Добірка наукової літератури з теми "Семантика твірної основи"

У статті проаналізовані афіксальні словотвірні моделі банківських термінів-англізмів. Розмежовано продуктивні суфіксальні та префіксальні моделі творення іменників банківської справи; визначено семантику формантів. Установлено характер твірної основи. Прокоментовано статус і призначення пре- і постпозитивних афіксоїдів у морфемній будові терміна.

Постановка проблеми. Актуальність запропонованої статті пов’язана з потребою подолати принципові розбіжності між висновками академійних мовознавчих праць і рекомендаціями посібників з культури української мови, з одного боку, і тим, чому навчають в українських вишах, з другого. Ці розбіжності пов’язані з особливостями українських засобів подавання процесів, які відрізняють їх від засобів сусідніх слов’янських мов. Зазначені розбіжності спричинені тим, що українському мовознавству бракує однозначної, несуперечливої та загальновизнаної концепції дієслова як частини мови і частиномовної належності дієслівних утворів, системи їхніх граматичних ознак і пов’язаного з цим розуміння їхньої семантики та правил уживання в різних синтаксичних конструкціях. З огляду на це потрібно: – порівняти два панівні підходи до визначення дієслова як частини мови: 1) узвичаєний підхід, утілений у радянських і пострадянських граматиках; 2) новий семантико-граматичний, який запропонував І.К. Кучеренко та розвинув І.Р. Вихованець; – запропонувати як далі визначати дієслово та похідні дієслівні утвори. Мета статті – запропонувати як усунути деякі суперечливі положення нового семантико-граматичного підходу та доповнити його концепцією мішаних частин мови. Методи дослідження. Основним методом є аналізування граматичних та термінознавчих праць. Основні результати дослідження. Порівняно два зазначені панівні підходи до визначення дієслова як частини мови і показано істотні переваги та певні суперечливості другого. Зокрема проаналізовано семантику, граматичні ознаки та ужиткові особливості дієслівних форм на ‑но, ‑то, інфінітива, дієприслівника, віддієслівного іменники на ‑ння, ‑ття з процесовим значенням (далі – дієслівного іменника) та дієприкметника. Підтверджено, що дієслівні форми на ‑но, ‑то та інфінітив належать до дієслова як частини мови, тоді як дієприслівник, дієслівний іменник і дієприкметник є не формами дієслова, а лексико-граматичними розрядами віддієслівного прислівника, іменника та прикметника відповідно. Показано, що успадковування граматичного значення категорії виду та певних валентних позиції твірних дієслів пов’язує дієприслівник, дієслівний іменник та дієприкметник з дієсловом не лише словотвірно і семантично, а й граматично. і завдяки цьому граматичному зв’язку вони істотно відрізняються від спільнокореневих власне віддієслівних прислівників, іменників та прикметників, які повністю втратили всі дієслівні граматичні категорії і тому є результатом повного семантичного перейдення дієслова в прислівник, іменник та прикметник відповідно. Висновки та перспективи. Саме граматичний зв’язок дієприслівника, дієслівного іменника та дієприкметника з дієсловом дає підстави вважати ці утвори мішаними частинами мови. Запропоновано уточнити структуру курсу української граматики і ввести до нього спеціальний розділ «Мішані частини мови», щоб чітко відбити граматичну, семантичну й ужиткову відмінність цих утворів від власне віддієслівних прикметників, прислівників та іменників. Ключові слова: вид, валентність, дієвідмінювані дієслівні форми, дієслівний іменник (віддієслівний іменник на ‑ння, ‑ття), дієслівна форма на ‑но, ‑то, дієприкметник, дієприслівник, інфінітив, процес.

У статті проаналізовано сучасні підходи до класифікації прізвищ та прізвищевих назв, у яких збережено назви фізичних вад денотатів; за семантикою твірних основ зібраних прізвищ виокремлено ознаки, що можуть слугувати критеріями для групування; упорядковано аналізовані антропоніми за групами відповідно до визначених ознак.

Стаття присвячена актуальній проблемі сучасної лінвістики – вивчення полісемії відносних прикметників. Метою її є виявлення можливих комбінаційних поєднань значень різних типів у семантичній структурі багатозначних відносних прикметників та їх опис.У статті досліджено розвиток семантики багатозначних відносних прикметників, утворених вiд iменникiв – назв неаморфних речовин. Шляхом аналізу таких лексем у системі мови, а також їх функціонування у сучасній українській прозі виявлено, що типовими для них є семантичні структури із трьома і більше лексико-семантичними варіантами, серед яких вторинні, номінативно-похідні і переносні узуально-конотативні та оказіонально-конотативні значення, які виникають на основі актуальних, рідше – потенційних сем твірних іменників здебільшого на основі переносів за такими п’ятьма моделями: 1) від ознаки за матеріалом – до ознаки за кольором; 2) від ознаки за матеріалом – до ознаки за звуком; 3) від ознаки за матеріалом – до ознаки, пов’язаної з рухом, здатнiстю до руху; 4) відтактильної ознаки – до ознаки за твердістю, міцністю, вагою; 5) від ознаки за матеріалом – до оцінного значення. Визначено, що виникнення в аналізованих лексем вторинних конотативних лексико-семантичних варіантів зумовлено семним потенцiалом значення твiрного iменника: чим бiльше якiсних сем знаходимо у його значеннi, тим бiльше якiсних лексико-семантичних варіантів може розвинутись у вiдносного прикметника; своєрідність переносних значень вiдносних прикметникiв, утворених вiд конкретних iменникiв, виявляється у чiтко усвiдомлюваній внутрiшній формі, образності твiрного iменника, чiткій установці не на номiнацiю, а на характеристику, оцiннiсть та емоцiйнiсть.

У статті розглянуто процес концептуальної інтеграції, який базується на основі об’єднання теорії концептуальної метафори та теорії концептуальних просторів. Досліджено ментальні простори як концептуальні структури оперативної пам’яті людини, що виникають в її свідомості в момент породження мовлення. Ментальні простори перебувають між собою в когнітивних зв’язках, тому концептуальні структури можуть використовуватися для утворення інших концептуальних структур, які виникають в інтегрованих просторах. Ці простори, комбінуючись, утворюють бленд, який є не просто набором елементів початкових просторів, а новою унікальною структурою. Розглянуто просторові моделі, що конструюються на основі метафори, яка актуалізує ті ознаки та смисли, що не є головними і суттєвими для прямого значення слова, але є стійкими у свідомості мовців. Зазначено, що в основі метафоризації, за теорією концептуальної метафори, лежить процес взаємодії між структурами знань двох доменів: сфери-джерела і сфери-мішені. Чим детальніше структурована понятійна сфера-джерело, тим більше номінативних можливостей у понятійної сфери-донора. Особливу увагу зосереджено на дослідженні процесу метафоричного моделювання та ознак метафоричної моделі А.П. Чудінова Творчо опрацьовано семантико-когнітивні форманти, досліджені у роботах Ю.В. Кравцової, що базуються на типах метафоричної мотивації. Представлено певні аспекти метафоричного моделювання демінутивів, що відбуваються через вербалізацію корелятивних в асоціативному плані понять, утворюючи метафоричні моделі. Метафорична модель містить вихідну і нову поняттєві сфери метафоричної проєкції та семантико-когнітивний формант, який інтегрує ці сфери за схожою рисою. Розглянуто метафоричні моделі демінутивів, які утворюються за перенесення компонента значення твірного слова на похідне слово, тобто під час взаємодії компонента значення одного концептуального простору зі значенням іншого концептуального простору, у результаті чого утворюється бленд, демінутивна одиниця. Детально досліджено метафоричну модель демінутива «котик».

У статті проаналізовано польські відапелятивні прізвища, дібрані з метричних книг Державного архіву Волинської області й актових записів про народження Луцького міського рацсу. Виявлено, що прізвища відображають особливості навколишнього світу, побуту людей, суспільно-економічний та політичний лад, матеріальну культуру тогочасного суспільства, в якому вони виникли та функціонують як головний засіб офіційної ідентифікації родини в суспільстві. Дослідження семантики твірних основ антропонімних одиниць дає змогу зрозуміти специфіку антропонімікону м. Луцька.

Мета дослідження полягає у здійсненні цілісного й комплексного аналізу ойконімійної системи Дунаєвецького району Хмельницької області. Відповідно до мети роботи ставляться такі завдання: - простежити історію формування ойконімійної системи Дунаєвецького району та динаміку її ойконімікону протягом Х – ХХІ ст.; - дослідити походження власних ойконімів та особливості їх мотивації; - описати лексико-семантичну, мотиваційну та словотвірну структури ойконімного простору Дунаєвецького району загалом та окремо кожного зі століть; - визначити продуктивність мотиваційних, лексико-семантичних та словотвірних моделей досліджуваної території; - укласти словник ойконімів Дунаєвецького району.

Найбільшою є група складених онімів – її частка від загального становить 98,2%. Серед них 53% – це оніми-фрази ; 36,9% – оніми-словосполучення; 10,1% – оніми-словосполуки. Зафіксовано в назвах українських народних пісень і випадки функціонування простих (0,7%) та складних (1,1%) структур. Відповідно, значну перевагу мають онімні одиниці, утворені синтаксичним способом. Якщо розглядати деривацію складників таких конструкцій, то гегемонійним буде морфологічний суфіксальний різновид деривації. Серед мотиваційних типів виокремлено ситуативний (30,8%), локативний (28,8%), квалітативний (18,2%), сутнісний (10,5%) і темпоральний (6,9%). Прикладів функціонування апотропейних, асоціативних, ідеологічних, меморіальних, патронімічних та символічних онімних сполук під час дослідження не було виокремлено. Оскільки переважають складені конструкції, було розглянуто моделі, за якими утворено назви пісень. Серед предикативних одиниць майже порівно виявлено простих повних і неповних речень, водночас складних виокремлено незначну кількість. Основними групами найменувань - словосполучень є синтаксичні побудови «прикметник+іменник» (38,6%), а словосполук – «прийменник+іменник» (68%). Найменування українських народних пісень мають широку перспективу застосування в навчально-виховному процесі середньої та вищої школи.

Власні назви творів – це номінації на позначення прозових (204; 95,33%) та драматичних (10; 4,67%) творів різної жанрової структури. Серед бібліонімів трапляється 174 (81,31%) власне українських та 40 (18,69%) іншомовних номінацій творів. Бібліонімікон характеризується перевагою складених (159; 74,3%) номінацій над простими (52; 24,3 %), а складних лише 3 (1,4%) одиниці. Дериваційний спектр пропріативів відзначається продуктивністю лексико-семантичного словотвору (211; 98,6%), що здебільшого представлений синтаксичним способом (158; 73,83%). Морфологічний словотвір –це складання (3; 1,4%). Аналіз семантики твірних основ засвідчив перевагу відапелятивної лексики (164; 76,64%) над відонімною (19; 8,88%) та комбінованою (31; 14,48%). Номінації творів мають одинарну мотивацію (157; 73,36%). Продуктивністю відзначаються асоціативні (80; 50,95 %) та символічні (35; 22,29%) зв’язки. Комбінована мотивація (57; 26,64%) – це поєднання переважно квалітативно-асоціативних (29; 50,88%) та сутнісно-асоціативних (12; 21,05%) зв’язків. Власні назви в основному мають пряме відображення твору в заголовку, меншопосередковане. Крім того, трапляються й приховані та дезорієнтовані типи назвоутворень.

Серед пропріативів на позначення кухонної техніки трапляються назви як власне українського (265; 77,04%), вітчизняного (46; 13,37%) походження, так й іншомовні лексеми, що безпосередньо входять до складу сортоніма, (10; 2,9%); і транслітеровані скорочення (23; 6,69%). Зокрема, продуктивністю відзначаються номінації на позначення холодильників (146; 42,44%), лектроплит (82; 23,84%), соковитискачів (24; 6,98%), електрочайників (24; 6,98%), електропечей (23; 6,69%), міксерів (16; 4,65%), пристроїв для приготування кави (15; 4,36%), блендерів (7; 2,03%), мультиварок (7; 2,03%). Номінації технонайменувань характеризуються перевагою складених (257; 74,71%) пропріативів над простими (56; 16,28%), а складних лише 31 (9,01%) одиниця. Словотворчі процеси відзначаються продуктивністю лексико-семантичного словотвору (307; 89,24%), що здебільшого відзначається синтаксичний способом (258; 75%), а морфологічний словотвір, безпосередньо представлений складанням (37; 10,76%). В основному власні назви кухонної техніки мають комбіновану мотивацію (295; 85,76%), рідше трапляються пропріативи з одинарними (49; 14,24%) зв’язками. У першій групі продуктивністю відзначаються: асоціативно-квалітативні (122; 41,36%) та номінально-квалітативні (90; 30,51%) мотиви, а у другій – асоціативні (21; 12,24%), номінальні (12; 24,49%) та локативні(12; 24,49%). Відповідно до мовної політики та побутування власних назв до складу яких входять іншомовні лексеми, закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» вимагає уніфікації та пристосування таких назв до україномовного простору на всіх рівнях застосування. Саме тому, серед номінацій на позначення кухонної техніки фіксуємо 56 пропріативів, що мають у своєму складі російські або англійські лексеми. Впровадження та пристосування таких назв відбувається шляхом калькування (21; 37,5%) та змішаного типу в основі якого є калькування у поєднані із транскрипцією (25; 71,43%) та транслітерацією (10; 28,57%).