Добірка наукової літератури з теми "Рівні артеріальної гіпертензії"

Метою нашого дослідження було порівняння контролю артеріального тиску у широкій українській популяції гіпертензивних пацієнтів жіночої та чоловічої статі та визначення факторів, що асоціюються з недосягненням цільового артеріального тиску протягом тримісячного антигіпертензивного лікування залежно від статі. У дослідження були включені пацієнти (середній вік 58,90 ± 0,24 року) з артеріальною гіпертензією (n = 9821). Усі пацієнти залежно від статі були розподілені на дві групи: перша — 5944 жінки, друга — 3877 чоловіків. Лікарі (n = 531) на свій розсуд призначали хворим з артеріальною гіпертензією антигіпертензивні препарати у дозах, які вони вважали необхідними. Контроль ефективності лікування відбувався на 4 візитах протягом 3 місяців. Пацієнтам під час візитів вимірювали офісний артеріальний тиск, проводили електрокардіографію, оцінку прихильності до лікування за допомогою стандартної анкети, оцінку серцево-судинного ризику та опитування згідно з розробленою авторами дослідження анкетою. Мультифакторний регресійний аналіз застосовували для виявлення незалежних предикторів недостатньої ефективності терапії.Під час дослідження у жінок артеріальна гіпертензія асоціювалася з більшою частотою виявлення, ніж у чоловіків, таких ускладнень, як серцева недостатність (48,4 проти 45,8 %, Р = 0,02) та інсульт (17,8 проти 15,8 %, Р = 0,02), супутніх станів (цукровий діабет — 15,2 проти 12,1 %, Р < 0,001, ураження нирок — 23 проти 20,4 %, Р = 0,005) та факторів ризику (ожиріння — 37,1 проти 21 %, Р < 0,001, обтяжена спадковість — 65,6 проти 63,3 %, Р = 0,02, старший вік — 60,1 ± 0,23 року проти 58,5 ± 0,3 року, Р < 0,001, високий систолічний артеріальний тиск — 166,40 ± 0,24 мм рт.ст. проти 165,20 ± 0,27 мм рт.ст., Р = 0,001). У чоловіків частіше зустрічався інфаркт міокарда в анамнезі (15,6 проти 6,2 %, Р < 0,001). Чоловіки з артеріальною гіпертензією частіше мали шкідливі звички (куріння, зловживання алкоголем та сіллю). Проте додаткова фізична активність достовірно була у більшої частки пацієнтів чоловічої статі (57,2 проти 47,7 %, Р < 0,001). На початку дослідження лише 23,6 % пацієнтів першої групи та 20,9 % другої групи (Р < 0,01) мали високу прихильність до лікування. На фоні терапії спостерігалося достовірне покращення прихильності хворих до лікування в обох групах: достовірно зменшилася частка пацієнтів із низькою прихильністю та збільшилася частка з високою та помірною прихильністю. Проте наприкінці дослідження більше чоловіків, ніж жінок, характеризувалися як пацієнти з низькою прихильністю — 27,1 проти 31,4 % (Р < 0,001). У жінок контроль артеріальної гіпертензії на фоні проведення тримісячної антигіпертензивної терапії був гіршим, ніж у чоловіків, — 50,6 проти 58,3 % (Р < 0,001). Спільними для обох статей факторами, що незалежно та достовірно асоціювалися з гіршим контролем артеріального тиску, були вік, початкові рівні систолічного та діастолічного артеріального тиску, низька прихильність до лікування як на початку, так і наприкінці дослідження, відсутність статусу «працюючий». На відміну від чоловіків у жінок більший індекс маси тіла підвищував ймовірність недосягнення цільового ­артеріального тиску (β = 1,025, Р = 0,003), а високе споживання свіжих овочів, навпаки, зменшувало (β = 0,63, Р = 0,002). У чоловіків наявність додаткової фізичної активності зменшувала ймовірність недостатнього контролю артеріальної гіпертензіїї (β = 0,78, Р = 0,02). Таким чином, контроль артеріального тиску у нашому спостереженні був кращим у чоловіків, незважаючи на кращу прихильність до лікування у жінок. У зв’язку з тим, що дещо різні фактори у чоловіків та жінок асоціюються з недостатньою ефективністю терапії, заходи, спрямовані на покращення контролю артеріального тиску серед гіпертензивних пацієнтів, мають відрізнятися для чоловіків та жінок. Поряд із покращенням прихильності до лікування у жінок необхідно проводити модифікацію способу життя для зниження маси тіла та збільшення споживання свіжих овочів. У чоловіків значну увагу слід приділяти збільшенню фізичної активності та прихильності до лікування. Пацієнтів обох статей із більш високим рівнем артеріального тиску, більш старшого віку та тих, які не працюють, необхідно виділяти у групу більш ретельного спостереження.

Мета роботи. Проаналізувати лабораторні показники загальноклінічного та біохімічного аналізу крові у пацієнтів із коморбідним перебігом хронічного обструктивного захворювання легень й артеріальної гіпертензії. Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 53 хворих на ХОЗЛ, 28 з яких мали артеріальну гіпертензію та перебували на стаціонарному лікуванні. Визначення показників загального аналізу крові проводили на автоматичному гематологічному аналізаторі, показники біохімічного аналізу крові визначали за допомогою стандартних наборів на автоматичному біохімічному аналізаторі фірми COBAS INTEGRA. Результати й обговорення. При дослідженні показників загального аналізу крові у хворих на ХОЗЛ та при поєднаному його перебігу й АГ патологічних змін не було. Необхідно відмітити достовірно вищий відсоток еозинофілів та швидкості зсідання еритроцитів у хворих на ХОЗЛ стосовно контрольної групи. При аналізі рівня глюкози встановлено вірогідно вищу її концентрацію (на 29,5 %) при поєднаному перебігу ХОЗЛ й АГ проти контрольної групи. Вміст загального білка у хворих дослідних груп мав тенденцію до зниження, проте статистично значимо не відрізнявся від даних у контрольній групі. Встановлено вірогідно вищу концентрація сечовини й креатиніну в пацієнтів із коморбідним перебігом ХОЗЛ й АГ. Середні показники рівнів електролітів крові (натрій і калій) хворих на коморбідний перебіг ХОЗЛ й АГ відповідали встановленим нормам, тоді як концентрація кальцію достовірно зменшилася (на 47,6 %) стосовно контрольної групи.. Висновки. Коморбідний перебіг хронічного обструктивного захворювання легень та артеріальної гіпертензії характеризується порушенням білкового (вищі рівні сечовини і креатиніну) й вуглеводного (вища концентрація глюкози стосовно контролю) обмінів, дисбалансом електролітів (зниженням рівня кальцію) стосовно контрольної групи.

Резюме. Існує потреба в кращому розумінні розладів сну в пацієнток із синдромом полікістозних яєчників (СПКЯ), поєднаних з артеріальною гіпертензією, для розробки ефективних стратегій догляду за такими хворими. Мета дослідження – оцінити рівень денної сонливості у пацієнток із артеріальною гіпертензію на тлі синдрому полікістозних яєчників. Матеріали і методи. У дослідження було включено 54 жінки з СПКЯ віком (38,4±2,3) року, з них артеріальну гіпертензію діагностовано у 24 пацієнток (перша дослідна група) та 20 осіб із нормальним артеріальним тиском (група порівняння). Контрольну групу склали 10 практично здорових жінок. З метою скринінгу для виявлення синдрому сонних апное використовували шкалу ESS- Epworth. Результати. При артеріальній гіпертензії на тлі СПКЯ зареєстравано помірну ймовірність дрімоти у наступних позах та діях: сидить та читає, переглядає ТВ-програми, під час їзди пасажиром в автомобілі протягом 1 год без перерви, лежить, відпочиваючи, у другій половині дня, коли дозволяють обставини, сидить у стані спокою після обіду без вживання алкоголю. Невеликі шанси дрімоти у даних пацієнток першої дослідної групи за умови, коли вони сидять (без проявів активності) у громадському місці, наприклад під час зустрічі або у театрі, сидять, із кимось розмовляючи, сидять в автомобілі за рулем, зупинившись на декілька хвилин. Отримані дані у пацієнток першої і другої дослідних груп вірогідно перевищують отримані результати в контрольній групі (окрім «сидить в автомобілі за рулем, зупинившись на декілька хвилин» у групі порівняння). Отримані дані вказують на зростання рівня денної сонливості у жінок із СПКЯ при поєднанні з артеріальною гіпертензією. Висновки. Отримані результати вказують на підвищений рівень денної сонливості, що відповідає помірній сонливості у пацієнток з артеріальною гіпертензією на тлі синдрому полікістозних яєчників, тоді як у жінок із СПКЯ без артеріальної гіпертензії виявляється лише легка денна сонливість порівняно з нормальним діапазоном сонливості у практично здорових жінок.

В експериментах на спонтанно гіпертензивних щурах показано, що фосфатидилхолінові ліпосоми (ФХЛ) як при одноразовому, так і при курсовому введенні щурам із генетично детермінованою артеріальною гіпертензією викликають достовірне зниження рівня артеріального тиску. Введення ФХЛ викликає нормалізацію дилататорної відповіді судин експериментальних тварин на стимуляцію вироблення ендогенного оксиду азоту. Крім того, ФХЛ усувають властиву артеріальній гіпертензії тканинну гіпоксію. Виявлена залежність гіпотензивної дії фосфатидилхолінових ліпосом від дози. Зроблено висновок про можливість застосування ФХЛ у комплексному лікуванні артеріальної гіпертонії.

Резюме. Артеріальна гіпертензія належить до серцево-судинних захворювань, що має важливе медичне та соціальне значення. Кожного року діагностують 7,7 млн нових випадків, а щорічні витрати системи охорони здоров’я, котрі направлені на боротьбу з причинами та наслідками захворювання, удосконалення існуючих та пошук нових методів діагностики та лікування, вимірюються мільярдами. Мета дослідження – вивчити історії хвороб пацієнтів з артеріальною гіпертензією за 2010–2019 рр. задля порівняння та дослідження рівня надання допомоги. Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз медичних карт 95 хворих протягом 2010 р. і 84 – упродовж 2019 р., які перебували на стаціонарному лікуванні на базі Тернопільської міської комунальної лікарні № 3 терапевтичного відділення з приводу артеріальної гіпертензії. Результати. У дослідженні встановлено, що серед обстежених хворих протягом 2010 р. чоловіків було 46 (48,42 %), жінок – 49 (51,57 %). Вік хворих становив від 20 до 77 років. А протягом 2019 р. було 54 (64,3 %) чоловіків і 30 (35,7 %) жінок віком від 23 до 83 років. У результаті проведеного аналізу «Мінімізації витрат» визначили найдешевші препарати в 2010 та 2019 рр. Встановили, що повна вартість захворювання на артеріальну гіпертензію одного пацієнта в умовах стаціонару становила 255,09 грн (32$) у 2010 р. та 3 820,15 грн (144,26$) в 2019 р. за курс лікування. Висновки. У структурі вартості надання медичної допомоги хворим на артеріальну гіпертензію в умовах терапевтичного відділення найбільш значними є витрати на придбання медикаментів та перебування пацієнтів у стаціонарі. Наявність ускладнень основного захворювання суттєво збільшує затрати на лікарські препарати. При прийнятті рішень щодо призначення антигіпертензивних препаратів не враховувалися фармакоекономічні критерії.

Резюме. Артеріальна гіпертензія – найбільш поширена недуга з-поміж усіх серцево-судинних захворювань, від якої страждає близько 31 % усіх дорослих людей на планеті. Результати епідеміологічних досліджень свідчать, що поширеність такого захворювання переважно зумовлена рівнем модифікованих і немодифікованих факторів ризику. Важливе значення надається навчанню пацієнтів. Професійна компетентність медичних сестер дозволяє активно залучати їх до організації сучасних технологій профілактики захворювання, зміцнення здоров’я, освіти, підтримки та тривалого спостереження хворих як частини загальної стратегії покращення контролю за артеріальним тиском. Мета дослідження – обґрунтувати основні заходи профілактики артеріальної гіпертензії шляхом вивчення медичними сестрами ефективності навчання хворих. Матеріали та методи. Для вивчення ролі медичної сестри в підвищенні рівня поінформованості та модифікації факторів ризику в пацієнтів з артеріальною гіпертензію під час роботи навчальної програми з профілактики артеріальної гіпертензії, відібрано 120 осіб, з них: чоловіків – 43,3 %, жінок – 56,7 % віком від 23 до 79 (48,33±12,93) року. Хворих поділили на дві групи: 68 осіб – основна група, пройшли навчання, та 52 – група контролю, не брала участь у навчальній програмі. Усім хворим на початку і через рік спостереження проведено анкетування та клінічне обстеження. Результати дослідження опрацьовано за загальноприйнятими статистичними методами з використанням пакетів комп’ютерних STATISTICA 10 й представлено відповідною кількістю спостережень, відсотками, вірогідною відмінністю р (р<0,05). Результати. Пацієнти, які брали участь у навчальній програмі, покращили свої знання про артеріальну гіпертензію (на 47,07 %) та фактори ризику (на 50,88 %), можливі ускладнення (на 58,82 %), показники артеріального тиску в нормі (на 32,35 %), опанували навички самостійного вимірювання артеріального тиску і підрахунку пульсу (100 %) та ведення щоденника самоконтролю. Повторне анкетування показало вірогідне зростання кількості хворих, які приймають гіпотензивні препарати, зокрема постійно почали приймати 86,76 % пацієнтів і 13,24 % – лише при підвищенні артеріального тиску (АТ), збільшилась прихильність до медикаментозного лікування. У більшості пацієнтів спостерігалась позитивна динаміка щодо зниження рівнів систолічного та діастолічного АТ. У пацієнтів основної групи відмічено нормалізацію маси тіла на 10,29 % (у 7 осіб) та зменшення хворих з надмірною масою тіла (4 особи, на 5,89 %); збільшення осіб з низьким рівнем стресу, що є більшим на 11,76 %, порівняно з показником до навчання; незначний ріст (на 23,5 %) числа хворих, в яких зросла фізична активність; від тютюнокуріння відмовилися 6 осіб; 3 (4,41 %) пацієнти перестали вживати «багато» алкогольних напоїв, 13 осіб (19,12 %) – зменшили вживання, а 16 осіб (23,52 %) відмовились взагалі; обмежили вживання солі 11 осіб (16,18 %), змінили характер свого харчування, на 48,52 % збільшили вживання овочів і фруктів, морської риби – на 41,17 %, а 14 осіб почали менше споживати солоного та гострого, а також обмежили вживання тваринних жирів і збільшили в раціоні ненасичені жири. Висновки. Участь медичної сестри у навчанні пацієнтів сприяла підвищенню інформованості про захворювання, можливі ускладнення, фактори ризику. Важливим є опанування навичками вимірювання артеріального тиску, підрахунку пульсу та ведення щоденника самоконтролю. Навчання підтримує високий рівень мотивації, формує прихильність до лікування, нові психологічні установки, які призводять до зміни поведінки і способу життя, відмови від шкідливих звичок.

Резюме. За даними експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, серцево-судинні захворювання є основним етіологічним фактором інвалідизації та смертності населення. Україна є лідером за смертністю від серцево-судинних захворювань серед країн Європи. Одним із доведених та модифікованих факторів ризику вважають надлишок маси тіла. Особливу увагу привертає ріст хвороб на артеріальну гіпертензію (АГ) серед молодих людей працездатного віку. Підвищений АТ є причиною дев’яти мільйонів смертельних випадків щорічно. Цей ризик може значно знизитися при ранній діагностиці та впровадженні відповідних методів профілактики. Мета дослідження – визначити клініко-анамнестичні особливості для оцінювання рівня кардіоваскулярного ризику (КВР) та обґрунтувати на цій основі алгоритм визначення КВР при АГ в осіб молодого віку з ожирінням. Матеріали і методи. Згідно з критеріями включення/виключення в дослідженні було задіяно 74 пацієнти відповідно до Рекомендацій Європейського товариства кардіологів з лікування артеріальної гіпертензії 2018 р. та Наказу МОЗ України № 384 від 24.05.2012 р. Після підписання інформованої згоди пацієнта, на основі аналізу скарг, анамнезу, фізикальних та лабораторних методів обстеження, ультразвукового дослідження та визначення рівня серцево-судинного ризику (ССР) респондентів було поділено на дві групи. У дослідженні обстежено 74 пацієнти у віці 18–44 роки з верифікованим діагнозом АГ І ст. та НМП різного ступеня, яких поділили на дві клінічні групи, залежно від рівня ССР (21 особа з низьким ССР та 53 пацієнти із помірним ССР). Результати. Досліджено проблемне питання оцінки серцево-судинного ризику серед осіб молодого віку з АГ I ст. з надмірною масою тіла та додатково продемонстровано інформативність анамнестичних, антропометричних даних, окремих індикаторів стану системного запалення та гормональної активності жирової тканини, а також показників стану судинної стінки. Для осіб молодого віку з АГ I ст. та надмірною масою тіла обґрунтовано табличний алгоритм оцінювання рівня КВР, який базується на властивих саме цій категорії пацієнтів критеріях, доступних для використання на первинному рівні надання медичної допомоги. Висновки. Використання алгоритму дозволяє персоніфікувати послідовність обстежень для отримання прогнозної оцінки рівня КВР, а також вибір тактики ведення пацієнтів.

Мета дослідження: проаналізувати мелатонінутворювальну функцію епіфізу (МФЕ) та показники ліпідного обміну крові хворих на хронічну хворобу нирок (ХХН) 5 Д стадії та визначати взаємозв’язок дисліпідемії з МФЕ.Матеріал і методи: Обстежено 130 осіб (50 % чоловіки) у віці 58,5 [43; 66] років, що знаходяться на постійному лікуванні гемодіалізом. Усім хворим проведені клініко-лабораторні дослідження: загальний та біохімічний аналізи крові з визначенням рівня холестерину та його фракцій, визначено денний та нічний рівень мелатоніну в слині методом імуноферментного аналізу, проведено вимірювання офісного артеріального тиску (АТ).Результати та обговорення: Виявлено значну поширеність порушення МФЕ у хворих на ХХН 5 Д стадії та його взаємозв’язок з ліпідним спектром крові. Визначено негативний кореляційний зв’язок нічного рівня мелатоніну з загальним холестерином (ЗХ) (r = -0,26; p < 0,05), негативний кореляційний зв’язок з тригліцеридами (ТГ) (r = -0,27; p < 0,05) та позитивний кореляційний зв’язок з ліпопротеїдами високої щільності (ЛПВЩ) (r = 0,33; p < 0,05). Отримано позитивний зв’язок ЛПВЩ та денного рівня мелатоніну (r = 0,27; p < 0,05) За аналізом результатів дослідження ліпідного метаболізму у пацієнтів на гемодіалізі відзначена наявність підвищеної концентрації загального ЗХ, ТГ, фракцій ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) та низький вміст ЛПВЩ. Хворі з порушеною МФЕ в порівнянні з групою ІІ мають достовірно вищі рівні ЗХ, ТГ, ЛПНЩ та нижчі рівні ЛПВЩ.Висновки: Для хворих на ХХН 5Д ст., що лікуються методом гемодіалізу, притаманні виражені порушення ліпідного обміну (58%). У хворих на нирково – замісній терапії порушення ліпідного метаболізму асоційоване з мелатонінутворювальною функцією епіфізу, рівнями систолічного та діастолічного артеріального тиску, тривалістю артеріальної гіпертензії, рівнем гемоглобіну та тривалістю лікування гемодіалізу.

Перебіг гострого Q-інфаркту міокарда при наявній артеріальній гіпертензії супроводжується надмірною активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, втратою скорочувальної здатності гладком’язових клітин, розширенням передсердь, а зменшення рівня нейропептиду вазопресину при використанні антагоністів альдостерону забезпечує функціонуючий захист від розвитку серцевої недостатності. Еплеренон порівняно зі спіронолактоном сприяє більш вираженому зниженню концентрації альдостерону, особливо у хворих із хронічною хворобою нирок ІІ стадії. Рівні передсердного натрійуретичного пептиду, ангіотензинперетворювального ферменту та фактора Віллебранда у таких хворих при застосуванні спіронолактону мали статистично вірогідну тенденцію до зростання, а при використанні еплеренону спостерігалося вірогідне зниження їх концентрації. Параметри нейрогуморальних показників служать не тільки діагностичними маркерами перебігу захворювання, окремі з них є незалежними предикторами розвитку та прогресування кардіоваскулярних катастроф.

Висока медико-соціальна значимість АГ у практиці лікаря первинної медичної допомоги (ПМД) визначає актуальність підвищення ефективності викладання цієї теми у рамках програми додипломної медичної освіти. Мета – проаналізувати актуальні аспекти доцільності впровадження положень європейських клінічних протоколів ПМД (Фінляндія) щодо АГ у практику викладання дисципліни ЗП–СМ на етапі додипломної освіти. Висновок. Європейські протоколи для первинної медичної допомоги (Фінляндія), створені за доказовими стандартами, є чіткими, структурованими, зрозумілими для менталітету лікарів України. Алгоритми призначення медикаментозної терапії залежно від ступеня тяжкості гіпертензії в амбулаторній практиці, викладені за фінськими протоколами, доцільно впроваджувати у клінічну практику і викладацький процес вивчення дисципліни «Загальна практика – сімейна медицина» на додипломному рівні вищої медичної освіти.

Метою нашого дослідження стало підвищення ефективності діагностики хворих на артеріальну гіпертензію у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу на підставі дослідження патогенетичної ролі гормону жирової тканини апеліну-12 у розвитку структурно-функціональних змін лівого шлуночка. Висновки. Отримані дані свідчать, що рівень апеліну-12 вище 75 процентіля (більше 1,725 нг/мл) володіє антагоністичними ефектами щодо гіпертрофії лівого шлуночку у хворих з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу.