Добірка наукової літератури з теми "Суб'єкт контролю"

Стаття присвячена дослідженню характеристик Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації. Встановлено, що до ознак, що характеризують Національну поліцію як суб'єкта публічної адміністрації, можна віднести такі: 1) це певним чином узгоджена і організована система, яку складають: центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції; 2) метою діяльності Національної поліції є забезпечення публічного інтересу - забезпечення належного рівня охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку; 3) Національна поліція наділена винятковими владними повноваженнями для виконання публічних функцій; 4) компетенція Національної поліції поширюється на все суспільство та територію Української держави; 5) Національна поліція діє на основі комплексу способів впливу: правових, політичних, економічних, соціальних через застосування методів правового регулювання, типу узгодження, переконання, стимулювання, примус тощо. З'ясовано, що основною метою Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації є служіння суспільству, тобто забезпечення охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічного порядку та безпеки лише заради людини, при цьому державні інтереси відходять на другорядний план. Звернуто увагу на функціональну ознаку Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації - обов'язкову взаємодію з інститутами громадянського суспільства, що має вираз у здійсненні громадського контролю за діяльністю Національної поліції та поданням звернень громадян до Національної поліції. Визначено, що розгляд і вирішення звернень громадян є однією з найбільш дієвих та ефективних заходів, який передбачає перевірку представниками громадськості відповідності діяльності Національної поліції встановленим законодавством цілям, завданням їх функціонування та дотримання ними у своїй діяльності конституційних принципів, зокрема забезпечення прав і законних інтересів людини та фундаментальних свобод, і на повагу до них. Встановлено, що громадський контроль за діяльністю органів Національної поліції спрямовано на дотримання під час професійної службової діяльності поліцейськими конституційних прав і свобод громадян та законність здійснення поліцейської діяльності в цілому.

У статті розглянуто роль застережень Конституційного Суду України в процедурі внесення змін до Конституції України. Стверджується, що генетично конституційний контроль з'явився у зв'язку з необхідністю органу конституційного контролю перевіряти на відповідність конституції акти парламенту. Проте нині сформувалася значна практика участі органів конституційної юрисдикції у розгляді в формі контролю за законопроектами про внесення змін до конституції. Водночас цей підхід має свої позитивні і негативні сторони. Зроблено висновок про те, що історично висловлення різного роду думок рекомендаційного характеру у мотивувальній частині висновку щодо відповідності законопроекту статтям 157-158 Конституції - винахід самого КСУ, який він почав застосовувати з 2000 року. Саме такі думки згодом набули статусу «застережень» у його рішеннях. Законодавець, формулюючи термін «застереження» щодо висновку КСУ про внесення змін до Конституції України, мав на увазі лише ті випадки, коли законопроект відповідає статтям 157-158 Конституції України лише частково, наприклад низка положень їм відповідають, а інші - ні. З цієї точки зору аргументація, висловлена КСУ у мотивувальній частині, у «негативному» висновку, в якому КСУ знайшов порушення статей 157-158, може допомогти правильно відкоригувати законопроект і має право отримати статус «застережень». Доктринальна, рекомендаційна функція КСУ в цьому плані є не зовсім коректною, оскільки КСУ має виконувати певну роль - вказувати межі дозволеного, проте в жодному разі не висловлювати фахові або ж експертні побажання. Єдиний наслідок таких побажань - це лише необхідність їх «розгляду» парламентом, проте в жодному разі не обов'язок урахування. Проте така дуальна природа висновків поза критеріями перевірки, визначеними статтями 157-158 Конституції України, стає більше політичною. Знову ж таки КСУ - це не експерт, який залучається як дорадчий орган, а суб'єкт, юридичні позиції якого повинні мати обов'язковий характер.

У статті проаналізовані аспекти створення соціального механізму взаємодії суб'єктів громадянського суспільства з метою вирішення суспільно значущих завдань правопорядку, основою для розробки якого є соціальний контроль. У соціальному контролі за станом суспільних відносин виділені три найважливіші напрямки, а саме ретроспективний, превентивний і прогнозуючий контроль. Ретроспективний соціальний контроль показує спектр раніше розглянутих проблем, механізм їх вирішення і досягнутий результат. Цей контроль стає основою для більш поглибленої оцінки результатів у протидії різним правопорушенням. Превентивний соціальний контроль сприяє виробленню у громадян стереотипів поведінки, заснованих на суспільно значущих соціальних нормах, які в перспективі покликані допомагати членам соціуму орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях, в них закріплюється морально-етичний і духовний досвід суспільного розвитку. Прогнозуючий соціальний контроль заснований на ідеї попередження порушень, практиці своєчасної реєстрації дій, що відхиляються від прийнятих норм, попереджувальному інформування про їх наслідки. Соціальний контроль являє собою комплекс процесів, покликаних забезпечити стійкість, згуртованість та об’єктивність в управлінні поведінкою соціальних груп, інститутів та індивідів. За допомогою соціального контролю створюється можливість фіксації ступеня відхилення різних поведінкових актів від встановлених суспільством норм. Проблематичність ідеї соціального контролю пов’язана з загальними недоліками суспільства, або ж низьким моральним рівнем конкретного соціального інституту чи групи населення. Якісний результат дії соціального контролю прямо пов'язаний зі ставленням та цілями владних структур. Принципи соціального контролю покликані сформувати правомірну, моральну, активну життєву позицію індивіда в суспільстві.

У статті розглянуто зміст, поняття та суб'єктів громадського контролю за сектором безпеки в контексті розвитку науки адміністративного права, вказано на проблеми його реалізації. Розкрито та проаналізовано контрольні повноваження суб'єктів громадського контролю, які передбачені Законом України «Про національну безпеку України». Встановлено, що в наукових працях розрізнюють два підходи щодо його розуміння - вузьке та широке. Запропоновано авторське визначення правової конструкції «громадський контроль за сектором безпеки». Встановлено, що в законодавстві до складових інститутів громадянського суспільства зараховано громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства. Розкрито, що громадяни самостійно беруть участь у здійсненні громадського контролю над сектором безпеки в разі звернення: 1) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та 2) його представника або 3) в інший державний орган сектора безпеки, відповідно до норм законодавства. З'ясовано, що в інших випадках громадяни беруть участь у здійсненні громадського контролю над сектором безпеки через громадські організації, членами яких вони є, через депутатів представницьких органів влади. Окреслено діяльність Громадських рад при державних органах сектора безпеки як суб'єктів громадського контролю. Аргументовано, що в реалізації заходів громадянського контролю розрізняють низку проблем, які і потребують вирішення, а це: (1) питання встановлення відповідальності суб'єктів сектора безпеки за наслідки ухвалених рішень у секторі безпеки в контексті неврахування пропозицій громадськості, (2) необхідність визначення чітких правил обов'язкової звітності (письмова форма, періодичність, відповідальність за їх невиконання) органів сектора безпеки в рамках реалізації контролю інститутами громадянського суспільства, (3) обов'язкове виконання законодавчих норм щодо створення Громадських рад при всіх суб'єктах сектора безпеки, (4) впровадження обов'язкового видання щорічно так званих «Білих книг» та/або аналітичних документів (оглядів, національних доповідей, статистичних даних) кожним із суб'єктів сектора безпеки України.

Стаття присвячена проблемам законодавчого регулювання в Україні громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Автор аналізує зміст поняття «громадський контроль» у юридичній літературі та законодавчих пропозиціях. Підзвітність і контроль влади перед суспільством - фундаментальний принцип конституційного ладу, невід'ємний елемент принципів верховенства права, законності та поваги до прав людини, важлива умова формування довіри громадськості до влади та держави загалом. Проаналізовано інститут громадського контролю в аспекті сучасних тенденцій розвитку українського адміністративного права. В контексті європейських принципів державного управління, які базуються на забезпеченні «належного врядування», громадський контроль за діяльністю державного управління є невід'ємною частиною права громадян брати участь в управлінні державними справами. Межі, форми та методи, права та обов'язки суб'єктів контролю за діяльністю уряду, їх повноваження та обов'язки юридично не уніфіковані. Громадський контроль повинен підкорятися правовим принципам, формам і методам його здійснення, а зв'язок між діяльністю суб'єктів громадського контролю і законом повинен відображатися на законодавчому рівні. Визначено адміністративно-правові основи організації та здійснення громадського контролю в контексті європейських критеріїв демократичної держави. Європейські стандарти існують у формі критеріїв, принципів, правил, процедур, механізмів організації управління або систем державного управління: верховенство права, пріоритет прав та свобод людини і громадянина у відносинах із державою, принципи партнерства влади та суспільства, взаємна відповідальність держави та суспільства, взаємна відкритість і прозорість, взаємоповага сторін тощо. Вирішення проблеми законодавчого регулювання правових основ громадського контролю за діяльністю державного управління може слугувати основою для розробки узгодженої науковцями та практиками єдиної Концепції законопроекту про громадський контроль. Концепція законопроекту про громадський контроль повинна закріпити ідею превентивного контролю, який спрямований на попередження порушень Конституції України, законів України, інших правових актів, забезпечення дотримання прав фізичних і юридичних осіб.

Стаття присвячена адміністративно-правовому регулюванню функціонування суб'єктів господарювання та ролі окремих органів державної влади у правовідносинах, що виникають під час взаємодії корпорацій із державою. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання розуміємо як цілеспрямований процес здійснення впливу держави в особі її компетентних органів за допомогою визначених правових засобів на учасників відповідних правовідносин, зокрема і юридичних осіб. З'ясовано, що призначення суб'єктів владних повноважень під час взаємодії зі сферою господарювання полягає у здійсненні ними контролю за дотриманням корпоративного законодавства й адміністративно-правового втручання для захисту порушених прав учасників корпоративних правовідносин або реалізації управління державними корпоративними правами та надання адміністративних послуг. Фактично, тип адміністративно-правового регулювання для корпоративних підприємств характеризує загальну спрямованість впливу права на суспільні відносини у процесі здійснення підприємницької діяльності. Здійснено умовний розподіл компетенцій суб'єктів владних повноважень на три великі групи: 1) повноваження, спрямовані на контроль за дотриманням корпоративного законодавства; 2) повноваження, спрямовані на захист порушених прав та інтересів активних учасників корпоративних відносин; 3) повноваження, пов'язані з управлінням державними корпоративними правами. Окрім того, було уточнено твердження стосовно того, що адміністративно-правове регулювання корпоративних правовідносин має істотний вплив як на всебічну діяльність держави, так і на всіх заді-яних у цьому процесі суб'єктів господарювання (підприємницькі та некомерційні суб'єкти). Також досліджено, що на ефективне функціонування корпоративних підприємств позитивно впливають адміністративно-правові засоби, способи та методи відповідного регулювання наявних правовідносин. З'ясовано, що суттєвим завданням суб'єктів, які виконують публічно-владні управлінські функції, є встановлення, підтримання й контроль за додержанням загальних та рівних для всіх суб'єктів господарювання умов забезпечення їхньої максимальної спрямованості на задоволення чинних необхідних потреб. В іншому разі порушення законодавства будь-ким з учасників правовідносин має наслідком очевидну невідповідність критеріям законності та порушує справедливий баланс між інтересами корпоративних підприємств та носіями влади.

У статті розглянуто питання структурної побудови сучасних транснаціональних організованих злочинних угруповань, які функціонують на шкоду економічним інтересам держави. Виділено два основні рівні їхньої організованості. Перший рівень - організована група, яка має елементарну структуру: «керівник - учасники, або виконавці». Рівень злочинного професіоналізму таких груп відносно невисокий, вони чисельно невеликі, рідко мають корумповані зв'язки. Другий рівень - злочинна організація з вищою функціональною диференціацією, ієрархічністю, розподілом ролей, наявністю зазвичай корумпованих зв'язків у державному апараті та правоохоронних органах. Чисельність їх досить велика, що і дає змогу забезпечувати певну структуризацію групи: організатори - «мозковий центр», технічні виконавці, «силовий блок», «прикриття і забезпечення», юридичний та бухгалтерський супровід й інші варіанти. Визначено, що транснаціональний характер структурної організованості злочинного об'єднання полягає в тому, що один із його учасників учиняє злочинні діяння в більш ніж одній державі, зокрема й коли більша частина їх підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі. Водночас не є обов'язковою умовою факт перетинання злочинцями державних кордонів або постійне місце дислокації за кордоном, якщо мають місце істотні наслідки в іншій державі. Запропоновано умовний поділ їхніх структурних ознак на загальні, які характерні для всіх видів транснаціональної організованої злочинності, зокрема: стійкість, ієрархічність, розподіл функцій та ролей, спеціальна мета, та спеціальні - характеризують безпосередньо діяльність транснаціональних організованих злочинних угруповань, які функціонують на шкоду економічним інтересам держави, а саме: спеціальний суб'єкт злочину, високий рівень латентності, наявність фінансових ресурсів, високий рівень конспірації, власна служба безпеки, корумповані зв'язки. Надано характеристику визначених загальних та спеціальних структурних ознак.

Стаття присвячена аналізу сутності суддівського розсуду в кримінальному процесі України. В статті автор вказує, що на сьогодні в правовій доктрині немає єдиного підходу щодо використання термінології в оцінці такого розсуду, хоча більшість науковців використовує поняття «суддівський розсуд». Також автор звертає увагу на той факт, що в правовій доктрині суддівському розсуду було приділено значно більше уваги, ніж розсуду інших уповноважених суб'єктів кримінального процесу. Дійсно, саме на суд покладається обов'язок вирішення провадження по суті, і виключно суд може остаточно встановити винуватість чи невинуватість особи. Проте в цьому випадку необхідно зробити застереження щодо неправильності ототожнення остаточно характеру суддівського розсуду з розумінням того, що такий розсуд є головним у кримінальному процесі. Суб'єкти, уповноважені на застосування розсуду для прийняття юридично значущих рішень, застосовують його для виконання покладених на них завдань у тому обсязі, у якому це дозволено кримінальним процесуальним законодавством. Аналізуючи суб'єктивний склад суддівського розсуду, автор доходить висновку, що такий розсуд у кримінальному процесі України застосовують слідчий суддя та суд, адже саме вони приймають юридично значущі рішення або в процесі здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування, або під час реалізації функції правосуддя й перегляду судових рішень на судовихстадіях. Очевидно, що слідчий суддя, реалізуючи функцію судового контролю, приймає юридично значущі рішення, які майже постійно вимагають застосування розсуду. Крім того, слідчий суддя відповідно до ст. 94 КПК України є суб'єктом оцінки доказів, що підкреслює значення його процесуальних рішень навіть на етапі дослідження доказів. Відповідно, другим суб'єктом суддівського розсуду є суд. Ознакою, за якою відбувся такий поділ, має бути стадійність, де відбувається відповідний розсуд. Слідчий суддя застосовує розсуд під час здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування. Суд своєю чергою реалізовує його на судових стадіях.

У статті проаналізовано існуючі правові погляди щодо складу та сутності деталей системи контролю на місцевому рівні. Розглянуто праці науковців і практиків з питання контролю в органах місцевого самоврядування для знаходження нових важелів превентивного внутрішнього контролю як елементів та регуляторів досягнення цілей і планових показників сталого розвитку. Забезпечення результативності, ефективності, відкритості та інклюзивності управлінського процесу, підзвітності та відповідальності суб'єктів управління є одними з основних принципів Концепції сталого розвитку. Належний контроль з боку місцевої влади сприятиме більш ефективному та результативному використанню отриманих ресурсів. Контроль на рівні місцевого самоврядування має стати одним із засобів реалізації права держави захищати законодавчим шляхом інтереси країни і регіонів з метою забезпечення проведення державної і регіональної політики. Діяльність суб'єктів контролю на місцевому рівні має бути спрямована насамперед на попередження та своєчасне виявлення фактів незаконних дій, оскільки не можна забувати таку функцію контролю як нада ння допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об'єкті. Метою контролю є не тільки та не стільки викриття недоліків, скільки виправлення помилок у роботі, поновлення законності та дисципліни. В умовах адміністративної реформи превентивний внутрішній фінансовий контроль є найефективнішою формою, оскільки дозволяє запобігти порушенню законодавства, зловживанням та втратам фінансових і матеріальних ресурсів. На стадії фінансового прогнозування та планування превентивний контроль слугує передумовою для прийняття оптимальних управлінських рішень. Дефініція правових засад для виконання контролюючих повноважень представницького органу місцевого самоврядування сприятиме законодавчій уніфікації нових важелів превентивного внутрішнього контролю як елементів та регуляторів досягнення цілей і планових показників сталого розвитку територіальної громади та стане запорукою виконання повноважень, необхідних для вирішення питань місцевого значення. Завдяки контролю процесу сталого розвитку виконуються такі завдання, які забезпечують його ефективність, а саме забезпечуються послідовність виконання прийнятої стратегії; зберігаються та раціонально використовуються ресурси територіальної громади; представницький орган місцевого самоврядування отримує якісну інформацію; своєчасно виявляються та мінімізуються фінансові та комерційні ризики.

Розглянуто актуальні питання правових відносини у сфері ліцензування як об'єкта адміністративно-правової охорони. Вказано, що дослідження ліцензування через призму функцій державного управління дає можливість сформулювати поняття ліцензування як форми реалізації виконавчої влади щодо здійснення правового попереднього та поточного контролю за дотриманням ліцензійних вимог і умов, обліку ліцензованих об'єктів шляхом винесення органом, що ліцензує, адміністративно-правових актів у межах нормативно врегульованої процедури. Комплексно досліджено проблеми адміністративно-правових відносин, що виникають у галузі ліцензування. На основі аналізу наукової літератури визначено поняття адміністративно-правових відносин у галузі ліцензування, під якими слід розуміти врегульовані адміністративно-правовими нормами суспільні відносини, сторони яких є носіями взаємних прав і обов'язків, встановлених і гарантованих в адміністративно-правових нормах законодавства про ліцензування. Також описано характерні особливості адміністративно-правових відносин у галузі ліцензування. Наголошено, що до структури адміністративно-правових відносин у галузі ліцензування входять суб'єкти, об'єкти правовідносин і їх нормативний зміст. Розглянуто питання класифікації суб'єктів адміністративних правовідносин щодо ліцензування. Наведено три групи суб'єктів адміністративних правовідносин: наділені публічно-владними повноваженнями; не наділені публічно-владними повноваженнями; експерти. Акцентується увага на важливості формування системи суб'єктів адміністративного процесу у галузі ліцензування. Досвід правозастосовчої діяльності свідчить про те, що взаємодія суб'єктів ліцензійних правовідносин не забезпечує ефективного вирішення завдань за умов соціально орієнтованої економіки.

Розглянуто деякі питання контролю якості безпеки авіаційних суб'єктів.
Відповідно до Закону України «Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації» [1], а також стандартів і рекомендованої практики Додатка 17 до Конвенції про Міжнародну організацію цивільної авіації «Безпека. Захист міжнародної цивільної авіації від актів незаконного втручання» та Док 30. Ч. II. Безпека (Політика країн-членів Європейської конференції цивільної авіації з питань авіаційної безпеки) стосовно обов’язкового впровадження державної системи контролю якості із забезпечення авіаційної безпеки в Україні затверджена і діє Програма контролю якості безпеки авіаційних суб’єктів.

Посилення ролі інститутів громадянського суспільства в державі, на нашу думку, доцільно здійснювати на основі розповсюдження інформаційних матеріалів, оприлюднення фактів притягнення до відповідальності за правопорушення, заохочення повідомлень про зловживання тощо. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/36721

У сучасних умовах пріоритетна роль забезпечення стабільного функціонування інформаційної сфери належить державі. З огляду на це, держава як головний регулятор суспільних процесів забезпечує розвиток інформаційної сфери та прискорює перехід України до якісно нової стадії розвитку - інформаційного суспільства. За цих обставин сформувалася залежність національної безпеки держави від забезпечення її інформаційної складової, що зростає в силу розвитку інфoрмаційних технологій і сучасних глобалізаційних процесів. Питання інформаційної безпеки в системі національної безпеки держави набувають особливої актуальності в умовах посилення зовнішніх загроз і небезпек, а також соціально-економічної та суспільно-політичної кризи, що спостерігається в Україні. Аналіз шляхів ефективності адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки здійснюється з урахуванням міжгалузевого характеру адміністративних правовідносин. При цьому важливим є імплементація в національне законодавство міжнародних стандартів та практики зарубіжних країн. Таким чином, очевидна необхідність комплексного дослідження інформаційної безпеки обумовлює актуальність обраної теми дипломної роботи, зумовлює її об'єкт і предмет, мету та завдання.
В современных условиях приоритетная роль обеспечения стабильного функционирования информационной сферы принадлежит государству. Учитывая это, государство как главный регулятор общественных процессов обеспечивает развитие информационной сферы и ускоряет переход Украины к качественно новой стадии развития - информационному обществу. В этих обстоятельствах сформировалась зависимость национальной безопасности государства от обеспечения ее информационной составляющей, возрастает в силу развития инфoрмацийних технологий и современных глобализационных процессов. Вопросы информационной безопасности в системе национальной безопасности государства приобретают особую актуальность в условиях усиления внешних угроз и опасностей, а также социально-экономической и общественно-политического кризиса, который наблюдается в Украине. Анализ путей эффективности административно-правового обеспечения информационной безопасности осуществляется с учетом межотраслевого характера административных правоотношений. При этом важно имплементация в национальное законодательство международных стандартов и практики зарубежных стран. Таким образом, очевидна необходимость комплексного исследования информационной безопасности обусловливает актуальность выбранной темы дипломной работы, приводит ее объект и предмет, цели и задачи.
In modern conditions, the priority role of provision the stable functioning of the information sphere belongs to the state. In view of this, the state as the main regulator of social processes provides the development of the information sphere and accelerates the transition of Ukraine to a qualitatively new stage of development - the information society. In these circumstances, the dependence of the national security of the state on the provision of its information component, which is growing due to the development of informational technologies and modern globalization processes, has developed. Issues of information security in the system of national security of the state are of particular relevance in the context of the strengthening of external threats and dangers, as well as the socio-economic and socio-political crisis that is observed in Ukraine. The analysis of the ways of the effectiveness of the administrative and legal security of information security is carried out taking into account the inter-branch nature of administrative legal relations. At the same time, it is important to implement the international standards and practices of foreign countries in the national legislation. Thus, the obvious need for a comprehensive study of information security determines the relevance of the chosen theme of the thesis, predetermines its object and subject, purpose and objectives.

Койчева О.С. Рахункова палата як суб'єкт фінансового контролю : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 , Койчева Ольга Семенівна. - Одеса, 2016. - 236 с.
Дисертація є науковим дослідженням теоретичних і практичних проблем діяльності Рахункової палати як суб’єкта фінансового контролю. Проаналізовано стан наукових досліджень і еволюцію фінансового контролю та становлення Рахункової палати. Визначено зміст поняття «фінансовий контроль» у діяльності Рахункової палати. З’ясовано місце Рахункової палати серед органів, яких наділено повноваженнями зі здійснення фінансового контролю та запропоновано власну модель побудови системи державного фінансового контролю. Надано характеристику діючому нормативно-правовому підґрунтю діяльності Рахункової палати як суб’єкта фінансового контролю та зазначено проблеми його реалізації. Визначено основні повноваження та функції Рахункової палати, надано їх характеристику та пропозиції з їх доповнення. Зазначено про взаємозалежність компетенції Рахункової палати з її повноваженнями, які співвідносяться як первинне та похідне. Визначено форми та методи здійснення фінансового контролю Рахунковою палатою, їх взаємозв’язок та особливості реалізації. Надано характеристику принципам діяльності Рахункової палати, яких закріплено в законі та зазначено про їх невичерпність та динамізм, обґрунтовано необхідність їх доповнення. Розкрито поняття транспарентності та доведено актуальність її впровадження, як необхідного елемента діяльності Рахункової палати та системи державного фінансового контролю. Досліджено іноземний досвід діяльності вищих органів фінансового контролю, на основі якого надано пропозиції щодо удосконалення діяльності Рахункової палати та можливості використання під час реформування вітчизняної системи державного фінансового контролю.
Диссертация является научным исследованием теоретических и практических проблем деятельности Счетной палаты как субъекта финансового контроля. Проанализированы научные исследования в сфере развития и становления финансового контроля. Выяснено, что изначально он рассматривался как контроль в сфере государственного управления. Разработано определение понятия «финансовый контроль в деятельности Счетной палаты». Рассмотрено соотношение понятий «финансовый контроль» и «контрольная функция финансов». Рассмотрены доктринальные подходы к определению термина «финансовый контроль» и выделены такие определения финансового контроля, как: функция управления, контрольная функция финансов, деятельность либо процесс, разновидности государственного контроля или совокупности мер, которые проводятся контролирующими органами. Особое внимание уделено эволюции контрольно-счетных органов и месту Счетной палаты среди органов, которые наделены полномочиями по осуществлению финансового контроля, и предложена собственная модель построения системы государственного финансового контроля. Дана характеристика действующему нормативно- правовому базису деятельности Счетной палаты как субъекта финансового контроля и указанны проблемы его реализации. Определены основные полномочия и функции Счетной палаты как органа внешнего государственного финансового контроля. Охарактеризована специфика деятельности палаты, связанная с осуществлением внешнего контроля. Раскрыто содержание полномочий и функций Счетной палаты и разработаны предложения по их дополнению. Отмечена взаимозависимость компетенции Счетной палаты с ее полномочиями, которые соотносятся как первичное и производное. Разработаны предложения по наделению Счетной палаты блоком координационных полномочий. Определены и охарактеризованы формы и методы осуществления финансового контроля Счетной палатой. Указаны их взаимосвязь и особенности реализации в деятельности Счетной палаты. Рассмотрены аудиторские процедуры, используемые во время проведения аудита Счетной палатой. Охарактеризованы принципы деятельности Счетной палаты, которые закреплены в Законе Украины «О Счетной палате», акцентировано внимание на их неисчерпаемости и динамизме, обоснована необходимость их дополнения. Раскрыто понятие транспарентности и доказана актуальность ее внедрения, как необходимого элемента деятельности Счетной палаты и системы государственного финансового контроля. Проанализированы подходы к определению транспарентности и ее структурных элементов с проекцией на деятельность Счетной палаты. Установлено, что транспарентность, как свойство органов публичной власти, является частью механизма свободы информации и составляет его пассивную часть. Исследован иностранный опыт деятельности высших органов финансового контроля, на основе которого разработаны предложения по усовершенствованию деятельности Счетной палаты и возможности их использования при реформировании отечественной системы государственного финансового контроля.
Dissertation is a scientific research of theoretical and practical problems of the Accounting Chamber as the subject of financial control. The state of research and the evolution of financial control and the formation of the Chamber have been analyzed. The content of the concept of financial control of the Accounting Chamber has been defined. The place of the Accounting Chamber among the bodies authorized with the power to carry out financial control has been determined and its own model of building a system of financial control has been offered. The characteristic of the current regulatory and legal framework of the Accounting Chamber as the subject of financial control has been given and these problems of implementation has been defined. The main powers and functions of the Accounting Chamber have been determined as well as their characteristics and their amendments have been offered. The interdependence of competence of the Accounting Chamber and its powers has been defined, which relate to both primary and derivative. The forms and methods of financial control by the Accounting Chamber have been given, their relationship and features of realization. The characteristic principles of the Accounting Chamber, which are enshrined in law and indicated their vastness and dynamism, the necessity of their addition has been grounded. The concept of transparency and the urgency of its implementation as a necessary element of the Accounting Chamber has been shown and the system of state financial control. Foreign experience of supreme audit institutions of financial control has been researched and on its base the propositions of the improvement of the Accounting Chamber activity and the possibility of use in reforming the national system of state financial control have been offered.

Тимошенко В. Г. Європейські та міжнародно-правові стандарти моніторингу способу життя публічних службовців як різновид контролю : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 081 "Право" / наук. керівник Т. О. Коломоєць. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 103 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається зі 103 сторінок, містить 73 джерел використаної інформації. Протягом останнього десятиріччя в Україні відбуваються законодавчі трансформаційні процеси, переважно, зумовлені євроінтеграційними прагненнями. Так, підписання у 2014 році Угоди про асоціацію Україна – Європейський союз (далі – ЄС), а також органічні суспільні потреби в удосконаленні усіх сфер життєдіяльності ставлять перед державою реальні завдання модернізації діяльності публічної влади. При цьому, у країнах Європи інструменти модернізації є уніфікованими, розробленими з урахуванням сучасних потреб та реалій, а тому їх впровадження є не тільки потребою задля подальшої євроінтеграції, а й більш зручним та простим способом поліпшити діяльність органів публічного адміністрування. Необхідність дотримання стандартів та інших уніфікованих правил необхідна у будь-який сфері правового регулювання суспільних відносин, проте, в антикорупційній сфері встановлення, дотримання та удосконалення таких стандартів є вкрай необхідним, що зумовлено специфікою відносин. Актуальність теми дослідження зумовлена і останніми колапсами роботи антикорупційної системи в Україні. Зазначений «колапс» полягає у тому, що Конституційний суд України своїм рішенням від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 фактично зупинив роботу вищезазначених антикорупційних органів та інститутів, визнавши, що окремі положення Закону України «Про запобігання корупції» та стаття 366-1 Кримінального кодексу України не відповідають Конституції України. Так, в Україні з’явилась реальна, термінова потреба привести «до ладу» антикорупційну систему щодо аспектів відповідності Конституції України та щодо не менш актуального підвищення ефективності роботи вищезазначених органів та інституцій. З огляду на вищенаведене, питання оновлення антикорупційної системи, зокрема приведення до стандартів моніторингу способу життя суб’єктів декларування, є вкрай актуальною темою. Метою кваліфікаційної роботи є аналіз європейських, міжнародно-правових стандартів проведення моніторингу способу життя, виокремлення проблем, прогалин та недоліків у порівняльному вимірі із вітчизняною моделлю, а також, розробка рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення проведення моніторингу способу життя публічних службовців. Об’єктом дослідження даної кваліфікаційної роботи є впровадження європейських та міжнародно-правових стандартів у суспільні відносини, які безпосередньо пов’язані із моніторингом способу життя публічних службовців. Предметом дослідження є вітчизняні підходи до розуміння, зарубіжні практики впровадження моніторингу способу життя публічних службовців, європейські та міжнародно-правові стандарти проведення моніторингу способу життя, а також, основні аспекти адаптації та впровадження європейських та міжнародно-правових стандартів моніторингу способу життя публічних службовців в Україні.
EN : Qualification work consists of 103 pages, contains 73 sources of information used. Over the last decade, Ukraine has undergone legislative transformation processes, mainly due to European integration aspirations. Thus, the signing in 2014 of the Association Agreement between Ukraine and the European Union (hereinafter - the EU), as well as organic societal needs to improve all spheres of life put before the state the real task of modernizing the activities of public authorities. At the same time, in European countries, modernization tools are unified, developed taking into account modern needs and realities, and therefore their implementation is not only a need for further European integration, but also a more convenient and simple way to improve public administration. The need to comply with standards and other unified rules is necessary in any area of legal regulation of public relations, however, in the anti-corruption area, the establishment, compliance and improvement of such standards is essential, due to the specifics of the relationship. The urgency of the research topic is due to the recent collapse of the anti-corruption system in Ukraine. This "collapse" is that the Constitutional Court of Ukraine in its decision of October 27, 2020 № 13-r / 2020 actually stopped the work of the above anti-corruption bodies and institutions, recognizing that certain provisions of the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption" and Article 366- 1 of the Criminal Code of Ukraine do not comply with the Constitution of Ukraine. Thus, in Ukraine there is a real, urgent need to "fix" the anti-corruption system in terms of aspects of compliance with the Constitution of Ukraine and in order to increase the efficiency of the above-mentioned bodies and institutions. In view of the above, the issue of updating the anti-corruption system, in particular bringing it up to the standards of monitoring the way of life of the subjects of the declaration, is an extremely topical issue. The purpose of the qualification work is to analyze European and international legal standards for lifestyle monitoring, identify problems, gaps and shortcomings in the comparative dimension with the domestic model, as well as to develop recommendations and proposals for improving the lifestyle of public servants. The object of research of this qualification work is the introduction of European and international legal standards in public relations, which are directly related to the monitoring of the lifestyle of public servants. The subject of the research is domestic approaches to understanding, foreign practices of lifestyle monitoring of civil servants, European and international legal standards of lifestyle monitoring, as well as the main aspects of adaptation and implementation of European and international legal standards of lifestyle monitoring of civil servants in Ukraine.

Гасимова А. О. Спеціальна перевірка як ефективний засіб запобігання корупції в Україні: правовий аспект : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 262 "Правоохоронна діяльність" / наук. керівник А. А. Шарая. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 85 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається з 85 сторінок, містить 85 джерел використаної інформації. Актуальність дослідження ефективності спеціальної перевірки як одного із засобів запобігання корупції зумовлена особливим становищем осіб, щодо яких така перевірка проводиться. Статус зазначених посадових осіб вимагає підвищених моральних, ділових, професійних та інших якостей при обранні на посаду. Орієнтир України в Європейський простір зумовлює необхідність проведення реформ у сфері публічного адміністрування. Вимагає чіткої і злагодженої роботи усіх компетентних органів запобігання корупції, мінімізуючи її прояв від нижчих до найвищих ланок нашої держави. Націлює на імплементацію міжнародних механізмів боротьби з корупцією до системи державного управління нашої країни. Метою кваліфікаційної роботи є визначення змісту поняття «спеціальна перевірка», визначення суб'єктів перевірки, дослідження реалізації механізму запобігання корупції крізь призму проведення спеціальної перевірки, визначення проблем у процедурі проведення перевірки та формування пропозицій щодо її удосконалення. Об’єктом дослідження даної кваліфікаційної роботи є суспільні відносини, які складаються під час проведення уповноваженими особами спеціальної перевірки як ефективного засобу запобігання корупції в Україні (правовий аспект). Предметом дослідження є спеціальна перевірка як ефективний засіб запобігання корупції в Україні (правовий аспект). Методологічну основу роботи складають сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових принципів і підходів та спеціально-наукових методів пізнання адміністративно-правових явищ, використання яких дало змогу отримати науково-обґрунтовані результати. Для проведення дослідження будуть застосовані такі загальнонаукові методи як: аналіз і синтез. Теоретико-методологічною основою дослідження в роботі стала сукупність методів і прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичний, формально-юридичний, логіко-семантичний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правовий тощо).
EN : Qualifying work consists of 85 pages, contains 85 sources of information used. Actuality of research is efficiency of the special verification as one of facilities of prevention of corruption predefined by the special position of persons in relation to that such verification is conducted. Status of the marked public servants requires increase moral, business, professional and other internals at electing on position. The landmark of Ukraine in the European space determines the need for reforms in the field of public administration. It requires a clear and coordinated work of all competent authorities to prevent corruption, minimizing its manifestation from the lower to the highest links of our country. It targets the implementation of international mechanisms to combat corruption in the system of State administration of our country. The purpose of the qualification work is to define the content of the concept "Special verification ", identification of audit operators, research of realization of the mechanism of prevention of corruption through the prism of special audit, determination of problems in review and formulation of proposals for its improvement. The object of the study of this qualification work is the public relations, which are formed during the conduct of a special inspection by authorized persons as an effective means of preventing corruption in Ukraine (legal aspect). The subject of the of this qualification work is special verification as an effective means of preventing corruption in Ukraine (legal aspect). The methodological basis of work is a set of philosophical-philosophical, general scientific principles and approaches and specially-scientific methods of knowledge of administrative-legal phenomena, the use of which allowed to obtain scientifically-based results. For the study will be applied such general scientific methods as: analysis and synthesis. The theoretical and methodological basis of the study in the work was a set of methods and techniques of scientific knowledge, both general (dialectical, formal-legal, historical, logical-semantic, systematic analysis, etc.), and special (documentary analysis, comparative-legal, etc.).

Папаяні С. В. Місце та роль конституційної скарги у національному механізмі захисту прав людини : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 081 "Право" / наук. керівник Н. В. Верлос. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 141 с.
UA : Кваліфікаційна робота магістра складається зі 141 сторінки, містить 140 джерел використаної інформації. Інститут конституційної скарги відіграє важливу роль у сфері конституційно-правового захисту в країнах Європи. Однак, донедавна громадяни України таким інструментом захисту своїх прав скористатися не могли. Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII було реформовано та розширено перелік юридичних засобів захисту прав особи в спосіб надання особам приватного права прямого доступу до конституційного правосуддя через впровадження інституту індивідуальної конституційної скарги. Тобто внаслідок згаданої конституційної реформи з 30 вересня 2016 року юридичні особи приватного права та фізичні особи в Україні отримали можливість реалізувати право на подання конституційної скарги. За допомогою цього інституту індивідуального доступу до конституційного судочинства особи отримали право поставити перед Конституційним Судом України питання щодо визнання неконституційним закону (його окремих положень), які застосовувалися в остаточному рішенні суду щодо цієї особи та, в подальшому, переглянути це судове рішення. Разом з тим, низка питань, пов’язаних із подальшою реалізацію цього права в Україні, залишаються невирішеними і потребують значно більш активної уваги наукової спільноти. Це, а також висока практична значущість окреслених проблем, зумовлюють актуальність порушеної проблематики. Крім того, перший досвід розгляду конституційних скарг свідчить про необхідність комплексного осмислення зарубіжної, насамперед європейської, доктрини конституційної скарги стосовно її місця серед інших форм звернення до органів конституційної юрисдикції, підстав подання, предмета, суб’єктів, критеріїв прийнятності та юридичних наслідків з подальшим напрацюванням пропозицій щодо змін чинного законодавства. Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі забезпечення захисту прав людини в Україні шляхом індивідуального доступу до конституційної юстиції. Предметом дослідження є місце та роль конституційної скарги у національному механізмі захисту прав людини. Мета кваліфікаційної роботи полягає у комплексному дослідженні місця та ролі конституційної скарги у національному механізмі захисту прав людини з урахуванням конституційно-правового досвіду впровадження інституту конституційної скарги в країнах Європи, визначенні проблемних аспектів та обґрунтуванні перспектив ефективної реалізації права на конституційну скаргу в Україні.
EN : Master's qualification work consists of 141 pages, contains 140 sources of information used. The institute of constitutional complaint plays an important role in the sphere of constitutional legal protection in European countries. However, until recently citizens of Ukraine could not apply such an instrument of protection of their rights. The Law of Ukraine "On Introducing Amendments to the Constitution of Ukraine (on Justice)" No. 1401-VIII dated June 2, 2016 reformed and expanded the list of legal remedies for the protection of individual’s rights by providing individuals with a private right of direct access to constitutional justice through introduction of the institute of individual constitutional complaint. That is, due to the constitutional reform as of September 30, 2016 legal entities of private law and individuals in Ukraine were granted the opportunity to exercise the right to lodge a constitutional complaint. Through this institute of individual access to constitutional judiciary, individuals were granted the right to raise issues before the Constitutional Court of Ukraine on declaring the law (its particular provisions), which was applied in the final court decision regarding that person, unconstitutional and, subsequently, to have this court decision reviewed. At the same time, a number of issues related to further exercise of this right in Ukraine remains unresolved and require much more active attention of academic community. This fact, as well as the high practical importance of the problems outlined, determine the relevance of the problem raised. In addition, the first experience of dealing with constitutional complaints testifies to the need for comprehensive understanding of a foreign, primarily European, doctrine of constitutional complaint regarding its place among other forms of appeal to bodies of constitutional jurisdiction, grounds for submission, subject matter, subjects, admissibility criteria and legal consequences with further work on the proposals for changes to the current legislation. The object of the study is the public relations that arise in the process of ensuring the protection of human rights in Ukraine through individual access to constitutional justice. The subject of the study is the place and role of constitutional complaint in the national mechanism for the protection of human rights. The purpose of the qualification work is to study comprehensively the place and role of constitutional complaint in the national mechanism for the protection of human rights, taking into account constitutional and legal experience of introducing constitutional complaint institute in European countries, identify problematic aspects and substantiate the prospects of effective implementation of the right to a constitutional complaint.