Добірка наукової літератури з теми "Суб’єкт державного сектору"

Суб’єкти господарювання державного сектора економіки продовжують відігравати важливу роль у досягненні будь-якою державою економічних та соціальних цілей. Великі розміри державного сектора в Україні, незадовільні фінансово-економічні показники його ефективності, наявність новел правового становища державних підприємств є чинниками, що обумовлюють актуальність теми статті. Метою статті є уточнення визначення поняття суб’єкта господарювання державного сектора економіки, класифікація таких суб’єктів, критична оцінка нововведень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об’єктами державної та комунальної власності” з точки зору їх відповідності кращій світовій практиці управління державним сектором. Обґрунтовано, що під суб’єктами господарювання державного сектора економіки слід розуміти суб’єктів господарювання, які перебувають під вирішальним впливом держави з огляду на те, що вона прямо або опосередковано володіє часткою у їхньому статутному капіталі (майні) у розмірі, який перевищує 50 %, або іншим чином здійснює еквівалентний ступінь контролю, та проведено класифікацію суб’єктів господарювання державного сектора економіки. З’ясовано, що вимогою кращої світової практики є використання такими суб’єктами тих самих організаційно-правових форм, які використовуються й у приватному секторі, тобто корпоративних організаційно-правових форм, тимчасом як Україна зберігає специфічну організаційно-правову форму державного суб’єкта господарювання – державне унітарне підприємство (видами якого є державне комерційне підприємство та казенне підприємство). Прийняття зазначеного Закону критично оцінено як фактичну відмову від системної корпоратизації державних унітарних підприємств. Натомість законодавець вдався до безпрецедентного у світовій практиці “імпорту” окремих інструментів корпоративного управління в організаційно-правову форму унітарного підприємства. Висловлено думку, що потенціал цих інструментів не буде повною мірою розкритий у межах чужої для них унітарної форми та не усуне таких іманентних її недоліків, як обмеженість ринкової комунікації й недоступність зовнішніх джерел фінансування. Тож дія Закону не усуває потреби у поступовій корпоратизації принаймні найбільш економічно активних державних комерційних підприємств.

У статті розглядаються питання реформування бухгалтерського обліку суб’єктів державного сектору України на підставі Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку у державному секторі. Названо основні проблеми бухгалтерського обліку суб’єктів державного сектору. Розглянуто облікову політику суб’єктів державного сектору України.

У статті досліджено та проаналізовано економічну сутність та основні характеристики установ державного сектору відповідно до різних підходів, щодо формування структури державного сектору; визначено основних суб’єктів державного сектору, які узагальнено у два напрями відповідно до їх функціонального призначення; узагальнено основні характеристики для ідентифікації суб’єкта державного сектору з урахуванням Класифікатора секторів економіки, системи національних рахунків, а також інших нормативно-правових документів; обґрунтовано необхідність поділу всіх суб’єктів державного сектору на державні підприємства та державні установи та наведено трактування економічної сутності «державна установа» та «державне підприємство»; встановлено взаємозв’язок та місце бухгалтерського обліку в управлінні державними установами, як суб’єктами державного сектору.

Статтю присвячено розгляду ключових елементів облікового забезпечення діяльності суб’єктів державного сектору через призму інституційної теорії. Досліджено завдання інституціональних агентів загальнодержавного рівня щодо облікового забезпечення, вплив глобалізації та міжнародної інтеграції на національну облікову систему. Визначено вплив формальних та неформальних норм на особливості бухгалтерського обліку та звітності в державному секторі.

Здійснено комплексне дослідження охорони державного кордону як одного з основних завдань сектору безпеки і оборони та як об’єкта адміністративно-правового регулювання. Сформульовано поняття «сектор безпеки і оборони». Проаналізовано правовідносини, що стосуються охорони державного кордону в системі сектору безпеки і оборони, зокрема визначено й охарактеризовано правовідносини у сфері охорони державного кордону, які регулюються нормами адміністративного права. Досліджено контрольно-наглядову діяльність у сфері охорони державного кордону, питання адміністративної юрисдикції суб’єктів адміністративно-правових відносин та взаємодію і координацію у сфері охорони державного кордону. На основі дослідження правовідносин, що стосуються охорони державного кордону в системі сектору безпеки і оборони в адміністративно-правовому полі, виокремлено контрольні, юрисдикційні та координаційні повноваження суб’єктів адміністративно-правових відносин.

У статті визначено організаційний механізм державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, з урахуванням таких ключових елементів, як: об’єкт, предмет, суб’єкти, ціль, завдання, принципи, функції, результативність функціонування. Досліджено багатовекторність та комплексність елементів організаційного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, окреслено його цільову спрямованість, встановлено етапи та складові елементи проведення оцінки його результативності. Обґрунтовано методичний підхід до оцінки результативності організаційного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, котрий передбачає проведення ґрунтовної оцінки в розрізі наступних складників: аналіз стану законодавчого забезпечення детермінант механізму державного регулювання: економічна політика, аграрний сектор, концепція сталого розвитку; оцінка взаємодії між суб'єктами та об'єктом механізму державного регулювання; аналіз результативності заходів державного регулювання сталого розвитку аграрного сектор; визначення та оцінка індикаторів якості діючого механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору в розрізі концептуальних складових: економічної, соціальної, екологічної. Перевагами методичного підходу є комплексний характер, котрий безпосередньо формується за умови проведення оцінки нормативно-правового механізму та фінансово-економічного механізму, дозволяє визначити коло проблемних питань та обґрунтувати заходи, котрі забезпечать підвищення результативності його функціонування.

Актуальність статті полягає в тому, що згідно з нормами Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 р. № 2469-VIII сектор безпеки є бінарним та іменується як «сектор безпеки і оборони». Однак норми вказаного закону мають значну кількість законодавчих неточностей техніко-юридичного характеру, що безпосередньо стосуються визначення поняття, структури та правового статусу окремих суб’єктів його складу. Стаття присвячена розкриттю авторської думки щодо системи суб’єктів сектору безпеки України, адже рамковий закон у сфері національної безпеки та оборони має значну кількість законодавчих неточностей техніко-юридичного характеру, що безпосередньо стосуються визначення поняття, структури та правового статусу окремих суб’єктів сектору безпеки України. Виявлено, що сектор безпеки і оборони законодавцем ототожнений системою: а) органів реалізації захисту національних інтересів України; б) окремих суб’єктів, залучених до процесу забезпечення національної безпеки України. Стверджується, що сектор безпеки – це розгалужене, структуроване та системне утворення, система якого складається із класичних елементів побудови. Тобто ототожнювати його виключно суб’єктним складом не зовсім доречно, хоч і не помилково. Сектор безпеки та оборони має конкретну направленість – досягнення стану захищеності національних інтересів України, а тому логічно, що така діяльність представлена реалізацією законодавчо визначених задач різних за правовим статусом суб’єктів. На основі аналізу думок вчених та положень чинного законодавства сформовано висновок, що системою суб’єктів сектору безпеки є сукупність: 1) органів державної влади, що реалізовують стратегічно-управлінську діяльність щодо сфер національної безпеки і оборони України; 2) виконавців практичних завдань, визначених у стратегічно-управлінських рішеннях, що безпосередньо стосуються забезпечення розвитку безпекових та оборонних спроможностей України, охорони та захисту національних інтересів України; 3) органи, установи, організації та індивідуальні суб’єкти, що залучаються до виконання завдань забезпечення національної безпеки України.

У статті проаналізовано вітчизняні та зарубіжні нормативно-правові документи, за якими визначаються основні класифікаційні ознаки об’єктів та видів державної власності. Систематизовано та характеризовано види підприємств державної форми власності та інституціональних одиниць державного сектору економіки в розрізі різних правових ознак. Розглянуто порядок управління корпоративним правами об’єктів державної власності. Розкрито сутність суб’єктів господарювання з державною часткою у статутному капіталі за правовим форматом. Наведено огляд основних моделей власності, за якими здійснюється управління державними підприємствами за зарубіжною практикою. Узагальнено напрями забезпечення ефективної нормативно-правової бази для державних підприємств з позиції еталону ОЕСР.

Розглянуто проблеми реформування вітчизняної спецслужби як відповідального суб’єкта забезпечення державної безпеки України. Ви- значено актуальні питання реалізації державної безпекової політики з метою пошуку оптимальних шляхів підвищення ефективності системи державного управління у сфері державної безпеки. Аргументовано стратегічну мету та завдання реформування спецслужби як важливої складової сектору безпеки і оборони України. Деталізовано перспективи розбудови вітчизняної спец- служби з урахуванням надбань позитивного досвіду і кращих практик про- відних держав ЄС. Аргументовано необхідність функціональної модерніза- ції забезпечення державної безпеки, особливо в умовах агресивної політики Кремля. Особливої уваги надано питанням недопущення дублювання функ- цій правоохоронних органів між собою за результатами реформування сило- вого блоку. Узагальнено ключові пріоритети державної політики безпеки та на їх основі сформульовано шляхи удосконалення її концептів. Визначено заходи, практична реалізація яких дасть можливість сформувати позитивний імідж вітчизняної спецслужби як суб’єкта забезпечення державної безпеки в українському соціумі так і з боку європейської спільноти. Регламентовано стратегічні завдання реформування Служби безпеки України як державно- го органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, що за- безпечує державну безпеку. Підсумовано, що державна безпекова політика має містити комплекс основних заходів, спрямованих на створення ефектив- них, динамічних та гнучких в управлінні, фахових, забезпечених сучасними матеріальними і технічними засобами органів та підрозділів контррозвідки європейського рівня, приведення завдань, функцій і напрямів їх діяльності відповідно до сучасних потреб забезпечення національних інтересів, захисту прав людини і громадянина, суспільства і держави від зовнішніх та внутріш- ніх загроз; формування простору довіри до діяльності вітчизняної спецслуж- би у контексті державно-приватного партнерства, сприяння громадянських інституцій цьому процесу.

У статті проведено аналіз міжнародних практик державного регулювання розвитку аграрного сектору. Встановлено динаміку форм та методів регулювання, цільовий вплив яких спрямовується на доходи суб’єктів господарювання, ринкові відносини, безпосередньо сільськогосподарське виробництво, міжгалузеві зв'язки тощо. Державне регулювання розвитку аграрного сектору в Україні реалізується через механізми прямої бюджетної підтримки шляхом субсидіювання та дотування, податкових пільг та регулювання ціноутворення. Серед означених механізмів основним, починаючи з 1998 р., були податкові пільги, при цьому до 2017 р. діяв ще спеціальний режим оподаткування ПДВ у сільському господарстві. Визначено, що безпосередній вплив на результативність державного регулювання розвитку аграрного сектору здійснює стан розвитку економіки, можливості бюджетів, стан законодавчого забезпечення, рівень сформованості пріоритетів галузевого та територіального розвитку. Встановлено, що для України доцільним є часткове використання інструментів різних підходів для формування комплексної моделі, орієнтованої на розширення страхових та фінансово-кредитних інструментів, поглиблення рівня інноваційності виробництва, сталий розвиток сільських територій тощо. Визначено, що за показником PSE (%) найбільший рівень державної підтримки виробників у Японії. Однак рівень державної підтримки зменшився в 2020 р. порівняно з 2000 р. на 26,6%. Аналогічною є тенденція і щодо зменшення рівня державної підтримки виробників аграрного сектору в 2020 р. порівняно з 2000 р. у країнах Європейського Союзу на 36,3%. У межах оцінки рівня державної підтримки виробників аграрного сектору в США підтверджено узагальнену тенденцію щодо скорочення обсягів підтримки в 2020 р. порівняно з 2000 р. майже вдвічі. За результатами оцінки встановлено, що державна підтримка виробників аграрного сектору в Україні є найменшою, характеризується наявністю від’ємних значень протягом досліджуваного періоду та відсутністю сталої тенденції. Підтверджено, що інструменти державного регулювання аграрного сектору економіки України є зіставними з міжнародною практикою регуляторної політики.

Нефінансові активи мають високу частку в структурі майна суб’єктів державного сектору. В органах державної влади вона сягає понад 90% і вимагає ефективного управління. Система обліку нефінансових активів покликана формувати якісне інформаційне забезпечення управлінських рішень і потребує раціональної організації з урахуванням нових викликів, що виникають під впливом модернізації системи управління державними фінансами і подолання яких неможливе без організації ефективного контролю на усіх рівнях. Предмет дослідження – теоретичні та організаційно-методичні положення організації обліку та контролю нефінансових активів суб’єктів державного сектору. Об’єкт дипломної роботи – система організації обліку та контролю нефінансових активів органів державної влади в умовах модернізації управління державними фінансами. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, переліку джерел посилання та комплексних додатків. У вступі визначено актуальність теми, мету та завдання дослідження. В першому розділі розглянуто теоретичні основи організації обліку та контролю нефінансових активів органів державної влади. У другому розділі наведено організаційно-економічну характеристику ГУНП в Хмельницькій області установи та проаналізовано сучасний стан.

За допомогою заходів, вказаних у Стратегії підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання державного сектору економіки, в Україні має бути удосконалена система корпоративного управління, здійснено розмежування функцій між КМУ та міністерствами як суб’єктами управління об’єктами державної власності і регулятора, підвищено рівень прозорості діяльності суб’єктів господарювання, узгоджено інтереси керівництва та власників суб’єктів господарювання, запроваджено наглядові ради та незалежних директорів, здійснено реструктуризацію та приватизацію об’єктів державної власності. With the measures mentioned in the Strategy of increasing the efficiency of public sector entities economy, in Ukraine must be improved corporate governance, implemented separation of functions between the Government and ministries as agents of the state property and the regulator increased transparency economic entities, coordinated the interests of management and owners of economic entities established supervisory boards and independent directors implemented restructuring and privatization of state property.

ДЛЯ ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПОВНИМ ТЕКСТОМ ДИСЕРТАЦІЇ ЗВЕРНІТЬСЯ ДО ЕЛЕКТРОННОЇ ЧИТАЛЬНОЇ ЗАЛИ БІБЛІОТЕКИ ОНЕУ
У дисертаційній роботі розкрито теоретико-методологічні засади та розроблено науково-методичні й практичні рекомендації щодо формування нової парадигми ефективного управління державними фінансами Запропоновано науково обґрунтовану дескриптивну концепцію модернізації управління державними фінансами України. Сформовано методологічний базис управління державними фінансами та розроблено методологію комплексного системного оцінювання його ефективності. Здійснено структуризацію системи управління державними фінансами на засадах ієрархічності та зворотного зв’язку. Удосконалено методологію та методичний інструментарій перспективного планування доходів і видатків та управління вхідними й вихідними фінансовими потоками державного бюджету, державних позабюджетних фондів грошових коштів, фондів грошових коштів суб’єктів господарювання державного сектора економіки. Визначено доктринальні принципи та формально-праксеологічні домінанти управління державними фінансам. Аргументовано напрямки вдосконалення нормативно-правового, інформаційного, фінансового, матеріально-технічного, кадрового забезпечення управління державними фінансами.
В диссертационной работе раскрыты теоретико-методологические основы и разработаны научно-методические и практические рекомендации по формированию новой парадигмы эффективного управления государственными финансами. Предложено научно обоснованную дескриптивную концепцию модернизации управления государственными финансами Украины. Сформировано методологический базис управления государственными финансами и разработана методология комплексного системного оценивания его эффективности. Осуществлено структурирование системы управления государственными финансами на основе иерархичности и обратной связи. Усовершенствована методология и методический инструментарий перспективного планирования доходов и расходов, а также управления входящими и исходящими финансовыми потоками государственного бюджета, государственных внебюджетных фондов денежных средств, фондов денежных средств субъектов хозяйствования государственного сектора экономики. Определены доктринальные принципы и формально-праксеологические доминанты управления государственными финансами. Аргументированы направления усовершенствования нормативно-правового, информационного, финансового, материально-технического и кадрового обеспечения управления государственными финансами.
The dissertation presents theoretical and methodological foundations and develops scientific, methodological and practical recommendations on forming a new paradigm of effective state finance management. It was proposed the science-based descriptive concept of modernization of state finance management, which is based on the combination of institutional approach (it allows to reveal the relationship of public institutions), structural approach (it takes into account the components of state finances), functional approach (it distributes the areas of management activity in public finance by function), a resultative approach (focused on meeting public interests). It has been formed the methodological basis of state finance management, which includes: an object (state finances), a subject (budget and financial indicators), principles of purposeful influence (legality, transparency, efficiency, etc.), relevant methodological approaches (systemic, project-oriented, process, informational, synergetic, structural-functional, socio-cultural, institutional, signalling, productoriented, etc.), which combine dialectically related general scientific and special methods (comparative, quantification, morphological decomposition, etc.). The author has developed a methodology of complex, systematic performance evaluation of state finance management, which is based on the combination of resultative (it considers only the results of management activities, expressed through effects) and product-oriented (it focuses on the end product – public goods) approaches and involves the construction of economic and mathematical model. This economic and mathematical model takes into account the system of indicators proposed by the author, which are structured according to individual effects (economic, social and organizational) and formed methodical approaches to the normalization and determination of each indicator weight on the basis of its multiplicative effect. The work provides the structure of the state finance management system based on the hierarchy and feedback, which takes into account: the structure of the management object – state finances, the material content of which is the state budget, state off-budget funds and public sector funds that are interconnected but have characteristic attributive properties; the multilevel entities of state finance management, whose morphological decomposition allows them to be grouped by function; doctrinal principles of managerial activity The author has devised methodology and methodological tools for perspective planning of revenues and expenditures and management of the inflows and outflows of funds of the state budget, state off-budget funds, funds of economic entities of the state sector of economy through its systematization and modernization. There were presented the grounds for the scientific and methodological approaches to the control in the sphere of state finances, based on the organizational and functional foundations of the activity of external and internal control entities and the complex analytical and prognostic tools for assessing the quality, productivity, effective control of the Audit Chamber and the State Audit Service of Ukraine. There were given scientific and practical recommendations to increase the level of: social effect, which is the result of management activities in the field of social security and social justice; economic effect – as a result of ensuring budgetary, debt, investment stability and financial stability of economic entities in the state sector; organizational effect - as a result of administration and control in state finance. The doctrinal principles of state finance management were defined, which are grouped into those that refer to management system as a whole (scientific, systematic, legality, planning, efficiency, transparency) and those which directly relate to authorized persons (competence and responsibility). There were made scientific recommendations on improving the regulatory support for the state finance management, which provide the systematization of existing acts, the elimination of contradictions and inconsistencies, and the intensification of the implementation of blanket (reference) rules. There were determined the conceptual approaches to the organization of information support for state finance management, which create the landscape of a new open, sociallyoriented system. There were formed the scientific and methodological tools of financial support for the state finance management, which are based on a resultative approach to the activities of authorized entities and a systematic approach to identifying sources and instruments that depend on the type of economic entity and its sphere of activity. The methodological principles of personnel support for the state finance management have been formed on the basis of improving approaches to the formation of official salary and incentive payments; the use of modern motivational tools, such as grading and participative management; strengthening the legal responsibility of officials and improving the procedure for bringing them to it.