Добірка наукової літератури з теми "Інституціональний механізм протидії"

У дослідженні обґрунтовано, що корупція є явищем не тільки правовим, але й соціальним, економічним і моральним; це завдає шкоди нормальному функціонуванню моральних і правових відносин у суспільстві й державі; корупцію не можна розглядати тільки в правовому аспекті, тому що, ігноруючи інші сторони корупції, які характеризують її як соціальне, політичне, економічне явище, важко дослідити її природу походження, не вдасться з’ясувати її вплив, прояви й способи протидії такому явищу. Виявлено деякі особливості прояву корупційних практик у таких сферах суспільного життя, як сфера охорони здоров’я; сфера освіти; судова система; сфера адміністративних і соціальних послуг. У статті виділено сучасні практико-орієнтовані соціальні механізми попередження, запобігання та протидії корупції як соціального явища, що в умовах перехідного суспільства набуває інституціональних ознак. Надано соціологічну інтерпретацію корупції як інституціоналізацію та легітимізацію неформальних соціальних відносин, що виявляється в деформації ціннісно-нормативної системи суспільства. Дослідження спрямоване на спробу виокремлення проявів корупції з досвіду населення та аналізу можливості протистояти цьому процесу. Соціальними чинниками корупційних практик у соціальній сфері українського суспільства за результатами емпіричного дослідження виділено такі групи: соціокультурні чинники, які пов’язані з домінуванням у суспільній свідомості уявлень про корупцію як невіддільну особливість українського суспільства; соціально-правові чинники, які є наслідком низького рівня розвитку правової культури й громадянського суспільства; соціально-економічні чинники, породжені економічною кризою. Виокремлено соціальні механізми протидії корупції в соціальній сфері: соціальні механізми нормативно-правової регуляції системи протидії корупції; соціальні механізми інституційно-організаційного забезпечення; соціальні механізми інформаційно-комунікаційної взаємодії соціальних суб’єктів протидії корупції.

Мета. Метою статті є поглиблення теоретико-методологічних положень економічної науки шляхом обґрунтування доцільності подолання тенденції «штучної підміни» базових понять інституціональної теорії у вітчизняному науковому просторі через понятійне розмежування «інституцій» та «інститутів» на основі критеріально-етимологічної ідентифікації їх ключових особливостей. Методологія / методика / підхід. Дослідження базується на діалектичному методі пізнання та системно-структурному підході до вивчення інституціонального середовища взагалі та інституту аграрного підприємництва зокрема. Для досягнення поставленої мети в роботі використано методи: метод наукового узагальнення та порівняння – для визначення сутності категорій «інституція» та «інститут»; прийоми індукції, структурного аналізу та синтезу – для визначення діалектики взаємозв’язку між інституціями, інститутами, організаціями, органами, нормами, законами, звичаями тощо; асоціативний метод – для виявлення співвідношення між складовими елементами інституціонального середовища в контексті загального та часткового; дедуктивний метод – для визначення змісту суспільних інститутів; абстрактно-логічний метод і систематизація – для критеріально-етимологічної ідентифікації ключових особливостей інституцій та інститутів. Результати. Обґрунтовано актуальність використання чіткого понятійно-категорійного апарату при проведенні інституціональних досліджень з метою подолання методологічних протиріч та несумісності теоретичних висновків у науковій і політичній лексиці. Досліджено наукові підходи до трактування, а також проаналізовано спроби понятійного розмежування категорій «інституція» та «інститут» вітчизняними та зарубіжними науковцями. Визначено діалектику взаємозв’язку між інституціями та інститутами через опосередкування організацій, органів та норм, правил, звичок, традицій, законів тощо. Установлено, що інституції є джерелом творення норм і правил, а інститути – засобом їх закріплення та поширення. Розглянуто зміст суспільних інститутів, таких як держава, армія, підприємство, сім’я тощо. Виділено характерні ознаки інституцій та інститутів. Охарактеризовано структуру інституту аграрного підприємництва в Україні. Проаналізовано сучасні тенденції змін інституційних механізмів взаємовідносин між суб’єктами аграрної сфери, що зумовлені законодавчими нововведеннями. Визначено перспективи дальших наукових досліджень у напрямі удосконалення структури інституціонального середовища в аграрній та інших сферах. Оригінальність / наукова новизна. Удосконалено понятійний апарат інституціональної теорії, що полягає в розмежуванні понять «інституція» та «інститут» за критеріально-етимологічною ідентифікацією їх ключових особливостей, а саме: функціональності, всезагальності, суспільної необхідності, морального авторитету (спонукальної сили), психологічності, екстернальності, організуючого впливу на соціальне життя (для інституції) та історичності, структурності, структурованості, об’єктивності, примусовості, ієрархічності, організаційності, правової закріпленості / легітимності (для інституту). Практична цінність / значущість. Результати проведеного дослідження є підґрунтям для дальшого розвитку інституціональної теорії на теренах вітчизняного наукового простору, оскільки дозволяють подолати тенденцію «штучної підміни» понять при трактуванні її базових категорій. Своєю чергою, впровадження диференційованого вживання термінів і розуміння сутності й діалектики взаємозв’язку між інституціями та інститутами є поштовхом до удосконалення інституціональної структури національного господарства з метою підвищення добробуту усіх його учасників і суспільства загалом.

У статті висвітлено явище корупції як чинник загрози національній безпеці сучасної України й надано пропозиції щодо нівелювання корупційних проявів у вітчизняній системі національної безпеки. Змістовно розкрито сутність таких полікомпонентних понять як «корупція», «національна безпека України», «національні інтереси України», «загрози національній безпеці України», «антикорупційна політика», «антикорупційна стратегія». Зазначено складові національної безпеки України, її основні об’єкти. Визначено основні інституціональні загрози національній безпеці сучасної України. З’ясовано причини та умови виникнення, існування та розповсюдження сучасної корупції. Розкрито корупцію як сучасне транснаціональне й транскордонне явище. Охарактеризовано глобалізаційне явище корупції з позиції транснаціоналізму. З’ясовано характерні риси явища корупції в сучасній Україні. Визначено місію, мету сучасної антикорупційної політики. Здійснено системний аналіз проектів антикорупційних стратегій України. Запропоновано актуальні положення до ймовірної національної антикорупційної стратегії. Надано практичні пропозиції щодо зменшення рівня корупції у вітчизняних органах публічної влади. Аргументовано зв'язок існування корупції з наявністю людського чинника. Визначено роль та значення корупції у питаннях міждержавної взаємодії та міжнародної співпраці. Теоретико-практично обґрунтовано нагальну потребу в удосконаленні та розвитку механізмів запобігання та протидії корупції з урахуванням закордонного досвіду на сучасному етапі розвитку української держави. З метою запровадження дієвих механізмів реалізації вітчизняної антикорупційної політики запропоновано прямі та інституційні заходи протидії корупції.

У статті розглядаються теоретичні засади існування такого вкрай небезпечного соціального явища, як мобінг (цькування) на роботі (як вертикальний, так і горизонтальний);показано, що в українському суспільстві наразі зростає психологічний пресинг на працівників через часом некомпетентних керівників, їхні особисті амбіції (босинг), брак робочих місць, прагнення окремими недобросовісними і малокомпетентними працівниками незаслужено посістибільш перспективне й краще оплачуване місце, перманентне зростання безробіття (навіть офіційного), яке наразі ускладнене ще й епідемією COVID-19; досліджено історію вивчення та описання мобінгу; доведено, що, крім вертикального і горизонтального мобінгу, у наших реаліях має місце й інституціональний мобінг, під яким науковці розуміють моральне переслідування працівників, у тому числі й на публічній службі, з використанням таких інститутів, як конкурси, щорічна оцінка, атестація персоналу, кваліфікаційні іспити, розгляд службових спорів, службові розслідування тощо; висвітлено міжнародне та європейське законодавче забезпечення запобігання та протидії мобінгу; показано, що тенденції українського законотворчого процесу свідчать про те, що Українська держава намагається послідовно проводити політику із забезпечення права на повагу до честі й гідності особи; водночасдоведено, що у вітчизняному законодавстві питання протидії мобінгу не знайшло свого належного закріплення; проаналізовано перспективне нормативно-правове забезпечення подолання мобінгу; дано рекомендації органам державної влади та органам місцевого самоврядування щодо можливих шляхів не лише покарання за мобінг, а насамперед його запобігання в установах, організаціях та на підприємствах різних форм власності.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України. – Харків, 2019. Дисертацію присвячено кримінологічному дослідженню інституціонального механізму протидії злочинності у банківській сфері. Розглянуто кримінологічні особливості детермінації окремих кримінальних та тіньових практик у банківській сфері та переростання їх у кримінальні соціальні інститути. Надано кримінологічну та інституційно-правову характеристику злочинності у банківській сфері, її детермінант, розглянуто суб’єктний та правовий склад протидії злочинності. Визначено поняття та зміст інституціонального механізму протидії криміналізації банківській сфері. Досліджено міжнародні механізми протидії цим злочинам.