Добірка наукової літератури з теми "Рух населення"

В даній роботі змодельовано, створено та реалізовано програмно-технічний комплекс автоматизованого розкладу руху громадського транспорту, розрахованого на українське місто з численністю населення в 200 тис. населення. На основі моделі створений спеціальний програмний додаток для автоматизованої побудови розкладу руху, включаючи всі маршрути та всі рейси виїзду в межах одного маршруту, з урахуванням зовнішніх та внутрішніх параметрів впливу на їх рух в різних ділянках маршруту, добових часових проміжках, з урахуванням пір року, робочого та вихідного днів і інших. В ході реалізації програмно-технічного комплексу в декількох обласних центрах доведено достовірність отриманих розкладів, рентабельну завантаженість маршрутних транспортних засобів, можливість моніторингу руху, реального графіка та ведення історії маршрутів.

Запропоновано нестандартні погляди на процес здійснення де- централізації в Україні. Проаналізовано процеси налагодження комунікації у новостворених громадах. Доведено, що ретельне планування і впроваджен- ня комунікативних стратегій є необхідним для прийняття управлінських рішень. Здійснюється воно через проведення інформаційних та просвіт- ницьких заходів з метою зростання рівня громадської культури, посилення самоорганізації населення, громадської активності. Серед необхідних заходів пропонується: внести зміни в положення про старосту; визначити механізми взаємодії органу місцевого самоврядування об’єднаної територіальної громади і старост з органом самоорганізації насе- лення, розробити та затвердити Положення, в якому регламентувати проце- дуру створення та функціонування органу самоорганізації населення; в Ста- туті об’єднаної територіальної громади закріпити процедуру та визначити механізм участі в процесі прийняття рішень жителів периферійних населе- них пунктів, сприяти забезпеченню громадян, у т. ч. мешканців периферій- них населених пунктів, якісним інтернет-зв’язком, організувати проведення навчальних заходів з надання населенню базових знань по роботі з персо- нальним комп’ютером та в Інтернеті; створити окремий комунікаційний підрозділ органу місцевого самоврядування для сприяння функціонуван- ня та розвитку органів самоорганізації населення периферійних населених пунктів, забезпечення комунікацій між ними. Автори акцентують увагу на необхідності формування комунікативної політики органів місцевого само- врядування, з одного боку, та культури громадської участі мешканців терито- ріальних громад, з іншого боку, що має забезпечити прозорість і відкритість діяльності органів місцевого самоврядування, знижувати соціальну напру- женість та забезпечити подальший рух у сфері демократичних перетворень.

Уперше детально розкривається структура і кадровий склад апарату Управління поліції безпеки та СД генеральної округи «Миколаїв», його роль у масштабному терорі проти цивільного населення регіону. Віднайдені конкретні прізвища співробітників керівного і рядового складу, які були ініціаторами чи безпосередньо причетними до арештів, катувань, конвоювання під час масових розстрілів і показових страт. Висвітлюються основні способи вербування, а також механізм створення розгалуженої агентурної мережі із місцевих колаборантів. Уточнені місця і процедура деяких страт єврейського і ромського населення. Вводяться до наукового обігу світлина другого шефа Управління поліції безпеки та СД генеральної округи «Миколаїв» штурмбанфюрера СС д-ра Леопольда Шпанна та фото інших співробітників нацистської спецслужби. Оприлюднено креслення місцерозташування основних будівель штаб-квартири поліції безпеки та СД у Миколаєві, схеми місць масових розстрілів. Складено поіменний список зондеркоманди, учасники якої займались ліквідацією слідів злодіянь співробітників досліджуваної окупаційної спецслужби в 1943–1944 рр. З’ясовано подальший маршрут руху співробітників поліції безпеки та СД після евакуації з Миколаїва в березні 1944 р. Ключові слова: Миколаїв, поліція безпеки та СД, терор, цивільне населення, рух Опору, єврейське і ромське населення, колаборація, Голокост.

Мета статті полягає в аналізі дослідження студентського волонтерського руху в Україні. Висвітлено становлення волонтерської діяльності у соціальній, освітній та безпековій сферах України. З кінця ХХ ст. український соціум формує нове громадянське суспільство, яке реалізовує процеси соціально-правової держави. У роки незалежності в Україні виникли і розгорнули свою діяльність велика кількість громадських і благодійних організацій, які розв’язують актуальні для суспільства завдання: допомагають найбільш уразливим категоріям населення (інвалідам, літнім людям, дітям-сиротам, неблагополучним сім’ям тощо). Допомога населенню у морально-психологічній підтримці зростала та залежала від суспільно-політичного, економічного життя та безпеки України. До вирішення проблем, які стояли на шляху до демократично розвиненої держави, залучалися всі верстви населення, чи не найчисельнішими серед яких було студентство. У закладах вищої освіти України (ЗВО) серед студентства розвивається волонтерський рух. Його завданнями виступає соціально-педагогічна робота у різних напрямах, яка сприяє професійному становленню студентів, формує певні життєві позиції, сприяє їх саморозвитку та самореалізації. Вагомим внеском молоді у розвиток волонтерського руху є добровільна участь у зоні АТО студентів українських ЗВО. Адже кульмінаційним моментом розвитку волонтерської діяльності став кінець 2013 р. – початок 2014 р. У цей час на долю України випало не одне випробування: Революція Гідності, анексія Криму Росією, війна на Сході. У таких умовах чільне місце у житті студентства посіло військово-патріотичне виховання та волонтерська робота. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, системності, україноцентризму, авторської об’єктивності та загальнонаукових методах. Наукова новизна полягає у дослідженні виникнення волонтерського руху в Україні та власному контексті участі у цьому процесі волонтерських організацій.

Розглянуто демографічний стан окремих регіонів та країни в цілому. Природний рух та відтворення населення України має актуальне значення для визначення своєчасної позитивної або негативної демографічної ситуації в країні та на регіональному рівні.

Товариство «Просвіта» було засноване у Львові у 1868 році і швидко завоювало популярність серед мешканців Галичини. На Волинь просвітянський рух поширюється значно пізніше, у роки Великої війни. Відмінний від Гали- чини історичний розвиток Волині, входження останньої до складу Російської імперії не давали змоги поширити- ся просвітницьким ідеям у краї раніше. Лише в роки Першої світової війни, яка принесла із собою руйнацію не лише кордонів, а й імперій, стали можливими утворення на теренах Волині перших «Просвіт» та поширення їх діяльності в усьому регіоні. Перша «Просвіта» на Волині була заснована в містечку Мацеїв Ковельського повіту Волинської губернії. Її заснування пов’язане із перебуванням у Мацеєві українських Січових стрільців та відомого українського військового діяча Дмитра Вітовського. Саме Д. Вітовському вдалося організовувати відкриття на Волині мережі українських приватних шкіл та згуртувати інтелігенцію Мацеєва в просвітянський гурток, який і запо- чаткував просвітянський рух на Волині. За кілька років «Просвіти» рясною сіткою вкрили усю Волинь, їх популярність серед населення із року в рік зростала. «Просвіти» стали центрами культурно-мистецького життя та шкільництва українців. Однак утвердження на теренах Західної Волині Другої Речі Посполитої негативно вплинуло на просвітянський рух. Польська влада вважала волинські «Просвіти» експозитурою галицького національного руху і стала на шлях їх переслідування, аж до закриття «Просвіт» у краї. Відсутність єдиного об’єднавчого центру, відмова польської влади реєструвати статут Товариства призвели до повної ліквідації «Просвіт» на Волині уже на початку 30-х років ХХ століття.

Зазначено, що з метою подолання соціально-економіч- них проблем сільських громад і перебудови суспільного ладу наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у різних регіонах України поширення набув коопе- ративний рух, який згодом став загальнодержавним соціально-економічним явищем. Формування обслуговуючої кооперації здійснювалось через ство- рення сільськогосподарських товариств та їх об’єднань у кооперативні спіл- ки, союзи та центри розвитку. Доведено, що становлення кооперативного ру- ху не відбувалося без втручання органів державної влади, які крім прийняття відповідних нормативних документів, постійно намагалися нав’язати грома- дам партійну ідеологію через співпрацю з кооперативною системою. Встановлено, що кооперативні установи впливали на політичне життя країни че- рез фінансування партій та проведення агітаційної роботи серед населення. З’ясовано, що поширення кооперації відбувалося через масове здійснен- ня кооперативами та їх інституціями культурно-просвітницької, інформа- ційно-консультативної та освітньої роботи. Зокрема, особлива увага при- ділялася створенню кооперативних гуртків, шкіл, бібліотек, проведенню демонстраційних показів і виставок, організації прокатних станцій сільсько- господарської техніки й обладнання. Резюмовано доцільність врахування історичного досвіду становлення і розвитку кооперації як соціально-економічного явища у державі за сучас- них умов проведення реформи децентралізації повноважень влади та по- яви сільських об’єднаних територіальних громад. Зазначено, що для успішно- го розвитку сільських територій України слід зосередити увагу на основних ідеологічно-організаційних засадах відродження і розвитку українського ко- оперативного руху, вихованні національно свідомих членів суспільства, під- вищенні культурно-освітнього та фінансово-економічного рівня населення.

У дипломній роботі розглянуто теоретико-методичні аспекти демографічної ситуації в регіоні. Проведено аналіз демографічного стану Хмельницької області. Досліджено природній рух населення, міграційні процеси, статево-вікову та шлюбно-сімейну структури. Хмельницької області. Побудовано моделі чисельності населення, за допомогою регресійного аналізу та трендових моделей.

Тези розкривають необхідність, зміст та форми соціально-економічного впливу на міграційні процеси в умовах глобалізації The abstracts reveal the necessity, the content and the forms of the socio-economic impact on migration in the context of globalization

Дунда М. Г. Наративні та усноісторичні джерела з історії єврейського населення півдня України кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 032 "Історія та археологія" / наук. керівник І. М. Кривко. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 84 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається з 84 сторінок, містить 32 джерел, 33 монографій та статей. Категорії та поняття: наративні джерела, усноісторичні джерела, єврейська історія, антисемітський рух, південь України. Об’єктом дослідження виступає масив наративних та усноісторичних джерел кінця ХІХ – першої половини ХХ століття, у котрому містяться відомості про історію єврейського населення півдня України. Предметом дослідження виступає історія єврейського населення Південної України, висвітлена на сторінках наративу та усної історії. Мета дослідження – з’ясувати наявність масиву наративних та усноісторичних джерел з історії єврейського населення Південної України. Проаналізувати їх інформаційний потенціал. Наукова новизна одержаних результатів полягає в системному вивченні наративних та усноісторичних джерел з історії єврейського населення краю. Комплексний аналіз наявних джерел створив підґрунтя для реконструкції історії життя українського єврейства. Чітких обрисів набула репрезентативність наративних та усноісторичних матеріалів для вивчення історії єврейського населення Південної України кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. Висновки: Наративні джерела за видовими ознаками можна поділити на три категорії. До першої відносяться подорожні нотатки, до другої – автобіографії, мемуари, спогади, щоденники, до третьої категорії можна віднести листи. Усноісторичні джерела представлені інтерв’ю та оповідями очевидців. Подорожні записки наприкінці ХІХ століття набувають значного поширення. Вони багаті на відомості стосовно соціально-економічного стану єврейського населення, сфери зайнятості та монополію на торгівлю горілчаними та закордонними товарами, про ментальність євреїв. Подорожні записки яскраво відображають упереджене ставлення більшості населення Російської імперії до євреїв. Наративні та усноісторичні джерела є тим різновидом джерел, котрий потребує застосування спеціально-історичних методів досліджень, аби не потрапити під вплив суб’єктивних думок авторів. Таким чином, проводивши аналіз джерел, ми піддавали їх джерелознавчій критиці, та опрацювали з дотриманням правил джерелознавчого аналізу. Наявний масив наративних та усноісторичних джерел з історії єврейського населення півдня України кінця ХІХ – першої половини ХХ століття, маючи високий ступінь репрезентативності, значний інформативний потенціал, дозволяє дослідити соціально-економічне, політичне, духовне та повсякденне життя українського єврейства. Вивчення наративних та усноісторичних джерел дає можливість максимально правдиво відобразити історичну дійсність.
EN : The research object of this work is the array of narrative and oral historical sources of the end of the 19th and the first half of the 20th centuries which contains information on the history of the Jewish population of the South of Ukraine. The subject of the research is a history of the Jewish population of Southern Ukraine, which is covered in the pages of the narrative and oral history sources. The main aim of the research is to discover the existence of a mass of narrative and oral historical sources on the history of the Jewish population of Southern Ukraine. Analyses their information potential. As for the novelty of the work compere is the systematic study of narrative and oral historical sources on the history of the Jewish population of the region. The analysis of available sources has created the basis for reconstruction of the history of Ukrainian Jewry. Clear outlines have acquired the representativeness of narrative and oral historical materials for the study of the history of the Jewish population of Southern Ukraine of the late 19th and first half of the 20th century. Conclusions: 1. the narrative sources by species can be divided into three categories. The first category includes travel notes, the second category includes autobiographies, memoirs, memoirs, diaries, and the third category includes letters. Oral histories included interviews and eyewitness accounts; 2. travel notes at the end of the 19th century are becoming widely available. They are rich in information about the socio-economic status of the Jewish population. The travel notes vividly reflect the prejudiced attitude of the majority of the population of the Russian Empire towards Jews; 3. narrative and oral historical sources are a variety that require the application of historical methods of research in order not to be influenced by the subjective opinions of authors; 4. the available array of narrative and oral historical sources on the history of the Jewish population of southern Ukraine at the end of the 19th and first half of the twentieth century, having a high degree of representativeness, a considerable informative potential allows to explore socio-economic, political, spiritual and everyday life of Ukrainian Jewry. The study of narrative and oral historical sources makes it possible to reflect historical reality as truthfully as possible.

Ця монографія є першим комплексним дослідженням драматичного життєпису діяча українського націоналістичного підпілля та повстанського руху Степана Янішевського, більш відомого як керівника опозиційного до Проводу ОУН на ПЗУЗ Крайового проводу «Одеса», що охоплював значну частину Волині та Західного Полісся. Написана на основі широкого кола невідомих читацькому загалу документів і матеріалів,виявлених,насамперед, у Галузевому державному архіві Служби безпеки України,а також інших центральних і обласних держархівах, вона, разом із тим, віддзеркалює героїчні і водночас драматичні,суперечливі та дражливі сторінки переважно післявоєнної історії українського національно-визвольного руху, в тому числі конфлікти серед керівництва ОУН та УПА на ПЗУЗ, «чистки», здійснювані Службою безпеки ОУН серед місцевого населення й учасників повстансько-підпільного руху, розкол останнього у 1946р., а також методи радянських спецслужб у протиборстві із ним у ході «війни після війни». Книга повертає із забуття та висвітлює унікальні задокументовані біографічні епізоди і вчинки численних учасників і симпатиків українського самостійницького руху, а також тих, хто боровся з ним, або пішов на співпрацю з його ворогами. Видання доповнене світлинами з ГДА СБУ, переважна частина яких публікується вперше. Для науковців, викладачів, студентів, молоді, усіх, хто цікавиться історією українського визвольного руху, життєписами борців за волю України.