Добірка наукової літератури з теми "Соціальний розвиток підприємств"

У статті здійснено структурно-змістовне дослідження соціального підприємництва як макроекономічної категорії. З метою більш повного розкриття структури та змісту категорії «соціальне підприємництво» досліджено такі поняття як: «інтерес», «соціальна норма», «примус», «мотив», «підприємництво», «підприємець», «підприємницьке управління», «солідарність», «громадянська участь», «суспільно-корисна діяльність», «благодійність», «соціально-відповідальний бізнес», «соціальне обслуговування», «соціальний активізм». Зазначено, що категорія соціального підприємництва є важливим атрибутом сучасної національної економіки. Визначено змістовні ознаки соціального підприємництва: 1) оформлення в якості інституту; 2) наявність навколо підприємства відносно стійкої мережі, де контакти з його центром включають горизонтальні зв’язки; 3) соціальне підприємництво приносить прибуток, який розподіляється на розвиток підприємства, серед учасників і спрямований на соціальні проєкти і благодійність; 4) соціальне підприємництво націлене на вирішення соціально значущих проблем; 5) у соціальному підприємництві поєднуються підприємець і соціальні інновації, тобто створюються правила життя суспільства або відбувається модифікація правил, що координують близьку для соціального підприємця сферу господарювання. Запропоновано визначення соціального підприємництва як: раціональної економічної діяльності, яка спрямована на повноцінне вирішення або зменшення загрози з боку соціально важливих проблем, що володіє соціальним впливом, інноваційністю, наявністю фінансових коштів, які сприяють підтримці діяльності організації, за допомогою підприємницького підходу та самоокупності; як форми громадянської участі, для якої характерна наявність мережі соціальних контактів, що складаються навколо соціальних підприємств; як форми побудови солідарності, що сприяє створенню економіки солідарності в сучасному гуманному суспільстві. Зазначено, що однією з найважливіших властивостей соціального підприємництва є характерний для цієї категорії баланс прибутку і соціального призначення організації, використання соціально-економічних інновацій, які ведуть до форсування соціальних змін і задоволення суспільних потреб. Обґрунтовано, що соціальне підприємництво виступає в різних організаційно-правових формах в залежності від соціально-економічних і культурних умов, а також певних завдань, які ставлять перед собою соціальні підприємці, і є самостійним напрямком економічної діяльності. Констатовано, що ідея соціального підприємництва має важливе значення для поступального формування та розвитку соціального середовища, сприяє активізації громадянської участі та солідарності, а також є засадою сталого розвитку економіки країни.

У статті розглянуто напрями реалізації соціальних складових діяльності туристичних підприємств, серед яких авторами визначено наступні: соціальний розвиток трудових колективів туристичних підприємств; розширення спектру туристичних послуг, які носять соціальний характер, в т.ч. освітній, медичний (лікувальний), культурноісторичний туризм, туризм для дітей; приєднання туристичних компаній до ініціатив сталого розвитку.

Проаналізовано систему соціального законодавства України, що є достатньо розгалуженою, вона включає в себе акти загальної дії та акти спеціальної дії, які спрямовані на певні категорії та гру- пи соціально вразливих верств населення. Зокрема держава гарантує соціальний захист, передбаче- ний Конституцією України, право на соціальний захист гарантується загальнообов’язковим держав- ним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та ор- ганізацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі дер- жавних, комунальних та приватних установ для догляду за інвалідами. Зазначено, що потребує по- дальшого вдосконалення законодавство щодо соціального захисту мирного (цивільного) населення, яке постраждало внаслідок бойових дій чи збройних конфліктів. Водночас низкою підзаконних актів встановлюється порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг; особливос- ті реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов’язкове державне соціальне страхування; по- рядок використання коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам; здійснення соціаль- них виплат внутрішньо переміщеним особам; питання фінансування бюджетних установ, здійснен- ня соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і органі- заціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Каз- начейства; перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здій- снюють свої повноваження.

Анотація. Присвячена обґрунтуванню методологічних аспектів стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств відповідно до об’єктивних особливостей економіки знань. Стосовно базового поняття наукової статті — «капітал» — запропоновано його тлумачити за фінансовим підходом, водночас у рамках управління підприємницькою діяльністю та забезпечення розвитку суб’єктів господарювання розглядати особливості формування капіталоутворювальної бази, зокрема, ураховуючи положення теорій інтелектуального (людського) та інформаційного капіталів. При цьому капітало­утворювальну базу підприємства пропонуємо розуміти як сукупність активів (фінансових, матеріальних і нематеріальних), які перебувають у його власності та/або розпорядженні, використання яких формує потенціал суб’єкта господарювання до розвитку в часі. При цьому формування капіталоутворювальної бази підприємства в умовах становлення економіки знань повинно базуватися на принципах комплексності, системності, стратегічності та інноваційності. До головних пріоритетів формування капіталоутво­рювальної бази підприємств віднесено: 1) забезпечення стабільного функціонування в часі шляхом створення достатнього запасу міцності; 2) акумулювання потенціалу до стійкого розвитку; 3) формування здатності підприємства до інноваційної трансформації. Стратегічне планування капіталоутворювальної бази підприємств запропоновано здійснювати на основі форсайт-підходу, щодо якого здійснено критичний аналіз його переваг і недоліків у контексті вирішення поставленого наукового завдання, а також розкрито змістове розмежування понять «прогнозування», «форсайт», «передбачення». Доведено, що ефективність форсайт-підходу стратегічного планування капітало­утворювальної бази окремого підприємства забезпечується логічним поєднанням п’яти факторів: 1) чіткістю формулювання цільових орієнтирів форсайту і варіантизацією їх здійснення; 2) обґрунтованістю і глибинністю розуміння підстав для ухвалення рішень усіма учасниками форсайту; 3) відображеністю цільових пріоритетів у конкретних дослідницьких, інвестиційних та інших проєктах; 4) самостійністю ідентифікування учасниками форсайту своїх позицій, окрім порядку взаємодії учасників (визначається організаторами форсайту); 5) можливою зміною позицій учасників залежно від початково прийнятих детермінант. Також реалізаційна здатність стратегічного планування на підприємстві безпосередньо залежить від наявності та якості розроблення стратегії розвитку відповідної галузі на рівні профільних державних інституцій. Методологічні особливості стратегічного планування капіталоутворювальної бази розглянуто на прикладі підприємств будівельної індустрії та як його фундаментальна основа сформовано контурні детермінанти драйверів інноваційної трансформації будівельної індустрії за такими змістовими напрямами: технологічні, екологічні, кадрові, економічні, управлінські. Своєю чергою, для стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств будівельної індустрії виокремлено технологічний, соціальний, кадровий, фінансовий та управлінський компоненти, за кожним з яких сформульовано операційні заходи. Ключові слова: капітал, капіталоутворювальна база, підприємство, стратегічне планування, форсайт-підхід, сталий розвиток. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 2; бібл.: 25.

Вступ. В умовах обмеженого фінансування, породженого складною еконо- мічною ситуацією в країні, зростає актуальність і важливість застосування будь-яких форм партнерства держави і приватних підприємств у галузях, які відносяться до державної монополії та виконують значне соціальне наванта- ження. Мета. Метою статті є уточнення сутності поняття «державно- приватне партнерство» з урахуванням його визначальних характеристик та розроблення підходу до формування економіко-правової моделі державно-при- ватного партнерства, що забезпечує прискорений та ефективний розвиток залізничної інфраструктури в умовах складної загальноекономічної ситуації в країні та обмеженого фінансування стратегічно важливих галузей. Резуль- тати. До трактувань дефініції «державно-приватне партнерство» внесено принципові доповнення, що характеризують відмінності такого партнерства від інших випадків взаємодії держави з інвесторами та приватними підпри- ємцями. Обґрунтовано доцільність застосування державно-приватного парт- нерства як єдиного шляху забезпечення прискореного розвитку стратегічних галузей та отримання позитивного ефекту від реалізації суспільно значущих проєктів. Здійснено варіантний аналіз і запропоновано економіко-правову модель розвитку залізничної галузі у формі державно-приватного партнерства шляхом ведення державним підприємством та інвестором спільної діяльності без створення юридичної особи. Підкреслено соціальну спрямованість проєкту з розвитку залізничної інфраструктури та досягнення балансу розподілення вигод і ризиків між його учасниками. Висновки. Запропонований варіант парт- нерства державного підприємства і приватного бізнесу, в основі якого лежить спільна діяльність без створення юридичної особи, дасть змогу залучити значні кошти вітчизняного інвестора для суттєвого збільшення провізної спромож- ності залізниці на перевантаженій дільниці, що матиме соціальний та низку інших позатранспортних ефектів, а також сприятиме отриманню очікуваних вигод кожним учасником спільного проєкту.

У статті через синтез таких понять, як корпоративна соціальна відповідальність, стратегічний розвиток підприємств АПК, соціальні заходи визначено сутність поняття «соціально-економічний проект», який запропоновано розглядати як науково обґрунтовану модель вирішення соціальної проблеми, з отриманням доданої вартості. Також з’ясовано, що синхронність зрушень соціального розвитку може бути досягнута на основі науково обґрунтованих і виважених соціально-економічних програм з підтримки розвитку корпоративної культури, соціальних проектів, адаптованих до реалій євроінтеграційних процесів української економіки, а також опрацювання відповідної системи збалансованих показників стратегічного розвитку підприємств АПК.

У статті розглянуто можливості впливу інтелектуального капіталу на соціально-економічний розвиток вітчизняних машинобудівних підприємств у контексті його створення та використання. Виявлено важливість впливу нематеріальних складових на діяльність підприємства, а також розглянуто становлення та розвиток поняття “інтелектуальний капітал”. Проаналізовано зв’язок поняття “інтелектуальний капітал” з традиційними категоріями, які використовуються для визначення нематеріальних чинників: нематеріальні активи, нематеріальні ресурси, інтелектуальна власність та показано їх спільні та відмінні риси. Визначення інтелектуального капіталу підприємства повинно надавити можливість його розгляду у динаміці через зміну його форм у процесі створення та використання, а також розкриватись не лише через сукупність складових, ресурсів і не через порядок його розрахунку, а через сукупність соціально-економічних відносин.З урахуванням проведеного дослідження вітчизняних і закордонних наукових джерел, запропоновано власне, уточнене визначення поняття “інтелектуальний капітал”, під яким слід розуміти сукупність знань, інформаційних ресурсів, інтелектуальних активів, інформаційно-комунікаційних технологій, професійних й універсальних компетенцій, організаційної культури та мотивації персоналу, застосовуваних у процесі комплексного управління для генерації доданої вартості та забезпечення конкурентних переваг підприємства в умовах інноваційного розвитку соціально-економічної системи й ефективної адаптації до вимог цифрової економіки на основі принципів системного підходу.Поділ інтелектуального капіталу на структурні компоненти, що містять усю сукупність елементів даної категорії, має принципове значення з погляду пошуку джерел його збільшення й оцінювання ефективності його використання. Виділення структурних елементів інтелектуального капіталу має вагоме значення не лише з теоретико-аналітичної, але й з практичної точок зору, дозволяючи вірогідно виявити об'єкт і суб'єкт управління, побудувати оптимальні організаційно-управлінські зв'язки між ними. У цілому можна стверджувати про те, що комплексна структура інтелектуального капіталу поєднує у своєму складі наступні основні елементи: людський, структурний (організаційний), соціальний, споживчий (клієнтський), управлінський та інноваційний капітал.

В статті розглянуто питання реалізації концепції соціально-відповідального маркетингу в умовах сучасного бізнес-середовища. Систематизація літературних джерел засвідчила недостатню інтеграцію соціально-відповідального маркетингу в діяльність вітчизняних підприємств. Доведено, що розвиток підприємництва нерозривно пов’язаний із формуванням соціально-орієнтованого бізнес-середовища. Цьому в значній мірі сприятиме впровадження концепції соціально-відповідального маркетингу в діяльність суб’єктів господарювання. Аргументовано, що основні елементи соціально-відповідального маркетингу повинні розглядатися у взаємозв’язку із концепцією корпоративної соціальної відповідальності і передбачати взаємоузгодження таких чинників: досягнення економічних цілей підприємства, задоволення потреб споживачів, забезпечення довгострокових інтересів суспільства. Визначено і розкрито економічну і соціальну роль соціально-відповідального маркетингу у розвитку суб’єктів господарювання. Узагальнено дослідження проблем інтегрування соціальної відповідальності бізнесу у стратегічне управління діяльністю підприємств. Наявність соціальної складової у бізнес-стратегії є необхідною умовою її успішної реалізації і тривалої соціально-відповідальної взаємодії із зовнішнім середовищем. Наголошено на необхідності адаптації традиційного комплексу маркетингу до принципів соціальної відповідальності, що дасть змогу сформувати цільову комплексну програму узгодження інтересів підприємства, споживачів і суспільства. Обґрунтовано доцільність проведення подальших поглиблених досліджень соціальної складової маркетингу та її ролі у формуванні соціальних орієнтирів діяльності вітчизняних підприємств. Втілення в життя соціально-орієнтованих програм сприятиме сталому розвитку бізнесу компанії з урахуванням інтересів усіх суб’єктів ринку.

Визначено, що соціальна відповідальність суб’єктів бізнесу перед органами місцевого самоврядування та соціумом залежить від соціально-економічних потреб суспільства. Проаналізовано особливості двох основних моделей побудови соціальної відповідальності між відповідними суб’єктами господарювання: американської та європейської. Встановлено, що важливим напрямом оцінки сучасного стану залучення інвестицій в соціально-економічну діяльність в аграрній сфері є оцінка взаємозв’язку між економічним зростанням суб’єктів аграрної сфери та розвитком сільських територій. Визначено вплив показників рівня економічного розвитку на рівень соціально-економічної відповідальності. Встановлено, що найбільш ефективною організаційно-правовою формою в Україні у сільській місцевості є фермерське господарство. Здійснено аналіз основних показників діяльності аграрних підприємств за 2015-2019 рр. Оцінено соціально-економічну діяльність господарюючих суб’єктів аграрної сфери на прикладі Степанівської територіальної громади. Визначено найпоширеніші практики надання інвестицій регіону (громаді) та завдання з реалізації напрямів соціально-економічної переорієнтації діяльності в процесі розвитку аграрної сфери. Визначено, що ключовими бар’єрами для розвитку соціальних ініціатив на селі є, з одного боку, небажання великої частини аграрників свідомо, ініціативно та добровільно надавати посильну допомогу у розвитку сільських громад та територій, а з іншого – несприятливі податкові, інвестиційні та інші економічні та інституційні умови, що створені державою для функціонування цих аграрних підприємств у цілому та реалізації їхніх соціальних функцій зокрема. Доведено, що посилення соціально-економічної відповідальності в аграрній сфері матиме позитивний вплив на розвиток кадрового потенціалу підприємства (зменшується плинність кадрів, підвищується їх мотивація до праці), відносини з партнерами та інвесторами (зростає довіра до компанії та рівень інвестиційної привабливості), клієнтами (зростає імідж, бренд стає більш привабливим та споживаним, репутація компанії покращується). Як наслідок, можна очікувати підвищення ринкової вартості аграрного бізнесу, а відтак і ширшого залучення інвестицій в розвиток вітчизняної аграрної галузі.

Значна частина підприємств на аграрному ринку недооцінюють інструменти звітності у формуванні бренда та створення додаткової вартості. Корпоративна соціальна відповідальність досі розглядається через призму благодійності й соціальних програм, покликаних на розподілення матеріальних та фінансових ресурсів компанії серед вузького кола соціально незахищених верств населення. Сталий розвиток і надалі залишається поза увагою. Нефінансова звітність належить до складу достатньо нового інструментарію управління та оцінки діяльності підприємств не лише в Україні, але й у міжнародному економічному просторі. Основною причиною її виникнення стала вимога стейкхолдерів розкриття інформації щодо діяльності підприємств, яка впливає на суспільство та навколишнє середовище. Тому дослідження спрямоване на визначення складу й форми представлення нефінансової звітності аграрними підприємствами України. Встановлено, що аграрні підприємства України формують значний перелік різних форм статистичної та фінансової звітності, проте вони не надають можливості зробити висновки щодо відповідності їх діяльності положенням концепції сталого розвитку. Низка аграрних підприємств України формують інформацію щодо основних напрямів своєї діяльності відповідно до Цілей сталого розвитку до 2030 року на своєму офіційному сайті у вигляді GRI-звіту, КСВ-звіту або Global Compact-звіту, або у довільній формі. У нефінансових звітах українських підприємств відсутні показники ефективності, що розкривають напрями діяльності підприємства згідно з Цілями сталого розвитку. Більшість нефінансових звітів містять тільки кількісні показники досягнень відповідно до визначених напрямів локальної соціальної відповідальності за поточний період, інколи порівняно з попереднім періодом. Підприємствам досить важко сформувати звітність щодо нефінансових показників своєї діяльності, оскільки, не існує єдиних показників та критеріїв щодо оцінки відповідності діяльності підприємства аграрного бізнесу положенням концепції сталого розвитку. Пріоритетом під час визначення складу інформації, що має міститися у нефінансовій звітності аграрного підприємства, є залучення стейкхолдерів до процесу, що не зважаючи на складність, позитивним чином впливає на ефективність діяльності підприємства.

Захист дисертації відбудеться 29 серпня 2018 р. о 13 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 58.052.05 Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя Міністерства освіти і науки України за адресою: 46008, м. Тернопіль, вул. Білогірська, 50, зала засідань.
У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, основні завдання, визначені об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих автором результатів, наведено відомості про їх апробацію. Запропоновано механізм управління корпоративною соціальною відповідальністю (далі КСВ), який є системним процесом, базується на застосуванні основних функцій менеджменту до КСВ: планування, організації, мотивації та контролю, включає такі основні етапи: формування цілей корпоративної соціальної діяльності, організаційно-плановий, етап реалізації, етап формування та оприлюднення результатів корпоративної соціальної діяльності (далі КСД), охоплює всі рівні управління, реалізується в основних бізнес-процесах та сприяє комплексному впровадженню принципів КСВ в діяльність підприємства. Удосконалено теоретико-методичний підхід до визначення рівня розвитку КСВ підприємства залежно від життєвого циклу підприємства та здійснюваних КСВ-заходів, зокрема запропоновано п’ять рівнів розвитку: перший (базовий рівень відповідальності за законодавчо встановленими зобов’язаннями), другий (додатково до першого рівня активна благодійна та/або спонсорська діяльність), третій рівень (високий рівень відповідальності підприємства перед внутрішніми та зовнішніми стейкхолдерами, в тому числі за зобов’язаннями понад законодавчо встановленими), четвертий рівень (рівень стратегічної направленості КСВ та соціальних інвестицій), п’ятий рівень (рівень ефекту синергізму КСВ). Удосконалено методичний підхід до проведення експрес-оцінки КСВ підприємства в частині формування системи якісних та кількісних показників, що на відміну від існуючих додатково включає запропоновані автором показники: фінансової стійкості підприємства та показники відповідальності перед акціонерами та власниками, показники інноваційної активності та якості продукції, показники антикорупційної діяльності, показники енергозбереження. Запропоновано удосконалену методику визначення інтегрального показника ефективності КСВ, який розраховується з використання системи якісних та кількісних параметрів оцінки КСВ, які на відміну від існуючих враховують показники внутрішньої та зовнішньої форми КСВ. Значення інтегрального показника дає можливість визначити рівень розвитку КСВ підприємства. У першому розділі «Теоретичні основи корпоративної соціальної відповідальності підприємств» досліджено генезис та становлення концепції, виділено шість етапів еволюції концепції КСВ. Визначено, що корпоративна соціальна відповідальність повинна розвиватись на основі «ядра» з врахуванням альтернативних концепцій як наукова концепція та практична діяльність і бути тісно пов’язаною з інституційною теорією, теоріями права, менеджменту, економічними теоріями, соціальними та екологічними теоріями та практичними діями задля задоволення всіх заінтересованих сторін, так званих стейкхолдерів. До основних принципів КСВ віднесено такі: добровільності, відповідальності, системності, інтегрованості, прозорості, комплексності, повноти, підзвітності, інноваційності, важливості та реальності тощо. Запропоноване авторське визначення сутності поняття «корпоративна соціальна відповідальність підприємства». З позицій структурного підходу до концепції КСВ, визначено, що соціальна діяльність компанії повинна включати такі структурні компоненти: соціальне сприйняття, соціальна відповідальність, соціальне реагування, соціальне зобов’язання. Досліджено взаємозв’язок цих основних компонентів КСВ підприємства. Відповідно до стейкхолдерської теорії КСВ в контексті її розвитку, автором проведене групування стейкхолдерів підприємства за визначеними ознаками. Визначені характеристики інтересів основних груп заінтересованих осіб в контексті стійкого розвитку. Згруповані основні ініціативні документи міжнародного рівня та стандартів в сфері КСВ, наведена їх характеристика, проведений аналіз існуючих зарубіжних моделей КСВ та визначені особливості їх адаптації в практику діяльності українських підприємств. Визначено взаємозв’язок основних документів та стандартів по КСВ. Проведений аналіз основних документів в сфері КСВ на внутрішньокорпоративному рівні. Визначені основні напрями та форми реалізації КСВ підприємств. Обґрунтовано взаємозв’язок КСВ із етапами життєвого циклу підприємства та визначено п’ять рівнів розвитку КСВ підприємства. У другому розділі «Оцінка рівня розвитку корпоративної соціальної відповідальності підприємств» проведено аналіз основних показників харчової промисловості України, визначено тенденції розвитку підприємств з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, проведена оцінка КСВ-практик підприємств та визначений вплив КСВ на ділову репутацію підприємств. Проведено аналіз різних методів та методик оцінки ефективності корпоративної соціальної відповідальності підприємств. Визначено проблеми, які гальмують реалізацію принципів КСВ на підприємствах. Доведено необхідність розробки стратегії соціально відповідальних заходів та її інтеграція в стратегію розвитку підприємства є обов’язковою. Удосконалена система показників для проведення експрес-оцінки КСВ. Авторський доробок передбачає групування показників за складовими: економічна, соціальна, екологічна. Кожна із цих складових має свої групи показників. За результатами оцінки сформовано рейтинг підприємств Житомирської області у сфері КСВ за визначеними показниками. Встановлено, що взаємозв’язок інформативних показників експрес-оцінки КСВ підприємства на проміжних етапах та показників нефінансового звіту є важливим в управлінні КСВ діяльністю підприємств. За кожним показником стандартного елементу звітності GRI G4 закріплено показники експрес-оцінки КСВ підприємства. Запропонована система комплаєнс-критеріїв, яка дозволить оцінити підприємства з позицій належності його до підприємств за статусом «соціально відповідальна компанія». Проведене опитування керівників 18 підприємств харчової промисловості, що дозволило зробити висновки про реальний стан справ в сфері КСВ та визначити існуючі проблеми та фактори, які стримують розвиток КСВ на підприємствах. Доведено, що рівень розвитку КСВ підприємства має вплив на його ділову репутацію. Визначено загальні вагові коефіцієнти впливу ключових параметрів на ділову репутацію підприємств харчової промисловості. У третьому розділі «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності підприємств» отримані наукові результати, які спрямовані на розвиток корпоративної соціальної відповідальності підприємства. Доведено, що управління корпоративною соціальною відповідальністю повинне бути системним процесом, та інтегруватись в систему управління підприємством. Запропоновано ієрархічну схему інтеграції управління КСВ в систему управління підприємством. Запропоновано механізм управління корпоративною соціальною відповідальністю підприємства, який представлений у вигляді певної послідовності дій, впровадження інструментів інтеграції принципів КСВ в бізнес-процеси підприємства. Визначені напрями організації КСВ в системі корпоративного управління, базові елементи організації КСВ підприємства, процедури, інституції, взаємозв’язок та комунікації між основними елементами. Розроблені напрямки аналізу і оцінки управління корпоративною соціальною відповідальністю. Удосконалено поняття стейкхолдерської вартості. Запропоновано напрями аналізу, які будуть характеризувати рівень КСВ підприємства за групами стейкхолдерів: політики підприємства щодо своїх працівників, ділової репутації компанії у споживачів, політики підприємства щодо ділових партнерів, політики підприємства щодо акціонерів (власників) і інвесторів, політики підприємства щодо держави і суспільства. Щоб оцінити соціальні інвестиції, здійснювані підприємством, запропоновано використовувати кількісні і якісні індекси соціальних інвестицій. В контексті кількісних індексів запропоновано їх розширити та визначати додатково показник – показник ефективності соціальних інвестицій за доданою вартістю. Для комплексної оцінки ефективності КСВ підприємства запропоновано використовувати інтегральний показник ефективності корпоративної соціальної діяльності. Методика удосконалена через використання системи якісних та кількісних показників, які запропоновані автором через визначення коефіцієнту якісних параметрів ефективності КСВ та коефіцієнту кількісних параметрів ефективності КСВ. Визначені значення інтегрального показника ефективності корпоративної соціальної діяльності за рівнями розвитку КСВ. Дана методика апробована на підприємствах Житомирської області. Доведено важливість розвитку державно-приватного партнерства в Україні. Визначено основні п’ять етапів розвитку ДПП як системного процесу, визначені інтереси заінтересованих сторін-учасників. Розглянутий зарубіжний досвід реалізації проектів ДПП та проаналізована можливість його адаптації в Україні. Висновки є обґрунтованими та коротко представляють основні результати дослідження. Одержані в дисертації результати в сукупності вирішують науково-практичне завдання, яке полягає в обґрунтуванні нових та поглибленні існуючих теоретико-методичних засад та практичних рекомендацій щодо розвитку корпоративної соціальної відповідальності підприємств.
In the thesis have been substantiated new and advanced existing theoretical and methodological provisions and practical recommendations for the development of corporate social responsibility of enterprises (CSR). The evolutionary stages of formation and development of the CSR concept and the essence of CSR are defined . There has been improved the theoretical and methodical approach to determining the development level of CSR of the enterprise depending on its life cycle and implemented CSR-measures. In the paper have been also developed: the existing standards and initiatives in the sphere of CSR; proposals on their implementation and improvement; the possibilities of adaptation of foreign models of CSR to the Ukrainian practice. Other scientific research results are as follows: have been improved the methodical approach to conducting an express CSR evaluation of the enterprise and the CSR management mechanism; has been improved the method for determining the integral indicator of CSR efficiency, which is calculated using the system of qualitative and quantitative parameters of CSR assessment, which, in contrast to existing ones, takes into account the internal and external forms of CSR. The value of the integral indicator makes it possible to determine the level of CSR development of the enterprise. The thesis highlights the importance of developing public-private partnership in Ukraine.
В работе обоснованы новые и усовершенствованы существующие теоретико-методические положения и практические рекомендации по развитию корпоративной социальной ответственности (КСО) предприятий. Определены эволюционные этапы становления и развития концепции КСО, определена сущность КСО. Предложен механизм управления корпоративной социальной ответственностью, который является процессом, он базируется на применении основных функций менеджмента в КСО: планирования, организации, мотивации и контроля, включает следующие основные этапы: формирование целей корпоративной социальной деятельности, организационно-плановый этап реализации этап формирования и обнародования результатов КСД, охватывает все уровни управления, реализуется в основных бизнес-процессах и способствует комплексному внедрению принципов КСО в деятельность предприятия. Усовершенствован теоретико-методический подход к определению уровня развития КСО предприятия в зависимости от жизненного цикла предприятия и осуществляемых КСО-мероприятий, в частности предложено пять уровней развития: первый (базовый уровень ответственности с законодательно установленными обязательствами), второй (дополнительно к первому уровню активная благотворительная и / или спонсорская деятельность), третий уровень (высокий уровень ответственности предприятия перед внутренними и внешними стейкхолдерами, в том числе по обязательствам свыше законодательно установленных, четвертый уровень (уровень стратегической направленности КСО и социальных инвестиций), пятый уровень (уровень эффекта синергизма КСО). Усовершенствован методический подход к проведению экспресс-оценки КСО предприятия в части формирования системы качественных и количественных показателей, в отличие от существующих дополнительно включает предложенные автором показатели: финансовой устойчивости предприятия и показатели ответственности перед акционерами и владельцами, показатели инновационной активности и качества показатели антикоррупционной деятельности, показатели энергосбережения. Усовершенствована методика определения интегрального показателя эффективности КСО, который рассчитывается с использованием системы качественных и количественных параметров оценки КСО, которые в отличие от существующих учитывают показатели внутренней и внешней формы КСО. Значение интегрального показателя дает возможность определить уровень развития КСО предприятия.

Сучасний економіка ставить перед вітчизняними підприємствами велику кількість запитань у сфері забезпечення перспективного розвитку основної діяльності, пошуку шляхів удосконалення виробничого процесу, способів розширення ринків збуту тощо. Важливе місце у системі управління підприємством належить управлінню соціальною сферою, яка містить у собі спектр підкатегорій. У теперішній час особливої актуальності набуває вирішення проблеми перспективності закладів соціального призначення промислових підприємств у майбутньому. Пік їх появи та розвитку відбувся у ХХ ст., але в процесі реструктуризації промисловості після набуття Україною незалежності, у рамках загального переходу до ринкової економіки, велика кількість закладів соціального призначення була закрита або передана на баланси місцевих і регіональних органів влади. У результаті багато об’єктів занепали, у багатьох випадках узагалі не використовуються. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/36952

Соціальна і екологічна діяльність розглянута як складові розвитку конкурентоспроможності і репутації підприємств. Визначені основні напрями розвитку соціально-екологічної діяльності підприємств до яких віднесено кодекси соціальної відповідальності, відкриту систематичну звітність та ін. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/11959
Социальная и экологическая деятельность рассмотрены как составляющие развития конкурентоспособности и репутации предприятий. Определены основные направления развития социально-экологической деятельности предприятий к которым отнесены кодексы социальной ответственности, открытая систематическая отчетность и др. При цитировании документа, используйте ссылку http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/11959
Social and ecological activity are considered as components of enterprises competitiveness and reputation development. Basic directions of development of social-ecological activity of enterprises are certain. When you are citing the document, use the following link http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/11959

Проаналізовано механізм удосконалення соціально-економічного розвитку ТОВ «Керамейя» та визначено сутність соціально-економічних аспектів розвитку підприємства. Охарактеризовано методичні основи та підходи до забезпечення ефективності функціонування підприємства, визначена загальна характеристика розвитку та ефективного забезпечення управління ТОВ «Керамейя». Проведено аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ «Керамейя» та сформовано основні підходи щодо удосконалення соціально-економічного розвитку ТОВ «Керамейя».
The mechanism of improvement of social and economic development of LLC "Kerameya" is analyzed and the essence of social and economic aspects of development of the enterprise is defined. The methodical bases and approaches to maintenance of efficiency of functioning of the enterprise are characterized, the general characteristic of development and effective maintenance of management of Open Company "Kerameya" is defined. The analysis of financial and economic activity of LLC "Kerameya" is carried out and the basic approaches on improvement of social and economic development of LLC "Kerameya" are formed.

Визначено теоретичні засади формування поняття «соціальна відповідальність». Визначено основні віхи в історії розвитку соціальної відповідальності. Узагальнено основні положення щодо формування принципів та функцій соціальної відповідальності в умовах стратегічного управління підприємством Охарактеризовано проєкти такої відповідальності відомих українських компаній на час пандемії. Досліджено корпоративну соціальну відповідальність, спрямовану на турботу про працівників. Визначено наявні проблеми у розвитку соціальної відповідальності українського. Запропоновано основні рекомендації для ефективної реалізації соціальної відповідальності бізнесу у післякризовий період.

У статті розглядається питання розвитку професійної компетентності педагога в системі непреривної освіти. Умови формування професійної компетентності педагога визначаються соціальним попитом та наявністю матеріально-технічної, науково-методичної баз, відповідних кваліфікованих кадрів. На сьогодні першочерговим є завдання щодо організації співпраці загальноосвітніх і професійних навчальних закладів у межах освітнього кругу і вирішення поставлених перед ним завдань, що дало б можливість підвищити ефективність і якість не тільки навчання, а й підготовки майбутніх спеціалістів та забезпечити висококваліфікованими кадрами підприємства регіону.