Добірка наукової літератури з теми "Фактори якості сну"

В статті представлені результати дослідження психічного стану студентів вищих медичних закладів освіти під час дистанційного навчання, спричиненого карантинними заходами з приводу пандемії COVID-19. Мета – порівняльна оцінка показників психічного здоров᾽я і якості життя у студентів закладу вищої медичної освіти під час дистанційного навчання. Матеріал і методи. Основою роботи є результати обстеження 206 студентів ІІІ–IV курсів медичного факультету, які навчаються за спеціальністю 222 «Медицина» під час дистанційного навчання, спричиненого пандемією COVID-19, за допомогою опитувальника на базі GoogleForms, який включав питання про соціально-демографічні характеристики, шкали PHQ-2 та GAD-2, питання про дистанційне навчання, питання про якість життя. Результати. Виявлено фактори, які викликають тривожні побоювання в умовах карантину з приводу COVID-19, при цьому зміна звичайних життєвих сценаріїв поступається можливості зараження вірусом SARS-CoV-2. Під час дистанційного навчання 77 з 206 опитаних (37,4 %) мали виражені депресивні розлади, при тому 54 з 206 опитаних (26,2 %) мали також виражену тривогу, 56,3 % опитаних мали проблем зі сном під час карантину, при цьому 7,8 % мали щоденні проблеми, не зважаючи на проживання в домашніх умовах, де простіше регулювати сон, порівняно з гуртожитком. Зміни психічного стану негативно вплинули на якість життя, пов᾽язану зі здоров᾽ям, значно більше на психічний компонент, ніж на фізичний. Висновки. Проведене дослідження вказало, що дистанційне навчання студентів вищих медичних закладів освіти, яке проводилося через пандемію COVID-19, може викликати тривогу і депресію у майбутніх медиків, знижувати якість сну. Особливо небезпечним є зниження якості психічного компонента якості життя. Отримані дані необхідно враховувати при створенні дистанційних курсів та програм психопрофілактики.

РЕЗЮМЕ. Одним з можливих патогенетичних, потенційно модифікованих факторів ризику розвитку ожиріння, артеріальної гіпертензії та синдрому подразненої кишки з запорами можуть бути порушення тривалості та якості сну і поява епізодів нічного апное, хоча їх вираження та глибина при коморбідності цих трьох захворювань не вивчалася. Мета – вивчити характер змін якості сну у хворих на ожиріння, артеріальну гіпертензію у поєднанні з синдромом подразненої кишки з запорами. Матеріал і методи. Обстежено 52 хворих на СПКз, 18 – на артеріальну гіпертензію без супутньої патології, II ступеня, II стадії з нормальною масою тіла, та 120 хворих із коморбідністю ожиріння різного ступеня у поєднанні з АГ та СПКз. Для оцінки якості сну збирали сомнологічний анамнез, хворі заповнювали анкету бальної оцінки суб’єктивних характеристик сну, анкету скринінгу синдрому денної сонливості (Епвортської шкали) та скринінгу синдрому апное під час сну. Результати. Аналіз симптомів суб’єктивної оцінки якості сну свідчить про зниження даного показника у хворих із коморбідною патологією у 1,9 раза, порівняно зі здоровими, в 1,7 раза у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та у 1,59 раза у обстежених із СПКз. Результати оцінки показників Епвортської шкали сну свідчать, що сонливість в денний час у хворих з коморбідною патологією відмічалась у 2,4 раза (Р<0,01) частіше, ніж у пацієнтів з АТ та СПКз без супутньої патології. Найбільше вираження проявів синдрому обструктивного апное під час сну у хворих з поєднанням ожиріння, артеріальної гіпертензії та СПКз була у 4,3 раза вираженішою, ніж у здорових, а при АТ – у 2,8, тоді, як при СПКз менше у 1,4 раза. Висновки. Отримані дані дослідження свідчать, що недостатня якість та тривалість нічного сну, зростання числа і вираження епізодів нічного апное сну властиві як для хворих на СПКз і АГ, так і особливо для хворих з їх поєднанням з ожирінням різного ступеня, що може бути потенційно модифікованим фактором прогресування коморбідної патології та потребує медикаментозної корекції.

Мета: вивчити вплив порушень сну на розвиток мозкового інсульту. Матеріали і методи. Проведено анкетування 98 пацієнтів із мозковим інсультом задля вивчення впливу порушень сну на розвиток мозкового інсульту в інсультному відділенні та у відділенні інтенсивної терапії та кризових станів Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради. Стан порушень сну вивчено за допомогою пітсбурзького опитувальника якості сну (PSQI) та визначення індексу тяжкості безсоння (Insomnia Severity Index – ISI). Результати. Встановлено, що у третини пацієнтів похилого віку (34,4 %) нічний сон тривав менше 7 год, індекс тяжкості безсоння становив (16,13±1,25) бала (помірні порушення сну), переважала частка помірних порушень сну (в (43,75±1,04) %) і відзначалася наявність виражених порушень сну (в (18,75±1,66) %). Пацієнти, старші 60 років, склали найбільшу групу з виявленим мозковим інсультом (65,3 %), при цьому гіпертонічну хворобу виявляли у них в 68,8 % випадків, що свідчить про вплив порушення сну на розвиток артеріальної гіпертензії та мозкового інсульту. Лікування порушень сну повинно стати складовою у профілактиці серцево-судинних захворювань, церебро­васкулярної патології та мозкового інсульту. На думку провідних експертів для лікування порушень сну найкраще використовувати когнітивно-поведінкову терапію. Висновки. Враховуючи доведений вплив порушень сну (інсомнії) на розвиток цереброваскулярних захво­рювань, необхідно впровадити в систему громадського здоров’я низку інформаційно-просвітницьких заходів для їх профілактики та покращення рівня знань про психологічну освіту/гігієну сну. З метою виявлення та корекції неправильних переконань стосовно сну і хибних уявлень про безсоння та його наслідки забезпечити консультацію психолога або психотерапевта пацієнтам з гіпертонічною хворобою, особам, старшим 60 років, та всім пацієнтам, які скаржаться на порушення сну.

Резюме. Цукровий діабет (ЦД) являє собою одну з провідних медико-соціальних проблем сучасного суспільства, що зумовлено високою захворюваністю та його поширеністю, частим виникненням ускладнень. Дослідження факторів розвитку, а саме: порушення сну, депресія, серцево-судинні захворювання (ССЗ), вивчення причини, комплексне розв’язання проблеми, наявність якої негативно позначається на якості життя людини, дозволять покращити стан здоров’я пацієнтів із ЦД 2 типу. Мета дослідження – проаналізувати літературні джерела щодо впливу тривожних, депресивних розладів на розвиток і прогресування серцево-судинних захворювань у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу для ранньої діагностики захворювань та їх профілактику. Матеріали і методи. При дослідженні використано дані літературних джерел та дані проведених наукових досліджень щодо причин розвитку захворювань, зокрема депресії, цукрового діабету 2 типу, розладів сну, серцево-судинних захворювань, і їх взаємозв’язок та взаємовплив. Результати. Цукровий діабет 2 типу є найпоширенішим типом діабету, що становить близько 90 % усіх випадків діабету. Це захворювання найчастіше діагностується у дорослих людей, але все частіше спостерігається у дітей, підлітків через підвищення рівня ожиріння, малорухливого способу життя, психоемоційного перевантаження, стресів. Депресія є фактором ризику виникнення цукрового діабету та негативно впливає на його перебіг, підвищуючи ризик розвитку ускладнень. Пацієнти з ЦД страждають від супутньої депресії у 2–3 рази частіше, ніж без нього. Поширеність депресивних розладів у хворих із ЦД у середньому становить близько 14 %. Приблизно у 80 % випадків у пацієнтів із ЦД 2 типу виявляється артеріальна гіпертензія. Головною причиною смертності є гострі серцево-судинні захворювання, від яких помирає 75 % хворих. За даними клінічних досліджень у 15–25 % пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС) виявляють симптоми депресії, яка в 3,7 раза підвищує несприятливий перебіг хвороби. Результати іноземних досліджень свідчать, що смертність від серцево-судинних захворювань серед людей, які сплять менше 4 год на добу на 36 % вище, ніж у тих, які сплять 4–8 год, а ризик розвитку інсульту становить 34 %. Пацієнти, які схильні до даних захворювань і спали достатню кількість часу, ризики компенсувалися і значно зменшувалися. Висновки. Основною причиною значної захворюваності та смертності від ЦД із супутніми ССЗ можна вважати високу поширеність факторів ризику і відсутність єдиного підходу до боротьби з ними. Вивчаючи чинники ризику, отримаємо можливість зрозуміти вплив мультифакторної природи на розвиток й ускладнення перебігу захворювань. Дослідження та аналіз зв’язків між депресивними порушеннями й розвитком серцево-судинної патології дозволять встановити рівень впливу цих факторів на розвиток цукрового діабету 2 типу.

Цереброваскулярна патологія є однією з основних причин смертності та основною причиною інвалідизації населення в усьому світі. Особливо актуальним питанням є пошук нових мішеней для патогенетичного лікування початкових стадій цереброваскулярних захворювань. Одним із ранніх симптомів цереброваскулярних захворювань (початкових проявів недостатності мозкового кровообігу) є розлади сну (інсомнія), що тісно пов’язані з порушенням функції автономної нервової системи. Відновлення сну та його характеристик має важливе значення не тільки для загального самопочуття пацієнтів, але й для реалізації адаптаційних та компенсаторних можливостей головного мозку в умовах впливу судинних факторів ризику. Нами було проведене дослідження, присвячене оцінці впливу цілеспрямованого відновлення якості сну на стан пацієнтів із початковими проявами недостатності мозкового кровообігу. Метою дослідження була оцінка клінічної ефективності, переносимості та безпечності тразодону (50 мг на ніч) у пацієнтів із початковими проявами недостатності мозкового кровообігу на тлі традиційного лікування. Матеріал та методи. У дослідженні взяли участь 45 пацієнтів із початковими проявами недостатності мозкового кровообігу та інсомнією. Основну групу становили 34 хворі віком від 30 до 58 років, серед яких було 26 жінок та 8 чоловіків (з артеріальною гіпертензією 1–2-го ступеня І стадії, дисліпідемією, нестенозуючим атеросклерозом церебральних судин). Групу контролю становили 11 пацієнтів (7 жінок і 4 чоловіки), середній вік яких був 47,7 ± 6,7 року. Всім хворим проводили загальноклінічне, клініко-неврологічне, клініко-психологічне та клініко-інструментальне обстеження. Пацієнти основної групи отримували додатково до стандартної терапії 50 мг тразодону на ніч протягом спостереження (4 тижні) на відміну від пацієнтів контрольної групи, які отримували лише стандартну терапію.Результати та їх обговорення. В основній групі самопочуття пацієнтів статистично значимо покращилося порівняно з попереднім станом. Хворі відмічали зменшення інтенсивності або зникнення таких скарг, як головний біль, запаморочення, схвильованість, ком у горлі, відчуття серцебиття, покращилися здатність до концентрації уваги та якість сну. В контрольній групі стан пацієнтів мав тенденцію до поліпшення, але менш динамічно. В основній групі протягом 4 тижнів статистично значимо зменшилися прояви вегетативної дисфункції (з 35,35 ± 9,75 бала до 30,22 ± 11,1 бала за опитувальником для виявлення ознак вегетативних порушень) та реактивної тривожності (з 41,82 ± 11,02 бала до 36,62 ± 10,5 бала за шкалою Спілбергера). В контрольній групі показники мали тенденцію до позитивної динаміки.Висновки. З метою більш суттєвого та безпечного впливу на симптоми початкових проявів недостатності мозкового кровообігу, зокрема проявів інсомнії, в схему лікування доцільно включати тразадон (Триттіко) у дозах, близьких до 50 мг, на ніч.

Зміцнення психічного здоров’я населення є одним із найважливіших завдань громадської охорони здоров’я в усіх країнах світу. В цьому сенсі особливого значення надають ранньому втручанню у продромальну стадію психозу, що дозволяє запобігти розвитку патологічного процесу, зберегти соціальне функціонування і якість життя пацієнтів.Мета дослідження – вивчити клініко-психопатологічні та патопсихологічні закономірності розвитку продромальної стадії психозу для виявлення факторів ризику формування психозу і розробки профілактичних заходів.Матеріали і методи. Для вирішення поставлених завдань у роботі було використано такий комплекс методів дослідження: I – Клініко-психопатологічний метод. II – Психометричні методи: шкала оцінки продуктивної і негативної симптоматики PANSS; шкала суїцидального ризику (Лос-Анджелеського суїцидологічного центру); шкала продромальних симптомів SOPS; шкала визначення клініко-динамічного варіанту перебігу продромального періоду; шкала структурованого інтерв’ю для оцінки преморбідного статусу – PAS -SI. III – Психодіагностичні методики: опитувальник К. Леонгарда–Шмішека для визначення акцентуацій характеру; методика діагностики рівня соціальної фрустрованості Л. І. Вассермана у модифікації В. В. Бойко; методика оцінки інтеграційного показника якості життя. IV – Методи статистичної обробки отриманих даних з визначенням середніх величин, їх помилок, кореляційного аналізу. У процесі виконання роботи було обстежено 137 пацієнтів із вперше виявленим психозом: 65 пацієнтів (друга–третя госпіталізації) – з діагнозом параноїдної шизофренії (ПШ) (F20.0); 72 особи (перша госпіталізація) – з діагнозом гострого поліморфного психотичного розладу (ГППР) (F23.0, F23.1). Усі пацієнти були обстежені як у форматі реального часу, так і ретроспективно. Вивчення клініко-психопатологічних особливостей продромального періоду психозу (ППП) у хворих ПШ та ГППР показало, що у клініці ППП пацієнтів із ПШ переважають: розлади мислення (концептуальна дезорганізація) – в 26,2 % випадків (р<0,01); пасивно-апатична соціальна відстороненість – у 30,8 % випадків (р<0,05); соціальна ізоляція (усамітнення) – в 33,8 % випадків (р<0,01); стереотипне мислення – у 30,8 % випадків, при (р<0,05), зниження вираження емоцій – у 33,8 % випадків (р<0,05); емоційне відчуження – у 40,0 % випадків (р<0,01), підозрілість, страх переслідування (персекуторні ідеї) – у 30,8 % випадків (р<0,05). Необхідно відмітити помірний та середній ступені вираження зазначених ознак в обстежених.Результати досліджень та їх обговорення. У хворих із ГППР у ППП переважали клініко-психопатологічні симптоми: зниження толерантності до стресу – в 43,1 % випадків (р<0,01); галюцинаторна поведінка (порушення перцепції / галюцинації) – у 26,4 % випадків (р<0,01); збудження – в 25,0 % випадків (р<0,05); тривожний стан – у 31,9 % випадків (р<0,01); напруження – в 34,7 % випадків (р<0,01); порушення уваги – у 30,6 % випадків (р<0,05); розлади сну – в 27,8 % випадків (р<0,01); неприродний вміст мислення (вигадливе мислення) – у 27,8 % випадків (р<0,01). Необхідно зазначити помірний ступінь вираження вищеперерахованих ознак. Згідно з результатами дослідження, можна констатувати, що у хворих на ПШ у ППП переважають негативні симптоми – (3,3±1,2) бала (р<0,05), тоді як у пацієнтів із ГППР у ППП частіше спостерігаються симптоми дезорганізації – (2,9±0,7) бала (р<0,05) і загальні симптоми – (2,7±1,3) бала (р<0,05).Висновки. З урахуванням клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей, виявлених у пацієнтів у ППП при ПШ та ГППР, у даному дослідженні було розроблено програму раннього втручання, що базувалася на застосуванні психофармакотерапії, психотерапії та соціально-середовищних впливів.

Статтю присвячено теоретичному аналізу окремих психологічних аспектів формування психологічного клімату в спортивній дитячій групі. У теоретико-методологічному дослідженні були застосовані наступні методи: теоретичний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація основних положень психолого-педагогічної науки щодо соціально-психологічного клімату в дитячих спортивних групах для обґрунтування особливостей практичного формування психологічного клімату в дитячій спортивній групі. Визначено, що психологічний клімат у спортивній групі – це відносно стійке налаштування всієї команди, яке пронизує всю систему діяльності й формується на основі суб’єктивного задоволення характером міжособистісних стосунків спортсменів. Індикаторами психологічного клімату в спортивних групах є: ставлення юних спортсменів до навчально-тренувальної та змагальної діяльності; сформованість оптимальних особистісних якостей спортсменів; наявність психологічної сумісності; оптимальність впливів стилю керівництва тренера на клімат в групі тощо. Соціально-психологічний клімат у дитячій групі значно впливає на їх особистість, успішність у спільній діяльності з іншими членами групи (навчання, виховання, спорт, колективні творчі справи), на формування адекватної самооцінки, на створення сприятливої атмосфери міжособистісних взаємовідносин. Встановлено, що у процесі формування сприятливого клімату в дитячій спортивній групі важливою є робота педагогів та психолога, які повинні підтримувати дітей і допомагати у встановленні сприятливого психологічного клімату в їх колективі. При цьому найважливішою умовою формування позитивного або корекції несприятливого психологічного клімату є інтеграція здійснюваних на дитячу групу виховних впливів у єдину систему, що забезпечує безперервність цих процесів. Також для даної діяльності варто використовувати спеціальні форми, до яких відносяться: тематичні тренінгові заняття, орієнтовані на поліпшення групової атмосфери; ділові ігри, спрямовані на вироблення спільного колективного рішення; організація й проведення різних загальногрупових і суспільних заходів тощо. Література Бринзак, С. (2006). Психологічна сумісність та її оцінка в спортивній команді. Молода спортивна наука України : зб. наук. праць з галузі фіз. культури та спорту, 10(4), 36–40. Вінс, В., & Кангараєва, К. (2020). Особливості формування сприятливого психологічного клімату в спортивній дитячій групі в контексті впровадження інклюзивної освіти. Міжнародна наукова інтернет-конференція «Практична психологія в інклюзивному середовищі», (с. 207–212). Переяслав : Видавець Я.М. Домбровська. Гончаренко, В. (2019). Дослідження соціально-психологічного клімату футболістів на етапі попередньої базової підготовки. Слобожанський науково-спортивний вісник: Матеріали XІX Міжнародної науково-практичної конференції «Фізична культура, спорт і здоров’я: стан, проблеми та перспективи», 6К, 26–28. Кенані, С.Б. (2005). Індикатори психологічного клімату спортивної команди (Автореф. дис. канд. наук з фіз. виховання і спорту). Київ. Кричевский, Р.Л. (2009). Социальная психология малой группы. Москва : Аспект Пресс. Монахова, К.В. (2009). Влияние индивидуально-коррекционной работы на взаимоотношения в спортивной команде. Мир образования – образование в мире, 2, 253–259. Одорожа, С.М. (2016). Соціально-психологічні особливості відносин спортивної групи. Наукова конференція «Соціально-психологічний та філософський підхід до проблем сучасного суспільства», (м. Сєвєродонецьк, 8 лютого – 1 березня 2016 р.), (с. 112–113). Сєвєродонецьк : СНУ ім. В. Даля, Оксенюк, І. (2017). Значення факторів психологічної сумісності у взаємовідносинах між тренером та гравцями футбольної команди. Нова педагогічна думка, 3(91), 71–73. Палінічак, О.І. (н.д.). Шляхи формування оптимального психологічного клімату в педагогічному колективі. Режим доступу: http://www.library.kherson.ua/klas/18/pedagog_skarbnychka/metod_porady/palinichak.doc. Тулина, О.О. (2005). К вопросу о формировании коллектива учащихся. Сборник научных трудов Северо-Кавказского государственного технического университета. Серия «Гуманитарные науки», 2(14),129–135. Федик, О.В. (2013). Психологія спорту : матеріали для самопідготовки до семінарських занять для студентів спеціальності «Психологія». Івано-Франківськ : Інін.

The research is devoted to the optimization of the human sleep process regulation with the object of the Internet of things such as smart bed. The factors that affect the sleep quality were described, the market of smart beds was analyzed, the formal model of high quality sleep and the bed model that affects sleep quality the most was build. The system of the smart bed was provided.

Стресове нетримання сечі –одне з найбільш поширених захворювань серед жіночого населення, вкрай негативно позначається на якості життя пацієнток. Серед факторів, які зумовлюють зміни при запальному процесі, велике значення мають так звані білки гострої фази.Беручи до уваги загальну біологічну функцію СРБ, слід вважати закономірним знаходження цього білка безпосередньо в "осередках ураження". Метою нашої роботи стало дослідження вмісту СРБ у сечі та крові пацієнтів зі стресовим нетриманням сечі.Нами 45 хворих на СНС віком від 35 до 75 рр. Групу контролю склали 25 здорових жінок аналогічного віку. У сироватці крові хворих на СНС при поступленні реєстрували підвищення рівня СРБ, практично у всіх хворих він досягав «гострозапального» діапазону і становив в середньому 15,64±3,56 мг/л (р<0,001). Одночасне визначення СРБ у сечі хворих на СНС виявило концентрації біомаркера, що в 4-5 разів перевищували показники в крові і становили в середньому 63,76±4,25 мг/л (р1<0,001).