Добірка наукової літератури з теми "Принцип мобільності"

Сушенцев А. О. Реалізація принципів професійного вдосконалення виробничого персоналу в Україні. У статті досліджені принципи професійного вдосконалення з точки зору провідних науковців. Проаналізовані такі принципи професійного вдосконалення виробничого персоналу, як: політехнічний принцип, принцип моделювання професійної діяльності в навчальному процесі, принцип професійної мобільності, принцип модульності тощо.

Підготовка педагогів є важливим завданням системи освіти України. Одним із шляхів його вирішення є підготовка майбутніх викладачів в умовах магістратури закладу вищої освіти. Успішність професійної діяльності цих викладачів визначає високий рівень їх професійно-педагогічної мобільності. Формування професійно-педагогічної мобільності вимагає реалізації відповідних дидактичних принципів. Відомо, що принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способів регулювання практики освітнього процесу. Як свідчить результати проведеного дослідження, в залежності від типу складової професійно-педагогічної мобільності слід використовувати відповідні дидактичні принципи. Так, для формування діяльнісної складової професійної мобільності доцільно використовувати такі загальнодидактичні принципи: доступності; ґрунтовності; систематичності та послідовності. До специфічних принципів навчання для цієї складової слід віднести принципи безперервності освіти та модульності змісту навчання. При формуванні особистісної складової професійної мобільності доцільно використовувати такі загальнодидактичні принципи: свідомості навчання; активності й самостійності; єдності освітніх, розвивальних і виховних функцій навчання. До специфічних принципів навчання для цієї складової слід віднести принципи гуманізації освіти та акмеологічності. Частина дидактичних принципів може бути однаково ефективно використана для формування обох складових професійно-педагогічної мобільності, зокрема загальнодидактичний принцип наочності та, з певними застереженнями, специфічні принципи мобільності й коеволюції. Подальші дослідження варто присвятити обґрунтуванню моделі формування професійно-педагогічної мобільності майбутнього викладача в умовах магістратури.

Актуальність теми обумовлена задачами, поставленими перед вітчизняною вищою військовою школою в умовах проголошеного стратегічного курсу держави на інтеграцію в ЄС і НАТО, ведення бойових дій на Сході країни щодо організації ефективної підготовки військових фахівців загалом і офіцерів служби ракетно-артилерійського озброєння (РАО) зокрема.У статті проаналізовано методологічні засади підготовки до майбутньої професійної діяльності офіцерів служби РАО в сучасних умовах адаптації до військовоосвітнього простору країн-членів НАТО як комплекс базових наукових підходів, а саме: системного, концептуального, логістичного, особистісно орієнтованого, компетентнісного, синергетичного, акмеологічного і підходу з позицій розвитку лідерства, та відповідних їм принципів організації підготовки.Концептуальний підхід як підхід з позицій Концепції підготовки Збройних Сил України, підготовленої відповідно до Воєнної доктрини-2015, групується на принципах: професійної спрямованості, яка ґрунтується на стандартах НАТО та відповідає критерію високої ефективності за прийнятних витрат; науковості; систематичності і послідовності; комплексності; доступності і наочності; максимального наближення умов навчання до обстановки реальних бойових дій; а також індивідуального підходу до тих, хто навчається.Принципи компетентнісного підходу впливають на організацію підготовки офіцерів РАО таким чином: принцип метазнань та фундаменталізації військової освіти обумовлює введення метапредметів, їх зв’язок із іншими навчальними курсами, поєднання військової та цивільної освіти; принцип професійної мобільності передбачає таку побудову змісту органічно поєднаних військової та цивільної освіти, за якою майбутній офіцер РАО буде здатним опановувати нові спеціальності, підвищувати свою кваліфікацію в умовах швидкозмінних поколінь військової техніки і нових технологій; принцип адаптованості до вимог і потреб суспільства реалізується через посилення практичної складової підготовки, залучення до викладання й оцінювання результатів навчання фахівців з досвідом АТО і ООС, залучення курсантів до наукової діяльності.За синергетичним підходом, організація підготовки офіцерів РАО полягає у створенні умов, які є необхідними і достатніми для їхнього цілеспрямованого саморозвитку, раніше, аніж під якимось іншим впливом у них сформуються протилежні тенденції. Принципи самоактуалізації, самоорганізації комунікативності, цілісності передбачають посилення самостійної і творчої роботи курсантів, формування в них навиків, потрібних для навчання впродовж всього життя, що реалізується через організацію підготовки на основі інноваційних педагогічних технологій, сумісних із застосовуваними в країнах-членах НАТО, в інтерактивних формах, координацію викладачем їхньої самостійної роботи, а принцип відкритості спрямовує організацію підготовки на залучення кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду.Акмеологічний підхід передбачає організацію підготовки офіцерів РАО на пріоритеті та органічному поєднанні принципів професіоналізму, порядності, патріотизму.Логістичний підхід до організації підготовки офіцерів РАО полягає в розробці оптимізаційних методів їх навчання для вирішення ряду практичних завдань на основі принципів: системності, функціональності (домінуючі функції: навчання, виховання, формування і розвиток ключових компетенцій, контроль і оцінка результатів); інтеграції та інтегрального визначення цілей навчання; вирішення інформаційних проблем шляхом стандартизації даних відповідно до стандартів НАТО; пріоритету потреб тих, хто навчається, і потреб ринку праці (в аспекті майбутнього працевлаштування, мобільності на ринку праці, що обумовлює обов’язковість органічного взає280мозв’язку вищої військової і вищої цивільної освіти, відповідно стандартам підготовки офіцерського складу у військовому училищі Вест-Пойнт (США)); взаємодії всіх компонентів системи підготовки і координації дій спеціалістів різних підрозділів ВВНЗ, орієнтації на кінцевий результат, що фіксується в досягненні майбутніми офіцерами РАО заданої якості підготовки і рівня сформованості ключових компетенцій; варіативності стратегій, методів і методик організації підготовки, спрямованих на зазначений кінцевий результат. Принципи “точно в термін” (JIT – just in time) і “джит-надійності” (JIT–reliability) обумовлюють оптимізацію і надійність функціонування системи підготовки шляхом резервування інформації (наявності надлишкової інформації), що треба закладати у зміст і методику навчання.Підхід з позицій розвитку лідерства передбачає організацію і впровадження курсу лідерства, аналогічного прийнятому у навчальних закладах країн-членів НАТО. Даний курс має складатися із теоретичної частини, в якій аналізуються сутність лідерства і сучасні теоретичні концепції та форми (стилі) лідерства, і практичної частини, в якій розробляється методика або алгоритм розвитку лідерства майбутніх офіцерів за етапами навчання у ВВНЗ.На цих засадах уперше розроблено методику розвитку лідерства майбутніх офіцерів РАО у процесі навчання за структурно-логічною схемою їхньої підготовки у ВВНЗ, яка спрямована змістовно та за часом на отримання ними необхідних компетенцій, що мають прив’язку до конкретних посад у військах.

У статті здійснено аналіз сучасного стану морської освіти за кордоном. Проаналізовано дослідження щодо професійної підготовки морських фахівців за кордоном і зроблено висновок про не достатнє висвітлення питання дослідження підходів та засобів навчання у морських освітніх закладах за кордоном, що спрямовані на підвищення ефективності морської освіти. Висвітлено значення таких міжнародних інститутів як Міжнародна асоціація морських університетів та Міжнародний морський університет в удосконаленні професійної підготовки майбутніх морських фахівців. Проаналізовано дослідження щодо проблем удосконалення професійної підготовки морських фахівців у країнах, що розвиваються (Південна Африка, В’єтнам). Визначено, що для удосконалення професійної підготовки майбутніх морських фахівців в Україні можуть бути використані такі підходи як міждисциплінарний, дуальний, інформативний, дослідницький, інтегративний, а також принцип мобільності. Як ефективні засоби навчання визначено засоби віртуальної та доповненої реальності, мобільні технології та дистанційне навчання.

В статті розкрито сутність соціально-психологічної програми профілактики та корекції психосоматозів особистості. Встановлено зв’язок між наявністю психосоматичних розладів з низьким соціометричним статусом особистості та високим рівнем тривожності, низьким соціометричним статусом та неадекватною (заниженою або завищеною) самооцінкою, а також з рівнем розвитку соціального середовища групи. Виокремлено системоутворюючі соціально-психологічні чинники психосоматозів особистості та розроблена структурна модель їхньої диференціації, яка складається з внутрішніх (високий рівень тривожності та сенситивності, емоційна нерівновага; невпевненість, почуття неповноцінності та провини; підвищена ригідність й конформність; неузгодженість різних аспектів «Я» (цілісності, інтегрованості); неадекватна самооцінка; нестабільність психологічного базису автономності; низькі адаптивні можливості; зниження здібності до рольової взаємодії; вразливість у стресогенних ситуаціях; зниження гнучкості та мобільності соціальної поведінки) та зовнішніх (недостатня підтримка й прийняття, незадовільні емоційні стосунки, пов’язані із психологічним симбіозом «мати-дитина» з раннього онтогенезу; несприятлива сімейна обстановка, недостатня емоційна близькість з батьками, батьківська критика; психотравмуючі події (стресори); низький соціометричний статус («ізольовані», «відторгнуті»); несприятливий соціально-психологічний клімат групи) чинників. Основними принципами побудови соціально-психологічної програми профілактики та корекції психосоматозів виступали: принцип системності, який полягав у тому, що процес профілактики та корекції психосоматичних розладів був спрямований не тільки на самих досліджуваних, але й такою ж мірою включав цілісну систему соціальних відносин, суб'єктами якої вони є, і насамперед найближче оточення; принцип перспективності, сутність якого полягала у створенні для досліджуваних позитивної картини майбутнього, що слугувало стимулом реконструкції особистості з психосоматичною дисфункцією відповідно до постійного оновлення їх життєвого контексту; принцип динамічності, згідно з яким вся процедура психопрофілактики та корекції психосоматичних розладів розглядалася як поетапний пролонгований процес, що передбачав раціональну послідовність заходів формувального впливу, моніторинг динаміки змін показників функціонування психосоматичних розладів; принцип диференційованого прогнозування, який полягав у визначенні змістовних і формальних аспектів соціально-психологічної програми профілактики та корекції відповідно до рівня розвитку соціального середовища групи та соціометричного статусу особистості.

Вступ. Обрання морського порту як об’єкта, де використовується екологістичний підхід, пояснюється тим, що саме морські порти в будь-якій країні є її найпотужнішим і виробничим, і транспортним, і торгівельним потенціалом. Саме морські порти забезпечують транспортну незалежність країни, є найважливішою ланкою її зовнішньої торгівлі й несуть комерційні і стратегічні перспективи з використання її транзитного потенціалу. Адаптація морського порту до вимог циркулярної економіки дає змогу йому покращити власні стратегічні перспективи, розширити транзитні можливості й виступати в ролі форварда зовнішньої торгівлі регіону або країни в цілому. Мета статті – розробити концепцію екологістичної моделі морського порту, яка налічує й екологічні, й економічні, і соціальні компоненти, позитивно впливає на становище всіх трьох і покращує їх. Результати. Обґрунтовано необхідність розглядати морський порт не як окрему систему або об’єкт, а враховувати, що транспортна система морського порту нерозривно пов’язана з транспортною системою міста, регіону, має тісний контакт і залежність із транспортними системами вантажовласників, вантажоспоживачів, судноплавних і транспортних компаній, з магістральним транспортом. Розроблено авторську концепцію екологістичної системи морського порту, яка ґрунтується на екологічних, економічних і соціальних стратегіях, що змістовно розширюються для кожної зі стратегій, має власний вплив на кожну з них. Сформульовано вимоги до функціонування екологістичних моделей. Запропоновано доповнити наявні наукові розробки з екологістичних моделей, саме для морського порту, компонентами мобільності й безпечності. Висновки. Показано, традиційний прояв сучасних підходів до екологізації на рівні виробництва, а саме: очисні споруди, маловідходні технології, пристрої з переробки відходів, екологічні матеріали, мало забруднюючі технології тощо; на рівні мотиваційних заходів і принципів – принцип «забруднювач сплачує», ефективна форма його реалізації – наявні платежі за використання природних ресурсів і забруднення середовища є недосконалими та малоефективними. Розроблено екологістичну модель морського порту як транспортного об’єкта, яка дає змогу регулювати екологічну й логістичну ситуації й у морському порту, і в транспортних системах міста, регіону та зв’язаних із морським портом виробників вантажів, вантажоутримувачів. Розроблена екологістична модель морського порту визначається цілісністю й роздільністю, наївністю зв’язків, організацією, інтегрованими властивостями та являє собою взаємопов’язану сукупність її складників, їх функції й керівні впливи.

Актуальність теми дослідження. Україна є відомою країною з транспортного літакобудування та має розгалужену систему аеропортів. Для подальшого розвитку та модернізації інфраструктури авіаційного транспорту в нашій державі прийнято Державну цільову програму розвитку аеропортів на період до 2023 року. Постановка проблеми. Для проведення догляду та реконструкції штучних покриттів у аеропортах: злітнопосадкових смуг, руліжних доріжок, перонів необхідно мати інформацію про рельєф їх поверхонь. З цією метою періодично виконується нівелювання поверхонь штучних покриттів. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Були розглянуті останні публікації у відкритому доступі, які присвячені технологіям нівелювання поверхонь. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Аналіз наведених способів нівелювання поверхонь свідчить про те, що переміщення геодезичного приладдя виконується переважно ручним способом, як і запис та опрацювання результатів. Мета статті. Головною метою цієї роботи є розробка нового пристрою для нівелювання поверхонь аеропорту з підвищеним рівнем мобільності та автоматизації виконання робіт. Виклад основного матеріалу. Авторами даної статті розроблено автоматизовану систему геодезичного моніторингу злітно-посадкової смуги. До її складу входять: мобільні нівелювальники; мобільні нівелірні рейки, які розташовуються на злітно-посадковій смузі; керуючі пристрої, що розміщені на центральній станції керування технічними системами аеропорту, яка розташована на диспетчерській вежі. Наведено функціональні елементи конструкцій мобільного нівелювальника, мобільної нівелірної рейки та центральної станції керування. Показано принцип функціонування автоматизованої системи геодезичного моніторингу злітно-посадкової смуги. Висновки відповідно до статті. Розроблена система геодезичного моніторингу злітно-посадкової смуги дає змогу отримати значення висот точок в автоматичному режимі на заданій поверхні з регульованим кроком сканування. Така система ефективна для нівелювання великих за площею та протяжністю штучних покриттів аеропорту. Система дозволяє швидко визначити відмітки в режимі дистанційного ГІС/GPS керованого комплексу мобільних нівелірних роботів.

У статті проаналізовано передумови щодо визначення і реалізації одного з принципів Болонського процесу – принципу мобільності учасників освітнього процесу. Автором представлено заходи, що здійснювалися університетами прикордонних міст у країнах Європи (Чехословаччина, Німеччина, Нідерланди тощо) у 80–90-х рр. минулого століття. Наведено приклади організації мобільних груп студентів під керівництвом викладачів на умовах «безвалютного обміну» у 80-х роках. Описано участь автора у 2010-х роках у мобільних конференціях студентів і викладачів, що були організовані університетами і проходили у прикордонних містах України, Словаччини, Угорщини. Зазначено, що під час такої активності студенти набувають не лише професійних компетентностей за фахом, але також іншомовних компетентностей і навичок культурного спілкування між представниками різних країн.Обговорюється перспективність і можливість забезпечення мобільності студентів і викладачів університетів у сучасних умовах після усунення карантинних обмежень. Запропоновано тематику майбутніх наукових досліджень для спільних міжнародних проєктів. Фактично описано соціальні і комунікаційні втрати, яких зазнали системи освіти європейських країн під час тотальних обмежень внаслідок пандемії.

Розглянуто поняття “публічність”, “публічна сфера”, “публічний простір”. Проаналізовано основні принципи публічного простору як закономірності функціонування окремих складників, а саме: відкритості і прозорості, об’єктивності, демократії в управлінні містом, комфорту, екологічності, безпеки, розвитку освіти, технологічності, економічності, мобільності, культурології та ін., які утворюють ефективну систему функціонування міста. Подано модель “евклідового” публічного простору для підкреслення природи елементів та їхніх властивостей.

У статті визначено методологічні засади підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Досліджено виклики (маргінальна або розмита національна ідентичність молоді, високі міграційні настрої і бажання самореалізуватися, відірваність від національної культури, ціннісна невизначеність і зорієнтованість на псевдоцінності, підміна смисложиттєвих цінностей тимчасовими цілями, бажання уникнути служби в армії, громадянська пасивність) і проблеми щодо підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності особистості. Перепонами до формування національної ідентичності у молоді є політика невизнання, негативні стереотипи, упередження, інформаційна війна. У роботі використано наступні методи: теоретичні – аналіз, систематизація та узагальнення методологічних засад та наукових принципів з проблеми підготовки майбутніх учителів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Виявлено основні методологічні підходи (особистісно орієнтований, аксіологічний, компетентнісний) та принципи ( моделювання професійної діяльності у навчально-виховному процесі закладу вищої освіти, інтегративності, єдності соціалізації і професіоналізації, професійної мобільності, природовідповідності, гуманізму, ментальності, суб’єкт-суб’єктної взаємодії), які протистоять директивній педагогіці. У статті окреслено ціннісно-смислове поле національної ідентичності через національну мову, національну ідею, національні інтереси, національну згоду, національну культуру, історію та традиції нації, а також схарактеризовано психологічні механізми формування національної ідентичності (національна свідомість і самосвідомість, національне самопізнання, національне самоствердження). Проаналізовано нормативну базу з проблеми дослідження. Усі розглянуті методологічні підходи щодо проблеми підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв свідчать про взаємозв’язок та взаємозалежність наукових підходів та принципів.

Показано, що стабілізація ядра навчальних курсів на основі відокремлення їх фундаментальної складової від технологічної є одним з найбільш перспективних напрямів фундаменталізації інформатичних дисциплін, що досягається поширенням на методичну систему навчання інформатики властивостей відкритих систем: розширюваності, масштабованості, мобільності, інтероперабельності та «люб’язності».