Добірка наукової літератури з теми "Суспільно-політична криза"

Криза легітимності інститутів політичної влади є актуальною проблемою сучасного політичного процесу. Особливо гостро такі проблеми відчуваються у державах, які знаходяться на етапі демократичного транзиту. Легітимність як політичне явище та наукова категорія є предметом зацікавленості широкого кола дослідників. Однак, незважаючи на наукову необхідність у дослідженні закономірностей перебігу процесу втрати легітимності, ми спостерігаємо певне уникнення наукового впровадження концепту делегітимації у політичну науку. З огляду на відсутність великої кількості наукових праць, присвячених проблемам делегітимації політичної влади, вважаємо за необхідне надати визначення поняття «делегітимація» – це процес відчуження політичної влади від джерел легітимності, внаслідок якого відбувається втрата суб’єктності стосовно них. У статті розглядається теоретична концепція конфігурації делегітимаційного процесу. У випадку відсутності адекватної та своєчасної політтехнологічної реакції на делегітимаційний процес він може призвести до деініціалізації президентської влади. Дослідження процесу делегітимації президентської влади та етапів його перебігу є важливим у контексті сприяння забезпеченню стабільності і сталого розвитку політичної системи та її інститутів. У рамках цього дослідження ми розглянули кризу легітимності як політичне явище. Встановили особливості впливу кризи легітимності на політичну систему. Запропонували розрізняти такі типи кризи легітимності президентської влади: інституційна, нормативно-процедурна, суспільно-політична, міжнародних зносин. Дослідили технології, які застосовують для управління процесом делегітимації президентської влади на етапі деініціалізації. Визначили найбільш релевантні методи для оцінки ефективності та контролю за результатами застосування делегітимаційних політичних технологій.

У статті наведено розв’язання актуальної наукової проблеми визначення ролі молоді в суспільстві в умовах полі- тичної невизначеності й особливості формування державної молодіжної політики. Авторка визначила, що державна молодіжна політика − це система інститутів, що містить різноманітні еле- менти (навчально-педагогічні, політично-правові, інституційно-організаційні й фінансово-економічні), вона чинить управлінський вплив на молодь як унікальний феномен суспільства для забезпечення максимально повного використання молоді як потенціалу й ресурсу для досягнення управлінської мети. У статті доведено, що з боку публічного управління молодь виступає одночасно і як ключовий об’єкт управлін- ського впливу, і як активний, гнучкий і потужний ресурс і потенціал суспільно-економічної та політичної дії. Саме цей суб’єкт – об’єктна роль молоді в суспільстві й у публічному управлінні – робить її найчутливішою до політичних та економічних змін, швидкою під час реагування на заклики й ситуативні дії. Політична невизначеність або кри- за, які загострюють суперечності й проблеми в суспільстві, є ключовими чинниками зростання активності моло- ді щодо участі в суспільно-економічних процесах і стають загрозою ймовірної швидкої ідеологічної «поляризації» молоді. Це може сприяти залученню молоді як цінного ресурсу в «арсенал» публічного управління або привести до його втрати. Авторкою узагальнені ключові особливості формування державної молодіжної політики в умовах політичної та економічної невизначеності чи кризи, які потребують реалізації як через інститути молодіжної політики, так і за участі інших інститутів публічного управління. Ці особливості умовно поділено на два блоки: – стратегічно орієнтований, ідеологічний блок, який формується та реалізується впродовж декількох поко- лінь, сприяє спрямуванню потенціалу молоді на творчість, генерацію позитивних ідей і змін з урахуванням об’єкт- суб’єктності молоді й дозволяє усунути загрози її можливої ідеологічної «поляризації»; – тактично спрямований, соціально-економічний блок, який потребує коротко- й середньотермінового вирішен- ня та сприяє створенню соціально-економічних умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства й держави.

Визначено та охарактеризовано фактори (природно-географічні, соціальноекономічні, суспільно-політичні, історико-культурні, екологічні), що зумовлюють особливості формування та розвитку туристсько-рекреаційного комплексу Харківської області. З’ясовано, що позитивними факторами є зручна географічна конфігурація області, сприятливі кліматичні умови, наявний значний природно-ресурсний та історико-культурний потенціал, розвинута транспортна та інформаційна інфраструктура, матеріальні та людські ресурси; негативні фактори – нестабільна політична ситуація, економічна криза, низький рівень використання інформаційних технологій, що не відповідає вимогам світового рівня.