Добірка наукової літератури з теми "Стійкі відносини"

У статті досліджено украшсько-австрійські відносини, українсько-німецькі відносини, проведено порівняння відносин. Визначено сутність, актуальність, мету відносин між Україною та Австрією та крізь призму взаємовідносин з ФРН. Розглянуто та висвітлено основні етапи розвитку між ними державами. Проаналізовано вплив відносин зовнішньо-економічної діяльності на економіку України. На сучасному етапі відносини з Німеччиною є важливим вектором зовнішньої політики України. Це насамперед зумовлено тією роллю, яку відіграє ФРН у врегулюванні конфлікту на Сході України. ФРН є як одним із найбільших інвесторів, так і одним із найважливіших торгівельних партнерів України. Сучасний стан українсько-німецьких відносин має ознаки системної кризи, зумовленої як проблемами внутрішнього розвитку Європейського Союзу, так і перманентною політичною нестабільністю в Україні. Економічна співпраця України та Австрії має свої традиції. За часів Радянського Союзу існували стійкі економічні зв'язки України з Австрійською Республікою. Від початку проголошення нашої держави незалежною та ще задовго до цього Австрія була для України одним із основних країн-партнерів у напрямі до європейської інтеграції. Напрямам організації співпраці між Австрією та Україною була приділена велика увага у двосторонніх відносинах в певних питаннях. Австрія була наставником у напрямах політики, економіки та культури взаємодії з ЄС. Проаналізувавши відносини України та Австрії за кілька останніх років, можна стверджувати, що Австрія стала одним із основних інвесторів в економіку України. Українсько-австрійські відносини крізь призму відносин з ФРН виявляються у тому, що при побудові відносин України з Австрією чи Німеччиною спостерігаються схожі сценарії побудови взаємовідносин, підписуються схожі міжнародні договори, від початку взаємовідносин вони підштовхують Україну до інтеграції в ЄС, стимулюють нашу державу до прийняття європейських норм і приведення нормативної бази у відповідність до ЄС.

Нагальною проблемою як для теоретико-соціологічної рефлексії, так і соціальних практик є проблема відносин між соціальними інститутами церкви і держави в сучасному українському суспільстві. Проблема актуалізується як у зв’язку із невизначеністю прихованих протиріч між ключовими релігійними конфесіями, так і через хибно-нейтральну позицію держави, яка проводить політику невтручання у внутрішні справи церкви, і тим самим фактично потурає розпалюванню міжконфесійної ворожнечі. Основна лінія конфлікту проходить між УПЦ МП, УПЦ КП та греко-католицизмом (уніатством). Багато в чому відмінності між ними стосуються зв’язку відповідних релігійних організацій із лобістськими огрупованнями в спецслужбах, які в той чи інший спосіб продовжують свої «кураторські повноваження» щодо православної церкви. Відносини інших конфесій, які можна розглядати в якості вторинних, стосуються маргінального неопротестантизму, який, проте, вступає у відносини з державою лише у зв’язку із православ’ям і греко-католицизмом. Інститути релігії в порівнянні з іншими соціальними інститутами більш консервативні та змінюються вкрай повільно. Релігія закріплює сформовані в попередні епохи цінності, норми, соціальні практики, зразки відносин та ін. Трансформація релігійних інститутів відбувається не синхронно зі зміною інших правових, політичних або економічних інститутів. Релігійні інститути більш стійкі, надають стабілізаційний вплив, вносять елемент наступності та забезпечують суспільству його своєрідність. Влада не має можливості надавати пріоритетну підтримку будь-якої з них, в політичному плані вона залежить від електорату не однієї, а сукупності всіх конфесій. Внаслідок цього роль релігійного чинника в суспільному житті країни дещо розмита. Розколи в православ’ї у своїй соціальній функціональності, обмеженої щодо єдиного Вселенського православ’я, мають деструктивне та дезінтегруюче значення не тільки в церковному, але і в суспільному сенсі.

У статті визначено ознаки агробізнесу як аграрно-правової категорії. Наголошено, що агробізнес в юридичних науках не отримав повного та ґрунтовного дослідження. Внаслідок цього проблема визначення ознак агробізнесу є актуальною і такою, що потребує розв'язання. Окреслено, що сільськогосподарський товаровиробник - це основний суб'єкт у правовідносинах агробізнесу. Крім нього, у правовідносини в сфері агробізнесу вступають і допоміжні суб'єкти, зокрема оператори ринку харчових продуктів, учасники оптового ринку сільськогосподарської продукції тощо. При цьому кінцевим суб'єктом правовідносин агробізнесу завжди є споживач. Визначено, що першим рівнем складних правовідносин агробізнесу буде виступати селекційне винахідництво, яке дає змогу отримати нові винаходи у сфері АПК; другим - виробництво, переробка; третім - логістика; четвертий рівень передбачає доведення продукції до кінцевого споживача. Між названими правовідносинами можна простежити стійкі, однорідні зв'язки. Встановлено, що агробізнесу як правовій категорії притаманні такі ознаки: 1) агробізнес здійснюється спеціальним суб'єктом, який спеціалізується на проведенні сільськогосподарської діяльності; 2) здійснення агробізнесу передбачає наявність спеціальних активів (земля, обладнання, водні ресурси тощо); 3) його сутність становить господарська (підприємницька) діяльність; 4) він виступає складною системою правових зв'язків у вигляді правовідносин із селекційного винахідництва, виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції та підтримки розвитку села; 5) спрямовується на виробництво, реалізацію сільськогосподарської продукції та виконання послуг у сфері сільськогосподарського виробництва; 6) між суб'єктами агробізнесу виникають внутрішні та зовнішні правовідносини; 7) мета агробізнесу полягає в отриманні прибутку, задоволенні потреб споживачів у сільськогосподарській продукції з урахуванням розвитку села та сільської місцевості, підтримки екологічної безпеки; 8) агробізнес обов'язково передбачає наявність організаційного (аграрний менеджмент) і матеріально-технічного забезпечення (сільськогосподарська техніка, пально-мастильні матеріали, насіння, добрива тощо); 9) відносини агробізнесу регулюються нормами аграрного права.

У статті визначено сутність клієнтського капіталу, його специфіку та значення для економічної діяльності банківських установ. Розглянуто особливості клієнтського капіталу, які характеризують його як відносно стійку систему елементів, що дозволяють сформувати надійні, довгострокові та взаємовигідні відносини банківської установи з клієнтами. Зазначено структурні компоненти клієнтського капіталу банківських установ, до яких відносять: бренд; ділову репутацію; наявність стійкої ресурсної бази; розвинуту мережу каналів продажу банківських продуктів і надання послуг та ін. Визначено основні фактори клієнтського капіталу, що впливають на формування загальних доходів банків, для чого використано кореляційний аналіз. Здійснено кількісну оцінку взаємозв’язків результативності банківської діяльності та складових клієнтського капіталу. Побудовано регресійну модель залежності доходів банківських установ від найбільш впливових факторів, якими виявилися кількість платіжних карток банківської установи, сума депозитних коштів та величина клієнтського кредитного портфеля банку. На основі побудованої моделі розраховано коефіцієнти еластичності для встановлення факторів, вплив на які дозволить підвищити результативність діяльності банківських установ.

У статті акцентовано увагу на тому, що в Кодексі законів про працю України (КЗпП) нара- зі: 1) відсутнє визначення трудових відносин та притаманних їм ознак; 2) лише визначений порядок розгляду індивідуального трудового спору, але не роз’яснено, що ж це таке – інди- відуальний трудовий спір; 3) не зрозуміло, що мається на увазі під самозахистом у трудових відносинах; 4) відсутня процедура медіації в трудових спорах. Розглянуто строки у розгляді індивідуальних трудових спорів (які актуальні натепер і які пропонує законодавець). Наведено як причини виникнення індивідуальних трудових спорів, так і приклади поширених порушень прав працівників (щодо умов праці та їх оплати) з боку роботодавця. На підставі аналізу судової практики за останні 3 роки наведено типові (уза- гальнені) кейси з індивідуальних трудових спорів. Зроблено такі висновки: 1) самозахистом у трудових відносинах, у нашому розумінні, вважається відмова від виконання роботи, яка не передбачена трудовим договором (ст. 31 КЗпП України), а також відмова від роботи, яка є небезпечною для життя і здоров’я пра- цівника (ч. 5 ст. 153 КЗпП України); або проведення переговорів з роботодавцем (само- стійно чи за допомогою спеціально навченого фахівця, який володіє відповідними методи- ками з організації та ведення переговорів) щодо порушеного права з вимогою усунути це порушення; або звернення по допомогу до КТС або до суду; 2) «самозахистом від звіль- нення» вважаємо ситуацію, коли роботодавець хоче, але не може звільнити працівника (бо не отримав повної компенсації за завдані збитки), а працівник не хоче припиняти трудо- ві відносини з роботодавцем, бо не впевнений, що зможе знайти собі іншу роботу; 3) допоки на законодавчому рівні не буде врегульовано медіацію, роботодавцю доцільно самостійно передбачити це на локальному рівні (наприклад, у колективному договорі) у трудових дого- ворах із працівниками; 4) у разі прийняття проєкту Закону № 5054 трудовими відносинами вважатимуться відносини між працівником і роботодавцем, що передбачають виконання за дорученням, під керівництвом і контролем роботодавця особисто працівником за винагороду визначеної роботодавцем роботи; 5) у разі прийняття проєкту Закону № 5555 індивідуаль- ним трудовим спором вважатимуться розбіжності між працівником і роботодавцем, що вини- кають після укладення трудового договору, до його укладення або після його припинення; 6) наразі судові рішення в малозначних справах (якими вважаються і справи з трудових спорів) та у справах із ціною позову, що не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню (отже, сторона, яка програ- ла справу, втрачає сенс на перегляд судового рішення суду першої та апеляційної інстанції касаційним судом, що у свою чергу порушує право особи на повноцінний судовий захист).

У статті подано аналіз екології живлення крячка чорного Chlidonias niger (Linnaeus, 1758), проаналізовано кормовий раціон і стратегію живлення в різних біотопах України. За трофічної спеціалізацію чорний крячок Chlidonias niger відноситься до птахів з комахоїдним типом живлення. Досліджено морфометричні показники органів травної системи C. niger, визначено їх відносні показники, описано анатомічну будову відділів травного тракту, макро- мікроскопічну, гістологічну будову стінки травної трубки. Дослідження морфофункціональної організації травної системи C. niger свідчить про значне укорочення травного тракту відносно довжини тіла. Значне укорочення травного тракту, як одна з особливостей морфофункціональної організації травного тракту, пов’язана не тільки з типом живлення, а і з кормодобувним стереотипом (добування корму в польоті). Дослідження гістологічної будова стінки відділів травного тракту C. niger показали, що у цілому травний тракт має макро-, мікроскопічну та гістологічну будову, характерну для представників птахів з комахоїдним типом живлення. Стінка стравоходу має типову будову і вистелена багатошаровим епітелієм. Шлунок двокамерний, має еліпсоподібну форму. На поверхню слизової оболонки залозистого шлунку відкриваються отвори глибоких складних залоз, що виділяють пепсин. М’язовий шлунок має товсті стінки, а внутрішня поверхня вистелена міцною кутикулою. Кишечник укорочений і слабко диференційований на відділи. Рельєф слизової оболонки кишечнику – пластинчастий. По довжині травної трубки, як захисні структури, дифузно розташовані лімфоцити. Сліпі кишки рудиментарні. У задньому відділі травної трубки – пряма кишка – основа пластинок розширюється, у власній пластинці слизової оболонки крипти розташовані в один ряд. У складі поверхневого епітелію відмічено зміни співвідношення облямованих ентероцитів та екзокриноцитів у каудальному напрямку, що свідчить про інтенсивність всисних процесів у верхніх відділах тонкого кишечнику. Травні залози мають типову будову, характерну для представників класу Aves.

У статті проаналізовано соціально-психологічні чинники успішної адаптації працівників до професійної діяльності. У нових умовах професійного розвитку співробітник, який має професійний досвід, і молодий фахівець, можуть зіткнутися не тільки з новими професійними вимогами і завданнями, а й із новими умовами праці, системою побудови відносин у колективі, виявляючи при цьому деякі невідповідності між отриманими в процесі навчання теоретичними знаннями та наявними професійними навичками з реальною практичною професійною діяльністю. Подана в статті інформація свідчить про те, що існує як науковий, так і практичний запит на комплексне дослідження особливостей психологічної готовності до різних сфер діяльності (навчальної, професійної, спортивної) на різних етапах становлення особистості. У статті підкреслюється, що особливої соціальної значущості набуває виявлення психолого-педагогічних умов формування психологічної готовності майбутнього фахівця до професійної діяльності в системі його підготовки в навчальному закладі. Диференціюючи індивідуально-психологічні особливості особистості або стійкі якості особистості та тимчасові психічні стани, що виражають їх, слід брати до уваги їх діалектичну єдність, тому що особливості особистості можуть ненадовго яскраво виявитися у відповідних психічних станах, стійка особливість особистості є компонентом різних станів, не обов’язково при цьому відіграючи в структурі домінантну роль. У статті робиться висновок, що категорію соціально-психологічної готовності майбутнього фахівця до професійної діяльності слід розглядати як системну структуру, яка охоплює сукупність професійних, соціально-психологічних та психофізіологічних компонентів, а не лише психологічних та тих, що впливають на успішність професійної діяльності.

У статті розкрито основні недоліки діючої системи валютного регулювання. Виявлено стійку тенденцію до відтоку валютних цінностей за межі України через неповернення їх суб’єктами зовнішньоекономічних відносин при здійсненні експортно-імпортних операцій та погіршення стану розрахунків в іноземній валюті в Україні. Здійснено характеристику основних нормативно-правових актів, які лягають в основу нової системи валютного регулювання. Виділено ключові новації у сфері валютних відносин. Наголошено на необхідності послідовного проведення валютної лібералізації, оскільки швидка її реалізація може призвести до макроекономічних ускладнень.

Модель діяльності виробничого комплексу завжди включає об’єкт управління та суб’єкт управління у формі відповідних систем. Від рівня розвитку виробничих відносин залежить метод реалізації відносин поміж ними.. А це можливо лише за умови застосування ефективних методів та засобів збирання, передачі, обробки, зберігання та представлення інформації про предметну область діяльності організації. Щоб створити геном досконалості або стійку досконалу модель діяльності, необхідно на науковій основі відібрати людей, що мають потрібні здібності та характери, і сформувати ефективні організації. Історія знає, численні спроби створити ефективні моделі розвитку трудових колективів та соціальних систем. Досвід впровадження систем управління якістю та моделей досконалості організацій показує, що зрештою персонал вирішує все, формує і зберігає ділову культуру-геном організації і впливає на характер і якість виробничих відносин, які встановлюються законами економічних формацій і державними нормами.

Статтю присвячено дослідженню засобів інтонації, які сприяють реалізації видільності семантично важливих одиниць мовлення. Досліджуваний фактичний матеріал – кінодискурс – є вербальним компонентом фільму в сукупності з аудіовізуальним рядом та іншими значущими екстралінгвальними факторами. Кінодіалог як складник кінодискурсу є структурно-лінійним утворенням, суворо детермінованим, стійким, упорядкованим у часі, для якого характерним є взаємонакладання вербальних і візуальних компонентів та передбачуваність. Інтонаційно-просодичне аранжування діалогу визначається його прагматичним наміром, особливостями композиційної і логіко-семантичної структури. Аналіз поєднання перед’ядерних та ядерних компонентів дозволяє вивести типові мелодичні моделі, що маркують найбільш інформаційно значущі одиниці. До них зараховуємо поєднання високої рівної шкали з високим низхідним чи низхідно-висхідним тоном, характерне для більшості синтагм рематичного компонента. Щодо логічних відносин, то ця модель передає послідовність дій, відношення причини та наслідку, відкриває нову тему повідомлення, приволікає увагу слухача. Стабільну перцептивну яскравість отримують дискурсивні компоненти, оформлені комбінацією ступеневої, скандентної, ковзної шкали, спадневої шкали з порушеною поступовістю із високими та середніми низхідними тонами. Маркування важливих для розкриття рематичного компонента синтагм є також основним призначенням ступеневої та спадної шкал. Вони увиразнюють важливі для розкриття рематичного компонента частини фраз, а також оформлюють висновки, умовиводи, причино-наслідкові відносини. Досить часто ступеневі шкали відкривають нову мікротему дискурсу, надаючи особливої ритмічності видільним фразам. Проведений інструментальний аналіз видільних засобів інтонації довів, що виділеність семантично важливих мовленнєвих відрізків досягається підвищенням тонального рівня, розширенням тонального діапазону, посиленням інтенсивності, прискоренням темпу мовлення, використанням пауз перед семантично важливими лексичними одиницями.