Добірка наукової літератури з теми "Ідентифікований актив"

У статті здійснено аналіз різних підходів до розкриття поняття «фінансові інструменти». Наведено класифікації фінансових інструментів відповідно до міжнародних, європейських і вітчизняних стандартів і нормативноправових актів. Виявлено, що вони відрізняються як розумінням сутності фінансових інструментів, так і класифікаціями. Доведено, що в нормативно-правовій базі щодо фінансових інструментів недостатня увага приділена новим фінансовим інструментам як продуктів фінансового інжинірингу. Ідентифіковано напрями та умови фінансового інжинірингу, необхідні умови існування інноваційних фінансових інструментів. Наведено визначення структурованого та гібридного фінансового інструменту.

У статті проаналізовано стан та ідентифіковано проблеми публічного управління у сфері міжнародної технічної допомоги України (відсутність чіткості інституціональної структури, системи підзвітності і відповідальності міністерств й інших відомств; використання паперового документообігу; зниження горизонтальної взаємодії як у міністерствах, так й між ними щодо державної політики; низький рівень кваліфікації персоналу, консерватизм системи управління, протистояння можливим реформам; відсутність сучасних навичок для управління проєктами і процесами тощо; не достатня якість підготовки проєктів законодавчих актів, аргументація для прийняття рішень; неефективність використання виділених з бюджету коштів). Представлені перспективні напрями розвитку публічного управління у сфері міжнародної технічної допомоги: переглянути і ввести необхідні зміни до діючих нормативних актів України у напрямку їх узгодженості; вдосконалити організаційно-інституційне забезпечення; забезпечити результативну інформаційно-комунікаційну підтримку діючих процесів співробітництва на рівні регіонів України й міжнародних фінансових організацій; покращити національну систему проведення моніторингу і оцінки міжнародних проєктів для забезпечення регулярного, комплексного та доступного для всієї громадськості представлення результатів їх реалізації.

За результатами критичного аналізу підходів вчених до класифікації видів недержавних пенсійних фондів (НПФ) ідентифіковано та упорядковано класифікаційні ознаки, а також визначено основні види фондів. Авторська класифікація видів НПФ побудована на основі виділення сукупності таких класифікаційних ознак, як: організаційна будова, склад засновників, відокремленість активів фонду від активів засновників, участь засновників у розподілі прибутку фонду, структура управління, доступність участі в фонді, приналежність учасників фондів, форма участі в фонді, принцип розрахунку пенсійних виплат, право власності на пенсійні активи, стадія життєвого циклу, ризикованість інвестицій, наявність гарантій, динаміка розвитку, відношення до конкурентів, генеричний тип стратегії розвитку. Подана класифікація НПФ дозволяє розкрити видове різноманіття фондів та з’ясувати їх соціально-економічне значення.

Розглянуто принципи побудови системи ризик-менеджменту в банку, вимоги щодо нормативного регулювання та показників адекватності. Висвітлено основні принципи банківського регулювання згідно з рекомендаціями Базельського комітету з банківського нагляду. Проаналізовано потребу побудови якісного напрямку управління ризиками в банку. Досліджено методи оцінювання ризиків та елементи управління, які дають змогу кількісно оцінити схильність до ризику (профіль ризику) конкретного банку. Визначено основні типи ризиків, з якими працює кожен банк та які потрібно визначити та оцінити. Ідентифіковано елементи управління ризиками в організації та їхні шляхи вдосконалення.Зроблено висновок про те, що в період посилення економічних проблем, спаду економіки загалом – питання якісного ризику менеджменту постає особливо гостро. У такі періоди активи банку переважно втрачають якість, і це показує ефективна система ризик-менеджменту чи навпаки.

У межах статті визначено вплив траєкторії попереднього розвитку фінансового сектору і ринку цінних папе-рів на інвестиційні процеси в Україні. Проаналізовано функціонування фінансових установ на теренах України наприкінці ХІХ ст., визначено проблеми розвитку фінансового сектору в СРСР. Ідентифіковано причини поширення банкоцентричної моделі фінансового сектору та ринку цінних паперів в Україні. Розглянуто етапи інституційних трансформацій у фінансовому секторі та ринку цінних паперів в Україні. Розкрито їхній вплив на еволюцію інвестиційних процесів за допомогою визначення структури капітальних вкладень, показників фінансової глибини, акти-вів фінансових корпорацій тощо. Акцентовано увагу на необхідності розвитку недепозитних фінансових посередників і допоміжних фінансових корпорацій, що забезпечуватиме формування комплементарної моделі фінансового сектору й ринку цінних паперів.

У статті представлено вітчизняний та зарубіжний досвід функціонування наукових періодичних видань в умовах глобального процесу цифровізації. Здійснено огляд законодавчих та нормативно-правових актів, що регламентують цифровізацію освітнього і наукового просторів на етапі переходу до відкритої науки та відкритого доступу до результатів наукових досліджень. Систематизовано основні напрями досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених щодо висвітлення результатів наукової діяльності, процесу їх публікації у вітчизняних та зарубіжних спеціалізованих цифрових видавничих сервісах і наукометричних базах даних. Ідентифіковано ключові проблеми щодо розміщення наукових публікацій у галузі соціальних та гуманітарних наук у наукометричних базах даних. Охарактеризовано цифрові ідентифікатори вченого, зокрема ORCID, ResearcherID, Publons, Google Scholar тощо, які спрямовані на забезпечення об’єктивного оцінювання продуктивності науковця. З’ясовано особливості псевдовидань з метою усунення ризиків участі дослідників у «хижацькій» видавничій діяльності. Здійснено критеріальний аналіз відповідності наукової періодики НАПН України вимогам МОН України та встановлено її ранжування. Визначено шляхи усунення виявлених недоліків та проблем, що має забезпечити включення наукової періодики НАПН України до загальнодержавної розподіленої електронної бази даних – Національного репозитарію академічних текстів, а також інтеграцію з «Відкритим українським індексом наукового цитування» та міжнародними наукометричними базами даних Scopus, Web of Science Core Collection тощо.

За умов сьогодення забезпечення прав осіб з інвалідністю є важливою метою нормативно-правового регулювання суспільних відносин, учасниками яких є особи з інвалідністю. При цьому відносини, пов’язані з соціально-економічним забезпеченням цих осіб, регулюються нормами різних галузей. Зазначено, що саме лідерські позиції законодавчої сфери дозволяють розуміти, на якому рівні й наскільки якісно держава, її органи й посадові особи виконують покладені на них функції щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю. Проаналізовано сучасний стан нормативно-правової бази регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні. Досліджено всі рівні нормативно-правового регулювання шляхом проведення стислого аналізу базових нормативно-правових актів, які регулюють систему забезпечення осіб з інвалідністю. Належне соціально-економічне забезпечення осіб з інвалідністю передбачає надання їм значної кількості різноманітних прав. Зокрема, передбачається забезпеченість інвалідів житлом, їх пересування, лікування, реабілітація, освіта, працевлаштування тощо. Визначено, що для ефективного нормативно-правового регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю необхідно перш за все здійснити певні координаційні роботи між усіма суб’єктами цієї системи. Ідентифіковані прогалини та недоліки у нормативно-правовому регулюванні соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні: відсутність затверджених державних стратегічних планів і програмних документів; недостатня розробленість, систематизація та впровадження інструментів механізму інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю; прогалини у бюджетному законодавстві. До концептуальних питань, які потребують вирішення, належать: гармонізація вітчизняного законодавства до міжнародних стандартів; посилення контролю за рівнем та якістю соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю; підвищення результативності координаційної діяльності між суб’єктами системи соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю; розробка ефективних механізмів фінансування соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю.