Добірка наукової літератури з теми "Політичні знання"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Політичні знання".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Політичні знання"
1
Карпа, Марта. "АРХЕТИПНІ ЗАСАДИ МАСОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ: ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 108–21. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-107-121.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито архетипні засади масової політичної свідомості. Масову політичну свідомість визначено як суб’єктивне відображення ма- совим суб’єктом політико-управлінських відносин, публічно-управлін- ської діяльності та всіх пов’язаних із ними явищ. З’ясовано, що це один з видів масової свідомості, що формується під впливом як подій політично- го, так і управлінського середовищ. Публічне управління через інструменти державного управління та місцевого самоврядування здійснює вплив на формування політичної свідомості населення у частині формування по- літичної пам’яті, культури, думки та настроїв. Виявлено формотворчі еле- менти масової політичної свідомості та проаналізовано фактори впливу на її розвиток. Зокрема проаналізовані основні складові масової політичної свідомості на формотворчому рівні: політичні знання суспільства; полі- тичне сприйняття; політична оцінка; політична готовність. Формотворчі процеси архетипних засад масової політичної свідомості відбуваються у сферах інформаційного, адміністративного та психологічного забезпечен- ня здійснення публічного управління. Схарактеризовано особливості ар- хетипних засад масової політичної свідомості. Архетипні засади масової політичної свідомості сформовані основними її елементами: політичне свідоме, що набуває форми політичних програм, теорій політичної сис- теми, концепцій політичних партій, напрямів розвитку суспільства та ін.; політичне несвідоме, що виявляється у потребах, інтуїції, бажаннях мас; політичне підсвідоме. Розкрито публічно-управлінський аспект у частині здійснення можливих впливів на формування масової політичної свідо- мості з позиції поділу формотворчих процесів на дві фази: пасивну, яка передбачає формування політичної пам’яті, політичної культури та налаш- тована на внутрішньомасові потреби й уявлення; активну, яка передбачає розвиток оціночних уявлень у масовій свідомості, їх сприйняття та форму- вання політичної готовності масового суб’єкта.
2
Kravets, A. Y. "Витоки біополітики як нового напрямку наукових досліджень у межах вітчизняної політичної науки". Grani 19, № 3 (19 лютого 2016): 68–72. http://dx.doi.org/10.15421/1716062.
Повний текст джерелаАнотація:
Основною метою є дослідження витоків біополітики як нового напрямку наукових досліджень у межах вітчизняної політичної науки. З’ясовано, що в науковому співтоваристві й досі не вироблено чіткого уявлення про витоки цієї наукової дисципліни: одні біополітики бачать їх в еволюції біологічного знання, інші – підкреслюють важливу роль політичних концепцій. Запропоновано комплексний підхід до цієї проблематики, де до витоків біополітики можна віднести філософські, біологічні, політичні та психологічні концепції від античного періоду до сучасності, що сприяє уточненню наукового знання стосовно цієї проблематики, підкреслює міждисциплінарний статус цієї дисципліни і конкретизує сферу її наукового інтересу. З’ясовано, що біополітика – це міждисциплінарна галузь знання в межах вітчизняної політичної науки, яка поєднує безліч напрямів досліджень: витоки та еволюція політичної поведінки людини, психофізіологічні аспекти такої поведінки, роль виховання і соціальних норм у трансформації соціальної та політичної поведінки, вплив політичної поведінки на політичний процес тощо. Запропоновано визначення біополітики як суміжної дисципліни, що досліджує «людину політичну» як біологічний вид з акцентом на психофізіологічних механізмах політичної поведінки та їх впливом на політичний процес.
3
Купчишина, Валентина. "МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПСИХОЛОГІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, № 3 (27 березня 2020): 145–58. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.222.
Повний текст джерелаАнотація:
Політична наука – досить молода, інтегративна наука, що виникла на стику різних наук (соціології, політології, психології, культурології тощо). Пред метом її дослідження є соціально-політичні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості народів, станів, етносів, соціальних груп, урядів та окремих представників суспільства. Політичні процеси в Україні активно вивчаються і прогнозуються широким колом українських науковців. Їх дослідження спрямовано на аналіз нулого та сучасного стану розвитку суспільства, визначення ролі і місця в них людини, виявлення впливів політичних процесів на життєдіяльність особистості.Упродовж багатьох років після встановлення незалежності в Україні активно проголошуються демократичні принципи, докладаються зусилля для перевлаштування політичної системи відповідно до цих принципів. Низка науковців зазначає у своїх дослідженнях, що сучасна політична культура українців характеризується необізнаністю про власні права й обов’язки, спостерігається відсутність інтересу до громадських справ і вирішення суспільних проблем, відстороненість щодо до прийняття суспільних рішень.Політична психологія є галуззю загальної психології, яка розглядає та вивчає різноманітні психологічні компоненти, що використовуються у політичному житті суспільства. До таких психологічних компонентів науковці відносять настрої, погляди, позиції, моделі поведінки, ціннісні орієнтації членів суспільства, що виявляються через їх політичну свідомість, політичну участь, політичні цінності. Політичні явища та процеси, які ми маємо можливість спостерігати в нашій державі, значною мірою залежать від природи, психіки, конкретних людей, їх ставлення до того, що відбувається навколо. Політико-психологічні знання і культура необхідні кожній людині, незалежно від її професійного фаху, оскільки кожен із нас у буденному житті постійно взаємодіє з іншими людьми та державою. Будучи громадянином своєї держави, кожен по різному реагує на ті події, свідком або учасником яких він є. Політичні події й явища відображають психологічний стан їх учасників, їх мислення, уяву, погляди, цінності, свідомість, поведінку. Підготовка будь-якого фахівця передбачає вивчення цілої низки навчальних дисциплін, які зазначені в освітньо-професійній програмі за відповідною спеціальністю. Метою вивчення навчальної дисципліни “Політична психологія” є формування у курсантів знань про системне уявлення та розуміння психологічного змісту політичного життя і діяльності, уміння здійснювати психологічний аналіз політики. Удосконалення політичної освіти майбутніх офіцерів-психологів через розширення їх знань про зміст політичної психології, її компонентів є вимо гою сьогодення в підготовці фахівця.
4
Tokovenko, Oleksander Sergiiovych. "ПОЛІТИЧНА ІСТИНА ТА ІДЕАЛИ ЛІБЕРАЛЬНОГО МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ: СОЦІАЛЬНО-ЕПІСТЕМІЧНИЙ КОНТЕКСТ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 2 (25 грудня 2021): 124–32. http://dx.doi.org/10.15421/342130.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню значення ненаукових способів набуття політичного знання з точки зору глобальної та локальної політичної правди. Мета дослідження – виявлення специфіки соціально-епістемічного контексту взаємозв’язку політичної істини та ідеалів ліберального мультикультуралізму. Охарактеризовано унікальність політико-епістемологічного підходу до аналізу етнічної політичної істини. Було підкреслено, що міркування про укоріненість епістемічних засад у соціальній реальності та свідомості мають аналіз як суспільних детермінант впорядкування знання та наукового інтересу. Проаналізовано причини розгортання емпіричних політологічних досліджень спрямоване на встановлення істини в описі політичних фактів та встановлення істини у зв’язку між окремими об’єктами політичного світу. Розкрито визначення соціальних чинників пізнання у вирішенні питання епістемічної обґрунтованості політичних положень буденних та побутових міркувань. З’ясовано, що механізми когнітивного вилучення стають основою для формування стійких епістемних засад на рівні буденних соціальних практик ототожнення й ідентифікації. Розкрито, що соціально-епістемічні упередження визначають конкретні психологічні настанови, які можуть у подальшому зумовлювати політичну поведінку в міжетнічних відносинах. Доведено, що емотивні та соціальні засади епістемічного підґрунтя містять істотні соціальні упередження та ставлення до соціальної і політичної реальності на основі хибних тверджень, що веде до значних втрат і, навіть, злочинів. Встановлено, що закріплення хибних епістемічних настанов і вірувань (переконань) у певних нормах поведінки поширюється на всі практики суспільства, підходи і судження, які набувають загальнообов’язкового значення. Припущено, що державні та політичні установи або сприймають соціально-хибні вірування, або забезпечують їх корекцію. Встановлено, що обрання певних стратегій мислення та підтримка соціальних інституцій заохочується індивідуальними і колективними інтересами. Зроблено висновок, що загальнолюдська політична істина стоїть перед перспективою широкої культурної інклюзивності, відсторонення від цивілізаційної вибірковості та ієрархії етноцентричних цінностей.
5
Kiyanka, Iryna. "ІДЕЇ ПОПУЛІЗМУ У ВИБОРЧІЙ КАМПАНІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 2019 РІК". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (7) (18 березня 2020): 223–29. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-223-229.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз ключових гасел, які активно використовувались у виборчій кампанії Президента України 2019 р. До уваги взято програми, у яких відображено реальні політичні вимоги та популістські гасла.
Вивчення популізму актуалізується наявністю соціального замовлення від зацікавлених суб’єктів політичної дії, які застосовують популізм для реалізації своїх програм та в боротьбі за владу.
У сучасних умовах політичне гасло лідера відіграє надзвичайно важливу роль у процесі передвиборчої боротьби за владу. Гасло займає провідну нішу у виборчих технологіях і забезпечує успіх політичного лідера у веденні виборчої кампанії. Як свідчить досвід останніх виборчих кампаній, політичне гасло досить часто асоціюється з популізмом або стає популістським гаслом
Разом із цим актуальна сьогодні в Україні популістська категорія «народу», носія всіх чеснот, найвищої цілі та мірила добра й зла, веде свій родовід ще від українського національно-демократичного руху ХІХ ст., із його виразно народницькими рисами. Новітній український національний рух певною мірою перейняв її як частину інтелектуальної спадщини від своїх історичних попередників, тим більше, що вона, як зазначалося вище, виявилася потрібною в роки вирішальної атаки на комуністичний режим.
Акцентовано, що популістські гасла у виборчі кампанії на пост Президента України 2019 р. сприймається, по-перше, як іноді спланована політична дія, за допомогою якої певна політична партія чи група політичних лідерів свідомо провокує та включає значну частину мас для втілення своїх маніпулятивних дій і реалізацію політичних технологій заради здобуття влади.
А по-друге, політична еліта вдало використовує національні образи, ідеї, символіку, щоб утвердити це у свідомості більшої частини свого електорату й узяти під контроль політичну ситуацію в країні. Останнім часом спостерігаємо на полі українського електорату, де з боку як опозиційних партій, так і провладних усі готуються до виборів-2020 р., забуваючи свої передвиборчі обіцянки та програми.
Вибори в Україні втрачають значення механізму ствердження стандартів відповідальної державної політики. Це також є свідченням слабкості політичних партій, адже саме вони мають бути зацікавлені в зміцненні такого інституту демократії, як вибори, оскільки вибори дають змогу політичним партіям реалізувати себе. Виборча система й надалі залишається фактором соціально-політичної напруженості, провокує політичні сили використовувати регіональні відмінності як інструмент політичної боротьби
6
Максимчук, О. В., та С. С. Бондар. "Роль мас-медіа у формуванні політичних міфів". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 49–54. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.305.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено роль мас-медіа у становленні та формуванні сучасних політичних міфів. Зазначено, що інформаційні засоби масової інформації своєю чергою в умовах загальної нестабільності та зростаючої міжнародної та геополітичної конкуренції використовуються владою як потужний інструмент політичного впливу і, таким чином, виконують не інформаційну, а ідеологічну функцію. Поєднання цих двох фундаментальних процесів призводить до загальної ірраціоналізації політики та створює надзвичайно сприятливі умови для контролю над політичною свідомістю та поведінкою мас за допомогою технологій політичного міфотворення. Розкрито сутність співвідношення категорії міфу і засобів масової інформації в соціально-політичній площині. Акцентовано на особливостях творення сучасних політичних міфів шляхом тотальної експансії мас-медіа у сферу не лише суспільної свідомості, але й способу сучасного буття соціумів загалом і владних відносин зокрема. Міф поєднує раціональне і ірраціональне знання, він є характерною рисою історичної пам'яті народу і сучасних оцінок природного і соціального світу. Зазначено, що політична реклама є специфічною системою прийомів масової комунікації. Політичне міфотворення стало неодмінною ознакою сучасності, політичній міфології більше притаманна «спонтанність» розвитку, незалежність від волі осіб та інститутів, причетних до її створення. Це зумовлено тим, що політична міфологія формується в процесі взаємодії ідеологічної доктрини з наявними стереотипами суспільної свідомості. Визначено, що процес трансформації публічної сфери супроводжується зміною природи політики за допомогою засобів масової інформації. Відбувається це за допомогою включення до публічної дискусії багатьох сфер людської діяльності. Узагальнено, що ЗМІ через повідомлення, інформування, навчання, переконання, навіювання та інші психологічні методи впливають на маси. Зазначено, що політичний міф став складником добре відпрацьованої технології маніпулювання - і не лише «побутовою» частиною масової свідомості, але й теоретичною (ідеологічною) її складовою частиною. Політичний міф використовується як інструмент для конструювання політичної реальності, побудови нової ціннісної системи. Зроблено висновок, що нині мас-медіа стали потужним інструментом формування політичних міфів та впливу на політичну свідомість, цим самим завдавши величезного удару по інформаційній безпеці сучасного суспільства. Зазначено, що ознакою є характерний для міфологічної свідомості та культури загалом провінціалізм, що поряд з агресією та анархією міфів утворює визначальну рису нинішньої ситуації. Деякі події та явища сучасної політичної дійсності, що здаються, на перший погляд, нелогічними та неможливими для пояснення, можуть стати зрозумілішими, якщо розглядати їх із точки зору іншої, міфологічної логіки, що домінує в масовій, у тому числі масовій політичній, свідомості.
7
Мельник, В. М. "Феномен «традиційного» як засіб експлікації політичної антропології". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (8 квітня 2021): 146–50. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.936.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті презентовані фахові роздуми про статус і наукове значення політичної антропології в сучасному світі. Основна увага автора зосереджена на поясненні предмета політичної антропології. Стверджується, що політична антропологія є вченням про ідейний та ідеологічний розвиток традиційних форм політичного устрою в історичному процесі, котрі безпосередньо стосуються сучасного стану політичної практики на рівні етносу та держави. Зауважується, що політичні традиції народжуються, функціонують і трансформуються виключно в межах процесів етносоціальної еволюції. Отже, всі політичні традиції детерміновані етнічно або культурно. Поза етнічною свідомістю політичні традиції довго не тримаються. Фактично значення політичної антропології полягає в репрезентації соціальних практик як «живих» систем, здатних до самовідтворення. Пояснюючи принципи детермінації політичних традицій, автор доводить, що історичність, притаманна всім формам людської свідомості, також повинна перебувати в об’єктиві наукових досліджень. Історичність – це константа розвитку та поступу. Вона постулюється просторово-темпоральними рамками людського існування. Політика невід’ємна від історичності. Вона народжується поступом. Ось чому важливо застосовувати ретроспекцію та інтроспекцію для аналізу політичних традицій у політико-антропологічному дискурсі. Політичні традиції, осмислені на етнокультурному фундаменті, потребують окремого методу для дослідження. Деякі дослідники стверджують, що таким методом може стати emic-підхід. Автор зазначає, що всі форми «включених студій» придатні для предмета політичної антропології. Політична антропологія передбачає постійне заглиблення науковця в коло його інтересів. Фактично справжній політантрополог є перманентним «співучасником» тих політичних дій, котрі він вивчає. На завершення статті автор надає власні зауваження щодо поняття «традиціоналізм», що має у політичній антропології значення, відмінне від сфери політичних ідеологій.
8
Костючков, С. К. "Пандемія короновірусної хвороби-2020: біополітична інтерпретація". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 117–24. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.315.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто окремі аспекти сучасних біополітичних знань, виявлено їхній зв'язок із природничими та соціальними науками; показано різноманітність визначень поняття «біополітика» від зародження науки до сьогодення. Розкрито змістову цінність біополітики на рівні практичної політики, зважаючи на те, що широкий спектр сощально-поттичних проблем мають чітко виражений біопо-літичний характер; визначено роль біополітичних знань у процесі трансформації політичних ідей та цінностей, які постають домінуючими в сучасних моделях світооблаштування. Підкреслено, що в умовах сьогодення загострюється потреба корегувати через політичні інститути і процеси біополітичний контекст суспільного життя, а саме - демографічну ситуацію і стан здоров'я населення в різних регіонах планети, епідеміологічну ситуацію у країнах світу, розвиток біотехнологій тощо. Проаналізовано гіпотези виникнення вірусів на Землі та характер розповсюдження короновірусної хвороби COVID-19 у 2020 році. Авторську увагу акцентовано на тому, що пандемія коронавірусної інфекції COVID-19 активувала цілу низку проблем у всіх сферах суспільного життя, для розв'язання яких має бути залучено біополітичне знання в різних його аспектах. Запропоновано розглядати біополітичні знання та засновані на них технології як такі, що мають актуалізувати потребу орієнтувати наукове та медичне співтовариство на розробку ефективних вакцин для боротьби з вірусними захворюваннями. Автором розглянуто характер пандемічної експансії та боротьби з нею на трьох рівнях - глобальному, державному та локальному. Показано, що політична влада в умовах сучасності перетворюється на «біовладу», держава реалізує прерогативу щодо можливості розпоряджатися життям людини через застосування таких практик, як охорона здоров'я, санітарія та гігієна. Політичним імперативом держави щодо людини є вимога бути здоровою, піклуючись водночас про здоров'я інших членів суспільства. Зроблено висновок про те, що сучасна біополітика, досліджуючи вплив мікросвіту вірусів і бактерій на соціальний макросвіт, потенціює перспективний розвиток нової галузі біополітичного знання - мікробіополітику.
9
Pavlov, Dmitry М. "Суб’єкти політичної пропаганди". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 3 (20 квітня 2018): 90–95. http://dx.doi.org/10.15421/10.15421/171843.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття ставить проблему суб’єктів політичної пропаганди як сил, що виступають активним початком здійснення пропагандистської діяльності. Автор доводить, що суб’єкти пропаганди управляють процесом регулювання політичного сприйняття суспільства, в результаті чого стає можливим досягнення їх політико-владних інтересів. Процес пропаганди є взаємодією суб’єктів та об’єктів пропаганди з приводу розподілу владних потенціалів та можливості прийняття тих чи інших політичних рішень. Згідно з думкою автора, до суб’єктів доцільно відносити ті сили, які мають свої політико-владні інтереси та зацікавлені в їх реалізації. До об’єктів необхідно відносити соціальні сили, за рахунок впливу на які розширюються можливості та посилюється ефективність прийняття та реалізації політичних рішень. Суб’єкт пропаганди є активною, ініціюючою, керуючою та / або контролюючою стороною пропагандистських відносин. Суб’єкт пропаганди – це особа, група або інстанція, що управляє розповсюдженням пропагандистського знання, моделей сприйняття та реакцій, що нав’язуються об’єктам пропаганди як легітимні, найбільш виправдані та природні в умовах певної політичної реальності. Об’єктами пропаганди виступають суспільство в цілому, цільові аудиторії, соціальні сегменти та групи, що об’єднані економічні, культурними, релігійними та іншими інтересами, громадські та політичні організації, політичні лідери та чиновники.
10
Tretyak, Oleksii Anatoliiovych. "ЕПІСТЕМІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ СУЧАСНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ТЕОРІЇ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ВИМІРИ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 2 (25 грудня 2021): 133–41. http://dx.doi.org/10.15421/342131.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню розгляд зміни парадигм у сучасній політичній теорії також базується на епістемних засадах. Мета дослідження – встановлення епістемічних детермінант сучасної політичної теорії в контексті міждисциплінарних вимірів наукового пізнання. Охарактеризовано розвиток теорії політичного менеджменту на основі уявлень про ієрархію як невід’ємну складову активного та дієвого управління. Було підкреслено, що політична епістемність як істинність для політичної теорії набуває свого сталого змісту. Проаналізовано формалізовані методики як виклики зміни методології політичної науки, які, можуть змінити епістемічні вимоги до результатів теоретичних та прикладних досліджень. Розкрито значення математичного моделювання, яке застосовується на предметному полі теорії ігор. З’ясовано, що представлення формалізованих наукових результатів означає точність у втіленні визначення політичних фактів. Розкрито, що для нової базової політичної теорії істотним є розкриття потенціалу узгодженості нових знань та висновків з попереднім дослідним та прагматичним досвідом політичної науки. Доведено, що головним питанням для епістемічних детермінант політичної теорії є встановлення евристичного потенціалу дослідження політичної дійсності. Встановлено, що приклад правознавчої епістемної стратегії відображає можливість ототожнення законодавчих нормативів та позицій загальнозначущої суспільної істини. Припущено, що специфіка епістемічних детермінант політичної теорії концентруються на відповідності основним магістральним напрямкам пізнавальної діяльності. Встановлено, що ідентифікація знання як істинного (пов’язаного з епістемічним контекстом) підвищує загальний авторитет дослідження. Зроблено висновок, що політичне пізнання веде пошук своєї власної предметності, ціннісних засад, інтересів та пріоритетів суб’єктів пізнання
Дисертації з теми "Політичні знання"
1
Агаларова, Карина Адільївна. "Система освіти як чинник політико-ідеологічної ідентифікації та політичної соціалізації молоді". Thesis, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/45266.
Повний текст джерела
2
Агаларова, Карина Адільївна. "Освіта як чинник політичної соціалізації молоді". Thesis, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2015. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/45265.
Повний текст джерела
3
Семке, Ніна Миколаївна. "Політична соціалізація як процес формування політичної культури". Thesis, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2017. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/42501.
Повний текст джерела
4
Семененко, Л. Л. "Рекатегоризація як спосіб структурування вербалізованих знань про політичну дійсність". Thesis, Сумський державний університет, 2017. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/67212.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження когнітивних джерел мисленнєвих процесів із
подальшою їхньою вербалізацією – актуальна проблема сучасного
мовознавства, що дозволяє зрозуміти взаємозв’язки мислення й мови,
осягнути, як у мовних формах акумулюються результати пізнання
дійсності. Пізнавальні процеси не вичерпуються лише фіксуванням
результатів сенсорно-моторної діяльності особистості в ментальних
утвореннях – різного роду концептах. Результати чуттєвого пізнання
активно опрацьовуються мисленням і переводять невербальне знання
в структуровані лінгвістично мовні форми, які є джерелом доступу до
самих мисленнєвих процесів. Усе це складає складну категоризаційну
діяльність, спрямовану на впорядкування значних пластів інформації
з метою полегшити процедури оперування такими знаннями.
Наведене робить актуальним дослідження інтерпретаційних
механізмів передачі концептів мовними засобами.
Книги з теми "Політичні знання"
1
Оболенський, О. Ю. Державна служба. Київ: КНЕУ, 2003.
Знайти повний текст джерелаАнотація:
Пропонує систематізовані знання в галузі державної служби щодо її ролі та місця в суспільно-політичній та соціально-економічній системах, з проблематики розвитку результативної та ефективної державної служби
2
Переяславська рада: історичне значення та політичні наслідки. Київ: Просвіта, 2003.
Знайти повний текст джерела
3
Веремій, І. Г., М. О. Паламарчук, Р. Е. Юлдашев, Н. М. Гавриленко, Г. М. Широкий, Д. М. Серебрянський, О. В. Литвиненко та О. О. Сінайко. Трансформація зовнішньоекономічних відносин України з Російською Федерацією: 2010–2020 роки. Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.53679/niss-analytrep.2021.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Відносини між Російською Федерацією (РФ) та Україною визначаються насамперед міждержавним конфліктом із збройною складовою в Донецькій та Луганській областях. Спроба незаконної анексії Росією території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя в 2014 р. та їх окупації, збройне протистояння на Донбасі зумовлюють довгостроковий характер міждержавної конфронтації. Цей конфлікт є асиметричним. Для України наслідки протистояння з РФ – життєво важливі, а перебіг конфлікту впливає майже на всі значущі соціальні процеси. Натомість керівництво Росії розглядає Україну переважно одним з полів конкуренції із Заходом задля «утвердження позицій Російської Федерації як одного з впливових центрів сучасного світу». Пострадянський простір визначений пріоритетом зовнішньої політики Росії, водночас більше значення надається співробітництву з державами, які беруть участь у російських інтеграційних проєктах. Стратегією економічної безпеки РФ на період до 2030 року, ухваленою в 2017 р., пріоритетом розвитку російської економіки визначено створення умов для реалізації стратегічних національних пріоритетів РФ. Так констатується підпорядкування економіки реалізації насамперед стратегічних цілей, визначених політичним керівництвом. Економічний тиск Росії, який був важливим інструментом її політики щодо України й до 2014 р., після початку агресії набув якісно нового рівня. Так само як і застосування воєнних інструментів, обмеження українського експорту, припинення транзиту українських товарів російською територією, спрямоване, зокрема, на виснаження економічних ресурсів України та обмеження її розвитку, а також примушення політичних лідерів нашої держави до прийняття вимог Кремля. Російська Федерація продовжує докладати зусиль для максимального послаблення залежності від економічної співпраці з Україною. Йдеться про зменшення ролі України як транзитної держави для експорту російських енергоносіїв, розірвання усталених коопераційних зв’язків, насамперед у сфері військово-промислового комплексу. Російська політика практично не зважає на інтереси російського бізнесу, які зберігаються на території України, попри суттєве зменшення відповідної активності порівняно з максимальними рівнями, досягнутими на початку 2010-х років. Головним пріоритетом є прагнення утримати Україну в орбіті свого впливу, що в майбутньому має забезпечити компенсацію нинішніх втрат, зокрема й економічних.
4
Гончарук, А. З., О. В. Дроботюк та В. О. Кіктенко. Україна і країни Східної, Південно-Східної та Південної Азії: підсумки 2020 року та перспективи розвитку. Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.53679/niss-analytrep.2021.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Вислів «ХХІ століття буде століттям Азії» став одним з найуживаніших серед експертів-міжнародників. Пропонований читачеві огляд «Україна і країни Східної, Південно-Східної та Південної Азії: підсумки 2020 року та перспективи розвитку» яскраво ілюструє його справедливість. Автори спромоглися у загалом невеликому за обсягом тексті дати не лише глибокий аналіз політичних, економічних, торговельних, інвестиційних зв’язків України з величезним регіоном земної кулі, а й окреслити головні напрями розвитку цього динамічного обширу. В огляді цілком очікувано значну увагу надано відносинам України з Китайською Народною Республікою. КНР стала у 2020 р. головним торговельним партнером України, є одним з найбільших інвесторів, а у перспективі може посісти у цій сфері перше місце. Справедливо відзначається справжній прорив, який здійснив на китайський ринок український аграрний комплекс. Є й інші сфери, в яких вітчизняні експортери очікують на успіх. Зазначено й проблеми. Йдеться про неякісний вітчизняний інвестиційний клімат, часті зміни у законодавстві, відсутність верховенства права, а в ряді випадків – бюрократичну тяганину у розгляді й реалізації спільних проєктів. Українській стороні варто зважити на те, як будують свої торговельно-економічні відносини з КНР наші сусіди, країни Європейського Союзу.
Частини книг з теми "Політичні знання"
1
Біланич, Галина, та Людмила Біланич. "НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА: ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНИ У СПИСКУ СВІТОВОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО". У Культурна та історична спадщина, урбаністика та будівництво як форми мистецького надбання (1st ed.). Європейська наукова платформа, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/kisybfmn.ed-1.02.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті осмислено та об’єктивно оцінено роль культурної спадщини України у процесах консолідації української нації як неповторного історико-культурного середовища. Доведено, що значення культурної спадщини як сукупності успадкованих людством від попередніх поколінь полягає не лише в збереженні ідентичності та історії, а передусім формує нашу особистість і визначає повсякденне життя суспільства, є джерелом всеохоплюючого зростання, а національні традиції, обряди, кухня, мистецтво несуть не менше інформації про країну, ніж її політичний курс чи географічне розташування. Представлено перелік об’єктів, що внесені до Списку світової спадщини ЮНЕСКО в Україні, серед яких: Собор Святої Софії із прилеглими монастирським спорудами та Києво-Печерська лавра; ансамбль історичного центру Львова; транскордонний об'єкт «Дуга Струве»; об’єкт природної спадщини «Букові праліси Карпат»; резиденція митрополитів Буковини і Далмації; дерев’яні церкви Карпатського регіону України і Польщі; античне місто-держава Херсонес Таврійський та його хора. Схарактеризовано дефініції «матеріальна культурна спадщина» та «нематеріальна культурна спадщина», під якою зокрема розуміємо культурно-духовні особливості, які передаються від покоління до покоління і постійно відтворюються, вирізняють один етнос від іншого, формуючи його національну ідентичність. Представлено елементи, внесені до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, а також до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства від України.
Тези доповідей конференцій з теми "Політичні знання"
1
Філіна, Тетяна. "КУЛЬТУРНО-ПОЛІТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СТАТТІ ІВАНА ФРАНКА «І МИ В ЄВРОПІ»". У DÉBATS SCIENTIFIQUES ET ORIENTATIONS PROSPECTIVES DU DÉVELOPPEMENT SCIENTIFIQUE. European Scientific Platform, 2021. http://dx.doi.org/10.36074/logos-05.02.2021.v6.38.
Повний текст джерела
2
Макаренко, Лідія. "СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА МИСТЕЦЬКЕ ЗНАЧЕННЯ ПІСЕННИХ ТВОРІВ У ЯКИХ ЗОБРАЖЕНО СУЧАСНІ ПОТРЯСІННЯ В УКРАЇНІ ПІД ЧАС ПОДІЙ НА МАЙДАНІ ТА ВІЙНІ". У WIELOKIERUNKOWOSC JAKO GWARANCJA POSTĘPU NAUKOWEGO. European Scientific Platform, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/21.02.2020.v2.53.
Повний текст джерелаЗвіти організацій з теми "Політичні знання"
1
Царук, О. М. Про надійність критеріїв генеалогічної класифікації слов’янських мов (методологічні засади курсу історії української мови у вузі). Криворізький державний педагогічний університет, 1997. http://dx.doi.org/10.31812/0564/2203.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто питання про вихідні принципи порівняльного аналізу слов'янських мов, враховуючи значні традиційно-історичні та політичні нашарування. Розкрито критерії генеалогічної класифікації слов’янських мов, що є методологічними засадами курсу історії української мови у закладі вищої освіти.
2
Гарлицька, Т. С. Соціолінгвістичні особливості професійних жаргонізмів (на матеріалі української, російської та англійської мов). Міжнародний гуманітарний університет, 2019. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/3922.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню професійних жаргонізмів у соціолінгвістичному аспекті. Професійні жаргонізми розглядаються у складі нелітературних одиниць як феномен міського мовного побуту. У ході дослідження з’ясовано, що в системі професіоналізмів української, російської та англійської мов найчастотнішими є лексеми військової, комп’ютерної, музичної та спортивної сфер, що є об’єднуючим чинником трьох народів. Уживання військових професіоналізмів активізувалося в період військових дій між Україною та Росією, які мають безпосередній уплив на економічне, політичне, мовне життя інших країн, зокрема США. Переважна більшість військових жаргонізмів має негативно забарвлене значення, що виражає зневажливе, іронічне ставлення мовця, спрямоване на приниження особи, до якої звертаються
3
Варданян, Марина Володимирівна. Образ Олександра Довженка у публіцистиці української діаспори (на матеріалі літературно-критичних портретів Ю. Лавріненка та І. Кошелівця). НВП Інтерсервіс, 2014. http://dx.doi.org/10.31812/0564/1674.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються літературно-критичні портрети наукової публіцистики Ю. Лавріненка та І. Кошелівця, присвячені постаті кінорежисера, письменника Олександра Довженка. Критики використовують специфічну літературознавчу термінологію для характеристики історико-літературного процесу ХХ ст. поряд із порушенням суспільно-політичних проблем, яким даються емоційні авторські оцінки задля формування громадської думки про Україну та її діячів. Образ О. Довженка, палкого патріота й страдника, розкривається для широкого кола читачів на тлі злободенних українознавчих проблем, що надає йому символічного значення як втілення пригнобленої української нації, але нескореної духом.