Добірка наукової літератури з теми "Ремісники"

Проаналізовано окремі аспекти наукової спадщини Платона з огляду на його узагальнювальні ідеї, які оформлені у вчення про державу, правову систему, соціальну справедливість, затребуваність конструктивного набору «золотої середини», «найбажанішу» модель соціальної структури, процеси виховання, гендерну рівність, аксіологічну ієрархію масової свідомості, несприйняття контрастної бідності та багатства, переваги і недоліки найпоширеніших форм державного правління. Зокрема, увагу сфокусовано на найприкметніших епізодах його біографії, абсолютній вірі філософа у просвітницьку місію та прогресивний характер наукового знання. Акцентовано на освітній діяльності Академії, яка була заснована філософом і налічує майже тисячолітню історію, та її випускниках: Лікурзі, Арістіппі, Антисфені, Аристотелі. Особливо зауважено постать Лікурга, який, на нашу думку, найповніше намагався втілити у Спарті окремі ідеї філософського вчення Платона. Крім того, зазначено сильні сторони і недоліки демократії. Деталізовано думки класика щодо небезпеки та патогенної природи тиранії, тимархії й олігархії. Окрему увагу зосереджено на утопії Платона стосовно побудови «ідеальної держави». Її основа, на думку дослідника, має бути структурно ізоморфною розумній душі, тобто три соціальні стани суспільства – правителі-мудреці, воїни, ремісники-землероби – мають бути конгруентними трьом частинам душі – мудрій, вольовій і бажаючій/пристрасній. Зауважено, що, попри аристократичне походження Платона та його апологетику рабовласницького порядку, він переймався у своїх дослідженнях долею та поневіряннями звичайної людини. Філософ проєктував «ідеальну державу» з огляду саме на її інтереси. Водночас панорамно висвітлено соціально-економічні думки Платона стосовно приватної власності, розподілу праці, різноманітних форм господарської девіації тощо. Зроблено висновок щодо утопічності та суперечливого характеру деяких ідей ученого, але одночасно підкреслено актуальність його бачення окремих термінальних і інструментальних цілей у процесах державного будівництва. Ідеться насамперед про прагнення до досягнення загально блага суспільства (тобто врахування інтересів усіх громадян держави), несприйняття принципів спадкоємності соціального (класового) статусу, а також значущості та затребуваності у масовій свідомості цінностей меритократії.

Статтю присвячено дослідженню форм назви ремісника platner і pletner “коваль, що кує панцирі і лати” у німецькій, польській, українській та білоруській мовах. Розглянуто історію вивчення цих форм назви ремісника, визначено недоліки попередніх розвідок й окреслено методи дослідження. Також проаналізовано ареал їхнього поширення у різних групах німецьких діалектів XIII–XVI ст., встановлено їхні німецькі діалектні витоки і форми поширення у слов’янських мовах на основі пи- семних пам’яток XIV–XVII ст. Звернуто увагу на фонетичну, морфологічну і семантичну асиміляції запозичених форм у слов’янських мовах і при цьому розмежовано ті фонетичні та морфологічні процеси, що відбулися ще у німецькій мові й задокументовані пам’ятками польської, української і білоруської мов, а також ті, що відбулися вже у слов’янських мовах. Ключові слова: назва ремісника, запозичення, асиміляція, німецькі діалекти, міжмовні контакти, історія мови.

Стаття розкриває особливості торговельних зв’язків на теренах Центрально-Східної Європи середньовічної доби в аспекті русько-чеських міжкультурних контактів. На основі письмових джерел і речових археологічних знахідок з’ясовано роль обох держав у процесах товарообміну, визначено географічні координати торговельно-економічної діяльності, розкрито характер експортно-імпортного товару, проаналізовано художні особливості ремісничих виробів, що становили основну частку предметів торгівлі. Розглянуто артефакти широкого спектру, які засвідчують взаємозв’язки Чехії та Західної Русі, зумовлені економічними і культурними контактами. Проаналізовано художньо-стилістичні особливості багатьох ремісничих виробів, які складали імпорт, визначено аналогії та ареал їх поширення.

The article analyses the situation in Polish art education after 1990. It is indicated that higher art education in Poland can be obtained in eighteen universities and five affiliates in eleven Polish cities. The complex situation of higher art education is examined. The role of applied arts is noted.