Добірка наукової літератури з теми "Узагальнена вартість підприємства"

Обґрунтовано необхідність забезпечення стратегічної орієнтації системи фінансового обліку шляхом удосконалення звітності про стратегічні активи підприємства. Запропоновано розуміти стратегічні активи підприємства як сукупність ресурсів підприємства, які забезпечують формування його конкурентних переваг. Метою написання статті визначено удосконалення підходів до визнання та оцінки стратегічних активів підприємства та розробка методики їх відображення в спеціалізованих звітах. Виділено два види стратегічних активів підприємства (капіталізовані стратегічні активи, що відображаються в бухгалтерському балансі підприємства у вигляді традиційних активів підприємства; некапіталізовані стратегічні активи, що не є окремими об’єктами бухгалтерського обліку). Розроблено методику ідентифікації стратегічних активів підприємства в системі обліку. Обґрунтовано необхідність використання моделі «VRIO» (Дж.Б. Берні, Д.Н. Кларк) та узагальнення результатів в Звіті про стратегічні активи підприємства, що використовуватиметься зовнішніми стейкхолдерами для прийняття інвестиційних та позикових рішень. В основу структури запропонованого звіту покладено 6-ти компонентну структуру капіталу підприємства, визначену в міжнародному стандарті інтегрованої звітності . Визначено та проаналізовано основні причини неможливості імітації стратегічних активів конкурентами. Розроблено порядок визнання стратегічних активів у вузькому розумінні в фінансовому обліку. Сформовано модель відповідності окремих видів стратегічних активів видам конкурентних переваг, які вони забезпечують. Обґрунтовано доцільність проведення паралельної оцінки стратегічних активів за відновлювальною вартістю або за вартістю заміщення в системі фінансового обліку. Визначено необхідність врахування при розрахунку відновлювальної вартості та вартості заміщення стратегічних активів такого обсягу затрат, які підприємство повинно буде витратити у випадку втрати конкретного стратегічного активу. Розроблено деталізовану структуру Звіту про стратегічні активи підприємства. Описано механізм формування звіту про стратегічні активи на підприємстві та переваги його впровадження для зовнішніх користувачів.

У статті виявлено проблеми, пов’язані з обліком дебіторської заборгованості що полягають у відсутності чіткого співвідношення дебіторської заборгованості та кредиторської заборгованості у загальній їх структурі; непристосованості методів визначення резерву сумнівних боргів, які передбачені в П(С)БО 10 до обліку на українських підприємствах; розмежуванні понять короткострокової та довгострокової дебіторської заборгованості тощо. Систематизовано класифікацію дебіторської заборгованості за такими критеріями, як: визначення мети, формулювання завдань, конкретизування користувачів інформації, вибір ознаки класифікації, визначення пріоритетних принципів, вибір та групування дебіторської заборгованості за оптимальним типом, а також додатково запропоновано: суб'єкт дебіторської заборгованості, сума заборгованості, вид оцінювання, причина виникнення. Це дозволило визначити такі методи оцінки заборгованості, як , історичної собівартості; вартість реалізації (погашення) – факторингове, форфейтингове оцінювання, оцінювання при дисконті векселя; на основі поточної вартості; теперішня вартість. Запропоновано комплексний методичний підхід до розрахунку резерву сумнівних боргів, що містить аналітичну і математичну моделі розрахунку. Аналітична модель полягає в оцінюванні рівня платоспроможності дебітора на основі розроблених критеріїв рівня неплатоспроможності, за результатами якого списують дебіторську заборгованість покупців і відображають списані суми як сумнівний борг. Обґрунтовано, що математична модель визначення величини резерву, що заснована на методі класифікації дебіторської заборгованості за термінами непогашення. Використання комплексного методичного підходу до розрахунку резерву сумнівних боргів забезпечує розробку комплексної політики розрахунку такого резерву, виходячи з всебічного оцінювання розмірів, складу та термінів виникнення дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи і послуги з урахуванням специфіки господарюючого суб’єкта. Аргументовано, що більшість акціонерних підприємств, звітність яких є обов’язковою, не створюють резерву сумнівних боргів, за такими причина, як: а). це вимагає вилучення з обороту коштів, що можуть бути задіяні в інших сферах діяльності; б). підприємства не хочуть нести додаткові трудові витрати на створення цього резерву. Обґрунтовано перспективи забезпечення ефективного обліку дебіторської заборгованості. Запропоновано оптимізаційну форму бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості, атрибутивні ознаки якої включають: а). наявність єдиного підходу до обліку заборгованості (дебіторської та кредиторської), що забезпечує можливість проведення порівняльного аналізу і загального оцінювання дебіторської та кредиторської заборгованості, а також пов'язаність суб'єктів обліку (будь-яке підприємство може бути у ролі дебітора і кредитора); б).високоякісний облік довгострокової дебіторської заборгованості, що передбачає наявність розробки єдиного підходу до реєстрації та обліку довгострокової дебіторської заборгованості в системі синтетичних рахунків; ведення аналітичного обліку за кожним видом довгострокової дебіторської заборгованості в розроблених відомостях аналітичного обліку; узагальнення та накопичування аналітичної інформації про довгострокову дебіторську заборгованість. В цих умовах, створення ефективної моделі обліку дебіторської заборгованості дозволить уникнути ризиків неплатоспроможності і зниження показників ліквідності внаслідок отримання об’єктивної та своєчасної інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Статтю присвячено формуванню нефінансових показників господарської діяльності підприємств на принципах збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових бізнесу. Досліджено етапи формування нефінансових показників господарської діяльності підприємств в контексті збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових бізнесу. Узагальнено міжнародну практику використання нефінансових показників як невід’ємної частини звітності підприємства. Запропоновано визначення потенціалу корисності такої звітної інформації, зокрема через вартісну оцінку: економічної вигоди – матеріально-грошових надходжень, одержаних в результаті операцій підприємницького характеру; соціально-економічної вигоди – економічної вигоди, оцінка якої враховує як прямі надходження активів, так і задокументовану оцінку впливу операції на збільшення економічної вигоди за результатами реалізації соціальних програм; соціальноекономічного ефекту – нематеріальної соціально-економічної вигоди, одержаної суб’єктами господарювання через оцінку попередження та зменшення втрат (або збільшення доходів). Проаналізовано нефінансові показники у Звітах про управління (які оприлюднюються вітчизняними емітентами цінних паперів з 2019-го року), їх відповідність міжнародній практиці розкриття таких даних в інтегрованій звітності юридичних осіб.Узагальнюючи практику використання нефінансових параметрів емітентами цінних паперів України (які підприємства включають до Звіту про управління), така нефінансова інформація в роботі структурована за рівнями споживачів: мегарівень – інформація, призначена для суб’єктів підприємницької діяльності на міжнародних ринках; макрорівень – інформація, призначена для державного управління та контролю; мезорівень – інформація, призначена для постачальників, покупців, споживачів, кредиторів; макрорівень – інформація, призначена для власників, менеджерів, службовців, партнерів. Проведена в роботі систематизація переліку нефінансових показників за галузевою приналежністю підприємств (на основі ідентичності операційної діяльності), визначення на державному рівні варіативності вибору з урахуванням організаційно-економічної структури підприємства дозволили проаналізувати показники фінансових результатів, реалізацію соціальної підтримки та екологічної безпеки відповідно до бізнеспрограм досліджуваних підприємств. Обґрунтовано критерії "корисності", серед яких чільне місце належить об’єктивній оцінці розвитку бізнесу, організації бізнес-моделі та стратегії корпоративного управління в довгостроковій перспективі, задоволенню потреб інвесторів (власників, працівників, партнерів та інших зацікавлених сторін) у розумінні звітної інформації про продуктивність виробничих ресурсів, а також ефективному зв’язку між динамікою економічних викликів та внутрішніми та зовнішніми ризиками ділової діяльності. Запропоновано методичні аспекти підготовки нефінансових показників для підприємств з урахуванням сучасних викликів на світових ринках, а саме: на умовах дотримання принципу підготовки якісної нефінансової звітної інформації; на основі вибору ключових напрямків господарської діяльності як об’єктів щодо визначення нефінансових показників.

Аграрні підприємства України стають все більш конкурентноздатними та відчувають потребу у залученні додаткових фінансових ресурсів не тільки шляхом кредитування, але й за участю інвесторів. При залученні інвесторів, особливо з іноземним капіталом, важливого значення набуває оцінка вартості аграрного бізнесу, переважна більшість якого зараз являє собою цілісні майнові комплекси. Мета статті -виявити сутність процесу оцінки вартості цілісного майнового комплексу агрохолдингу шляхом визначення найбільш коректної методології оцінки бізнесу, що відповідає даній меті. Виробничий та управлінський процеси агрохолдингу мають істотні відмінності, порівняно з іншими галузями. Звідси виникає гостра необхідність у вирішенні питань теоретико-методологічного характеру, які виникають у процесі реалізації оціночних процедур з оцінки цілісного майнового комплексу (ЦМК) агрохолдингу. Адже саме правильно проведена процедура оцінки вартості бізнесу агрохолдингу здатна підвищити вартість компанії та її інвестиційну привабливість. Погляди дослідників та провідних вчених на проблему визначення вартості бізнесу акціонерних компаній (агрохолдингів) суттєво різняться. Вибір методичного підходу та методу оцінки певної компанії, а в нашому випадку – ЦМК сільськогосподарського підприємства, залежить від виду вартості, який потрібно розрахувати в процесі оцінки вартості. У статті обґрунтовано сутність категорії «вартість» у контексті визначення вартості ЦМК аграрного підприємства. Проведено узагальнення основних методів визначення вартості бізнесу аграрних акціонерних компаній. Запропоновано оцінювати вартість ЦМК аграрного підприємства, виходячи не тільки з мети оцінки, але й враховуючи синергетичний ефект, тобто, придбання вигід від впровадження інтеграційних зв’язків з оточенням, які мають агрохолдинги.

Анотація. Досліджено доцільність та актуальність реформування корпоративного оподаткування доходів в Україні. Проаналізовано наукові розробки вітчизняних і закордонних науковців. Досліджено низьку фіскальну ефективність податку на прибуток підприємств і встановлено стійкий взаємозв’язок рівня сплати податків від комплексу додаткових чинників, а саме рівня корпоративного менеджменту, форми власності та уваги громадськості. Відзначено високу вагу сплати податку на прибуток у загальній структурі Топ-30 підприємствами України за сплати податків. Проаналізовано та узагальнено міжнародний досвід корпоративного оподаткування доходів. Обґрунтовано необхідність заміни податку на прибуток на інший вид податку корпоративного оподаткування доходів. Зазначено системні проблеми щодо ефективності наявних у світі моделей корпоративного оподаткування доходів. Підкреслено негативний вплив низькоподаткових юрисдикцій на функціонування податкових систем низки країн і створення ефекту нерівномірності податкового навантаження. Систематизовано інформацію щодо практичного досвіду впровадження податку на виведений капітал у країнах світу. Досліджено низьку ефективність такої концепції реформування корпоративного оподаткування і недоцільність використання цієї концепції в сучасних умовах України. Оцінено можливість заміни податку на додану вартість і встановлено критичну залежність доходів зведеного бюджету України від надходжень цього податку на рівні більше ніж 35 %. Розроблено та обґрунтовано концепцію реформування корпоративного оподаткування доходів шляхом упровадження 1 % податку з обороту в доповнення податку на додану вартість і повної відміни податку на прибуток. Оцінено обсяг надходжень податкових надходжень за 2010—2019 рр. у разі впровадження авторської концепції корпоративного оподаткування доходів у порівнянні з актуальною системою оподаткування. Згруповано і систематизовано позитивні наслідки для економіки України внаслідок зміни системи корпоративного оподаткування доходів. Підкреслено необхідність формування нової податкової культури і філософії взаємодії представників податкових органів та бізнесу. Ключові слова: корпоративне оподаткування доходів, податок на прибуток підприємств, податок на виведений капітал, податок з обороту. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 3; бібл.: 19.

Мета. Мета дослідження полягає у визначенні особливостей, проблем і перспектив функціонування ринку лізингових послуг у сільському господарстві та його місця в розвитку лізингу в Україні. Методологія / методика / підхід. Методологічною основою дослідження стали як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання. Було використано методи: монографічний, абстрактно-логічний, діалектичний, системно-структурний аналіз. Крім того, для досягнення поставленої мети використано системний підхід, методи інституціональної політичної економії, узагальнення, індукції, дедукції, аналізу, синтезу та порівняння. Результати. У статті ґрунтовно досліджено питання розвитку ринку лізингових послуг в Україні, здійснено аналіз тенденцій його розвитку. Узагальнено особливості лізингу як виду економічної діяльності, що впливають на його розвиток і поширення. Визначено, що найбільш активно застосування лізингових операцій відбувається в сільському господарстві й транспортній сфері. Установлено, що основними гравцями на ринку послуг фінансового лізингу залишаються юридичні особи лізингодавці, десять найбільших із них формують до 80 % портфеля чинних договорів. За умови збереження тренду до зростання вартості лізингового портфеля, у 2020 р. вартість договорів фінансового лізингу в аграрному виробництві України може збільшитися до 8192,6 млн грн. Визначено, що лізингове кредитування є поширеним способом формування матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, воно забезпечує підвищення продуктивності виробництва, сприяє модернізації агробізнесу та підвищенню конкурентоспроможності продукції, підприємств і галузі в цілому. Оригінальність / наукова новизна. Наукова новизна полягає у визначенні співвідношення динаміки зміни вартості договорів фінансового лізингу укладених у сільському господарстві з показником валового внутрішнього продукту, та розробці математичних функцій, що описують зміну зазначених показників. Дістало дальшого розвитку обґрунтування місця сільського господарства на ринку послуг фінансового лізингу. Практична цінність / значущість. Практична цінність цієї статті полягає в тому, що одержані автором теоретичні узагальнення сприятимуть формуванню уявлень про стан і перспективи розвитку ринку лізингових послуг в Україні та місце сільського господарства в ньому. Розроблені функції екстраполяції вартості договорів фінансового лізингу галузі та валового внутрішнього продукту можуть бути використані в процесі поточного планування діяльності.

У статті розглянуто фінансовий механізм капіталізації земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств у взаємовідносинах з територіальними громадами, етапи його формування. Акцентовано увагу на необхідності ринкової капіталізації земель сільськогосподарського призначення у взаємовідносинах з територіальними громадами. Розглядається й аналізуються методичні підходи у грошовій оцінці земельних ресурсів. Відображено нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення в Україні за сільськогосподарськими угіддями. Проведено аналіз орендної плати щодо використання земель сільськогосподарського призначення за регіонами. Досліджено основні види оцінки земельних ресурсів залежно від мети та методів її проведення. Здійснено аналіз нормативно-правових актів, які регламентують порядок проведення оцінки земельних ресурсів. З’ясовано, що вартість, за якою земельні ресурси відображаються в обліку залежить від способу набуття їх у власність та/або користування, а також від мети їх використання. Встановлено, що в бухгалтерському обліку для оцінки земельних ресурсів використовуються такі види вартостей, як: первісна (історична (фактична) собівартість або справедлива вартість) та переоцінена. У процесі дослідження використано такі основні методи: системно-структурний та абстрактнологічний (для теоретичних узагальнень результатів аналітичних розрахунків і формулювання висновків); аналізу і синтезу (для деталізації об’єкта дослідження через його поділ на окремі складові та зведення результатів їх вивчення в одне ціле); метод порівняльного аналізу (для обґрунтування застосування окремих інструментів регулювання виробничих і управлінських відносин); економіко-статистичний – групування, кореляційно-регресійний аналіз (для виявлення впливу чинників на окремі його критерії); розрахунковоконструктивний (в опрацюванні стратегії розвитку). Доведено, що з формуванням ринку земель питання з нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення набувають нового змісту та потребують подальшого дослідження. Звернута увага на взаємовідносини територіальних громад і сільськогосподарських підприємств щодо наповнення місцевого бюджету платою за використання земельних ресурсів. Визначено капіталізацію земельних ресурсів з поступовою трансформацією їх у капітал задля підвищення ринкової ціни. Виявлено значну диференціацію вартості сільськогосподарських земель у регіонах України за нормативно грошовою оцінкою. Зосереджено увагу на значній недооцінці земельних ресурсів та довгому терміні їх капіталізації. Із метою трансформації земельних ресурсів у фінансові активи обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення фінансового механізму капіталізації земельних ресурсів в аграрному секторі. Зокрема, наголошується на системі експертної та нормативно грошової оцінки земель, формування та розвитку інфраструктури ринку сільськогосподарських земель.

Мета статті — обґрунтувати теоретико-методологічні та науково-практичні аспекти сутності та структури механізму функціонування і розвитку аксіосфери систем клієнтського сервісу. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність дослідження, класифікації, експертної оцінки головних визначальних чинників і елементів аксіосфери систем клієнтського сервісу. Методологічною основою став комплекс взаємопов’язаної сукупності різних методів наукового дослідження: аналізу та синтезу — для окреслення теоретичних прикладних засад проблем формування аксіосфери; діалектичного пізнання — для постановки проблеми дослідження, вивчення та деталізації об’єкта дослідження; семантичного аналізу — для визначення сутності основних понять проблемного поля дослідження; спостереження й узагальнення — для характеристики сучасного стану підприємств та визначення тенденцій розвитку сфери гостинності; структурно-логічного аналізу — для встановлення взаємозв’язків між категоріями досліджуваної проблеми. Методологічним орієнтиром дослідження проблеми стали ключові методологічні підходи — аксіологічний, системний, культурологічний, компетентнісний, синергетичний та ін. Наукова новизна. Розвинуто науковий підхід до визначення структурно- змістового наповнення механізму функціонування і розвитку аксіосфери систем клієнтського сервісу через розширення суб’єктивного складу, що надає системі ефективного значення. Висновки. Обґрунтовано доцільність використання певного набору формалізованих підходів до формування систем організаційної культури та професійного компетентнісного потенціалу в системах клієнтського сервісу, що, як наслідок, забезпечить додану та ринкову вартість бізнесу підприємств готельно-ресторанної сфери. Брак комплексності та системності у висвітленні питань удосконалення та ефективності систем клієнтського сервісу зумовлює потребу в подальших теоретичних дослідженнях цієї проблеми.

Мета. Мета статті — дослідити підходи щодо формування витрат в умовах діяльності підприємств ресторанного господарства. Методи. Проведене дослідження ґрунтується на застосуванні таких наукових методів як: порівняння, узагальнення, типології, абстракції, а також системного та логічного підходів, пов’язаних з реалізацією теоретико-методичних підходів до формування витрат. Результати. Визначено місце підприємств ресторанного господарства в сучасному суспільстві, а також кількість та якість послуг, що ними пропонуються. З’ясовано, що за функціональним призначенням підприємства ресторанного господарства, як і промислові підприємства, виготовляють та реалізовують продукцію з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку. Досліджено трансформаційні підходи до визначення теоретичної сутності витрат ресторанного господарства та на їх основі представлено власне бачення щодо їх природи. Уточнено підходи до систематизації витрат підприємств ресторанного господарства та доведено їх комплексний характер в межах різних класифікаційних ознак. В процесі дослідження методичних підходів до формування витрат у закладах ресторанного господарства визначено, що основним методом розрахунку продажних цін на продукцію власного виробництва та покупні товари виступає калькулювання, а документом в якому зазначається вартість сировинного набору на відповідне блюдо є калькуляційна карта. Розкрито сутність таких методів калькулювання як торговельний та виробничий. З метою визначення переваг та недоліків даних методів було проведено їх порівняння. Визнано, що перевагами виробничого методу калькулювання собівартості реалізованої продукції та продукції власного виробництва є прогресивність і точність, а недоліком виступає його трудомісткість порівняно з торговельним методом. Розглянуто сутність позамовного методу калькулювання, який активно використовується у ресторанному бізнесі за умов організації різних заходів та кейтерингу. Ключові слова: ресторанне господарство, витрати, класифікація, формування, методи, калькулювання.