Добірка наукової літератури з теми "Провідні спеціалісти"

Анотація. У статті автор розглядає правові засади використання спеціальних знань в межах інформаційного забезпечення досудового розслідування. Вказується, що спеціаліст – це, здебільшого, особа яка консультує учасників кримінального провадження під час здійснення окремих слідчих дій, у тому числі невідкладної та першопочаткової дії, якою є огляд місця події. Перелік випадків для чого може бути залучена така особа свідчить про те, що саме спеціалістом формується первинна інформативна база окремого кримінального провадження, що відбувається шляхом пошуку, фіксації та вилучення всіх ймовірно важливих даних (фото та відео процесуальної дії, складення креслень та схем місця події, вилучення речей та документів тощо). Автор звертає увагу на те, що принципова різниця між спеціалістом та експертом в межах кримінального провадження полягає у розмежуванні їх основних прав та обов’язків як учасників провадження. Таким чином, експерт може бути спеціалістом та надати висновок, а спеціаліст не може бути залучений як експерт, оскільки такий висновок не буде вважатись доказом. Підсумовується, що основними нормативно-правовими документами, що регламентують особливості використання спеціальних знань під час досудового розслідування є Кримінальний процесуальний кодекс України та Закон України «Про судову експертизу». На сьогоднішній день спеціальні знання є одним із провідних способів інформаційного забезпечення слідчої та оперативно-розшукової діяльності, що реалізується шляхом виявлення та вилучення речових доказів з наступним удосконаленням інформаційно-пошукових баз, криміналістичних колекцій тощо, консультативної допомоги спеціаліста під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, складання висновку експерта, а також іншої техніко-криміналістичної допомоги осіб, що мають спеціальні знання на всіх етапах кримінального провадження.

У статті йдеться про проблеми та перспективи формування відкритого, особистісно орієнтованого освітнього середовища на основі актуалізації інтеграційних процесів, найбільш значущих зв’язків та залежностей у контексті компетентнісної системи сучасної освіти (загальної, професійної, післядипломної). Аналізується сутність освітнього середовища як взаємодії внутрішньо та зовнішньо відкритих освітніх середовищ. Представлені провідні дезінтеграційні процеси, що обумовлені традиційною інформаційно-репродуктивною системою професійної підготовки спеціаліста та базові засади активізації інтеграційних процесів в контексті цілісного відкритого освітнього середовища сучасного навчального закладу.

Стаття присвячена опису спілкування студентів на міжнародному рівні. Іноземній мові належить особливе місце в загальній культурній підготовці молоді до життя та діяльності в суспільстві. Це єдиний предмет, який включений у плани всіх підсистем освіти. Саме цей предмет, орієнтований переважно не на здобуття знань, а на формування навичок діяльності, має величезний потенціал для всебічного розвитку особистості. Можливість брати участь є важливою в міжкультурному спілкуванні для професіоналів, що займаються міжнародним бізнесом. З настанням століття глобалізації й інтеграції англійська мова посіла провідне місце в міжнародних переговорах. Ось чому знання цієї мови має велике значення. Однією з основних відповідей на запитання – вирішення нагальної проблеми вивчення іноземних мов як наповнення спілкування між представниками різних народів та культур. Позитивне ставлення є запорукою успішного навчання іноземної мови, оскільки іноземна мова – це не просто навчальна дисципліна, а ціле освітнє поле, яке створює умови для засвоєння знань із багатьох інших предметів: історії, географії, літератури тощо. Отже, неможливе навчання конкурентоспроможних спеціалістів із міжкультурного спілкування без опанування іноземних мов. Адже лише володіння мовою відкриває можливості для повноцінної професійної діяльності в усіх сферах. Знання повинні стати обов’язковою професійною якістю, яка забезпечить розуміння іноземних мов усіма спеціалістами, незалежно від їхнього профілю, ефективне ухвалення рішень та співпрацю. Отже, проблема потребує подальшого розвитку культурологічної та лінгвістичної підготовки майбутніх фахівців із погляду її методичного забезпечення.

В умовах євроінтеграції освіти пріоритетним завданням є підготовка фахівців нової генерації, здатних самореалізуватися в нових умовах, підвищення їх професіоналізму, використання освітніх технологій, зорієнтованих на вияв педагогічної майстерності спеціаліста. З огляду на це у статті акцентується вплив освітніх технологій у контексті гуманістичної парадигми освіти. Цілком правомірно стверджується, що освітні, інтерактивні технології як підсистема цілісної професійної підготовки вихователя ЗДО спрямовані на формування особистості педагога як найвищої цінності і водночас системи цінностей і правил поведінки його в освітньому середовищі. У контексті дослідження проаналізовано наукові підходи до тлумачення понять «професіоналізм», «педагогічна майстерність». Зроблено висновок, що вони є невід’ємною структурною складовою професійної діяльності вихователя ЗДО. У статті виокремлені провідні принципи та умови успішного застосування описаних технологій у формуванні педагогічної майстерності фахівця дошкільної освіти. Зроблені висновки і накреслені перспективи подальших досліджень.

Стаття присвячена дослідженню особливостей інноваційної діяльності на прикладі компанії «НІБУЛОН». Розкрито специфіку впровадження інновацій підприємством. Проведено моніторинг зовнішньоекономічної, кадрової, екологічної політики компанії «НІБУЛОН». Графічно зображено динаміку експорту групи компаній «НІБУЛОН» у розрізі загального експорту України. Наведено напрямки заохочення підприємством молодих спеціалістів. Проаналізовано використання інформаційних технологій провідним аграрним підприємством. Створено матрицю БКГ за видами діяльності компанії «НІБУЛОН».

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

Розкрито необхідність узгодженості змісту нормативних документів загальноосвітніх навчальних закладів та закладів вищої освіти, що готують фахівців спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) в контексті концептуальних завдань Нової української школи. Встановлено неузгодженість між концептуальними завданнями сучасної української школи і змістом освітньо-професійних навчальних програм. Розглядається «емоційний інтелект» як ключове поняття в інноваційному виді навчання. Формування емоційного інтелекту учнів у значенні наскрізного уміння визначено одним із завдань Концепції «Нова українська школа»; це спрямовує професійну підготовку майбутнього вчителя, його готовність до реалізації провідних положень державної освітньої політики в практику загальноосвітньої школи. На основі аналізу Державного стандарту початкової освіти, типової освітньої програми виокремлено зміст емоційного інтелекту як спільної навички для всіх компетентностей, якими мають оволодіти учні. Протиріччя між необхідністю впровадження реформаторських змін в освітній процес сучасної української школи і відсутністю відповідного нормативного забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до такої діяльності зумовлює нагальну потребу у коригуванні змісту чинних освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів зазначеного фаху.

У статті аналізується рівень зайнятості молоді в державах з високим соціальним розвитком. Порівняно моделі, принципи і підходи державної політики зайнятості провідних країн світу. На прикладі історії розвитку державного управління в сфері забезпечення зайнятості Німеччини та Польщі досліджено варіанти вирішення таких проблем молоді як: безробіття, недостатній рівень кваліфікації, ефективна профорієнтація соціальних служб на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях; питання політики патріотичного виховання, можливості забезпечення зайнятості молоді через співпрацю служби зайнятості з бізнесом, взаємодію освіти та бізнесу; прогнозування необхідної кваліфікованої робочої сили; неформальна освіта шляхом організації практичних занять на підприємствах; забезпечення практики та майбутнього робочого місця для молодих спеціалістів; пільги для підприємців, які створюють нові робочі місця та використовують новітні технології; міграція молоді до більш розвинених країн. У результаті дослідження запропоновано розробити ефективну державну молодіжну політику забезпечення зайнятості молоді через розвиток молодіжного підприємництва, мотивацію молоді та залучення до діяльності громади, самозайнятості, самоорганізації та саморозвитку; забезпечення високого рівня оплати праці; запровадження пільг для бізнесу, що надають перші робочі місця молоді та запроваджують технологічні інновації.

У статті проаналізовано провідні форми стимулювання вихователів закладів дошкільної освіти до професійного зростання, які набули свого широкого використання в другій половині ХХ століття. З’ясовано, що до розповсюджених форм заохочення дошкільних працівників у досліджуваний період належали: друк статей, що були присвячені діяльності найкращих вихователів; нагородження їх високими урядовими нагородами, наприклад, медаллю «За трудову відзнаку»; організація різноманітних курсів, семінарів, науково-практичних конференцій, «кущових об’єднань»; проведення педагогічних читань, нарад дошкільних працівників; активний рух за оволодіння вихователями педагогічною майстерністю, котрий було присвячено ювілейним подіям; вивчення діяльності дитячих садків, колективні перегляди, постійні спостереження за роботою вихователів – майстрів своєї справи; взаємовідвідування закладів дошкільної освіти, надання їм взаємодопомоги; організація шефської допомоги досвідчених фахівців молодим спеціалістам; надання різнопланових завдань і доручень, проведення виставок, перевірка і взаємоперевірка, організація обміну досвідом та підведення підсумків на розширених педагогічних нарадах; проведення показових відкритих занять, котрі дозволяли присутнім проаналізувати побачене, висловити власну думку, відзначити, що доцільно запозичити, домовитися щодо термінів упровадження кращого досвіду у власну практичну діяльність. На указаних заходах широко обговорювалися питання стосовно покращення якості виховання дітей дошкільного віку, необхідності масового розповсюдження й упровадження в практику ЗДО передового педагогічного досвіду. Особливу увагу приділено Республіканським педагогічним читанням як дієвій формі заохочення дошкільних працівників до професійного зростання. Учасники отримували матеріальні премії, цінні подарунки, путівки, почесні грамоти, листи подяки тощо. З метою заохочення працівників дошкільного профілю до самовдосконалення, кращим серед них було вручено значок «Відмінник народної освіти УРСР». Установлено, що саме в другій половині ХХ століття активно порушувалось питання щодо необхідності урізноманітнення форм матеріального, морального й професійного стимулювання та упровадження в практику діяльності закладів дошкільної освіти кращих досягнень педагогічної науки.

Стаття присвячена аналізу інноваційних тенденцій тестування майбутніх і діючих авіаційних фахівців. Досліджено процес впровадження Вимог щодо володіння професійною мовою (LPR) та зазначено, що значну кількість тестів на знання авіаційної мови було розроблено та впроваджено кожним суб’єктом надання освітніх послуг окремо. Підкреслено, що незважаючи на те, що їх розроблення, можливо, здійснено у відповідь на LPR ІСАО відповідно до керівних матеріалів, викладених у Документі ICAO 9835, вони мають відмінності у тлумаченні основного матеріалу, методах тестування та, власне, у тому, що є ефективним тестовим інструментом LPR. Це зумовило відмінності у стандартах і практиках їх апробації. У статті висвітлено низку проблем, які можуть свідчити про недостатність ефективності іншомовної підготовки LPR ІСАО, що може поставити під загрозу безпеку авіації.У статті обґрунтовано актуальність і доцільність підвищення рівня професійної іншомовної підготовки спеціалістів з цивільної авіації, а також критерії оцінки мовної компетентності. Висвітлено особливості авіаційної англійської мови для ведення радіопереговорів та їх вплив на безпеку польотів. Зауважено, що авіаційне професійне спілкування набуває все більшого значення, а методи його підготовки та перевірки постають як актуальні для наукових досліджень. Зазначено, що LPR ICAO безпосередньо стосуються зв’язку між пілотами та диспетчерами повітряного руху, а оцінка кваліфікації у сфері радіотелефонного зв’язку відіграє в LPR ICAO провідну роль. Обґрунтовано ряд ключових критеріїв як головних елементів загальної системи тестування, що мають безпосередній вплив на ефективність тесту з авіаційної англійської мови. Підкреслено, що ці критерії дозволяють визначити, наскільки добре тестування відповідає цілям LPR та наскільки загалом результативність тестування є достовірною та справедливою.Ключові слова: тестування ІСАО; іншомовна підготовка; LPR ІСАО; пілот; диспетчер УПР.