягають, насамперед, у можливій зміні цільового призначення інвестицій.

Мета. Метою статті є аналіз теоретико-методологічних й організаційно-економічних засад сучасного розвитку України, обтяжених військовими діями, та надання практичних рекомендацій щодо базових трендів секторального розвитку повоєнної національної економіки, з урахуванням фінансових, промислових та організаційних факторів. Результати. Стаття містить результати поглибленого аналізу передумов та чинників реноваційних трансформацій економіки України. Економетричними методами дослідження доведено, що для України в умовах повоєнного періоду найефективнішим способом розвитку зруйнованої економіки буде розвиток інноваційно-активних регіонів та галузей, які, у свою чергу, стануть драйверами розвитку пов’язаних територій і сфер діяльності, забезпечуючи при цьому синергетичний ефект. Доведено, що секторальний розвиток повинен проходити на принципах Індустрії 4.0, бюджетної децентралізації, ефективного енергоменеджменту та еко-інновацій. Компаративний аналіз подібності адміністративного устрою України та Польщі дозволив запропонувати власне бачення побудови національної системи бюджетно-податкового розподілу із впровадженням принципово нових інституцій та механізмів. На основі сучасних світових трендів щодо Green Deal, переходу до низьковуглецевої економіки та декарбонізації, а також з урахуванням фактичної інтеграції української та європейської енергосистем у лютому-березні поточного року, сформульовано напрями переформатування галузі в умовах реформи децентралізації. Визначено вплив державного регулювання на процес регіональної декарбонізації на основі авторського аналізу переваг і недоліків моделей декарбонізації, констатовано необхідність інтегрованого підходу та застосування гібридних моделей в умовах післявоєнного відновлення економіки. Продемонстровано прикладні моделі декарбонізації енерго-інтенсивних секторів, запропоновано для використання модель структури генерації та споживання на нижчих рівнях за класифікацією NUTS, що має подвійний фактор енергоефективності. З метою правового унормування нормативної бази та інституційного середовища, підвищення результативності проведення політики енергоефективності громад і забезпечення енергобезпеки держави, наведено низку пропозицій законодавчих ініціатив. Наукова новизна одержаних результатів полягає у дослідженні теоретико-методологічних засад повоєнної реноваційної трансформації економіки України на основі секторального розвитку інноваційно-активних регіонів і галузей, принципів Індустрії 4.0, модернізованої бюджетної децентралізації. Запропонована та математично формалізована концептуальна модель генерації – споживання електроенергії на місцевому рівні. Компаративний аналіз моделей декарбонізації, проведений у статті, дав можливість розробки гібридного інтегрованого підходу, що поєднує існуючі моделі та має національну орієнтацію з урахуванням форс-мажорних обставин відновлення економіки України, зруйнованої воєнними діями. Дуалістична природа децентралізації на місцевому рівні дозволила обґрунтувати механізм фінансування заходів регіонального енергоменеджменту. Практична цінність. Теоретичні та методичні доробки дослідження стали основою для формалізації інструментів і заходів трансформаційних перетворень економіки України. Секторальні результати дослідження були використані органами влади та місцевого самоврядування на регіональному (Донецька обласна рада, Регіональні фонди підтримки підприємництва) та місцевому рівнях (Маріупольська районна рада). Одержані практичні результати з галузевого розвитку та бюджетної децентралізації можуть застосовуватися центральними та регіональними органами виконавчої влади, галузевими підприємствами при формуванні напрямів і механізмів стратегії повоєнної трансформації економіки України.

В межах оновлення державних концепцій для досягнення Глобальних цілей сталого розвитку та формування засад для розповсюдження проривних технологій в умовах становлення Четвертої промислової революції, в різних країнах впроваджуються оновлені стратегії та програми для досягнення цих завдань як комплексно, так і окремо. У статті досліджено низку глобальних ініціатив для забезпечення енергетичного переходу в напрямі сталого розвитку, що передбачає інноваційний розвиток енергетики для досягнення кліматичної нейтральності. Визначені основні програми та заходи для забезпечення функціонування механізмів розвитку енергетичних інновацій, що дозволить зміцнити промислово-технологічний розвиток держави. Структуровано світові ініціативи для забезпечення інноваційного розвитку економіки та енергетики. Досліджено програми та заходи як для забезпечення розвитку Індустрії 4.0, так і для інноваційного розвитку енергетики. Визначені основні підходи для забезпечення інноваційного розвитку енергетики на засадах принципу комплексності. Запропоновано реалізувати такі ключові етапи в межах державного регулювання для ефективного забезпечення розвитку енергетичних інновацій як 1) моніторинг сучасних програм та ініціатив країн з різною структурою промислового розвитку 2) визначення спільних ознак та ідентифікація унікальних характеристик та заходів; 3) співставлення світових програм з українськими та визначення можливості їх реалізації; 4) узагальнення кращих світових практик та особливостей їх впровадження; 5) імплементація світових практик в Україні з врахуванням існуючого потенціалу та поставлених цілей сталого розвитку. Ідентифіковано основні проблеми України на шляху до інноваційного розвитку енергетичного сектору та надано основні рекомендації щодо їх вирішення.

Стаття спрямована на визначення тенденцій інноваційної діяльності в Україні за період 2010-2019 рр. та виявлення закономірностей та ознак їх прояву. Відображено інноваційні здобутки України, які представлені у міжнародних рейтингах. Зокрема, Україна відповідно до значення глобального індексу інновацій в 2020 р. займала 45 місце з 127 країн світу. Згідно Глобального рейтингу стартапів у 2020 р. Україна увійшла до топ-30 країн. Представлено тенденції та динаміку інноваційної діяльності як промислових підприємств, так і наукових організацій в Україні. Результати інноваційної діяльності вітчизняних промислових підприємств вказали на те, що впродовж досліджуваного періоду кількість таких підприємств скоротилось майже вдвічі. При цьому частка підприємств, що впроваджували інновації у загальній кількості промислових підприємств зросла на 3,1%. Значна частка підприємств зосереджували свої діяльність на виробництві харчових продуктів, машин та устаткування. Аналіз структури джерел фінансування інноваційної діяльності засвідчив, що вони реалізуються переважно за рахунок власних джерел підприємств і організацій (у 2019 р.-87,7%). Виявлено тенденцію суттєвого зниження фінансування інноваційно активних підприємств за рахунок іноземних інвесторів. Підприємства найбільше витрачають кошти на придбання машин та програмного забезпечення. Встановлено зростаючу тенденцію витрат на внутрішні та зовнішні науково-дослідні розробки. Виявлено, що не повною мірою використовується інноваційний потенціал наукових організацій. Спостерігаємо тенденції щодо зменшилась на 27,1 % таких організацій. Частка фінансування інноваційної діяльності у співвідношенні до ВВП залишається низьким (впродовж 2017-2019 рр. на рівні 0,3%). Встановлено, що розвитку інноваційної діяльності сприятиме можливість використання комп’ютерної техніки й її різноманітного програмного забезпечення в діяльності організацій та промислових підприємств. Підсумовуючи результати проведено дослідження, зроблено висновок про наявність помірної інноваційної діяльності в Україні. З метою активізації інноваційної діяльності зроблено акцент на успішній реалізації Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності, реалізація програм та ініціатив економічного розвитку виключно на інноваційній основі, а також на формуванні системи інноваційної культури.

У статті розглядаються особливості розробки продукту транснаціональними компаніями в умовах Четвертої промислової революції. Висвітлено основні тенденції змін у життєвому циклі товару в умовах невизначеності та ризиків. Підкреслюється необхідність нових наукових підходів до визначення стратегії розробки продукту транснаціональними компаніями в контексті Індустрії 4.0. Процес розробки товару, заснований на нуждах, потребах і побажаннях споживачів, привертає увагу після зміщення основного акценту досліджень від безпосередньо виробництва до причин споживання, прояву корисності та особливостей граничної корисності товару. Цей процес важливий для визначення шляхів підвищення ефективності діяльності транснаціональних компаній в умовах Індустрії 4.0. У статті висвітлено основні характеристики розробки продукту в умовах Індустрії 4.0. Проаналізовано існуючі наукові підходи до оцінки у змінах життєвого циклу продукту. Важливим завданням є оцінювання цих можливостей на прикладах транснаціональних компаній. У статті описано явище, коли транснаціональні компанії збільшують тривалість життєвого циклу продукції при експансії капіталу на ринки інших країн. Визначено переваги співпраці між стартап-компаніями та транснаціональними корпораціями. Відзначається, що швидкість масштабування продукту зростає в умовах Четвертої промислової революції; це твердження особливо справедливо для нових продуктів у галузі інформаційно-комунікаційних технологій. Представлені ключові показники ефективності та переваги транснаціональних компаній у розробці продукту. Цифрова трансформація компаній поєднує в собі численні ініціативи щодо вдосконаленого аналізу, кібербезпеки, цифровізації, автоматизації та комунікації при розробці елементів Індустрії 4.0. У статті відображено нові принципи розробки продукту транснаціональними компаніями в умовах Індустрії 4.0.

Одним з обов'язкових чинників, без наявності якого не може повнокровно функціонувати ринок інтелектуального продукту, є наявність системи патентування, тобто охорони виключних прав творчих особистостей, які є суб’єктами інтелектуального ринку.

Суспільство поглинає плоди наявної цивілізації стрімкими темпами. Активний розвиток промисловості в сучасних умовах створив передумови для безкордонних можливостей розширення ємності ринку підприємствам, виробництва яких територіально не знаходяться в місцях збуту кінцевої продукції. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/28938