Добірка наукової літератури з теми "Режим державної таємниці"

Харченко Н. В. Організаційно-правові засади охорони державної таємниці в Укра- їні. – Стаття. З огляду на чинне законодавство України проаналізовано визначення поняття держав- ної таємниці, визначено порядок обов’язку держави здійснювати контроль за інформацією, зарахованою до державної таємниці. На підставі Закону України «Про службу безпеки України» та з метою охорони державної таємниці законодавчо закріплено за Службою без- пеки України обов’язок здійснювати забезпечення охорони державної таємниці. Дослідже- но, що органи державної влади та підприємства, установи або організації, що здійснюють діяльність, пов’язану з державною таємницею, з метою забезпечення режиму секретності створюють на правах окремих підрозділів режимно-секретні відділи, які безпосередньо ке- руються керівником відповідних державних органів. Важливо усвідомлювати ймовірність витоку інформації, адже втрата чи витік зазначеного виду інформації несе загрозу для національної безпеки держави. Саме тому державна політика країни щодо забезпечення державної таємниці ставить на меті своєчасне виявлення джерел реальних і потенційних загроз у цій сфері, не від’ємною діяльністю цього напряму є аналіз причин виникнення, спосіб нейтралізації й попередження таких випадків. Підкреслюючи важливість Служби безпеки України, слід зазначити, що правоохоронний орган контролює стан охорони дер- жавної таємниці в усіх державних органах та підприємствах, установах або організаці- ях, що здійснюють діяльність, пов’язану з державною таємницею. Безпосередньо Служба безпеки України має право здійснювати офіційні перевірки за додержанням стану охорони державної таємниці та за результатом цієї перевірки фіксувати порушення в акті перевірки, що містить позитивний або негативний відгук про стан якості за додержанням відповідних вимог, зауваження, що містяться в актах перевірки, є обов’язковими до усунення.

У статті ґрунтовно досліджено положення Кримінального процесуального кодексу України стосовно кримінального провадження, яке містить відомості, що становлять державну таєм- ницю. Розглянуто особливості правового регулювання зазначеного провадження, переліче- но правові заходи забезпечення захисту державної таємниці, а також визначено проблеми правової охорони інституту державної таємниці під час досудового розслідування. Окреслено основні умови доступу учасників кримінального провадження до відомос- тей, що становлять державну таємницю, а також проблематику збереження таких відо- мостей. Розглянуто питання вжиття слідчим, прокурором, судом заходів, спрямованих на запобігання розголошенню інформації, що становить державну таємницю, та її матеріаль- них носіїв. Установлено характерні законодавчі особливості процедури здійснення досудового роз- слідування та судового провадження щодо відомостей, які становлять державну таємницю, і проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю, з’ясовано відповідальність учасників кримінального провадження в разі її розголошення. Зазначено, що однією з гарантій збереження державної таємниці є проведення досудового розслідування з дотриманням вимог режиму секретності. Констатовано, що незважаючи на вагомий внесок учених у кримінально-процесуальну та правоохоронну практику, натепер залишаються все ще невирішеними деякі питання, що виникають під час кримінального провадження, яке містить відомості, що становлять дер- жавну таємницю, що має негативний вплив на її збереження. У статті висвітлено прогалини чинного законодавства в частині, що стосується ефектив- ності кримінально-правових норм, якими визначено порядок охорони відомостей, що ста- новлять державну таємницю. На підставі досліджень теоретичних положень охорони відо- мостей, які становлять державну таємницю, на всіх стадіях кримінального провадження запропоновано шляхи вдосконалення чинного кримінального процесуального законодав- ства, які сприятимуть збереженню й охороні державної таємниці під час кримінального про- вадження.

У статті зроблено висновок про те, що загальним трендом національного законодавства багатьох країн є встановлення балансу між правилом конфіденційності щодо інформації про стан здоров'я пацієнта і заходи з охорони здоров'я і безпекою власне пацієнта та третіх осіб. Визначено ключові орієнтири, які обов'язково повинні враховуватися під час подальшого вдосконалення національного законодавства щодо забезпечення конфіденційності інформації у сфері охорони здоров'я, - це пріоритетність прав, свобод і законних інтересів особи у поєднанні зі спробою зробити охорону здоров'я громадян, медичну сферу у цілому високоякісною, висо-котехнологічною та відповідною найкращим світовим практикам і вимогам міжнародних нормативно-правових актів у відповідній сфері. Лікарська таємниця належить до одного з видів професійної таємниці і є самостійним видом інформації з обмеженим доступом, який відносять як до конфіденційної інформації, так і до охоронюваної законом секретної інформації, яка не становить державну таємницю. Виділення лікарської таємниці в самостійну групу сприяє встановленню єдиного правового режиму охорони відомостей, її складників, який не тотожний жодному іншому правовому режиму інформації з обмеженим доступом. Ключові орієнтири, які, на нашу думку, обов'язково повинні враховуватися під час подальшого вдосконалення національного законодавства щодо забезпечення конфіденційності інформації у сфері охорони здоров'я, - це пріоритетність прав, свобод і законних інтересів особи у поєднанні зі спробою зробити охорону здоров'я громадян, медичну сферу у цілому високоякісною, високотехнологіч-ною та відповідною найкращим світовим практикам і вимогам міжнародних нормативно-правових актів у відповідній сфері.

Дослідження масових репресій сталінського режиму привертає увагу суспільства вже 60 років, починаючи з проголошення М. С. Хрущовим таємної доповіді про культ особи Сталіна на XX з'їзді ЦК КПРС. Реальні масштаби злочинів, скоєних тоталітарною державою в умовах абсолютної таємниці, стали остаточно відомими під час другої кампанії десталінізації, здійсненої М. С. Горбачовим в роки перебудови. Проте, фактично лише незалежній Україні створено реальні умови для всебічного вивчення пов'язаних з масовими репресіями історичних джерел і виявлення повної картини фізичних та моральних втрат українського народу, який опинився в епіцентрі сталінських репресій. Тяжкою спадщиною цієї доби є масові репресії, які чинились сталінським режимом та його провідниками на території України, зокрема на Півдні. Дослідження репресій дає змогу збагатити історичну науку новим оригінальним і фактичним матеріалом, аргументовано викрити злочинну діяльність Й. Сталіна, його оточення та створеної ним репресивно-каральної машини. У роки розбудови Української держави виключно важливим є процес переосмислення багатьох проблем історії України. Лише з урахуванням минулого, в тому числі і тих драматичних подій, які принесли репресії, українське суспільство може йти в майбутнє. Ключові слова: Сталінські репресії, Миколаївщина, Одещина, інтелігенція, концтабори, тоталітарний режим.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2020. Дисертаційне дослідження спрямоване на створення авторського варіанту типології адміністративно-правових режимів. У межах дослідження створено алгоритм типології адміністративно-правових режимів. Визначено характерні ознаки правових режимів та запропоновано авторське визначення поняття «правовий режим». Вказано на характеристики адміністративно-правових режимів та запропоновано авторське визначення поняття «адміністративно-правовий режим». На підставі аналізу правової доктрини виділено основні та додаткові критерії типології адміністративно-правових режимів. Основними критеріями типології адміністративно-правових режимів є підстава введення в дію режиму, мета запровадження режиму, засоби забезпечення режиму, носії режиму та результат впливу режиму на обсяг прав людини. Виділено п’ять типів адміністративно-правових режимів: надзвичайні режими, установчі режими, предметні режими, контрольно-сервісні режими, пільгові режими. Надано характеристику виділених типів адміністративно-правових режимів. На підставі типологічних характеристик адміністративно-правових режимів сформульовано пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства.