Готові списки джерел за темами / Філософія Г

Добірка наукової літератури з теми "Філософія Г"

Автор: Grafiati
Опубліковано: 30 травня 2022
Оновлено: 31 травня 2022

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями

Оберіть тип джерела:

Зміст

Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Філософія Г".

Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.

Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.

Статті в журналах з теми "Філософія Г"

1

Павчук, Марія-­Катерина. "Неопрагматизм Річарда Рорті в контексті проблематики сучасної філософії науки". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 2 (9 грудня 2020): 17–25. http://dx.doi.org/10.15421/272017.

Повний текст джерела
Анотація:
У даній статті досліджено актуалізацію філософії неопрагматизму та її взаємозв’язок з лінгвістичною та аналітичною філософією. Внесок до прагматичного поворота філософії вивчає, як ці різні дискурсивні стратегії пов’язані між собою і в чому полягає їх доречність до взаємозв’язку між прагматизмом і філософією в цілому. Філософія, за Рорті, як і культура загалом, є не пошуком істини, а розмовою та комунікацією. Переорієнтація з пізнання та істини на розмову і комунікацію могла б створити основу для втілення в життя нового типу філософії, побудованої не на об’єктивності, а на іронії та солідарності. Головний позитив деконструктивістського проекту Рорті полягає у стимуляції філософів із табору раціоналістів вдосконалювати інструментарій, необхідний для вирішення нових конструктивних завдань. В історії філософії таким завжди був наслідок радикалістської романтичної критики. Лінгвістична філософія і неопрагматизм виявились напрямками, які, зародившись у межах сцієнтистського способу теоретизування, виявились цілком пристосованими до синтезу своїх ідей з побудуванням течій, які традиційно інтерпретують як антисцієнтистські. Це повною мірою стосується лінгвістичної філософії Л. Вітгенштейна і його послідовників, неопрагматистів У. Куайна, Д. Девідсона, М. Уайта, Р. Рорті та інших. Серед сучасних дослідників дану тему розробляли А. Ф. Грязнов, Ю. В. Жарких, У. Г. Труіта, І.С. Добронравова.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
2

Стеценко, В. "Філософія людини у філософській теології Г. Сковороди як "філософія серця"". Соціогуманітарні проблеми людини, № 7 (2013): 37–49.

Знайти повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
3

Sheremeta, Oksana. "Від неотомізму до модернізму: творчість Г. Костельника у світлі сучасних досліджень". Multiversum. Philosophical almanac, № 5-6 (18 травня 2018): 53–65. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.5-6.06.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті здійснено спробу відповісти на питання, у чому причина суперечливих оцінок філософських ідей о. Гаврила Костельника дослідниками, та з’ясувати філософський контекст його творчості. З’ясовано, що в історії вивчення творчої спадщини Г. Костельника традиційно склалися кілька позицій у визначенні його філософських поглядів. Згідно з першою, Костельника вважають неотомістом (М. Олексюк, І. Мірчук,), який звертається до досягнень позитивізму (І. Мірчук): згідно з другою, – представником української гілки Львівсько-Варшавської школи (С. Іваник); згідно з третьою – модерністом (о. О. Гірник). У першому випадку для Олексюка визначальним була теза про те, що неотомізм вважався офіційною філософією католицької церкви. Спільним для Олексюка та Мірчука було визнання прагнення Костельника у своїй творчості поєднати віру та науку. Однак пристосування католицького вчення до сучасного рівня науки було характерне і для представників католицького модернізму, а тому не є переконливим доказом визнання філософських ідей мислителя як неотомістських. У другому випадку застосування методу К. Твардовського в одній із праць Костельника свідчить про його наукове зацікавлення логікою як граматикою мислення, необхідною для ведення наукових дискусій. Найбільш аргументованою є позиція о. О. Гірника. Він визначає погляди Костельника як модерністські, однак, не робить висновків про те, під впливом чиїх філософських ідей формувалася думка мислителя. Аналіз творчості Г. Костельника дає змогу припустити, що його погляди формувалися під впливом ідей А. Бергсона. Оскільки праці Бергсона, як католицького модерніста, вносилися в індекс заборонених праць, то Костельник не міг прямо посилатися на погляди філософа. Та Костельник не в усьому наслідує Бергсона. Для українського мислителя бергсоніанство – це перемога ідеалізму над матеріалізмом, тоді як сам Бергсон вважав, що його філософія долає як ідеалізм, так і матеріалізм. Зацікавлення Костельника науковими відкриттями свідчить про прагнення знайти аргументи на користь релігії. Елементи позитивізму, які можна знайти у творчості мислителя, належать до опосередкованих бергсоніанством першої та другої його позицій. В цілому Г. Костельник був ліберальним католиком. Його релігійна філософія була апологією досвіду, інтуїтивізму, віталізму, ідеалізму, критикою матеріалізму на основі сучасних йому фізики та біології.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
4

Дубініна Віра Олександрівна. "ГЕРМЕНЕВТИКА Х.-Г. ГАДАМЕРА ЯК ФІЛОСОФІЯ МОВИ". International Academy Journal Web of Scholar, № 5(47) (31 травня 2020): 60–64. http://dx.doi.org/10.31435/rsglobal_wos/31052020/7097.

Повний текст джерела
Анотація:
The sequential development of H.-G. Gadamer philosophical doctrine of language as the basis of its philosophical hermeneutics. The various stages of representations of the language are analyzed in connection with the criticism of the instrumental approach and understanding of the language as the foundation of historical discourse and poetic creativity. The latter is considered as the pre-reflexive basis of the language, a fundamental expression of its essence. Moreover, artistic experience is presented as a procedure for knowing the truth, to the extent that this experience contains understanding, it itself is a hermeneutical phenomenon.The linguistic turn, which marked one of the turning points in the development of modern philosophy, led to the formulation of a fundamentally new question about the essence of language. We are, of course, not talking about some kind of planned event or about any single process that coincides in its characteristics, or is something close to different philosophical directions. It is difficult to say how correctly it is to compare interest in language within the framework of linguistic philosophy and the phenomenological school, in the framework of which the development of hermeneutics took place.The latter, from a method that was essentially intended to serve historical-philological and religious discourse, hermeneutics has evolved into an independent philosophical discipline that reflects the very essence of metaphysical issues. First of all, this change is connected with the development of the phenomenological tradition, and especially with the works of M. Heidegger, who was able to free hermeneutics from the excessive influence of theories of language and to base it on metaphysical inquiry. This, of course, does not mean that the language itself has been given to philosophical oblivion; it is only a matter of changing the accents and research attitudes.This task, in our opinion, was set and largely solved by H.-G. Gadamer, in any case, if we accept his theoretical assumption about the transcendence of the meaning of the interpreter.Gadamer interprets the hermeneutic phenomenon very broadly, in which he sees the integral unity of the three aspects – understanding, interpretation and application. Gadamer argues for their inseparability, an actual identity: understanding is always an interpretation and always implies an application of what is to be understood. The concept of application in Gadamer outlines the limits of the phenomenon to be interpreted and establishes the fact that all phenomena of spiritual culture in a particular situation must be understood differently.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
5

Бігун, В. "Філософія правосуддя як критерій розмежування неправового та правового законодавства (прикладна філософія права Г. Радбруха)". Юридична Україна, № 11/12 (83/84) (2009): 4–9.

Знайти повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
6

Meleschuk, A. A. "Концепція органічної єдності суспільства та її репрезентація в історіософії В. Соловйова і ранніх слов’янофілів". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 12(140) (10 листопада 2016): 82. http://dx.doi.org/10.15421/1716144.

Повний текст джерела
Анотація:
Розкрито зміст концепції органічної єдності суспільства, яка в середині XIX ст. стала частиною російської релігійної філософії. З’ясовано, що основними джерелами концепції органічної єдності була ідеалістична філософія Ф. Шелінга і Г. Гегеля, а також православна теологічна традиція. Проаналізовано характер і форми репрезентації концепції органічної єдності у соціальній філософії та історіософії Володимира Соловйова і основних представників раннього слов’янофільства. Так, у Соловйова суб’єктом історичного розвитку виступає людство як цілісне, органічне явище, що прагне подолати формальну єдність і досягти її духовного рівня у формі «Боголюдства». Нижчими формами єдності Соловйов називає економічну і правову, а вищою, що досягає органічного, свідомого рівня, – духовну єдність. В філософії Івана Кіреєвського органічна єдність суспільства протиставлена формальній, раціональній єдності, що була успадкована Європою від Стародавнього Риму. У філософії Олексія Хом’якова протиставлено дві моделі цінностей – іранська і кушитська. Перша веде до духовної, свідомої єдності, а друга – до вимушеної, формальної сукупності індивідів. Костянтин Аксаков протиставляє формалізм державних інституцій органічній єдності общини. Тим самим доведено спорідненість філософії ранніх слов’янофілів і Вол. Соловйова за рахунок їх звернення до концепції органічної єдності суспільства.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
7

Вільна, Я. "Філософія романтизму і процес самоідентифікації творчої особистості Г. Квітки-Основ"яненка". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, Вип. 15 (2004): 9–13.

Знайти повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
8

Пилипишин, П. Б. "Обґрунтування ідей індивідуалізму в німецькій класичній філософії права". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (29 квітня 2021): 75–81. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3194.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті робиться спроба пошуку індивідуалістичних ідей у німецькій класичній філософії, яка є своєрідним підсумком філософсько-правової думки Нового часу та являє собою велику і найбільш впливову західноєвропейську течію. Найбільш відомими представниками цієї течії вважаються: І. Кант, Г. Гегель, І. Фіхте, Л. Фейєрбах, Ф. Шеллінг. Ці мислителі по-новому репрезентували багато світових, філософсько-правових проблем, у тому числі індивідуалістичних, адже відбулася переорієнтація з аналізу природу до дослідження людини. До цього часу індивідуалістичні проблеми не змогли вирішити ні емпіризм, ні раціоналізм, ні просвітництво, а тому саме з історії німецької класичної філософії починається вивчення людини, коли представники цієї філософії вперше усвідомили, що людина живе не у світі природи, а у світі культури. Встановлено, що німецька класична філософія до аналізу взаємозв’язку людини і світу підходить якісно по-новому, розглядаючи людину, перш за все, як внутрішньо активну істоту, що впливає на світ і конструює його. Людина здатна до раціонального пізнання, а отже, вище світу природи і всього буття – така установка визначала духовну ментальність німецької класичної філософії. Виявлено риси, які були притаманні німецькій класичній філософії та які мали вплив на формування індивідуалізму, зокрема основні з них такі: зміщення акцентів з аналізу природи на дослідження людини, якій притаманні такі якості, як: вільнодумство, знання і вміння діяти зі «знанням справи»; твердження, що людина живе не у світі природи, а у світі культури; дослідження людської сутності, духовного життя людини, а не тільки людської історії; гуманність, гуманізм представляються як природна мета розвитку суспільства; людина здатна до раціонального пізнання, а тому вище світу природи і всього буття; розгляд індивіда як мети, а не як засобу; підкреслення важливості прагнення людини до власної духовної сутності та вивчення проблеми високої моральності індивіда; акцент на почутті власної гідності особистості; розкриття антропологічної, онтологічної і соціальної складової частини свободи; людина розглядається як внутрішньо активна істота, що впливає на світ і навіть конструює його; введення у філософію поняття об’єкта і суб’єкта пізнання, підкресливши при цьому активність суб’єкта, що пізнає тощо.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
9

Патраков, Володимир. "ЛОГОС І МІФОС. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ ГЕГЕЛЯ І ТЕОРІЯ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО: СПРОБА СИНТЕЗУ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 350–61. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-350-361.

Повний текст джерела
Анотація:
Конкретизовано філософію історії Гегеля на базі теорії колек- тивного несвідомого К. Г. Юнга і його послідовників. Ключовою категорі- єю, що зв’язує ці теорії, є поняття народного духу, оскільки, згідно з теорі- єю Гегеля, Світовий дух (загальне) розвивається через народні (особливе). Для з’ясування основного протиріччя історичного розвитку розглядається структура діалектичного протиріччя Гегеля. У всесвітньо-історичному про- цесі головним є протиріччя між Логосом (ідеями) і міфосом (колективне несвідоме, народні духи). Абсолютизація загального, Логосу, в марксиз- мі або буржуазному глобальному лібералізмі веде до втрати національної ідентичності та соціальної катастрофи. Своєю чергою, абсолютизація мі- фосу, що лежить в основі різних фашистських і расистських теорій, веде до національної ізоляції і стагнації. Міфологія історії, заснована не на понят- ті (Розумі), а на архетипах і міфах — це шлях в історичну безвихідь. Тому тільки суперечлива, діалектична єдність Логосу і Міфосу веде народи до сталого розвитку. Не національна самоізоляція і винятковість, і не розчи- нення в глобальних світових процесах, а розвиток на основі національних архетипів і цінностях в тісній співпраці з іншими країнами. Таким чином, світогляд, який вбачає у протиріччях джерело розвитку, має стати затребу- ваним. Цим світоглядом є конкретизована на сучасному науковому мате- ріалі філософія діалектичного розуму Г. Гегеля, згідно з яким, “хто розум- но дивиться на світ, на того і світ дивиться розумно”. Навпаки, панівний нині розумовий розум, що розділяє світ на частини, не може зрозуміти діалектичної розумності світу і занурює його в нісенітницю. Саме в цьому полягає витік появи популярних політологічних теорій “хаосу”, “турбулент- ності” та ін.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
10

Румянцева, Т. Г. "О ТАК НАЗЫВАЕМОЙ «ГЕНЕАЛОГИЧЕСКОЙ ПРЕЕМСТВЕННОСТИ» В РАЗВИТИИ НЕМЕЦКОГО КЛАССИЧЕСКОГО ИДЕАЛИЗМА". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (3 лютого 2022): 103–6. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1034.

Повний текст джерела
Анотація:
Румянцева Т. Г. Про так звану «генеалогiчну спадкоємнiсть» у розвитку нiмецького классичногоiдеалiзму. – Стаття.У статті аналізується відтворена в радянській історико-філософській та навчальній літературі схема про «генеалогічну наступність», цілісність та наявність іманентної логіки в розвитку німецької класичної філософії. При цьому вважалося, що всім представникам цієї інтелектуальної традиції властиве єдине проблем- не поле, подібне розуміння системоутворювальних фундаментальних ідей і понять. Показано, що знайомство з новітніми науковими розробками та архівними даними останніх десятиліть істотно змінили образ німецької класики, що дає нам змогу стверджувати пронадмірну спрощеність такого роду схеми, її неповну відповідність реальному стану справ, згідно з якитрадиція німецького ідеалізму постає швидше «у строкатому різноманітті версій розгортання філософського дискурсу». У статті показана також ідеологічна ангажованість енгельсівського, так званого «сходового», тлумачення розвитку німецької класичної філософії,згідно з яким кожен наступний за Кантом її представник позиціонувався як такий, що перевершує за результатами свого попередника, а всі догегелівські системи розглядалися тільки як підготовка до створенняспочатку гегелівської, а потім і марксистської філософії. Гегель у цій схемі поставав як вінець всього німецького ідеалізму, а, відповідно, Маркс і Енгельс – як вершина всієї німецької філософської думки як такої.Автор висловлює думку про те, що нині досить проблематично стверджувати не лише про «генеалогічну наступність» у розвитку німецької класики, а й про місце І. Канта, як родоначальника подальших ідеалістичних систем І. Фіхте, Ф. Шеллінга та Г. Гегеля. Показано специфіку кантівської реформи метафізики, яка була радикально відкинута його послідовниками,починаючи вже з Фіхте, який здійснив її переродження на діалектичній основі; розкрито також особливості розуміння Кантом діалектики, яку жодною мірою не слід змішувати з гегелівською або з марксистською їїверсією. Це зовсім не применшує роль і значення великого кенігсберзького мислителя, а, навпаки, свідчить про унікальність його вчення, завдяки якому філософія набула духу ґрунтовності і критичності. Таким чином, ми можемо більш скрупульозно і точно підходити нині до аналізу історико-філософського процесу, позбавляючись багатьох радянських стереотипів і штампів, що мали, зокрема, ідеологічно ангажований характер.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
Більше джерел

Дисертації з теми "Філософія Г"

1

Гапченко, І. В. "Філософія Г. Фреге як одна з передумов виникнення лінгвістичної філософії". Thesis, Видавництво СумДУ, 2009. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/11409.

Повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
2

Бабай, Л. В., та І. В. Стремоухова. "Філософія у творах Г. Сковороди". Thesis, Видавництво СумДУ, 2009. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/11784.

Повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
3

Трибуналова, А. І. "Філософія щастя Григорія Сковороди". Thesis, Київський національний університет технологій та дизайну, 2018. https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/11279.

Повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
4

Кугук, В. О. "Філософія будизму у сприйнятті Германа Гессе". Thesis, Видавництво СумДУ, 2012. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/26097.

Повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
5

Коваленко, Ж. С. "Філософсько-теологічні традиції у творчості Г. С. Сковороди". Thesis, Київський національний університет технологій та дизайну, 2018. https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/11280.

Повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
6

Нестерець, А. О. "Основні ідеї філософії Г. Сковороди". Thesis, Київський національний універститет технологій та дизайну, 2020. https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/17188.

Повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
7

Бордюк, М. О. "Ірраціональна аксіологія в філософії Г. Сковороди". Thesis, Київський національний університет технологій та дизайну, 2017. https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/8259.

Повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
8

Крутень, Д. О. "Проблема самопізнання у філософії Г. С. Сковороди". Thesis, Київський національний універститет технологій та дизайну, 2020. https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/17128.

Повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
9

Власюк, А. Ю., та Л. А. Чекаль. "Сучасність «філософії серця» Г. Сковороди та П. Юркевича". Thesis, КНУТД, 2016. https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/4949.

Повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
10

Бакаленко, Е. А. "Понятие сердца в отечественной философии: гносеологический аспект". Thesis, 2002. http://openarchive.nure.ua/handle/document/6768.

Повний текст джерела
Анотація:
Бакаленко Е. А. Понятие сердца в отечественной философии: гносеологический аспект / Е. А. Бакаленко // Філософська спадщина Г. С. Сковороди і сучасність: матеріали IХ Харківських міжнародних Сковородинівських читань (до 280-річчя Г. С. Сковороди). – Харків: Екограф, 2002. – С. 3–5.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Книги з теми "Філософія Г"

1

Кононенко, Т. Народно-звичаєві обрії філософії Г. Сковороди. Київ: НДІУ, 2008.

Знайти повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Тези доповідей конференцій з теми "Філософія Г"

1

Шувалов, Віталій. "ВПЛИВ РАДЯНСЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ НА ФОРМУВАННЯ ОБРАЗУ МАНДРІВНОГО НАРОДНОГО ФІЛОСОФА Г. СКОВОРОДИ". У ТРАДИЦІЙНІ ТА ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. Міжнародний центр наукових досліджень, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/10.04.2020.v2.22.

Повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Звіти організацій з теми "Філософія Г"

1

Козлов, А. В. Апостол духовності Г. С. Сковорода. Криворізький державний педагогічний університет, 1994. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/4923.

Повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
2

Журба, С. С. Ідея «філософії серця» Г. Сковороди у збірці Павла Тичини «Замість сонетів і октав». Криворізький державний педагогічний університет, 2014. http://dx.doi.org/10.31812/0564/1477.

Повний текст джерела
Анотація:
Статтю присвячено дослідженню ідей філософії серця Григорія Сковороди у збірці П. Тичини «Замість сонетів і октав». Особливу увагу приділено образу серця, християнським та моральним цінностям у прозопоезії.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
3

Онікієнко, І. М. "Самособоюнаповнення" В. Стуса як інтелектуальна модель спротиву тоталітаризму. Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2014. http://dx.doi.org/10.31812/0564/445.

Повний текст джерела
Анотація:
Розглядається "самособоюнаповнення" В. Стуса як інтелектуальна модель спротиву тоталітаризму та художнє вираження цієї філософії буття в символі духовної дороги поетичної збірки "Час творчості". Універсальний символізм збірки осмислюється як реалізація концептуальних ідей епох Бароко, Модернізму та Постмодернізму, що у значній мірі пояснює етимологію та феномен наступних Стусових "Палімпсестів". "Самособоюнаповнення" В. Стуса розкривається в контексті філософської практики духовного пересотворення Г. Сковороди, коли створений вільний внутрішній мікрокосм душі відкриває простір в безмежжя макрокосму
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
Також вас можуть зацікавити розширені добірки на тему "Філософія Г" для конкретних типів джерел:
Статті в журналах
Ми пропонуємо знижки на всі преміум-плани для авторів, чиї праці увійшли до тематичних добірок літератури. Зв'яжіться з нами, щоб отримати унікальний промокод!

До бібліографії