Добірка наукової літератури з теми "Фінансова свобода"

Анотація. Сучасний стан української економіки свідчить про те, що процес розроблення і реалізації ефективної стратегії розвитку є дуже важливим, оскільки стратегії сталого економічного розвитку України — один із найважливіших документів, що характеризують довгострокові цілі та напрями соціального розвитку України — економічний розвиток, розвиток, досягнення. Варто зазначити, що в європейських країнах такій стратегії приділяється більше уваги, вона дуже детальна. Досліджено стратегічне бачення сталого соціально-економічного розвитку України до 2030 року. Воно демонструє реформування цінностей народу України з метою досягнення балансу між економічним, соціальним та екологічним розвитком. Розвиток вітчизняної економіки є одним із пріоритетних завдань у трансформаційних умовах нашої країни. Україна має стати країною із сильною економікою та інноваційними інноваціями. Для цього потрібно, перш за все, відновити макроекономічну стабільність, забезпечити стійке економічне зростання шляхом проекологічних дій, створити сприятливі умови для економічної діяльності та створити прозору податкову політику. Досліджено цілі сталого розвитку, а саме: боротьба з бідністю і голодом, міцне здоров’я, якісна освіта, гендерна рівність, хороша санітарія і чиста вода, поновлювана енергія, гідна робота та економічне зростання, інновації та інфраструктура, зменшення нерівності, сталий розвиток міст і громад, відповідальне споживання, боротьба зі зміною клімату, збереження морських і наземних екосистем, мир і справедливість, партнерство задля сталого розвитку. Проведено дослідження щодо місця України в міжнародних рейтингах, аналіз динаміки основних показників індексу глобальної конкурентоспроможності України, досліджено динаміку індексу економічної свободи України за 2019—2020 року. За дванадцятьма категоріями економічної свободи Україна належить до країн світу: права власності — 123, свобода від корупції — 154, свобода оподаткування — 100, державні витрати — 161, свобода заснування — 111, свобода ринку праці — 146, грошова свобода — 184, свобода торгівлі — 54, свобода інвестування — 165, фінансова свобода —160. Результати мають визначити частку кожної з чотирьох груп в індексі економічної свободи. Ключові слова: сталий розвиток, економіка, індекс, конкурентоспроможність, стратегія, національна, розвиток. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 3; бібл. 10.

Метою статті є дослідження питання розвитку публічних фінансів в умовах цифрової трансформації.Ураховуючи постійні трансформації інформаційних технологій, розвиток мережі Інтернет, відповідно, змі-нюється та вдосконалюється, як і фінансове законодавство, і сфера публічних відносин та публічні грошові кош-ти. Сучасне суспільство неможливо уявити сьогодні без використання мережі Інтернет. Інформаційна розбудованашої країни та розвиток суспільства в останні роки набуває ще більшого значення та стрімкого зростання, роз-вивається і правова наука. Усе більше і більше сфер суспільного життя проходять період цифрової трансформації,і право, як регулятор суспільних відносин, не виняток. Можна спостерігати за зміною та оновленням призначен-ня ролі держави в правовій сфері. Фактично всі суспільні сфери життя людини та громадянина здійснюютьсяза допомогою Інтернету, даючи можливість таким чином вільно виражати свої думки та реалізовувати своє правона свободу висловлювання та свободу думки. Варто зазначити, що гарантія реалізації даного права закріпленав Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Також необхід-но відмітити, що Інтернет – це не тільки джерело інформації, а й фактично спосіб отримати доступ до всіх суспіль-но важливих ресурсів та послуг. Беручи до уваги пандемію, з якою зіштовхнувся весь світ, життя перетворилосьна онлайн, а мережа Інтернет стала платформою для реалізації права на освіту, а також забезпечення належнихумов життя завдяки онлайн-покупкам та іншим видам послуг. Саме тому цифрова економіка потребує вдоскона-лення та модернізації способів здійснення контролю за державними коштами. Таким чином, і фінансове правостоїть на порозі цифровізації та трансформації сучасного суспільства. Використовуючи Інтернет-технології, мож-на спростити доступ до багатьох фінансових функцій та операцій, тим самим підвищити прозорість в діяльностіфінансових установ та покращити контроль за рухом публічних коштів держави.

У статті розкриті теоретичні та практичні засади здійснення і фінансування публічних закупівель у країнах Вишеградської групи (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина), досвід яких важливо використати в Україні для підвищення їх фінансової ефективності. Аргументовано, що ці країни розглядають публічні закупівлі як інструмент не лише для задоволення поточної діяльності органів державного управління, а й для реалізації соціальної та екологічної політики, насамперед щодо здійснення «зелених» закупівель. На основі аналізу української практики проведення тендерів виявлено, що проблемою в Україні є домінування цінових критеріїв, що фінансово не націлює замовників на проведення «зелених» закупівель. У Директивах ЄС, якими керуються країни Вишеградської групи, особливий наголос робиться на розвиток електронних пу­блічних закупівель. Вони розглядаються як складники електронного уря­дування, що ґрунтуються на принципах вільного переміщення товарів, свободи розміщення й надання послуги, рівно­правного ставлення, взаємного визнання, пропорційності і прозорості. Показано, що у названих країнах фінансову ефективність публічних закупівель підвищує використання централізованих публічних закупівель. Виявлено, що серед форм проведення публічних закупівель у країнах Вишеградської групи починає розвиватися така нова форма, як інноваційне партнерство. Його важливо використати в Україні, однак воно може застосовуватися лише у разі, коли у замовника виникає потреба придбати інноваційний продукт, послугу чи роботу, яких ще немає на ринку і які вимагають проведення наукових досліджень та встановлення довготривалого партнерства із замовником для їх розробки та фінансування. Доведено, що ринок публічних закупівель у країнах Вишеградської групи, згідно із законодавством ЄС, відкритий для іноземних виробників, в тому числі й з України. Тому варто суттєво переглянути законопроєкт про локалізацію, схвалення якого може негативно вплинути на фінансово-економічні відносини нашої країни з країнами-членами ЄС та Вишеградської групи зокрема.

Алекперов Э. Характерные особенности правосу­бъектности международных финансовых организа­ций. - Статья. Основная цель исследования. Обзор и анализ основ­ных характеристик правосубъектности международ­ных финансовых организаций, а также обобщения рекомендаций и предложений по их дальнейшей дея­тельности. Методы. В исследовании применялись методы системного и сравнительного анализа. В статье исполь­зованы методы обобщенного анализа, а также различ­ных теорий по проблематике правосубъектности меж­дународных финансовых организаций. Новизна в статье. В работе анализируется специ­фика правосубъектности международных финансовых институтов. Рассматриваются понятие и содержание международной правосубъектности - характеристи­ки, свойственные субъектам международного права. Автор считает, что механизм неотвратимости ответ­ственности как государств, так и ведущих междуна­родных финансовых институтов за полное соблюдение общепринятых стандартов в области международной финансовой деятельности должен и дальше совершен­ствоваться, а также нужно продемонстрировать пол­ную объективность в применении этого механизма. Выводы. Таким образом, международные органи­зации стали наделяться особой правосубъектность, отличной от правосубъектности государств. Право­вая природа международных финансовых институтов основана на общих целях и интересах государств-чле­нов. Эти цели согласованы в договоре о его создании. Другими словами, правовая природа международ­ных финансовых организаций определяется тем, что они действуют как юридические лица, объем кото­рых зависит от учредительных документов этих орга­низаций. По своей правовой природе международными финансовыми организациями являются международ­ные межправительственные организации, которые: от­ражают единство государств; создаются на постоянной основе; устанавливаются договором; стремятся обеспе­чить стабильность международных валютных и фи­нансово-кредитных отношений и развивать сотрудни­чество в этой области; имеют свободу воли, органы управления и правосубъектность в целом; пользуются определенными привилегиями и иммунитетами; несут ответственность в пределах, определенных учредитель­ными документами. В исследовании также рассмотрены вопросы, связанные с определением понятия и содержания меж­дународной правосубъектности - характеристики, присущие субъектам международного права. Таким образом, международные финансовые учреждения как субъекты международного финансового права имеют право заключать не только правоприменитель­ные акты, но и международные соглашения. В статье рассматриваются особенности этого и других юридиче­ских качеств. Ключевые слова: международные финансовые организации, международная финансовая деятель­ность, правовой статус, правосубъектность, права и обязанности. Анотація Алекперов Е. Характерні особливості правосуб’єк- тності міжнародних фінансових організацій. - Стаття. Основна мета дослідження. Огляд та аналіз основних характеристик правосуб’єктності міжнарод­них фінансових організацій, а також узагальнення ре­комендацій і пропозицій щодо їхньої подальшої діяль­ності. Методи. У дослідженні використовувалися методи системного й порівняльного аналізу. У статті застосова­ні методи узагальненого аналізу, а також різних теорій із проблематики правосуб’єктності міжнародних фі­нансових організацій. Новизна в статті. У роботі аналізується специфіка правосуб’єктності міжнародних фінансових інститу­тів. Розглядаються поняття та зміст міжнародної пра- восуб’єктності - характеристики, властивої суб’єктам міжнародного права. Автор вважає, що механізм невід­воротності відповідальності як держав, так і провідних міжнародних фінансових інститутів за повне дотри­мання загальноприйнятих стандартів у галузі міжна­родної фінансової діяльності повинен і далі вдоскона­люватися, а також потрібно продемонструвати повну об’єктивність у застосуванні такого механізму. Висновки. Таким чином, міжнародні організації стали наділятися особливою правосуб’єктністю, від­мінною від правосуб’єктності держав. Правова при­рода міжнародних фінансових інститутів заснована на спільних цілях та інтересах держав-членів. Цілі узгоджені в договорі про його створення. Іншими сло­вами, правова природа міжнародних фінансових орга­нізацій визначається тим, що вони діють як юридичні особи, обсяг яких визначається установчими докумен­тами цих організацій. За своєю правовою природою міжнародними фінансовими організаціями є міжна­родні міжурядові організації, які: відбивають єдність держав; створюються на постійній основі; встановлю­ються договором; прагнуть забезпечити стабільність міжнародних валютних і фінансово-кредитних відно­син і розвивати співробітництво в цій галузі; мають свободу волі, органи управління та правосуб’єктність в цілому; користуються певними привілеями й імуні­тетами; несуть відповідальність у межах, визначених установчими документами. У дослідженні також розглянуті питання, пов’яза­ні з визначенням поняття та змісту міжнародної пра- восуб’єктності - характеристики, властивої суб’єктам міжнародного права. Таким чином, міжнародні фінан­сові установи як суб’єкти міжнародного фінансового права мають право укладати не тільки правозастосовні акти, але й міжнародні угоди. У статті розглядаються особливості такого й інших юридичних якостей.

У статті розглянуто види реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність. Проаналізовано праці авторів, які досліджували проблему. Підсумок проаналізованих наукових праць дав можливість сформулювати поняття видів реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність. Ознаками названого поняття видів реалізації названої свободи, на нашу думку, є такі: а) здійснення виробництва товарів і надання послуг; б) здійснення товарно-грошових, торговельно-обмінних та фінансових операцій; в) здійснення посередницької та зовнішньоекономічної діяльності; г) закріплені нормами міжнародного права, Конституції та законів України і деталізовані поточним законодавством; д) здійснюються з метою отримання економічної та соціальної вигоди і прибутку. Видами реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність є закріплена нормами міжнародного права, конституції та законів України і деталізована в поточному законодавстві діяльність суб'єктів правовідносин зі здійснення виробництва товарів і надання послуг, грошових, торговельно-обмінних і фінансових операцій, посередницької та зовнішньоекономічної сфери з метою отримання прибутку та економічного результату. Реалізація конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність може здійснюватися у вигляді:1) виробництва товарів і надання послуг; 2) товарно-грошових, торговельно-обмінних та фінансових операцій; 3) посередницької діяльності; 4) зовнішньоекономічної діяльності. Здійснення запропонованих змін до Закону України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» сприятиме удосконаленню реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність.

У статті досліджується питання реформування діючої моделі місцевого самоврядування в Україні. Автор звертає увагу на те, що вона й досі містить велику кількість залишків радянської системи, а це гальмує, серед іншого, і розвиток громадянського суспільства. Адже місцеве самоврядування, за умови функціонування ефективної моделі, сприяє його розвитку. Метою дослідження, окрім аналізу реформування діючої моделі місцевого самоврядування, є надання деяких пропозицій щодо формування нової моделі. Аналіз також допомагає з’ясувати механізми публічного адміністрування, удосконалення яких сприятиме модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні. Наукова новизна статті полягає у вивченні результативності реформ на предмет правової, організаційної та фінансової автономій органів місцевого самоврядування. Зроблено спробу проаналізувати правову автономію, яка зводиться до функціонування повноважень, визначених Конституцією та іншими законами. Такі повноваження повинні бути повними і винятковими, в їх межах органи місцевого самоврядування мають отримувати свободу дій з метою здійснення власних ініціатив з питань, які відносяться до їх компетенції. Надана оцінка організаційної автономії, яка надає можливість органам місцевого самоврядування самостійно визначати свою внутрішню структуру (відповідно до місцевих особливостей) з метою забезпечення ефективного управління. Наголошено, що організовуючи в межах законодавства свою діяльність, органи місцевого самоврядування не повинні підпорядковуватися іншим органам, а адміністративний контроль за їхньою діяльністю може відбуватися лише з метою дотримання конституційності та законності. Зроблено короткий аналіз фінансової автономії органів місцевого самоврядування щодо права в межах державної політики володіти та вільно розпоряджатися власними коштами при здійсненні своїх повноважень. Висновок. Для майбутньої моделі публічного управління України місцеве самоврядування має одне з першочергових значень. Завдяки йому кожен громадянин має можливість відчути, що реалізація демократії можлива за особистої участі кожного. І конституційне право на свободу, серед іншого, якраз і здійснюється через право на місцеве самоврядування. Але для цього потрібно, щоб місцеве самоврядування перетворилося на дієве й ефективне, його сучасна модель позбулася залишків радянської системи, а його органи повноцінно відновили правову, організаційну і фінансову автономії. За таких умов можна створювати багаторівневу модель публічного управління, вибудовуючи її від людини (а не територіальної громади) як головної одиниці цієї моделі.

У статті розглядається важливе питання співвідношення форми політичного устрою суспільства та публічних фінансів. Автор аналізує демократію, яка, прикриваючись суспільним інтересом, все більше і більше втручається у приватне життя особи, тим самим обмежуючи її свободу, яку демократія перш за все покликана забезпечувати. Тобто демократія під егідою благих намірів поступово перетворюється у свого антипода. Мета статті полягає у з’ясуванні взаємозв’язку демократичної форми устрою суспіль ства та публічних фінансів у контексті отриманих результатів, аналіз права платників податків на інформацію та вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства в сфері права платників податків на інформацію, обґрунтування і дослі дження права платників податків на колективний (груповий) позов. Автором пропонується право людини, закріплене в ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розуміти не тільки і не стільки в забезпеченні нерозголошення інформації про особу, що саме по собі, безперечно, заподіює їй шкоду, скільки в тому, щоб забезпечити свободу особи жити вільно без натяку на можливість того, що інформація про неї стане відома третім особам (включаючи державу). Висвітлено думки Європейського суду з прав людини та Європейського суду справедливості, розглянуто законодавство Європейського Союзу щодо цього питання та в їх контексті проаналізовано позиції вітчизняних судів щодо інформації про платників податків, які містяться у базах даних контролюючих органів. Автор порушує питання “золотої середини” між суспільним і приватним інтересом платника податків у сфері публічних фінансів. Так, загальновідомий принцип “No taxation without consent”, пройшовши крізь століття, набув нового змісту, і пріоритет змістився не на користь приватного інтересу (не розширилося коло суб’єктів, згода яких необхідна для оподаткування, а навпаки – зменшилося). Тобто згода платників податків на оподаткування презюмується і навіть якщо останній “заперечує”, то обов’язок зі сплати податку, який введений у встановленому законом порядку, все одно виникає. У статті наголошується, що такий стан речей не означає “грабунку” з боку держави, адже у неї є обов’язок витрачати бюджетні кошти за цільовим призначенням/ ефективно/справедливо. Ефективне використання державою бюджетних коштів становить охоронюваний законом інтерес кожного платника податків, який можна відстоювати у суді шляхом подання як індивідуального, так і групового позову. Розглядається можливість подання групового позову в контексті чинного українського законодавства та, на підставі аналізу міжнародного досвіду, пропонуються шляхи вдосконалення законодавства у вказаному напрямі.

У статті розглянуто поняття і сутність деонтологічних засад поліцейської діяльності в розрізі правової науки та практичної правоохоронної діяльності Міністерства внутрішніх справ України. Визначено та обґрунтовано основні аспекти змісту деонтологічних засад поліцейської діяльності, зокрема: психологічний, професійно-правовий, соціальний та естетичний. Здійснено аналіз вітчизняних нормативно-правових актів щодо закріплення та регламентації деонтологічних стандартів поведінки поліцейського. З’ясовано, що в Правилах етичної поведінки поліцейського визначено завдання, обов’язки та правові заборони, що у своїй сукупності охоплюється змістом поняття «деонтологічні стандарти», а не правила етичної поведінки. Автором наголошено на необхідності законодавчого врегулювання цього питання. Окремої уваги заслуговують положення Правил етичної поведінки поліцейського щодо взаємодії поліції з населенням в аспекті забезпечення прав і свобод людини і громадянина, адже суспільство через систему сплати податків здійснює фінансове забезпечення діяльності поліцейського і сподівається, що натомість їхні права і свободи будуть захищені, на вулицях будуть панувати публічний порядок і безпека, а працівники поліції діятимуть у дусі взірцевої поведінки законослухняних громадян. Установлено, що взаємозалежність поліції і суспільства впливає на ефективність поліцейської діяльності, розуміння суспільних настроїв, мети та призначення тих чи інших заходів примусу чи обмеження прав, а також це свідчить про соціальну зрілість суспільства, рівень правової культури та правової свідомості населення, морально-професійний потенціал поліцейських тощо. Як підсумок, автором визначено, що предметом поліцейської деонтології є проблеми належної поведінки працівників поліції, деонтологічні засади її діяльності.

Мета дослідження полягає в удосконаленні керування інноваційним потенціалом у сфері житлово-комунального господарства (ЖКГ) в умовах становлення децентралізації регіонів і формування заходів забезпечення проведення реформ в цій галузі. Теоретична та методологічна основа дослідження – наукові праці й розробки вітчизняних і зарубіжних авторів; Загальнодержавна програма реформування ЖКГ. Для досягнення визначеної мети застосовано загальнонаукові та порівняльно-аналітичні методи.Досліджено необхідність керування інноваційним потенціалом в умовах зростання конкуренції серед вітчизняних виробників у їх прагненні до інтеграції у світовий економічний простір. Проаналізовано та виявлено незадовільний техніко-технологічний і фінансовий стан ЖКГ у регіонах. Обґрунтовано формування заходів виконання Загальнодержавної програми реформування і розвитку ЖКГ.Продемонстровано, що на шляху активізації залучення іноземних інвестицій виникали певні перешкоди, пов’язані з надмірною централізацією фінансових ресурсів і їх недостатністю для економічної свободи регіонів.Акцентовано увагу на тому, що інноваційна діяльність в Україні має низький рівень розвитку, що можна пояснити недостатністю фінансування наукової діяльності (прикладних досліджень, розробок), а також недостатністю стимулів для її провадження. Несприятлива макроекономічна ситуація та заходи урядовців із вилучення обігових коштів, збільшення податкового навантаження призводять до зниження інноваційної активності підприємств.Продемонстровано, що до пріоритетних галузей економіки держави, які потребують стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності, належить також ЖКГ, що залишається однією з найбільш технічно відсталою галуззю національної економіки. Доведено, що сучасний стан технологічної інфраструктури не відповідає вимогам ринкової економіки.Указано на якісний аналіз технологічної відсталості ЖКГ в Україні провідними зарубіжними фахівцями, зокрема з фонду ім. Фрідріха Еберта.Наукова новизна дослідження полягає в необхідності удосконалення керування інноваційним потенціалом і в розробці пропозицій послідовного реформування у сфері ЖКГ.Практичне значення роботи – надання рекомендацій мешканцям житлового фонду стосовно використання переваг створення ОСББ.Перспектива подальших досліджень – аналіз діяльності діючих ОСББ у регіонах і розробка пропозицій щодо усунення недоліків їх діяльності.

Дослідження присвячене розгляду теоретичних засад управління ризиками, з одного боку, а з іншого – аналізу країн – глобальних лідерів світової економіки з урахуванням ризиків їх функціонування. Визначено, що в ризикології особливе місце посідає управління проєктним ризиками. Обґрунтовано, що географічна локація є визначальним чинником у системі управління ризиками. Представлено аналіз глобальних ризиків світової економіки, які є не керованими, але здійснюють суттєвий вплив на суб’єктів бізнесу. Наведено перелік ризиків, притаманних країнам, які посідають лідируючи позиції за певними показниками. Такими показниками визначено обсяг ВВП за ПКС, ВВП на душу населення. А також визначено країн-лідерів за рейтингом економічної свободи, обсягом витрат на НДДКР тощо. Визначено, що країни функціонують в умовах таких ризиків (притаманних окремим країнам, а не всім лідерам), як ресурсна чи фінансова залежність, демографічне навантаження, недиверсифікованість економіки, залежність від імпортної робочої сили тощо. А до глобальних ризиків віднесено такі: цінові економічні бульбашки, незаконна торгівля, некерована інфляція, зміни цін на енергоресурси. Обґрунтовано, що зазначені глобальні ризики мають бути враховані у системі управління проєктними ризиками відповідних суб’єктів бізнесу.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2009. У дисертаційній роботі досліджено теоретико-методологічні та практично прикладні проблеми розкриття змісту економічної свободи та форм її прояву в фінансовій сфері. Економічна свобода має побудову, що складається з внутрішніх форм, сформованих сукупністю ціннісноусвідомлюючої, цілеутворюючої та поведін-кової функцій. Зовнішні форми економічної свободи визначаються за критерієм ступеня свободи, формами її реалізації та функціональними проявами. Показа-но, що механізм реалізації економічної свободи у зовнішньому просторі визна-чається сукупністю комплексу формальних та неформальних інституціоналізо-ваних взаємодій економічних агентів між собою та суспільством. Поглиблено розуміння тенденцій, закономірностей та форм прояву економічної свободи у фінансовій сфері. Визначено перетворення економічної свободи у фінансову свободу в умовах фінансової економіки. Виявлено фактори, що обмежують відносини економічної свободи, та ар-гументовано необхідність обмеження віртуальної складової фінансової свободи.