Добірка наукової літератури з теми "Професіональна діяльність"

В статті аналізується обсяг та зміст фахової підготовки інженерних кадрів у відповідь на виклики глобалізації та інформаційної революції; розглядається інженерна діяльність, яка містить знання про технічні засоби та об’єкти, пов’язані з організацією та економікою інших систем і процесів. Автор наголошує на єдності предметно-технічного циклу з гуманітарним. Він прогнозує посилення ролі гуманітарної підготовки майбутніх інженерів. Досліджуються зміст інженерної освіти, складові, які формують майбутнього інженера-професіонала. Звертається увага на професіональну підготовку майбутніх інженерів. У статті висвітлюються проблеми з розбіжністю між обсягом необхідної інформації та кількістю годин на її вивчення. Суспільство вимагає підготовки інженера-лідера, представника не лише технічної еліти, а й громадянської, організатора колективу, вихователя, наставника молоді

Мета. У статті пропонується визначення місця емоційної безпеки в структурі професійної безпеки особистості, а також емпіричних референтів емоційної безпеки. Важливим завданням бачиться визначення зв’язків загального емоційного фону та схильності до стресу з самооцінкою та професійним вигоранням за трьома шкалами: емоційне виснаження, деперсоналізація та редукція особистих досягнень; ми припускаємо, що емоційна безпека особистості пов’язана із специфікою професійної діяльності: роботою з людьми або з документами, керівною діяльністю тощо. Методи. З метою вивчення психологічних особливостей прояву емоційної безпеки особистості, зокрема таких емпіричних референтів як схильність до стресу, емоційна виснаженість, деперсоналізація, редукція професійних досягнень, вираженість базових емоцій та рівень самооцінки, нами було використано наступні психодіагностичні методики: «Визначення ступеня схильності до стресу» (за Є. О. Тарасовим); «Професійне вигорання» (за К. Маслач, С. Джексон в адаптації Е. Водоп’янової); «Шкала диференціальних емоцій» (за К. Ізардом); «Визначення рівня своєї самооцінки» (за Г.М. Казанцевою). Результати. Емоційна безпека професіонала розглядається як почуття впевненості щодо володіння внутрішніми психологічними ресурсами для протистояння загрозам і небезпекам, пов’язаним з професійною діяльністю. З одного боку, емоційна безпека професіонала підтримується внутрішніми психологічним ресурсам, а з іншого боку, безпечним середовищем і довірливими стосунками в організації. Якщо розглянути ресурси емоційної безпеки через призму небезпеки, то схильність до стресу, емоційний фон, рівень професійного вигорання та рівень самооцінки гіпотетично можуть бути тими емпіричними референтами, які дозволять виявити наявність чи відсутність цих ресурсів. Представлено результати дослідження, метою якого було вивчення зв’язку схильності до стресу та загального емоційного фону з рівнем самооцінки та професійним вигоранням. Доведено, що стан емоційної безпеки пов’язаний не стільки з психологічними особливостями досліджуваних, скільки з специфікою провідної професійної діяльності: роботою з документами, роботою з людьми, змішана форма (люди та документи), а також керівною діяльністю. Висновки. Встановлено значимі статистичні взаємозв’язки між показниками базових емоцій та показниками професійного вигорання (емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція професійних досягнень) і рівнем самооцінки та між показниками професійного вигорання та стресостійкістю і рівнем самооцінки працівників комерційної організації. Подальше вивчення феномену емоційної безпеки особистості професіонала бачиться в контексті організаційного середовища та міжособистісної взаємодії персоналу організації. Важливим завданням та викликом для організаційних психологів сьогодні є віднайдення ефективних інструментів та програм забезпечення емоційної стабільності та безпеки персоналу на робочому місці, що, безумовно, є перспективним напрямком подальших досліджень.

Професія музиканта посідає особливе місце у сучасному суспільстві. Гра на музичному інструменті вимагає для своєї реалізації не тільки високої професійної майстерності, але й необхідних для оволодіння будь-якою складною діяльністю вольових зусиль і мотивації. Представлено теоретичний та емпіричний аналіз психологічних особливостей музикантів-професіоналів. Досліджено особливості особистості музикантів за допомогою моделі «професіонал-аматор» у порівняльному аспекті. Теоретично обґрунтовано та емпірично доведено на репрезентативній вибірці із 182 музикантів, що обраний у дослідженні підхід до диференціації ступенів музичної освіти та рівня професіоналізму(в діаді «професіонал-аматор») дозволив виявити розбіжності у психологічних характеристиках музикантів досліджуваних груп. Вивчено стійкі особистісні диспозиційні та динамічні риси, особливості адаптаційного потенціалу, психологічного благополуччя та специфічного емоційного стану «потоку» музикантів. Встановлено, що музикантам-професіоналам притаманні сміливість, стриманість, схильність до впливу емоцій, допитливість, фрустрованість, в той час як музиканти-аматори характеризуються експресивністю, емоційною стабільністю, сумлінністю, мрійливістю та самодостатністю. Доведено, що музиканти-професіонали є більш схильними до виникнення психоемоційних порушень. Встановлено вищий рівень стану «потоку» у групі музикантів-професіоналів та констатовано його більшу частоту. Проаналізовано специфічність емоційної сфери музикантів-професіоналів і аматорів. Особливі форми вразливості, чуйності, емоційної лабільності сприяють можливості виникнення у групі музикантів-професіоналів психоемоційних порушень різного роду. Завдяки гуманізуючому потенціалу музичної діяльності у музикантів виникає можливість із набуттям досвіду переживати стан «потоку», виражаючи негативний емоційний стан шляхом гри на музичному інструменті. Результати дослідження можуть бути використані у психологічній роботі із студентами та педагогами музичних навчальних закладів, а також музикантами-професіоналами із метою покращення їх психологічного здоров’я і благополуччя та попередження виникнення станів психічної дезадаптації.

В статті висвітлено проблему становлення соціального інтелекту у майбутніх педагогів. Проаналізовано теоретичні підходи до визначення сутності поняття «соціальний інтелект». Зазначено, що складність дефініції, зумовлена його дотичністю до вивчення різних соціально-психологічних властивостей особистості. Також, аналізується, що в роботах західних вчених соціальний інтелект розглядається, як здатність розуміти оточуючих, прогнозувати їх поведінку, як умова успішної адаптації до життя в суспільстві, на відмінну від вітчизняних, де дослідники тлумачать соціальний інтелект як здатність до розумових операцій, об'єктом яких є процес міжособистісної взаємодії. Обґрунтовано, що успішна професійна діяльність педагога залежить від високого рівня розвитку соціального інтелекту. Зазначено, що соціальний інтелект, будучи провідним компонентом успішності включення людини в соціальне життя суспільства, створює сприятливі передумови для саморозкриття, самореалізації і самоактуалізації особистості як професіонала. Таким чином, становлення студента як професіонала, суб'єкта діяльності супроводжується формуванням у нього вміння вирішувати міжособистісні завдання і діяти адекватно і проникливо в ситуації соціальної взаємодії. Відповідно, проведено емпіричне дослідження соціального інтелекту та здійснено аналіз результатів, які показали, що у студентів-педагогів переважає середній і нижче середнього рівні розвитку соціального інтелекту.

У статті розглянуто процес формування професійної позиції майбутніх учителів початкових класів, який є найбільш складним і найменш розробленим як у теоретичному, так і в методичному аспектах, зважаючи на його домінуючу роль, на нашу думку, у вихованні життєво активних, гуманістично спрямованих громадян України.Однією з умов ефективного формування професійної позиції майбутніх учителів початкових класів є своєчасне виявлення домінуючих мотивів вибору професії, характеру відношення до обраної професії, можливостей та індивідуально-психологічних особли-востей кожного з фахівців, що дає змогу вдосконалити професійну підготовку, надавати інформацію про професійну діяльність, про можливості застосування набутих знань, умінь, професійних компетентностей, розкриваючи нові можливості для реалізації особистісного потенціалу особистості як майбутнього професіонала.

Розглянуті сучасні підходи до проблеми уніфікації в соціальній спрямованості професійної діяльності індивіда з іншими суб’єктами узгодження стандартів професійних взаємовідносин і розвитку соціальних середовищ. З’ясовано актуальність завдання інтеграції навичок галузевого фахівця через розвиток соціальних компетентностей, встановлено специфіку «соціальності» як елемента фахових компетентностей, які забезпечують успішну діяльність галузевого професіонала. Виявлено тенденції переходу досліджень від режиму констатації і зіставлення галузевих і корпоративних стандартів «соціальних» компетентностей до теоретично обґрунтованих і емпіричним шляхом виявлених у ході багатофакторного аналізу оцінки й обліку суб’єктних складових соціальних норм у професійному середовищі. Проаналізована специфіка праці фахівців водного транспорту (морського вантажного флоту) в контексті галузевих професійних вимог і сучасних викликів. З’ясовані соціологічні параметри залежностей і відповідностей культурно-світоглядно-мотиваційних чинників професійної діяльності від динаміки і якості процесу становлення професіонала. Висновується низка процесуальних ракурсів дослідження соціальних навичок і особистих якостей фахівця водного транспорту для комплексної оцінки взаємовпливів різнорідних чинників розвитку соціально значимих функцій в професійній діяльності. Обґрунтована потреба використання соціологічних засобів поглиблення знань, деталізації соціальних аспектів життєдіяльності, оптимального вибору методології емпіричного дослідження соціальної компетентності працівників цієї професійної групи та визначення напрямів наукового і професійно-освітнього супроводу її розвитку.

Статтю присвячено вивченню проблематики професійного мислення у науково-психологічних джерелах. Проаналізовано наукові погляди багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених щодо генезису професійного мислення. Охарактеризовано сучасні підходи до тлумачення поняття “професійне мислення” та “проблема розвитку професійного мислення фахівців”. Результати аналізу наукових джерел засвідчують неоднозначність поглядів вчених, а в багатьох аспектах – протилежних позицій психологічного феномена “професійне мислення”. Розкрито погляди вчених щодо методологічних підходів та комплексного уявлення про професійне мислення.Визначено, що професійне мислення – це: 1) цілісний, специфічний, алгоритмічний комплекс інтелектуальних процесів, спрямованих назовні для досягнення результатів, пов’язаних із професійною діяльністю; 2) основа формування фахівця-професіонала.

У статті визначено роль науково-дослідної діяльності студентів у закладах вищої освіти як однієї з важливих умов становлення особистості та формування високопрофесійного фахівця підприємств туризму та готельно-ресторанного бізнесу; розглядаються завдання, принципи та деякі аспекти її організації. Цей вид робіт сприяє розвитку людини як особистості та професіонала, поєднує в собі навчання, пізнання, спілкування; дозволяє розширити знання, заглибитись в ті питання, які цікаві саме студенту. Уточнено поняття «професійний та особистісний розвиток студента» як цілеспрямований, свідомий процес виявлення та вдосконалення власного рівня професійної компетентності (знань, умінь, особистих якостей), що сприяє успіху особистості як у житті, так і, зокрема, в професійній діяльності. З'ясовано основні організаційно-педагогічні умови, дотримання яких сприятиме формуванню особистості студента, орієнтованого на безперервний саморозвиток, серед них: створення освітнього середовища з ціннісним ставленням усіх його учасників до самоосвіти та самовдосконалення; особистий приклад, активність, креативність науково-педагогічних працівників; створення атмосфери захопленості спеціальністю. Наукова діяльність має бути гармонійним продовженням та поглибленням освітнього процесу. З метою залучення студентства до науково-дослідноїдіяльності, її планування та організації, акцентується увага на важливості дотримання принципів студоцентризму (орієнтації на інтереси та мотивацію тих, хто навчається), диференціації, систематичності, індивідуальної орієнтації, поступовості процесу залучення студентів до цього складного творчого виду діяльності. Запропонований диференційований підхід до науково-дослідної діяльності здобувачів вищої освіти передбачав: вивчення якостей особистості кожного з них, інтереси, нахили, рівень самосвідомості, соціальну зрілість, мотивацію, рівень знань, вмінь, низки психологічних особливостей тощо. Досліджено досвід організації науково-дослідної роботи у закладах вищої освіти, запропоновано деякі інноваційні методи залучення до неї студентства. Ключові слова: саморозвиток, самовдосконалення, науково-дослідна діяльність, мотивація, диференційований підхід.

Стаття присвячена визначенню й обґрунтуванню методичних рекомендацій щодо здійснення самоосвітньої підготовки вчителів до формування ключових компетентностей учнів у закладах загальної середньої освіти.Представлені у статті результати проведеного дослідження щодо готовності вчителів до формування ключових компететностей учнів, що полягали у пошуку труднощів у здійсненні цієї діяльності та констатації даних щодо сучасного стану цієї готовності, зокрема, незначна кількість вчителів (26 %) готові формувати ключові компетентності учнів. Для вирішення проблеми обрано самоосвітню підготовку як ефективний спосіб підвищення професійної компетентності педагога. Представлено розроблені методичні рекомендації, що сприяють якісному здійсненню самоосвітньої підготовки: виробити індивідуальний стиль; вивчати літературу; займатися самопізнанням; аналізувати освітній процес; здійснювати самоосвітню діяльність та ін.Акцентовано, що впровадження розроблених методичних рекомендацій у самоосвітню практику педагогів ефективно здійснювати шляхом використання науково-методичного забезпечення, яке представлене сукупністю форм і методів (вправи для самопідготовки, тренінги, творчі індивідуальні і групові завдання, практикуми, семінари та ін.), що сприяють підвищенню рівня фахової підготовки вчителя.Визначено найбільш продуктивні форми самоосвітньої підготовки, професійний саморозвиток серед індивідуальних, мережеві педагогічні спільноти серед групових. Зроблено висновок про те, що визначені рекомендації і форми самоосвітньої підготовки сприяють активізації когнітивної, емоційної і змістової діяльності педагогів, а також є основною рушійною силою особистісного і професійного розвитку, що проявляється у формуванні власного стилю професійної діяльності, самовдосконаленні та становленні професіонала.

У статті розкрито особливості розвитку музичної культури на Полтавщині в першій половині ХХ століття. Наголошено, що усвідомлення шляхів розвитку музичної культури в Україні можливо лише за умови дослідження особливостей розвитку у різних регіонах. Автор вважає, що Полтавщина – це один з найважливіших в історико-культурному і мистецькому значенні регіонів, в якому на протязі століть накопичувалися і розвивалися численні мистецькі традиції. В Полтаві народилися і провели більшу частину свого творчого життя відомі композитори, музикознавці і виконавці, які впливали на розвиток музичної культури українського суспільства у ХХ столітті. Обґрунтовано, що певне культурне середовище у Полтаві було сформовано ще на початку ХІХ століття, коли почали накопичуватися музичні традиції. Розкрито вплив співацької школи, яка була відкрита ще в кінці 18 ст. та Полтавського відділення Імператорського Російського музичного товариства на розвиток музичної культури суспільства. Доведено значущість народної творчості у розвитку музичного мистецтва. Розкрито, що в Полтаві на початку століття почали створюватися театральні, музичні, літературні гуртки, активно розвивалося хорове виконавство, характерною ознакою якого було створення різноманітних за складом та кількістю хорових гуртків, як професіональних, так і аматорських. Доведено, що перша чверть ХХ ст. визначилася злетом української музичної культури, активною творчою діяльністю композиторів і виконавців, які демонстрували і стверджували концепцію української національної музичної школи.

Після закінчення школи заняття фізичною культурою і спортом сприяють зміцненню здоров'я й підтримці здорового способу життя. Це відіграє немаловажну роль у виборі професії та подальшої трудової діяльності людини. Одним з ефективних засобів підвищення трудової і суспільної активності людей є залучення їх до фізкультури і спорту з урахуванням особливостей професійної діяльності.