Добірка наукової літератури з теми "Іммігрант"

Аргументовано, що в останні два десятиліття на порядок денний у країнах із розвиненим інститутом соціальної держави вийшли нові виклики, пов’язані із солідарністю з іммігрантами. Це зумовлено, з одного боку, появою нових масштабних конфліктів на планеті, а з іншого – зниженням стійкості соціальної держави, одним зі завдань якої є сприяння інтеграції трудових мігрантів та біженців. Проаналізовано основні підходи до співвідношення соціальної держави та імміграції: концепцію «нової ліберальної дилеми» та концепцію «шовінізму соціального забезпечення», або «націоналізму соціальної держави». Відзначено, що концепція «нової ліберальної дилеми» передбачає, що: 1) сильна соціальна держава базується на сильній солідарності громадян, зокрема й до іммігрантів; 2) водночас стійкість інституту соціальної держави є під загрозою, коли спільнота стає більш різноманітною; 3) наслідком значної різноманітності спільнот держав соціального типу й надання соціальних прав іммігрантам стало поступове зниження підтримки громадянами ідеї соціальної держави. Змістом дилеми є невизначеність неоліберальних і соціал-демократичних політиків у виборі між відкритістю до іммігрантів та потребою зберегти сильні національні системи соціального забезпечення. Наголошено на особливостях концепції «шовінізму соціального забезпечення», яка обмежує соціальні права іммігрантів або ж (у м’якшій версії концепції) передбачає надання соціальних гарантій виключно за умови відповідності певним критеріям. Відзначено, що: 1) у докризовий період еволюції соціальної держави (поч. 1960-х – сер. 1970-х років) під впливом активної деколонізації мігрантам було надано деякі (обмежені) соціальні права, однак діяльність інституту соціальної держави спрямовувалася передусім на потреби громадян цих держав; 2) у 1970-х роках завдяки право- захисному руху зросли перспективи розширення соціальних прав іммігрантів; 3) із 1990-х років тенденція розши- рення соціальних прав іммігрантів була призупинена. Це пояснюється входженням інституту соціальної держа- ви в глибоку кризу й одночасним збільшенням чисельності іммігрантів-біженців, інтеграція яких потребувала значних затрат; 4) кілька останніх криз (фінансова криза 2008 р., європейська міграційна криза 2015 р., корона- криза 2020–2021 рр.) посилили уразливість мігрантів. Доведено, що кризові явища у функціонуванні соціальної держави мають комплекс причин і не звужені виключно до впливу імміграції на соціальну сферу життєдіяльності розвинених держав.

Проведене дослідження Kiezdeutsch (кицдойч)як соціоетнолекта сучасної німецької мови, що представляє собою поєднання елементів мови іммігрантів і німецького молодіжного сленгу, в контексті німецькомовного медіадискурс. Медіадискурс включає в себе як письмові, так і усні форми дискурсу, що реалізуються в рамках масової комунікації, комедійні шоу, ток-шоу, поп-музика та ін. Проводиться відмінність між двома категоріями, що описують аспекти критики і наслідування мови та культури іммігрантів: стилізовані варіанти і власне кіцдойч (по Х. Візе[2]). До особливостей Kiezdeutsch відноситься широке використання лексем рідної мови іммігрантів (перш за все, турецького і арабського), гібридні лексеми, різні сугестивна, емоційно насичені вираження, неправильний порядок слів у розповідному реченні з фінітним дієсловом на першому місці (замість другого) і різні види клітізаціі, наприклад, мономорфемние форми, утворені шляхом асиміляції і злиття предикативних одиниць. Аналіз матеріалу показав, що в сучасній німецькій масмедіа існують негативна, нейтральна і позитивна типізації іммігрантів. Негативна типізація включає в себе негативну стереотипизацию і негативну стигматизацію, тобто приписування іноземцям певних рольових кліше і соціокультурних стереотипів, які розглядається німецьким суспільством як деградація. При позитивному або нейтральному прийнятті елементів культури і мови іммігрантів кіцдойч розцінюється як явище, здатне впливати на мовну свідомість молоді і вимагає серйозної уваги і дослідження [7].

У статті з’ясовано, що вивчення різних складових толерантності, осмислення суті поняття «толерантність» вивчали як вітчизняні (І. Бех, Л. Бернадська, О. Вербицький, О. Грива, О. Докукіна, В. Кремень, О. Полякова та ін.), так і зарубіжні вчені (Ж. Ватерло, Д. Коллен, Г. Олпорт, П. Рікер та ін.). Питанням виховання гуманістичних цінностей, характеристиці демократичних підходів до організації освітнього процесу присвятили свої праці Г. Балл, В. Кан-Калік, Н. Лисенко, В. Семиченка, В. Сухомлинський, Т. Харченко та ін. Разом з тим доведено, що питання форм та методів виховання толерантності сучасних учнів не знайшло належного висвітлення в науковій літературі. Установлено, що в 70-ті рр. ХХ століття у зв’язку з активним загальнонаціональним рухом, котрий був тісно пов’язаний із суспільною кризою і вимагав радикальних змін у політиці держави, у документах, які регулювали національну освіту, починає з’являтись поняття «толерантність». У 80-ті рр. ХХ століття у Франції була затверджена спеціальна програма морального та громадянського виховання учнів. Саме цією програмою було визначено мету виховання толерантності в школярів, котра полягала в: набутті учнями певних звичок, поведінки та досвіду «поваги до інших, враховуючи їх відмінності (діти з особливими освітніми потребами, іммігранти)». Як свідчить проведене дослідження, для успішного виховання толерантності французьких школярів учителям також рекомендувалося: подбати про оновлення, розповсюдження й обмін матеріалами і посібниками з питань виховання; ефективно використовувати технічні засоби і навчальне обладнання; залучати до виховання учнів засоби масової інформації; використовувати компоненти, котрі ілюструють культурну історію людства; широко залучати образотворче мистецтво та музику для розуміння інших культур. Доведено, що до провідних форм та методів виховання толерантності у французьких школярів належать: геральдичний метод; біографічний, автобіографічний та археологічний методи; організація дослідницької діяльності за автобіографічним методом; метод «філософських ательє»; участь школярів у колективних заходах, змаганнях; проведення спеціального часу для роздумів; організація мобілізуючих колективних дій; запрошення на дебати батьків-іммігрантів; обговорення легенд та казок народів світу та деякі інші. Використання зазначених методів сприяє формуванню власної думки у школярів, розвитку вміння ставити питання, висловлювати критику, вихованню поваги та терпимості до думок інших, взаємозбагаченню та розвитку почуття причетності до спільної справи, ставленню до інших як до справжніх партнерів.

This study examines the critical mechanisms explaining the health outcomes of such understudied social group as immigrants from the former Soviet Union (FSU), including Ukraine, Russia, and Belarus, among other countries. Literature on the ‘health paradox’ suggests that immigrants from various countries enjoy better health than their native-born counterparts. Importantly, however, this trend does not seem to exist among FSU immigrants, especially those residing in the United States. In addition, while research studies find that socioeconomic status (SES) is the fundamental cause of health and illness among native-born individuals, higher SES does not appear to be the health-protective factor among the FSU group, likely due to their unique experiences and beliefs. Consequently, a new model is necessary to provide a more nuanced explanation of health outcomes of immigrants from FSU countries. Drawing on medical sociology and epidemiology literature, first, this paper outlines unique factors that explain health of FSU immigrants and argues that particular attention should be paid to acculturation, its sources, and the mechanisms through which it affects health. Specifically, differential levels of acculturation shape the degree to which FSU immigrants engage in risky behaviours, hold unique beliefs, access health care, and cope with stressors, which, in turn, influences their physical and mental health. Second, hypotheses are proposed based on the new model to be tested by future studies and third, unique interactive effects on health outcomes are discussed including such factors as SES, gender, country of origin, and other social structural factors. Overall, this paper contributes theoretically to medical sociology, epidemiology, social psychology, and global studies by outlining the novel model conceptualizing immigration and health relationships among one of the fastest-growing immigrant groups in contemporary society.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право, муніципальне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2017. У дисертації висвітлюються основні складові елементи муніципально-правового статусу іноземців в Україні, правові підстави для входження іноземців, які постійно проживають на території України, до складу територіальних громад, нормативно-правове регулювання їх прав, свобод та обов’язків. В роботі розглядаються міжнародно-правові стандарти прав іноземців в місцевому самоврядуванні, аналізуються механізми їх імплементації в національне законодавство, досліджуються найбільш вдалі практики наділення іноземців політичними правами на місцевому рівні. Доведено важливість здійснення комплексної виваженої міграційної політики як складової частини вдосконалення муніципально-правового статусу іноземців, також проаналізовано роль органів державної влади та органів місцевого самоврядування у формуванні цього статусу, окремо розглядаються питання статутної нормотворчості в галузі муніципального статусу іноземців.