Добірка наукової літератури з теми "Форми шлюбу"

Стаття присвячена історико-юридичному аналізу діяльнісної форми фіксації українського правового звичаю. Виконано спробу теоретичного обґрунтування діяльнісної форми правового звичаю на базі емпіричного матеріалу. Правовий звичай постає у суспільній реальності внаслідок дій чи бездіяльності учасників правовідносин, а згодом фіксується у певній формі. Діяльнісна (поведінкова) є першою серед цих форм і притаманна усім звичаям без винятку навіть тоді, коли паралельно з нею вони набувають інших форм (усних і письмових). Досліджено символізм діяльнісної форми українського звичаєвого права, який посилював його чинність у суспільстві внаслідок покращення застосування та реалізації відповідних норм. Діяльнісна форма правового звичаю мала властивість ускладнюватися та набувати набувати яскравого, символічного чи обрядового вираження задля кращого закріплення у пам’яті суспільства. Проаналізовано фіксацію правових звичаїв у ритуалах, обрядах та інших символічних діях. Завдяки яскравій символічній формі норма чи навіть інститут звичаєвого права передавався наступним поколінням, не потребуючи при цьому письмових записів. Висвітлено діяльнісні форми фіксації правових звичаїв у копному та козацькому праві. З’ясовано символічні форми здійснення пропозиції укладення шлюбу, виконання процесуальних дій, укладення договорів тощо. Досліджено звичаї закладу, могорича, побратимства, ініціації, обрання кошового отамана, сватання, звільнення злочинця дівчиною та ін. Однак не кожен правовий звичай набував саме символічної форми, як і не кожна символічна дія містила у собі звичаєво-правову норму. Ритуали, обряди й інші символи були не тільки формою фіксації, але й часто засобом реалізації відповідних норм українського звичаєвого права. У підсумку зазначено, що діяльнісна форма фіксації правового звичаю була найбільш поширеною та дозволяла виявити його чинність в суспільстві навіть за відсутності фіксації в інших формах. Існує не тільки можливість, але і необхідність діяльнісної форми фіксації правового звичаю, адже діяльнісна форма утворювалася та розвивалася в унісон із самим правовим звичаєм. Усні та письмові форми фіксації українського звичаєвого права виникали згодом і паралельно з діяльнісною формою, доповнюючи її.

У науковій статті досліджується концепція, основи та наслідки фіктивного шлюбу за законодавством України, аналізується історична ретроспектива цього питання та досвід інших країн. У сучасних умовах, коли суспільство стикається з кризою сімейних цінностей, коли інсти- тут шлюбу в останні роки знецінюється, держава повинна вжити дієвих заходів для подолання цих проблем. Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він є фіктивним. Після укладення фіктивного шлю- бу сторони здійснюють юридичні дії без наміру настання правових наслід- ків, передбачених законом. Підкреслюється, що саме відсутність наміру створити сім’ю є ознакою фіктивного шлюбу, і мотиви його укладення не мають юридичного значення. Зазначається, що фіктивний шлюб не є під- ставою для прав та обов’язків подружжя між особами, між якими він був зареєстрований. Якщо під час фіктивного шлюбу особи придбали майно, то воно вважається належним їм не на основі спільної власності, а на праві спільної власності відповідно до норм цивільного законодавства, а не сімей- ного права. При цьому розмір часток кожного з них визначається відповідно до їх участі у придбанні цього майна. Крім того, якщо особа при укладанні такого шлюбу змінила своє прізвище, вважатиметься, що воно називаєть- ся цим прізвищем без достатньої правової підстави. Крім того, передшлюб- ний договір, укладений між такими особами, визнається недійсним. У той же час, якщо фіктивна сімейно-правова ситуація в майбутньому породжує не уявні, а справжні правовідносини, закон не надає фіктивного юридичного значення. Підкреслюється, що фіктивний шлюб у деяких країнах є основою притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зазначається, що за- конодавство інших країн передбачає більш конкретні засоби доказування, які можуть бути використані у таких випадках. Зроблено висновок, що фік- тивний шлюб слід розглядати не лише як фіктивну операцію, а як форму шахрайства. У цьому випадку для боротьби з фіктивними шлюбами слід по- силити відповідальність, особливо у випадках фіктивних шлюбів з метою нелегальної міграції. Ймовірно, у законодавстві України може бути перед- бачений широкий спектр повноважень, що дасть змогу довести фіктивний характер шлюбу у випадках, коли позов про визнання шлюбу недійсним по- дає одна з осіб, права яких порушено у зв’язку з реєстрацією такого шлюбу.

Статтю присвячено проблемі використання сексуальної поведінки жінками в маніпулятивних цілях щодо чоловіків. У результаті проведеного автором аналізу зроблено висновок про те, що форми гендерного насильства, які застосовуються жінками щодо чоловіків, залежать від наявного у чоловіків і жінок капіталу, що визначає їх місце в ієрархії демопопуляції. Констатовано, що за умови обмеженості у чоловіка фінансово-майнового та політичного капіталу і наявності достатньо високого рівня розвитку некапіталізованого інтелекту жінки можуть використовувати сценарій матріархальної альфонсіади (за наявності вікового розриву). Статтю присвячено проблемі використання сексуальної поведінки жінками в маніпулятивних цілях щодо чоловіків. У результаті проведеного автором аналізу зроблено висновок про те, що форми гендерного насильства, які застосовуються жінками щодо чоловіків, залежать від наявного у чоловіків і жінок капіталу, що визначає їх місце в ієрархії демопопуляції. Констатовано, що за умови обмеженості у чоловіка фінансово-майнового та політичного капіталу і наявності достатньо високого рівня розвитку некапіталізованого інтелекту жінки можуть використовувати сценарій матріархальної альфонсіади (за наявності вікового розриву). Виявлено, що при переході у вищі статусні групи чоловіків за рівнем доходу та адмінресурсу зростає імовірність використання сценарію прихованої депривації і пасифікації із використанням формату домашньої проституції або прихованої депривації і пасифікації із застосуванням практик «умовно-випадкового» обмеження сексуальної активності чоловіка та їх заміщення іншими формами структурування часу. З’ясовано, що низькостатусні чоловічі особини піддаються неприхованій гендерній дресурі та прямому насильству із відкритою депривацією та пасифікацією. В цьому випадку метою жінки стає надексплуатація чоловіка за допомогою матріархальної держави та інституційно-правових механізмів узалежнення, переважно через дітей та пов’язані із дітьми норми майнового рейдерства в межах офіційного шлюбу. У всіх сценаріях гендерної дресури ключовим мотивом є десексуалізація сексу та всіляке депотенціювання чоловіків із використанням відкритого або прихованого гендерного насильства

Однією з умов гармонійного людського буття є сім’я, як особлива суспільність людей, заснована на природних і соціокультурних правах і цінностях; ця суспільність постійно порушується, але завжди знаходить в собі сили для задоволення своїх потреб. Найбільш помітним явищем, що характеризує порушення єдності сім’ї є розлучення. Воно сприяє усвідомленню людиною як недосконалості сім’ї, так і її соціальної значущості, одночасно це сильний стрес і цінні знання, пов’зані з природою індивіда. У статті з’ясовано, що соціальна робота з неповнолітніми матерями має відповідати ідеям поетапної роботи з цією категорією громадян. Необхідна злагоджена робота державних установ соціального захисту, сфери освіти та охорони здоров’я. Визначено, що для раннього виявлення гострих соціальних проблем у сім’ї неповнолітньої матері та для роботи з профілактики девіантного материнства, важлива міжвідомча взаємодія щодо їх виявлення, реєстрації неповнолітніх матерів. Мета дослідження полягає у висвітленні та аналізі основних аспектів соціалізації дітей у сім’ях розлучених батьків та вивчені особливостей вдосконалення соціальної роботи з даною категорією дітей; визначені сучасних тенденцій в соціальному аналізі розлучення як суспільного явища. Методологія. Завдяки використанню методів аналізу, синтезу та узагальнення нормативно-правових актів та документів, встановлено, що аналіз розлучення в сучасному соціальному середовищі класифікується в залежності від категоричності заборони в законодавстві та за ступенем офіційності при вирішенні питання про розірвання шлюбу. Результати і практичне значення. З’ясовано, що сформується державно-суспільна система допомоги, сприяючи розвитку розлучених сімей з дітьми, реалізації їх потенціалу; зміст і форми роботи будуть на ранньому етапі попереджати негативні явища в розвитку сім’ї як малої групи і соціального інституту, в моральному, духовному і фізичному становленні особистості дитини; сучасна практика та професійна освіта за напрямом соціальна робота в Україні сприятимуть депроблематизації та деконструюванню неповнолітнього материнства. Наступним етапом наукового аналізу має бути вивчення складу сімей неповнолітніх матерів.

Стаття присвячена дослідженню полігамії в Індії, яка розглядається у контексті питань Тендерної рівності та Тендерної дискримінації у шлюбі. Ґендерно-правовий аналіз, покладений в основу дослідження, дає змогу подивитися на проблему полігамії з позиції прав жінок. Наводиться позиція, згідно з якою інститут багатоженства ототожнюється з обмеженням прав і свобод жінок. Констатується, що досі багато західних дослідників і представників міжнародних правозахисних і неурядових організацій ототожнюють полігамію із соціальною несправедливістю і порушенням прав жінок. На увагу заслуговує Індія, яка провела правові реформи з метою встановлення Тендерної рівності у шлюбі. Сучасна Індія вибрала правовий курс на перехід від полігамії до моногамії, а це сприятиме насамперед захисту прав індійських жінок у шлюбі. Полігамія -санкціонована суспільством можливість чоловіка або жінки мати декілька шлюбних партнерів одночасно. Інакше кажучи, полігамія - багатошлюбність. Може виступати у формі полігінії (коли чоловік має кілька жінок) чи поліандрії (коли жінка має кілька чоловіків). До недавнього часу у шлюбно-сімейному праві Індії поряд із моногамією допускалися обидва варіанти полігамії: полігінія та поліандрія. В Індії полігамія законодавством була дозволена. Число дружин було визначено Законами Ману для кожної варни. Інститут багатоженства був поширений серед більшості громад на території країни й особливо в індійських князівствах. Звичай полігамії належав до вищих верств суспільства. Бідні люди дуже рідко мали декілька дружин - тільки якщо у першої не було дітей або вона була хвора, одружувалися вдруге. В Індії полігінія зберігалася протягом багатьох століть. Проте з часом інститут багатоженства почав поступово витіснятися моногамним шлюбом. Перші кампанії щодо скасування полігінії розгорнулися у ХІХ ст. У статті аналізується розвиток законодавства Індії щодо ліквідації полігамії. Окрему увагу приділено питанню поліандрії в Індії, яка практикується у деяких народів. Зазначається, що це явище характерне для бідних верств суспільства. Робиться висновок, що де-юре в ХХІ ст. для всіх громадян Індії встановлене загальне сімейне право, а це означає моногамію у шлюбі. Проте де-факто зберігаються полігамні шлюби, попри закріплення принципу Тендерної рівності на конституційному рівні.

Красник, К. С. Форми здійснення права особи на сім’ю за сімейним законодавством України : дис. ... д-ра філос.: 081, 08 / Катерина Сергіївна Красник; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2020. - 217 с.
Дисертаційне дослідження є кваліфікаційною науковою працею, в якій запропоновано нові теоретичні узагальнення та положення щодо поняття, сутності та особливостей форм здійснення права особи на сім’ю за сімейним законодавством України, обґрунтовано пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного сімейного законодавства України щодо здійснення права особи на сім’ю. Уточнено поняття «сім’я» як об’єкт охорони приватного права, розглянуто шлюб як форму здійснення права особи на сім’ю; розкрито проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу між собою як форму здійснення права особи на сім’ю. Розглянуто усиновлення як форму здійснення права дитини на сім’ю; обґрунтувано положення про опіку та піклування, особливості прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу. Визначено інші форми здійснення права дитини на сім’ю.
The dissertation research is a qualifying scientific work, which offers new theoretical generalizations and provisions on the concept, nature and features of forms of exercising the right to a family under the family law of Ukraine, substantiates proposals aimed at improving the current family legislation of Ukraine on the exercise of the right to a family. 'yu. The concept of "family" as an object of protection of private law is specified, marriage is considered as a form of exercising a person's right to a family; the residence of a woman and a man in one family without registration has been revealed intermarriage as a form of exercising a person’s right to a family. Adoption is considered as a form of exercising the child's right to a family; the provisions on guardianship and care, features of a foster family, family-type orphanage are substantiated. Other forms of exercising the child's right to a family have been identified.
Диссертационное исследование является квалификационной научной работой, в которой предложены новые теоретические обобщения и положения относительно понятия, сущности и особенностей форм осуществления права человека на семью за семейным законодательством Украины, обоснованы предложения, направленные на совершенствование действующего семейного законодательства Украины относительно осуществления права человека на семью. Уточнено понятие «семья» как объект охраны частного права, рассмотрен брак как форма осуществления права человека на семью; раскрыто проживания женщины и мужчины одной семьей без регистрации брака между собой как форму осуществления права человека на семью. Рассмотрено усыновление как форма осуществления права ребенка на семью; обосновано положение об опеке и попечительстве, особенности приемной семьи, детского дома семейного типа. Определены другие формы осуществления права ребенка на семью.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2021. У дисертації на підставі проведеного аналізу історичного досвіду обґрунтовано недоцільність застосовування до фактичного подружжя – чоловіка та жінки, що проживають однією сім’єю без шлюбу, поняття «конкубінат», а також відсутність соціально корисної мети законодавчого регулювання фактичних шлюбних відносин в сучасній Україні. Визначено перелік позитивних та негативних матеріальних умов вступу та перебування у фактичних шлюбних відносинах, перелік елементів юридичного складу, необхідного для встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. Обґрунтовано вид судового провадження у справах про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та надано пропозиції щодо формулювання предмета заяви (позову) та змісту резолютивної частини судового рішення у справах про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. Досліджено юридичний склад, що є підставою для виникнення аліментних правовідносин між фактичним подружжям, встановлено недотримання законодавцем принципів міжнародно-правових актів при наданні права на усиновлення дитини особами різної статі, що не перебувають у шлюбі між собою. Обґрунтовано доцільність виключення зі змісту Сімейного кодексу України статей 74, 91 та ч.ч. 4, 5 ст. 211, які регламентують правові наслідки спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу (фактичних шлюбних відносин), а саме майнові правовідносини, правовідносини взаємного утримання, правовідносини усиновлення. Ґрунтуючись на проведеному дослідженні історії розвитку та зарубіжному досвіді правового регулювання фактичних шлюбних відносин, на основі аналізу норм матеріального та процесуального права, судової практики, правових висновків Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Верховного Суду, Європейського Суду з прав людини, положень міжнародно-правових актів зроблені рекомендації щодо правозастосування в зазначеній сфері та внесення змін до діючого законодавства. Встановлено, що запровадження в Україні зареєстрованого цивільного партнерства як альтернативної форми шлюбу, яка усуне більшість розглянутих проблемних питань, можливе виключно для різностатевих та одностатевих пар одночасно, що суперечить суспільній думці та є причиною відкладення розробки та прийняття відповідного закону.