Добірка наукової літератури з теми "Синтаксичні повтори"

У фокусі нашої наукової розвідки – художнє діалогічне мовлення як форма комунікації, яка традиційно виступає невід’ємною частиною текстової тканини епічного твору, важливий засіб реалізації естетичної, стилістичної функцій тексту, ефективний спосіб творення самохарактеристики персонажів. Предметом нашого розгляду стали синтаксичні структури у структурі діалогів як лінгвокультурологічні виразники художньої картини світу. Проведений нами науковий пошук ґрунтується на дослідженнях В. Кухаренка, який аналізував діалогічне мовлення на лексичному рівні. У результаті узагальнень, на рівні синтаксису ми виокремили три яруси синтаксичних елементів, що становлять мовленнєву партію того чи іншого персонажа. Перший ярус, основу діалогічного мовлення становлять загальнорозмовні, широковживані синтаксичні структури розмовного мовлення. Другий ярус становлять соціально-групові й інші (професійні, гендерні, вікові тощо.) елементи, що визначають суспільне обличчя персонажа та є характерними для певної групи. Над ними надбудовується третій ярус, який відображає неповторну індивідуальність мовленнєвої системи (синтаксису, зокрема) конкретної особи. Як приклади наповнення першого ярусу діалогічного мовлення назвемо: використання простих за структурою синтаксичних конструкцій, еліптичне усічення фрази, зменшення її довжини, різке скорочення вживання дієприкметникових, дієприслівникових зворотів, стягнуті заперечні форми, прямий порядок слів у разі утворення питальних фраз тощо. До другого ярусу ввійшли стилістично забарвленні синтаксичні структури (різного роду повтори, синтаксичний паралелізм, градація, риторичні звертання, риторичні питання, вигуки тощо), незначні порушення синтаксичної норми. До третього – індивідуалізаційного – синтаксичні елементи, що максимально наслідують, імітують усне мовлення, зберігають тон невимушеності, неофіційності, безпосередності, простоти. Проведене дослідження засвідчило, що діалогічне мовлення у структурі художнього тексту реалістичної прози загалом базується на основі першого та другого ярусів синтаксичних елементів. Діалоги літератури реалізму мають здебільшого книжково-літературний характер, підпорядковані законам розвитку літературного письмового мовлення. Обґрунтовано, що у структурі художнього діалогу реалістичної прози зв’язність синтаксичних структур є прямим чи опосередкованим відображенням основних тенденцій антропоцентричної художньої картини світу.

У статті наголошується на тому, що фольклорний дискурс характеризується низкою повторів, які сприяють активізації тривалості й інтенсивності прояву дії, передають значну додаткову інформацію емоційності, експресивності та стилізації. Статтю присвячено вивченню особливостей різнорівневих повторів, що визначають жанрову специфіку німецької народної казки. Повтори аналізуються на фонетичному, морфемному, лексичному і синтаксичному рівнях мови. Повтор розглядається як один із найважливіших елементів будови текстотвірних логіко-семантичних зв’язків, найбільш частотним засобом мовної стереотипності. Традиційні формули в текстах німецьких народних казок набувають характеру стабільних словесних формул. Багаторазове, наростаюче повторення однієї і тієї самої дії формує так звані кумулятивні казки. Повтори в кумулятивних казках однотипові за лексико-синтаксичним оформленням. Повтор як ритміко-синтаксичну фігуру вважаємо стилістичним засобом підвищення емоційної виразності оповіді у казці. Зазначається також, що поряд із повторами на фонетичному рівні наявні лексичні контактні та дистантні повтори. Дистантні повтори створюють структуру тексту, виступають засобом зв’язку між різними частинами тексту, слугують засобом організації послідовності компонентів тексту. На лексичному рівні наявні повтори різних частин мови для активізації відповідних семантичних ознак: посилення тривалості дії, інтенсивності прояву ознаки, виділення, підкреслення суб’єкта. Розвиток дії в німецькій народній казці здійснюється за допомогою дистантного повтору- підхоплення, який виконує змістовну і структурну функції. Під час перекладу тексту німецької народної казки українською мовою застосовується такий самий тип повтору. Іноді виникають труднощі, пов’язані з адекватним відтворенням повторюваності. Особливо це стосується прийомів і способів досягнення еквівалентності поетичного перекладу. Дослідження показало, що текст німецької народної казки характеризується повторюваністю, яка проявляється на різних рівнях мови, в різних формах і з різним ступенем інтенсивності.

У статті здійснено комплексний аналіз комунікативно-прагматичних парадигм речень-висловлень у сучасній українській мові. Визначено поняття комунікативно-прагматичної парадигми у зв’язку з комунікативно-синтаксичною категорією настанови, орієнтованої на вияв мети комунікативного акту. Вивчено погляди лінгвістів на комунікативні типи висловлень. Вибудувано кількарівневу комунікативно-прагматичну парадигму висловлень відповідно до комунікативної настанови мовців. Теоретичну проблематику розглянуто на тлі морфологічної і синтаксичної структури сучасної української літературної мови. На матеріалі художніх текстів сучасної української мови виявлено лексико-граматичні засоби репрезентації комунікативних парадигм висловлень: частки, модальні слова, займенники, прислівники, дієслівні форми, перформативи, інтонацію, порядок слів, повтори, специфічні синтаксичні конструкції (номінативні, вокативні, еліптичні) тощо. На найвищому рівні виокремлено такі основні комунікативні парадигми, репрезентовані відповідними комунікативними типами висловлень: інформативні, директивні, оптативні, етикетні, оцінні, питальні, кожна з яких на нижчих рівнях членування охоплює підпарадигми, зумовлені конкретними інтенціями учасників спілкування. Інформативна парадигма охоплює розповідні речення реальної модальності, які забезпечують потребу мовця висловити думку, констатувати факти дійсності, повідомити про щось, підтвердити чи заперечити інформацію. Директивна парадигма репрезентована спонукальними конструкціями з дієслівними предикатами у формах імператива, які містять наказ, вимогу, розпорядження, заклик, пораду, застереження, заохочення, прохання, благання, умовляння, запрошення, дозвіл, заборону. Оптативна парадигма охоплює висловлення з дієслівними предикатами бажального способу з семантикою бажаних для мовця дій, процесів, станів. Сукупність висловлень мовленнєвого етикету формують етикетну комунікативно-прагматичну парадигму. Оцінна парадигма охоплює висловлення переважно номінативного типу, що виражають позитивні характеристики осіб, предметів, явищ довкілля: схвалення, захоплення, приємне здивування, повагу, шану. Питальна надпарадигма являє собою сукупність таких комунікативно-прагматичних парадигм: уточнювальної, з’ясувальної, риторичної, спонукальної.

Стаття присвячена аналізу синтаксичних повторів, їхньої ролі в структурно-смисловій організації художніх творів Івана Багряного, зокрема роману «Людина біжить над прірвою». У науковому дослідженні виокремлено основні засоби експресивного синтаксису, що ґрунтуються на повторі тих чи тих мовних одиниць; визначено особливості граматичного вираження різних стилістичних фігур повтору, простежено їхнє стилістичне й смислове навантаження в художньому тексті. Різноманітні за структурою, граматичним та лексико-семантичним наповненням, повторювані конструкції сприяють художньому моделюванню внутрішнього світу героїв роману, увиразнюють авторську оповідь та слугують потужним засобом емоційного впливу на читача.

У статті розкрито роль та лінгвостилістичні особливості повторів в англійському авіаційному радіотелефонному дискурсі. Особливу увагу зосереджено на лексичних, синтаксичних, лексико-синтаксичних та фразових повторах, на явищі синтаксичного паралелізму як засобах спрощення взаєморозуміння між диспетчером управління повітряним рухом і пілотом.

У цій роботі розглянуто синтаксичні засоби та особливості політичних промов Білла Клінтона. Виділені відмінності у практичному використанні цих особливостей залежно від індивідуальних особливостей мови мовця. Об’єктом дослідження є структурно-семантичні моделі синтаксису речення в англійськомовних політичних промовах Білла Клінтона у їхній динаміці. Аналізуються вони щодо наявності редукції вихідної моделі речення: еліпсис, номінативні речення, умовчання, асиндетон, парцеляція; експансії вихідної моделі речення: повтор, перелічення, тавтологія, полісиндетон, паралельні синтаксичні конструкції. Основні функції цих засобів – привернути увагу до конкретних проблем, передати очікувану інформацію, посилити ефект висловлювання.

Статтю присвячено проблемам передання функцій експресивного синтаксису англомовного художнього твору в українському перекладі Миколою Дмитренком оповідання Артура Конан Дойла «Пістрява стрічка» . У статті висвітлюється поняття «експресія» та «експресивний синтаксис». Розглядаються особливості англомовної художньої літератури та аспекти її перекладу, проаналізовано теоретичні підходи до перекладу експресивного синтаксису в художній літературі. Розглядається питання про естетичну функцію і це поняття останнім часом усе більше уваги привертає лінгвістів. У статті аналізуються англомовні художні твори, які мають свої відмінні мовні особливості та в цілому визначаються кількома факторами, як-от широка метафоричність, образність мовних одиниць майже всіх рівнів, зокрема і синтаксичних. Крім того, розглядаються одиниці експресивного синтаксису та їх функції в оповіданні «Пістрява стрічка» Артура Конана Дойла. Розглянуто складники емотивного синтаксису, властиві українській мові, але не властиві англійській, та поширений у художній літературі і розмовній мові прийом еліпсису. Досліджено, що безсполучникові складні речення з перераховувальними відносинами можуть складатися з двох речень, а можуть включати три і більше простих речень. Їх класифікують так: причинні, пояснювальні, пояснювально-з’ясувальні, зіставно-протиставні, умовно-описові. Досліджено, що називні речення широко використовуються в художній літературі, дозволяючи створювати лаконічні, за висловом ємні, образні і дуже динамічні (під час уживання віддієслівних іменників) словесні картини. У статті виокремлено такі моделі скорочення вихідного тексту, як еліптичні речення, непоширені речення, безсполучниковий зв’язок, номінативні речення, мовна парцеляція, а також такі моделі розширення вихідного тексту, як повтор, полісиндетон, паралельні конструкції. Шляхом зіставного аналізу вихідного та цільового текстів проаналізовано особливості відтворення досліджуваних синтаксичних одиниць у стилістичній експресивній функції в українському перекладі Миколи Дмитренка. Висновки дослідження засвідчують, що задля збереження експресії твору на синтаксичному рівні перекладач іноді змінює тип синтаксичної конструкції або вдається до граматичних, синтаксичних і стилістичних трансформацій вихідного тексту.

Стаття репрезентує новий виток осмислення диз’юнктивної опозиції термінів, яку утворюють мотив як аспект текстового наративу та мотив як волютивний феномен. Відповідно окреслюється традиційне літературознавче трактування мотиву як елемента оповіді та смислового повтору й актуалізується мовознавчий потенціал мотиву як психологічного конструкта, в контексті якого мотив розглядається як етап породження тексту та лінгвістична семантико-прагматична текстова категорія. На цьому тлі пропонується інтегроване представлення виділених літературознавчої та лінгвістичної категорій засобом їх усвідомлення у привативній та еквіполентній опозиціях. У результаті розглянутий під лінгвістичним радикалом мотив як оповідний феномен визначається як предикативно організована одиниця оповіді, смисловий повтор у тексті, що в семіотичному плані матеріального втілення корелює з використанням системи семантичних, синтаксичних та прагматичних лінгвальних засобів означування. З іншого боку, імплантована в площину літератури лінгвістична категорія мотиву конкретизується як пов’язаний з особистістю автора (наратора), авторською манерою й типом письма позамовленнєвий феномен, що стосується маркованого лінгвальними корелятами психологічного боку текстотворення як аспекту мовленнєвої діяльності та усвідомлюється як імпульс до створення тексту. Врешті, окреслені в еквіполентній опозиції спільні ознаки літературознавчої та лінгвістичної категорій формують перспективу для осмислення мотиву як власне філологічного феномена, сутність якого становлять лінгвально марковані, зумовлені певною ситуацією усвідомлені чи неусвідомлені стани автора (наратора), в яких актуалізуються пов’язані з особистісними смислами моделі мислення, що слугують розгортанню сюжету й повторюються в парадигмі текстів певного автора, типу письма, літературного напряму, епохи. Загалом же застосований інтегральний підхід увиразнює ситуацію зустрічного руху, який сьогодні переживають літературознавство й лінгвістика.

The purpose of the work is to compare the translators’ idiostyles and conceptions through a comparative analysis of G.G. Byron’s mystery “Cain” and Ukrainian-language interpretations by M. Kabaliuk and O. Hriaznov.Methods of work. In the research a comparative method is used to compare the original and the translation and compare two translations, literary and stylistic textual analysis, descriptive and contextual methods are used to determine the stylistic dominants of the original and the target work, the method of assessing the adequacy of translation is used to define the translators’ mastery, the method of quantitative calculations is used to determine the degree of reproduction of linguistic and stylistic expression means.Results. In the article the characteristic features of G.G Byron’s idiostyle, the stylistic features of the original text of the mystery “Cain” are outlined. The degree of style reproduction adequacy of G.G. Byron’s mystery “Cain” in the interpretation by two Ukrainian translators – M. Kabaliuk and O. Hriaznov is determined, the specifics of their translation style are clarified. The history of O. Hiyaznov’s translation with the use of own electronic correspondence is investigated. The literary-critical opinion concerning the named translations is considered. Translation analysis is performed at the phonetic, rhythmic, lexical, morphological and syntactic levels. Information on the translation reception of G.G. Byron’s works in Ukraine has been expanded.Conclusions. The conducted comparative analysis makes it possible to state that each of these translators has an individual translation style, his own understanding of the author’s intention. M. Kabaiyuk takes into account the requirements for the most accurate reflection of the content in combination with the deepest reproduction of the author’s style, so his translation is marked by a high degree of adequacy. M. Kabaliuk approaches extremely close to the original work, avoiding literalism, preserving the author’s lexemes at most. He tries to convey all the stylistic dominants of the original maximally, pays attention to the subtle nuances of the poetic fabric of the English work; the interpreter’s presence is minimized. O. Hriaznov claims that a translation from an unlike language cannot be accurate; he pays more attention to the content than to the style, and does not reproduce all the features of G.G. Byron’s idiostyle (exclamatory intonation in some places, repetitions, about half of the epithets and exclamations). He is somewhat fluent with the original, often paraphrasing language units based on his own perception.Key words: translation, original, style, adequacy, stylistic dominant, translation strategy, emotionality, lexeme, lexical and syntactic linguistic-stylistic means. Мета роботи – шляхом зіставного аналізу містерії Дж.Г. Байрона «Каїн» та україномовних інтерпретацій М. Кабалюка і О. Грязнова порівняти ідіостилі і концепції перекладачів.Методи роботи. У дослідженні використано зіставний метод для порівняння оригіналу та перекладу і порівняння двох перекладів між собою, літературно-стилістичний текстуальний аналіз, описовий і контекстуальний методи – для визна-чення стильових домінант ориґіналу і цільового твору, метод оцінювання адекватності перекладу – для визначення ступеня майстерності перекладачів, метод кількісних підрахунків – для визначення ступеня відтворення мовностилістичних засобів вираження.Результати. У статті окреслено характерні риси ідіостилю Дж.Г. Байрона, стильові особливості оригінального тексту містерії «Каїн». Визначено ступінь адекватності відтворення стилю містерії Дж.Г. Байрона «Каїн» в інтерпретації двох укра-їнських перекладачів – М. Кабалюка та О. Грязнова, з’ясовано специфіку їхньої перекладацької манери. Досліджено історію перекладу О. Грязнова з використанням власного електронного листування. Розглянуто літературно-критичну думку щодо названих перекладів. Проведено перекладознавчий аналіз на фонетичному, ритмічному, лексичному, морфологічному та син-таксичному рівнях. Розширено відомості про перекладну рецепцію творчості Дж.Г. Байрона в Україні.Висновки. Проведений зіставний аналіз дає змогу стверджувати, що кожен із зазначених перекладачів має індивідуальний перекладний стиль, власне розуміння авторського задуму. М. Кабалюк враховує вимоги щодо якнайточнішого відображення змісту у поєднанні з якнайглибшим відтворенням стилю автора, тому його переклад відзначається високим ступенем адек-ватності. М. Кабалюк підходить гранично близько до першотвору, уникаючи буквалізму, максимально зберігаючи авторські лексеми. Він намагається максимально передати всі стильові домінанти першоджерела, звертає увагу на найтонші нюанси поетичної тканини англійського твору; присутність перекладача зведена до мінімуму. О. Грязнов стверджує, що переклад із неблизькоспорідненої мови не може бути точним; звертає більшу увагу на зміст, ніж на стиль, і відтворює не всі особливості ідіостилю Дж.Г. Байрона (окличну інтонацію подекуди, повтори, приблизно половину епітетів і вигуків). Він дещо вільно поводиться з оригіналом, часто перефразовує мовні одиниці, виходячи із власного сприйняття.Ключові слова: переклад, оригінал, стиль, адекватність, стильова домінанта, перекладацька стратегія, емоційність, лексема, лексичні та синтаксичні мовностилістичні засоби.

Статтю присвячено дослідженню мовних засобів вербалізації емоцій у художньому дискурсі та питанню відтворення цих засобів у перекладі художньої літератури з англійської мови на українську. Встановлено, що емотивність є не лише семантичною, але й інтерлінгвальною та прагматичною категорією, яка реалізується на всіх рівнях мови – фонологічному, морфологічному, лексико-семантичному та синтаксичному. Проведено аналіз відтворення українською мовою вербалізаторів емоцій та можливих труднощів передачі емоційного змісту тексту з метою встановлення найбільш вдалих перекладацьких трансформацій під час перекладу художнього тексту. Основна увага приділяється лексичним і синтаксичним засобам вербалізації емоцій – вигукам і вигуковим конструкціям, лайливим словам, еліпсам, повторам і номінативним реченням, що містяться у дискурсі героїв роману.

Продащук В. С. Засоби вираження суб’єктивної модальності в романах С.Талан “Розколоте небо” та “Матусин оберіг” : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 035 "Філологія" / наук. керівник Л. П. Бойко. Запоріжжя : ЗНУ, 2021. 68 с.
UA : Текст роботи містить 68 сторінок. Для виконання кваліфікаційної роботи дібрано понад 300 мовних одиниць, що виражають суб’єктивно-модальні значення, опрацьовано 69 наукових джерел. Об’єктом дослідження слугували засоби вираження суб’єктивно-модальних значень у романах С.Талан “Розколоте небо” та “Матусин оберіг”. Предметом дослідження були вставні одиниці, частки, вигуки, синтаксичні фразеологізми, словопорядок, повтори, які виступають засобами вираження суб’єктивного ставлення адресанта до повідомлюваного в романах С. Талан “Розколоте небо” та “Матусин оберіг”. Мета роботи полягала в комплексному аналізі засобів вираження суб’єктивної модальності в романах С. Талан “Розколоте небо” та “Матусин оберіг”. У процесі дослідження реалізувалися такі завдання: 1) обґрунтовано теоретичні засади дослідження категорії модальності; 2) виявлено корпус одиниць, які є виразниками суб’єктивної модальності в романах С. Талан “Розколоте небо” та “Матусин оберіг”; 3) проаналізовано морфологічні засоби вираження суб’єктивно-модальних значень у розгляданих романах; 4) визначено стилістичні можливості синтаксичних фразеологізмів у реалізації суб’єктивно-модальних значень у романах; 5) з’ясовано роль синтаксичних засобів вираження суб’єктивно-модальних значень у досліджуваних романах.
EN : Prodashchuk V. S. Master’s qualification work “Means of Expressing Subjective Modality in S. Talan’s novels “Split Sky” and “Mother’s Amulet” contains 68 pages. To perform the qualification work, more than 300 language units expressing subjective-modal meanings have been selected for, 69 scientific sources were processed. The object of research was the means of expression of subjective-modal meanings in S. Talan’s novels "Split Sky" and "Mother's Amulet". The subject of the research were insert units, particles, exclamations, syntactic phrases, word order, repetitions, which are a means of expressing the subjective attitude of the addressee to the reported in S. Talan’s novels “Split Sky” and “Mother’s Amulet”. The purpose of the study was a comprehensive analysis of the means of expression of subjective modality in the novels by S. Talan “Split Sky” and “Mother’s Amulet”. The following tasks were implemented in the research process: 1) the theoretical bases of research of categories of modality are substantiated; 2) the corpus of units that are the expressions of subjective modality in the novels by S. Talan "Split Sky" and "Mother's Amulet" was identified; 3) morphological means of expression of subjective-modal meanings in these novels are analyzed; 4) stylistic possibilities of syntactic phraseology in the realization of subjective-modal meanings in novels are determined; 5) the role of syntactic means of expression of subjectively relevant meanings in the studied novels is clarified.

У дослідженні розглянуті складові психолінгвістичного образу Малефісенти в однойменному пригодницькому фентезійному фільмі Роберта Стромберга (2014). Основою визначення психотипу персонажа слугує класифікація кіноархетипів В. Шмідт (2007). У першій частині досліджуваного матеріалу Малефісента, опікуючись мешканцями магічного королівства Ма́рія та захищаючи свою землю від ворожого сусіда, належить до архетипу «Матріарх» (the Matriarch). Далі за сюжетом після підступної зради коханого чоловіка Малефісента переходить до архетипу «Зневажена жінка» (the Scorned Woman). Зазначені кіноархетипи формують образ позитивного та відповідно негативного персонажа в уяві глядача. Для мовлення Малефісенти в образі «Матріарх» характерними є прямі та непрямі директиви (часто у вигляді окличних речень), вигуки для вираження позитивних емоцій, загальні та спеціальні квеситиви, оцінна (переважно позитивна) лексика, система апелятивів на позначення членів родини, займенник другої особи (у загальних та спеціальних квеситивах) та займенник першої особи однини (у декларативах у комбінації з позитивною оцінною лексикою), лексико-синтаксичні повтори для логічної емфази, конфронтативний комунікативний стиль у спілкуванні з антагоністом історії, лексико-семантичні групи LOVE, FAMILY та FLIGHT. Для мовлення Малефісенти в образі «Зневажена жінка» характерним є використання високої лексики, негативної оцінної лексики, сарказму, вигуків, окличних речень для висловлювання негативних емоцій, однослівних речень, пасивно-агресивного стилю спілкування, повторів та риторичних питань для маніпуляції думкою співрозмовника, лексико-семантичних груп HURT, CURSE та HATE, поєднання семантично полярних лексем, займенників першої особи однини та другої особи у декларативах у комбінації з негативними емотивами для демонстрації концентрації на власних стражданнях та нерівного соціального статусу мовців.