Добірка наукової літератури з теми "Проповіді"

У статті проаналізовано гомілетичні твори Кирила Ставровецького (?–1646), руського теолога, проповідника, агіографа, поета, видавця першого руського теологічного трактату Зерцало богословії, а також збірки повчань Євангеліє учительноє і Перло многоцінноє крізь призму запозичень з проповідей та агіографічних творів польського єзуїта Петра Скарґи. Впливи останнього помітні в багатьох текстах православного проповідника, причому два вище вказані в заголовку твори позначені найбільшою залежністю від першозразків. У пошану пам’яті св. Cтепана Петро Скарґа cтворив дві праці — житіє та проповідь — і обидві Ставровецький використав. Щодо твору На посвячення святині звернувся додатково до проповіді Якуба Вуйка — іншого польського єзуїта. Для письменника характерний творчий підхід, відмова від безрефлексійного засвоєння католицького матеріалу, адаптування з урахуванням догматичних і культурних відмінностей.

У статті досліджено казання Петра Могили "Кресть Христа Спасителя и кождого человhка" як комунікативний феномен в проповідницькому дискурсі ХVII ст., зважаючи на адресантно-адресатний складник, комунікативну настанову, структуру тексту й виражальні засоби, ужиті проповідником з урахуванням особливостей сприйняття, розуміння та потрактування слухачами тексту проповіді. Унікальність цієї проповіді полягає в тому, що вона має не тільки релігійний зміст, а й сповнена глибокого філософського осмислення людського життя та є пам’яткою культури. Проаналізовано специфіку адресантності та адресатності і реалізації мовленнєвого впливу проповідника в казанні. Виявлено, що зміст тексту проповіді детермінований потребами віруючих, які задовольняє проповідник, з необхідністю впливу не тільки на інтелект, а й на емоції, волю і почуття слухацької аудиторії. Описуючи Христа як взірець терплячості й підкреслюючи необхідність наслідувати його приклад, Петро Могила говорив про "хрест кожної людини", що він є особливий, неповторний, індивідуальний, покладений саме на цю людину, а тому від неї вимагається й своя, особлива терплячість. Схарактеризовано особливості внутрішньої будови і зовнішньо-структурної організації проповіді, що обумовлено загальною природою ораторсько-проповідницького жанру як мовленнєвого виду діяльності, спрямованого на реципієнтів, що передбачає інтерактивність, діалогічність, функціональність у використанні виражальних засобів з метою впливу на слухачів. Незважаючи на те, що проповідь за способом взаємодії між комунікантами є мовленням монологічним і насправді не передбачає активної участі адресата в акті виголошення казання, структура казання має комунікативний характер – проповіді властивий внутрішній (іманентний) діалог. У структурі тексту проповіді є уявні діалоги зі слухачами з метою впливу на адресата, стимулювання уваги та інтенсифікації переконувального впливу промови; полемічні діалоги, спрямовані до релігійних опонентів та діалоги як спосіб переказування біблійних подій. Використання діалогів слугувало реалізації комунікативних цілей проповіді.

Статтю присвячено психолінгвістичному аналізу вербальної репрезентації студентами концепту «проповідь» шляхом вільного асоціативного експерименту. Розглянуто поняття концепту та релігійного концепту. Представлені основні лінгвістичні дослідження проповіді українськими та закордонними вченими. Описано комунікативні особливості релігійної проповіді. Зазначено особливості та процедура проведення вільного асоціативного експерименту. У результаті здійсненого асоціативного експерименту вербальної репрезентації концепту «проповідь» було отримано всього 260 реакцій на слово-стимул «проповідь», серед яких 97 різних асоціацій. Аналіз асоціацій дозволив виявити найчастотніші реакції на «проповідь», серед яких: «священик», «розповідь», «повчання» та «настанова». Аналіз отриманих асоціацій на «проповідь» здійснено за логічним критерієм, що дозволило виявити переважання центральних реакцій на слово «проповідь». За граматичним критерієм серед отриманих асоціацій на «проповідь» переважають парадигматичні реакції. Аналіз отриманих асоціацій на «проповідь» здійснено за тематичним критерієм, що дало змогу виокремити чотири різні тематичні категорії: атрибути місця (ситуація проповіді), особливості жанру, люди (учасники проповіді), емоції та оцінки. Найчисельнішою виявилено тематичну групу пов’язану з особливостями жанру. Найменш чисельною серед отриманих асоціацій виявилась тематична група «учасники проповіді». References Anikushyna, M. V. (2008). O kompozitsii teksta sovremennoy hristianskoy angloyazyichnoy propovedi [On text composition of the modern Christian English-language sermon]. Proceedings of Tula State University. Humanitarian Sciences, 2, 191–196. Bizjak Končar, A. (2008). Contemporary sermons: From grammatical annotation to rhetorical design. Systemic Functional Linguistics in Use. Odense Working Papers in Language and Communication, 29, 503–521. Esimaje, U. A. (2014). A descriptive survey of the character of English lexis in sermons. SAGE Open, 4(4), 1–16. Goroshko, Ye. I. (2001). Integrativnaya Model Svobodnogo Assotsiativnogo Eksperimenta [Integrative Model of Free Associative Test]. Kharkiv: RA–Karavella. Zalevskaya, A. A. (2001). Psiholingvisticheskiy podhod k probleme koncepta [Psycholinguistic Approach to the Concept]. In: Methodological Problems of Psycholinguistics, (pp. 36–45). Voronezh: VGU. Zasiekina, L. V. Zasiekin, S. V. (2008) Psykholinhvistychna Diahnostyka [Psycholinguistic Diagnostics]. Lutsk : Vezha. Zlenko, S. (2017). The trust to social institutions. Retrieved from http://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=678&page=1. Istomina, I. A. (2012). O dialogichnosti tekstov sovremennoy pravoslavnoy propovedi [Dialogic texts of modern Orthodox sermon]. Scientific Proceedings of Kazan University. Humanitarian Sciences, 154(5), 156–163. Martinek, S. V. (2011). Empirychni y eksperymentalni metody u suchasnii kohnityvnii linhvistytsi [Empirical and experimental methods in current cognitive linguistics]. Bulletin of Lviv University. Philological Series, 52, 25–32. Muntyan, L. V. (2013). Kontseptual’nyy analiz ta metody doslidzhennya verbalizovanykh kontseptiv [Conceptual analysis and methods of research verbalized concepts]. Scientific Notes. Philological Series, 33, 103–105. Postovalova, V. I. (2012). Religioznyie kontsepti v teolingvisticheskom predstavlenii [Religious concepts in teolinguistic representation]. Teolinguistika. International Thematic Collection of Papers. Beograd: Belgrade University, 143–152. Prokhvatilova, O. A. (1999). Pravoslavnaya propoved’ i molitva kak fenomen sovremennoy zvuchashchey rechi [Orthodox sermon and prayer as a phenomenon of modern sounding speech]. Volgograd: Volgograd State University. Rozhylo, M. A. (2014). Komunikatyvnyi potentsial relihiinoho internet-tekstu (na prykladi propovidei Mytropolyta Lutskoho i Volynskoho Mykhaila) [Communicative Potential of Religious Internet text (based on sermons by Metropolitan Bishop of Lutsk and Volyn Mykhail)]. Media, Globalization, Social Mimicry: Scientific Online Symposium. (101-106). Lutsk, Ukraine: Lesya Ukrainka Eastern European National University. Sergeyeva, Ye. V. (2007). Leksicheskaya eksplikatsiya kontsepta “religiya” v russkom yazyke [Lexical explication of the concept “religion” in Russian]. Political Linguistics, 2(22), 151–165. Stebel’kova, N. A. (2012). Lingvisticheskie osobennosti anglojazychnoj propovedi kak zhanrovoj raznovidnosti teologicheskogo diskursa [Linguistic features of the English speaking sermon as a genre variety of theological discourse]. Bulletin of Moscow State Linguistic University, 6(639), 205–212. 16. Yasinovskaya, Ye. G. (2011). O spetsifike religioznogo diskursa [On the specifics of religious discourse]. Bulletin of Moscow State Linguistic University, 10(616), 179–186.

Актуальность диссертационной работы определяется сформулированными целевыми установками и общей логикой исследования: от описания религиозного стиля к анализу текстотипов на основе категориально-текстовой концепции и выявлении специфических особенностей экспликации категории темы в мусульманской проповеди. Первая глава основной части диссертации носит общетеоретический характер, вторая посвящена анализу экспликации категории темы в текстах мусульманской проповеди.
Dissertational work is determined by the formulated objectives and the general logic of the study: from the description of the religious style to the analysis of textual types on the basis of the categorical-textual concept and the identification of specific features of explication of the topic category in Muslim preaching. The first chapter of the main part of the thesis is of a general theoretical nature, the second is devoted to the analysis of explication of the topic category in the texts of the Muslim sermon.

У дисертації досліджено православне проповідництво в історично-богословському контексті, насамперед періоду його «золотої доби» (IV–V ст.), головною постаттю якої вважають святого Івана Золотоустого. На основі огляду життя та діяльності видатного церковного, суспільного і культурного діяча Візантії, відображених у його творах (передусім, численних гоміліях), стверджується, що і до нашого часу Православна Церква дотримується проповідницької школи святого Івана Золотоустого. Її сучасні богослови активно звертаються до його спадщини, осмислюють її та інтерпретують в контексті сучасних проблем буття Церкви, людини, суспільства. Автор дисертації доводить, що священик Грецької Православної Церкви в США, богослов-проповідник і душпастир Ентоні Коньяріс, який наслідує гомілетичну школу святого Івана Золотоустого насамперед у зверненні до поняття «συγκατάβασις», є оригінальним продовжувачем ранньохристиянського мислителя. У дисертації проаналізовано богословські твори і проповіді Е. Коньяріса, що ілюструють духовну спадкоємність сучасної православ’я зі святоотцівською традицією. Порівняльний аналіз творчості Е. Коньяріса з ученням інших сучасних богословів, що репрезентують різні християнські церкви, засвідчує неабиякий екуменічний потенціал його богословсько-проповідницької думки.
The thesis investigates the orthodox preaching in the context of historical and theological, first of all its “golden age” (IV–V cent.), in which main figure is considered Saint John Chrysostom. Based on inspections of the life and activities of this prominent religious, social and cultural figure of Byzantium, reflected in his works (especially numerous Homilies), it claims that to this day the Orthodox Church follows the preaching school of St. John Chrysostom. Its modern theologians actively turn to his heritage, conceptualize and interpret it in the context of contemporary problems of existence of the Church, mankind, society. The author of the dissertation demonstrates that Anthony Coniaris, priest of the Greek Orthodox Church in the USA, theologian-preacher and pastor, who follows the homiletic school of St. John Chrysostom, primarily in referencing the concept of «συγκατάβασις», is an original successor of the early Christian thinker. The author analyzes the theological writings and sermons of A. Coniaris illustrating the spiritual continuity of modern orthodoxy with patristic tradition. Comparative analysis of the creativity of A. Coniaris with the teachings of other contemporary theologians, representing various Christian churches, shows the great ecumenical potential of his theological-preaching thoughts.

В сообщении сопоставлены диалогические структуры,зафиксированные в разножанровых произведениях,входящих в состав древнерусского Толстовского Сборника XIII в.: житии,проповеди и апокрифическом нарративе. Установлено,что в нарративных текстах диалоги между персонажами активно помогают решать композиционные задачи и имплицитно обращают повествование к читателям, тогда как вопросо-ответные структуры в проповеди открыто конструируют диалог с адресатом.

Здійснено аналіз текстів англійської прози XVII сторіччя. Схарактеризовано тексти-міркування, представлені різними жанрами (есе, проповіді, щоденники), що уможливило узагальнення на рівні типології текстів. Стилістику й теорію доповнено новими спостереженнями над раніше не вивченими матеріалами. Дослідження прагматичного аспекту текстівміркувань XVII сторіччя, безпосередньо пов’язаних із риторикою, дає змогу не тільки підійти до розкриття специфіки розгортання текстової моделі, але й вивчити функцію мови у визначених сферах спілкування.