Добірка наукової літератури з теми "Розвідка хімічна"

У статті досліджено питання класифікації безпілотних літальних апаратів, систематизації функцій і завдань безпілотної авіації у сфері цивільного захисту України. Наголошено на низці різноманітних підходів до її загальної класифікації, в яких не враховано чинні нормативно-правові документи, а також на браку відповідних досліджень. За гіпотезу взято взаємозв’язок між функціями, завданнями та класифікацією безпілотної авіації у сфері цивільного захисту України. Мета статті полягає в обґрунтуванні пропозицій щодо адаптації нормативної класифікації безпілотної авіації в Україні, викладеної в наказі Міністерства оборони України від 08 грудня 2016 року № 661, до особливостей сфери цивільного захисту України і систематизації функцій та завдань для цієї важливої галузі. На підставі результатів аналізу джерел визначено склад основних функцій безпілотних літальних апаратів у сфері цивільного захисту, до яких належать: розвідка (спостереження, моніторинг); цілевказання; відновлення та ретрансляція зв’язку; радіаційна, хімічна та біологічна розвідки; виявлення мін (вибухонебезпечних об’єктів); пошук і рятування; гасіння пожеж; транспортування вантажів. Виконано декомпозицію кожної функції на функціональні завдання, що в сукупності надало можливість систематизувати функції та завдання безпілотної авіації у зазначеній сфері й обґрунтувати підстави для переходу до класифікації безпілотних літальних апаратів. З огляду на аналіз класифікацій безпілотних літальних апаратів військового та загального призначення українських і зарубіжних авторів зроблено висновок про їх різноманіття, а також про необхідність їх класифікації, враховуючи специфіку сфери цивільного захисту. В основу покладено нормативну класифікацію безпілотних літальних апаратів безпілотних авіаційних комплексів, що наведено в наказі Міністерства оборони України. За призначенням їх запропоновано класифікувати таким чином: для розвідки та цілевказання; для підсвічування; для відновлення та ретрансляції зв’язку; для пожежогасіння; для транспортування вантажів (засобів рятування); для протидії аматорським апаратам, для комбінованого призначення. У класифікації виявився непотрібним ІІІ клас, оскільки його положення не є характерними для сфери цивільного захисту, враховуючи характер і масштаби надзвичайних ситуацій, а також функції та завдання, що виконуються рятувальниками ДСНС під час ліквідації надзвичайних ситуацій. Запропоновано розробити Концепцію створення системи безпілотної авіації у складі ДСНС

Сучасні умови підготовки та ведення загальновійськового бою (бойових дій), які підтверджені досвідом локальних війн, збройних конфліктів останніх десятиріч та перебігом подій щодо відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, враховуючи, що бойові дії відбуваються переважно в умовах урбанізованої місцевості, обумовлюють необхідність створення сучасної системи хімічного, біологічного, радіологічного та ядерного захисту у Збройних Силах України. На жаль, попри безперечну важливість комплексної готовності та спроможності військових підрозділів до дій у складних умовах сучасного загальновійськового бою, деякі питання бойової підготовки вважаються непріоритетними та залишаються недостатньо вивченими. Одним із них є всебічна підготовка та ведення військовими частинами (підрозділами) хімічної, біологічної, радіаційної розвідки в умовах урбанізованої місцевості, яка апріорі характеризується великою щільністю промислових об’єктів. Деякі з них у своїх технологічних процесах серед іншого використовують небезпечні хімічні речовини. В умовах сучасності, коли за рахунок своєї асиметричності загрози суттєво відрізняються від небезпек двадцятого століття, проявляються тенденції не тільки до збільшення просторових і скорочення часових показників загальновійськового бою, але і його наземно-повітряно-підземного характеру, а специфіка бою у населеному пункті дуже часто вимагає від підрозділів здатності діяти самостійно, у відриві від основних сил військових частин, питання своєчасного виявлення та оцінювання хімічної, біологічної, радіаційної обстановки стає одним із першочергових. У статті на основі досвіду локальних війн і збройних конфліктів останніх десятиріч та загальних тенденцій розвитку приладів і засобів хімічної, біологічної, радіаційної розвідки Збройних Сил України та армій провідних країн світу розглянуто проблемні питання подальшого удосконалення та особливостей ведення хімічної, біологічної, радіаційної розвідки в умовах міста (населеного пункту).

У статті представлено результати експериментальної перевірки ефективності методики підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до ведення радіаційної та хімічної розвідки (спостереження) з використанням тренажерів та штатних технічних засобів. Запропоновано інноваційні методичні підходи до використання технічних засобів радіаційної та хімічної розвідки. Експериментально встановлено, що ефективність спеціальної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників з використанням тренажерів автоматичних газоаналізаторів не знижується за умов проведення індивідуальних та групових консультацій щодо роботи з бойовими приладами напередодні комплексних практичних занять. З’ясовано, що постійне оновлення навчально-методичних матеріалів відповідно до новітніх вітчизняних та закордонних технічних розробок засобів радіаційного, хімічного, біологічного захисту, а також і навчально-матеріального забезпечення із залученням тих, хто навчається, значно посилює мотиваційну складову професійної підготовки курсантів. Алгоритмом спеціальної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до ведення радіаційної та хімічної розвідки визначається послідовне та логічно пов’язане викладення й опрацювання навчального матеріалу щодо своєчасного та вмілого використання засобів індивідуального та колективного захисту (у мирний час та під час ведення бойових дій); захисту від уражаючих факторів зброї масового ураження (тих, що виникають унаслідок аварій і руйнувань об’єктів атомної енергетики та хімічної промисловості); використання приладів радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю; організації заходів радіаційного, хімічного, біологічного захисту (виявлення й оцінювання радіаційної та хімічної обстановки, підтримання живучості, ліквідація радіаційного, хімічного, біологічного зараження, маскування дій та об’єктів димами й аерозолями, нанесення втрат противнику вогнеметною зброєю).

Розроблено алгоритм управління робототехнічним комплексом під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що виникають на об’єктах, на яких експлуатуються чи транспортують небезпечні хімічні, радіоактивні чи вибухонебезпечні речовини. Запропонований алгоритм дозволяє синтезувати реакцію на вхідні команди і характеристики замкнутого контуру цілком незалежно. У роботі пропонується новий силовий контролер, який має дві явні переваги: по-перше, він має робастну структуру сервосистеми, тобто коли ведеться управління зусиллям реакції від середовища, то водночас контролюється стійкість і збереження досить високої швидкодії; по-друге, управління зусиллям ведеться через положення, тобто запропонований силовий контролер включає систему управління траєкторією. Вирішення поставленої мети відбувалося шляхом застосування моделі імпедансу та зворотної кінематики в системі управління рухом. З метою подальшої верифікації алгоритму управління робототехнічним комплексом при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій в роботі сформульовано якісні та кількісні значення основних тактико-технічних характеристик робототехнічного комплекса, такі як: дальність радіо- і телеуправління, частота радіо- і телеканалу, максимальна потужністю радіоактивного випромінювання в зоні роботи комплекса, максимальна концентрація основних небезпечних хімічних речовин в зоні роботи комплекса, максимальна потужність теплового потоку в зоні роботи комплекса та час його роботи в таких умовах, а також максимальна швидкість пересування комплекса. На основі вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду застосування мобільних роботів в роботі розроблено загальну структурну схему робототехнічного комплексу для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Також розроблено траєкторію руху робототехнічного комплексу при проведенні попередньої розвідки в зоні умовної надзвичайної ситуації. При проектуванні траєкторії руху було застосовано наступні алгоритми з характерними для них умовами та обмеженнями: алгоритм на основі уявлень про траєкторію руху у вигляді орієнтованого ациклічного графа; алгоритм знаходження K найкоротших шляхів між двома заданими вершинами в орієнтованому ациклічному графі; алгоритм призначення ваг вершинам зазначеного графа з урахуванням габаритних розмірів і вимог до мінімізації енергоспоживання. Подальші дослідження планується присвятити розробці натурного зразка робототехнічного комплекса для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що виникають на об’єктах, на яких експлуатуються чи транспортують небезпечні хімічні, радіоактивні чи вибухонебезпечні речовини

Мета статті полягає в комплексному аналізі теоретичних і практичних аспектів ідентифікації піпекуронію відповідно до схеми застосування аналітичних методів дослідження, зумовленої їхньою селективністю, та розробленні методики дослідження стандартного зразка піпекуронію фізико-хімічними методами для підтвердження аргументованості, достовірності, відтворюваності результатів його ідентифікації та достатності для підготовки науково обґрунтованого висновку судового експерта. Методологія. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено використанням комплексу загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення дозволили проаналізувати інформаційні джерела за напрямом дослідження, а також аналітичну схему комплексу фізико-хімічних методів дослідження, рекомендовану SWGDRUG. Апробаційне аналітичне дослідження стандартного зразка піпекуронію із застосуванням методів експерименту, аналізу, порівняння, а також спеціальних фізичних, хімічних, статистичних методів дослідження дозволило апробувати комплекс фізико-хімічних методів дослідження цієї речовини й дійти висновків щодо достатності для цілей дослідження певних їх видів та окреслити напрями подальших науково-дослідних розвідок. Наукова новизна. В умовах лабораторії Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України апробовано аналітичну схему фізико-хімічних методів дослідження для ідентифікації сильнодійних та отруйних лікарських засобів, рекомендовану SWGDRUG, і запропоновано методику дослідження стандартного зразка піпекуронію фізико-хімічними методами відповідно до схеми застосування аналітичних методів дослідження, зумовленої їхньою селективністю. Висновки. Проаналізовано рекомендації SWGDRUG стосовно комбінації аналітичних методів і cхарактеризувано мінімальні вимоги для їх застосування. При цьому наголошено, що в контексті достатності для ідентифікації сильнодійних і отруйних лікарських засобів, зокрема важколетких речовин, експертні лабораторії, зважаючи на фізико-хімічні властивості таких речовин і наявне в експертних установах країни аналітичне обладнання, мають самостійно визначати комбінацію методів, щоб забезпечити достовірність результатів аналітичних досліджень. Засвідчено комплексним аналітичним дослідженням стандартного зразка піпекуронію можливість його ідентифікації за допомогою методів: якісних хімічних реакцій (із найбільш доступними реактивами, такими як: Маркі, родонід кобальту, Драгендорфа, Вагнера, йодоплатинат калію, Несслера), ІЧ-спектрометрії, мас-спектрометрії, високоефективної рідинної хроматографії з мас-спектрометричним та коронорозрядним детектуванням. Аргументовано доцільність комбінування методів, що дозволяє реалізовувати застосування аналітичної схеми методів дослідження, рекомендованої SWGDRUG. Констатовано необхідність, з огляду на те, що використання методів категорії B не є загальнодоступним, розроблення процесу дериватизації для дослідження похідних піпекуронію загальнодоступними методами: газовою хроматографією з мас-селективним детектуванням і тонкошаровою хроматографією з використанням різних видів сорбентів. Узагальнено результати, отримані під час апробації комплексного аналітичного дослідження піпекуронію за рекомендованою міжнародною схемою, і започатковано певні пропозиції, які можуть стати підґрунтям методики дослідження стандартного зразка піпекуронію фізико-хімічними методами для підтвердження аргументованості, достовірності, відтворюваності результатів його ідентифікації та достатності для підготовки науково обґрунтованого висновку судового експерта.

Загальновійськова підготовка громадян України в складних військовополітичних умовах сьогодення набуває першочергової ваги державного рівня. Важлива роль під час організації та здійснення такої підготовки належить військовим навчальним закладам Збройних Сил України, інших складових сил безпеки та сил оборони – формуванню компетентностей щодо порядку поводження (застосування) зі зброєю й саморобними вибуховими пристроями, дій на полі бою, надання домедичної та первинної психологічної допомоги, а також стійких морально-психологічних якостей, необхідних для захисту України. З метою досягнення запланованих результатів підготовки різних категорій громадян проводяться періодичні навчальні збори, заняття та курси. Значної уваги, поряд із загальною тактикою індивідуальних дій та у складі підрозділів у різних умовах обстановки, приділено заходам за видами бойового забезпечення. На прикладі різних видів навчальних занять за одним із видів бойового забезпечення дій підрозділів – хімічний, біологічний, радіологічнийта я дерний захист – подано характеристику пауз, що виникають під час викладення навчального матеріалу, виконання практичних завдань, проведення індивідуальних і групових консультацій, а також інструкторсько-методичних занять тощо. За результатами аналізу причин виникнення різних пауз запропоновано комплексну характеристику за видами та визначено основні напрями подальших наукових розвідок для вирішення питань їх навчально-методичного заповнення. Серед основних причин пауз виокремлено особливості особистостей суб’єктів загальновійськової підготовки: науково-педагогічного складу, інструкторів, технічного персоналу та тих, хто навчається, (компетентність, відчуття, сприйняття, пам’ять, атитюд і поведінка); актуальність, складність, практична спрямованість, методика викладання й обсяг навчального матеріалу; умови експлуатації навчально-технічної бази. Для подальших наукових розвідок запропоновано пошук заходів і засобів щодо евентуального заповнення зазначених пауз.

Стаття присвячена висвітленню проблем гігієни харчування на ІІ Українському санітарно-харчовому з’їзді в Одесі у 1936 р. Проблема споживання безпечних харчових продуктів була завжди актуальною для людства. Ця ж проблема потребувала негайного вирішення і в Україні у другій половині 30-х рр. ХХ ст. – в умовах пережитого голодомору і тогочасних змін державної політики країни. Саме через це питання поліпшення харчування почали розглядатися на Першому Всеукраїнському санітарно-харчовому з’їзді (1934 р.) і продовжувалися на ІІ Українському санітарнохарчовому з’їзді у 1936 р. в Одесі. З’ясовано, що в українській історіографії відсутнє наукове дослідження щодо ґрунтовного розгляду діяльності ІІ Українського санітарно-харчового з’їзду, котрий відігравав важливу роль для розвитку гігієни харчування як наукової, так і поліпшення практичної галузі в Україні у 1930-х роках. Метою дослідження є на основі доступних джерел і літератури розглянути питання гігієни харчування на ІІ Українському санітарно-харчовому з’їзді у 1936 р. Ця розвідка є однією зі складових, яка сприятиме кращому розкриттю проблеми розвитку гігієни як науки в Україні у міжвоєнний період 1921-1941 рр. Методологія даного дослідження ґрунтується на сукупності принципів об’єктивності, історизму та системного аналізу фактів і подій. Використано методи теоретичного дослідження, історіографічного, джерелознавчого та термінологічного аналізу. Встановлено, що ІІ Український санітарно-харчовий з’їзд 1936 р. підвів підсумки щодо гігієнічного стану підприємств харчової промисловості країни за останні три роки; визначив завдання подальшої гігієнізації виробництв на харчових підприємствах. Обговорено доповіді з питань санітарної характеристики і гігієнізації виробництв в окремих галузях харчової промисловості й окремих територіальних районах; торгівлі харчовою продукцією в Україні і завдання її санітарно-гігієнічного поліпшення; чергові питання гігієни громадського харчування; санітарно-гігієнічний контроль якості харчових продуктів; профіль і підготовка санітарно-харчових кадрів. Розглянуто науково-дослідні питання: пришвидшені методи хімічного дослідження харчових продуктів, бактеріоскопічні методи дослідження харчових продуктів, діагностика токсину ботулізму у харчових продуктах і корелятивний зв’язок фізико-хімічних і бактеріологічних показників у харчових продуктах. Обговорено зміни до санітарно-харчового законодавства країни: проект санітарно-харчового кодексу, питання нормування солей тяжких металів у харчових продуктах і нормативи санітарно-гігієнічної оцінки харчових продуктів. Опрацьовані питання впровадження дієтичних продуктів у виробництво харчової промисловості.

У зв’язку з необхідністю вирішення нагальних проблем освітньої діяльності, спричинених протиепідемічними та санітарно-гігієнічними заходами боротьби з коронавірусною інфекцією, вищі військові навчальні заклади (у тому числі й заклад вищої освіти Державної прикордонної служби України) перейшли на змішану форму проведення занять з усіма категоріями тих, хто навчається. Оптимізовані науково-педагогічним складом методики використання різноманітних платформ як Інтернету, так і внутрішніх мереж дозволяють достатньо ефективно забезпечувати опанування майбутніми офіцерами-прикордонниками військово-професійних компетентностей, визначених робочими програмами навчальних дисциплін й іншими нормативними документами, але таким чином характеризується навчальний процес переважно під час опрацювання курсантами та слухачами теоретичних аспектів матеріалу, що викладається. Контрольні заходи, спрямовані на перевірку якості засвоєння зазначених компетентностей, також можуть організовуватися й здійснюватися аналогічним чином – шляхом вирішення майбутніми офіцерами-прикордонниками тестових завдань різної складності. Обставини реалізації практично-прикладної складової освітнього процесу є кардинально іншими: під час практичних занять з військово-спеціальних дисциплін передбачено використання курсантами за призначенням навчально-матеріальних засобів. За таких особливостей керівник заняття з числа науково-педагогічного складу повинен особисто та із залученням помічників і технічного персоналу контролювати дотримання заходів безпеки, а також порядку використання зброї та військової техніки, засобів індивідуального та колективного захисту, носимого та возимого шанцевого інструменту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, засобів спостереження та зв’язку, імітаційних і бойових вибухових речовин тощо. Ці заняття характеризуються й наявністю тактичної обстановки, розробленої з метою створення ситуацій невизначеності, швидкоплинності, раптовості, максимального наближення до реальних умов бойових дій окремих військовослужбовців і підрозділу в цілому. Таким чином, дистанційні освітні заходи в контексті різних видів практичних занять з навчальної дисципліни «Основи бойового забезпечення» мають низьку ефективність, а також дуже складні як для педагогів, так і для курсантів. Проведення переважної більшості таких занять без контактної участі науково-педагогічного складу є взагалі неможливою.

Відзначається, що агресія з боку Російської Федерації стала суттєвою несподіванкою для українського суспільства, а сучасний російсько-український конфлікт має офіційний статус АТО, але, на жаль, це єдина можливість охарактеризувати «гібридну війну» на правовому рівні. Аналізуючи ступінь наукової розробки дослідження проблеми, констатуємо, що загалом у політичній науці обмаль наукових розвідок щодо поняття «гібридна війна». Застосовуючи системний та історичний підходи до аналізу поняття «гібридна війна», наголошено на необхідності комплексного підходу до вивчення зазначеного явища. Указано, що для вирішення конфліктних питань або задоволення геополітичних інтересів виступати відкрито для держави-агресора стало досить невигідним в економічному та небезпечним у політичному плані, тому наприкінці XX ст. людство зіткнулося з новим способом ведення збройних конфліктів, що отримало неофіційну назву «гібридною». Цей термін пояснює нову військову стратегію, яка поєднує в собі «звичайну війну», «малу війну» та «кібервійну» і служить для поєднання дій із залученням ядерної, біологічної, хімічної зброї та засобів інформаційної війни. Застосовуючи сучасні підходи до вивчення феномену «гібридної війни», інтерпретуємо це явище як сукупність заздалегідь підготовлених та оперативно реалізованих державою дій військового, дипломатичного та інформаційного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. При цьому важливе значення має відсутність необхідності в розробці нових систем зброї й військової техніки. Гібридна війна включає реалізацію комплексу гібридних загроз різного виду, а саме: традиційні, нестандартні, масштабний тероризм, а також підривні дії, у ході яких використовують інноваційні технології для протидії військовій силі супротивника, такі як масовані кібератаки, підривні дії в енергетичній, економічній сферах тощо. Зазначено, що відмінність між класичними війнами та гібридними полягає не лише в способі їх ведення, а й у засобах та цілях, які переслідує агресор, оскільки метою «гібридної війни» є не контроль території, а економічна та політична дестабілізація держави, тримання в страху населення в цілому, яке проживає за межами безпосереднього конфлікту. Дестабілізація країни в усіх цих аспектах удається завдяки терористичним і диверсійним актам, активній пропаганді серед місцевого населення, ведення повномасштабних бойових дій на певній території країни, а кінцевою метою є схилення легального уряду країни до вигідних для агресора дій або його зміни. Усі вищевказані етапи підготовки та реалізації військових дій неможливі без участі засобів масової комунікації, які безпосередньо є технологічним інструментом організації та проведення «гібридних війн».

Досліджується якість інформації, яка отримується від бортових приладів під час радіаційної розвідки місцевості. Розглядаються основні інструментальні похибки вимірювання рівнів радіації існуючими засобами радіаційної розвідки, які значно знижують повноту (якість) виявлення радіаційної обстановки у сучасних умовах.