Добірка наукової літератури з теми "Соціально-трудова сфера"

Проблема становлення українського національного законодавства у сфері соціально-економічних відносин (1917–1921 рр.) завжди залишатиметься актуальною з огляду на повсякчасну потребу історичної легітимізації сучасної Української держави та історичну тяглість між сучасним процесом українського державотворення та українськими національними державними формаціями доби Української революції 1917–1921 рр. Як 100 років тому, так і зараз головна увага українського законодавця зосереджується на законодавчому регулюванні соціальноекономічної сфери – земельних і трудових відносин. Стаття не претендує на емпіричну чи фактологічну вичерпність. Її основна мета – дослідити особливості нормативно-правового регулювання земельних і трудових відносин нової української державності революційної доби як процес закладення основ національного земельного та трудового й соціального законодавства. Стверджується, що реальний процес вироблення правових основ урегулювання соціально-економічних проблем новітньої української національної державності розпочався щойно після ІІІ Універсалу Української Центральної Ради (УЦР). Ним уперше оприлюднено соціальну програму УЦР, визначено орієнтири правової політики проголошеної Української держави, зокрема й у сфері правового вирішення земельного та трудового питань. Спроба законодавчого розв’язання останніх розглядається крізь призму ідеологічних підходів, демонстрованих, з одного боку, обома соціалістичними Українськими Народними Республіками, а з другого – несоціалістичною Українською гетьманською державою. Зокрема, земельне питання досліджується як перебіг законодавчого забезпечення розподілу та перерозподілу землі. З царини земельних відносин аналізуються базові земельні закони УЦР, Директорії та Гетьманату. В основі перших лежали соціалістичні принципи щодо ліквідації приватної власності на землю, її націоналізації тощо, а в другому – визначалися особливості набуття землі у власність різними соціальними категоріями. Автор робить висновок, що гетьманська влада через реалізацію цього закону по-ставила за мету вирішення суспільно-політичного завдання – створення середнього класу селян-власників, які мали стати її опорою. Наголошується на тому, що фактор праці як один із соціально-економічних чинників у процесі формування й еволюції правової політики українських національних урядів був контроверсійним, а сама “трудова” – політика малоефективною. Обґрунтовується думка, що законодавче регулювання трудових відносин, яке поєднувалося зі спробами вирішити правовими засобами численні соціальні проблеми, започаткувало ще й українське національне соціальне законодавство. Висловлюється переконання, що загальний стан законодавчого вирішення земельної проблеми й недооцінка гострих питань ефективного законодавчого врегулювання трудових відносин значною мірою позначилися на успіху/неуспіху українців у розбудові власної національної державності.

Проведено аналіз міграційних процесів в Україні, зокрема приділено увагу зовнішній трудовій міграції в умовах воєнного конфлікту на сході України. Встановлено, що міграція населення є так званим «лакмусовим папером», що відображає проблеми в країні, є своєрідною реакцією на зміни у політичній та соціально-економічній сферах суспільства. Найбільше піддаються міграційним переміщенням особи, що мешкають у прикордонних регіонах Західної та Східної України. Виявлено, що дещо змінилися причини переміщень, якщо в 90-і роки причиною було тотальне безробіття та занепад країни, то сьогодні мігрантів манить кращий добробут інших держав, більш високі зарплати у порівнянні з Україною. Питання міграції для України актуалізувалось в останні роки у зв’язку з воєнним конфліктом на Донбасі, тому причинами трудової міграції жителів сходу є, перш за все, втрата житла або збереження життя родини, а також заробіток через втрату місць роботи у зв’язку з воєнними діями. Загалом українці найбільш часто обирають для виїзду такі країни, як Росія, Польща, Італія, Чехія, Іспанія тощо. Як суспільне явище трудова міграція має позитивні і негативні сторони, а його масштаби зумовлюють необхідність державного регулювання міграційними процесами. Тобто, показано що міграція на сьогодні має довгостроковий характер, заробітчани роблять все можливе, щоб не повертатися на батьківщину, особливо в умовах воєнного часу.

У статті теоретично розкрито особливості дітей з порушеннями слуху, проведено науковий аналіз, уза- гальнено та систематизовано інформацію з означеної проблеми, отриману з наукових джерел. Кожна дитина по-своєму унікальна, і потреби кожної дитини специфічні. Дитина з особливими освітніми потребами на сучас- ному етапі розвитку суспільства розглядається як особистість, котра має ті ж права, що й інші члени спільно- ти, але через особливості індивідуального розвитку їй необхідно надавати спеціальні освітні послуги. Завдяки сучасній комплексній допомозі у дітей з особливими потребами спостерігаються позитивні зміни в особистісно-мотиваційній, пізнавальній, емоційно-вольовій сферах. Створення оптимальних умов для жит- тєдіяльності, відновлення втраченого контакту з навколишнім світом, успішне лікування, корекція та наступ- на психолого-педагогічна і фізична реабілітація, соціально-трудова адаптація та інтеграція інвалідів, особливо дітей, належать до першочергових державних завдань. Серед дітей із порушеннями психофізичного розвитку значну кількість становлять діти з патологією слуху. Дитина, яка має важкі порушення слухового аналізатора, не може самостійно навчитися розмовляти, тобто оволодіти звуковою стороною мовлення, оскільки вона нечітко сприймає звукове мовлення, не здатна отримати слухові зразки. Вона не контролює свою вимову, внаслідок чого виникає спотворене мовлення, іноді усне мовлення не розвивається взагалі. У зв’язку з особливостями фізичного та розумового розвитку дітей із порушеннями слуху виникає спеціальне завдання – корекція та компенсація негативних наслідків дефекту за допомогою різноманітних фізичних вправ. Підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати, що фізичне виховання є одним із основних шляхів корек- ції порушень фізичного розвитку, рухової підготовленості, психомоторики, вольових якостей у дітей із патоло- гією слуху, а також способом виховання рухової грамотності та залучення таких дітей до трудової діяльності, самообслуговування, соціальної адаптації.

У статті розглянуто особливості функціонування арготичної лексики як головного лексичного шару комунікації кримінально світу в романі Мирослава Дочинця «Лис». Досліджено важливі аспекти побутування арготичної лексики, її вписаність в канву художнього твору, відповідність стилістичним, естетичним нормам. Доведено, що креативну сутність визначє націленість автора на незвичність мововираження, світогляд, філософію його носіїв, прагнення акцентувати увагу читача З одного боку, переважають негативні знижені лексичні номінації на зразок мусора, слідак, кент, шушваль,чуйка. З іншого, автор апелює до національного мовного досвіду читача й досягає бажаного семантичного і стилістичного ефекту за допомогою одиниць лексико-фразеологічного та синтаксичного рівнів мови: здобувати авторитет, вести базар, платити по рахунках, час збирати розкидане каміння, пудрити мізки, розсусолити бедлам, ловити фарт. Виокремлено низку контекстуальних синонімів, які підкреслють локальний колорит індивідуальної оповіді: короїдка; виправно-трудова колонія; територія, де закон відпочивав; невільний світ; доросла зона. Описано процеси, які відбуваються в літератуній мові, та необхідність оцінювати всі складові компоненти мовленнєвого потоку, зокрема й динаміку розвитку української аргосистеми. Здійснене дослідження доводить, що мова кримінального світу постійно видозмінюється, розвивається, розширю сферу впливу і використання в художній літературі, тобто мова розвивається не у своїй правильній іпостасі, а в усному, спонтанному, соціально малоконтрольованому мовленні. Тільки розмовна стихія є живильним джерелом для розвитку будь-якої мови. Отже, жаргонна лексика – це своєрідна картина світу, потужна семіосфера певного часового зрізу культури, що відкриває у слові смислову перспективу як концентрат соціокультурного, духовного, психологічного клімату епохи.