Добірка наукової літератури з теми "Імплантологія дентальна"

У статті розглянуто актуальну проблему сучасної дентальної імплантології – стабілізацію ремоделювання кісткової тканини при застосуванні дентальних імплантатів, протетичне використання дискретних імплантат-протезів на тлі онкологічної патології, проявів COVID-19, вікових деструкційних змін в організмі людини. Автори запропонували застосовувати принцип Парето при діагностиці та реабілітації пацієнтів. Мета дослідження – визначити доцільність застосування принципу Парето при протетичній реабілітації на імплантат-протезах. Матеріали і методи. Імплантат-протетична реабілітація означає застосування кон’юнктивної системи протетичних конструкцій на базі імплантатів, інтегрованих у кістковій тканині. Ми використовували в аналізі чинників ефективність лікування після дентальної імплантації. А також методики протетичної реабілітації пацієнта, що базуються на біофізичних закономірностях з урахуванням репаративних можливостей анатомічних структур за принципом: дискретності фіксації протетичної конструкції: протези з дискретним часом фіксації. Статистичну обробку результатів проводили за стандартними методами варіаційної статистики та кореляційного аналізу з використанням пакета комп’ютерних програм Statistica 6.0 for Windows та QuattroPro 12.0 for. Результати досліджень та їх обговорення. З метою критичної оцінки метод протетичного лікування представлено в Університеті м. Кельн (Німеччина), курс професора Й. Е. Цоллера у 2006 р. Рекомендації врахували у подальшому при лабораторних етапах виготовлення протетичної конструкції. Оперативні маніпуляції проводив один оператор у стандартизованих умовах. Лабораторні етапи виконував також один спеціаліст в умовах спеціалізованої зуботехнічної лабораторії. У клінічних дослідженнях вибірку склали 120 пацієнтів (320 одиниць імплантат-протетичного лікування): лікування проводили за запропонованою методикою – основна група, застосовували еластичний корегований формувач ясен. Для порівняльного аналізу 30 пацієнтів склали контрольну групу, співставні за віком та статтю, яким імплантат-протетичне лікування проводили за загальноприйнятою методикою. Досліджено ефективність способу протезування на ангулярних та коротких імплантатах як засобу стабілізації атрофічних процесів анатомічних структур після втрати зубів, а також дисперсність факторів впливу на процес стабілізації ремоделювання кісткових структур у постімплантаційний період. Висновки. У зв’язку з вищенаведеним, на засадах доказової медицини ми проаналізували ефективність застосування ергономічного способу протезування для виконання органозберігаючого оперативного втручання за умов, коли інші способи є не комфортними чи вимагають додаткових зусиль, вищої кваліфікації оператора, технічного забезпечення в клініці стоматології.

Резюме. У випадках атрофії дистальних відділів нижньої щелепи можливість дентальної імплантації часто обмежується недостатністю необхідної висоти альвеолярного гребеня, зумовленої близькістю нижньощелепного каналу, що вимагає застосування коротких чи ультракоротких імплантатів або проведення вертикальної аугментації з використанням автологічних, аллогенних, ксеногенних матеріалів тощо. Поява у арсеналі лікарів-імплантологів одноетапних конусоподібних імплантатів різної довжини та діаметра дозволила реалізувати ідею їх встановлення «в обхід» нижнього альвеолярного нерва, мінімізувавши або уникаючи потребу в проведенні додаткових операційних втручань, спрямованих на збільшення об’єму кісткової тканини. Мета дослідження – з’ясувавши особливості морфології беззубих дистальних відділів нижньої щелепи на підставі аналізу фахової літератури та комп’ютерних томографій пацієнтів, запропонувати техніку встановлення дентальних імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва. Матеріали і методи. З інформаційної бази Центру медичної 3D діагностики відібрано та проаналізовано 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів (жінок – 12, чоловіків – 18) віком 36–68 років, які звертались для проведення дослідження упродовж 2018–2020 рр. У клініці кафедри хірургічної стоматолоґії та щелепно-лицевої хірургії ЛНМУ імені Данила Галицького було обстежено та проведено лікування 16 пацієнтів (чоловіків – 7, жінок – 9) віком 45–66 років з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи. Усім пацієнтам у дистальних відділах нижньої щелепи проведено встановлення одноетапних дентальних імплантатів («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з їх негайним навантаженням протезною конструкцією упродовж 3–4 днів після імплантації. Результати досліджень та їх обговорення. На підставі вивчення 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів з одно- та двобічними кінцевими дефектами нижньої щелепи ми встановили, що середня відстань від нижньощелепного каналу до вестибулярної кортикальної пластинки становить (5,12±1,04) мм, до язикової кортикальної пластинки – (2,95±0,89) мм, до верівки альвеолярного відростка – (6,18±1,9) мм (р<0,001), що узгоджується з повідомленнями інших дослідників. Проведено лікування 16 пацієнтів з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи з використанням одноетапних конусоподібних дентальних імплантатів KOS® та TPG® Uno («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового або вестибулярного боку (залежності від локалізації нижньощелепного каналу). Загалом, у дистальних відділах нижньої щелепи (на рівні премолярів та молярів) встановлено 42 імплантати, з них «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового боку 34 імплантати, з вестибулярного – 8. Упродовж 4–5 днів усі імплантати навантажувались тимчасовою металопластмасовою ортопедичною конструкцією. При проведенні контрольної комп’ютерної томографії пацієнтів, проведеної у найближчі терміни (1–4 дні) після імплантації, в жодному з випадків не було констатовано ускладнень у вигляді прямого механічного ушкодження стінок нижньощелепного каналу чи кортикальних пластинок інструментами для препарування імплантаційного ложа або безпосередньо тілом імплантату. Висновки. Результати нашого власного досвіду, які повністю узгоджуються з повідомленнями інших дослідників, дають підстави стверджувати, що встановлення дентальних імплантатів у дистальних відділах нижньої щелепи «в обхід» нижнього альвеолярного нерва створює серйозну альтернативу традиційним методикам вертикальної аугментації, дозволяє в найстисліші терміни відновити функціональний статус зубощелепної системи завдяки реалізації протоколу негайного навантаження імплантатів. Водночас, процедура інсталяції імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового чи вестибулярного боку вимагає глибоких знань анатомії щелепно-лицевої ділянки та ретельного планування із залученням КПКТ.

Людський організм, під час потраплянні до нього чужорідного тіла, сприймає його як вороже. Відомо, що у наш час до 37 % дентальних імплантів – відторгаються. Дентальна імплантація – це одним із варіантів заміщення дефектів зубного ряду. Важливим аспектом після постановки дентального імпланту (ДІ) є остеоінтеграція – структурно-функціональне злиття поверхні імпланту з оточуючою кістковою тканиною. Головна вимога до імпланту – його висока сумісність з тканинами живого організму. Тому на сьогодні залишається актуальною в дентальній імплантології проблема використання нанотехнологій з метою створення поверхні імпланту, максимально схожої з кістковою тканиною людини, і підвищення його біосумістності.