Добірка наукової літератури з теми "Соціальна опіка"

Статтю присвячено аналізу соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах (із досвіду викладання навчальної дисципліни «Соціальний супровід»). Проаналізовано, що соціальний супровід розглядається як довготривала робота, спрямована на здійснення індивідуальної соціальної допомоги та підтримки у вигляді надання комплексних соціальних послуг із метою міні- мізації складних життєвих обставин, подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу клієнта шляхом активізації його ресурсів та найближчого оточення. Розглянуто особливості сім’ї як клієнта соціальної роботи. Наведено основні технології соціального супроводу сім’ї, як-от: соціальна опіка (представлення працівником соціальної служби інтересів сім’ї (чи її члена) в органах влади, різних установах); соціальний патронаж (надання соціальних послуг (переважно за місцем проживання) індивідуальним клієнтам і групам ризику, тобто постійний соціальний нагляд, регулярне відвідування їхнього житла соціальними та іншими працівниками, надання їм необхідної економічної, соціально-побутової, лікувально- профілактичної допомоги); соціальна допомога сім’ї (передбачає надання соціальними службами, кризовими центрами, соціальними працівниками соціальних послуг відповідно до Закону України «Про соціальні послуги»). Визначено основні формами соціальної роботи, які є базовими для соціального супроводу сімей, які перебува- ють у складних життєвих обставинах. Розкрито зміст видів допомоги під час здійснення соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, як-от: психолого-педагогічна робота, сприяння незалежності та поліпшенню матері- ального становища родини, сприяння навчанню та розвитку дитини, сприяння захисту здоров’я дитини, пред- ставництво інтересів, представлення інтересів дитини перед органами державної та місцевої влади, залучення дільничного інспектора з метою припинення насильства або пияцтва в сім’ї, допомога родичам дитини в оформ- ленні опіки, сприяння влаштуванню на виховання дитини в прийомну сім’ю.

Представлено рецензію на монографію Олени Кравченко «Опіка над дітьми в Україні наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.» (Харків: ФОП Панов А.М., 2019. 430 с.), яка присвячена історії організації соціальної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської уваги у Російській імперії, спираючись на матеріали українських губерній.

У статті розглянуто комплексну соціальну послугу патронату над дитиною як альтернативу інституційному догляду та вихованню дітей, які опинились у складних життєвих обставинах та з певних причин позбавлені батьківської опіки і піклування. Наведено сутність послуги з патронату як такої, що забезпечує найкращі інтереси дитини та відповідає провідним напрямам державної соціальної політики. Актуалізовано проблему розвитку послуги патронату над дитиною в межах процесу реформування соціальної сфери останнього десятиліття. Здійснено аналіз діяльності системи інституційних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на прикладі Запорізької області, оскільки Запорізька область має найвищий рівень інституціалізації дітей. Зазначено кількісні показники функціонуючих закладів інтернатного типу та кількість дітей, влаштованих у них протягом 2020 року. Обґрунтована необхідність ефективної інформаційно-просвітницької діяльності. Сформульовано твердження про те, що наявність сімей патронатних вихователів прямо пов’язана із компетентністю надавачів соціальних послуг, відповідальних за пошук та первинний відбір кандидатів у патронатні вихователі. Вивчено рівень професійної компетентності надавачів соціальних послуг задля активізації створення сімей патронатних вихователів. Основними індикаторами оцінювання компетентності надавачів соціальних послуг є: обізнаність респондентів щодо послуги патронату над дитиною: змісту, специфіки, переваг; зміст і методи інформаційно-просвітницької діяльності фахівців на території; ставлення респондентів до послуги патронату над дитиною та визначення її потреби; оцінка учасниками власної участі у процесі розвитку послуги патронату над дитиною. Визначені основні напрями підвищення якості та ефективності інформаційно-просвітницької діяльності та рекомендації для покращення процесу розвитку послуги з патронату у таких двох основних векторах, як безпосередня робота фахівців із населенням та робота з керівництвом адміністративно-територіальної одиниці.

Сімакова Е. С. Загальна характеристика становлення соціальної роботи в Криму (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). У статті проаналізовано стан вивченості проблеми соціальної роботи в Криму в другій половин іXIX – початку XX століття та надано її загальну характеристику: створення і функціонування соціальних установ. Автор характеризує основні напрямки роботи земств, шкіл, притулків,установ опіки та піклування для неповнолітніх дітей, благодійних установ.

Встановлено, що захист прав та добробуту дітей виник як одне із перших зобов’язань ісламського права, для реалізації чого були прийняті як правові, так і неправові підходи. Дитина має набір прав, що віднесені до соціальних, освітніх та фінансових прав. Деякі соціальні права дитини виникають навіть до її фактичного народження. Освітні права охоплюють права на життя, загальний догляд та соціалізацію, а також право на базову освіту, справедливе та рівне ставлення та фізичне виховання. Фінансові права охоплюють права на майно та спадщину. Для того, щоб дозволити дітям користуватися своїми правами, гарантованими ісламом, батьківська опіка відіграє важливу роль. Але держава та організації громадянського суспільства також мають зіграти ключову роль у цьому питанні. Освіта, сприятлива для дітей, може бути проявом соціальної відповідальності організації громадянського суспільства за реалізацію прав дитини. Права бути усиновленим в ісламському праві немає, проте є практика кафала, яка делегує відповідальність за виховання дитини іншим батькам. Встановлено, що шаріатом дитині надається право знати своїх біологічних батьків. Доведено, що права дітей в ісламі корелюють з тими, які забезпечуються з боку міжнародного гуманітарного права. Насамперед такими є право дітей на захист під час війни та катастрофи та право дитини не використовуватися на війні до досягнення відповідного віку. В ісламському праві поняття прав та обов’язків – особливо в сім’ї – є взаємними. Така взаємність не обмежується тільки матеріальними правами. Зобов’язання батьків виховувати своїх дітей, наприклад, відповідає обов’язку дитини перед ними «іхсан», який включає «доброту, довіру, благоговіння» щодо нього/неї. Іхсан також включає в себе повагу та послух, але вони повинні здійснюватися в межах закону.

У статті представлено результати дослідження соціально-психологічних особливостей патерналістичних настановлень студентів. Завданнями дослідження були аналіз зв’язків патерналістичних настановлень у структурі політико-правової свідомості та ідентифікація ролі соціально-психологічних характеристик вибіркової сукупності для їх становлення. Для побудови моделі дослідження за основу було взято динамічно-функціональний підхід – трактування політико-правової свідомості як саморегульованої системи політико-правових настановлень, уявлень і ставлення особистості до політико-правової дійсності. До проявів патерналістичних настановлень віднесено містифікацію владних персон; готовність підпорядковуватися владним суб’єктам; соціальну пасивність, уникання політичної активності; бажання опіки з боку представників влади; відмову від прагнення посісти домінуючу або рівноправну позицію в політико-правовій комунікації. Дослідження проводилося на основі кластерної вибірки, яку склали 256 студентів 12 закладів вищої освіти м. Києва. Як емпіричний метод було обрано опитування з використанням стандартизованих методик. Аналіз даних здійснювався за допомогою кореляційного аналізу (коефіцієнт Спірмена); критерію U-Манна–Вітні для двох незалежних вибірок; критерію Краскела–Уолліса для К-незалежних вибірок. Завдяки кореляційному аналізу виявлено множинні зв’язки: “Містифікація влади” – “Бажання опіки” (ρ=0,43; р≤0,001); “Ставлення до політиків” – “Настановлення на політичну активність”; “Ставлення до політиків” – “Схвалення авторитаризму” (ρ=0,33; р≤0,001). Доведено значущість освітнього середовища закладу вищої освіти, батьківсько-дитячих проекцій і гендерних особливостей для становлення патерналістичних настановлень студентів. Застосування критерію Краскела-Уолліса для К-незалежних вибірок дало змогу з’ясувати, що в процесі професійного навчання молодь усе меншою мірою схвалює авторитарні методи керівництва (р<0,05). Статево-рольові психологічні особливості студентів виявилися значущими для індикаторів “Бажання опіки” (р<0,01) і “Схвалення авторитаризму” (р<0,01), а місце проживання (з батьками, окремо тощо) – для настановлень на містифікацію влади (р<0,05) і бажання опіки від владних персон (р<0,05). Щоб визначити тенденції, притаманні іншим молодіжним спільнотам, визнано доцільним провести аналогічні дослідження цих категорій, що дасть змогу більш ефективно прогнозувати процеси політико-правової соціалізації, коригувати освітні програми, спрямовані на підвищення політико-правової компетентності молоді. Оригінальність дослідження зумовлена необхідністю вивчення динамічних змін політико-правової свідомості молоді в постреволюційний період.

У статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають у держаних закладах опіки. Наголошується на необхідності застосування особистісно-орієнтованого підходу до виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Особистісно-орієнтована парадигма виховання виступає своєрідним методологічним імперативом, що відповідає потребам розвитку і самореалізації духовного начала людини в новій соціокультурній ситуації. В центрі особистісно-орієнтованої педагогіки - особистість дитини, її самобутність, самоцінність. Здійснено аналіз теоретико-методологічних положень особистісно-орієнтованої парадигми виховання дітей-сиріт у соціокультурному вимірі. Виховання дітей в умовах державних закладів опіки накладає специфічний відбиток на розвиток особистості дитини та зумовлює певні труднощі у здійсненні її цілісної соціалізації. Депривація розглядається як механізм обмеження соціалізуючих процесів, дефіцит материнсько-батьківської опіки, недостатність емоційно-стимульного та соціального досвіду у дітей-сиріт. Наголошується, що соціалізація та виховання особистості дитини є невід’ємною частиною її розвитку, спрямовані на засвоєння нею сукупності знань, уявлень, поцінувань, умінь використовувати адекватні соціальним ситуаціям способи поведінки на засадах творчої інтерпретації соціального досвіду. Для підвищення ефективності соціалізації в умовах державних закладів опіки процес освоєння дитиною-сиротою зовнішньої сфери має співвідноситися з ціннісним аспектом її внутрішньої сфери (упорядкованої системи цінностей), завдяки врахуванню зовнішніх вимог до виховання, які визначають спрямованість цього процесу. Така спрямованість створює основу для особистісного розвитку дитини-сироти, в процесі якого зміст виховання, а отже, й соціалізації, перетворюється на її індивідуальне надбання. Моральне становлення особистості дитини є духовним змістом її соціалізації, а соціалізація – всеосяжною формою морального розвитку особистості. Лише за умов осягнення такої єдності процесу соціалізації можна надати педагогічно доцільну спрямованість, а вихованню – реальний соціально-культурний зміст.

Стаття присвячена дослідження правового статусу сім'ї, в т. ч. сім'ї з дітьми як суб'єкта соціально-забезпечувальних правовідносин у сфері надання державних соціальних допомог. Проводячи аналіз ряду законодавчих актів, які містять положення щодо порядку надання соціального забезпечення сім'ям, зроблено висновок, що коли йдеться про сферу соціального страхування, то суб'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин виступає здебільшого окремий член сім'ї, а у сфері надання державних соціальних допомог законодавець виділяє сім'ю як колективного суб'єкта, закріплюючи її права та гарантії у сфері соціального захисту. Визначено та проаналізовано особливості право-суб'єктності цих учасників соціально-забезпечувальних правовідносин. Встановлено факт виникнення права та дієздатності сімей. Правоздатність сім'ї як колективного суб'єкта соціального-забезпечуваль-них правовідносин виникає з моменту її створення. Юридичними фактами, які підтверджують цю дію, є акти громадянського стану, наприклад, взяття шлюбу, усиновлення дитини, а також рішення суду та нотаріально посвідчений договір між чоловіком і жінкою, що встановлює факт наявності сімейних правовідносин (спільне проживання, спільне ведення господарства та взаємні права й обов'язки). Правоздатність сімей із дітьми виникає з моменту появи на утриманні та вихованні у сім'ї дитини. У свою чергу, галузева дієздатність такого суб'єкта у сфері надання державних соціальних допомог виникає з моменту настання ма-лозабезпеченості чи юридично значимих обставин, не пов'язаних із отримуваним сім'єю доходом. Зроблено висновок, що додатковими особливостями правосуб'єктності сімей із дітьми є: 1) наявність дітей; 2) встановлений правовий зв'язок між дитиною та суб'єктами, які здійснюють за нею догляд (кровний зв'язок, усиновлення, встановлення опіки чи піклування, передання дитини до прийомної сім'ї чи дитячих будинків сімейного типу); 3) спільне проживання дитини з особами, котрі здійснюють догляд за нею, проте останній критерій не є обов'язковим для всіх правовідносин. Сформульовано дефініцію сім'ї з дітьми як самостійного суб'єкта галузевих правовідносин: особи (мінімум двоє), які спільно проживають, крім випадку навчання дитини до досягнення нею 23 років, однією з яких виступає неповнолітня особа чи особа віком до 23 років, а також повнолітня особа, котра спільно проживає із батьками на підставі факту встановлення інвалідності, інші особи, що здійснюють турботу про дитину та перебувають із нею у відповідному правовому зв'язку.

Мета: проаналізувати соціально-економічні характеристики осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату. Матеріали і методи. Проведено медико-соціальне дослідження на базі Івано-Франківського бюро медико-соціальної експертизи. За спеціально розробленою авторською програмою опитали репрезентативну вибірку із 150 осіб, які проходили переосвідчення у зв’язку з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату. Статистичну обробку отриманого матеріалу здійснювали шляхом розрахунку частоти поширення чинників на 100 опитаних і стандартної похибки (±m) для відносних величин, а оцінку достовірності різниці даних у групах порівняння та перевірку нульової гіпотези проводили шляхом розрахунку критерію відповідності хі-квадрат (χ2) Пірсона. Використано методи: епідеміологічний, соціологічний, медико-статистичний. Результати. Встановлено, що найчастіше внаслідок травм опорно-рухового апарату призначали ІІІ групу інвалідності – (75,5±3,5) %, ІІ групу – (22,5±3,4) %, а І – (2,0±1,1) %. Її причинами були переломи кісток нижніх ((40,7±4,0) %) та верхніх ((18,7±3,2) %) кінцівок, травми хребта ((20,0±3,3) %), травматична ампутація ділянок тіла ((11,3±2,6) %), множинні переломи ((6,0±1,9) %) та термічні чи хімічні опіки ((3,3±1,5) %). Майже всі опитані працездатного віку: до 30 років – 7,3 %, 30–39 років – 31,1 %, 40–49 років – 30,5 %, 50–59 років – 30,5 %, 60 і старші – 0,7 %. З’ясовано, що найбільш вразливими щодо інвалідності після травм опорно-рухового апарату є чоловіки (69,5 %), мешканці сільської місцевості (64,9 %), зайняті у професіях із фізичним характером праці (66,3–65,7 %). Виявлено, що наявність інвалідності після травм опорно-рухового апарату призводить до суттєвого погіршення матеріального добробуту в (51,0±4,1) % таких осіб, більш виражено серед мешканців села ((61,2±4,9) %), що тільки частково покривається матеріальною допомогою у межах системи соціального захисту ((43,5±7,3) %). Показано, що інвалідність після травм опорно-рухового апарату та пов’язане із нею погіршення стану здоров’я ((87,4±3,0) %) супроводжується втратою ((51,7±4,1) %) чи зміною ((27,8±3,6) %), а також пошуком ((41,7±4,0) %) місця роботи, також більш акцентовано серед чоловіків із сільських місцевостей. Висновки. Необхідно удосконалити систему реабілітації осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату, зокрема серед чоловіків, зайнятих у сільському господарстві на роботах із фізичним характером праці.

Паласевич Л. І. Взаємодія ДНЗ із сім’єю, що виховує дитину з особливими потребами. У статті висвітлено основні аспекти виховання дітей з особливими потребами в умовах сім’ї; акцентується увага на тому, що подолання труднощів опіки, догляду та виховання залежить від уміння батьків прийняти особливості розвитку дитини, організувати власну поведінку відповідно до її можливостей і здібностей; підкреслюється значення скоординованої роботи соціально-педагогічних фахівців у підтримці та супроводі таких сімей.

Борисенко Д. Р. Теоретичні та практичні аспекти захисту прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 081 "Право" / наук. керівник О. О. Щипанова. Зaпорiжжя : ЗНУ, 2020. 110 c.
UA : Робота викладена 110 сторінках друкованого тексту. Перелік посилань включає 100 джерел. Охорона дитинства в Україні визначена як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, який заключається у створенні належних умов для розвитку дитинства, гарантуванні та забезпеченні реалізації прав дитини. Під час ратифікації Конвенції Організації об’єднаних націй про права дитини, Україна зобов’язалася дотримуватися наступних фундаментальних принципів у сфері захисту дітей: пріоритетність інтересів дітей; забезпечення прав дітей на повноцінне життя у суспільстві; залучення до життя спільноти; неприсутність дискримінації. В Україні, у зв’язку із пониженням життєвого рівня населення, нестабільною ситуацією в країні, соціальною напруженістю у суспільстві, світоглядною невизначеністю існують такі верстви дитячого населення як діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Саме зазначені чинники посилили проблему дитячого сирітства в Україні, їх бездоглядності й безпритульності. В умовах девальвації моральних цінностей, різкого зниження життєвого рівня населення, спонукали до збільшення кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У нових соціально-економічних умовах проблеми захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не тільки не втратили своєї актуальності, а й набули особливої гостроти. Треба наголосити, що сьогодні в Україні нараховується понад 324 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На профілактичному обліку служб у справах дітей перебуває майже 250 тис. дітей, які бродяжать та жебракують. Щорічно в притулках перебуває від 35 до 40 тис. дітей. Майже 30 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, потребують соціального сприяння та матеріального забезпечення. В Україні кожна десята дитина, яка перебуває під опікою держави не має рідних. За офіційною статистикою Департаменту з питань захисту прав дітей та усиновлення Міністерства соціальної політики, на 1 січня 2019 в Україні 78 485 дітей-сиріт, де 25–28 % – сироти, інші – діти, сироти за живих батьків та діти, позбавлені батьківського піклування. Зокрема, із загальної кількості понад 63 918 дітей перебувають під опікою найближчих родичів, водночас 29 000 діти – із родин, які опинилися у складних життєвих обставинах, але можуть виховувати дітей, відтак в інтернатних закладах залишаються близько 7 600 дітей. Мета дослідження полягає у повному та всебічному вивчені наукових праць, міжнародного досвіду, чинного законодавства України та виходячи за вивченого сформулювати наукові висновки щодо захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти захисту прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.
EN : The work is outlined in 110 pages of printed text. The list of links includes 100 sources. Childcare in Ukraine has been identified as a strategic nationwide priority, which is to create the right conditions for childhood development, to guarantee and ensure the realization of the rights of the child. In ratifying the United Nations Convention on the Rights of the Child, Ukraine committed itself to upholding the following fundamental principles in the field of child protection: the priority of the interests of children; ensuring the rights of children to a full life in society; involvement in community life; non-discrimination. In Ukraine, due to the declining standard of living, unstable situation in the country, social tensions in society, ideological uncertainty, there are such strata of the child population as orphans and children deprived of parental care. These factors exacerbated the problem of orphaned children in Ukraine, their homelessness and homelessness. In the context of devaluation of moral values, a sharp decrease in the standard of living of the population, the number of orphans and children deprived of parental care was increased. In the new socio-economic conditions, the problems of protecting the rights of orphans and children deprived of parental care have not only lost their relevance but also become particularly acute. It should be emphasized that in Ukraine today there are more than 324 thousand orphans and children deprived of parental care. There are nearly 250,000 wandering and begging children on record for child services. There are between 35 and 40 thousand children annually in shelters. Nearly 30,000 orphans and children deprived of parental care need social assistance and financial support. In Ukraine, every tenth child in the care of the state has no relatives. According to official statistics from the Department for the Protection of Children's Rights and Adoption of the Ministry of Social Policy, as of January 1, 2019 in Ukraine 78 485 orphans, where 25-28% are orphans, others are children, orphans for living parents and children deprived of parental care. In particular, more than 63,918 children are under the care of their closest relatives, while at the same time 29,000 children are from families who have found themselves in difficult life circumstances but can raise children, so about 7,600 children remain in residential care. The purpose of the study is to fully and comprehensively study the scientific works, international experience, the current legislation of Ukraine and to formulate scientific conclusions on the protection of orphans and children deprived of parental care. The subject of the study is the social relations that arise in the field of protection of orphans and children deprived of parental care. The subject of the study is theoretical and practical aspects of protection of the rights of orphans and children deprived of parental care.

Визначено особливості соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування органами державної влади. Проведено порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду реформування системи опіки та шляхів розв’язання проблем соціального сирітства. Визначено основні проблеми та запропоновано шляхи удосконалення роботи служб у справах дітей щодо розвитку сімейних форм виховання.
The peculiarities of social and legal protection of orphans and children deprived of parental care by public authorities are determined. A comparative analysis of domestic and foreign experience in reforming the care system and finding ways to solve the problems of social orphanhood is carried out. The main problems are identified and ways to improve the work of children's services for the development of family forms of education are proposed.