Добірка наукової літератури з теми "Соціальна захищеність"

Стаття присвячена розкриттю особливості формування ідеологічного підходу до розуміння соціальної безпеки. Розкрито деякі проблеми соціальної безпеки людини, суспільства і держави. Розглянуто філософські підходи до розуміння поняття «Соціальна безпека». Висвітлено розвиток соціологічних знань у ХХ сторіччі про соціальну безпеку в державі. Автором визначено, що безпека — це вельми складне соціально-політичне явище, яке лише на перший погляд видається зрозумілим усім, але трактується воно в практичному, повсякденному житті кожною людиною по-різному. Це спонукає звернутися до історії зародження філософських думок із проблем безпеки. Перший — це етап античності, коли ще стародавній філософ Платон розглядав суспільство (державу) і людину як дві симетричні та взаємодоповнюючі системи. Цікаві погляди щодо подальшого розвитку системи безпеки почали виникати у дослідників наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Кінець ХХ століття привернув думки вчених до розв’язання проблеми загрози особистості шляхом нівелювання економічної нерівності та впливу на ринкову стихію. У розроблених теоріях немало вчених пропонують забезпечувати максимальну справедливість у розподілі благ, встановлення державного контролю за зловживаннями свободами ринку. Поступово формувалося й усвідомлення того, що час вимагає нових підходів до аналізу соціальних процесів і явищ у сфері безпеки. Також, доцільно зауважено, що розвиток соціологічних знань у ХХ сторіччі привів до об’єктивного висновку, в якому одним з головних джерел загрози безпеці держави є соціальні суперечності, що виникають усередині певної соціальної системи, але не всі протиріччя, а лише ті, що приводять до соціального конфлікту. На нашу думку, дослідження поняття «соціальна безпека» як багатопланового явища має проводитися на рівні «загального», «особливого» й «одиничного». Визначено, що у сучасній методології, поширеній на Заході, міцно утвердилася концепція багатофакторного підходу, який включає аналіз впливу на соціальний суб’єкт, явище, процес сукупності факторів економічного, аполітичного, культурно-морального характеру. Ключові слова: соціальна безпека, суспільство, держава, соціальна захищеність.

У статті представлено результати дослідження асоціативного поля концепту «інформаційна безпека». Теоретико-методологічною основою роботи стали новітні підходи до інформаційної безпеки як складової психологічної та інформаційної захищеності суспільства. Метою дослідження є виявлення асоціативного поля концепту «інформаційна безпека» за даними асоціативного експерименту з бакалаврами освітніх програм «Журналістика», «Міжнародна журналістика», «Реклама та зв’язки з громадськістю», «Видавнича справа та редагування», діяльність яких безпосередньо пов’язана з інформаційною сферою.Аналіз концепту «інформаційна безпека» як такого, що формується у свідомості споживача інформації через певне усвідомлення інформаційної та особистісної захищеності в площині соціальних комунікацій у мережі Інтернет, а також такого, що презентує мовну картину світу індивіда в інформаційну епоху, здійснювався на міждисциплінарному рівні.Зокрема, у дослідженні подано аналіз асоціативного поля концепту «інформаційна безпека» відповідно до отриманих логічних і граматичних реакцій ста вісімнадцяти респондентів. Аналіз за логічним компонентом виявив сім тематичних груп асоціацій: сфера захисту особистої інформації; сфера засобів масової інформації / соціальних мереж; сфера технологій; сфера державної інформаційної безпеки; соціальна сфера; психологічна захищеність; сфера захисту авторської інформації.Важливість поняття «інформаційна безпека» для цілої низки сфер інформаційної діяльності зумовлюється подальшим розвитком інформаційних технологій та технічних засобів обробки та захисту інформації, тому незаперечною є перспектива подальшого дослідження поняття в контексті виявлення рівня усвідомлення інформаційної безпеки як підґрунтя інформаційного та особистісного комфорту, а також для вивчення специфіки кореляції асоціативних полів концептів «інформаційна безпека», «інформаційна культура», «інформаційний комфорт», «інформаційний дискомфорт» тощо.

У статті розглянуто поняття професійної реабілітації учасників бойових дій ЗСУ. Соціально-психологічна реабілітація – процес організованого соціальнопсихологічного впливу, спрямованого на відновлення такого стану психічного здоровʼя воїнів, який знову дозволить їм успішно вирішувати бойові та службові завдання чи бути потрібним в мирному житті. Ця діяльність, спрямована на відновлення психічних функцій й особистісного статусу людини, порушеного внаслідок дії психотравмуючих факторів, з використанням методів і процедури психотерапії. Соціально-реабілітаційні заходи проводяться, як правило, в системі реабілітаційних програм, що допускає не тільки спеціалізовану медичну і психологічну допомогу, але і створення необхідних соціальних умов. З’ясовано, що для забезпечення результативності процесу комплексної реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій необхідно розробити й адаптувати реабілітаційні технології, котрі допоможуть здійснити широкий спектр соціально-економічних та медико-соціальних заходів. У статті представлено різноманітні реабілітаційні технології, які можна використовувати у роботі з військовослужбовцями-учасниками бойових дій, а саме: соціальні технології, котрі безпосередньо спрямовані на вирішення загальнолюдських проблем, що пов’язані з оцінкою не тільки внутрішніх, але й світових тенденцій розвитку, зв’язку суспільства з природою. Їх впровадження пов’язано з життям людей, їх життєдіяльністю та соціальною захищеністю; інноваційні соціальні технології, які зосереджені на створенні та матеріалізації нововведень у суспільстві, реалізації таких ініціатив, котрі викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя, призводять до раціонального використання матеріальних та інших ресурсів у суспільстві; регіональні, що передбачають вивчення й реалізацію закономірностей територіальної організації соціального життя та його планомірних змін; інформаційні – охоплюють засоби, прийоми, оптимізацію інформаційного процесу, його відтворення; інтелектуальні, котрі спрямовані на стимулювання розумової діяльності людей, розвиток їхніх творчих здібностей.

Статтю присвячено виявленню цільових орієнтирів інституційного забезпечення соціальної безпеки громадян і суспільства в цілому за умови непереборної дії соціальних криз. За результатами опитуван-ня громадської думки виявлено основні пріоритети громадян щодо соціальної безпеки, що включають сприят-ливі та безпечні умови життя, гідний рівень якості життя, упевненість у майбутньому, захищеність прав і свобод громадян. Натомість поза кризою громадяни надавали менше значення проблемам зайнятості, досту-пності та якості медичних послуг, забезпечення здорового способу життя. Визначені особливості зайнятості свідчать про незбалансованість, що проявляється у підвищеному попиті на працівників низького рівня кваліфі-кації, що підриває мотивацію до професійного зростання та розвитку, супроводжуючись значними втратами людського і трудового капіталу та соціальною апатією. Водночас дослідження показало, що незадовільна заробітна плата, зайнятість, безробіття, дисбаланс на ринку праці спричиняють загрози соціальному забез-печенню, такі як низька зайнятість у певних вікових групах, особливо молоді, включаючи освіту та професійне навчання. Загрози, що виникли, та рівень безробіття, у тому числі довгострокового, формують умови для не-сприятливого соціального середовища та стають джерелом соціальної напруги в суспільстві. Виявлено, що пандемічний спалах на початку 2020 р. змістив пріоритети у суспільному сприйнятті соціальних небезпек, спри-чинивши значне падіння економіки, обсягів торгівлі, цінові коливання, зростання рівня безробіття та зменшення доходів більшої частки населення, що негативно позначилося на рівні життя громадян. Показано, що в умовах глобальних соціальних криз та форс-мажорних обставин пріоритетом державного піклування стають най-менш захищені верстви населення, тобто одночасно виявляються різні варіації впливу соціального забезпечен-ня держави. У подальших дослідженнях доцільно виявити можливі інструменти реалізації соціальної політики для своєчасного та ефективного запобігання небезпечним соціальним проявам

Мета: з’ясувати існуючі права медичних працівників, передбачені чинним законодавством, з огляду на реформування системи охорони здоров’я. Матеріали і методи. Методологічною основою дослідження виступає сукупність загальних та спеціальних наукових методів пізнання. Чинні нормативно-правові акти, що проаналізовано за допомогою комплексу методів: порівняльно-правового, структурно-логічного, системно-аналітичного, формально-логічного та методу теоретичного аналізу з дотриманням принципів біотичних норм і правил; формулювання і систематизація висновків. Результати. Аналіз чинних нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що права медичних працівників слід розмежувати на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних прав медичних працівників належать ті, які гарантують певні умови їх професійної діяльності, охорону здоров’я, соціальний захист, зокрема право на: належні умови професійної діяльності; обов’язкове страхування; створення медичних наукових товариств чи професійних спілок; судовий захист; соціальну допомогу; скорочений робочий день і додаткову відпустку; пільгові умови пенсійного забезпечення та пільгове надання житла; першочергову медичну допомогу тощо. До спеціальних прав належать такі, які передбачені виключно для медичного працівника як спеціального суб’єкта. Серед таких прав необхідно виокремити: право про надання інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника; право на відмову від подальшого ведення пацієнта; право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта або його законних представників. Чинне національне законодавство у галузі охорони здоров’я потребує вдосконалення. Одним із кроків на цьому шляху стала би імплементація передбаченого міжнародними нормативними актами права лікаря на заперечення під час виконання своїх професійних обов’язків. Висновки. Права лікаря при наданні медичної допомоги слід розділити на загальні та спеціальні. Передбачені чинним національним законодавством професійні права медичних працівників не завжди забезпечуються державними гарантіями і мають почасти декларативний характер. Це зумовлено відсутністю розроблених підзаконних актів, які повинні забезпечити механізм їх реалізації з урахуванням вимог сьогодення. Застосування зарубіжного досвіду, імплементація міжнародних стандартів у національне законодавство, зокрема щодо реалізації лікарем права на заперечення з міркувань совісті, забезпечить більш професійну захищеність лікаря та підвищить якість надання медичної допомоги.

У статті досліджується роль жертви у ґенезі злочинної поведінки. Зазначається, що віктимологію розглядають у двох аспектах: як науку, що вивчає жертв злочинів та низки інших соціальних і природних явищ, та як галузь знань про жертву злочину та її роль у ґенезі злочинної поведінки. Автор вважає, що під віктимною поведінкою необхідно розуміти діяння (дії та бездіяльність) особи, яка, обираючи для себе роль жертви та під впливом інших факторів, у конкретній ситуації спонукає іншу особу вчинити протиправне діяння. Проаналізовано існуючі підходи до типів поведінки жертв злочинів, що впливає на формування злочинного наміру винного. Зроблено висновок, що всі обставини віктимного характеру мають значення для виділення критеріїв класифікацій. Тому і особа, і поведінка потерпілого від злочину мають не тільки кримінологічне значення, а й кримінально-правове, адже враховуються при вирішенні питань кваліфікації злочинів та призначення покарання. Усе зазначене свідчить, що на даний час не існує таких методик, що гарантували б стовідсоткову захищеність від злочинних посягань. У цьому сенсі важливий оптимальний спосіб життя, уникнення надмірностей та небезпечних сфер діяльності, що дасть змогу захистити соціум і вберегти життя людей.

У всіх країнах світу та в будь-якій групі суспільства є інваліди. Їх кількість у світі є значним та продовжує рости. Причини та наслідки інвалідності в різних країнах досить різноманітні. Ці відмінності пояснюються різними соціально-економічними умовами та різними заходами держав по забезпеченню добробуту своїх громадян.