Добірка наукової літератури з теми "Суб’єкт влади"

У статті присвячено увагу дослідженню категорії «суб’єкт владних повноважень», висвітлено роль та значення таких суб’єктів у відносинах із господарськими товариствами. Встановлено, що найбільш розповсюджена форма здійснення комерційної діяльності – господарські товариства, нерозривно пов’язана із необхідністю взаємодії з суб’єктами владних повноважень. Аналізується понятійно-категоріальний апарат теорії адміністративного права, який більш розповсюджено оперує терміном «публічна адміністрація» та наводиться співвідношення останнього із законодавчо-уставленими категоріями – «суб’єкт владних повноважень» чи «адміністративний орган». Констатовано, що не завжди правовідносини підприємств приватної форми власності із суб’єктами владнихповноважень є саме адміністративно-правовими. Автором у статті пропонується власно розроблений алгоритм розмежування адміністративно-правових із цивільними та або господарськими відносинами, в яких з одного боку виступає орган публічної влади. Зосереджено увагу на тому, що окремі представники публічної влади можуть мати різний правовий статус – бути юридичною особою публічного права (міністерства, державні служби, інспекції тощо), утворенням без статусу юридичної особи (територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну та податкову політику чи індивідуальним суб’єктом (приватні виконавці тощо). З’ясовано, що система публічної влади та управління в Україні складається також із органів державної влади, які не належать до органів виконавчої влади, не підпорядковані та не залежать від останніх, проте, здійснюють публічні функції (адміністрування). У статті звертається увага, що Конституція України, проголошуючи у статті 8 принцип верховенства права та закріплюючи у статтях 6 та 19 похідний від зазначеного принцип законності, суттєво обмежила поведінку суб’єктів владних повноважень, встановлюючи певний запобіжник від свавілля і вседозволеності держави та її апарату.

Порушена проблематика застосування публічно-правових спо- рів як можливого механізму встановлення, формування та реалізацій по- вноважень органів публічної влади. Зокрема, йдеться про поняття “суб’єкт владних повноважень” з позиції аналізу його інституційних та статусних змістових характеристик як однієї зі сторін публічно-правового спору з ме- тою можливого подальшого застосування у сфері встановлення, розмежу- вання та реалізації компетенцій, а у вузькому значенні повноважень органів публічної влади. У статті здійснено узагальнену характеристику суб’єктного складу пу- блічно-правових спорів. Зокрема, йдеться про статус суб’єктів владних по- вноважень, який є однією з основних ознак для питань визначення, аналізу та вивчення способів вирішення публічно-правових спорів. Публічно-право- ві спори виникають між фізичними та юридичними особами, з одного боку, та органами публічної влади, з іншого. У статті піднято проблематику визна- чення суб’єктної складової публічно-правових спорів як органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб та інших суб'єктів, які здійснюють владні управлінські функції на основі зако- нодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За функціо- нальною ознакою виявлено інституції, які наділені представницькими функ- ціями, у той час як інші суб’єкти володіють управлінськими функціями, що вказує на наявність владних повноважень для їх реалізації. Акцентовано увагу на такій позиції, за якою захист інтересів держави ма- ють здійснювати відповідні суб'єкти владних повноважень та розглянуто випадки неможливості здійснення такого захисту. Узагальнення норматив- но-правової основи діяльності суб’єкта владних повноважень як однієї зі сто- рін у розгляді публічно-правових спорів дозволило виявити особливості та недоліки інституційного та статусного характеру у формуванні суб’єктного складу правовідносин у публічно-правових спорах.

У статті досліджено сутністьі зміст системи суб’єктів, якіздійснюють державний контрольі нагляд у сфері охорони здоров’я.Здійснено аналіз сутності кате-горій «суб’єкт», «система» та«система суб’єктів». Сформованоавторське бачення системи суб’єк-тів, які здійснюють державнийконтроль і нагляд у сфері охорониздоров’я. З’ясовано, що зміст сис-теми суб’єктів, які здійснюютьдержавний контроль і нагляд усфері охорони здоров’я, може бутипредставлений шляхом поєднанняїї елементів – власне суб’єктів,а також зв’язків, з урахуваннямяких вона утворена (критеріївгрупової належності таких суб’єк-тів). В якості критеріїв, з ураху-ванням яких суб’єкти державногоконтролю і нагляду у сфері охорониздоров’я можуть бути розподіленіу відповідні групи, обрано обсягїхньої компетенції. Обґрунтовано,що залежно від такого критеріюсуб’єкти державного контролю інагляду у сфері охорони здоров’яможуть бути розділені на загаль-нодержавні, галузеві, спеціальні.З урахуванням цього системасуб’єктів державного контролюі нагляду у сфері охорони здо-ров’я може бути представленатаким чином: 1) загальнодер-жавні суб’єкти: Верховна РадаУкраїни, комітети Верховної РадиУкраїни, Уповноважений ВерховноїРади України з прав людини; Пре-зидент України, Рада національноїбезпеки та оборони; Кабінет Міні-стрів України; 2) галузеві суб’єкти:міністерства та інші центральніоргани виконавчої влади, провіднемісце серед яких посідають Мініс-терство внутрішніх справ Укра-їни, Міністерство розвитку громаді територій України, Міністер-ство соціальної політики України;3) спеціальні суб’єкти: Міністер-ство охорони здоров’я України,Державна служба України з лікар-ських засобів і контролю за нарко-тиками, Національна служба здо-ров’я України.

У статті здійснено аналіз особливостей правового статусу об’єднаної територіальної громади (далі – ОТГ) як суб’єкта фінансових правовідносин. Окреслено основні підходи науковців до розуміння поняття «об’єднана територіальна громада». Проаналізовано позиції вчених щодо ознак ОТГ як суб’єкта фінансових правовідносин крізь призму категорії «правосуб’єктність». Наголошено на доцільності надання права ОТГ мати статус юридичної особи. Запропоновано доповнити Закон України «Про місцеве самоврядування» окремою статтею «Участь об’єднаної територіальної громади у фінансових правовідносинах». Метою статті є визначення правового статусу ОТГ як суб’єкта фінансових правовідносин, вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства, яке регулює правовий статус ОТГ у сфері публічної фінансової діяльності. Наукова новизна зумовлена тим, що до цього часу в Україні не вироблено єдиного підходу до визначення поняття «об’єднана територіальна громада», її функцій і повноважень, особливостей ОТГ як суб’єкта фінансових правовідносин, що значно зменшує ефективність і можливість досягнення мети реформи децентралізації влади. Разом із тим одним з основних етапів децентралізації влади в Україні є створення ОТГ. Забезпечення належного рівня життя жителів сіл, селищ, міст можливе за умови ефективної фінансової діяльності ОТГ. З огляду на викладене, аналіз особливостей правового статусу ОТГ як суб’єктів фінансових правовідносин дозволив визначити актуальний стан дослідження вказаного поняття, основні проблемні питання та сформувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює правовий статус ОТГ у сфері фінансової діяльності. Висновки. ОТГ є суб’єктами фінансових правовідносин, від імені та в інтересах яких діють відповідні сільські, селищні чи міські ради. Запропоновано визначати ОТГ як самостійний суб’єкт фінансових правовідносин, що характеризується наявністю особливих прав та обов’язків щодо формування, розподілу, використання й контролю фінансових ресурсів, які становлять основу її фінансової правосуб’єктності та закріпити за ОТГ право набувати статус юридичної особи. Також із метою ефективності проведення реформи децентралізації влади доцільно доповнити Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» окремою статтею «Участь об’єднаної територіальної громади у фінансових правовідносинах», яка б передбачила права та обов’язки ОТГ щодо нагляду та контролю за використанням коштів ОТГ.

Стаття присвячена дослідженню сутності адміністративно-правового статусу Президента України як особливого суб’єкта публічної адміністрації. Встановлено, що в системі суб’єктів публічної адміністрації Президенту України відведено місце серед суб’єктів публічної адміністрації, яких не віднесено до органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, але яких наділено окремими повноваженнями щодо забезпечення управлінського впливу у сфері публічного адміністрування поряд із Верховною Радою України, Національним Банком України, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, військово-цивільними адміністраціями тощо. Звернено увагу на те, що з моменту впровадження посади Президента України його роль у функціонуванні органів державної влади постійно переглядалась: від зайняття місця глави виконавчої влади до винесення Президента України за межі тріади гілок влади та надання йому статусу арбітра в системі стримувань та переваг, як це передбачено Основним Законом. Визначено, що правовий статус Президента України у сфері публічного адміністрування опосередковано його визнанням як глави держави, який діє від її імені; гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина; гаранта реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північно-атлантичного договору. Встановлено, що правовий статус Президента України, якого закріплено Конституцією України, є основою формування його адміністративно-правового статусу. Змістовне наповнення останнього складають повноваження, визначені у ст. 106 Основного Закону. З огляду на критерій функціонального призначення повноваження Президента України у сфері публічного адміністрування доцільно поділяти на повноваження щодо контролю (п. п. 15, 16, 29, 30); повноваження щодо організації органів виконавчої влади (п. п. 9–14, 22, 28); повноваження щодо керівництва (п. п. 17, 18); повноваження щодо встановлення окремих станів (п. п. 19, 20, 21); інші повноваження (п. п. 24–27).

На основі проведених фокус-групових досліджень аналізуються уявлення молоді про ситуацію в Україні, владу і державу та їх вплив на уявлення молоді про можливі форми власної політико-правової активності. Показано, що влада в цілому сприймається як колективний суб’єкт, який зазвичай перебуває в опозиції до іншого колективного суб’єкта – народу. Встановлено, що інтерес молоді до політики має, у кращому випадку, фрагментарний характер, її політична освіченість є низькою. З’ясовано, що очікування від влади пов’язуються з досить виразними патерналістичними настановленнями: припинення воєнного конфлікту на сході країни, підвищення рівня життя, доходів і гарантування зайнятості, створення можливостей для самореалізації молоді тощо. При цьому відмічається проблема корупції, адже, за оцінками молодих людей, влада лише демонструє наміри, проте всіляко ухиляється від реальних дій щодо подолання корупції. Виявлено, що брак досвіду у вирішенні проблемних питань політико-правового характеру, переконаність у тому, що більшість проблем можна “розв’язати” в неправовий спосіб (хабар, підкуп, “подяка” і т. ін.), формують у молоді негативні настановлення, а саме що “норм закону можна не дотримуватися, оскільки навіть ті, хто приймає закони, їх ігнорують”. Констатовано готовність молоді реалізовувати революційний сценарій розв’язання суспільних суперечностей.

На основі проведених фокус-групових досліджень аналізуються уявлення молоді про ситуацію в Україні, владу і державу та їх вплив на уявлення молоді про можливі форми власної політико-правової активності. Показано, що влада в цілому сприймається як колективний суб’єкт, який зазвичай перебуває в опозиції до іншого колективного суб’єкта – народу. Встановлено, що інтерес молоді до політики має, у кращому випадку, фрагментарний характер, її політична освіченість є низькою. З’ясовано, що очікування від влади пов’язуються з досить виразними патерналістичними настановленнями: припинення воєнного конфлікту на сході країни, підвищення рівня життя, доходів і гарантування зайнятості, створення можливостей для самореалізації молоді тощо. При цьому відмічається проблема корупції, адже, за оцінками молодих людей, влада лише демонструє наміри, проте всіляко ухиляється від реальних дій щодо подолання корупції. Виявлено, що брак досвіду у вирішенні проблемних питань політико-правового характеру, переконаність у тому, що більшість проблем можна “розв’язати” в неправовий спосіб (хабар, підкуп, “подяка” і т. ін.), формують у молоді негативні настановлення, а саме що “норм закону можна не дотримуватися, оскільки навіть ті, хто приймає закони, їх ігнорують”. Констатовано готовність молоді реалізовувати революційний сценарій розв’язання суспільних суперечностей.

Метою дослідження був теоретичний аналіз впливу сприймання державної влади та їїрішень на характеристики громадянської ідентичності. Методологічно дослідженняґрунтується на вченні про суб’єктність як іманентно притаманну особистості/групі/організаціїпрагнення-здатність бути автором свого життя, джерелом активності, спрямованої нареалізацію свого потенціалу. Звертається увага на те, що сприймання влади часто пов’язане зфрустрацією, спричиненою зовнішнім контролем і примусом. Специфіка образу державноївлади актуалізує ту чи ту парадигму відносин особистості з державою, а залежно від неїформуються певні характеристики громадянської ідентичності. Як один із каналівсприймання державної влади розглядаються ухвалені нею рішення. Зауважено, що політичнірішення сприймаються більш негативно, ніж управлінські, бо передбачають прихованиймотив, пов’язаний з боротьбою за владу, її зміцнення і поширення. Це актуалізує парадигмуоб’єкт-суб’єктних відносин, за яких у сприйманні особистості суб’єктом виступає державнавлада, а об’єктом – громадянин. Таке сприймання зумовлює протестність або, навпаки,громадянську конформність як характеристики громадянської ідентичності. Обидві несприяють діалогу і розробці адекватних способів вплив на владу. Готовність до діалогу звладою має ґрунтуватися на притаманній громадянській зрілості суб’єкт-суб’єктній парадигмівідносин. Результати дослідження можуть бути використані для розробки програмгромадянської освіти; психодіагностичного інструментарію для визначення громадянськоїконформності, протестності, зрілості як характеристик громадянської ідентичності. Основнийнапрям подальших досліджень – встановлення психологічних закономірностей перцепціїгромадянином ухвалених рішень як управлінських чи політичних, а також вивчення впливуперцепції правового поля держави на характеристики громадянської ідентичності. Соціальнінаслідки таких досліджень лежать у полі ціннісного об’єднання громадян і державної влади,що уможливлює спільне бачення проблем і моделей розвитку держави.

Проаналізовано та співвіднесено дефініцію “громадський контроль” органів представницької влади у вітчизняних наукових підходах. Висвітлено наукові погляди як основу формування громадського контролю представницьких органів влади, продемонстровано вітчизняні підходи щодо громадського контролю представницьких органів влади, проведено порівняння вітчизняних наукових суджень щодо громадського контролю представницьких органів влади. Узагальнено вітчизняні погляди щодо розуміння сенсу громадського контролю, який демонструє широкий спектр тлумачень у контексті суб’єкт-об’єктних відносин органів державної влади і місцевого самоврядування. Розмежовано види громадського контролю, які застосовуються у вітчизняній науковій думці.

Питання, що стосуються суб’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК України (далі – ст. 400 КК), важливі як для теорії кримінального права, так і для існуючої практики. Проте, на фоні помітних успіхів у вивченні теоретичних і методологічних питань про кримінальне правопорушення, суб’єкт як елемент складу кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, не отримав належного аналізу. Метою статті є дослідження суб’єкта кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, з урахуванням сучасних реалій істотних змін в законодавстві про кримінальну відповідальність. Наукова новизна полягає у тому, що в сучасних умовах розвитку Української держави та вирішення завдання запобігання злочинності кримінально-правові проблеми, зокрема, що стосуються суб’єкта кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, потребують нових теоретичних розробок і практичного застосування. На сьогоднішній день відсутній теоретико-методологічний і системний аналізи основних положень про суб’єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК. Висновки. Суб’єктом кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, слід розуміти: 1) фізичну осудну, приватну, неслужбову особу (громадянина України, особу без громадянства, громадянина іноземної держави), яка до вчинення кримінального правопорушення досягла 14-річного віку; 2) якщо кримінальне правопорушення, передбачене ст. 400 КК, вчинила службова особа при перевищенні влади або службових повноважень, її діяння слід кваліфікувати за сукупністю кримінальних правопорушень – за ч. 3 ст. 365 та ст. 400 КК.

Нефінансові активи мають високу частку в структурі майна суб’єктів державного сектору. В органах державної влади вона сягає понад 90% і вимагає ефективного управління. Система обліку нефінансових активів покликана формувати якісне інформаційне забезпечення управлінських рішень і потребує раціональної організації з урахуванням нових викликів, що виникають під впливом модернізації системи управління державними фінансами і подолання яких неможливе без організації ефективного контролю на усіх рівнях. Предмет дослідження – теоретичні та організаційно-методичні положення організації обліку та контролю нефінансових активів суб’єктів державного сектору. Об’єкт дипломної роботи – система організації обліку та контролю нефінансових активів органів державної влади в умовах модернізації управління державними фінансами. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, переліку джерел посилання та комплексних додатків. У вступі визначено актуальність теми, мету та завдання дослідження. В першому розділі розглянуто теоретичні основи організації обліку та контролю нефінансових активів органів державної влади. У другому розділі наведено організаційно-економічну характеристику ГУНП в Хмельницькій області установи та проаналізовано сучасний стан.

Аналізуються такі категорії як суб’єкт бюджетного права і суб’єкт бюджетного правовідношення
The following categories are analyzed: the subject of budgetary law and the subject of budgetary relations

Дисертаційне дослідження присвячено визначенню сутності, змісту та розкриттю особливостей взаємодії влади та бізнесу в Україні. Визначається сутність та значення взаємодії влади та бізнесу в державі. Встановлюється мета, принципи та завдання взаємодії влади та бізнесу в Україні. Узагальнюються підходи до визначення бізнесу як об’єкту адміністративно-правового регулювання, визначається його сутність та особливості. Характеризуються правові засади взаємодії влади та бізнесу в Україні та розкривається місце серед них адміністративно-правового регулювання. Окреслюється система суб’єктів взаємодії між владою та бізнесом в Україні та визначаються особливості їх адміністративно-правового статусу. Формується уявлення про рівні взаємодії між владою та бізнесом в Україні. Розкриваються напрями взаємодії між владою та бізнесом в Україні. Систематизуються адміністративно-правові форми та методи взаємодії між владою та бізнесом в Україні. Окреслюються перспективні напрями використання в Україні зарубіжного досвіду взаємодії між владою та бізнесом в Україні. Формуються напрями удосконалення адміністративного законодавства, яке регулює взаємодію влади та бізнесу. Визначаються перспективи удосконалення організаційних засад взаємодії між владою та бізнесом в Україні.
Диссертационная работа посвящена комплексному исследованию административно-правового обеспечения взаимодействия власти и бизнеса в Украине и путей его совершенствования с учетом отечественной практики и зарубежного опыта. Особое внимание уделяется исследованию сущности взаимодействия власти и бизнеса в государстве как процесса взаимного влияния субъектов друг на друга, что проявляется в урегулированном законом сотрудничестве, которое осуществляется путем достижения общих мероприятий, нацеленных на решение конкретных вопросов и принятия соответствующих решений. Доказано, что целями взаимодействия власти и бизнеса являются: 1) быстрая реализация важнейших проектов и ускорение развития регионов; 2) получение прибыли; 3) достижение положительных экономических и социальных результатов как для власти, так и для бизнеса; 4) удовлетворение общественных потребностей; 5) создание дополнительных рабочих мест; 6) повышение уровня экономических и социальных условий; 7) развитие бизнеса; 8) создание условий для повышения конкурентоспособности государственного и частного секторов экономики. Сформировано представление о задачах и принципах взаимодействия между властью и бизнесом, проведена их классификация. Выяснено, что принципы взаимодействия власти и бизнеса по их детализации и влиянию на общественные отношения классифицируются на общие социальные принципы, к которым относятся принципы равенства перед законом, согласование интересов. открытости и прозрачности, взаимной ответственности, и специально- юридические принципы, к которым относится соответствие потребностям общества, общественной, результативности и принципа учета опыта иностранных государств в процессе формирования взаимодействия власти и бизнеса. Исследована сущность и особенности бизнеса как объекта административно- правового регулирования. Охарактеризованы правовые основы взаимодействия власти и бизнеса в Украине и определено место среди них административно- правового регулирования. Определено, что система субъектов взаимодействия между властью и бизнесом в Украине составляют: 1) государственные органы, к полномочиям которых отнесено решение вопросов, связанных с возникновением, развитием и прекращением правоотношений в сфере взаимодействия с частными учреждениями; 2) хозяйственные организации; 3) граждане Украины, иностранцы и лица без гражданства, а также лица, которые осуществляют хозяйственную деятельность и зарегистрированные в соответствии с законом как предприниматели, а также исследованы особенности их административно- правового статуса. Сформировано представление об уровнях взаимодействия между властью и бизнесом в Украине. Исследованы направления взаимодействия между властью и бизнесом и определены их понятия как предусмотренные административно-правовыми нормами стратегические пути деятельности субъектов взаимодействия, направленные на достижение цели взаимодействия и быструю реализацию важнейших проектов и ускорения развития регионов, получения прибыли, достижения положительных экономических и социальных результатов как для власти, так и для бизнеса, удовлетворения общественных потребностей и уровня экономических и социальных условий, развитие бизнеса, создание условий для повышения конкурентоспособности государственного и частного секторов экономики. Определено, что административно-правовой формой взаимодействия между властью и бизнесом является внешнее выражение содержания действий, которые совершаются в пределах компетенции уполномоченными субъектами органов государственной власти в сфере взаимодействия и частного сектора, и направлены на обеспечение их эффективной совместной работы с целью непосредственного воплощения, реализации и внедрения действенного механизма взаимодействия в конкретных общественных отношениях. Исследованы методы взаимодействия между властью и бизнесом и определено, что основными методами взаимодействия являются методы планирования, прогнозирования, контроля, информационного обеспечения и экономические методы. Обосновано значение использования в Украине зарубежного опыта и на примере положительного опыта США, Великобритании, Польши и Германии, выделены основные возможности его использования в Украине в исследуемые проблематике. Определено, что основными направлениями совершенствования административного законодательства, регулирующего взаимодействие власти и бизнес является: 1) внесение изменений в действующее законодательство, а также имплементация международного законодательства, с целью его унификации и понимание участниками взаимодействия; 2) введение унифицированных форм взаимодействия власти и частного сектора; 3) введение единого электронного реестра договоров, заключаемых при взаимодействии власти и бизнеса; 4) установление четкого распределения компетанционных функций между субъектами взаимодействия; 5) введение единой системы ответственности и разрешения споров, возникающих в сфере взаимодействия власти и бизнеса. Обоснованы и исследованы основные пути совершенствования организационных основ взаимодействия между властью и бизнесом в Украине.
The dissertation research is focused on determining the essence, content and revealing the specific features of the interaction of government and business in Ukraine. The essence and significance of the interaction of government and business in the state has been defined. The purpose, principles and tasks of the interaction between government and business in Ukraine have been established. The author has generalized approaches on determining business as an object of administrative and legal regulation; has defined its essence and specific features. The author has characterized legal principles of the interaction between government and business in Ukraine and has revealed the place of administrative and legal regulation among them. The system of subjects of the interaction between government and business in Ukraine has been outlined and specific features of their administrative and legal status have been determined. The author has formed the idea about the levels of the interaction between government and business in Ukraine. The directions of the interaction between government and business in Ukraine have been revealed. Administrative and legal forms and methods of the interaction between government and business in Ukraine have been systematized. Perspective directions of using international experience of the interaction between government and business in Ukraine have been outlined. The author has formed the areas for improving administrative legislation, which regulates the interaction between government and business. Perspectives for improving the organizational principles of the interaction between government and business in Ukraine have been defined.

У сучасній правовій доктрині вивчення системи суб’єктів адміністративної юрисдикції потребує значної уваги, оскільки на сьогодні існує велика кількість органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні, норми щодо регулювання правового статусу та діяльності яких часто бувають колізійними та суперечливими.
В современной правовой доктрине изучения системы субъектов административной юрисдикции требует значительного внимания, поскольку на сегодняшний день существует большое количество органов государственной власти и местного самоуправления в Украине, нормы по регулированию правового статуса и деятельности которых часто бывают коллизионными и противоречивыми.
In the modern legal doctrine, the study of the system of subjects of administrative jurisdiction needs considerable attention, since today there are a large number of state and local government bodies in Ukraine, the norms for regulating the legal status and activities of which are often conflicting and contradictory.

Дисертація присвячена дослідженню деструктивності влади як соціально-філософської проблеми, яке здійснювалось шляхом переходу від поняття «концепт влади» як її простої дефініції до поняття «конструкт влади» як ідеї влади. Спираючись на розроблену в межах теорії ідей теоретичну конструкцію влади, висвітлено такі форми деструктивності влади як: відокремлення суб’єктів загальної діючої влади від суб’єктів підпорядкування, наслідком чого стає перетворення останніх із свідомих підвладних суб’єктів на несвідомий об’єкт підкорення; дискреція – прийняття рішень і дій суб’єктів влади на власний розсуд, свавілля як крайня форма дискреції, а також безвідповідальність, корупція суб’єктів влади, узурпація влади. Особлива увага приділена найнебезпечнішій формі деструктивності влади – симуляції влади. Здійснено філософський аналіз теоретичної конструкції державної влади України, закріпленої в Конституції України, на предмет виявлення в ній деструктивних аспектів.

В дисертації здійснено аналіз існуючих традицій філософського осмислення концепту влади, в ході якого було виявлено дві стійкі тенденції, умовно названі «загально-понятійна» та «конкретно-видова». На підставі їх всебічного аналізу, було зроблено висновок, що вони не можуть бути використані у якості методологічної основи для здійснення дослідження деструктивності влади. Зміст концептів влади, отримуваних в межах загально-понятійної традиції, через абстрагування від усього несуттєвого та різноманітного, виявлявся або занадто широким, або занадто вузьким, що відповідно вело до звуження або розширення обсягу такого поняття влади. Однак при звуженні обсягу, поняття влади втрачало статус загального поняття. При розширенні, навпаки, ставало настільки загальним, що під нього формально підпадали й інші соціальні явища, що спричиняло якісну невизначеність та необхідність уточнення змістів понять цих явищ і влади. Зміст концептів влади, отримуваних в межах конкретно-видової традиції через описування різноманіття змістів конкретних владних проявів виявлявся придатним для визначення конкретних владних відносин певного виду чи підвиду, але не придатним як для розуміння влади взагалі, так і для виявлення її деструктивності як філософської проблеми. Дослідження деструктивності влади як філософської проблеми потребувало переходу від аналізу влади як явища та його концептів до конструкту влади, до проблем створення моделі влади на підставі ідеї влади через розгортання її в складне архітектонічне владне утворення. Разом із тим було обґрунтовано, що необхідність творчого формування конструкту влади на основі певної ідеї влади, існує не завжди, а лише тоді, коли виникає потреба у створенні і забезпеченні функціонування певної соціальної цілісності, тобто на рівні суспільних зв’язків. В ході дослідження було розкрито механізм формування владної складової, як на рівні суспільних відносин, так і на рівні суспільних зв’язків. Зафіксована стійка послідовність етапів її проявлення, характерна для обох рівнів: поява переваги в чомусь у однієї сторони (володіння чимось, що може викликати потребу у інших) і потреби у предметі володіння у іншої сторони, що породжує стан свободи у власника переваги та стан залежності у того, хто має потребу, але не має власних можливостей для її задоволення. Так виникає, а згодом і закріплюється нерівність суб’єктів взаємодії. Однак, якщо на рівні суспільних відносин стан свободи і залежності взаємодіючих суб’єктів, їх об’єктивна нерівність, може породити, а може і не породити владну складову – відношення владарювання та підвладності, то на рівні суспільних зв’язків владна складова в них з’являється з необхідністю, обумовлюючи потребу в утворенні загальної влади з чітким розмежуванням владних статусів для її елементів: статус владарюючих(чого) та статус підвладних. Зазначивши що влада, як невід’ємна властивість суспільного цілого, має переважно штучне джерело – штучно сформовану могутність, яка існує у вигляді, встановлених у певний спосіб владних повноважень, було відзначено той факт, що здобуття владних повноважень конкретними суб’єктами, членами цілого, надає їх носіям силу переваги, верховенства. Саме ця сила підносить їх над усіма іншими членами цього цілого, внаслідок чого виникає об’єктивна нерівність між ними, яка на відміну від нерівності в індивідуальних відношеннях, є не передумовою, а причиною появи та існування владно-підвладних зв’язків в межах суспільного цілого. Емпіричний досвід свідчить про наявність достатньої кількості фактів деструктивності влади у будь-якому суспільному цілому, від сім’ї до суспільства та держави. Однак, було зроблено припущення, що будь-яка влада суспільного цілого, створювана людьми з метою його побудови та утримання суспільних зв’язків, як конструктивно-інтегративна сила, не може бути деструктивною за своєю природою. Осмислення факту деструктивності влади і узгодження його з висловленим припущенням щодо конструктивної природи влади, було здійснено на шляху встановлення причин існування руйнівних дій влади. Однією з них може бути дискреційність влади, владарювання на розсуд владарюючого, який нічим і ніким не обмежений. Підвладним такого володаря залишається сподіватися на його здоровий глузд і добру волю. Іншою, досить розповсюдженою в сучасних умовах причиною, є виявлене протиріччя між встановленим теоретичним конструктом загальної влади, як системою збалансованих владних повноважень та суб’єктами загальної влади, що періодично обираються на посади, визначені у владній конструкції. Було доведено, що загальна владна сила в межах суспільного цілого діє в ньому як начало. Суб’єкти загальної влади, які не є її власниками, а є лише тимчасовими користувачами, мають діяти як провідники цього загального владного начала в життя суспільного цілого, без права внесення змін до нього під час свого владарювання. Внесення одиничних змін суб’єктами влади у загальне владне начало – теоретичну модель влади, буде мати своїми наслідками, по-перше, зміну природи і характеру соціального цілого, що будуватиметься всіма елементами цілого, але на користь і благо суб’єктів владарювання, по-друге, зміну встановленого теоретичною моделлю балансу самої загальної влади. А розбалансована загальна влада як і змінена під інтерес владарюючої сторони є деструктивною владою, але не через таку її сутність, а через підміну її сутності діючими суб’єктами влади. Було наголошено, що розгорнута в теоретичний конструкт ідея влади має потрійну цінність: як теоретичний проект певного владного утворення, як метод розгортання теорії в практику життя цілого і як критерій, встановлення міри відповідності загальної діючої влади своєму поняттю, тобто загальному теоретичному конструкту влади, та міри невідповідності, яка і стає джерелом появи різних форм деструктивності діючої влади. В дисертаційній роботі в абстрактній формі висвітлено зв'язок залежності між характером і мірою відхилень суб’єктів діючої загальної влади від свого теоретичного конструкту, та змістом і формами прояву деструктивності в їх діяльності. Так підміна мети загального владного начала індивідуальними цілями, обраних до владних органів суб’єктів, привносить у загальну владу індивідуальні владні інтереси, що породжує відокремлення суб’єктів влади від суб’єктів підвладності. Його наслідком стає перетворення останніх із свідомих підвладних суб’єктів на несвідомий об’єкт владарювання, в силу чого індивідуальні цілі підвладних стають для владарюючої сторони не суттєвими, а тому і не обов’язковими. Подальше поглиблення відокремлення суб’єктів влади від суб’єктів підвладності, веде до зміни справедливої конструктивної форми владарювання у вигляді служіння на несправедливу деструктивну форму владарювання – панування. Як наслідок з’являються інші супутні форми деструктивності влади, такі як дискреція – прийняття рішень і дій суб’єктів влади на власний розсуд, свавілля, як крайня форма дискреції, бездіяльність суб’єктів влади, щодо організації та розвитку соціального цілого, а також безвідповідальність і безкарність. Обтяжена такими деструктивними змінами, діюча загальна влада стає нездатною реалізовувати досягнення мети свого загального призначення – організації суспільного цілого як основи благого співіснування всіх його членів. Відокремлена від суб’єктів підвладності, вона здатна працювати лише на саму себе і невеликий багатий прошарок суспільного цілого, здатний купляти у суб’єктів влади необхідні для них суспільні зв’язки, втілені ними в законах, правилах, привілеях тощо. Так виникає деструктивність влади у формі корупції (підкуп, продажність суб’єктів влади). Було висвітлено причини і таких форм деструкції влади як тоталітаризм та узурпація, що спричиняють руйнацію суспільного цілого як простору свобідної самореалізації всіх його членів. Наявність двох рівнів влади: конструйованої людьми теоретичної моделі влади соціального цілого та мінливої за складом, діючої на практиці влади, вимагає здійснення регулярної філософської рефлексії на предмет появи в них деструктивних аспектів. В силу того, що практично діюча влада, як наслідок, має відповідати теоретичному конструкту влади, як своїй причині, а не навпаки, філософське дослідження деструктивності влади слід починати з теоретичного конструкту влади на предмет його внутрішньої несуперечливості, а також збалансованості його елементів (мети, принципів та конкретного змісту). Практично діюча влада в ході філософської рефлексії також має бути досліджена, але на предмет її відповідності збалансованому і несуперечливому теоретичному конструкту влади. Виявлені суперечності і відхилення, що складають зміст деструктивності влади в її теоретико-практичному бутті, мають бути усунені, що дозволить поновити, зіпсовану суперечностями та відхиленнями, конструктивну природу влади. Нехтування зазначеними проблемами та наростання розбалансованості у владній структурі, призводить до появи в суспільстві такого явища, як симуляція (підробка, удавання зовнішньої схожості при відсутності її у внутрішньому змісті). З боку суб’єктів влади вона з’являється як симуляція конструктивності владарювання у суспільному цілому, з боку суб’єктів підвладності – як симуляція покори діючій владі. Симуляція і симулякри та їх руйнівна сила стала предметом дослідження західних вчених ще в 60-70-х роках минулого століття. З метою дослідження зв'язку і впливу симуляції та симулякрів на процеси деструктивності влади, було здійснено аналіз теорій симулякрів Бодрійяра та Дельоза, який дозволив сформувати власне ставлення як до зазначених теорій, так і до описаного в них соціального явища симуляції. В ході аналізу теорій симулякрів Бодрійяра та Дельоза було встановлено, що досліджуючи одне і те ж явище, Бодрійяр і Дельоз, між тим, розвивали протилежні за своїм характером напрямки теорії симулякрів. Було виявлено, що характерними рисами теорії симулякрів Бодрійяра є застереження перед симулякрами і гіперреальністю та ностальгія за реальністю. Для теорії симулякрів Дельоза характерним є апологія і апофеоз симулякрів. Теорія ідеї влади та теорія симулякрів влади, як альтернативні теорії були застосовані в якості методологічних основ у практиці здійснення філософської рефлексії конкретного виду влади. Було здійснено рефлексію теоретичної моделі державної влади України, конструкція якої закріплена в Конституції України, на предмет виявлення в ній деструктивних аспектів.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2017. Дисертаційна робота присвячена визначенню сутності та особливостей адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки України та шляхів удосконалення його нормативно-правового забезпечення. Особливу увагу приділено проблематиці національної безпеки держави як об’єкта адміністративно-правової охорони та захисту. Досліджуються сутність та особливості національної безпеки держави, поняття та види суб’єктів забезпечення національної безпеки України. З’ясовуються місце, значення та особливості органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань у системі суб’єктів забезпечення національної безпеки України. Визначено та охарактеризовано сутність, види та особливості правоохоронних органів України як суб’єктів забезпечення національної безпеки України, їх завдання, функції та повноваження у визначеній сфері. Аналізуються чинники, що впливають на якість забезпечення національної безпеки України. Акцентується увага на проблемах взаємодії та координації між суб’єктами забезпечення національної безпеки України, пропонуються шляхи удосконалення правового регулювання їх діяльності з урахуванням зарубіжного досвіду та можливостей його адаптації в Україні.

Батракова Д.С. Адміністративно-правове регулювання місцевого самоврядування: порівняльно-правовий аналіз України та Франції : дис. … канд.. юрид. наук : 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право / Батракова Дар’я Сергіївна. – Одеса, 2017. – 201 с.
Дисертація присвячена компаративному дослідженню адміністративно- правового регулювання місцевого самоврядування в Україні та Франції, а також виявленню прогалин його правового регулювання та обґрунтування пропозицій щодо внесення змін до законодавства. Досліджено становлення та розвиток місцевого самоврядування в Україні та Франції та виокремлено відповідні історичні періоди з наведенням їх характеристики. Досліджено правову природу та удосконалено розуміння місцевого самоврядування, його ознаки та принципи, а також здійснено розмежування із суміжними категоріями. Виокремлено види актів місцевого самоврядування відповідно до характеру правовідносин, які вони регулюють. Розкрито зміст на надано характеристику актам органів місцевого самоврядування та їх особливостям. Охарактеризовано та визначено структуру місцевого самоврядування та систему суб’єктів місцевого самоврядування, здійснено розмежування їх повноважень та наголошено на способах усунення конфліктів компетенції між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на прикладі Франції.
Диссертация посвящена компаративному исследованию административно-правового регулирования местного самоуправления Украины и Франции, а также выявлению недостатков его правового регулирования и обоснованию предложений по внесению изменений в законодательство. Определена степень научной разработанности данной темы. Исследованы становление и развитие местного самоуправления в Украине и Франции и установлено, что местное самоуправление Франции прошло в своем развитии 13 периодов. На основании анализа доктринальных и нормативно-правовых определений местного самоуправления предложено собственное понимание местного самоуправления и его принципов. В частности, определено, что принципами местного самоуправления являются не только принципы, закрепленные на уровне национальных законодательств, но и такие, которые содержатся в международных нормативно-правовых документах (Всемирной декларации местного самоуправления и Европейской хартии местного самоуправления). Рассмотрена система нормативно-правовых актов, регулирующих деятельность субъектов местного самоуправления в Украине и Франции и отмечен высокий уровень кодификации законодательства Франции. Сделаны выводы о том, что все процессы, которые сейчас происходят в сфере местного самоуправления Франции, можно охарактеризовать, как такие, которые направлены на оптимизацию управления на местах, сокращение лишних органов и должностных лиц, а также сокращение расходов из местного бюджета. Охарактеризованы акты органов местного самоуправления и процедура их принятия. Определено, что во Франции функция контроля и надсмотра над местным самоуправлением реализуется с помощью полномочий префекта как представителя государства на местах в сфере проверки актов на их соответствие нормам законодательства. Рассмотрена структура местного самоуправления и выделены субъекты, осуществлено разграничение их полномочий и исследованы способы устранения конфликтов компетенции между местными органами исполнительной власти и органами местного самоуправления на примере Франции.
The thesis is devoted to a comparative study of administrative and legal regulation of local government in Ukraine and France, as well as identify gaps regulation and its legal justification for the proposals to amend the legislation. Studied the formation and development of local government in Ukraine and France and singled out the corresponding historical periods and a summary of their characteristics. Considered the legal nature of the concept of local self-government, its characteristics and principles, as well as the differentiation of adjacent categories. Considered legislation local authorities and their types are allocated according to the nature of the relationships that they regulate. The content provided on the characterization of the acts of local governments and their characteristics. Characterized and determined the structure of local government and the system of local government conducted separation of powers and emphasized how to resolve conflicts of competence between local authorities and local governments on the example of France.

Средницька І.Ю. Народна законодавча ініціатива: зарубіжний досвід та перспективи запровадження в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Средницька Ірина Юріївна. – Одеса, 2016. – 257 с.
У дисертації здійснено комплексне загальнотеоретичне дослідження народної законодавчої ініціативи як форми безпосередньої демократії. Проаналізовано сучасний стан наукової розробки народної законодавчої ініціативи. Простежено розвиток народної законодавчої ініціативи в українській та зарубіжній політико-правовій думці. Визначено місце народної законодавчої ініціативи в системі народовладдя. Досліджено особливості конституційно-правового регулювання народної законодавчої ініціативи у країнах, що представляють різні регіони світу, зокрема Австрії, Швейцарії, Італії, Іспанії, Латвії, Польщі, США, Російській Федерації, Киргизстані тощо. На підставі порівняльно-правового аналізу практики застосування народної законодавчої ініціативи у різних країнах спроектовано моделі цієї форми сучасної демократії. Визначено особливості реалізації права народної законодавчої ініціативи у межах різних моделей, а також надано характеристику кожної моделі народної законодавчої ініціативи з погляду можливих переваг та недоліків її застосування. Удосконалено аналіз основних проблем та перспектив подальшого розвитку народної законодавчої ініціативи в Україні. Сформульовано передумови і пріоритети запозичення зарубіжного досвіду в національне законодавство. Запропоновано концептуальну модель народної законодавчої ініціативи для України, визначено її переваги, особливості правового механізму її функціонування, а також надано пропозиції щодо правової регламентації. Запропоновано розробити проект Закону України «Про народну законодавчу ініціативу».
В диссертации осуществлено комплексное общетеоретическое исследование народной законодательной инициативы как формы непосредственной демократии. Исследованы исторические этапы возникновения и развития народной законодательной инициативы, определена сущность и уточнено определение народной законодательной инициативы как формы непосредственной демократии. Прослежено развитие народной законодательной инициативы в украинской и зарубежной политико-правовой мысли. Установлено, что работы украинских и зарубежных ученых в основном были направлены на исследование и научное обоснование правовой природы права народной законодательной инициативы, и в них не рассматривались возможные проблемы конституционного внедрения этого права в Украине. Определено место народной законодательной инициативы в системе народовластия. На основе анализа конституций, законов о народной законодательной инициативе и регламентов законодательных органов определены особенности функционирования института народной законодательной инициативы в странах, представляющих различные регионы мира, в том числе Австрии, Швейцарии, Италии, Латвии, Польше, США, Российской Федерации, Кыргызстане и др. Детально охарактеризованы особенности практического осуществления народной законодательной инициативы этих государств, обобщены преимущества и недостатки. На основании сравнительно-правового анализа практики применения народной законодательной инициативы в различных странах исследованы модели этой формы современной демократии. Кроме того, определены особенности реализации права народной законодательной инициативы в рамках австрийской и американской моделей. Определение перспектив развития правовых основ народной законодательной инициативы в Украине в соответствующих законопроектах и научных работах имеет большое значение для практического внедрения качественно нового института народной законодательной инициативы в Украине с учётом позитивного опыта некоторых зарубежных стран в этой сфере. Сформулированы предпосылки и приоритеты заимствования опыта польского, латвийского, белорусского правового регулирования в Украине. Проанализированы факторы, влияющие на внедрение народной законодательной инициативы в Украине. Указано, что это конституционное внедрение зависит от политических, экономических, социальных и исторических факторов. Анализ нормативных актов зарубежных стран предоставил возможность определить основной круг проблем, связанных с реализацией права народной законодательной инициативы, предложить пути их разрешения, сделать ряд рекомендаций по совершенствованию национальной законодательной базы, в частности, относительно гарантий представителей инициативной группы граждан в парламенте. Разработаны предложения относительно внесения соответствующих изменений и дополнений в Конституцию Украины, а также детализации концептуальной модели народной законодательной инициативы в актах законодательства Украины на современном этапе конституционно-правовой реформы. С учетом того, что наделение правом законодательной инициативы зависит от форм государственного устройства и государственного правления, социально-политической структуры общества и других аспектов, подчеркнута необходимость признания субъектом права законодательной инициативы Украинского народа. Логическим завершением этого процесса должно стать принятие Верховным Советом Украины Закона Украины «О народной законодательной инициативе».

У посібнику комплексно висвітлено теорію та практику правового регулювання адміністративно-юрисдикційної діяльності органів СБ України. Визначено правовий статус органів СБ України, як суб’єктів адміністративноюрисдикційної діяльності, охарактеризовано функції та принципи зазначеної діяльності, запропоновано класифікацію та розкрито особливості адміністративно-юрисдикційних проваджень, що здійснюються органами державної безпеки. Видання адресоване науковцям, викладачам і студентам спеціальності «національна безпека», юридичних факультетів, працівникам органів публічної влади.