Добірка наукової літератури з теми "Соціально-економічний розвиток суспільства"

У статті розглядається питання становлення і розвитку особистості, як компетентного фахівця, здатного задовольняти запити держави й суспільства. Сучасний світ доводить, що якість наданих послуг прямопропорційно залежить від фахівця, який її надає, а саме від рівня його професійної компетентності. Суспільство дедалі більше впроваджує ідею гуманізації освіти, а звідси випливають принципово нові зміни ролі та професійних функцій педагога. Стає ширшим коло професій і спеціальностей, але особливої уваги, значимості в професійному вдосконаленні та підвищенні кваліфікації все ж таки потребують професії типу «людина-людина». Досліджуючи вплив професійної компетентності на соціально-економічний розвиток життя суспільства, автором розкрито сутнісні характеристики понять «розвиток особистості», «професійний розвиток особистості», «професійна компетентність», «сучасний фахівець». Наведено історичні приклади ХХ століття соціально-економічних змін у різних країнах світу і доведено їх залежність від розвитку системи освіти, підготовки фахівців та їх професійного розвитку. Звідси доходимо висновку, що сучасний фахівець постає перед необхідністю постійно підвищувати свою професійну компетентність, набувати нових знань, збагачувати та поглиблювати їх. У всіх сферах життя зараз відбувається інформаційна революція, формується нове інформаційне суспільство. За допомогою мережі Інтернет сучасні люди мають можливість спілкування по всьому світу, тому обізнаність і опанування інформаційними технологіями стає пріоритетним завданням і в розвитку освіти, а інформаційна компетентність стає базовою для усіх фахівців, незалежно від галузі. В умовах інформатизації освіти змінюється парадигма педагогічної науки, відкориговано структуру та зміст освіти, які постійно мають переглядатися і вдосконалюватися. Розвиток і активне використання комп’ютерної техніки та інформаційних технологій стає актуальним підґрунтям для розвитку соціально-економічного суспільства, що здобуло назву інформаційного, тобто такого, в якому більшість фахівців не тільки перейматимуться виробленням, збереженням, обробленням і реалізацією інформації, а й вищою її формою – знаннями. Ключові слова: інформатизація, компетентність, професійна компетентність, професійний розвиток, сучасний фахівець

У статті досліджено стан та особливості становлення корпоративної соціальної відповідальності бізнесу (КСВ) в Україні, в контексті її впливу на соціально-економічний розвиток регіонів і країни в цілому. Стратегія впровадження в Україні єдиної державної політики реформ декларує встановлення цілісної системи стратегічних та операційних цілей переходу до інтегрованого економічного, соціального та екологічного розвитку країни. Однак, результати дослідження сучасного стану соціально- відповідальної діяльності в Україні свідчать про відсутність цілісного комплексного підходу, щодо регулювання державної політики підтримки з метою налагодження ініціатив КСВ та їх поширення.Вітчизняний сценарій розвитку КСВ – більшою мірою результат експорту європейської практики ведення бізнесу, а не власного сформованого українським суспільством запиту. У той же час, автори акцентують увагу на тому, що механізм корпоративної соціальної відповідальності здатен генерувати велику кількість синергетичних ефектів. Ці ефекти відіграють значну роль у забезпеченні переходу до нового сталого укладу і спрямовані на зростання соціально-економічного добробуту українського суспільства. Корпоративна соціальна відповідальність розглядається як важливий ресурс розбудови внутрішніх процесів соціально-економічного розвитку нашої країни, формування адекватної моделі інноваційної економіки, яка забезпечує вирішення важливих глобальних завдань сталого розвитку. Результат прийняття принципів КСВ може бути використані урядом для досягнення цілей сталого розвитку, шляхом генерації більшої економічної віддачі і соціальної вигоди. Це також потребує активного розвитку нових форм державно-приватного партнерства та соціального діалогу для подальшого нарощування практики співпраці у сфері КСВ і формування відповідної цілісної фінансово-економічної, організаційно-інституційної, інформаційної та комунікаційної підтримки, яка є важливою для реалізації національної стратегії КСВ.

Проаналізовано основні принципи, що зосереджуються на діяльності публічної влади та аналізі управлінських рішень та наслідках їх для життєдіяльності суспільства щодо розроблення механізмів публічного управління розвитком країни в умовах глобальних трансформацій. Зазначено, що механізми публічного управління можна поділити за напрямом впливу на стандартні та специфічні, що змінюються під впливом глобальних трансформацій. Доведено, що класичні механізми державного управління не є здатними забезпечити розвиток країни в умовах глобальних трансформацій. Це передбачає, що традиційні механізми (економічний, правовий, організаційний, політичний) наберуть нового змісту, доповнюючися інноваційними механізмами: мотиваційним, технологічним, соціально-креативним.

Мета статті полягає у науковому обґрунтуванні концептуальних характеристик міграційних процесів та їх впливу на соціально-економічний розвиток держави. Проведено історичний зріз аналізу практи-ки та сприйняття міграційних процесів, починаючи від первісного суспільства і закінчуючи сучасними гло-балізаційними тенденціями. Узагальнено поширені контексти досліджень міграційних процесів у сучасній віт-чизняній науці міграціології на стику галузей знань економіки, соціології, права та державного управління. Сформовано типові схеми нереалізованого і погашеного міграційного процесу. Зроблено висновок, що для су-часного глобалізованого світу залишаються поширеними односторонні міграційні процеси, які можуть пе-редбачати повний цикл адаптації, інтеграції, натуралізації та асиміляції мігранта або ж зберігати диферен-ціацію інституту громадянства. Доведено, що зворотний міграційний процес, окрім регульованого, може бути добровільним – у випадку неуспішної адаптації або досягнення поставлених цілей (отримання певної суми до-ходу, знань, досвіду), і примусовим – у випадку вимушених заходів держави приймаючого суспільства. Наголо-шено, що однією з сучасних та актуальних схем міграційного процесу є реверсна. Виявлено, що держави в умо-вах відкритих кордонів основною метою регулювання міграційних процесів часто ставлять забезпечення циклічності міграції. Отримані відповідні результати дозволили визначити вплив (позитивний та негативний) міграційних процесів на соціально-економічний розвиток держави згідно з параметрами його забезпечення (економічне зростання, інвестиції, бізнес і самозайнятість, демографічне відтворення, ринки праці, соціальна інфраструктура, система соціального захисту, рівень і якість життя населення) та структурного розподілу (етапність, зміни людського потенціалу, правова визначеність, обсяги, динаміка, інтенсивність, час (періодичність), вектор (географія), територіальні суб’єкти, мета, причинність і наслідковість, потен-ційність та реалізованість, урегульованість).

У статті представлено навчання впродовж життя – основа сталого розвитку європейського суспільства. Проведено аналіз розвитку навчання впродовж життя в європейських країнах. Проаналізовано генезис навчання протягом усього життя та його детермінанти, розкрито основні етапи розвитку навчання протягом життя. У статті проаналізовано тенденції розвитку освіти протягом усього життя. Доведено, що системи навчання впродовж життя в європейських країнах охоплюють набір компонентів. Це: теоретичні та методологічні основи, нормативне регулювання, організація та управління, стратегії розвитку, інституційна структура, соціально-економічна складова, зміст та технології навчання, забезпечення якості. Визначено особливості формальної та неформальної освіти. Проаналізовано організаційно-дидактичні основи освіти протягом усього життя, як-от: зміст освіти, технологічні аспекти, використання інформаційних технологій для організації як формального, так і неформального освітнього процесу тощо. Проаналізовано особливості практичного навчання в системі освіти протягом життя. Це: відповідність соціально-економічним вимогам та ринку праці, високий рівень матеріального, технічного та освітнього забезпечення навчального процесу, організація, заснована на партнерстві, різноманітна практика залежно від спеціальностей. Виявлено загальні та специфічні особливості розвитку системи освіти протягом усього життя. Доведено, що система освіти протягом життя у Європі охоплює сукупність взаємопов’язаних компонентів: теоретико-методологічний, регулятивний, управлінський, соціально-економічний, інституційний, стратегічний, цільовий, організаційний, змістовно-технологічний, діагностично-ефективний. Зазначені компоненти виступають складовою як загальноєвропейської освітньої політики, так і національних стратегій, що реалізуються на основі чіткої нормативної бази, мають визначену організаційну структуру; спрямовані на розвиток цілісної особистості, формування професійних компетентностей студентів з урахуванням потреб сучасного ринку праці. Система освіти протягом життя у Європі поєднує формальну, неформальну та інформальну форми. Ефективність та якість освіти впродовж життя в Європі забезпечується децентралізацією системи управління, автономією навчальних закладів, диверсифікацією навчальних програм, використанням інноваційних методів навчання та технологій, заснованих на бізнес-навчанні тощо.

Анотація. Досліджено стан і тенденції розвитку соціальної сфери та економічної системи областей Кар-патського регіону. Узагальнено, що молодь як активний і прогресивний елемент суспільства з високимрівнем капіталізації знань найбільш динамічно реагує на світові тенденції часу та охочіше включаєтьсяв міграційні процеси. Аргументовано, що регіональні особливості демографічного розвитку формуютьтеоретичну основу міграційного потенціалу, у той час активізація міграційних процесів у більшості ви-падків відбувається через причини соціально-економічного характеру. У результаті аналізу ситуації намолодіжному ринку праці оцінено щільність взаємозв’язків між рівнем розвитку соціально-економіч-ної системи Карпатського регіону і мобільністю молоді. Побудовано багатофакторні регресійні рівнян-ня, які описують залежність темпів приросту зовнішніх міграційних процесів у Карпатському регіонівід мінливості значень соціально-економічних факторів. Визначено, що імміграційний та еміграційнийвектори мобільності населення Карпатського регіону в соціально-економічних координатах і залежитьвід темпів зростання середньої заробітної плати, частки сукупних витрат домогосподарств Карпатсько-го регіону на продукти харчування, обсягів прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу —мешканця Карпатського регіону і темпів зростання індексу споживчих цін. Здійснено оцінку обсягівпотенційної зовнішньої міграції населення у зрізі еміграційного та імміграційного векторів у контекстіпрогнозних тенденцій соціально-економічного розвитку областей Карпатського регіону до 2025 року.Доведено, що інтенсивність міграційних процесів у працездатному віці та вектор їхнього спрямуванняможуть стати базовим чинником установлення демографічної та соціально-економічної безпеки Кар-патського регіону в разі посилення рееміграційних та імміграційних потоків або її порушення —у разіподальшого вимивання людських, здебільшого інтелектуальних, ресурсів у працездатному віці.Ключові слова: розвиток соціальної сфери, економічна система, мобільність молоді, Карпатський регіон,зовнішня міграція населення, соціально-економічний розвиток.Формул: 2; рис.: 4; табл.: 1; бібл.: 13.

Міграція робочої сили впливає на суспільне життя, і відіграє важливу роль у розвитку соціально–економічних відносин, що, у свою чергу, впливає і на політичний розвиток. Тому актуальність даної статті полягає в глобальності та швидкому зростанні внутрішньодержавних та міждержавних переїздів населення і трудових ресурсів у різноманітних формах, зумовлених, насамперед, нерівномірністю соціально–економічного розвитку країн. Обсяги міжнародної міграції з кожним роком зростають. До неї залучається все більше трудових ресурсів. Цей факт підтверджує важливість вивчення міжнародної міграції трудової сили, як однієї з основних форм світових господарських зв'язків, та її вплив на світове господарство. Важливість дослідження процесів міграції трудових ресурсів зумовлена швидким зростанням їх обсягів, нарощуванням інтенсивності, значним впливом на соціальний та економічний розвиток держави. Особливостями міграційних процесів на даному етапі розвитку суспільства є їх динамізм, швидке реагування на зміни у суспільстві та економіці. В даній статті об’єктом вивчення виступає міждержавний обмін робочої сили. Предметом дослідження є теоретичні аспекти міжнародної міграції трудової сили в Україні, а також сучасні тенденції які спостерігаються у переміщенні трудової сили. Основними методами дослідження, застосованими у дослідженні стали загально філософський, діалектичний, логіко–семантичний, метод синтезу, системно–структурний, соціологічний, а також статистичний метод. Найбільш важливе значення належить загально філософському методу, тому що вивчення міграційних процесів своїм корінням сягає глибини, яку доцільно досліджувати за допомогою філософського обґрунтування. Використання діалектичного методу пізнання обумовлено можливістю дослідити міграційні проблеми в єдності економічного, соціального, морального та правового змісту. Метод синтезу надає можливість поповнити категоріальний апарат новими визначеннями.

Галузь культури та мистецтв відіграє фундаментальну роль у продукуванні, відтворенні, збереженні й використанні культурних надбань, а також створює умови для вирішення завдань просвітницького й наукового характеру, підвищення інтелектуального і творчого потенціалу суспільства. Сформульовано авторське визначення поняття «галузь культури і мистецтв»: «соціально-економічний механізм, основною метою якого є створення, збереження, поширення й використання культурних цінностей (духовних і матеріальних), культурної спадщини та культурних благ, що в сукупності становлять соціальну цінність. Виокремлено фундаментальні ознаки галузі культури і мистецтв є: 1) інституційна організованість, 2) орієнтованість на культурні і мистецькі результати, 3) продукування цінностей (матеріальних і духовних), 4) просування зразків і стандартів високої культури. Доведено, що соціальне значення галузі культури і мистецтв детерміноване її впливом на суспільний розвиток, а також розвиток творчого та естетичного потенціалу як особистості, так і суспільства. З'ясовано, що розбудова галузі культури і мистецтв передбачає забезпечення взаємозв’язку освіти і культури, розвиток системи професійної освіти відповідної спеціалізації у контексті культури, обумовлюючи тим самим формування корпусу фахівців, що виступатимуть активними суб’єктами культурних та освітніх процесів.

У статті проведено дослідження та узагальнення теоретичних підходів щодо фінансового забезпечення соціального захисту населення у взаємозв’язку з фінансовим державним потенціалом та визначено його вплив на соціально-економічний розвиток України.Запропоновано авторське визначення сутності державних фінансів та соціального захисту, як процесу, що забезпечує незахищеним верствам суспільства однакові фінансові можливості через справедливий розподіл фінансових ресурсів та відповідальність держави. Запропоновано заходи покращення соціального захисту при залученні фінансового потенціалу держави.Проведено аналіз сучасної системи соціального захисту населення, визначено невідповідність обсягів функцій держави та обсягів фінансових ресурсів і окреслено шляхи усунення цих диспропорцій.

Висвітлено роль знань як ключового чинника соціально-економічного розвитку. Зазначено основні переваги від управління знаннями на рівні окремого підприємства.
Освещена роль знаний как ключевого фактора социально-экономического развития. Указаны основные преимущества от управления знаниями на уровне отдельного предприятия.
The role of knowledge as a key factor in economic and social development. Outlines the benefits of knowledge management at the level of the individual enterprise.

У роботі розглянуто теоретичне забезпечення соціально-економічного розвитку об’єднаних територіальних громад, досліджено та узагальнено теоретичне підґрунтя формування ОТГ; визначено особливості реалізації адміністративно-територіальної реформи в Україні; проведено оцінку спроможності створених територіальних громад, на прикладі Гадяцької ОТГ; виявлено позитивні риси та недоліки реалізації реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади Гадяцької ОТГ, її нормативне забезпечення; проаналізовано соціально-економічний розвиток Гадяцької ОТГ та визначено додаткові шляхи підвищення рівня її соціально-економічного розвитку.
В работе рассмотрено теоретическое обеспечение социально-экономического развития объединенных территориальных общин, исследованы и обобщены теоретические основы формирования ОТГ; определены особенности реализации административно-территориальной реформы в Украине; проведена оценка способности созданных территориальных общин, на примере Гадячской ОТГ; выявлены положительные черты и недостатки реализации реформы местного самоуправления и территориальной организации власти Гадячской ОТГ, ее нормативное обеспечение; проанализированы социально-экономическое развитие Гадячской ОТГ и определены дополнительные пути повышения уровня ее социально-экономического развития.
The theoretical consideration of the social and economic development of the united territorial communities is considered in the work, the theoretical basis of OTG formation is investigated and generalized; the peculiarities of the implementation of administrative-territorial reform in Ukraine are determined; the capacity of the created territorial communities was assessed, on the example of Hadiach OTG; positive features and shortcomings of the implementation of the reform of local self-government and territorial organization of power of Hadiach OTG, its normative provision were revealed; the socio-economic development of Hadiach OTG is analyzed and additional ways to increase the level of its socio-economic development are identified.

Калантаєвська, О. О. Формування стратегії сталого економічного розвитку аграрної галузі України : дис. ... д-ра філософії : 051 / О. О. Калантаєвська. - Київ, 2021. - 269 с.
Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретико-методичних засад та розробці практичних рекомендацій щодо формування стратегії сталого економічного розвитку аграрної галузі України. Встановлено, що аграрна галузь України володіє потужним потенціалом розвитку за рахунок забезпеченості сільськогосподарськими земельними угіддями та високої родючості ґрунтів, що є підґрунтям для розширення її експортних можливостей та потенціалу на міжнародних ринках. Здійснене дослідження кризоутворювальних та стратегічних факторів, які визначають розвиток й функціонування структури агарної галузі дозволило об’єднати наявні фактори у групи включаючи: природно-ресурсні, економічні, соціальнодемографічні, науково-технічні, інфраструктурні чинники ендогенного та екзогенного впливу. Концептуальні пріоритети політики сталого розвитку аграрної галузі мають враховувати тенденції світових ринків, високий рівень міжнародної конкуренції та системну присутність аграрного сектору економіки України на сировинних ринках. Доведено, що подальший розвиток аграрної галузі України потребує вирішення наступних актуальних завдань щодо: удосконалення механізму земельних відносин та створення сприятливих умов для розвитку землекористування, розвитку високоефективного конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва; модернізації та реструктуризації аграрної галузі та існуючих форм господарювання в сфері аграрного бізнесу у відповідності до практики та міжнародного досвіду; стимулювання, розвиток та підтримки малого і середнього підприємництва в системі аграрної галузі України; орієнтації на прогресивні способи ведення бізнесу й організації виробничих процесів. Перспективними можуть стати такі інноваційні бізнесутворення: кластери, бізнес-інкубатори, провайдингові кооперативи, екопоселення та агропарки, агротехнопарки, що можуть бути представлені різними за розмірами і формами, адаптивними, конкурентоспроможними, легко інтегрованими й орієнтованими на соціальні та економічні потреби формуваннями. Сформована авторська структурна модель механізму сталого розвитку аграрної галузі та його забезпечувальних механізмів, що охоплює економічний, соціальний, інвестиційно-інноваційний, екологічний та розвиток зовнішньоекономічних відносин. Обґрунтований механізм ліг в основу розрахунку збалансованості сталого розвитку аграрної галузі за економічною, соціальною, екологічною, інноваційно-інвестиційною та складовою зовнішньоекономічного (експортного) потенціалу. Комплексне оцінювання тенденцій сталого розвитку аграрної сфери на основі авторського підходу дозволяє дійти висновку, що метою стратегії сталого розвитку аграрної сфери України є забезпечення продовольчої безпеки держави через формування внутрішньої та міжнародної конкурентоспроможності галузі з метою ефективного соціально-економічного розвитку країни. В процесі розробки структурної політики сталого розвитку аграрної сфери економіки необхідно враховувати особливості та відмінності аграрного виробництва з метою запровадження адаптованих механізмів трансформації аграрного потенціалу та усунення дисбалансів розвитку аграрного сектора економіки в умовах децентралізації. Сформовані теоретико-методичні положення та науково-практичні рекомендації щодо формування та реалізації стратегії економічного розвитку аграрної галузі дозволяють стверджувати, що реалізація стратегічних орієнтирів сталого розвитку аграрної галузі базується на узгодженні інтересів усіх об’єктів та інших учасників системи управління сталим розвитком з урахуванням економічних, інституційних, організаційних, інноваційних, стратегічних, цільових та ресурсних чинників і параметрів. Доведено, що сталий розвиток вітчизняної аграрної сфери передбачає взаємовідповідність її складових, що досягається за рахунок: встановлення цілей та завдань з урахуванням інтересів держави, учасників агропромислового ринку, споживачів та інших асоційованих з агропромисловим бізнесом суб'єктів економічної діяльності у відповідності до концепції сталого розвитку; формування нормативно-регулюючих, організаційно-економічних і фінансових моделей внутрішньої та зовнішньої взаємодії суб'єктів аграрної галузі; розробки узгоджених стратегій, програм та заходів, які забезпечують сталий розвиток аграрної галузі. Запропоновано авторський стратегічний план розвитку аграрної галузі України в контексті реалізації «Стратегії сталого розвитку України до 2030 року», що охоплює розвиток потенціалу аграрної галузі та аграрного бізнесу, створення умов для підвищення конкурентоспроможності суб’єктів аграрної галузі України на міжнародних ринках, підвищення науково-технологічного рівня аграрної галузі за рахунок розвитку селекції і генетики, нарощування обсягів інвестицій, нарощування експорту сільськогосподарської сировини і продовольства та забезпечення продовольчої безпеки країни, цифрову трансформацію аграрного сектору, яка корелює з національною метою щодо прискорення впровадження цифрових технологій в економіці та соціальній сфері, реформування ринку земель сільськогосподарського призначення. удосконалено: - науково-концептуальні засади побудови моделі процесу розробки та прийняття стратегії сталого економічного розвитку аграрної галузі, що, на відміну від існуючих, включає актуальні перспективи щодо економічного розвитку аграрної галузі, виважене науково-технічне забезпечення процесу функціонування й раціонального використання природних обмежених ресурсів аграрної галузі та її специфічні еколого-економічні особливості щодо функціонування. Головними завданнями такої моделі є формування спільних управлінських рішень щодо розвитку аграрної галузі шляхом налагодження й узгодження соціально-економічних й екологічних інтересів всіх зацікавлених суб’єктів аграрної галузі України; - методичний підхід до оцінки сталого економічного розвитку аграрної галузі України, який, на відміну від наявних, передбачає використання інструментарію таксономічного аналізу його взаємопов’язаних складових (економічну, соціальну, екологічну, інноваційно-інвестиційну та підсистему сталого розвитку зовнішньоекономічної складової), що дозволило ідентифікувати напрями формування ефективної стратегії у майбутньому через призму вирішення проблем продовольчої безпеки та продовольчої незалежності держави, нарощування частки експорту аграрної продукції, удосконалення системи економічних, соціальних та земельних відносин, ефективного розвитку інфраструктурної складової аграрної галузі тощо; - науково-практичні концепти формування та реалізації стратегії сталого розвитку аграрної галузі України в умовах децентралізації, яка, на відміну від існуючих, ґрунтується на результатах аналізу інтегрального показника сталого розвитку аграрної галузі у регіональному вимірі та дозволяє ідентифікувати раціональні стратегічні орієнтири сталого розвитку аграрної галузі, структуру складових механізму їх реалізації, що сприяє комплексному обґрунтуванню принципів, функцій, завдань, які забезпечують реалізацію тактичних і стратегічних напрямів соціально-економічного й екологічного розвитку аграрної галузі та національної економіки; дістало подальшого розвитку: - визначення категорії «стратегія сталого економічного розвитку аграрної галузі» як інтегрованої, уніфікованої й доступної довгострокової системи цілей, яка інтерпретована у вигляді конкретної програми дій, побудована на основах принципу синергії, орієнтуючись на реалізацію соціально-економічної й екологічної підсистем і забезпечення аграрній галузі конкурентних переваг у досягненні поставлених стратегічних завдань: виробничо-збутових, товарних, ресурсних, ціноутворення, взаємодії аграрної галузі з іншими сферами національної економіки, зменшення виробничих витрат, стимулювання робітників, зайнятих в аграрній галузі, запобігання банкрутства та сприяння оздоровлення фінансового стану аграрної галузі; - систематизація кризоутворювальних факторів, які впливають на формування та реалізацію стратегії сталого економічного розвитку аграрної галузі, до яких належать: внутрішні (природно-кліматичні, фінансовоекономічні та організаційно-управлінські) та зовнішні (кон’юнктурні та соціально-кадрові). Це дає змогу виробити єдині підходи до обґрунтування управлінських рішень щодо формування стратегії сталого економічного розвитку аграрної галузі шляхом деталізації їх позитивних й негативних проявів і визначити можливості імплементації певних преференцій у напрямку забезпечення сталого розвитку національної економіки; - обґрунтування стратегічного плану сталого економічного розвитку аграрної галузі у загальнодержавному й локальному вимірі, який потребує дотримання сукупності принципів (цілеспрямованості, комплексності, змінності, адаптивності, ефективності, мінімізації ризику, балансу інтересів, легітимності) та орієнтований на: розвиток потенціалу аграрної галузі та аграрного бізнесу; створення умов для підвищення конкурентоспроможності суб’єктів аграрної галузі України на міжнародних ринках; підвищення науково-технологічного рівня аграрної галузі за рахунок розвитку селекції і генетики; нарощування обсягів інвестицій; нарощування експорту сільськогосподарської сировини і продовольства та забезпечення продовольчої безпеки країни; цифрову трансформацію аграрного сектору, яка корелює з національною метою щодо прискорення впровадження цифрових технологій в економіці та соціальній сфері; реформування ринку земель сільськогосподарського призначення; - стратегічні орієнтири державної політики у сфері забезпечення сталого економічного розвитку аграрної галузі України, які формуються суспільством, суб’єктами господарювання, органами влади і включають обґрунтування змін (розвиток потенціалу аграрної галузі та аграрного бізнесу; створення умов для підвищення конкурентоспроможності суб’єктів аграрної галузі України на міжнародних ринках; підвищення науково-технологічного рівня аграрної галузі за рахунок розвитку селекції і генетики; нарощування обсягів інвестицій в агропромисловому комплексі; цифрова трансформація аграрного сектору; реформування ринку земель сільськогосподарського призначення; ефективна екологічна політика та управління природними ресурсами), активізація яких відбувається на засадах ефективного функціонування відповідних інноваційних інституційних формувань (агрополісів, аграрних бізнес-інкубаторів, агротехнологічних парків, аграрних кластерів тощо) у контексті забезпечення продовольчої безпеки держави і задоволення соціально-економічних потреб населення.
The dissertation is devoted to substantiation of theoretical and methodical bases and development of practical recommendations on formation of strategy of sustainable economic development in the agricultural sector of Ukraine. It is established that the agricultural sector of Ukraine has a strong potential for development due to the provision of agricultural land and high soil fertility, which is the basis for expanding its export opportunities and potential in international markets. The study of crisis-forming and strategic factors that determine the development and functioning of the structure of the agricultural industry allowed to combine the existing factors into groups including: natural resources, economic, socio-demographic, scientific and technical, infrastructural factors of endogenous and exogenous impact. The conceptual priorities of the policy of sustainable development of the agricultural sector should take into account the trends of world markets, the high level of international competition and the systemic presence of the agricultural sector of Ukraine's economy in commodity markets. It is proved that the further development of the agricultural sector of Ukraine requires the solution of the following urgent tasks: improvement of the mechanism of land relations and creation of favorable conditions for the development of land use, development of highly efficient competitive agricultural production; modernization and restructuring of the agricultural sector and existing forms of management in the field of agricultural business in accordance with practice and international experience; stimulation, development and support of small and medium business in the system of agricultural sector of Ukraine; focusing on progressive ways of doing business and organizing production processes. The following innovative business entities can be promising: clusters, business incubators, provisioning cooperatives, eco-settlements, agroparks and agro-technoparks, which can be represented by different sizes and shapes, adaptive, competitive, easily integrated and focused on socio-economic needs. The author's structural model of the mechanism of sustainable development of the agricultural sector and its support mechanisms is formed; it covers economic, social, investment and innovation, ecological and foreign economic development. The substantiated mechanism formed the basis for calculating the balance of sustainable development of the agricultural sector in terms of economic, social, environmental, innovation and investment and the component of foreign economic (export) potential. Comprehensive assessment of sustainable development trends in the agricultural sector based on the author's approach allows us to conclude that the goal of the strategy of sustainable development of Ukraine's agricultural sector is to ensure food security through the formation of domestic and international competitiveness of the industry for effective socio-economic development. In the process of developing a structural policy of sustainable development of the agricultural sector, it is necessary to take into account the features and differences of agricultural production in order to introduce adapted mechanisms for transforming agricultural potential and eliminate imbalances in the agricultural sector in decentralization. Formed theoretical and methodological provisions and scientific and practical recommendations for the formation and implementation of the strategy of economic development of the agricultural sector suggest that the implementation of strategic guidelines for sustainable development of the agricultural sector is based on coordinating the interests of all objects and other participants in sustainable development management, organizational, innovation, strategic, target and resource factors and parameters. It is proved that sustainable development of the domestic agricultural sector involves the compliance of its components, which is achieved through the following: setting goals and objectives taking into account the interests of the state, agro-industrial market participants, consumers and other economic entities associated with agricultural business in accordance with the concept of sustainable development; formation of normative and regulatory, organizational, economic and financial models of internal and external interaction of subjects of the agricultural sector; development of agreed strategies, programs and measures that ensure the sustainable development of the agricultural sector. The author's strategic plan of development of the agricultural sector of Ukraine in the context of realization of "Strategy of sustainable development of Ukraine till 2030" is offered, covering development of potential of the agricultural sector and agricultural business, creation of conditions for increase of competitiveness of subjects of the agricultural sector of Ukraine in the international markets, increasing the level of the agricultural sector through the development of breeding and genetics, increasing investment, increasing exports of agricultural raw materials, food independence and food security, digital transformation of the agricultural sector, which correlates with the national goal of accelerating the introduction of digital technologies in the economy and social sphere, land market reform agricultural purpose. improved: - scientific and conceptual principles of building a model of the process of developing and adopting a strategy of sustainable economic development of the agricultural sector, which, unlike existing ones, includes current prospects for economic development of the agricultural sector, balanced scientific and technical support of the functioning and rational use of natural resources, its specific ecological and economic features of functioning. The main tasks of this model are the formation of joint management decisions on the development of the agricultural sector by establishing and coordinating the socio-economic and environmental interests of all stakeholders in the agricultural sector of Ukraine; - methodical approach to the assessment of sustainable economic development of the agricultural sector of Ukraine, which, in contrast to the existing ones, involves the use of taxonomic analysis tools of its interrelated components (economic, social, environmental, innovation and investment and subsystem of sustainable development of foreign economic component), which allowed to identify directions of forming an effective strategy in the future through the prism of solving the problems of food security and food independence of the state, increasing the share of agricultural exports, improving the system of economic, social and land relations, effective development of the infrastructure component of agriculture, etc.; - scientific and practical concepts of formation and implementation of the strategy of sustainable development of the agricultural sector of Ukraine in the context of decentralization, which, unlike existing ones, is based on the analysis of the integrated indicator of sustainable development of the agricultural sector in the regional dimension, components of the mechanism of their implementation, which contributes to a comprehensive justification of the principles, functions, tasks that ensure the implementation of tactical and strategic areas of socio-economic and environmental development of the agricultural sector and the national economy; received further development: - definition of the category "strategy of sustainable economic development of the agricultural sector" as an integrated, unified and affordable long-term system of goals, which is interpreted as a specific program of action, based on the principle of synergy, focusing on socio-economic and environmental subsystems and providing the agricultural sector with competitive advantages in achieving the set strategic objectives: production and marketing, commodity, resource, pricing, interaction of the agricultural sector with other sectors of the national economy, reducing production costs, stimulating workers employed in the agricultural sector, preventing bankruptcy and promoting financial recovery of the agricultural sector; - systematization of crisis-forming factors that affect the formation and implementation of the strategy of sustainable economic development of the agricultural sector, which include: internal (natural-climatic, financial-economic, organizationalmanagerial and external) and external (conjunctural and socio-personnel). This makes it possible develop common approaches to substantiate management decisions on the formation of a strategy of sustainable economic development of the agricultural sector by detailing their positive and negative manifestations and identify opportunities for the implementation of certain preferences in the direction of sustainable development of the national economy; - substantiation of the strategic plan of sustainable economic development of the agricultural sector in the national and local dimension, which requires compliance with a set of principles (purposefulness, complexity, variability, adaptability, efficiency, risk minimization, balance of interests, legitimacy) and is focused on: development of the agricultural sector and agricultural business; creation of conditions for increase of competitiveness of subjects of the agricultural sector of Ukraine in the international markets; raising the scientific and technological level of the agricultural sector through the development of breeding and genetics; increasing investment; increasing the export of agricultural raw materials, food and ensuring food security of the country; digital transformation of the agricultural sector, which correlates with the national goal of accelerating the introduction of digital technologies in the economy and social sphere; reforming the agricultural land market; - strategic guidelines of state policy in the field of sustainable economic development of the agricultural sector of Ukraine, which are formed by society, businesses, authorities and include justification of changes (development of the potential of the agricultural sector and agricultural business; in international markets, increasing the scientific and technological level of the agricultural sector through the development of breeding and genetics, increasing investment in the agro-industrial complex, digital transformation of the agricultural sector, reforming the agricultural land market, effective environmental policy and natural resource management), which are intensified effective functioning of relevant innovation institutional formations (agricultural cities, agricultural business incubators, agro-technological parks, agricultural clusters, etc.) in the context of ensuring food security of the state and satisfaction of socio-economic needs of the population.

Метою статті є дослідження впливу знання як соціально-економічного чинника розвитку інформаційного суспільства в різних його проявах на такі складові елементи виробництва як засоби праці, продукт праці та предмет праці. Фіксується тенденція поглиблення зв’язку знання із вказаними елементами виробництва на стадії інформаційного суспільства, порівняно з попередніми епохами розвитку суспільства. Здійснюється спроба через зростаючу роль знання в предметі праці обґрунтувати еволюцію праці з фізичної в бік інтелектуальної та стрімке розповсюдження останньої в інформаційному суспільстві. Робиться висновок, що зростаючий зв'язок знання з елементами виробництва та поширення інтелектуальної праці призводять до ряду соціальних наслідків, серед яких майже повна неможливість експлуатації в умовах домінування інтелектуальної праці, переосмислення традиційного соціального і правового поняття власності при відході від виключно матеріального розуміння засобів, продукту і предмету праці, а також переосмислення функції капіталіста, як власника засобів і продуктів праці, постачальника предмета праці у виробництво, а отже і організатора виробництва взагалі.

У статті на основі аналізу літературних джерел здійснено критичний аналіз наукових поглядів з теоретичних основ кризи трудової мотивації. Наведено власний соціально-економічний аспект інтерпретації цього поняття, який містить з одного боку особистісні та суспільні чинники, а з іншого, економічні, засновані на класичних теоріях мотивації. Сформовано основні причини кризи трудової мотивації у суспільстві. Узагальнено основні шляхи подолання кризи трудової мотивації за умов розвитку сучасного українського суспільства.