Добірка наукової літератури з теми "Церковнослов’янська мова"

У статті розглядається трактат «Мир з Богом людині», автором якого вважають Інокентія Ґізеля. Цей твір, який вийшов друком у 1669 р., є відомою українською літературною пам’яткою середини XVII ст. Певним свідченням актуальності дослідження твору «Мир з Богом людині» є його перевидання в 2012 р. у перекладі українською мовою в зібранні творів Інокентія Ґізеля. Різні аспекти цього твору розглядали як українські, так і зарубіжні дослідники. «Мир з Богом людині» – перший значний твір з морального богослов’я у Православній Церкві України. Написаний церковнослов’янською мовою, він був зорієнтований на православне духовенство України, а також Московії, Білої Русі й навіть, можливо, інших країн, де в богослужінні використовувалася церковнослов’янська мова. При написанні трактату «Мир з Богом людині» використовувалися західні, переважно католицькі, джерела, що було притаманним книжникам кола київського митрополита Петра Могили. Особливо відзначимо, що в творі маємо постійне звернення до українських реалій. Використовуючи їх, можемо реконструювати картину українського соціуму середини XVII ст. Варто відзначити, що Києво-Печерська лавра, у друкарні якої і вийшов друком трактат, була на той час одним з найбільших видавничих осередків України, а друковані в ній видання розходилися не лише в Україні, а й серед православного населення усієї Східної Європи й Балкан. Автор доходить висновку, що трактат «Мир з Богом людині» значно вплинув на розвиток моральних уявлень в Україні. Навіть сьогодні цей твір становить інтерес для українських православних теологів.

При вивченні близькоспоріднених мов і мов-попередників сучасних літературних мов значну роль відіграє проблема міжмовної лексичної інтерференції. Серед мов-попередників особливе місце займає церковнослов'янська мова, яка в даний час є важливою складовою частиною життя Православної Церкви і служить предметом викладання в духовних навчальних закладах України. Для більшої результативності в засвоєнні церковнослов'янської мови доцільно створити навчальний посібник з церковнослов'янського читання, матеріалом якого є євангельські притчі. Складовими частинами цього посібника можуть стати вже розроблений словник міжмовних формально-семантичних відповідностей, а також лексичний, граматичний, історичний і екзегетичний коментарі євангельських притч. Стаття присвячена питанню практичного застосування лексикографічного досвіду зіставлення міжмовних відповідностей церковнослов’янської та сучасної російської мов. У роботі представлені приклади вказаних мовних явищ на основі розгляду Притчі про сіяча, яка відображена у всіх синоптичних євангеліях. Автори аналізують 21 міжмовну відповідність (омоніми та пароніми), що містяться у Притчі, порядок розміщення яких зумовлено її контекстом. Даний аналіз, показуючи вплив лексичної інтерференції на розуміння кожного епізоду притчі, що розглядається, та її тексту в цілому, сприяє практичній меті досконального вивчення та розуміння Святого Письма. Представлена робота відкриває собою лексичний коментар євангельських притч, котрий є частиною майбутнього навчального посібника з церковнослов’янського читання.

Охарактеризовано особливості відмінювання числівників другого десятка в церковнослов’янській мові української редакції кінця XVI–XVII ст. Здійснено порівняння проаналізованих форм із відповідними у старослов’янській мові та українській XVI–XVII ст. З’ясовано, що числівники другого десятка в обстежених текстах були вже складними словами з у переважній більшості випадків другим відмінюваним компонентом. На відміну від української мови XVI–XVII ст., серед розглянутих форм не представлена тенденція до перетворення другої частини числівників в афікс.

У статті проаналізовано особливості функціонування та відмінювання іменних прикметників церковнослов’янської мови української редакції кінця XVI – XVII ст. Зроблено висновок про вплив української мови на ці одиниці.

У вивченні церковнослов'янської мови як книжково-писемної мови Православної Церкви, перевага віддається рецептивним видам мовленнєвої діяльності – читанню та розумінню тексту. У зв'язку з цим особливе місце посідає лексичний аспект і ті мовні одиниці, які здатні викликати лексичну інтерференцію. Дана стаття є продовженням дослідження формально-семантичних відповідносте церковнослов’янської та російської мов, а саме міжмовних омонімів, паронімів і деяких інших лексичних одиниць, які містяться в євангельських притчах, зі здатністю викликати лексичну інтерференцію. Матеріалом дослідження є Притча про кукіль. Подібні мовні явища, що містяться в Притчі про Сіяча, були проаналізовані в статті, що була опублікована в попередньому номері. Лексико-семантичний аналіз міжмовних формально-семантичних відповідностей увійде в навчальний посібник з церковнослов'янського читання, призначений для вивчення церковнослов'янської мови в духовних школах Православної Церкви України. Крім цього аналізу, в посібник увійде словник міжмовних формально-семантичних відповідностей, а також граматичний, історичний та екзегетичний коментарі євангельських притч. Мета статті – продемонструвати практичний досвід зіставлення лексичних одиниць церковнослов'янської та російської мов за допомогою дотекстового коментаря до окремих фрагментів євангельської Притчі про кукіль. У статті розглядаються всі формально-семантичні відповідності, що містяться у Притчі. Порядок розташування лексичних одиниць зумовлений контекстом притчі. Проведений аналіз показує вплив лексичної інтерференції на розуміння кожного окремого фрагмента притчі й тексту в цілому, а також сприяє ґрунтовному вивченню і розумінню Святого Письма.

У статті проаналізовані форми інфінітива у церковнослов’янській мові української редакції кінця XVI – XVII ст., проведений зіставний аналіз особливостей будови цих форм із відповідними у старослов’янській мові та українській XVI – XVII ст.

У статті йдеться про соціальну реабілітацію старослов’янської спадщини в українській мові кінця ХІХ – початку ХХ ст.; здійснено аналіз фонетичних, структурно-семантичних та функціонально-стилістичних особливостей церковно-книжної лексики в публіцистичному доробку Михайла Грушевського.

The article summarizes I. Ohienko’s observations regarding peculiarities of accentuation in the Ukrainian version of Church Slavonic language of the 16th–17th centuries, which was completely different from the Russian version of Church Slavonic language in terms of pronunciation. The most important differences between the two versions are the following: in nominal parts of the language the stress falls on the root in the Ukrainian version of Church slavonic language while in the Russian version it’s on the inflexion, in participles and adjectives of the Ukrainian version the stress falls on the suffix -enn, -ann, and in the Russian version – on the root or other suffix. The paper shows continuation of Old Ukrainian bookish tradition in the language practice of Н. Skovoroda and T. Shevchenko.

У статті проаналізовані орфографічні та мовні особливості кириличної частини Реймського Єван- гелія. На сьогодні досліджувана пам’ятка у славістиці дискусійна, остаточно не розв’язане питання ні про місце і час її створення, ні про писця. Думки дослідників з цього приводу надто різняться: одні вчені вважають, що книгу привезла до Франції донька українського князя Ярослава Мудрого Анна, вийшовши заміж за французького короля Генріха І; інші це заперечують, і пов’язують її ство- рення з ім’ям святого Прокопія з Чехії, який, згідно із вкладним записом, написаним наприкінці глаголичної частини, написав це Євангеліє. Існує також гіпотеза про сербське походження книги.Ми проаналізували різні гіпотези від початків наукового вивчення Реймського Євангелія (В. Ган- ка, О. Соболевський, Л. Леже та ін.), до подальших (Ю. Шевельов, П. Курінний, Л. Жуковська, I. Тот та ін.) та останніх (Є. Луняк, В. Александрович, Т. Миронова, Е. Біккініна та ін.) студій. Урахували й критично осмислили висновки дослідників, які в різні роки вивчали палеографічні, графічні та орфографічні та мовні характеристики рукопису. Уперше в славістиці звернено увагу на порівняння аналізованого Євангелія з орфографічно-лінгвістичними особливостями пам’яток київської писем- ної школи та виявленими в тексті властиво українськими діалектними особливостями.Зроблено висновок, що згадувані в Реймському Євангелії діалектні особливості мають відповід- ність у точно локалізованих та датованих київських пам’ятках другої частини ХІ століття. Не дає підстав вивести книгу за межі ХІ ст. й орфографія рукопису, а порівняння з орфографічними особ- ливостями точно датованих та локалізованих Остромирового Євангелія, Ізборників Святослава, Архангельського Євангелія навпаки дає багато підстав для узагальнення про раніший час створен- ня Реймського Євангелія від названих пам’яток, оскільки явно виділяється низкою оригінальних написань: одноєровість, закінчення рядків на голосний та приголосний, майже цілковита відсут- ність йотованих, характерне уживання діакритичних знаків. Пам’ятка творена в час, коли устале- ної давньоруської редакції церковнослов’янської мови ще не було. Писець, вочевидь, сам творив руський писемний узус і вводив перші орфографічні руські писемні особливості. Писцем рукопису був русин, найімовірніше, киянин.The present paper analyzes the orthographic and linguistic features of the Cyrillic part of the Reims Gospel. Today, this monument is controversial in Slavic studies: the problems of the place and time of its creation and the questions about its writer have not been finally resolved yet. The opinions of researchers on this subject are very different: some scholars believe that book was brought to France by the daughter of Ukrainian Prince Yaroslav the Wise, Anne, who married the King of France Henry I. Others deny this idea and associate its creation with the name of St. Procopius from Bohemia, who allegedly wrote this Gospel, according to the appendix placed at the end of the Glagolitic part. There is also a hypothesis about the Serbian origin of the book.We analyzed various hypotheses, starting from the early studies of the Reims Gospel (V. Hanka, O. Sobolevsky, L. Leger, etc.), to subsequent ones (Yu. Shevelyov, P. Kurinny, L. Zhukovskaya, I. Tóth, etc.) and recent studies (E. Lunyak, V. Alexandrovich, T. Mironova, E. Bikkinina, G. Prikhodko, M. Fougeron, etc.). The conclusions of researchers who studied the palaeographic, graphic, orthographic, and linguistic characteristics of the manuscript in different years were taken into account and critically comprehended. For the first time in Slavic studies, attention was paid to the comparison of the analyzed Gospel with the orthographic and linguistic features of the monuments of the Kyiv written school and the Ukrainian dialectal features.It is concluded that the dialectal features observed in the Reims Gospel correspond to accurately dated and localized Kyiv monuments of the second part of the 11th century. The orthography of the manuscript does not make it possible to take the book outside the 11th century. A comparison with orthographic features of Ostromir Gospel, Svyatoslav’s Collected Works, and Archangel’s Gospel gives many grounds for generalization about the earlier time of creation of the Reims Gospel. It is clearly distinguished from the above-mentioned monuments by a number of original writings: singularity, the ending of lines on vowels and consonants, almost complete absence of iotated, the characteristic use of diacritical marks, etc. The monument was created at a time when there was no established Old Ruthenian edition of the Church Slavonic language. Apparently, the writer created the Ruthenian written usus by himself and introduced the first Russian orthographic features. The writer of the manuscript was a Ruthenian, most likely a Kyivan.

Видання покликане допомогти студентам у засвоєнні курсу „Старослов’янської мови”. Головна увага у посібнику приділяється практичним проблемам — виробленню навичок правильного читання й точного розуміння старослов’янських / церковнослов’янських текстів; аналізу фонетичних явищ, граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо старослов’янської / церковнослов’янської мов у зіставленні з сучасною українською мовою.