Добірка наукової літератури з теми "Суспільне явище"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Суспільне явище".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Суспільне явище"
1
Korniyets, K. A. "Language purism as a social phenomenon in modern Turkey." Science and Education a New Dimension VI(149), no. 42 (February 20, 2018): 30–33. http://dx.doi.org/10.31174/send-ph2018-149vi42-07.
Повний текст джерела
2
Желєзняк, Серафим Володимирович. "ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНОЇ АУДІОВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В КОНТЕКСТІ НАУКОВИХ ГУМАНІТАРНИХ КОНЦЕПЦІЙ". Питання культурології, № 38 (29 жовтня 2021): 76–84. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245704.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — виявити актуальні концепції авторів, що досліджують сучасну аудіовізуальну культуру, аби усвідомити загальні засади її функціонування, розкрити особливості компонентів та зумовленість станом сучасного суспільства. Методологія дослідження. Під час розгляду предмета дослідження були використані загальнонаукові методи: порівняльний — зіставлялися та порівнювалися погляди різних науковців щодо суспільних процесів сьогодення та місця аудіовізуальної культури в них для більш об’ємного та об’єктивного висвітлення досліджуваного явища; методи аналізу і синтезу — предмет розкладався на компоненти та здійснювалося їхнє вивчення окремо задля того, аби наприкінці розвідки сучасна аудіовізуальна культура розглядалася як багатомірне суспільне явище; історичний — для простеження концепцій авторів щодо еволюції екранної культури та її засад. Наукова новизна статті пояснюється вивченням з нового погляду сучасної аудіовізуальної галузі як невіддільного елементу культури, засновуючись на думці українських та закордонних науковців. Висновки. У статті проаналізовано підходи авторів до вивчення культурних та екранних процесів задля висвітлення особливостей існування аудіовізуальної культури в сучасному суспільстві. Розглянуто концепції щодо телебачення та його ролі в соціумі, еволюції різних видів екранного дійства та їхні зв’язки з розвитком людини, а також запропоновано зв’язок сучасного звукового супроводу з такими поглядами на сутність кіно. Окрім цього, розкрито наукову думку щодо специфіки використання звукового елементу аудіовізуальних творів у сучасному контексті та зв’язок екранної культури з технологіями з культурних та мистецьких позицій. Також були досліджені наукові підходи до сучасних суспільних процесів як до контексту функціонування аудіовізуальної сфери.
3
ЗАГУМЕННА, ЮЛІЯ. "Правова реформа у сфері національної безпеки України: теоретико-правовий аспект". Право України, № 2021/02 (2021): 88. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-088.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є визначення через призму сучасної теоретичної юриспруденції та націобезпекознавства феномену правової реформи у сфері національної безпеки на прикладі сучасної України. Така реформа досліджена як інваріант правових реформ, який підпорядкований усім загальним закономірностям ініціювання, організації та проведення правової реформи як родового явища. З’ясовано, що така реформа постає як складне, багатогранне суспільне явище, яке відображає певний рівень загальнотеоретичної правової думки та націобезпекознавства, особливості правової науки, стану законодавчих і концептуальних розробок, на основі узагальнення яких можна розглянути її в різних аспектах. Зроблено висновок, що правова реформа в галузі національної безпеки передбачає планомірні, науково обґрунтовані, суспільно прийнятні та виправдані зміни: 1) у законодавстві, що гарантує національну безпеку та захищає національні інте реси; 2) у структурі, організації та діяльності органів державної влади та інших суб’єктів, відповідальних за забезпечення національної безпеки, у системі їх функцій та повноважень, а також у способах (формах, методах) їх реалізації; 3) в якісному зміцненні стану захищеності всього масиву суспільних відносин, що центруються довкола національної безпеки та охоплюються об’єктом реформи, від зовнішніх і внутрішніх, реальних і потенційних загроз. Отже, реформа національної безпеки постає в єдності трьох компонентів: нормативно-правового (регулятивного), управлінського (суб’єктного) та об’єктного (зміна сфери суспільних відносин у галузі національної безпеки). Доведено, що реформа національної безпеки має відбуватися у правовій площині, правовими засобами, із залученням тих конструктивних елементів і напрацювань, які зроблені в межах як загальнотеоретичної юриспруденції, так і галузевих правових наук. Виявлено, що з процесуального боку ця реформа є комплексом заходів, які ініціюються, організуються та проводяться уповноваженими суб’єктами забезпечення національної безпеки (як правило, вищими органами державної влади) відповідно до наявних суспільних потреб, призводять до суттєвих змін у нормативно-правовій, інституційній та/або функціональній підсистемах національної безпеки, що зумовлює якісно вищий рівень захисту національних інтересів від реальних і потенційних, внутрішніх та зовнішніх загроз. Натомість в інституційному сенсі така реформа має упорядкувати й раціоналізувати діяльність державного апарату, в усіх його необхідних складових, зі здійснення заходів, спрямованих на приведення всієї системи національної безпеки України у відповідність до суспільних потреб, забезпечення її інституційної спроможності постійно (безперервно), ефективно і своєчасно відповідати (реагувати) на виклики національним інтересам, активно й послідовно захищати ці інтереси як усередині держави, так і за кордоном тощо.
4
Putsyata, I. "Інфодемія як метод маніпуляції на телеканалах 1+1, СТБ, ICTV, ІНТЕР". Communications and Communicative Technologies, № 21 (26 листопада 2021): 52–58. http://dx.doi.org/10.15421/292106.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвідка присвячена вивченню національних аспектів формування інфодемії у зв’язку з суспільно-політичною ситуацією в країні, що виникла на тлі пандемії COVID-19. Це явище розглянуто як основа маніпулятивного впливу на суспільну свідомість. Сучасні телеканали є структурами, які оперативно отримують інформацію, аналізують її на предмет актуальності, можуть «дозувати» її обсяги та коригувати зміст. Контроль за інформацією та спосіб її інтерпретації дозволяє маніпулювати масовою свідомістю, створювати модель суспільної поведінки, що запрограмована та бажана для окремих груп, які прагнуть досягти різних цілей, як правило, політико-економічного характеру.
Маніпулятивні технології (посилання на анонімний авторитет, емоційний резонанс, буденна розповідь, ефект присутності, стереотипізація тощо), а також соціально-психологічна природа поширення інформації, дозволяють говорити про високий потенціал телебачення як інструменту управління суспільством і небезпеки недостовірної інформації, а також її «ангажованого трактування».
У такий спосіб, саме політичний компонент інфодемії визначає суть її національної версії та свідчить про соціальну безвідповідальність олігархічних сил та телеканалів, які їх обслуговують, транслюючи дезінформацію про поширення вірусу та боротьбу українського уряду за здоров’я громадськості.
Для ефективної боротьби з поширенням цього явища держава повинна вжити відповідних заходів, сприяти створенню справді незалежного ЗМК, здатного об’єктивно оцінювати та подавати новину, формувати в Україні інформаційний простір, в основі якого лежить вимога правдивості, об’єктивності, плюралізму щодо достовірності фактів та аргументів, переданих суспільній свідомості.
У результаті дослідження зроблено висновок, що унікальність українського варіанту інфодемії полягає в тому, що цей інструмент всеукраїнські телевізійні канали використовують не для підвищення власних рейтингів та прибутків, а для маніпуляції свідомістю громадян та отримання електоральної підтримки в політичній боротьбі, яку ведуть у країні олігархічні клани.
5
Gots, Alina A. "Міжнародна трудова міграція українців в умовах воєнного конфлікту на сході країни". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 3 (19 квітня 2018): 6–11. http://dx.doi.org/10.15421/10.15421/171831.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведено аналіз міграційних процесів в Україні, зокрема приділено увагу зовнішній трудовій міграції в умовах воєнного конфлікту на сході України. Встановлено, що міграція населення є так званим «лакмусовим папером», що відображає проблеми в країні, є своєрідною реакцією на зміни у політичній та соціально-економічній сферах суспільства. Найбільше піддаються міграційним переміщенням особи, що мешкають у прикордонних регіонах Західної та Східної України. Виявлено, що дещо змінилися причини переміщень, якщо в 90-і роки причиною було тотальне безробіття та занепад країни, то сьогодні мігрантів манить кращий добробут інших держав, більш високі зарплати у порівнянні з Україною. Питання міграції для України актуалізувалось в останні роки у зв’язку з воєнним конфліктом на Донбасі, тому причинами трудової міграції жителів сходу є, перш за все, втрата житла або збереження життя родини, а також заробіток через втрату місць роботи у зв’язку з воєнними діями. Загалом українці найбільш часто обирають для виїзду такі країни, як Росія, Польща, Італія, Чехія, Іспанія тощо. Як суспільне явище трудова міграція має позитивні і негативні сторони, а його масштаби зумовлюють необхідність державного регулювання міграційними процесами. Тобто, показано що міграція на сьогодні має довгостроковий характер, заробітчани роблять все можливе, щоб не повертатися на батьківщину, особливо в умовах воєнного часу.
6
Ivanov, Y. Y. "Злочинність як наслідок дисбалансу функцій соціального управління: український досвід 1991-2016 рр." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 7 (21 вересня 2017): 124. http://dx.doi.org/10.15421/1717104.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено соціально-філософському аналізу злочинності в Україні за часів Незалежності. Досліджено причини та наслідки злочинності в якості системного явища, що обумовлено процесом відтворення негативних соціальних практик. Виявлено, що дане явище активізувалося внаслідок виникнення дисбалансу функцій соціального управління і має економічне підґрунтя. Охарактеризовано закономірності виникнення корупції та злочинності в українському суспільстві. Виявлено, що наростання криміналу викликає суспільну кризу, яка формується під впливом складного поєднання внутрішніх та зовнішніх взаємодій соціальних акторів і характеризується відчуттям дискомфорту у індивідів, включених в різноманітні суспільні підсистеми. Визначено, що дану кризу відрефлексовано державними органами, розпізнано на етапі її підйому, що відображено в офіційних документах та законодавстві. З точки зору соціальної філософії подано рекомендації щодо подолання криміналу. Обґрунтовано висновок, що, знайшовши «золоту середину» між культурними та соціально-економічними аспектами розвитку країни, можна буде застосувати «м’який» вплив на основні соціальні атрактори, за допомогою яких вдасться скорегувати вектор його розвитку та подолати поширення корупції та процес деструктивного відтворення в суспільстві.
7
Шадюк, Т. "ФЕНОМЕН КОНСПІРАТИВІЗМУ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(89) (3 вересня 2021): 114–27. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.114-127.
Повний текст джерелаАнотація:
Явище конспіративізму як створення й побутування "теорій змови" є достатньо поширеним у сучасному суспільстві. Воно є предметом міждисциплінарних досліджень, які фокусуються на виявленні його специфічних ознак, причин і наслідків існування в індивідуальній та суспільній свідомості. Метою статті є концептуальне осмислення феномена конспіративізму, визначення його сутнісних рис, в контексті чого здійснюється характеристика конспіративізму як суспільного явища та явища суспільної свідомості, аналізуються фактори причетності конспіративізму до поглиблення комунікативної кризи й втрати суспільної злагоди. У статті застосовуються філософсько-аналітичний, системно-логічний і синтетичний методи дослідження. Виокремлюється соціально-етичний вимір феномена конспіративізму та встановлюються змістові підходи до його окреслення. Стверджується можливість застосування міждисциплінарного способу дослідження конспіративізму як різновиду дезінформації в суспільній публічній сфері та здійснюється його оцінка як чинника соціального впливу. Можливі соціальні наслідки циркуляції "теорій змови" у публічному дискурсі аналізуються у контексті комунікативної кризи. В межах концептуального осмислення у статті визначаються філософсько-психологічні передумови формування конспіративного світогляду і демаркуються поняття "конспірологія", "конспіративізм", які використовуються для окреслення змістовних положень "теорій змови"та означуваного ними світогляду.
За результатами дослідження, феномен конспіративізму характеризується змістом специфічного конспіративного світогляду, в основі якого лежить пласт уявлень, переконань, спроб вибудови цілісної картини світу, змістом яких є контент неперевіреної, частково правдивої або й зумисно неправдивої інформації, псевдоекспертного чи хибного знання. Конспіративний світогляд функціонує в межах публічного дискурсу, виявляючись у тісних соціальних взаємозв’язках, що фактично забезпечує безперервний вплив на реципієнтів масової комунікації, є фактором формування суспільної свідомості, котра набуває ознак конспіративної ментальності як сталого способу мислення. Конспіративний дискурс оцінюється як чинник ушкодження комунікації і втрати суспільного конкордизму, злагоди з огляду на традиційне розуміння комунікації як основної людської якості й процесу, заснованого на справжніх соціально-етичних цінностях, зокрема правді й достовірному знанні як компонентах інформаційного обміну.
8
Mikheichenko, Mariia. "ГРОМАДСЬКЕ ЗАЛУЧЕННЯ У НІМЕЧЧИНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 2, № 2 (30 грудня 2019): 102–9. http://dx.doi.org/10.15421/341930.
Повний текст джерелаАнотація:
Вивчаються технології та форми громадського залучення на прикладі сучасної Німеччини. Розкриваються особливості громадського залучення, зокрема участь у волонтерській діяльності. Наголошується на наявності диференціації різноманітних форм громадської взаємодії, що охоплюють всі сфери суспільного буття. Підкреслюється значення добровільної громадської участі та її впливу на внутрішню та зовнішню політику країни, на міжнародні відносини загалом. Окреслено історичні віхи розвитку громадської участі у сучасній Німеччині. Доводиться, що громадянське залучення - це процес, в якому громадяни здійснюють колективні дії для вирішення питань, що становлять суспільний інтерес і сприяють демократії. Наголошується, що громадське залучення вирішує низку суспільних проблем, серед яких, зокрема, недостатнє представлення різноманітних груп інтересів, тим самим знижуючи рівень суспільної напруги у суспільстві. Підкреслюється, що розуміння всіх варіантів громадянської участі розвиває «демократію різноманітності», що визначається як спосіб впливати на рішення влади у міжвиборчий період. Наголошується на необхідності проведення заходів із інформування громадян про події та явища суспільно-політичного життя. З’ясовано, що інтенсифікацію демократизації посттоталітарних суспільств спричиняє ступінь розвитку громадського залучення у вирішення суспільно-політичних проблем. Нові агенти впливу – громадяни, що є залученими до різних форм взаємодії виступають носіями нової партисипаторної демократії, що веде до стабілізації політичної, економічної систем та міжнародної системи загалом. Визначається, що чинниками до лобіювання громадської участі, що призведе до подолання ірраціональності і пасивності людей в політичній сфері — є освіта і надання рівних можливостей для участі в політиці. Тому кожному суспільству належить створити всі умови для активної політичної соціалізації кожного індивіда.З’ясовано, що у політичному діалозі та прийнятті рішень громадське залучення допомагає стримувати конфлікти, що виникають через непорозуміння у сторін, сприяючи встановленню конструктивного діалогу міжнародних акторів у сучасній системі міжнародних відносин.
9
Вітковська, І. М., та І. А. Євдокимова. "Становлення поняття відповідальності у філософії та соціології". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 77–81. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.925.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу етапів становлення поняття відповідальності у філософії та соціології та з’ясуванню особливостей розуміння відповідальності на кожному з них. Зроблено висновок, що відповідальність як суспільне явище має тривалу історію становлення й розвитку. У статті систематизовано основні трактування поняття відповідальності залежно від етапів суспільного розвитку. Зроблено висновок, що в античний період зароджується розуміння відповідальності як внутрішньої якості особистості, що близьке до поняття обов’язку, за невиконання якого на людину чекало покарання (Платон, Аристотель). В період Середньовіччя поняття «відповідальності» починає ототожнюватися з поняттям відповідальності перед Богом. Період Нового часу характеризується переходом від розуміння відповідальності як зовнішнього механізму контролю (Т. Гоббс, Дж. Локк) до її трактування як форми самоконтролю (І. Кант, Г. Гегель). Період із кінця XIX – початку XXI століття є найбільш динамічним щодо вивчення поняття відповідальності та характеризується утвердженням плюралізму поглядів на проблему відповідальності. У статті докладно проаналізовано сучасні концепції відповідальності, зокрема ідеї етичної концепції відповідальності М. Вебера та його сучасних послідовників (Г. Йонас, М. Рідель, Ю. Габермас, К.-О. Апель), які розглядають відповідальність як етичну категорію, у якій перехрещуються мовні та реальні відносини особи, що виражається у співвідповідальності усіх членів комунікативної спільноти. Значну увагу у статті приділено аналізу ідей інституціонального підходу до розуміння відповідальності (Т. Парсонс, Е. Дюркгейм, М. Вебер, В. Ядов, Дж. Ролз, П. Рікер), у межах якої відповідальність має обов’язковий характер щодо діяльності всіх соціальних інститутів. Зроблено огляд ідей марксистського підходу (К. Маркс, Ф. Енгельс), у якому наголошується на тому, що відповідальність має бути колективною. Розглянуто ідеї екзистенціального підходу, згідно з яким відповідальність розглядається як характеристика індивіда.
10
Попович, В. М., та В. М. Демяненко. "Корупційний досвід, чинники і механізми протидії корупції в соціальній сфері (на прикладі Запорізької області)". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 29 (6 липня 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.962.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні обґрунтовано, що корупція є явищем не тільки правовим, але й соціальним, економічним і моральним; це завдає шкоди нормальному функціонуванню моральних і правових відносин у суспільстві й державі; корупцію не можна розглядати тільки в правовому аспекті, тому що, ігноруючи інші сторони корупції, які характеризують її як соціальне, політичне, економічне явище, важко дослідити її природу походження, не вдасться з’ясувати її вплив, прояви й способи протидії такому явищу.
Виявлено деякі особливості прояву корупційних практик у таких сферах суспільного життя, як сфера охорони здоров’я; сфера освіти; судова система; сфера адміністративних і соціальних послуг.
У статті виділено сучасні практико-орієнтовані соціальні механізми попередження, запобігання та протидії корупції як соціального явища, що в умовах перехідного суспільства набуває інституціональних ознак. Надано соціологічну інтерпретацію корупції як інституціоналізацію та легітимізацію неформальних соціальних відносин, що виявляється в деформації ціннісно-нормативної системи суспільства. Дослідження спрямоване на спробу виокремлення проявів корупції з досвіду населення та аналізу можливості протистояти цьому процесу. Соціальними чинниками корупційних практик у соціальній сфері українського суспільства за результатами емпіричного дослідження виділено такі групи: соціокультурні чинники, які пов’язані з домінуванням у суспільній свідомості уявлень про корупцію як невіддільну особливість українського суспільства; соціально-правові чинники, які є наслідком низького рівня розвитку правової культури й громадянського суспільства; соціально-економічні чинники, породжені економічною кризою. Виокремлено соціальні механізми протидії корупції в соціальній сфері: соціальні механізми нормативно-правової регуляції системи протидії корупції; соціальні механізми інституційно-організаційного забезпечення; соціальні механізми інформаційно-комунікаційної взаємодії соціальних суб’єктів протидії корупції.
Дисертації з теми "Суспільне явище"
1
Макаров, В. "Тоталітаризм як суспільне явище". Thesis, Видавництво СумДУ, 2008. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/14246.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання про походження, сутність, основні риси та наслідки панування тоталітаризму є надзвичайно актуальним у наші дні. На даний момент в Україні майже встановився демократичний устрій. Ми повинні перекласти якомога більше зусиль. щоб провести повну демократизацію нашої країни і не допустити повернення до тоталітаризму.
При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/14246
2
Лапа, І., та О. В. Остроухов. "Фізична культура, як суспільне явище, її форми та функції". Thesis, КНТУ, 2012. http://dspace.kntu.kr.ua/jspui/handle/123456789/6259.
Повний текст джерела
3
Резанов, Б. "Молодежный сленг в лингвистическом и социальном аспектах". Thesis, НТУ "ХПІ", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/22505.
Повний текст джерела
4
Величко, А. О. "Доноси як суспільно-політичне явище в Україні XVIIІ ст". Thesis, НТУ "ХПІ", 2014. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/5888.
Повний текст джерела
5
Любота, О. О., та П. О. Урчик. "Теоретико-правові основи лобізму як суспільно-політичного явища". Thesis, 2018. http://er.nau.edu.ua/handle/NAU/34512.
Повний текст джерелаКниги з теми "Суспільне явище"
1
Лобанова, Алла Степанівна, ред. Соціологічні та політологічні студії. Каравела, 2018. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/3022.
Повний текст джерелаАнотація:
Підручник містить базові теоретичні положення соціології та політології як складових інтегральної навчальної дисципліни – соціально-політичні студії. В ньому представлено історію зародження та розвитку суспільно-політичної думки у світі та в Україні; зміст соціальних і політичних законів та закономірностей функціонування суспільства та політичної сфери зокрема; розкрито характер соціальної поведінки людей, груп, спільнот, суспільно-політичних явищ, процесів, політичних конфліктів; окреслено наукові вимоги до проведення соціологічних досліджень; окреслено особливості політичного менеджменту і маркетингу, тенденції геополітики і світових політичних процесів. Підручник може бути корисним для студентів, соціологів, політологів, педагогів та для усіх осіб, які цікавляться специфікою суспільно-політичних явищ і процесів у історичній ретроспективі та в сучасну добу.
Частини книг з теми "Суспільне явище"
1
Бєляков, К. І. "Сучасна парадигма досліджень інформаційних процесів та явищ у суспільних науках: вступ до соціогуманітарної інформології." In SOCIAL SCIENCES: REGULARITIES AND DEVELOPMENT TRENDS, 22–32. Izdevnieciba “Baltija Publishing”, 2020. http://dx.doi.org/10.30525/978-9934-26-026-1-2.
Повний текст джерелаТези доповідей конференцій з теми "Суспільне явище"
1
Лапутіна, Юлія. "КОМУНІКАЦІЯ ЯК ЯВИЩЕ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЙСНОСТІ: ВЕКТОР СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ". У СУСПІЛЬСТВО XXI У ДИСКУРСІ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ НАУК, ПРАВОЗНАВСТВА ТА СУСПІЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ. Міжнародний центр наукових досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.36074/mcnd-19.02.2021.lawgov.01.
Повний текст джерела
2
Д. Самсонов, Д. Самсонов. "РЕЗОНАНСНІ ЯВИЩА В МАГІСТРАЛЬНИХ ЕЛЕКТРИЧНИХ МЕРЕЖАХ". У ТРАНСФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬНИХ НАУК: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ, ЛІНГВІСТИЧНИЙ, ПОЛІТИЧНИЙ ТА IT-ВИМІРИ, chair В. Кучанський В. Кучанський. Міжнародний центр наукових досліджень, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/11.09.2020.03.
Повний текст джерелаЗвіти організацій з теми "Суспільне явище"
1
Мельник, Н. Г. Соціально-побутова пісенність заробітчанської тематики: етико-естетичні модуси. Криворізький державний педагогічний університет, 2012. http://dx.doi.org/10.31812/0564/1568.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується проблема відображення етико-естетичних принципів народу в соціально-побутовій пісенності заробітчанської тематики. Суспільно-побутова (станова) пісня конденсує в собі народні оцінки суспільних явищ та репрезентує систематизоване, узагальнене сприйняття представників різних соціальних груп . Акцентовано на синкретичному поєднанні етичного та естетичного в фольклорному тексті та філософсько-психологічному характері заробітчанського фольклору. У бурлацькій та сирітсько-наймитській пісні якнайкраще репрезентовані народні уявлення про залежність долі людини від її соціальної та економічної приналежності, специфічно потрактовано категорію свободи. Осмислення ролі та поведінки цих соціальних типів підпорядковане побутуванням у народі традиційних уявлень про активність, значимість особистості, сформованих в козацькому середовищі. Тип козака як ідеального чоловіка, що вирішує глобальні суспільні завдання, відповідального за долю країни, диктує народні оцінки, зумовлені високими вимогами щодо діяльності особистості. Емігрантська пісенність – одна з найцікавіших гілок заробітчанського фольклору, оскільки відображає світогляд особистості, яка перебуває в соціальних та етнографічних умовах, відмінних від усталених, унормованих. Емігрантська пісня утверджує народне переконання в тому, що людина, позбавлена рідного мікрокосму, стає національно та морально дезорієнтованою, загубленою, втрачає ознаки своєї духовної сутності. Вміння цінувати рідне, традиційне набирає в емігрантській пісенності моральної валідності, в той час як бажання залишити рідну домівку, навіть із причин цілком вмотивованих, викликає в народному середовищі негативну оцінку. Образ батьківщини набуває рис ідеалізації, чужина часто осмислюється через концепт «неволя». Побутові деталі, рідні краєвиди, усталені, унормовані традиційні стосунки між людьми набувають особливого значення, стають естетичною потребою емігранта. Роздуми про важливість забезпечення духовних та матеріальних потреб особистості в мовах рідної країни, необхідність суспільної активності у власній державі – провідні в емігрантській пісенності.