Добірка наукової літератури з теми "Цивільна процесуальна форма"

Захист трудових прав працівників являє собою сукупність юрисдикційних та неюрисдикційних форм, а також процесуальних, процедурних та організаційних, матеріально-правових заходів щодо поновлення порушених прав, припинення порушень законодавства про працю. Юрисдикційна форма захисту передбачає діяльність спеціально уповноважених органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав. Найбільш поширеною формою серед національних юрисдикційних форм є судових захист. Право на судовий захист – це одна із найважливіших гарантій охорони трудових прав працівників. Спори, що виникають із трудових правовідносин, розглядаються судами за загальними правилами позовного провадження, але мають деякі процесуальні особливості, що стосуються строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, підсудності трудових спорів, судових витрат, доказування в суді у трудових справах тощо. Метою даної статті є дослідження особливостей розгляду судами трудових спорів на сучасному етапі реформування цивільного процесуального та трудового законодавства. Ключові слова: процесуальні особливості, трудові спори, суд, цивільне процесуальне законодавство, захист трудових прав, інтереси працівника, позовне провадження.

У статті досліджено спрощене провадження як процесуальну форму розгляду малозначних справ. Встановлено, що сучасна тенденція диференціації цивільного судочинства, безпосереднім результатом здійснення якої є формування спрощених форм відправлення правосуддя у цивільних справах, сприяє реалізації тих завдань, які були позначені Комітетом міністрів Ради Європи в його Рекомендаціях державам-членам. Гнучкість та індивідуалізм підходів до вирішення поставлених завдань є запорукою перманентного зростання рівня ефективності та оперативності судового захисту. Здійснено уніфікацію доктри-нальних підходів до розуміння змісту і правової природи спрощених форм відправлення правосуддя, а також визначено характер їх співвідношення із суміжними категоріями - «скороченими» та «прискореними» провадженнями. Автором виокремлюються класична, рестрикційна і експансіональна концепції розуміння правової природи спрощених проваджень у контексті сучасної доктрини цивільного процесуального права. Зроблено висновок, що саме в рамках останньої можливе формування органічного симбіозу наукових ідей, поглядів і підходів, який, враховуючи сучасні глобалізаційні тенденції, здатний повністю продемонструвати специфічність, трансцендентність і багатогранність правової природи «спрощення» в цивільному процесі. Обґрунтовується думка, що становлення і подальший розвиток спрощених форм відправлення правосуддя слід пов'язувати із диференціацією цивільної процесуальної форми як базової конструкції цивільного процесу, яка має забезпечити ефективність правосуддя та його основну цінність - право на справедливий судовий розгляд. На думку автора, поява спрощених проваджень є головним фактором модифікації та осучаснен-ня цивільної процесуальної форми, що знаходить своє відображення в диференціації, уніфікації та зміні сутнісних характеристик усталених судових процедур. Наголошується, що питання диференціації та спрощення нерозривно пов'язані з проблемою забезпечення ефективності судової форми захисту, рівень якої залежить від ступеня впровадження нових, організаційно й темпорально оптимізованих форм відправлення правосуддя.

Мета статті полягає у дослідженні співвідношення між процесуальним та розумовим аспектами в доказуванні і виробленні висновків щодо сутності доказування у цивільному судочинстві. Наукова новизна. Проаналізовано процесуальну форму, в межах якої здійснюється доказування, котру охарактеризовано такими рисами: 1) законодавча регламентація процесуальним законом; 2) імперативний характер; 3) деталізація судових процедур; 4) визначеність процесуальних наслідків; 5) універсальність. Розглянуто розумовий аспект доказування, співвідношення доказування як процесуальної діяльності і доведення як логічної діяльності. Досліджено сутність судового пізнання, співвідношення пізнання і доказування Обґрунтовано, що спроби штучно розділити доказування на окремі складові (доказування і доведення; доказування і пізнання) не відповідають його природі. Доказування є не набором окремих самостійних компонентів, а поєднанням різної за природою діяльності в одне комплексне явище – різновид судового пізнання. Висновки. Встановлення обставин цивільної справи поєднує практичні начала та процеси мислення, які неможливо відділити одне від одного. Відтак, розуміння судового доказування як виключно процесуальної чи суто логічної діяльності може дати лише часткове уявлення про це багатогранне явище, в якому розумовий і прикладний елементи знаходяться у стані нерозривного зв’язку та постійної взаємодії. Тому найбільш обґрунтованою з усіх наявних концепцій доказування видається теорія, яка пов’язує його з пізнанням. Категорія «пізнання» дозволяє осягнути всі процеси, що відбуваються при встановленні обставин цивільної справи, та найбільш точно характеризує специфіку доказування як різновиду судового пізнання. Судове пізнання забезпечує рух від початкового припущення про факти, викладені в заявах по суті справи, до встановлення кожної обставини справи і формування на цій основі загального знання про всі юридично значимі для неї дії і події, що в кінцевому призначенні спрямовується на досягнення мети цивільного судочинства у справі.

У статті визначено та охарактеризовано адміністративні процедури реалізації повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі бюджету та фінансів. Мета статті – на основі вивчення наукових праць та чинного законодавства України визначити та охарактеризувати адміністративні процедури реалізації повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі бюджету та фінансів. Встановлено, що процедура є реалізацією виконавчих дій місцевих державних адміністрацій, в частині реалізації повноважень щодо формування та розподілу місцевих фінансів, складання бюджету. Метою адміністративної процедури є виконання управлінських дій та функцій суб’єктами виконавчої влади. Адміністративні процедури реалізують механізм державного управління. Правовий захист місцевих громад здійснюється у певній процесуальній формі. Процесуальна форма являє собою невід’ємну частину судочинства, яка являє собою особливу правову форму діяльності органів досудового розслідування, прокуратури, суду щодо вирішення, адміністративних, цивільних та кримінальних справ тощо. Процесуальна форма є основною науковою категорією теорії права, що визначає внутрішній зміст юридичного процесу (розгляд спорів, захист прав). Процедури з прийняття бюджету, які здійснюють місцеві державні адміністрації охоплюють ряд стадій: а) розробка проекту бюджету; б) розгляду проекту бюджету; в) затвердження бюджету; г) виконання бюджету та звітування. Запропоновано авторську класифікацію адміністративних процедур, які реалізують місцеві державні адміністрації у сфері бюджету і фінансів: планування місцевого бюджету; організація бюджетного процесу і розподіл коштів; контролювання доходів і видатків місцевого бюджету; регулювання; прийняття управлінських рішень. Доведено, що сутність адміністративної процедури щодо управління бюджетом та фінансами відображає принципи, за якими вона виконується: прогнозованості, плановості, самостійності, збалансованості, субсидіарності, гнучкості, справедливості, контролювання, ефективності, публічності тощо.

У статті зауважено, що для судової експертизи притаманним є наявність певної процесуальної форми, яка характеризується особливою підготовкою матеріалів; процесуально визначеним порядком її призначення та проведення, що здійснюється з дотриманням спеціальних правових вимог, висунутих процесуальним законодавством. Крім того, в контексті проблематики дослідження одним із провідних виділено питання про призначення експертизи, оскільки від правильного його вирішення залежить своєчасність та ефективність використання спеціальних знань у формі експертизи в цивільному та господарському процесі. Аналізування чинного цивільного та господарського процесуального законодавства дозволило зробити висновок, що регламентований законом порядок призначення судової експертизи передбачає вирішення низки ключових питань щодо: підстав призначення експертизи; формування предмета експертизи; визначення кола питань для експерта; вибору експерта; процесуального оформлення призначення експертизи тощо. Встановлено, що призначення судової експертизи є складним процесом, який є результатом реалізації як повноважень суду, так й ініціативи осіб, які беруть участь у справі, тому, визначаючи наявність або відсутність підстав для призначення судової експертизи, суди не мають ігнорувати позицію осіб, які беруть участь у справі. Доведено, що суд, вирішуючи питання про доцільність призначення експертизи в цивільній справі чи під час вирішення господарського спору, повинен враховувати: чи має значення для справи факт, який експерт повинен встановити; чи не можна довести той чи інший факт іншими доказами, зібраними у справі; які реальні можливості тієї чи іншої судової експертизи, що є її предметом. Автор предметом експертизи пропонує визнати обставини, що мають значення для справи та потребують своєчасного встановлення із застосуванням спеціальних знань експерта у відповідній галузі знань. Також зазначено, що під час проведення експертизи експерт працює з конкретною інформацією, що має бути достовірно встановленою на момент проведення дослідження, тобто бути такою, що не викликає сумнівів, забезпечує достовірність висновку експерта, його доказове значення.

Остання новелізація цивільного процесуального законодавства України, датована 3 жовтня 2017 р., зачепила майже всі інститути цивільного процесуально го права, певних змін зазнав, зокрема, й інститут окремого провадження. Серед проблем, які потребують вирішення, найважливішою є віднайдення відповіді на цілу низку загальнотеоретичних і практичних питань, пов’язаних із необхідністю правильного тлумачення і правозастосування окремих новел цього процесуального інституту. Мета статті полягає в аналіз основних законодавчих новел щодо інституту окремого провадження, проведення якого сприятиме їх правильному тлумаченню та правозастосуванню, а також виробленню на цій основі пропозицій і рекомендацій щодо подальшої оптимізації цивільного процесуального законодавства України у зазначеному контексті. Окреме провадження як вид цивільного судочинства характеризується певною специфікою процесуальної форми, що зумовлена: відсутністю спору про право, що водночас не виключає наявність спору про факт, що полягає в неочевидності його існування; особливим об’єктом судового захисту, яким є охоронюваний законом (законний) інтерес; спеціальною метою – підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов реалізації нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Встановлено, що новелізація інституту окремого провадження у Цивільному процесуальному кодексі України (ЦПК України) опосередковується здебільшого тими нормами, які регламентують порядок розгляду певних категорій цивільних справ. Зокрема, найсуттєвіші новації інституту окремого провадження пов’язані з появою такої категорії цивільних справ, як справи про видачу і продовження обмежувального припису (глава 13 розділу IV ЦПК України), а також запровадженням строковості дії законної сили судового рішення у справах про визнання фізичної особи недієздатною (частини 6–9 ст. 300 ЦПК України). Загальні положення розгляду справ окремого провадження (статті 293–294 ЦПК України) залишилися без змін, що підтверджує ефективність й усталеність відповідної цивільної процесуальної форми. Обґрунтовано, що деякі новели інституту окремого провадження потребують подальшої оптимізації, у зв’язку з чим доцільно внести такі зміни до ЦПК України: а) доповнити ч. 2 ст. 293 ЦПК України п. 12 такого змісту: “видачу і продовження обмежувального припису”; б) виключити частини 6–9 ст. 300 зі змісту ЦПК України.

Красицька, Л. В. Проблеми здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03 / Красицька Лариса Василівна; Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України. - Вінниця, 2015. - 496 с.
Дисертацію присвячено дослідженню відносин, що складаються у процесі здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей. Визначено основні теоретико-методологічні засади здійснення та захисту прав батьків і дітей. Розроблено загальнотеоретичні положення та засади здійснення і захисту прав батьків і дітей, обґрунтовано діяльнісну концепцію здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей. Визначено поняття «батьківські права», їхню правову природу для з’ясування особливостей їх здійснення та захисту. Обґрунтовано, що здійснення особистих та майнових прав батьків і дітей як процес реалізації правомочностей, що складають зміст сімейних прав, включає сукупність елементів, які складають механізм здійснення особистих та майнових прав батьків і дітей, факультативною стадією якого є захист прав батьків і дітей. Досліджено такі елементи механізму здійснення прав батьків і дітей, як юридичні факти як підстави виникнення прав батьків і дітей, суб’єктивні права матері, батька і дитини, форми здійснення, способи здійснення, суб’єкти здійснення, принципи здійснення, межі здійснення прав матері, батька і дитини. Розроблено доктринальне тлумачення основних правових категорій та понять механізму здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей. Виявлено теоретичні та практичні проблеми здійснення та захисту прав батьків і дітей, запропоновано шляхи їх усунення. Визначено зміст особистих та майнових прав батьків і дітей і розглянуто особливості їх здійснення. Обґрунтовано положення щодо розвитку організаційноправових форм захисту прав батьків і дітей, з’ясовано основні способи їх захисту і розроблено пропозиції щодо удосконалення сімейного законодавства України у цій сфері з урахуванням процесів гармонізації та уніфікації сімейного законодавства України із відповідними нормами міжнародного права.
The doctoral thesis is dedicated to research on relations, which are having place during the process of execution and protection of the personal and property rights of parents and children. The main theoretical and methodological grounds of execution of the rights of parents and children are defined. The general theoretical issues and principles of execution and protection of the rights of parents and children are developed; the activity concept of execution and protection of the rights of parents and children is proved. The periods of the evolution of the Ukrainian legislation on the rights and obligations of parents and children are determined. It is defined the term of “parental rights” and its legal nature; it is specified the “sekundarnye” parental rights for the purpose of consideration of special features of execution and protection of the rights. The grounds for appearing of parental rights and rights of the children are analyzed, and it is proved that a difficult factual composition consisting of three jural facts (birth of the child, determination of the descent from mother and father, state registration of the descent of the child) is considered to be the general ground for appearing of rights and obligations of the mother, father and the child. Some amendments to the family legislation of Ukraine are recommended in order to develop the procedure of determination of the descent of the child and to protect the family rights of the mother, father and the child connected with the application of assisted reproductive technologies. The rights of parents and children are classified broadly and it is proved the extraction of parental right privilege. It is proved that execution of the personal and property rights of parents and children as a process of realization of the juridical competence, being the content of family rights, includes elements which constitute a mechanism of execution of the personal and property rights of parents and children, which subsidiary stage is protection of the rights of parents and children. Some elements of the mechanism of execution of the rights of parents and children are discovered, in particular jural facts as grounds for appearing of the rights of parents and children, subjective rights of the mother, father and the child, forms of execution, methods of execution, subjects of execution, principles of execution, limits of execution of the rights of the mother, father and the child. The doctrine of understanding of the main juridical categories and terms of mechanism of execution and protection of the personal and property rights of parents and children is developed. The problem of abuse of the right is discovered and it is proved that abuse of the mother’s, father’s rights or rights of the child is consider to be the execution of such rights with the violation of limits and principles of its execution. The theoretical and practical problems of execution of the personal and property rights of parents and children are discovered, some propositions of their removal are made. The content of the personal and property rights of parents and children is defined and special features of its execution are examined, in particular, rights of parents and children to contact, right of the child to free expression of its opinion and view on all issues affecting the child, right of the child to be kept by parents. Some recommendations on the development of the legislation are worked out in order to ensure the execution of right to change surname of the child, right to represent juvenile child etc. Issues of the development of organizational and juridical forms of the protection of the rights of parents and children, implementation of the mediation procedure of solving the family disputes of parents and children are proved. Issues of judicial, administrative, notary forms of protection of the rights of parents and children are specified, inter alia, special features of judicial form of the protection of the mother’s, father’s rights and rights of the child at national and international levels are defined pursuant to the practice of the European Court of Human Rights, it is recommended to increase the competence of the guardian bodies in the field of the protection of the rights and interests of parents and children. It is proved the admissibility of the self-defense of the family rights and interests and methods of the self-defense of the rights of parents and children are determined. The main methods of the protection of personal and property rights of parents and children are settled. Classification of the above mentioned rights is developed. Criteria of the classification of rights are specified. The problem issues of the practical application of some methods of the defense of the personal and property rights of parents and children are discovered, inter alia, recognition of paternity (maternity), taking the child from46 parents without deprivation of parental rights, collection of penalties for breaking terms of making the alimony’s payments. Some recommendations on the development of the family legislation of Ukraine in the sphere of parental and children’s rights protection are worked out in the scope of unification and harmonization of the family legislation of Ukraine with relevant norms of international law. It is proposed to broad the legal list of methods of the protection of family rights and interests with such methods as the limitation of parental rights and the suspension of parental rights.
Диссертация посвящена исследованию отношений, возникающих в процессе осуществления и защиты личных и имущественных прав родителей и детей. Определены основные теоретико-методологические начала осуществления и защиты прав родителей и детей. Разработаны общетеоретические положения и принципы осуществления и защиты прав родителей и детей, обоснована деятельностная концепция осуществления и защиты личных и имущественных прав родителей и детей. Определены понятие «родительские права», их правовая природа для установления особенностей их осуществления и защиты. Обосновано, что осуществление личных и имущественных прав родителей и детей как процесс реализации правомочностей, составляющих содержание семейных прав, включает совокупность элементов, которые составляют механизм осуществления личных и имущественных прав родителей и детей, факультативной стадией которого является защита прав родителей и детей. Исследованы такие элементы механизма осуществления прав родителей и детей, как юридические факты, основания возникновения прав родителей и детей, субъективные права матери, отца и ребенка, формы осуществления, способы осуществления, субъекты осуществления, принципы осуществления, пределы осуществления прав матери, отца и ребенка. Разработано доктринальное толкование основных правовых категорий и понятий механизма осуществления и защиты личных и имущественных прав родителей и детей. Выявлены теоретические и практические проблемы осуществления и защиты прав родителей и детей, предложены пути их устранения. Определено содержание личных и имущественных прав родителей и детей и рассмотрены особенности их осуществления. Обоснованы положения относительно развития организационноправовых форм защиты прав родителей и детей, установлены основные способы их защиты и разработаны предложения по совершенствованию семейного законодательства Украины в этой сфере с учетом процессов унификации и гармонизации семейного законодательства Украины с соответствующими нормами международного права.

Дисертація присвячена дослідженню структурно-функціонального аспекту феномену судової влади в цивільному судочинстві як правової реальності в контексті інституційного механізму функціонування та багатофакторного впливу ЄКПЛ і практики ЄСПЛ на національний правопорядок, а також теоретичного дискурсу забезпечення ефективності правосуддя, розширення юстиціарної сфери приватного права та інститутів альтернативного вирішення спорів (АВС), їх інституалізації та взаємодії. Цивільно-процесуальна система (цивільний процес) розглядається як єдиний структурно-функціональний комплекс, інституційна система органів та процедур, правосуддя та суміжних процесуальних інститутів, яка поєднує в собі правосуддя у цивільних справах та різні способи АВС (третейське судочинство, медіацію, колаборативні процедури тощо). Доведено певну єдність ознак та принципів окремих способів АВС. Наголошено на необхідності приведення національної практики у відповідність до міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини і громадянина. Проаналізовано тенденції удосконалення цивільного судочинства (цивільного процесу) з метою імплементації європейських правових цінностей. Досліджено основні ресурси судової влади: цивільну юрисдикцію, належні судові процедури, судове рішення з такою його якісною властивістю, як легітимність, а також визначено основні системоутворюючі фактори модернізації цивільного судочинства (цивільного процесу).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2021. У дисертації на підставі проведеного аналізу історичного досвіду обґрунтовано недоцільність застосовування до фактичного подружжя – чоловіка та жінки, що проживають однією сім’єю без шлюбу, поняття «конкубінат», а також відсутність соціально корисної мети законодавчого регулювання фактичних шлюбних відносин в сучасній Україні. Визначено перелік позитивних та негативних матеріальних умов вступу та перебування у фактичних шлюбних відносинах, перелік елементів юридичного складу, необхідного для встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. Обґрунтовано вид судового провадження у справах про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та надано пропозиції щодо формулювання предмета заяви (позову) та змісту резолютивної частини судового рішення у справах про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. Досліджено юридичний склад, що є підставою для виникнення аліментних правовідносин між фактичним подружжям, встановлено недотримання законодавцем принципів міжнародно-правових актів при наданні права на усиновлення дитини особами різної статі, що не перебувають у шлюбі між собою. Обґрунтовано доцільність виключення зі змісту Сімейного кодексу України статей 74, 91 та ч.ч. 4, 5 ст. 211, які регламентують правові наслідки спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу (фактичних шлюбних відносин), а саме майнові правовідносини, правовідносини взаємного утримання, правовідносини усиновлення. Ґрунтуючись на проведеному дослідженні історії розвитку та зарубіжному досвіді правового регулювання фактичних шлюбних відносин, на основі аналізу норм матеріального та процесуального права, судової практики, правових висновків Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Верховного Суду, Європейського Суду з прав людини, положень міжнародно-правових актів зроблені рекомендації щодо правозастосування в зазначеній сфері та внесення змін до діючого законодавства. Встановлено, що запровадження в Україні зареєстрованого цивільного партнерства як альтернативної форми шлюбу, яка усуне більшість розглянутих проблемних питань, можливе виключно для різностатевих та одностатевих пар одночасно, що суперечить суспільній думці та є причиною відкладення розробки та прийняття відповідного закону.