Добірка наукової літератури з теми "Хірургічний шов"

Мета роботи: опрацювати методику операційного лікування пупкових гриж зі збереженням косметичного ефекту. Матеріали і методи. У хірургічному відділенні центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська за 2016–2018 роки прооперовано 267 пацієнтів з пупковими грижами. 230 хворим виконано традиційні оперативні втручання за методикою Мейо, Сапежко або із застосуванням алотрансплантатів. 37 пацієнтам застосована оригінальна методика операції із збереженням пупка, яка була розроблена в клініці. Групи хворих за віком, статтю, видом та тривалістю патології були зіставними. Результати дослідження та їх обговорення. Суть оригінальної методики полягає в наступному: розріз шкіри та підшкірної клітковини до апоневрозу проводили через пупок вертикально по відношенню до тулуба людини в вертикальному положенні. Виділяли грижовий мішок, розсікали, вміст його занурювали в черевну порожнину. Грижовий мішок перев’язували в основі і відсікали або зашивали очеревину обвивним швом. Ретельно очищали розширене пупкове кільце і нижчерозміщений апоневроз від підлеглих тканин і проводили пластику за Мейо або іншими способами. Після цього, при необхідності, висікали частину шкіри пупка, якщо вона його деформувала, і накладали оригінальний косметичний погружний шов, який захоплював дермальний шар шкіри і апоневроз. Вузол зав’язували під шкірою, яку зашивали косметичним швом. Інколи шов зміцнювали 1–2 вузловими швами. Запропонований метод хірургічного лікування пупкових гриж істотно не впливає на тривалість операції і навіть займає дещо менше часу – сумарний показник тривалості операції традиційним методом складав (56,4±10,5) хв а при виконанні операції за оригінальною методикою – (51,4±7,7) хв. За частотою ранових ускладнень групи оперованих хворих не відрізнялися. Це стосується і терміну перебування в стаціонарі – (3,1±1,1) ліжко/дня. Запропонована методика хірургічного лікування пупкових гриж невеликого розміру сприяє збереженню природної форми живота шляхом відновлення пупка і ліквідації його деформованої частини.

Актуальність. Сьогодні хірургічна тактика з приводу багаторівневого оклюзійного ураження артерій нижніх кінцівок (НК) передбачає етапні втручання. Матеріали і методи. Проаналізовані результати хірургічного лікування 115 хворих з приводу багаторівневого оклюзійного ураження артерій НК на тлі критичної ішемії їх тканин. У 57 (49%) пацієнтів (основна група) використовували як метаболічний критерій гіперплазії неоінтими ІCAM (молекули міжклітинної адгезії); у 58 (51%) пацієнтів (група порівняння) С–реактивний пептид (СРП), фібриноген, ШОЕ. Обсяг оперативних втручань в обох групах – клубово–стегнове алошунтування в поєднанні з стегново–підколінним автовенозним шунтуванням. Результати. Доведено ефективність визначення концентрації ICAM як метаболічного маркера активізації системної запальної відповіді при застосуванні етапної хірургічної тактики. Встановлений прямий кореляційний зв’язок між товщиною комплексу «інтима–медіа» (КІМ) у строки 60 – 90 діб і підвищенням рівня ICAM в першу добу після операції. Відзначене поліпшення результатів хірургічного лікування хворих з приводу облітеруючого атеросклерозу (ОА) артерій НК у строки спостереження до 12 міс після етапної реконструкції. Висновки Визначення вмісту ICAM є високо специфічним (до 81,6%). Використання диференційованої хірургічної тактики з визначенням рівня ICAM дозволило поліпшити результати реконструктивних втручань у хворих за критичної ішемії тканин НК на 9,2%. Використання вазастенону під час етапного лікування сприяло ефективному зниженню периферійного опору судин, уникненню тромбозу в зоні первинної реконструкції.

Мета роботи — вивчити антибіотикорезистентність нозокоміальних штамів Escherichia coli, виділених у пацієнтів, госпіталізованих у хірургічні стаціонари різних регіонів України. Матеріали і методи. Досліджено 414 886 клінічних штамів E. coli, виділених у пацієнтів, госпіталізо- ваних у хірургічні відділення 47 багатопрофільних стаціонарів 24 областей України та м. Києва протягом 2011—2015 рр. Чутливість штамів E. coli вивчено до 36 антибіотиків (пеніцилін, ампіцилін, амоксицилін, оксацилін, ампіцилін/сульбактам, амоксицилін/клавуланат, цефазолін, цефалексин, цефуроксим, цефо- перазон, цефотаксим, цефтріаксон, цефтазидим, цефепім, іміпенем, меропенем, гентаміцин, амікацин, тобраміцин, нетилміцин, еритромицін, кларитроміцин, азитроміцин, лінкоміцин, кліндаміцин, тетрациклін, доксициклін, ванкоміцин, рифампіцин, офлоксацин, левофлоксацин, ломефлоксацин, норфлоксацин, гатифлоксацин, ципрофлоксацин, пефлоксацин) відповідно до рекомендованих Національним комітетом США (NCCLS) клінічних лабораторних стандартів. Результати та обговорення. У досліджуваних хірургічних стаціонарах 26,5 % штаммів E. coli були резистентними до всіх тестованих антибіотиків. Найактивнішими щодо штамів E. coli були іміпенем, тобраміцин, меропенем, левофлоксацин та амікацин. Висока резистентність спостерігалася до пені- циліну (56,9 %), лінкоміцину (41,4 %), кліндаміцину (41,1 %), ампіциліну (39,6 %), кларитроміцину (36,5 %), амоксициліну (36,1 %) та цефуроксиму (33,4 %). Висновки. Антибіотикорезистентність нозокоміальних штамів E. coli в досліджених стаціонарах, що є об’єктом дослідження, являє собою серйозну терапевтичну та епідеміологічну проблему. Найбіль- шою активністю до нозокоміальних штамів E. coli характеризуються іміпенем, тобраміцин, меропенем, левофлоксацин та амікацин. З огляду на постійні зміни та рівні резистентності нозокоміальних штамів E. coli, що спостерігається в регіонах України, необхідно здійснювати постійний моніторинг резистентності до дії антибіотиків у кожному стаціонарі і на основі отриманих локальних даних розробити лікарняний формуляр антибіотиків. Політика застосування антибіотиків у кожному хірургічному стаціонарі повинна визначатися залежно від локальних даних резистентності до протимікробних препаратів. Доцільно налагодити систему епідеміологічного нагляду за мікробною резистентністю на локальному, регіональному та національному рівнях.

Мета. Оцінити ефективність удосконаленої системи хірургічного лікування постраждалих з пошкодженнями таза та тазових органів при політравмі. Матеріали і методи. В основу дослідження покладено клінічні спостереження 406 постраждалих з нестабільними пошкодженнями таза (НПТ) при політравмі (оцінка тяжкості за шкалою ISS 17 балів і вище). НПТ у 98 (24,1%) постраждалих з політравмою були поєднані з пошкодженнями тазових органів. Сформовано дві клінічні групи: основну – 137 (33,7%) постраждалих, із них у 37 (27,0%) НПТ були поєднані з пошкодженнями тазових органів, і контрольну – 269 (66,3%) постраждалих, із них у 61 (22,7%) постраждалого НПТ були поєднані з пошкодженнями тазових органів. У постраждалих основної групи застосована диференційована хірургічна тактика лікування, яка базувалась на оцінці тяжкості травми, прогнозі перебігу травматичної хвороби (ТХ) у залежності від її періодів, а також запропонованих сучасних методах діагностики і лікування пошкоджень таза й інших анатомічних ділянок (АД). Для лікування пацієнтів контрольної групи застосовували хірургічну тактику згідно з тимчасовими галузевими уніфікованими стандартами медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України, затвердженими наказом МОЗ України №226 від 27 липня 1998 р. Результати. При травмі сечового міхура у 47 (83,9%) постраждалих зашили розрив стінки міхура з епіцистостомією і катетеризацією міхура катетером Фолея. При травмі уретри епіцистостомію поєднували з шинуванням уретри катетером у 27 (81,8%) хворих. У 3 пацієнтів основної групи використали первинний шов уретри в гострому періоді ТХ. У всіх пацієнтів з пошкодженнями прямої кишки накладали дводульну сигмостому. Операції на внутрішніх статевих органах виконані 3 (3,2%) постраждалим. Усього на тазових органах у гострому періоді ТХ виконано 94 оперативних втручання різної складності. Висновки. При політравмі переломи кісток таза були поєднані з травмою тазових органів у 24,1% постраждалих. Поєднане пошкодження тазових органів (за винятком пошкоджень прямої кишки) не є протипоказанням до виконання внутрішнього або комбінованого металоостеосинтезу нестабільного тазового кільця у постраждалих з політравмою в ранньому та пізньому періодах ТХ.

Мета. Покращити результати хірургічного лікування дивертикулів стравоходу (ДС) шляхом удосконалення методик оперативних втручань з метою попередження виникнення післяопераційних ускладнень. Матеріали і методи. Узагальнено досвід лікування 58 хворих з ДС різної локалізації. У 13,8% хворих були ДС розмірами понад 5 см. Дисфагію як основний клінічний прояв ДС спостерігали у 32 (55,2%) хворих, безсимптомний перебіг захворювання - у 3(5,2%), ускладнений - у 39 (67,2%). У всіх хворих з ДС великих розмірів діагностовано дивертикуліт. Виражений перифокальний фіброз, формування залишкових порожнин ДС виявлено у 5 (8,6%) хворих. Вираженість фіброзу відповідала тривалості захворювання від 4 до 10 років. Результати. Дивертикулектомію відкритим способом виконали 58 хворим, симультанні операції з приводу ахалазії стравоходу - 3. Субопераційно використовували ендоскопічну підтримку. Фенестрацію фіброзних залишкових порожнин виконували з застосуванням електрозварювальних технологій. Післяопераційні ускладнення виникли у 2 (3,4%) хворих. Жоден пацієнт не помер. ДС великих розмірів мають широке устя неправильної форми, у зв’язку з чим у 4 хворих використано клиноподібний механічний шов у поперечному напрямку. Контрольні дослідження проведені в строки до 1 року просвіт стравоходу повністю збережений, цілісність не порушена. Висновки. Хірургічне лікування ДС великих розмірів обгрунтоване. Застосовувати сучасні методи діагностики потрібно як на доопераційному етапі, так і субопераційно. У разі формування ДС великих розмірів із широким устям, фіброзних залишкових порожнин доцільно застосовувати клиноподібний шов основи ДС за допомогою ендостеплерів, фенестрацію з використанням електрозварювальних технологій для зменшення ризику виникнення післяопераційних ускладнень.

Незважаючи на удосконалення як хірургічної, так і анестезіологічної технології лікування хворих з гострим панкреатитом, летальність при цьому захворюванні залишається високою. Основною причиною високої летальності у пізній стадії гострого панкреатиту є сепсис та його ускладнення: токсико-септичний шок, поліорганна дисфункція. Тому проблема вибору технології антибіотикотерапії у даної категорії хворих і надалі залишається вкрай серйозною. На наш погляд, у ранній стадії гострого панкреатиту головною проблемою інтенсивної терапії залишається інфузійна терапія (ліберальна vs рестриктивна технологія), а в пізній стадії приєднується ще й проблема адекватної як за часом, так і за ефективністю антибіотикотерапії.

Вступ. Гнійні захворювання відзначають більш ніж у 35% пацієнтів хірургічних стаціонарів, з яких особливою групою є пацієнти з сепсисом на тлі ускладненого синдрому діабетичної стопи (СДС). Реакція організму на септичний процес проявляється змінами метаболічних процесів, у регуляції яких важливу роль відіграють перекисне окиснення ліпідів (ПОЛ) та система антиоксидантного захисту (АОЗ). Матеріали і методи. Обстежені в динаміці 724 хворих з приводу ускладненого СДС. Стан ПОЛ оцінювали на основі аналізу його первинних та вторинних продуктів – дієнових кон’югат (ДК), малонового діальдегіду (МДА), шифових основ (ШО). Результати. Встановлено, що у хворих як за ускладненого СДС, так і сепсису, зміни вмісту продуктів ПОЛ в сироватці крові при госпіталізації були достовірними (р < 0,05), при сепсисі, більш вираженими, ніж за ускладненого СДС без сепсису. Обговорення. Аналіз отриманих даних свідчить, що тяжкість перебігу сепсису у хворих за ускладненого СДС залежить від стану вільнорадикального окиснення ліпідів. За результатами дослідження, первинні й вторинні продукти ПОЛ є об’єктивними маркерами тяжкості ендогенної інтоксикації, визначають оксидантний стрес організму. В системі комплексної терапії таких хворих слід застосовувати антиоксиданти як один з варіантів патогенетично обгрунтованої інтенсивної терапії.

Мета роботи: визначення поширеності PHACE синдрому у дітей з інфантильними гемангіомами (ІГ), оцінка результатів лікування пропранололом та встановлення необхідності проведення додаткових хірургічних втручання.Матеріали і методи. У дослідження включено 27 дітей з ІГ в ділянці голови і шиї, які знаходилися на стаціонарному лікуванні в НДСЛ «ОХМАТДИТ» від грудня 2010 до березня 2017 року. Для встановлення діагнозу використовували УЗД, МРТ, КТ з контрастуванням, ехокардіографію, пацієнтам проводили також офтальмологічне обстеження.Результати та обговорення. Діагноз PHACE синдрому встановлено у 4 (14,81%) пацієнтів серед 27 дітей з ІГ ділянки обличчя і шиї діаметром понад 5 см. PHACE синдром діагностували за наступними критеріями: наявність сегментарних ІГ обличчя (n=4), в тому числі сітчаста гемангіома (n=1), розщеплення груднини (n=3), патологія задньої черепної ямки (n=1), коарктація аорти (n=1), правобічна дуга аорти (n=1), надпупковий шов (n=1). Усі пацієнти були жіночої статі. Поширення ІГ на ділянку дихальних шляхів з порушенням їх прохідності діагностовано у 3 (75%) випадків з PHACE синдромом. Для лікування ІГ використовували консервативну терапію: пропранолол – неселективний бета-блокатор – в дозі 2 мг/кг/добу. Консервативна терапія ІГ у дітей з PHACE синдромом є ефективною та безпечною, однак характеризується відносно більшою тривалістю. Операційне лікування з приводу розщеплення груднини виконано у 3 пацієнтів, у двох застосована первинна рання корекція вади у віці 2 і 4 місяці. В усіх пацієнтів досягнуто доброго функціонального і косметичного результату після хірургічного лікування.

Дипломна робота налічує 72 сторінок, 34 ілюстрацій, 19 таблиць та 20 джерел за переліком посилань. Метою дипломної роботи є створення методу перевірки порожніх органів на герметичність хірургічного та зварного шва. У дипломній роботі був зібраний прототип установки який дозволяє перевірити на герметичність зварений шов і хірургічний, а також з'ясувати який шов більш стійкий до зовнішніх подразників. Для досягнення мети ДР були поставлені наступні завдання: 1. Провести огляд наукової літератури з обраної тематики. 2. Проаналізувати види хірургічних і зварних швів та вимоги до них. 3. На основі літературних даних порівняти існуючі контрольні методики та вибрати оптимальну для послідуючої технічної реалізації. 4. Виготовити прототип, який дає можливість оперативно перевірити хірургічний шов на герметичність. 5. Протестувати пристрій з використанням запропонованої методики на хірургічних швах різних типів.
Thesis contains 72 pages, 34 illustrations, 19 tables and 20 sources according to the list of references. The purpose of the thesis is to create a method for checking empty bodies for the tightness of the surgical and weld seam. In the thesis the prototype of the installation was made which allows to check on the tightness of the welded suture and surgical, as well as to find out which seam is more resistant to external stimuli. To achieve the goal of DR were sett he following objectives: 1. To conduct a review of scientific literature on selected topics. 2. To analyze the types of surgical and weld seams and requirements fort hem. 3. Based on the literature data, compare the existing control techniques and choose the optimal for the subsequent technical implementation. 4. To make a prototype, which makes it possible to quickly check the surgical suture for tightness. 5. Test the device using the proposed method on surgical sutures of different types.