Добірка наукової літератури з теми "Суб’єкт митного регулювання"

У статті досліджено питання правового регулювання митної справи. Поняття митної справи нерозривно пов’язано з державною митною політикою. Аналіз праць науковців свідчить що державна митна політика є значно ширшим поняттям, аніж митна справа. При цьому науковці продовжують дискутувати щодо визначення цих понять. У статті проаналізовано роботи науковців щодо визначення та співвідношення понять «державна митна політика» та «митна справа». Метою наукової публікації є дослідження стану правового регулювання митної справи в Україні та шляхів її модернізації, що сьогодні є вкрай актуальним для нашої держави. Слід зазначити, що визначення та співвідношення термінів «державна митна політика» та «митна справа», які містить Митний кодекс України, на шляху свого розвитку зазнали змін та трансформацій. Таким чином, випливає, що вказані терміни перебувають у стані перетворень. Вказана ситуація обумовлена зовнішньоекономічним курсом держави та державної митної політики. У статті досліджено, як відбувався процес зміни вказаних термінів у Митному кодексі України. Також зазначено, що правове регулювання митної справи безпосередньо залежить від визначення поняття «державна митна політика» у законодавстві України. Ефективна діяльність митних органів, на які покладено здійснення митної справи, залежить від якісного та злагодженого механізму правового регулювання. Аналіз наукової літератури щодо правового регулювання свідчить, що дане поняття розглядають в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні правове регулювання розглядають як засоби і способи впливу держави на свідому поведінку осіб; у вузькому розумінні – правове регулювання розглядають як один із способів упорядкування суспільних відносин, який зводиться до нормативного закріплення правил поведінки суб’єктів. Ефективне здійснення митної справи потребує державного управління у формі відповідних правових приписів, що закріплені у нормативно-правових актах. Говорячи про нормативно-правове регулювання митної справи, слід зазначити, що митне законодавство України постійно оновлюється та відповідає сучасним міжнародним стандартам у даній сфері. У зв’язку із приєднанням України до ряду міжнародних угод законодавство України з питань митної справи було суттєво змінено та гармонізовано до міжнародних норм. Практична і теоретична значимість такого дослідження обумовлена тим, що сьогодні існує необхідність зміни та розвитку митного законодавства України.

Статтю присвячено визначенню правової природи, сутності та структури митного спору. Установлено, що етимологічно категорія «спір» пов’язується з існуванням певних суперечностей, зітк­ненням протилежно направлених інтересів, змагань задля доведення своєї позиції. Зазначено, що поняття «спір» можна розглядати із соціологічного, економіч­ного, логічного, філософського та правового поглядів. Зауважено, що сутністю правового спору є конфлікт про права та обов’язки або інтереси, що охороняються законом. Наголошено, що у юридичній літературі виді­ляють правові спори у сфері публічного та приватного права (залежно від поділу системи права на приватне та публічне право). Зважаючи на те, що за своїм змістом митні право­відносини засновані на принципах владності і підпо­рядкування, їм властивий публічно-правовий характер і вони є різновидом публічних відносин, констатовано, що митний спір є видом публічно-правового спору. Визначено, що елементами структури митного спо­ру є суб’єкти, предмет та підстави. Предметом митного спору є суб’єктивні права учасників митних відносин. Підставами митного спору є сукупність юридичних фактів, що свідчать про переконання однієї зі сторін про порушення її прав та існування обґрунтованих ви­мог щодо їх захисту. Такими підставами є: порушення законодавства України з питань митної справи одним із суб’єктів митних правовідносин; звернення заці­кавленої сторони до митного або судового органу; при­йняття митним або судовим органом звернення до роз­гляду. Специфікою суб’єктного складу митного спору є наявність у ньому, з одного боку, фізичної чи юридич­ної особи, яка переміщує предмети через митний кор­дон України і якій дійсно або ймовірно належать спірні права, а з іншого - суб’єкт владних повноважень, мит­ний орган, який безпосередньо здійснює митну справу. Запропоновано під митним спором розуміти публіч­но-правовий спір, що виникає між учасниками мит­них відносин у зв’язку з порушенням, застосуванням чи тлумаченням норм законодавства України з питань митної справи. Зроблено висновок, що митний спір виникає з мит­них відносин та характеризується спеціальним право­вим регулюванням, а також особливим порядком роз­гляду і вирішення спорів у сфері митних відносин.

У статті досліджено міжнародний досвід та вітчизняну практику митно-тарифного регулювання. Зазначено, що митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є економічним методом регулювання міжнародної торгівлі, який застосовується в Україні з використанням таких інструментів: митного тарифу, класифікації товарів відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, визначення країни походження товару, його митної вартості, а також застосування системи митних пільг та преференцій. Зауважено, що здійснення митно-тарифного регулювання – це складний і системний процес, у якому беруть участь не тільки суб’єкти функціонування усіх гілок державної влади – законодавчої, виконавчої і судової, але й безпосередні учасники міжнародних економічних відносин – підприємства. Наголошено, що створення оптимальних умов для конкуренції можливе тільки у разі вирішення головної суперечності митно-тарифного регулювання: з одного боку, воно повинно сприяти розвитку конкуренції, розв’язанню завдяки імпорту проблеми монополізації ринку підприємствами-монополістами, тобто реалізації наступальної функції; з іншого ‒ забезпечити захист національного товаровиробника від непосильної іноземної конкуренції, тобто виконання захисної функції. Авторами дослідження відмічено, що на практиці тарифний метод регулювання торгівлі полягає в застосуванні мита на товари при ввезенні або, рідше, при вивезенні з країни. В Україні застосовуються ввізне і вивізне мито, сезонне та особливі види мита. До особливих видів мита відносяться спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне мита та додатковий імпортний збір. Особливі види мита (крім збору) застосовуються за результатами розслідувань і спрямовані на захист національного виробника. Проаналізовано міжнародну практику застування митно-тарифного регулювання, а саме, узагальнено основи сучасної торговельної політики США, яка отримала назву «Тарифна політика Дональда Трампа». Зазначено, що сучасні підходи до регулювання торгівлі мають ґрунтуватися на дотриманні міжнародних зобов’язань і передбачуваності торгової політики держави як надійного торгового партнера.

Митна політика є основним важелем регулювання зовнішньої торгівлі і захисту національних інтересів держави. Метою статті є дослідження сучасного стану митної політики України та висвітлення її основних проблемних питань і напрямів удосконалення. Розглянуто функції митної політики. Здійснено аналіз індикативних показ ників над ходжень митних платежів до Державного бюджету України. Висвітлено основні проблеми митної політики України і, відповідно, запропоновано напрями її удосконалення. Визначено, що митна політика на сучасному етапі здійснює вплив на еконо мічне зростання держави і на можливості діяльності та розвитку суб’єктів господарювання.

Мета статті полягає у системному аналізі правових засад проведення експертиз із визначення коду товарів згідно з УКТ ЗЕД державними або громадськими інституціями і розробленні відповідних пропозицій. Методологія. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові і спеціальні методи науковоюридичного пізнання, серед них методи емпіричного дослідження, а саме порівняльний, системний, узагальнення; порівняльно-правовий і тлумачення правових норм, застосування яких зумовлено метою та завданням дослідження. Наукова новизна. Обґрунтовано необхідність започаткування єдиного підходу до розуміння правомірності залучення державних або громадських інституцій для визначення коду згідно з УКТ ЗЕД із боку центрального органу виконавчої влади України і узгодження правової позиції судів стосовно проведення експертиз із визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, яка полягає у тому, що ця компетенція є виключно прерогативою митних органів. Висновки. Аргументовано, що належне законодавче регулювання експертної діяльності державних або громадських інституцій, у тому числі і державних судових експертних установ, з класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД дозволить створити необхідні умови для проведення кваліфікованої та об’єктивної експертизи, зокрема задовольнить експертні потреби митних і податкових органів під час виявлення правопорушень і виникнення спірних питань, а також забезпечить дотримання принципу змагальності сторін і формування надійної доказової бази у провадженнях про порушення митного та податкового законодавства. Запропоновано основні напрями вдосконалення нормативно-правового регулювання проведення експертиз із визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД. При цьому констатовано, що експертиза з класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД, незалежно від мети визначення коду, є лише засобом з’ясування характеристик, на яких ґрунтується визначення коду товарів, і за своїм завданням не може підміняти правозастосування (прийняття рішення про визначення коду товарів за УКТ ЗЕД); наголошено, що визначальні характеристики товару не мають правового характеру та потребують спеціальних знань, а тому можуть бути з’ясовані за допомогою відповідної експертизи – товарознавчої, транспортно-товарознавчої; окреслено коло суб’єктів, які можуть провадити експертну діяльність із класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, а саме державні або громадські інституції, у тому числі державні судово-експертні установи; сформовано основні пріоритети подальшого наукового й законодавчого опрацювання, зокрема щодо окреслення функцій суб’єктів, які можуть здійснювати експертну діяльність із класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, визначення основних завдань експертизи з класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, розроблення та впровадження відповідної методики, єдиної для усіх суб’єктів експертної діяльності.

Лавренюк Ю. Ф. Адміністративно-правове забез­печення економічних інтересів України та форми ре­алізації адміністративно-правових норм: ґенеза та су­часність. - Стаття. Статтю присвячено наданню характеристики зна­чення форм реалізації адміністративно-правових норм у здійсненні адміністративно-правового забезпечен­ня економічних інтересів України, формулюванню на цій основі напрямів удосконалення актуального ад­міністративного законодавства з урахуванням розвит­ку наведеного адміністративно-правового забезпечення в діалектичному розрізі, оскільки досвід його здійснен­ня дозволяє уточнити отримувані наукові результати. Опрацьовано дотичні дослідження останніх років, присвячені: формуванню дефініції реалізації норм ад­міністративного права, форм реалізації окремих видів норм адміністративного права; актам реалізації адмі­ністративно-правових норм у конкретних сферах ад­міністративно-правового регулювання. Звернено увагу на комплексні дослідження в окремих сферах адміні­стративно-правового забезпечення державних інтере­сів, яких окреслена проблематика торкається побіч­но: протидія тіньовій економіці, забезпечення митної безпеки. Втім, окреслені дослідження варто охаракте­ризовано як такі, що можуть бути використані як під­ґрунтя для подальшого дослідження окресленої про­блематики, але не вирішують її. На основі історичного дослідження адміністра­тивно-правового регулювання економіки в контексті забезпечення економічних інтересів держави виділе­но такі його періоди: 1) період Російської Імперії (до 1917 року); 2) період Радянського Союзу (до 1991 року); 3) період незалежної України (до 2017 року); 4) сучас­ний період. У перший період спостерігаються тенден­ції до трансформації монархічного режиму у відповід­ності до викликів ринкової економіки, що набирала обертів. Другий період характеризувався жорстким централізованим характером державного регулювання економіки. У третьому періоді відбувається активний розвиток децентралізованих засад державного регулю­вання в економіці на основі збалансованого поєднання правових та економічних методів управління. Визна­чено, що сучасний період характеризується розвитком людиноцентричних засад в адміністративно-правовому регулюванні, в тому числі й у сфері економіки. На ос­нові цього обґрунтовано, що керівним державним ін­тересом у сфері економіки постає забезпечення прав і свобод людини в цій сфері. Визначено, що в сучасній реалізації норм адміні­стративного права в контексті забезпечення економіч­них інтересів України зростає значення форм реаліза­ції, не пов’язаних із правозастосуванням: виконання, використання, дотримання. Вказане пояснюється розвитком значення економічних методів управлін­ня в публічному адмініструванні економіки, а також обов’язком суб’єктів економічних відносин діяти в ме­жах правового поля. Вихідним сучасним пріоритетом у забезпеченні економічних інтересів України визначе­но забезпечення прав та свобод людини як визначальної соціальної цінності. На основі дослідження історично­го досвіду розвитку адміністративно-правового управ­ління економікою вказаний пріоритет охарактеризова­но як єдино можливий, а інші цілі та завдання мають вважатись проміжними та підпорядковуватись йому. Обґрунтовано, що така організація цілей має тільки розвиватись надалі в контексті адміністративно-право­вого забезпечення економічних інтересів України.

В умовах євроінтеграційних процесів та необхідності оптимізації здійснення митної справи в Україні важливим завданням є імплементація в механізм правового регулювання різноманітних форм партнерських взаємовідносин між митними органами та підприємствами – суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, провідне місце серед яких займає інститут авторизованого економічного оператора (АЕО). Окрім того, цей інститут є окремим, відносно самостійним структурним елементом забезпечення митної безпеки як інструмента поліпшення процедури здійснення митної справи та захисту реалізації економічних інтересів підприємств. Мета статті полягає у визначенні місця та ролі АЕО через призму інструментів забезпечення митної безпеки держави. Встановлено, що в системі інструментів забезпечення митної безпеки АЕО – це відносно самостійний елемент, який одночасно є і інструментом сприяння торгівлі та покращення ефективності роботи митних органів, і формою захисту економічних інтересів підприємств. Роль АЕО в механізмі державного забезпечення митної безпеки запропоновано розглядати дуалістично: з боку реалізації політики сприяння міжнародної торгівлі та підвищення конкурентноспроможносні підприємств із високим ступенем довіри, що одночасно забезпечує безпеку ланцюга постачання товарів; та з боку безпосередньої оптимізації процедур здійснення митної справи. Встановлено, що запровадження спеціальних спрощень і переваг, які передбачають суттєві полегшення митних формальностей для підприємств із високим ступенем довіри щодо товарів, що переміщуються такими підприємствами, та, відповідно, зменшення обсягів контролю до АЕО з боку митних органів потенційно хоча і створюють вірогідність загроз митної безпеки, однак подібна мінімізація обсягів контрольно-наглядових дій за суб’єктами, що отримали у встановленому законом порядку авторизацію АЕО та набули статус АЕО, компенсується через проведення центральним органом виконавчої влади, який реалі зує державну митну політику із залученням посадових осіб відповідних митниць відносно таких суб’єктів оцінки відповідності підприємства критеріям АЕО, яка за своєю правовою суттю є перевіркою, а також подальшого проведення митними органами моніторингу відповідностіпідприємства критеріям АЕО та повторної оцінки відповідності у визначених законом випадках. Окрім цього, забезпечення належного рівня митної безпеки досягається перенесенням контролю на більш ранню стадію (на період оцінки відповідності підприємства встановленим критеріям набуття статусу АЕО), що дає змогу вивільнити кадрові, організаційні та інші ресурси митних органів для виконання інших завдань при здійсненні митної справи.

Проблема ризиків як соціального феномена не є новою для будь-якої держави, суспільства, науки чи сфери практичної діяльності. Утім, у вітчизняному правознавстві ця проблема дотепер залишається малодослідженою, а в кримінально-правовій доктрині – ще чекає на своїх розробників. При цьому не беруться до уваги праці, присвячені дослідженню відомої обставини, що виключає злочинність діяння (ст. 42 Кримінального кодексу України). Кримінально-правові ризики як предмет ініційованого дослідження – багатовекторний і має інший масштаб, що зумовлює відмінний зміст і рівень пізнання ризиків як системного явища у кримінальному праві (законодавстві й доктрині), слідчій та судовій практиці. Мета статті – сформувати загальне уявлення про кримінально-правові ризики. Обґрунтовано концепт про те, що будь-які кримінально-правові ризики можуть існу вати лише на рівні законодавства і правозастосування. Доцільно виділяти кримінально-правові ризики в широкому та вузькому значенні. У широкому – це ризики: 1) як ті, що породжені кримінальним законом, так і ті, що виникають через правове регулювання (або його відсутність), зокрема у кримінально-процесуальних, кримінально-виконавчих та оперативнорозшукових відносинах (чи навпаки – породжуються ухваленням/скасуванням, наприклад, кримінального процесуального або кримінально-виконавчого закону); йдеться, окрім того, про правове регулювання, що здійснюється не обов’язково законами, а й іншими нормативно-правовими актами, інколи – несвоєчасне ухвалення, або ж відсутність уваги чи неналежне реагування суб’єкта нормотворення, у разі явної необхідності регулювання певних суспільних відносин; 2) ризики, що виникають у сфері юридичної практики – застосування/незастосування норм, зокрема кримінального права і кримінального процесу, кримінально-виконавчого права, адміністративного права і процесу, митного права, а також у сфері оперативнорозшукової діяльності. Ризики у вузькому значенні – ті, що породжені винятково кримінальним законом (пов’язані з його ухваленням, скасуванням, зміною, доповненням) та (або) його застосуванням/незастосуванням на практиці. Змістом таких ризиків не охоплюєть-ся аналіз та врахування впливу як фактору ризиків відповідного кримінального закону на правові відносини, що зазначені вище. Кримінально-правові ризики в широкому розумінні (якщо вони хоча б якось стосуються кримінальних правовідносин), до певної міри охоплюють інші види ризиків; їх розмаїття відображає, конкретизує специфіку вияву кримінальноправових ризиків. Це стосується, наприклад, інтерпретаційних ризиків (легальних, судових, доктринальних), корупційних, кримінально-процесуальних, криміналістичних і кримінально-виконавчих ризиків, ризиків в оперативно-розшуковій діяльності та митній сфері, політичних ризиків. Проте слід мати на увазі, що всі види ризиків (це стосується і кримінально-правових) не існують у чистому вигляді. Їхня самостійність є відносною. Очевидно, особливим видом ризиків у кримінальному праві є підстави визнавати глобальні кримінально-правові ризики (поряд із ними допустимо виокремлювати міжнародні кримінально-правові ризики). На думку автора, кримінально-правові ризики – це усвідомлена особою, за умов невизначеності, ймовірність небезпеки (настання небажаних, зокрема суспільно небезпечних наслідків у сфері кримінальних правовідносин) у разі ухвалення чи відмови від ухвалення нею відповідного рішення для досягнення суспільно корисного результату.Проілюстровано конкретний вияв кримінально-правових ризиків на законодавчому рівні. Окреслено перспективний розвиток пізнання проблеми кримінальноправових ризиків.

Передумовою ефективної реалізації митної політики в Україні є належне нормативно-правове забезпечення діяльності митниць ДФС. Незважаючи на постійну еволюцію митного законодавства, чинний Митний кодекс України залишає недостатньо врегульованими окремі аспекти здійснення митної справи. Серед іншого, це стосується правового регламентування митного режиму безмитної торгівлі, діяльності магазинів безмитної торгівлі, що потребує нагального удосконалення. А отже, постала необхідність детально дослідити основні структурні елементи Митного кодексу України на предмет виявлення прогалин і протиріч правового регулювання. З метою глибшого вивчення проблеми у статті охарактеризована економічна доцільність митного режиму безмитної торгівлі. Також проведений порівняльний аналіз деяких норм національного законодавства України та ЄС, що дозволило виявити певні відмінності у застосуванні митних режимів. Крім цього, постатейно розглянуті деякі аспекти правового регулювання митного режиму безмитної торгівлі і діяльності магазинів безмитної торгівлі. З цією метою проаналізовано Глави 22, Глави 60, статей 336, 341, 344 і 354 Глави 49 тощо Митного кодексу України. У прикінцевій частині статті вказано на існування розбіжностей митного і податкового законодавства, пов’язаних з предметом дослідження, а саме: неузгодження у трактуванні заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також визначення терміну «магазин безмитної торгівлі», що не сприяє утвердженню принципу правової визначеності нормативно-правових актів. На підставі проведеного дослідження встановлено, що вирішення проблем щодо митного режиму безмитної торгівлі та діяльності магазинів безмитної торгівлі потребує комплексного підходу задля забезпечення балансу інтересів суб’єктів господарювання та держави під час формування нової економічної політики, дружньої до підприємницького середовища, зокрема шляхом внесення відповідних змін до нормативно-правових актів.