Добірка наукової літератури з теми "Суб'єкт господарського процесу"

У статті з урахуванням специфіки діяльності закладів вищої освіти (далі - ЗОВ) з використанням аналізу соціальної сутності та призначення вищої освіти проаналізовано підходи до застосування адміністративно-господарських санкцій щодо ЗОВ. При цьому враховано і проблеми забезпечення права людини на вищу освіту, гарантованого Конституцією України. Намагаючись уточнити суть і правову природу конституційного права на вищу освіту, автор вважає, що в процесі застосування санкцій щодо ЗОВ мають бути забезпечені права студентів на продовження навчання, отримання вищої освіти. Важливим тут є також врегулювання процедури вирішення цих питань, з'ясування обсягів фінансових розрахунків у разі навчання студентів на платній основі, що сприятиме з'ясуванню співвідношення права на вищу освіту та інших соціальних, економічних та культурних прав. Доведено чіткий соціально-правовий взаємозв'язок реалізації права на вищу освіту і формування розгалуженої мережі ЗВО, застосування державою санкцій щодо яких вважається важливим засобом забезпечення виконання організаційно-господарських зобов'язань та інструментами гарантування прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, не може сприйматися з позицій репресивних заходів держави, а з точки зору забезпечення умов й усунення перешкод у формі порушень загальнообов'язкових правил, які стають на шляху якісного розвитку соціально-економічних відносин та гарантування права на вищу освіту в Україні. Означені проблеми розглядаються на фоні аналізу застосування щодо ЗОВ такої санкції, як позбавлення, анулювання ліцензії на освітню діяльність. На підставі дослідження зроблено висновок, що визначені законом види господарсько-правових санкцій підлягають застосуванню до ЗВО як до суб'єкта господарювання в разі вчинення ним господарського правопорушення. Оскільки правовий механізм регулювання господарсько-правової ЗВО відповідальності не має на сьогодні завершеного й комплексного характеру, вносяться пропозиції щодо забезпечення принципу системності правового регулювання освітніх відносин та системності права.

У статті приділяється увага вині як умові господарсько-правової відповідальності за безпеку продукції. Здійснено науковий пошук змісту концепту «вина» в сфері безпеки продукції. Серед низки наявних у науковому обігу тлумачень поняття «вина» виявлено, що в його основі перебуває удавана воля суб'єк- та господарювання, а не механічно складене волевиявлення працівників, з яких формується трудовий колектив і саме цей фактор є ключовим для виокремлення у товаро-продовольчій сфері. Розглянуто оціночне розуміння поняття «вина» в межах поведінкової та психологічної концепцій а також згруповані в юридичній літературі доктринальні погляди щодо вини суб'єкта господарювання як умови відповідальності. Надана юридична характеристика вини у сфері безпеки продукції шля- хом виявлення структури, змісту, форми, сутності, ступеню та обсягу. Роз’яснено, що структура вини проявляється через дії, мотив та волевиявлення суб'єкта господарювання. Встановлено, що домінуючим моментом змісту вини є вольовий. Формою вини є випадок коли товаровиробник (оператор ринку) має вчиняти протиправне діяння в сфері товаровиробництва свідомо та з власної волі. Загострена увага на психо-емоційному стані працівника під час процесу товаровиробництва як складника сутності вини як умови господарсько-правової відповідальності за безпеку продукції. Встановлено, що в сфері безпеки продукції ступінь вини формують належні умови праці суб’єктів господарювання, факт дотримання чи недотримання санітарно-гігієнічних норм, рівень заробітної плати. З’ясовано, що вина супроводжується непрямим умислом, а ціною помилки при виробництві продукції є життя і здоров’я споживача. Розглянуто принцип презумпції вини у сфері безпеки продукції. Наостанок відмічено, що «умови» є частиною більш широкого поняття «підстави» і тому їх не можна ототожнювати.

Стратегія сталого розвитку "Україна — 2020" спрямована на забезпечення населення комфортним і доступним житлом. Реалізація інвестиційнобудівельних проектів в житловому будівництві досить складний і багатогранний процес, що вимагає крім здійснення ефективної господарської діяльності окремо взятого господарюючого суб'єкта також і ефективнуспільну роботу всіх учасників реалізації проекту заради досягнення кінцевої мети. Вирішенняжитлової проблеми вимагає вдосконалення організаційноекономічних механізмів взаємодії учасників реалізації інвестиційнобудівельних проектів в житловому будівництві. Виділена провіднароль генпідрядника як центральної ланки системи таких взаємин і координатора дій учасниківінвестиційнобудівельної діяльності.

Мисливське господарство, сягаючи своїм становленням у глибоку давнину, є однією із специфічних галузей еколого-економічного розвитку та невід'ємною складовою частиною формування сучасного суспільства. Його специфіка полягає у тому, що об'єктом виступають живі тварини, які, з одного боку, перебувають у стані природної волі, а також утримуються у напіввільних умовах або у неволі, а з іншого – використовуються людиною у виховних, наукових, екологічних та економічних цілях. Історично склалося так, що внаслідок господарської діяльності людини (провадження лісового, сільського, мисливського господарств тощо) багато видів тварин, зокрема і мисливських, потребує виваженого втручання людини, як суб'єкта господарювання. Парадокс ситуації, що склалася, полягає в тому, що людина завдяки обдуманому веденню мисливського господарства компенсує ті серйозні прогалини, що були допущені стосовно спеціального використання ресурсів мисливських тварин і угідь. Тому логічним є те, що саме мисливство, як вид спеціального використання тваринного світу, має бути еколого-економічно виваженим, а індикатором ефективності ведення господарства повинні бути якісні мисливські угіддя з оптимальною чисельністю мисливських тварин та високі фінансові показники користувачів мисливських угідь. Поштовхом до такого розвитку повинно стати вдосконалення мисливсько-господарського, екологічного та природоохоронного законодавства, зокрема і в частині плати за користування мисливськими угіддями, а також прийняття методики нарахування, удосконалення порядку справляння і розподілу цієї плати. Особливу роль у забезпеченні такого розвитку відводять державному управлінню галуззю та професійному керівництву раціональним природокористуванням. Це досить складний процес, що потребує виваженого застосування міжнародного досвіду та врахування національних традицій. У роботі наведено короткий аналіз чинної нормативно-правової бази та законодавчих ініціатив щодо порядку справляння та розподілу плати отриманої за користування мисливськими угіддями України. Запропоновано нові підходи до порядку формування вартості користування мисливськими угіддями залежно від їх місцезнаходження та природної якості, а також розподілу таких надходжень за бюджетами.

У статті автором здійснено спробу класифікації судової доктрини в доктрині податкового права. Критеріями, що взяті за основу цієї класифікації, є: суб'єкт творення, орієнтаційно-цільове призначення, процес формування, елементи правового механізму податку. Мобільність і зміна податкового законодавства впливають на судову практику, а отже, і на судову доктрину в доктрині податкового права, тому це може сприяти доповненню критеріїв класифікації. Акцентовано увагу на деяких проблемних питаннях у межах деліктних податкових відносин, що є нині в практиці. Зокрема, в контексті критерію класифікації, що стосується процесу формування судової доктрини в доктрині податного права розглянуто тенденцію до перетягування юрисдикцій, коли податкові спори вирішуються господарськими судами. Тобто реалізацію господарської компетенції плутають із реалізацією владних управлінських функцій. Визначено, що концептуальне значення у формуванні податково-правової доктрини, що склалася в судовій практиці, мають судді Великої Палати Верховного Суду, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (незалежно від того, яким складом Верховного Суду рішення ухвалені, вони мають однакову юридичну силу) та Конституційного Суду України. Саме правові позиції, в яких здійснено об'єктивізацію волі суддів названих судів, являють собою підґрунтя (базис) для виникнення і формування судової доктрини в доктрині податкового права. Досліджувана судова доктрина відіграє не останню роль в удосконаленні податкового законодавства, бо її застосування і використання дають змогу заповнювати прогалини в чинному податковому законодавстві шляхом застосування аналогії закону або аналогії права, усувати суперечності між правовими нормами, здійснювати тлумачення податкових норм та сформувати єдині (концептуальні) підходи до розгляду податкових спорів, що забезпечує сталість та єдність судової практики в податковому праві. Зазначається, що анатомія податку складається з обов'язкових і факультативних елементів. Обов'язкові елементи характеризуються імперативністю, бо за відсутності хоча б одного із них податок буде вважатися не встановленим. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше успішно згруповано види судової доктрини в доктрині податкового права в найбільш загальні категорії за класифікаційними ознаками. Запропонована класифікація дасть поштовх подальшому науковому обговоренню цього питання і пропонуванню нових критеріїв класифікації.