Добірка наукової літератури з теми "Природоохоронний контроль"

Розглянуто законодавство країн Європейського Союзу та України щодо перевезень небезпечних вантажів і встановлено, що суть питання правового регулювання перевезення цих вантажів полягає у визначенні ризику виникнення потенційних негативних наслідків за недотримання нормативного законодавства під час перевезення вантажів підвищеної небезпеки та здійснення з ними інших маніпуляцій під час транспортування, зокрема на залізницях. Проаналізувавши спеціалізовані національні і міжнародні регламенти перевезень небезпечних вантажів з'ясовано, що технічне регулювання перевезення небезпечних вантажів не встановлює спеціальних вимог екологічної безпеки, звітності та контролю. Унаслідок дослідження ризиків заходів державного нагляду за дотриманням вимог законодавства про охорону атмосферного повітря вантажних станцій регіональної філії "Львівська залізниця" визначено, що вантажні станції, які працюють з небезпечними вантажами, потребують кризового менеджменту у таких питаннях, як наявність дозволів на викиди забруднювальних речовин до атмосферного повітря стаціонарними джерелами; розроблення спеціальних заходів з охорони атмосферного повітря в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; виконання виробничого контролю інструментально-лабораторними вимірами параметрів викидів забруднювальних речовин; стаціонарних і пересувних джерел; виконання нормативів вмісту забруднювальних речовин у відпрацьованих газах транспортних та інших пересувних засобів; виплату та нарахування екологічного податку на викиди забруднювальних речовин до атмосферного повітря. Визначено також, що економічні інструменти у сфері природоохоронної діяльності, а саме податки, плата за завдані збитки, штрафи, є мотиваторами ведення екологічно безпечної діяльності підприємствами, для яких необхідним є створення системи безперервного моніторингу, ситуаційне моделювання великомасштабних техногенних аварій і катастроф, а також розроблення системи екологічного оцінювання безпеки залізничного транспорту, оскільки на сьогодні не вирішені методологічні проблеми прогнозу їх динаміки у середньо- і довготерміновій перспективі.

Зростання кількості екологіч-них викликів в Україні об’єктивно вимагає неухильного дотримання основних вимог щодо захисту еко-логічних прав людини, закріплених у міжнародному праві. Про незадовільний стан реаліза-ції Орхуської конвенції та Конвен-ції Еспо в Україні яскраво свідчить рішення, ухвалені Нарадою Сторін про невиконання їх положень. У статті досліджені справи щодо проєкту з відновлення гли-боководного суднового каналу по гирлу р. Бистре та щодо продов-ження експлуатації енергоблоків No 1, 2 Рівненської АЕС. Перша справа стосувалась обов’язку України, як держави, яка планує діяльність, що може мати негативний вплив на навколишнє середовище інших держав, пові-домити Румунію про це, надати необхідну документацію, провести консультації та переговори з цих питань, проінформувати громад-ськість та врахувати думку про-тилежної сторони за Конвенцією Еспо. У результаті дані порушення не були усунені. Також Україна порушила положення Орхуської конвенції щодо участі громад-ськості у прийнятті рішень з кон-кретних видів діяльності. Зреш-тою, за цією справою Україна отримала позитивний висновок. Що стосується експлуатації енергоблоків No 1, 2 Рівненської АЕС, то Україна не застосувала поло-ження Конвенції Еспо до процедури видачі дозволу для продовження терміну експлуатації, а також не надала звіт про ОВД до видачі дозволу на продовження терміну експлуатації ядерних реакторів. Ця справа ще перебуває на розгляді Наради Сторін Конвенції Еспо. Таким чином, розгляд справ проти України засвідчує, що, беручи на себе міжнародно-правові зобов’язання, держава повинна оцінити власні можливості щодо їх впровадження у внутрішню пра-вову систему, включаючи забезпечення ефективного контролю за дотриманням положень багато-сторонніх природоохоронних угод фізичними та юридичними осо-бами, які перебувають під її юрисдикцією.

“GREENWASHING” Лига А. І. Розвиток екологічної системи в контексті раціоналізації моделей споживання та запобігання оманливій господарській практиці “greenwashing”. – Стаття. У статті визначено основні завдання, що має вирішувати законодавство в контексті забезпечення формування та реалізації раціональних моделей споживання, а також запобігання оманливій гос- подарській практиці “greenwashing”, зокрема нормотворче врегулювання таких питань: екологічна та споживча освіта та просвіта; підвищення обізнаності споживачів щодо наслідків їх вибору продукції та її достовірного інформаційного забезпечення; залучення громадськості та підвищення його впливу на всіх етапах прийняття рішень щодо екологічної продукції, а також залучення до нагляду за нею; екологічні критерії державних закупівель; екологічне та органічне маркування; гармонізація, верифікація «зелених заяв» та стандартизація вимог до екологічного або органічного маркування; відповідальність за оманливу рекламу та інформацію про екологічну продукцію; прозорість діяльності та звітність суб’єктів господарювання; попередження практики штучного старіння, низької якості продукції тощо; запровадження практик екологічної корпоративної відповідальності та саморегулювання, долучення до екологічних стандартів; механізми сприяння суб’єктам господарювання, які комплексно переглядають свою практику закупівель, виробництва, продажу та утилізації продукції; державного нагляду за ринком екологічної продукції, та механізмів відповідальності за оманливі господарські практики. Досліджено вміст законодавчого регулювання вищезазначених питань як в українському природоохоронному законодавстві, так і в інших нормативноправових актах з суміжних сфер та можливості їх правозастосування. Визначено органи влади, повноваження яких дозволяють розв’язувати проблему раціоналізації споживання та усунення з ринку недобросовісних господарських практик, що руйнують чесну конкуренцію на ринку екологічних товарів. Проведений аналіз природоохоронного законодавства та відповідальності за її порушення дозволив виявити, що воно майже виключно орієнтовано на протидію прямій шкоді природному середовищу життю і здоров’ю людей завданої матеріальним виробництвом, при цьому питання раціонального споживання (за винятком кількох декларацій) та протидії оманливій господарській практиці “greenwashing” (за винятком сертифікації та маркування органічних продуктів) цим законодавством майже не врегульовано. Тому обґрунтовано необхідність застосування норм інших нормативно-правових актів для врегулювання зазначених питань. Також було встановлено, що на рівні центрального органу виконавчої влади з реалізації державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, вищезазначені напрями діяльності не розглядаються. Для протидії оманливим практикам “greenwashing” та нераціональному споживанню використовуються державні органи, для яких природоохоронна діяльність не є визначеним нормативно-правовими актами пріоритетом. Ці питання вирішуються такими органами безсистемно, в контексті основних завдань їх діяльності. Зроблені висновки щодо недоліків законодавства в контексті зазначеної мети дослідження дозволили надати пропозиції щодо його вдосконалення.

Стаття присвячена дослідженню сільського туризму як перспективної сфери діяльності на ринку туристичних послуг. Під час роботи над матеріалом стали дотичними до розгляду низки проблем пов’язаних з низьким рівне зайнятості сільського населення, нестачею робочих місць та найбільш вразила пасивність самої громади. Біорізноманіття природних ландшафтів, історична спадщина та культурно-демографічний потенціал – це базис для розвитку сільського, екологічного та агротуризму. Сукупність трьох основних чинників сталого розвитку туризму у сільській місцевості може спонукати до реалізації наступних основних засад: природоохоронних (захист довкілля від деградації, контроль техногенного впливу у сільській місцевості); економічних (створення економічного мікроклімату у регіоні, розвиток промислового виробництва, створення робочих місць, стримування відтоку сільського населення); соціальних (забезпечення захисту і непорушності духовно-культурного та культурно-історичного розмаїття регіонів, сприятливого впливу туризму на різноманіття усталених звичаїв, традицій місцевої громади). Визначено основних споживачів послуг сільського зеленого туризму в Україні та мотивацію і визначальні фактори щодо потреби відпочинку у сільській місцевості українських громадян.