Добірка наукової літератури з теми "Суспільно-економічні трансформації"

У статті з’ясовано, що на сучасному етапі суспільно-політичної еволюції, в умовах переходу передових індустріальних держав на постіндустріальну стадію розвитку, відбувається зміна традиційного розуміння «ліво-правого» партійно-ідеологічного розмежування у форматі одновимірного лінійного поділу. Обґрунтовано, що за таких обставин визначення «лівих» та «правих» політичних партій вимагає дотримання методологічних принципів теорії плюралізації про співіснування традиційних і нових характеристик лівиці та правиці, які не витісняють одне одного з політичного дискурсу, а лише стають більш чи менш значущими в контексті певної суспільно-політичної та економічної ситуації. Тобто, як тільки виникають нові соціальні конфлікти або актуалізуються старі, то одразу ж запускаються процеси трансформації змістового наповнення понять «ліві» та «праві», що є результатом адаптації до нових умов. Відтак доведено, що згаданий поділ набуває двовимірної, ортогональної структури, у межах якої одна вісь відображає традиційне розмежування, засноване на матеріальних (економічних) питаннях, а інша – нове, що базується на постматеріальних (соціокультурних) проблемах. У рамках такої двовимірної структури і відбувається «ліво-праве» позиціонування політичних сил: за одних умов з упором на економічні питання, за інших – на соціокультурні.

У зарубіжній україніці історики з неприхованою шаною та прихильністю до історії України здійснювали свою наукову діяльність. Вони переважно без доступу до першоджерел спиралися на процеси ранньомодерної та модерної доби, Української революції 1917–1921 рр. та на праці істориків міжвоєнного періоду. Роботи концентрують масив первинної і вторинної інформації, яка формує документальний спадок української діаспори, а також організації спеціальних колекцій у бібліотеках, архівах, музеях. Що ж до післявоєнного періоду, то історики були фактично спостерігачами, критиками та аналітиками. Свої роботи вони створювали переважно з опертям на попередній науковий досвід, фонди Центрального державного архіву зарубіжної україніки, власний хист, інтуїцію та інформацію від осіб, які вирвалися з коліщат Радянського Союзу. Україну вони розглядали з позиції геополітики, що завжди спонукало її до позиції вибору. Вона відігравала вагому роль в історії. Дослідники вважали школу важливою ланкою в цьому процесі. Науковці вивчили суспільно-політичні та економічні трансформації, продемонстрували зумовленість політичних і демографічних змін у сталінську й післясталінську добу, освітні тенденції в радянському суспільстві. Вони засуджували політику Комуністичної партії й щодо населення, яке не було забезпечене належним чином та права якого постійно порушувалися. Історики у своїх роботах продемонстрували захист письменниками української мови та українськомовної освіти. Зарубіжні дослідники зупинилися на умовах (насамперед ідеолого-політичних) функціонування й діяльності відомих особистостей та організацій, на позбавленні прав українців у різних сферах життя, на дисидентському русі. При цьому розвідок про діяльність власне школи було замало, що пояснюється відсутністю можливостей доступу до архівних матеріалів та умовами життя в УРСР, які створювали перешкоди до інформаційної й аналітичної діяльності. Водночас це сприяло більш критичному ставленню (так би мовити, «погляду збоку») до проблеми. Діяльність істориків в еміграції спрямовувалася на підтримку українських елементів у школі в Україні радянської доби.

Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя. У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших. Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень. Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств. У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави. У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави. Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну. Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції. У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України. У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей. Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу. Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні. Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави. Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.

Світова громадськість перебуває в процесі трансформації, що проявляється на різних рівнях, у різних формах; сягає різного рівня глибини та інтенсивності; призводить як до позитивних, так і негативних наслідків. Одним із негативів є зниження життєвого рівня великої частини населення, а позитивом – активний пошук людиною себе в цьому новому «цифровому» світі. Нове мислення, нові знання та ідеї забезпечують новизну поступу, поєднують людей в групи, класи, суспільства, здатні по-новому забезпечувати розвиток. Метою статті, відповідно, постало: дослідити систему становлення креативного класу як новаторів думки, ідеї, інновації, поступу. У статті розкрито змістове наповнення поняття «креативність» через показники інформації, ідеї, творчості, знань та новаторства. На основі дослідження причин збільшення уваги до креативності як процесу, що охопив світовий розвиток, дійшли до висновку про закономірність концентрації досліджуваного явища в трансформаційних умовах, що забезпечує пошук «оптимального» та інтенсифікує перехід до «економіки знань». Аналізуючи форми застосування креативності, звернули увагу на кінцевий продукт – інновації, за рахунок яких стали розвиватися креативні індустрії, відбувся процес формування креативного класу. У статті проаналізовано систему формування креативного класу, креативних індустрій як вагомих механізмів подолання проблеми перехідного етапу від індустріальної до інформаційної економіки, як форми нової зайнятості населення, як напрямку єднання творчих, ініціативних, талановитих та ідейних людей. Досліджуючи процес функціонування креативних індустрій, звернули увагу на їх поєднанні з системою «розумної спеціалізації», що в результаті забезпечує перехід до інформаційної економіки. Креативні індустрії забезпечують формування креативної економіки, яка була розглянута як нова модель зростання за рахунок людського капіталу. Уважаємо, що вдале поєднання людського капіталу з елементами «розумної спеціалізації» гарантує оновлений розвиток регіонів, сприяє приходу інвестицій як в економічні, так і в соціальні процеси, забезпечуючи, тим самим, формування соціоекономіки. У форматі соціоекономіки креативність виступає формотворчим елементом, забезпечуючи особистісне становлення людини з її реалізацією пріоритету «бути», а не лише «мати». У результаті проведеного дослідження прийшли до висновку, що процес становлення креативного класу та розвитку креативної економіки в великій мірі залежить від людини, суспільства та вмілої державної політики.

Актальність. Упродовж незалежності України її шкільна система освіти перебуває в зоні неперервних змін: реформ, модернізацій, трансформацій, оновлення, магістральним напрямом яких є побудова національної гуманної, демократичної, особистісно орієнтованої школи. Серед її нерозв’язаних проблем – недосконалість змісту загальної середньої освіти, який є основною складовою частиною освітньої системи. Зміст освіти в узагальненій формі відображає досягнутий суспільством рівень культури для подальшого його піднесення. Фізичне виховання, як одна з форм соціальних відносин є продуктом діючої суспільно-економічної формації. Тому функціонування системи фізичного виховання та її зміни зумовлені соціально-культурними, політично- релігійними, економічними й особистісними факторами. Їх дослідження дасть змогу усвідомити закономірності розвитку системи фізичного виховання України; сприятиме виробленню науково обґрунтованого курсу її подальшого поступу; запобігатиме суб’єктивним рішенням; формуватиме національну самосвідомість як умову збереження незалежності України. Мета дослідження – виявити політичні, економічні та суспільні перед- умови розробки навчальної програми з фізичної культури для загальноосвітніх шкіл (1993 р.) Методи дослі- дження – вивчення та узагальнення інформаційних джерел, порівняльного аналізу, причинно-наслідкового аналізу, герменевтичний. Результати дослідження. Розробка першої навчальної програми з фізичної культури в незалежній Україні (1993), уведена в практику загальноосвітніх закладів освіти невдовзі після проголошення її самостійності, дублювала свою попередницю УРСР (1988) в основних положеннях пояснювальної записки, попри несуттєві розбіжності. Інерційне «відлуння» радянської системи в прийнятому документі зумовлене низкою об’єктивних політичних, економічних та суспільних обставин: проголошенням незалежності України в 1991 р.; недостатнім часом для усвідомлення чиновниками свого місця у процесі державотворення й масштабу нових завдань; домінуванням бюрократичних методів управління та неготовністю фахівців до прояву самостійності в прийнятті оригінальних рішень; відсутність економічних перетворень, бідністю й соціальною незахищеністю українців; відголосом ієрархії культурних цінностей радянських часів.

Охарактеризовано зумовленість спонтанного заліснення (сильватизації) колишніх сільськогосподарських угідь в українській частині транскордонного біосферного резервату "Західне Полісся" (ТБР), яка територіально охоплює регіон Шацького поозер'я. Тут від 1983 р. функціонує Шацький національний природний парк, якому у 2002 р. було надано статус міжнародного резервату біосфери (БР) і включено у світову мережу біосферних резерватів ЮНЕСКО як "БР Шацький". Від 2012 р. цей резерват є складовою частиною білорусько-польсько-українського ТБР. Природоохоронні і рекреаційні форми землекористування на поозер'ї тепер стали домінантними, зменшилося сільськогосподарське використання земель. Показано, що активізація процесів сильватизації постаграрних екосистем зумовлена, передусім, соціально-економічними причинами. Із зміною суспільно-політичного устрою України у 90-х роках ХХ ст. виникли нові економічні відносини, зокрема змінився характер землекористування. Після ліквідації колгоспів чимало орних земель у регіоні вибули з інтенсивного господарського вжитку, значно збільшилася площа перелогів та неужитків, які почали спонтанно заліснюватися. Припинилося сінокісне й пасовищне використання боліт і сіяних лук, сформованих на осушених болотах, що зумовило розвиток відновних сукцесій природної рослинності на колишніх угіддях. Сильватизація набула характеру важливої екологічної проблеми через значні зміни у структурі рослинного покриву Шацького поозер'я. Розглянуто прояви відновних сукцесій рослинності після припинення орного та сінокісного використання земель. Показано, що заліснення відбувається відповідно до еколого-біотичних умов регіону та історичних особливостей землекористування. Спостерігається ренатуралізація рослинного покриву на суходолі, але відбувається подальша трансформація лук і боліт, які використовувалися як сінокоси й пасовища. Сильватизація проявляється як формування або соснового рідколісся, або ж густого березняку. Найбільша кількість природного поновлення берези – до 75 тис. на 1 га – відзначена на колишніх старооранках. Формування зімкнутого деревостану на старооранках може відбутися впродовж 10-12 років, особливо за близького розташування стіни лісу. Після заліснення змінюються фізико-хімічні параметри ґрунтів, зокрема зменшується кислотність торфових ґрунтів і зменшується вміст азоту в них. Наголошено на доцільності активного збереження локалітетів рідкісних видів і рослинних угруповань у процесі спонтанного заліснення постаграрних екосистем у межах української частини ТБР.

Стаття присвячена розгляду історико-педагогічного аспекту проблеми підручникотворення, зокрема впливу освітніх реформ на його розвиток в Україні другої половини ХХ століття. Автором обґрунтовано актуальність проблеми, уточнено контент ключових понять «підручникотворення», «теорія підручника», проаналізовано переваги і труднощі, сильні і слабкі сторони у створенні шкільного підручника з природничих дисциплін у тогочасній освіті, простежено вектори і динаміку змін цього процесу в окреслених хронологічних межах.Студіювання наукових праць з історії педагогіки дало змогу з’ясувати, як науково-технічний прогрес, пануюча на різних етапах розвитку суспільства влада, суспільно-політичні та соціально-економічні умови викликали проблеми і певні труднощі у цьому напрямі діяльності освітньої галузі. Оскільки вимоги до шкільного підручника в усі часи висувалися високі, процес його створення потребував особливих підходів, вдосконалення якості його розроблення і випуску, а також модернізації структури, оновлення змістового наповнення. Зроблено спробу простежити характер таких змін у період від початку 50-х років минулого століття до початку наступного. Сучасні вимоги до розроблення шкільної навчальної книги значно ускладнилися. Водночас класичні канони, прописані ще за часів Я.А. Коменського, залишаються актуальними і сьогодні. Відповідно до зазначеного, на основі ретроспективного аналізу процесів у вказаний період, визначено механізми підручникотворення, труднощі та характер змін в алгоритмі розроблення, вибору, виконання шкільної книги, врахування її специфіки для вивчення природничих дисциплін.На основі аналізу науково-педагогічної літератури виявлено основні здобутки щодо вирішення проблем створення шкільного підручника з природничих дисциплін, можливості екстраполяції конструктивного досвіду минулого в сучасну теорію і практику освіти, що періодично зазнає суттєвих трансформацій.