Добірка наукової літератури з теми "Синтез мовлення"

У статті розглядається проблема формування культури мовлення молодших школярів на уроках української мови. Актуальність і недостатня розробленість проблеми, її значення для вдосконалення навчально-виховного процесу нової української школи та задоволення вимог сучасного суспільства зумовили вивчення теоретичних і практичних аспектів проблеми формування культури спілкування, стану цієї проблеми в шкільній практиці. Проаналізовано останні дослідження й публікації щодо навчання мови, визначено мету дослідження, окреслено низку питань, присвячених висвітленню в сучасній лінгводидактичній літературі стану дослідження проблеми вдосконалення культури мовлення молодших школярів, що дає підстави створювати відповідну систему розви- тку мовлення, удосконалювати способи й засоби навчання. У дослідженні використовувалися такі методи дослі- дження: теоретичні: аналіз і синтез психолого-педагогічної, лінгвістичної і методичної і літератури; емпіричні: спостереження та аналіз уроків української мови з метою визначення недоліків і мовленнєвих труднощів, з якими стикаються учні під час спілкування. Культурі спілкування завжди притаманні етнічні особливості, національна своєрідність. Щодо мовленнєвого етикету українців, то в ньому відбито такі риси, як пошана до батьків, до жінки, демократичність поглядів, емоційність висловлювань, естетизм почуттів, побожність та ін. У мовленні формуються не лише пізнавальні можливості людини, а й інтегральні складники психічного життя: самооцінка, усвідомлення власної значущості та відчуття її тотожності в будь-яких життєвих ситуаціях. Уже в ранньому віці в дитині закладаються осно- ви її культури, у тому числі і культури спілкування. Маючи певний досвід, людина протягом життя прагне до її підвищення. Аналіз наукової літератури, запропонована система вправ та завдань спрямована на формування вмінь культури мовлення молодших школярів.

Мета статті полягає у вивченні поглядів зарубіжних педагогів-класиків на розвиток мовлення дітей-дошкільників, у виокремленні ідей, які не втратили своєї актуальності й сьогодні. Для досягнення мети використовувалася низка теоретичних методів дослідження: аналіз, синтез, узагальнення. Наукова новизна дослідження полягає в узагальненні поглядів педагогів, які творили у різні періоди, на розвиток мовлення дітей, у проведенні паралелей між ними, а також в аналізі документів, які регламентують зміст сучасної дошкільної освіти. У статті проаналізовано ідеї, відображені у працях Аристотеля, Т. Кампанелли, Я.А. Коменського, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, М. Монтессорі, П. Кергомар, щодо мовленнєвої роботи з дітьми-дошкільниками, визначено зміст і педагогічний інструментарій, які можуть бути реалізовані у сучасних закладах дошкільної освіти. Доведено, що проблема розвитку мовлення дошкільників є надзвичайно важливою і завжди актуальною. Її намагалися розв’язати ще філософи античності. І сучасні лінгводидакти шукають оптимальні шляхи розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Аналіз праць зарубіжних педагогів минулого дозволив виокремити ідеї, які залишаються актуальними й сьогодні та можуть слугувати певним орієнтиром сучасним науковцям. Зокрема, важливими є положення про ранній початок роботи із розвитку мовлення, роль жестів у розвитку мовлення, зв’язок чуттєвого досвіду і мовленнєвого розвитку, роль мотивації у процесі мовленнєвого розвитку тощо. Актуальними за сучасних умов залишаються ідеї про роль батьків у розвитку мовлення дітей, а також використання засобів природи і навколишнього світу, що можуть бути продуктивними у нинішньому світі гаджетів. Вважаємо, що надзвичайно важливо також розглянути погляди вітчизняних педагогів минулого та виокремити продуктивні для сучасної науки ідеї, що можуть стати перспективою наступних досліджень.

Мета статті – розкрити роль та функції внутрішнього мовлення в комунікаційних процесах суб’єктів соціально й особистісно орієнтованого мовленнєвого спілкування; презентувати модель комунікативного акту, який доконується через внутрішнє мовлення адресантів та адресатів. Методи дослідження. В описаному дослідженні використано нову техніку як комплекс методів: (а) систематичний огляд оригінальних завершених незалежних опублікованих наукових досліджень, виконаних у проблематиці внутрішнього мовлення суб’єктів комунікації; (б) системний аналіз вибраних літературних джерел із застосуванням кількох його різновидів; (в) порівняння та співставлення отриманих даних за виділеними критеріями; (г) метааналіз (об’єднання результатів кількох досліджень методами статистики для перевірки гіпотези); (д) дослідницький синтез (моніторинг різноманітності наукових пошуків, пояснення різних досліджень та їх узагальнення за виокремленими критеріями). Результати. Запропоновано авторську методику дослідження означеної в назві статті проблеми. Установлено, що внутрішнє мовлення є смислоутворювальним компонентом генеративних процесів, які входять у комунікацію як її складові. Презентовано модель комунікативного процесу як двостороннього породжувального процесу, який містить експресивні й імпресивні мовленнєві компоненти і здійснюється за механізмами безпосереднього й опосередкованого прямого та зворотного зв’язку. Здійснене дослідження дозволило перевірити й підтримати висунуту гіпотезу і сформулювати правильне (на основі високого рівня узагальнення) наукове уявлення про смислоутворювальну роль внутрішнього мовлення в комунікації, про користь моделювання комунікативного процесу з урахуванням генеративного механізму для перевірки результатів та ідентифікації значущих для комунікації закономірностей функціонування внутрішнього мовлення, які випливають із багаточисельних розвідок, та для створення комунікаційних технологій і систем.

У статті обґрунтовано переваги використання методу моделювання комунікативних ситуацій під час навчання здобувачів вищої освіти. Авторка доводить, що означений метод орієнтує здобувачів освіти на розвиток життєвих компетентностей та соціальної інтеграції, адже сприяє активізації мовлення, формує вміння вступати в мовленнєвий контакт з іншими, досвід швидко орієнтуватися в невизначеному, непрогнозованому перебігові комунікації, самостійно застосовувати комунікативний досвід в інших сферах життєдіяльності, підвищує рівень культури фахового мовлення та ін. На конкретних прикладах унаочнює можливості широкого застосування означеного методу в процесі підготовки майбутніх педагогів/учителів/викладачів до фахової діяльності на прикладі викладання дисциплін «Комунікативні процеси в педагогічній діяльності» та «Культура професійного мовлення», що можуть бути як обов’язковими, так і вибірковими компонентами для здобувачів освіти, що отримують кваліфікацію вчителя/викладача/ педагога (за спеціалізаціями). Зроблено висновок, що під час систематичного виконання завдань, які моделюють життєві, зокрема й фахові, реалії, за використання методу моделювання комунікативних ситуацій як основного у взаємозв’язку з допоміжними (у дослідженні – методи інструктажу, гіпотез, прогнозування, бесіди, імітаційний, смислового бачення й аргументування, аналогії, класифікації, демонстрації відеоматеріалів, спостереження, діалогування, дискусії) здобувачі освіти, по-перше, долають страх виступу перед аудиторією (оскільки обговорення тієї чи тієї ситуації відбувається щоразу в групі за наявності протилежних поглядів на вирішення певної проблеми); активізують мовлення; автоматизують орієнтування у невизначеному, непрогнозованому перебігові комунікації; уможливлюють набуття комунікативного досвіду; підвищують рівень культури фахового мовлення; по-друге, розвивають такі операції мислення, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, систематизація, конкретизація, простеження зв’язків, класифікація; по-третє, стимулюють креативність тощо.

У статті зазначено, що проблема формування мовно-мовленнєвої компетентності в учнів початкових класів є нині актуальною в контексті вимог Нової української школи, переходу від знаннєвої освітньої парадигми до компетентнісної. У публікації висвітлено поняття мови й мовлення на основі аналізу лексикографічних праць, психологічних та лінгводидактичних джерел. Описано зовнішню усну, зовнішню письмову та внутрішню форми мовлення. У науково-методичній розвідці визначено основні психологічні процеси, які важливо враховувати під час формування мовно-мовленнєвої компетентності учнів початкової школи. Це увага, уява, мислення, пам’ять, сприймання й розуміння, властивості психіки (емоції, почуття), а також мовне чуття особистості, її досвід комунікації у реальному та віртуальному просторі. Уточнено зміст поняття «мовне чуття» як уміння користуватися мовними засобами відповідно до комунікативної ситуації на основі відчуттів, інтуїції. Окреслено види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна, та види мислення: за ступенем новизни й оригінальності (репродуктивне (відтворювальне) і продуктивне (творче), за способом і формою діяльності (наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне (абстрактне). У процесі роботи над науковою розвідкою використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез психологічної, педагогічної, лінгвістичної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; аналіз нормативних документів Нової української школи, теоретичне осмислення, систематизація й узагальнення наукових здобутків у галузі лінгводидактики навчання мовно-літературної освітньої галузі НУШ; емпіричні: педагогічне безпосереднє й опосередковане спостереження за освітнім процесом під час вивчення мовно-літературної освітньої галузі в Новій українській школі; бесіди з учителями й учнями.

Стаття присвячена розгляду особливостей синтезу мовлення штучним інтелектом (ШІ) в аспекті лінгвальних відмінностей від природної генерації мовлення людиною. Вибір теми дослідження мотивовано розвитком комп’ютерних технологій і сучасної прикладної лінгвістики, які пов’язані з генерацією мовлення людини, а саме: обробці текстів природною мовою, ПМ (Natural Language Processing, NLP) і галузі робототехніки, яка є втіленим ШІ (embodied AI). Основна мета дослідження полягає у спробі встановлення формальних комунікативних відмінностей між генерацією машинного і природного мовлення на прикладі англомовного діалогу моделі людина-робот (Л-Р). Попри величезний теоретичний і практичний внесок лінгвістів і фахівців галузі комп’ютерних технологій щодо генерації машинної мови (Джозеф Вайценбаум, Роджер Шенк, Уїльям Аарон Вудс, Террі Виноград, Н. Хомський), багато аспектів залишаються не вирішеними. До них відносяться питання морфологічної омонімії (Morphological Disambiguation) англійської мови, обмеження граматики залежностей у розпізнаванні й синтезі складних синтаксичних структур (складносурядні та складнопідрядні речення), обмеження когнітивної системи сучасних роботів розпізнавати абстрактні поняття й категоризувати так звані «для цього випадку» (ad-hoc) поняття, що створює людина залежно від життєвої ситуації, розуміти метафоричні висловлювання як одне з найважливіших лінгвістичних явищ, що відображає наше мислення. У більш широкому сенсі головною проблемою залишається створення роботів, які здатні передбачувати соціальну поведінку людини, розуміти її фізичний та емоційний стан завдяки синхронній системі «людина-робот» (на противагу лише фізичній симуляції поведінки машинами). Наукова новизна статті полягає в з’ясуванні лінгво-гносеологічних відмінностей між природним і машинним мовленням. У результаті проведеної роботи конкретизовано поняття «штучний інтелект», розглянуто основні етапи синтезу машинного мовлення, відокремлені базові відмінності генерування штучного та природного англомовного діалогу.

У статті зазначено, що емоційна сфера людини надзвичайно різноманітна і складна. Емоції відіграють важливу роль у житті людини і тісно взаємоповʼязані із процесами мовлення, комунікації. На мовному рівні емоції трансформуються в емотивність, тобто вербальну / невербальну реакцію людини на подразник. Демонстрація власних емоцій є природньою потребою сучасної людини у процесі комунікації. Для сучасного комуніканта, зокрема користувача соціальних мереж, притаманні різні форми і засоби вираження емоцій: фонетичні, графічні, лексичні, синтаксичні та інші засоби. Автори відзначають, що переважає графічний засіб, спрямований на зорове сприйняття інформації. Основними методами дослідження є теоретичний аналіз і синтез (узагальнення теоретичних відомостей про категорію емотивності, визначальні характеристики інтернет-спілкування), описовий метод (опис особливостей використання лексичних засобів для вираження емоцій), системний аналіз (добір фактичного матеріалу, його систематизація). Доведено, що особливостями віртуального спілкування є: діалогічність, емоційність, особливий авторський характер, співвідношення категорій читач-автор або промовець-слухач, зняття обмежень у часі та просторі, статус учасників зазвичай є рівним, формування загальної картини світу, необмежений вибір мовних засобів. Бажання пережити ті чи інші емоції пояснюється прагненням до емоційного наповнення тексту. Тим більше, що Інтернет цьому сприяє, адже важливою рисою Інтернет-спілкування є поєднання різноманітних стильових елементів, використання розмовних слів та зворотів, елементів мовної гри, використання фразеологізмів тощо. Емотивність є лінгвістичною характеристикою тексту, що здатна викликати емоційний ефект. Вона є результатом передачі емоцій людини за допомогою мовних засобів. Відповідно, будь-які вербальні засоби вираження передають або нейтральні емоції, або ж позитивно чи негативно забарвлені. У результаті дослідження зʼясовано, що у ситуаціях, коли у великому потоці інформації відправнику повідомлення доводиться привернути увагу одержувача, він максимально використовує вплив графічних засобів, доповнюючи ними символічну інформацію.

У статті розглянуто та описано використання сучасних інформаційних технологій, а саме комп’ютерних програм розпізнання та синтезу мовлення Tell me More та проєкту SmartKom на заняттях з вивчення різних іноземних мов. Проаналізовано основні принципи роботи з цими програмами, можливості для студентів розпізнавати вимову мовців, демонструвати вимову іноземних мов за допомогою графіків, осцилограм тощо. Виділено найважливіші переваги програм: розвиток усіх мовленнєвих навичок, розширення словникового запасу, закріплення граматичного матеріалу, можливість комунікації у режимі людина – комп’ютер та навпаки, можливість створення і зберігання інформації, візуалізація вимови, використання тривимірних анімаційних роликів, створення діалогічних систем та створення умов для самоосвіти і самовдосконалення навичок і вмінь студентів. Зокрема програма Tell me More передбачає розміщення відеосюжетів з візуальною опорою або, залежно від рівня студентів, розпізнання та синтезу мовлення, фіксованої системи виявлення помилок, постановки правильної вимови. В основі мультимодальної діалогічної системи SmartKom є дослідження просодії емоційного мовлення, міміки обличчя людини та відстеження емоційного ставлення до одержаної інформації. Важливим також є виділення найважливіших ознак вказаних вище програм, а саме: доступність, легкість у використанні, можливість комунікації та співпраці, зокрема віддаленої, сприяння результативній самостійній роботі студентів. Ці програми відповідають принципам багатоканального навчання, при їх використанні залучено велику кількість органів чуття людини, що сприяє усуненню мовних та психологічних бар’єрів, позитивним емоціям та показникам успішності навчання. Важливим є врахування індивідуальних особливостей навчання студентів, а саме темпу сприйняття навчального матеріалу. У статті зазначено, що за допомогою вказаних програм та технологій можна виявити просодичні характеристики мовлення, відстежити емоційне ставлення людини до одержаної інформації.

Purpose. The purpose of the article is to analyze the use, functions and differences in the use of reduplicates in different areas of speech. In accordance with the goal, the following tasks are set: to consider reduplication as a subject of study in linguistics; explore the classifications of reduplicates proposed by different linguists; identify the relationship between the method of formation of reduplicates and their stylistic color.Methods. The main scientific results are obtained using a set of general and special research methods, namely: analysis, generalization and systematization of scientific and educational literature on literary studies, psychology and linguistics; theoretical generalization, analysis and synthesis, as well as comparison, descriptive and analytical, as well as the method of random sampling for the selection of language material. Results. In linguistics there is no single approach to reduplication as a linguistic phenomenon. Terminology needs to be refined, a clearer approach to the criteria by which the scope of use of a term with its clear definition will be determined. Despite the differences in views on unambiguous definitions and the lack of a universal classification, reduplication is widely studied in the linguistic literature. All the studied sources note such functional features of reduplication as a means of artistic expression (aesthetic and expressive function), a means of communication that carries an emotional color (communicative and emotional function). The range of reduplication is very wide.Conclusions. Reduplication as word formation is inherent in the speech of children and adults. It is inherent in many styles of speech: conversational, artistic, journalistic, epistolary. Less distribution of reduplicates is characteristic of the scientific style. In this area, they act as terms devoid of low stylistic color, typical of use in other areas of communication. In the scientific style, such words have a neutral emotional function. We could not find examples of reduplicates in official business and confessional styles. We can assume that this fact is evidence of a specific stylistic coloring of reduplicates (contempt, sometimes familiarity, humiliation, contempt, irony and ridicule), which may not be appropriate in such areas of communication. Most words formed by reduplication refer to colloquial speech and slang. Key words: reduplication, reduplicate, word formation, speech styles, classification. Мета. Мета статті – проаналізувати застосування, функції та різницю використання редуплікатів у різних сферах мовлення. Відповідно до мети поставлено такі завдання: розглянути редуплікацію як предмет вивчення в лінгвістиці; дослідити класифікації редуплікатів, запропоновані різними лінгвістами; виявити зв’язок між способом утворення редуплікатів та їх стилістичним забарвленням.Методи. Основні наукові результати отриманні із використанням комплексу загальних та спеціальних методів дослі-дження, а саме: аналізу, узагальнення та систематизації наукової та навчальної літератури з літературознавства, психології та мовознавства; теоретичного узагальнення, аналізу та синтезу, а також порівняння, описового та аналітичного, а також мето-ду довільної вибірки для відбору мовного матеріалу.Результати. У мовознавстві не існує єдиного підходу до редуплікації як мовного явища. Термінологія потребує доопрацювання, більш чіткого підходу до критеріїв, за якими буде визначено сферу використання того чи іншого терміна з його чітким визначенням. Незважаючи на розрізненість поглядів щодо однозначного визначення та відсутність універсальної класифікації, редуплікація в лінгвістичній літературі широко досліджується. В усіх опрацьованих джерелах відзначаються такі функціональні особливості редуплікації, як засіб художньої виразності (естетична та експресивна функція), засіб спілкування, який несе емоційне забарвлення (комунікативна та емотивна функція). Діапазон використання редуплікації дуже широкий. Висновки. Редуплікація як словотворення властива мовленню дітей та дорослих, притаманна багатьом стилям мовлення: розмовному, художньому, публіцистичному, епістолярному.Менше поширення редуплікатів характерне для наукового стилю. У цій сфері вони виступають в ролі термінів, позбавле-них низького стилістичного забарвлення, характерного для використання в інших сферах спілкування. У науковому стилі такі слова мають нейтральну емоційну функцію.Нам не вдалося знайти приклади редуплікатів в офіційно-діловому та конфесійному стилях. Можемо припустити, що цей факт є свідченням специфічного стилістичного забарвлення редуплікатів (зневажливого ставлення, подекуди фамільярності, приниження, призирства, іронії та висміювання), що не може бути доречним у таких сферах спілкування.Більшість слів, утворених шляхом редуплікації, відносяться до розмовного мовлення і сленгу. Ключові слова: редуплікація, редуплікат, словотвір, стилі мовлення, класифікація.

Своєрідність мистецтва ХХІ століття, виразно позначеного мистецьким синтезом, використанням принципу цитатності, композиційно-художнім поєднанням різних жанрів, стилів, водночас утверджує й мистецьку тенденцію до спрощення художнього мовлення, у деякій мірі відходу від технологічно-еталонних устоїв виконавської практики, зокрема у сфері духової академічної музично-виконавської творчості.Відтак, відбувається народження нових видів, форм виконавської та композиторської діяльностей, які яскраво позначаються у низці численних конкурсних, концертно-фестивальних, педагогічних, просвітницьких звершень мистецького сьогодення. Одним із таких оригінальних художніх явищ, своєрідним та самобутнім феноменом духового академічного мистецтва постає сценічно-одноосібне, художньо-довершене духове виконавство соло.