Добірка наукової літератури з теми "Підготовка сучасного спеціаліста"

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

Актуальність теми дослідження. Проблема підвищення рівня термінологічної компетентності фахівця з фізичного виховання на сьогоднішній день набуває особливого значення, що обумовлюється як викликами сучасного суспільства так і новим розумінням фізкультурно-оздоровчої роботи. Постановка проблеми. Підготовка висококваліфікованого та конкурентоспроможного спеціаліста будь-якого фаху у сучасних умовах розвитку українського суспільства передбачає набуття ним обов’язкових знань та умінь із галузі фізичного виховання. Реалізацію цього завдання цілком покладено на фахівців з фізичного виховання, які повинні мати високий рівень професійної компетентності. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання сутності і змісту термінологічної компетентності фахівців з фізичного виховання розглядалися такими вітчизняними дослідниками як В. Арефьєв, В. Шегімага, І. Терещенко, Р. Райтер, Ю. Салямін (гімнастична термінологія), В. Арефьєв, Б. Шиян, О. Худолій, В. Айунц (теорія і методика підготовки фахівців з фізичного виховання), Б. Шиян, В. Гетман, Ю. Новицький, В. Акімова, І. Вржеснєвський, Г. Вржесневська, Н. Турчина, Е. Черняєв (методика проведення занять з фізичного виховання у ВНЗ) та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Малодослідженим залишаються теоретичні та практичні аспекти реалізації термінологічної компетентності фахівців з фізичного виховання у процесі фахової діяльності. Постановка завдання полягає у визначенні основних недоліків термінологічної компетентності фахівців з фізичного виховання, що виявляються у процесі фахової діяльності та наданні рекомендацій щодо їх усунення. Виклад основного матеріалу. Вивчення термінологічної компетентності фахівця з фізичного виховання як важливої складової його професійної компетентності обумовлене застосуванням єдиного підходу до використання гімнастичної термінології у фаховій діяльності відповідно до вимог, що висуваються до неї. Уніфікація термінологічної компетентності фахівця з фізичного виховання дозволить підвищити рівень професійної компетентності та професійно-педагогічного саморозвитку, забезпечити стабільну результативну фахову діяльність. Висновки. Осмислення та свідоме використання коректних термінологічних назв і термінів дозволить підвищити рівень мовно-термінологічного компоненту професійної компетентності фахівців з фізичного виховання.

У статті розглянуто концептуальні засади неперервної професійної підготовки в практиці фармацевтичної діяльності. Проаналізовано чинні нормативні кваліфікаційні характеристики професійної діяльності спеціалістів фармацевтичної сфери; наукові праці, в яких висвітлювалися проблемні питання щодо професійної підготовки. Розкрито основну складову професійної діяльності фармацевтів. У наукових дослідженнях науковця І. Бойчука зазначено, що професійна підготовка спеціалістів фармацевтичного профілю базується на оволодінні продуктивними знаннями, уміннями та навиками з метою гармонійного розвитку професійної самореалізації особистості. Проаналізувавши наукові педагогічні джерела, термін «професійна підготовка» окреслюємо як цілісний процес формування професійних знань, умінь і навичок, практичного досвіду і належних етичних норм поведінки, за допомогою яких реалізується ефективна професійна діяльність. А інші вчені вбачають значення такої професійної підготовки у здобутті фахівцем професійної освіти, в результаті чого відбувається оволодіння продуктивними знаннями, інтегративними уміннями та формування важливих індивідуально-професійних якостей.На основі аналізу наукових досліджень виокремлено ряд основних завдань неперервної професійної освіти. Сформовано професійну модель фахівця фармацевтичного профілю. Є підстави вважати, що модель особистості спеціаліста фармацевтичного профілю має включати опис системи його якостей, які забезпечують ефективну реалізацію професійних завдань, а також його саморозвитку, враховуючи динамічність розвитку індивіда, майбутньої професійної діяльності. Таким чином, формування цієї моделі стає основною метою професійної неперервної підготовки. Таким чином, професійна модель фармацевта акцентує увагу науково-педагогічних працівників на вдосконаленні їхньої професійної підготовки у системі неперервної освіти, яка є найважливішою на сучасному етапі розвитку фармацевтичної сфери.

У статті аргументовано доцільність поглибленого вивчення проблеми професійної мобільності у підготовці майбутніх фахівців сестринської справи. Теоретичний аналіз наукових літературних джерел засвідчив, що вітчизняні та закордонні дослідники поглиблено вивчають різні аспекти підготовки майбутніх фахівців до професійної мобільності. Актуальною є проблема підготовки до професійної мобільності майбутніх фахівців сестринської справи. Адже потреба у кваліфікованих медичних сестрах є гострою в Україні та в багатьох інших країнах на сучасному етапі розвитку суспільства.Якісна професійна робота сучасних медичних сестер залежить від того, який кваліфікаційний рівень вони здобувають у медичних закладах вищої освіти: молодші спеціалісти, бакалаври, магістри сестринської справи. Прагнення і готовність медичної сестри до професійного зростання (молодший спеціаліст – бакалавр – магістр) є показником вертикального аспекту професійної мобільності.Сфера професійної діяльності сестринського персоналу відзначається широкою палітрою функціональних обов’язків і специфікою роботи в певному відділенні лікувального, профілактичного чи поліклінічного закладу. Функціональні обов’язки медичної сестри в дитячій лікарні або в хірургії відрізняються від роботи медсестри в поліклініці, чи в геріатричному центрі, чи в стоматологічному кабінеті тощо. Готовність медсестринського персоналу до зміни місця професійної діяльності свідчить про горизонтальну професійну мобільність. Саме творчий підхід до кваліфікованого виконання професійних функцій на робочому місці та прагнення до професійного зростання, самовдосконалення і професійного розвитку свідчить про сформованість у медичної сестри горизонтальної та вертикальної професійної мобільності. Роль викладача полягає в мотивації студентів медичних закладів вищої освіти до розширення власних можливостей професійної мобільності.Перспективи подальших наукових розвідок полягають у розробці інноваційних методик мотивації майбутніх молодших спеціалістів сестринської справи в медичних коледжах до професійної мобільності.

На етапі реформування та стрімкого розвитку сучасної медицини важливе значення має впровадження нових підходів до вивчення діагностично-лікувального процесу та новітніх інформаційних технологій. Цей процес повною мірою реалізується в післядипломній медичній освіті. Управління якістю післядипломної освіти передбачає формування чітких засобів, форм і методів навчання на всіх етапах підготовки спеціалістів. Кваліфікована підготовка лікарів-інтернів є важливим завданням сучасної післядипломної освіти. З’являються нові вимоги до програми підготовки лікарів-інтернів з використанням у процесі підготовки сучасних інноваційних технологій. Зазначені у статті форми покращення ефективності сучасної післядипломної освіти із застосуванням сучасних інноваційних технологій допоможуть суттєво покращити результативність засвоєння як теоретичної, так і практичної частини підготовки по кожній лікарській спеціальності.

У статті йдеться про проблеми та перспективи формування відкритого, особистісно орієнтованого освітнього середовища на основі актуалізації інтеграційних процесів, найбільш значущих зв’язків та залежностей у контексті компетентнісної системи сучасної освіти (загальної, професійної, післядипломної). Аналізується сутність освітнього середовища як взаємодії внутрішньо та зовнішньо відкритих освітніх середовищ. Представлені провідні дезінтеграційні процеси, що обумовлені традиційною інформаційно-репродуктивною системою професійної підготовки спеціаліста та базові засади активізації інтеграційних процесів в контексті цілісного відкритого освітнього середовища сучасного навчального закладу.

Анотація. У статті висвітлюються особливості підготовки менеджера маркетингових комунікацій в реаліях сучасного соціокультурного простору. Актуальність роботи полягає у зміні пріоритетів навчального кластеру для економічних дисциплін за нових умов функціонування ринкових складників. Пандемія COVID-19 стала своєрідним стимулом для розробки та впровадження нових моделей маркетингових комунікацій. Як наслідок, програми та курси для спеціалістів цього фаху також потребують трансформації. Формування необхідних знань, умінь і навичок для фахівця економічної сфери передбачає дотримання кількох ключових настанов, серед яких відзначимо: динамічність навчальних програм, синергетичний складник міждисциплінарного підходу, безперервність фахової підготовки, орієнтація на підвищення ефективності роботи, баланс між економічною вигодою та морально-етичними цінностями. Здобуття фаху менеджера маркетингових комунікацій передбачає отримання базової економічної освіти та постійне удосконалення своє кваліфікації у відповідності до практичної діяльності. Метою статті є розробка актуального формату організації навчання та підвищення кваліфікації для спеціалістів економічного профілю. Використання методу порівняльного аналізу та синергетичної методології забезпечує різностороннє дослідження проблеми підготовки менеджерів маркетингових комунікацій. Потреба в нових форматах торгівельної активності породжує попит на фахівців з новими професійними здібностями, здатними демонструвати ефективність в роботі. Відтак, освітній економічний кластер активізує увесь свій методологічний арсенал для розробки нових навчальних курсів підготовки не просто працівника, а лідера в менеджерській ланці. Актуальні маркетингові знання стають основою для успішної професійної діяльності спеціаліста менеджерського кластеру економічної сфери. Ключові слова: економічна освіта, маркетингові комунікації, маркетологічні тренінги, менеджер, реклама. Формул: 0; рис.: 1, табл.: 1, бібл.: 15.

У статті розглянуто актуальні проблеми сучасної вищої освіти й приведення її у відповідність до потреб інтеграції світового та європейського освітніх процесів. Акцентовано на тому, що формування професійно-термінологічної компетентності майбутніх спеціалістів зумовлено когнітивними процесами в сучасному науковому пізнанні. У сучасному суспільстві до підготовки фахівців висуваються певні «компетенції», необхідні для досягнення значних успіхів у професійній діяльності. Досліджено компоненти, що стосуються професійної реалізації та розвитку майбутнього фахівця, його здатності засвоювати нові знання з подальшим їх практичним застосуванням.

У статті обґрунтована суть проблеми підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне і професійне зростання, уміє досягти нових педагогічних цілей. Сучасному вчителеві необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя, які висувають нові вимоги до професійної компетентності вчителя. В той же час сучасним студентам – представникам нової генерації вчителів – прийдеться на практиці розв’язувати більш складні задачі, ніж їх попередникам, вони повинні бути готовими зіткнутися з проблемами постійного ускладнення змісту освіти, з потребами гарантування високого рівня освітніх стандартів, самостійної постановки і розв’язання творчих і дослідницьких завдань; безперервного оволодіння прогресивними технологіями навчання і виховання, новими досягненнями вітчизняного і зарубіжного досвіду. Їх діяльність має відбуватися в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі. Вчені підкреслюють, що в умовах переростання постіндустріального суспільства в інформаційне перед системою освіти постають нові завдання, пов’язані з виробленням педагогічної стратегії в умовах масової комп’ютеризації та інформатизації всіх аспектів життя. Новий етап розвитку інформаційного суспільства вимагає від освітньої сфери підготовки інформаційно грамотного спеціаліста, готового до повноцінної взаємодії з сучасною медіасистемою. З XXI століття інформатизація суспільства набуває все більшого поширення. Медіа відіграє важливу роль у нашому житті і змінює спосіб спілкування, спосіб обміну інформацією та даними, залучає більшість професій, особливо викладачів та студентів. Але сьогодні, внаслідок пандемії у світі, функція медіа трансформувалась і зросла, оскільки вона виступає головним посередником в обміні інформацією в освітньому процесі. Саме тому існує нагальна потреба у цілеспрямованій підготовці майбутніх учителів до вмілого використання засобів масової інформації.

Метою статті є обґрунтування значущості використання народної культурної спадщини та народних традицій під час навчання медіадизайнерів та виховання творчої молоді в дусі патріотизму. Статтю присвячено питанню фахової підготовки медіадизайнерів у контексті вивчення культурної спадщини українського народу, застосування народних культурних надбань для втілення у сучасних дизайн-проєктах. Розглянуто влив народної культури на становлення творчої особистості в сучасному мистецтві та під час підготовки фахівців творчих професій. Проаналізовано стан розвитку культурного складника сучасного навчального процесу та заходи для поліпшення професійного та духовного рівня дизайнерів. Виявлено дефіцит знання власної культури серед творчої молоді ще до процесу фахової підготовки через брак інформації про власну культуру та народні традиції, нехтування важливістю цього складника або неправдивість чи викривлення цієї інформації. Відродження інтересу до культури власного народу заохочує дизайнерів використовувати творчі, культурні надбання у власних проєктах. З’ясовано, що існує творчий інтерес до народної культури України серед молодих митців сучасності, що доводить важливість творчого зв’язку поколінь, де духовність є вирішальним чинником культурного середовища, сприяє створенню медіапростору, що відповідає високим моральним принципам та формуванню здорового художнього смаку. Результатом дослідження процесу фахової підготовки є актуальність поєднання професійного складника фахівців медіадизайну зі знанням народної культури та культурної спадщини українського народу під час навчального процесу. Застосування сучасних можливостей спрямовуються на поглиблення знань власної культури, підвищення вимог до творчих завдань у контексті відповідності моральним принципам на основі вивчення культурної спадщини українського народу. Доведено, що розуміння народного мистецтва, застосування культурних надбань, користування народною спадщиною забезпечують високі творчі досягнення під час фахової підготовки та відповідальне ставлення до дизайн-проєктів.

Оволодіння професійною термінологією є однією з проблем сучасної педагогічної освіти та визначає рівень професійно-термінологічної компетентності майбутнього спеціаліста. Метою дослідження є виявлення сутності та поетапності термінологічної роботи з опанування біологічної терміносистеми. Проаналізовано зміст, призначення та особливості застосування основних форм та методів термінологічної роботи на різних етапах опрацювання терміносистеми в ході фахової підготовки майбутнього вчителя біології.