Добірка наукової літератури з теми "Поділ Польщі"

У статті йдеться про те, як події, які відбулися на Україні в 2004–2014 роках, вплинули на відносини між Російською Федерацією та Республікою Польща. Автор зазначає, що з початку нового тисячоліття в російсько- польських відносинах починається новий етап, що було пов’язано як зі змінами у внутрішньополітичному житті Росії, так і з вступом Польщі навесні 1999 року в НАТО. У 2000–2003 роках у взаєминах двох держав спостерігалося «потепління», почався політичний діалог на вищому рівні. Однак «потепління» в міждержавних відносинах довго не тривало – вже в листопаді 2004 року в російсько-польських відносинах відчувалося «перше похолодання», що було пов’язано з подіями в сусідній Україні. Відомо, що в листопаді 2004 року в Україні відбулися президентські вибори, на яких основна боротьба йшла між прихильником прозахідного шляху розвитку України В. Ющенком та проросійським В. Януковичем. У 2004 році Польща підтримувала українську «помаранчеву революцію», і в перемозі В. Ющенко тоді польські політики грали значущу роль. Позиція Польщі не сподобалася Росії, і В. Путін звинуватив А. Кваснєвського у втручанні у внутрішні справи інших країн. Однак надалі щодо Польщі у прозахідного В. Ющенко риторика змінилася. Все це кинуло тінь на його передвиборчу обіцянку «зближення з Польщею». На чергових виборах у 2010 році В. Ющенко позбувся підтримки Польщі. На тлі поразки В. Ющенко на президентських виборах у 2010 році в стосунках між Росією та Польщею почалося чергове «потепління» відносин, проте воно довго не тривало. У зв’язку з подіями в Україні, що почалися з осені 2013 року, відносини між двома державами знову зіпсувалися. Польська держава і польське суспільство підтримували Євромайдан. Відносини між Росією і Польщею особливо зіпсувалися після березня 2014 року, коли Росія, зневажаючи всі міжнародні правові норми, захопила Кримську республіку, під прикриттям добровольців в українські області, Донецьк і Луганськ були введені російські збройні сили. Починаючи з весни 2014 року в стосунках між Росією і Польщею, в тому числі Росії з Європейським Союзом почалася «холодна війна», яка триває до сьогоднішнього дня. Польська сторона вважає за можливе повернення до нормальних відносин, якщо Росія відречеться від агресивної політики проти України, виведе свої військові формування з Донбасу і Луганська і поверне Крим Україні.

У статті висвітлено основні наукові підходи до розуміння поняття «адміністративна реформа», проаналізовано існуючий адміністративно-територіальний поділ України та перспективи його зміни, простежено еволюцією концепцій адміністративної реформи, визначено плюси і мінуси як її реалізації загалом, так і кожної концепції зокрема. Розкрито особливості імплементації адміністративної реформи в Україні, міфи з якими вона пов’язана, виділено три площини її реалізації, окрема увага приділена аналізу переваг, які вона може принести для громади. Визначено ключові проблеми та загрози імплементації адміністративної реформи в Україні. Прослідковано вплив політичного чинника, зокрема періодичних виборчих кампаній на терміни реалізації адміністративної реформи в Україні. Проаналізовано нормативну базу, прийняту ключовими політичними інституціями держави та міжнародні правові документи у контексті адміністративної реформи. Вивчено зарубіжний досвід впровадження адміністративної реформи в Польщі та Латвії, а також ті «уроки», які Україна може почерпнути для себе. Визначено першочергові кроки, які необхідно здійснити на шляху реалізації реформи.

Мета статті. На основі аналізу різнопланової історіографічної літератури узагальнено інституційну структуру української історичної науки у міжвоєнній Польщі. Методологія дослідження ґрунтується на використанні міждисциплінарного підходу. Виходячи з принципів об’єктивності та історизму, дослідницький акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі. У статті використано евристичні можливості методів періодизації, класифікації і типологізації. Наукова новизна статті полягає у спробі узагальнення інституційної структури української гуманітаристики в Другій Речі Посполитій. Висновки. Українські інтелектуали в Другій Речі Посполитій, подекуди за сприяння представників польської влади, але частіше наперекір її антиукраїнській політиці, загалом добре адаптувалися до наявних у країні суспільно-політичних реалій. Відповідаючи на численні виклики, вони успішно трансформували набутий у попередній період інституційний досвід української гуманітаристики та, попри значні фінансові труднощі, ініціювали створення нових науково-дослідних інституцій, чиї співробітники опрацьовували найбільш перспективні тоді українознавчі проблеми. Специфікою української гуманітаристики в Другій Речі Посполитій був її інституційний поділ між Львовом та Варшавою. І тут, попри насиченість міжособистісних взаємин між галицькими вченими та їхніми наддніпрянськими колегами-емігрантами у польській столиці, так і не вдалося налагодити повноцінної інституційної співпраці. Це призвело до дублювання організаційних структур, котрі нерідко займалися подібною проблематикою. Така ситуація, котра вочевидь не відповідала скромним матеріальним і людським ресурсам тогочасної української науки, мала наслідком неузгодженість наукових проєктів, а іноді – й особистісну конфліктність. Утім, саме наявні у Другій Речі Посполитій українські історичні інституції були перенесені у повоєнному часі емігрантами до країн вільного світу, що дозволило вітчизняній гуманітаристиці перетривати часи комуністичного експерименту на Батьківщині та зберегти інституційну пам‘ять.

Досліджено особливості зовнішньої політики Польщі щодо України в період каденції Л. Качинського (2005–2010 рр.). Як ніколи, відчувалася підтримка Республіки Польща, яка вже була членом Європейського Союзу та НАТО, а Україна, що перебувала в постреволюційному стані, лише прагнула до євроатлантичної інтеграції. Ці два факти сформували особливий інтерес Польщі до України та навпаки, оскільки такий вектор зовнішньополітичної орієнтації міг значно зміцнити позиції обох держав. За основу в зовнішньополітичних орієнтирах Польщі в східному напрямі в період президентської каденції Л. Качинського (2005–2010 рр.) взято програму «Європейська політика сусідства» На базі опрацьованих матеріалів та документів установлено, що східному вектору зовнішньої політики Республіки Польща в Україні надавали пріоритетного значення. Окреслено основні напрями співпраці, які є взаємновигідними для країн Євроатлантичного простору й України. З’ясовано, що програма «Європейська політика сусідства» спрямована на розвиток двосторонніх відносин між країнами-партнерами ЄС і її членами й сприяє можливому поступовому приєднанню до європейської політики та програм. Республіка Польща ініціює створення програми «Європейська політика сусідства», у рамках якої й здійснювалася реалізація східного напряму зовнішньої політики РП щодо України. Однак половинчасті дії українського політикуму стосовно демократизації суспільства, помірковані кроки на шляху до впровадження реформ та низка гучних заяв сприяли охолодженню відносин із Республікою Польща. А після трагічних подій 2010 р. під Смоленськом та зміною очільника України світова спільнота однозначно констатувала, що ера адвокатування українських інтересів польськими президентами закінчилась зі смертю Л. Качинського. Установлено, що зовнішня політика Республіки Польща щодо України у 2005–2010 рр. продовжила загальні тенденції, закладені у двосторонніх відносинах у попередні роки, відтак напряму залежала від рішень і дій президентів, чим і надалі підтримувала особливий простір польсько-українського співробітництва – прези­дентський вимір.

Аналізуючи польсько-російські відносини за останні роки, з упевненістю можна сказати, що найбільшою проблемою є російська інтерпретація історичних подій. Президент Росії прагне відродити велику державу, якою була Росія за радянських часів, і відновити втрачені сфери впливу на міжнародній арені і в окремих державах колишнього Радянського Союзу і Східного блоку. Замість пошуку компромісу в інтерпретації складних історичних епізодів, російська сторона прагне створити негативний образ Польщі на внутрішньому, як і зовнішньому рівні. Навмисно інтерпретуючи історію, російська влада хоче домогтися зміни світового порядку, ослаблення Євросоюзу і НАТО. Мета статті: охарактеризувати історичну політику Росії щодо Польщі в Інтернет-ЗМІ. У статті проаналізована історична політика Росії щодо Польщі. З'ясовані ключові аспекти «політики пам'яті» і формування національно-державної ідентичності в сучасній Росії. Здійснений аналіз російської історичної політики, дає змогу дійти висновку, що у відносинах між Російською Федерацією і Польщею, на даному етапі немає можливості вирішити конфлікт.

У статті наведено аналіз проблеми функціонування прикордоння, як окремої форми співпраці між країнами. Базою для дослідження виступили праці польських науковців з окресленням основних аспектів такого співробітництва на прикладі Польщі та України. Тип прикордонного регіону кожної країни залежить від характеру кордону, біля якого він знаходиться, та політичного режиму країни з якою він межує. Важливим питанням окреслення прикордонного регіону є його віддаленість від кордону та встановлення його меж в географічній чи адміністративній площині. Транскордонна співпраця між Польщею та Україною відбувається в рамках так званого польсько-українського транскордонного регіону. Найчастіше даний регіон окреслюється в межах адміністративного поділу держав, зокрема це Люблінське та Підкарпатське воєводства в Польщі та Волинська, Львівська та Закарпатська області України. Основними характеристиками транскордонного регіону є специфічна, притаманна лише йому, регіональна форма економічної, історично-суспільної, транскордонної співпраці та транскордонна інфраструктура.

Події Другої світової війни залишається однією з найтрагічніших та найдражливіших сторінок європейської історії. Історичні події, на кшталт Волині, погрому в Єдвабному, виселення силезьких німців, не могли обго- ворюватися в комуністичні часи. За нових реалій пам’ятання про ці події набуло офіційного виміру. Річниця «кривавої неділі» 11 липня (що від певного часу стала Національним днем пам’яті жертв геноциду українських націоналістів проти громадян Республіки Польща) відзначається відразу після 10 липня, коли вшановують погром євреїв польськими жителями Єдвабного на Підляшші. Аналіз цих історичних дискусій дозволяє ствердити спільні риси їх ходу та впливу на суспільну думку. Обидві теми виявилися надчутливими для суспільної думки, вони спричинила переоцінку виміру жертви – кати. Протягом останніх років у Польщі дуже багато говорилося про випадок Єдвабного і про те, що поляки відповідальні за цей злочин. Водночас поширюється аргумент «у першу чергу саме поляки – це невинні жертви, сотні тисяч невинних жертв на Волині і Галичині». Така аргументація часто виступає виправданням, наприклад, зверхнього ставлення до українців, які зараз працюють чи навча- ються у Польщі. Спроби ж відстоювати за будь-яку ціну своє бачення, своє право вибирати свою історію, прирікає нас на постійні зіткнення з тими, хто прагне, щоб знали іншу частину правди. Особливістю науко- вого та суспільного дискурсів у випадку Єдвабно’41 та Волині’43 слід уважати функціонування не лише різних національних версій (єврейської та польської, польської та української – відповідно), а й відмінних дискурсів усередині (консервативний, ліберальний). Стверджено, що історичні суперечки навколо Єдвабного та Волині`43 з часом не лише не вичерпуються, а навпаки, час до часу розгораються з новою силою. Показано формування конфліктів пам’яті в обох сусідніх країнах і вказано на необхідність відокремлення суперечок довкола минулого та розбудови сучасних міждержавних відносин.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.10 – філософія освіти – Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. – Харків, 2010. Дисертація присвячена дослідженню трансформацій раціональності в полі освіти. Розроблено концепцію динамічної нелінійної трансформації раціональності в освіті як теоретико-конститутивного базису філософії освіти, на основі якого необхідно розглядати хід розвитку освітянських стратегій. Аналіз матеріалу, що представлений не тільки парадигмами освіти та визначними педагогічними практиками, але й різними культурними техніками, які знаходяться під впливом педагогічної раціональності, показав, що необхідно розмірковувати про багаторівневі трансформації раціональності. Виділені та проаналізовані типи раціональності в полі освіти. Порівняльний аналіз показав, що прояви раціональності в освіті можуть мати як конструктивний, так і деструктивний характер.
Thesis for the Doctoral Degree in Philosophy, speciality 09.00.10 – Philosophy of Education. – Kharkov National Pedagogical University named after Scovoroda. – Kharkov, 2010. The Dissertation is devoted to research of transformations rationality in the field of the education. The doctrine of dynamical unsteady transformation of rationality in education was made on the basis of key positions of doctrine of transformation of rationality in education. It must become a theoretical-designing base in philosophy of education, that ought to be the boring of education process. Analysis of material, represented not only by the paradigms of education and certain pedagogical practices but also the different cultural techniques which are under constraint to rationality in the process of education, showed that it is necessary to speak about multilevel transformations of rationality. The types of rationality in the field of education were selected and analyzed. Comparative analysis showed that manifestations of rationality in education could have the constructive and destructive character.

Андрієвська В. А. Політика пам’яті України та Польщі стосовно Волинських подій 1942-1943 рр. : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 032 "Історія та археологія" / наук. керівник Ф. Г. Турченко. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 97 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається з 97 сторінок, містить 80 джерел, 41 монографії та статті, 15 додатків. Об’єктом дослідження є політика пам’яті України та Польщі стосовно перебігу подій на Волині у 1942-1943 рр. Предметом дослідження є складові та механізми формування політики пам’яті в Україні та Польщі щодо Волинських подій, їх спільні та відмінні риси. Мета роботи полягає в компаративному аналізі концептів “Волинська трагедія” та “Волинська різанина”, а також концепту взаємного примирення та відповідальності як основних складових політики пам’яті України та Польщі щодо подій на Волині, визначити їх вплив на сучасні стосунки обох країн. Новизна роботи полягає у висвітленні окремих складових політики пам’яті, зокрема науковців та наукових інституцій, засобів масової інформації, державних свят та законодавчих актів, а також культурного дискурсу у формуванні та просуванні політики пам’яті щодо подій на Волині. Окремо варто зазначити залучення нових джерел у науковий обіг, зокрема постів у соціальних мережах, інтерв’ю з науковцями, статистичні матеріали і т.д. Висновки. Основне коло дослідників різних аспектів зазначеної проблематики: А. Киридон, А. Конник, Ґ. Мотика, Л. Адамський, В. В’ятрович, І. Ілюшин, Л. Нагорна, О. Міллер та інших. Що стосується ролі науковців у формуванні політики пам’яті, варто відмитити таку особливість як високу ступінь залежності вчених обох країн від політичного інстеблішменту через державне фінансування науки та можливість цензури, в тому числі підручників. Саме науковці створюють модель погляду на історичні події, в тому числі це стосується і Волинських подій, але можуть успішно її просувати лише за допомогою політичного інстеблішменту. В поняття інстеблішменту, яке активно застосовувалось під час дослідження, було включено політичну та культурницьку складову. Можна бачити значну кореляцію впливу цих двох чинників. Якщо культурницька складова рідко виступає замовником історичної пам’яті, а частіше виступає у ролі ретранслятора наявних суспільних тенденцій, то політичний інстеблішмент, на противагу культурного інстеблішменту, слугує основним замовником історичної пам’яті. Історична пам’ять служить консолідуючим і легітимізуючим інструментом для політиків, звідси виникає їх зацікавленість у формуванні політики пам’яті. Основними механізмами творення політики пам’яті, що активно використовують політичні еліти обох країн, можна вважати: затвердження законодавчих актів, фінансування історичної науки, запит на створення підручників з історії, контроль над медіа, втручання у культурний дискурс населення тощо. Під впливом цих складових в Україні та Польщі сформувалися дві протилежні моделі історичної пам’яті про Волинські події: “Волинська трагедія” – в Україні, “Волинська різанина”– в Польщі. Поступово починає формуватися альтернативний – третій погляд – взаємної відповідальності і прощення. Спільність перших двох моделей полягає в тому, що кожна з них бере за основу звинувачення іншої сторони у перебігу подій на Волині. Відмінне полягає у впливовості та поширеності цих моделей пам’яті – модель “Волинської різанини” є більш впливовою в польському суспільстві та активно поширюється в його межах, в той час як модель “Волинської трагедії” поширена майже виключно в українських наукових колах. Тільки прийняття і поширення в науці та суспільствах обох країн третього погляду – взаємного прощення і примирення дозволить вже сучасним Україні та Польщі не повторювати Волинські події в майбутньому.
EN : The qualifying work consists of 97 pages, contains 80 sources, 41 monographs and articles, 15 appendixes. Key words: Ukraine, Poland, memory policies, historical policies, “Volyn massacre”, “Volyn tragedy”, Ukrainian-Polish conflict, UIA, AK. The object of the study is the memory policies of Ukraine and Poland regarding the events in Volyn during 1942-1943. The subject of the study is the components and mechanisms of memory policies in Ukraine and Poland regarding Volyn events, common and distinctive features between them. The aim is to make a comparative analysis of the concepts of “Volyn tragedy” and “Volyn massacre”, as well as the concept of mutual reconciliation and responsibility as the main components of the memory policies of Ukraine and Poland regarding the events in Volyn, to determine their impact on the modern relations of both countries. The novelty of the work is the coverage of certain components of memory policies, including scientists and scientific institutions, media, public holidays and legislative acts, as well as cultural discourse in the formulation and promotion of memory policies regarding Volyn events. Particularly, the involvement of new sources in the scientific circulation, which includes posts on social networks, interviews with scientists, statistical materials, etc., is covered Conclusions. The main circle of researchers of various aspects of the mentioned problems consists of: A. Kirydon, A. Connik, G. Motika, L. Adamsky, V. Vyatrovich, I. Ilyushin, L. Nagorna, O. Miller, and others. Regarding the role of scientists in formation of memory policies it is worth noting about high degree of dependence of scientists of both countries from the political establishment through public funding of science and the possibility of censorship, including textbooks. The scientists are the one who create a model of view of historical events, including the Volyn events, but it can be achieved only with the help of the political establishment. The concept of the establishment, which was actively used in the study, includes a political and cultural component. A significant correlation between the impact of these two factors can be seen. If the cultural component rarely serves as a historical memory and more often acts as a relay to existing social trends, then the political establishment, as opposed to the cultural establishment, serves as the primary customer of historical memory. Historical memory serves as a consolidating and legitimizing tool for politicians, hence their interest in formation of memory policies. The main mechanisms of memory policies formation, which are actively used by the political elites of both countries, are: approval of legislation, funding of historical science, history textbook requests, control over the media, interference with the cultural discourse of the population etc. Under the influence of these components, two opposite models of historical memory of the Volyn events in Ukraine and Poland were formed: the “Volyn tragedy” in Ukraine, and the “Volyn massacre” in Poland. An alternative view of mutual responsibility and forgiveness is gradually emerging. The commonality of the first two models is that each of them takes as a basis the accusation of the other party in the course of events in Volhynia. Difference is in the influence and prevalence of these memory models – the Volyn massacre model is more influential in Polish society and is widely spread within its boundaries, while the Volyn tragedy model is distributed almost exclusively in Ukrainian academic and scientific groups. Only the acceptance and propagation of the third view in the scientific and public societies of the two countries – mutual forgiveness and reconciliation will not allow the present-day Ukraine and Poland to repeat the Volyn events in the future.

Вцілілі записи-спомини Йосипа Микитовича Кідоня стосуються подій у Лемківському краї (тепер у межах республіки Польща) та охоплюють час від 1906 до 1947 р., коли, внаслідок операції "Вісла", українське населення було депортоване із своїх споконвічних земель.