Добірка наукової літератури з теми "Психодіагностичний комплекс"

У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження особливостей майбутніх фахівців з різним рівнем комунікативної толерантності. У нашому дослідженні комунікативна толерантність розглядається як важлива частина навчального процесу для підготовки майбутніх фахівців. Комунікативна толерантність як одна з найважливіших і дуже інформативних рис людини є «збірною», оскільки в ній відбиваються фактори долі і виховання, досвід спілкування, культура, цінності, потреби, інтереси, настанови, характер, темперамент, звички, особливості мислення і, звичайно, емоційний стереотип поведінки. Вибірку дослідження становили 54 особи – студенти факультету дошкільної педагогіки та психології Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. Психодіагностичний комплекс становили традиційні, стандартизовані психодіагностичні методики: «Методика діагностики загальної комунікативної толерантності» (В.В. Бойко), «Фрайбурзький особистісний опитувальник» (FPI) (В. Фаренберг, Х. Зарг і Р. Гампел). Проведений кореляційний аналіз показав наявність значущих зв’язків між показниками комунікативної толерантності та показниками факторів особистості, що показує взаємопов’язаність таких феноменів і підтверджує, що кожний з них має свої специфічні характеристики і відповідно реалізує свої функції. За допомогою методу «асів» були виділені досліджувані з певними проявами комунікативної толерантності, а саме: групи осіб з високим та низьким загальним рівнем комунікативної толерантності. У результаті якісного аналізу було надано психологічну характеристику майбутнім фахівцям, які різняться за рівнем комунікативної толерантності.

Актуальність вивчення депресивних розладів обумовлена, з одного боку, їх поширеністю, а з іншого – їх медико-соціальними наслідками: суїцидальна поведінка, зниження соціального функціонування та якості життя. Мета – визначити соціально-демографічні та клініко-анамнестичні предиктори когнітивних порушень при депресіях різного ґенезу. Матеріал і методи. Було обстежено 362 пацієнтів із когнітивними порушеннями при депресивних розладах: 123 пацієнти з рекурентними депресивними розладами (РДР), 141 пацієнт з біполярними афективними розладами (БАР) та 98 осіб з пролонгованою депресивною реакцією (ПДР). Використовували комплекс методів дослідження: клініко-психопатологічний, психодіагностичний (тест запам’ятовування 10 слів А. Р. Лурія) та статистичний. Результати. Були визначені соціально-демографічні та клініко-анамнестичні предиктори когнітивних порушень при депресіях різного ґенезу, які в перспективі можуть бути діагностичними критеріями при проведенні диференційної діагностики. Висновки. Встановлені особливості мнестичних порушень при різних типах депресивних розладів: при РДР мнестичні порушення окреслювались зниженням рівня короткострокової пам’яті (4,32 бала) та переважанням помірних порушень відстроченого відтворення (50,41 %); при БАР мнестичні порушення визначались зниженням рівня короткострокової пам’яті (4,52 бала) та переважанням середнього та зниженого рівнів відстроченого відтворення (49,65 та 21,99 % відповідно); при ПДР відзначався нормативний рівень короткострокової пам’яті (5,37 бала) та переважання високого рівня відстроченого відтворення (58,16 %).

У статті розглянуті результати дослідження особливостей когнітивної регуляції вибору особистості, яка приймає рішення. Представлені результати теоретичного аналізу проблеми «раціональності» і «рефлексивності», у тому числі в психології прийняття рішень. Показана роль раціональності прийняття рішень особистістю в системі «людина – професія – суспільство», висвітлюються погляди вчених на роль рефлексивності в прийнятті рішень професіоналом. Установлено, що раціональність, рефлексивність і показники прийняття рішення є взаємозалежними. Показано, що раціональність і рефлексивність прискорюють активацію особистісних ресурсів в ситуації невизначеності й ризику. Вказується, що домінування раціональності в ситуації вибору (у взаємодії з рефлексією) забезпечує можливість не тільки прогнозувати наслідки реалізації ухваленого рішення, але й оцінювати їхню корисність для особистості. Сконструйований психодіагностичний комплекс, який містить: методику «Особистісні чинники прийняття рішень» (Т. В. Корнілова); методику «Визначення рівня розвитку рефлексивності» (А. В. Карпов); «Індикатор типу особистості» (І. Майєрс, К. Бриггс); процедуру «Мультидимензіональні шкали рішимості» (О. І. Санніков). Проведена статистична обробка даних з використанням комп'ютерної програми SPSS 13.0 for Windows. Використовувалися як кількісний (кореляційний), так і якісний (метод «асів» і метод «профілів») аналізи даних. Виявлені статистично значимі взаємозв'язки між показниками раціональності, рефлексивності й рішимості особистості. Представлений опис психологічних характеристик рішимості осіб з високим рівнем раціональності й рефлексивності. Проведено порівняння особливостей рішимості в осіб з різним рівнем «раціональності» і «рефлексивності»: обачність в аналізі ситуації, відсутність стрімкості в змінах тактики пошуку ефективного варіанту, далекоглядність в оцінці його наслідків, а також асертивність у виборі шляху досягнення кінцевої мети значною мірою властива особам, які схильні до раціональних рішень. Показано, що для осіб з домінуванням «рефлексивності», характерні більш високі значення показників рішимості (гнучкості, ризикованості, авантюрності й незалежності прийняття рішень). Доведено, що раціональність і рефлексивність є ресурсами рішимості й визначають її специфіку. Акцентується увага на тому, що вони виконують крім ресурсної функції, функцію когнітивної регуляції вибору особистістю. Ключові слова: раціональність,рефлексивність, рішимість особистості, прийняття рішень, когнітивна регуляція вибору.

У статті викладено комплекс апробованих психодіагностичних методик, які можуть застосовуватися в межах психологічного забезпечення професійної діяльності особового складу на етапах професійно-психологічного відбору, перед вибуттям у район виконання завдань за призначенням, під час виконання завдань за призначенням і після повернення із зони бойового конфлікту в пункт постійної дислокації. Діагностика військового персоналу – сфера, в якій працює близько 1 500 фахівців. Практично з усіма категоріями військовослужбовців здійснюються заходи психологічної діагностики, результати якої мають серйозні наслідки як для кожного індивіда, усього підрозділу, так і для Збройних Сил України загалом. Використання надійних, валідних психодіагностичних методик та обґрунтованих процедур складання психологічного висновку допоможе фахівцям уникнути широко розповсюджених помилок у процесі їх професійної діяльності.

Згідно з сучасними поглядами на депресивні розлади, метою реабілітації необхідно вважати попередження рецидивів, досягнення та підтримання найможливішого рівня соціального функціонування для конкретного пацієнта, що передбачає після досягнення ремісії продовження терапії, в тому числі з урахуванням резидуальної симптоматики. Мета дослідження – розробити комплексну диференційовану систему реабілітації депресивних розладів з урахуванням клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей їх перебігу та стандартів терапії. Матеріали і методи. Обстежили 122 пацієнтів із депресивними розладами. Із загальної кількості обстежених 40 осіб були із депресивними епізодами (F 32.0, 32.1, 32.2), 44 – із рекурентними депресивні розладами (F 33.0, 33.1, 33.2), 38 пацієнтів – із дистимією (F 34.1). Діагноз депресивних розладів було встановлено з урахуванням критеріїв МКХ-10. Для проведення дослідження використовували клініко-психопатологічний, психометричний (шкалу Гамільтона (HDRS), шкалу депресій центра епідеміологічних досліджень (CES-D)), психодіагностичний (методику E. Heim для визначення провідних копінг-стратегій, методику “Семантичний диференціал часу”, “Тест самоактуалізації”) методи. Результати досліджень та їх обговорення. Система заходів реабілітації включала медико-психіатричну, психотерапевтичну та соціальну складову й охоплювала стабілізувальний та профілактичний етапи терапії. Медико-психіатрична складова реабілітації включала в себе психофармакотерапію, спрямовану на стабілізацію стану хворих, купірування виражених поведінкових порушень, призначення препарату тривалої терапії. Основними завданнями психотерапевтичної складової реабілітації були: запобігти інвалідизації, розпаду сім’ї, розриву соціальних зв’язків, зберегти соціальне функціонування пацієнта, допомогти в подоланні почуття провини, безнадійності, неприязні. Психосоціальна складова реабілітації була спрямована на удосконалення соціальних навичок пацієнта, розширення кола сприйняття і міжособистісного спілкування (вироблення адекватних форм поведінки, тренування спілкування і підвищення впевненості в собі). Найефективнішими методами для цієї категорії хворих були групова когнітивно-поведінкова психотерапія, група взаємодопомоги й арт-терапія. При виборі технік когнітивно-поведінкової терапії застосовувався диференційований підхід, що спирався на виділення мішеней психотерапевтичного впливу окремо для депресивних епізодів, рекурентних депресивних розладів та дистимії залежно від вираженості та комбінації порушень у специфічних проблемних зонах. Висновки. Застосування комплексної диференційованої системи реабілітаційних заходів у роботі з пацієнтами з депресивними розладами, які базуються на урахуванні особливостей перебігу сучасних депресивних розладів та спираються на стандарти терапії, дає можливість підвищити ефективність надання допомоги для цієї категорії пацієнтів.

У статті проаналізовано профілізацію як понятійну категорію. Розглянуто характеристику та основні умови профільного навчання в загальноосвітній школі, всі його недоліки та перспективи розвитку, як одну із фундаментальних проблем сучасної освіти. Запропоновані передумови для професійного самовизначення учнівської молоді. Розглянуто алгоритм впровадження профільного навчання в старшій школі відповідно до концепції навчання та проаналізовано особливості профільної підготовки старшокласників відповідно до чинної нормативної бази. Досліджено та експериментально перевірено вплив ділової гри на профільну підготовку старшокласників. Охарактеризовано констатуючий та формуючий етап дослідження впливу ділових ігор на вибір професійного спрямування. На констатуючому етапі ми провели психодіагностичні методики, спостереження та отримали результати відношення старшокласників до навчальних предметів, зокрема улюблені та неулюблені предмети, ставлення до предметів через призму педагога, ставлення до уроку. На формуючому етапі був реалізований комплекс заходів (тренінг ділових ігор, психологічні заняття, лекторії, консультації), проаналізовано аналіз досягнутих результатів проведеного повторного діагностичного обстеження, визначені подальші шляхи вирішення проблеми профільної освіти.

Мета: з’ясувати психологічні особливості негативних переживань молодших школярів та можливості формування толерантності завдяки комплексному підходу. Метод: Результативність висвітленої системно-цілісної методології щодо профілактики та корекції негативних переживань у молодших школярів доведено нами у попередніх публікаціях. Підгрунтям зазначеної методології є положення про негативні переживання в молодшому шкільному віці як системо-комплекс, що увиразнюється у взаємодії таких конструктів, а саме: когнітивний, мотиваційний, ціннісний. Виходячи з цього положення нами було розроблено цілісну систему профілактики та корекції негативних переживань в молодшому шкільному віці. Результативність задіяних заходів визначалася багатьма психодіагностичними модиками. Проте в нашій статті ми зосередимо увагу на проективній методиці «Казки доктора Луїзи Дюсс». Результати: розроблена та апробована нами психологічна програма супроводу формування толерантності до негативних переживань в молодшому шкільному віці створена на основі принципів комплексної рухової та когнітивної корекції, системно-компетентнісного підходів й спрямована на комплексну корекцію негативних переживань особистості молодшого шкільного віку. Психологічні корекція зосереджена на подолання негативних наслідків шкільного стресу, особистісної та ситуативної тривожності особистості цього вікового періоду. Цілісна програма профілактики та корекції негативних переживань особистості молодшого шкільного віку включає авторську розробку – програму комплексної корекції, котра уособлює в собі програмні елементи (відповідні вправи), які у поєднанні когнітивної, рухової, дихальної та емоційної активності сприяють корекції таких проявів. Окрім цього, залучення індивідуальних та групових форм й методів роботи, передування релаксаційних та нейродинамічних заходів, залучення вправ, що сприяють загальній мозковій активності та витривалості забезпечують основу щодо стресостійкості молодшого школяра. Висновки: передумовами реалізації програми формування толерантності до негативних переживань в молодшому шкільному віці варто визначити такі, а саме: корекційно-розвивальне навчання сприяє оптимальному психічному та психологічному розвитку особистості зазначеного вікового періоду; спрямованість на розвиток соціально-психологічних властивостей особистості, які уможливлюють стресостійкість, уміння управляти власними емоціями та почуттями забезпечують формування толерантності до негативних переживань в молодшому шкільному віці і є суттєвою передумовою саморозвитку особистості молодшого шкільного віку.

У статті описано хід та наведено результати констатувального етапу експерименту. Актуальність обґрунтовано через розуміння того, що переживання дитиною травмуючих подій є специфічним і відбивається в усіх сферах її функціонування: емоційній, соматичній, когнітивній і поведінковій. Представлено результати констатувального етапу експерименту. Для проведення дослідження застосовано тривале включене спостереження, бесіда, інтерв’ювання, анкетування, експертні оцінки, психологічне тестування (комплекс психодіагностичних методик для визначення вираженості наслідків травмуючих подій у школярів). Проведене дослідження показало, що внаслідок травмуючих подій у школярів відмічаються: на когнітивному рівні - погіршення властивостей уваги і пам’яті у дітей молодшого шкільного віку і підлітків, зниження успішності у навчанні; на особистісному рівні - зниження пізнавальної активності і мотивації навчання у школярів; з’являється емоційна нестійкість, тривожність, емоційна напруженість, пригнічений настрій, субдепресія, посттравматичні переживання, страхи, фобії; на поведінковому рівні – з’являється недовіра та підозріливість, відчудженість, замкненість та ізоляція від оточуючого середовища, негативізм, ворожість по відношенню до оточуючих людей, впертість, агресивність та конфліктність, вегетативні розлади, підвищена втомлюваність, порушення формули сну, травматичні сновидіння та ін. У підлітків також відмічається схильність до девіантної поведінки. Зазначено, що проведена експериментальна робота стала підґрунтям для розробки моделі реалізації психологічних умов подолання наслідків травмуючих подій у школярів.

Проведено комплексне клініко-психопатологічне і психодіагностичне обстеження 150 пацієнтів чоловічої статі з синдромом залежності від алкоголю. Основну групу (пацієнти якої брали участь у психоосвітній програмі) становили 105 осіб, контрольну – 45 хворих, які отримували стандартну регламентовану терапію у лікарні. Установлено, що клініко-психопатологічними особливостями формування алкогольної залежності у чоловіків є специфічна, залежно від переважних особисто-значущих мотивів вживання алкоголю, втрата ситуаційного контролю, дисфорії, афективні реакції, тривожно-депресивні розлади. Розроблено й апробовано систему реабілітації хворих на алкогольну залежність з використанням психоосвіти. Основною стратегією даної системи є підвищення рівня спеціальних (наркологічних) знань хворих, зниження рівня стигматизованості, навчання навичкам співволодіння з хворобою, корекція змінених алкогольною залежністю соціальних позицій пацієнтів, напрацювання навичок вирішення життєвих проблем, корекція «алкогольних» паттернів поведінки, протидія можливості рецидивування захворювання.

У тезах доповіді був розроблений психодіагностичний комплекс для дослідження психофізіологічного стану пацієнта за рахунок адаптованого програмного забезпечення та впровадженням методик у невимушеній (ігровій) формі. Спроeктований апаратно-програмний комплекс є портативним і компактним, що дозволяє його мобільне використання. Представлена авторська розробка може бути використаною для первинної діагностики й динаміки стану пацієнта, а також для передрейсового і післярейсового оглядів водіїв-професіоналів.