Добірка наукової літератури з теми "Право постійного користування"

Стаття присвячена характеристиці такого речового права, як право постійного користування земельною ділянкою. Метою статті є актуалізація наявних доктринальних розробок щодо права постій ного користування земельною ділянкою, висвітлення існуючих правозастосовних проблем у сфері його реалізації, внесення рекомендацій щодо вдосконалення земельного законодавства. Розкрито приписи земельного законодавства України щодо окресленого права постійного користування, наведено наукові підходи до сутності та складників такого права. Окремо наголошено на існуючих правозастосовних проблемах щодо реалі зації відповідними суб’єктами права постійного користування земельною ділянкою з наведенням судової практики щодо їх вирішення. Стверджується, що право постійного користування земельною ділянкою займає самостійне місце в системі речових прав на землю. Автор доходить висновку, що отримати землі у постійне користування сьогодні можуть виключно юридичні особи – як суб’єкти господарювання, так і громадські, релігійні організації чи заклади освіти. Такі юридичні особи покликані виконувати певні публічні, соціальні, освітянські функції або ж надавати послуги загального користування значній кількості споживачів. Потребує невідкладного вирішення проблема “переведення” цього права, отриманого за раніше чинним земельним законодавством особами, які нині не можуть отримати земельні ділянки на підставі такого речового права, в нормативно закріплені речові права на землю – право власності або право оренди землі. При цьому слід надати право постійним землекористувачам самостійно визначати, на якому речовому праві вони продовжуватимуть використовувати відповідні земельні ділянки. Стверджується, що законодавчо врегульованими є лише питання державної реєстрації права постійного користування землями, що надаються у таке користування відповідним суб’єктам із земель державної чи комунальної власності. Відносини ж щодо державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, яка надавалася свого часу фізичній особі та, приміром, використовуєтьсязаснованим нею фермерським господарством, залишаються нормативно нерегламентованими.

У статті здійснюється аналіз окремих положень Концепції оновлення Цивільного кодек- су України. Насамперед йдеться про підтримку пропозиції про скасування Господарського кодексу України. Водночас висловлено ідею про можливість прийняття поряд з оновленим Цивільним кодексом України (як кодексу приватного права) кодифікованого законодав- чого акту, в якому були б систематизовані питання державного регулювання господар- ською діяльністю (реєстрація юридичних осіб, ліцензування, дозвільна діяльність, кон- троль тощо). Розглянуто співвідношення положень оновленого Цивільного Кодексу з положеннями нового Трудового кодексу України, зокрема, щодо конкретизації в останньому тих положень оновленого Цивільного кодексу України, які можуть бути застосовані до регулювання трудо- вих відносин, зокрема щодо можливості стягувати з окремих категорій працівників упущену вигоду. У статті зазначено про дискусійний характер положення Концепції оновлення Цивільного кодексу України, згідно з яким держава визнається юридичною особою. Підтримуючи ідею про відмову від права господарського відання і права оперативного управління, звертається увага на необхідність відмови і від права постійного користування земельною ділянкою, яке передбачено у чинній редакції Земельного кодексу України. Разом з тим висловлюється теза про визначення у новому Цивільному кодексі України правових засад «здійснення» права державної та комунальної власності. У результаті проведеного аналізу автор доходить висновку про необхідність створення механізму, який би забезпечив стабільність положень оновленого ЦК та запобігання появи в ньому положень, які не відповідають загальними засадам цивільного законодавства, супер- ечать його базовим положенням та не відповідають доктрині цивільного права.

Дахова І. І., Баранова Є. В. Реалізація викривачами корупції конституційного права на захист. – Стаття. У даній статті розглянуто, як реалізується захист викривачів та використовується на практиці законодавство щодо їх захисту, оскільки це є необхідним чинником розвитку демократичних суспільств. Відповідні елементи такого захисту на міжнародній арені повинні бути враховані під реалізації в Україні норм у даній сфері. Сьогодні внесені зміни в Закон України «Про запобігання корупції» від 01.01.2020 року ще не забезпечують ефективного захисту даної групи. Тому обґрунтованим є дослідження в даній статті проблематики користування правом на захист добросовісними інформаторами та створення механізму такої реалізації завдяки аналізу досвіду міжнародних колег та наступній його імплементації. Політична ситуація у світлі останніх подій достатньо активно змінюється, хоча водночас єдине залишається незмінним – це корупція. Тому, хоча й у різному відсотковому співвідношенні, але викорінити її поки що не вдалося жодному главі держави. У даній роботі висвітлені питання співвідношення теоретично закріплених засад боротьби з корупцією через діяльність добровільних інформаторів та досвід роботи інституту викривачів в інших країнах. Звертається увага на конституційні засоби захисту після викриття інформації, гарантії; здійснюється аналіз рівня їх ефективності. У світлі аналізу цілісної картини світу в боротьбі з даною проблемою актуальним аргументом, який свідчить про необхідність дослідження практики інших країн, є сприйняття того, що корупція – це явище, яке прогресує у соціальній, політичній, економічній сферах життя і є однією з основних причин гальмування демократичного розвитку України. Необхідним є зосередження уваги не лише на політичній корупції чи під час виконання повноважень органами державної влади. Поступово варто розширювати перелік галузей, які потребують боротьби з корупційними елементами в них: безпечні продукти харчування, фармацевтика, екологія тощо. Постійно варто активізувати діяльність цих осіб у всіх колах суспільних відносин. Не лише корумпованість у цих сферах, але й неналежне виконання обов’язків, недотримання правил виготовлення споживчих продуктів, ліків повинне бути виявлене та зупинене. Сьогодні наявні певні векторні зрушення стосовно захисту whistblowers у доктринальному аспекті, але незмінним є очікування прецедентної національної практики застосування норм, яка дасть змогу проаналізувати досвід України в порівнянні з практикою інших країн та позиціями Європейського Суду з прав людини й рекомендаціями Ради Європи, які наведені у статті, та забезпечити гідний рівень реалізації викривачами конституційного права на захист.

Дахова І. І., Баранова Є. В. Реалізація викривачами корупції конституційного права на захист. – Стаття. У даній статті розглянуто, як реалізується захист викривачів та використовується на практиці законодавство щодо їх захисту, оскільки це є необхідним чинником розвитку демократичних суспільств. Відповідні елементи такого захисту на міжнародній арені повинні бути враховані під реалізації в Україні норм у даній сфері. Сьогодні внесені зміни в Закон України «Про запобігання корупції» від 01.01.2020 року ще не забезпечують ефективного захисту даної групи. Тому обґрунтованим є дослідження в даній статті проблематики користування правом на захист добросовісними інформаторами та створення механізму такої реалізації завдяки аналізу досвіду міжнародних колег та наступній його імплементації. Політична ситуація у світлі останніх подій достатньо активно змінюється, хоча водночас єдине залишається незмінним – це корупція. Тому, хоча й у різному відсотковому співвідношенні, але викорінити її поки що не вдалося жодному главі держави. У даній роботі висвітлені питання співвідношення теоретично закріплених засад боротьби з корупцією через діяльність добровільних інформаторів та досвід роботи інституту викривачів в інших країнах. Звертається увага на конституційні засоби захисту після викриття інформації, гарантії; здійснюється аналіз рівня їх ефективності. У світлі аналізу цілісної картини світу в боротьбі з даною проблемою актуальним аргументом, який свідчить про необхідність дослідження практики інших країн, є сприйняття того, що корупція – це явище, яке прогресує у соціальній, політичній, економічній сферах життя і є однією з основних причин гальмування демократичного розвитку України. Необхідним є зосередження уваги не лише на політичній корупції чи під час виконання повноважень органами державної влади. Поступово варто розширювати перелік галузей, які потребують боротьби з корупційними елементами в них: безпечні продукти харчування, фармацевтика, екологія тощо. Постійно варто активізувати діяльність цих осіб у всіх колах суспільних відносин. Не лише корумпованість у цих сферах, але й неналежне виконання обов’язків, недотримання правил виготовлення споживчих продуктів, ліків повинне бути виявлене та зупинене. Сьогодні наявні певні векторні зрушення стосовно захисту whistblowers у доктринальному аспекті, але незмінним є очікування прецедентної національної практики застосування норм, яка дасть змогу проаналізувати досвід України в порівнянні з практикою інших країн та позиціями Європейського Суду з прав людини й рекомендаціями Ради Європи, які наведені у статті, та забезпечити гідний рівень реалізації викривачами конституційного права на захист.

Дисертація являє собою комплексне дослідження речових прав на земельні ділянки лісогосподарського призначення, у якому з’ясовуються особливості правового регулювання речових прав на такі земельні ділянки з урахуванням цивільно-правового аспекту. Проведено аналіз нормативно-правових актів, які регулюють речові права на земельні ділянки лісогосподарського призначення. З’ясовано правову природу лісу і лісової рослинності та проведено їх кваліфікацію щодо їх віднесення до об’єктів речових прав. Обґрунтовано правову позицію, відповідно до якої ліс як природний комплекс не є об’єктом речових прав. Визначено співвідношення лісової рослинності та земельної ділянки як складової частини і складної речі. Проаналізовано право власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення та на їх складові частини (на прикладі агролісів). Розглянуто об’єкти, суб’єкти, підстави набуття і припинення права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, його зміст, способи захисту. Надано цивільно-правову характеристику обмеженим речовим правам на земельні ділянки лісогосподарського призначення: праву постійного користування та лісовим сервітутам.